Розвиток медичного страхування в Україні

РЕФЕРАТ з теми:

Розвиток медичного страхування в Україні

ЗМІСТ

Вступ Форми медичного страхування Обов’язкове медичне страхування як важливий елемент системи страхової медицини Добровільне медичне страхування

Огляд ринку медичного страхування Висновок Література

ВСТУП

За роки незалежності Україна у сфері страхових відносин відбулися кардинальні зміни, в ході яких сформувалася нова система страхування, створилися нові для вітчизняної економіки страхові послуги, нові суб'єкти страхових відносин.

Сучасний український страховий ринок в даний момент не може повною мірою задовольнити ні самих страховиків, ні споживачів їх послуг страхувальників.

Проблеми, які склалися на сучасному страховому ринку України, до кінця не вирішені. Відсутність достатньої законодавчої бази, яка б свідчила про проведення державою активної структурної політики на ринку страхових послуг і порівняно невеликий фінансовий потенціал українських страховиків і низький рівень платоспроможності страхувальників, недостатній податковий стимул і низька страхова культура населення стали актуальною проблемою сучасності, яка вимагає негайного вирішення.

Для розвитку страхової справи необхідно впроваджувати нові механізми регулювання страхового ринку, розробляти конкретні важелі та методи впливу на ринок, підкріплюючи все це дієздатної нормативно-правовою базою, яка буде стимулювати розвиток страхового ринку України.

Механізми впливу на страховий ринок з боку держави повинні враховувати національні особливості українського страхового ринку.

Механічне використання в Україну моделі функціонування страхового ринку інших держав може не дати очікуваного ефекту.

Актуальність даної теми полягає в необхідності знань про стан медичного страхування в нашій країні. Так як в недалекому майбутньому у нас може виникнути питання про отримання медичного полісу, права та обов’язки суб'єктів даного виду страхування.

ФОРМИ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

Медичне страхування може проводитись як у добровільній, так і в обов’язковій формах. У той самий час обов’язкове медичне страхування має одну суттєву перевагу воно забезпечує регулярність надходження грошових коштів, створюючи тим самим можливість планувати медичну допомогу. Треба зазначити, що в Україні система охорони здоров’я населення має виключно бюджетне фінансування.

Медичне страхування знаходиться на першій позиції серед переліку видів обов’язкового страхування, визначених статтею 7 Закону України «Про страхування». Але поки що немає єдиного концептуального підходу до запровадження обов’язкової форми медичного страхування, відповідний проект Закону пройшов декілька читань у Верховній Раді, але не знайшов бажаної підтримки. Цей проект передбачає запровадження медичного страхування у формі соціального з відповідними додатковими нарахуваннями на фонд оплати праці підприємств та створенням фондів медичного страхування. Але даний за-конопроект не передбачає участі страхових компаній у здійсненні медичного страхування.

Серед альтернативних пропозицій можна виділити проект, згідно з яким лікувально-профілактичні установи будуть фінансуватися за рахунок фондів страхових компаній. Страхувальниками працюючих громадян повинні стати роботодавці, а тих, хто не працює органи соціального забезпечення. Як аргументи проти такого варіанта висувались такі: страхові компанії можуть використовувати страхові платежі для реалізації проектів із різним ступенем ризику, що може негативно вплинути на фінансування заходів, пов’язаних із наданням медичної допомоги. Але цей аргумент не має вагомого підґрунтя, оскільки держава суттєво контролює процес створення та використання страхових резервів страховиків. Тим часом, система охорони здоров’я населення України перебуває на дуже низькому та незадовільному рівні.

ОБОВ’ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ

Організація охорони здоров’я, яка забезпечує право кожного громадянина на одержання медичної допомоги, може бути забезпечена системою страхової медицини. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров’я.

Принцип обов’язкового медичного страхування діє, наприклад, у Франції, Канаді, Німеччині, Нідерландах.

Медичне страхування, яке провадиться в обов’язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю.

Обов’язкове медичне страхування базується на таких принципах: загальності, державності, некомерційності. Принцип загальності полягає в тому, що всі громадяни незалежно від статі, віку, стану здоров’я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг. Принцип державності означає, що кошти обов’язкового медичного страхування — це державна власність. Держава забезпечує сталість системи обов’язкового медичного страхування і є безпосереднім страхувальником для непрацюючої частини населення (наприклад, пенсіонерів). Некомерційний характер обов’язкового медичного страхування базується на тому, що його здійснення і прибуток — це несумісні речі. Прибуток від проведення обов’язкового медичного страхування є джерелом поповнення фінансових резервів системи такого страхування і не може бути засобом збагачення.

За умовами обов’язкового медичного страхування роботодавці мають відрахувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які отримуються із заробітної плати працюючих. Частина кожної зі сторін залежить від конкретних економічних умов проведення такого страхування та вартості медичного обслуговування. Із коштів створеного страхового фонду відбувається відшкодування необхідного мінімального рівня витрат на лікування застрахованих працівників у разі їхньої непрацездатності через втрату здоров’я.

В основу проведення обов’язкового медичного страхування закладаються програми обов’язкового медичного обслуговування. Ці програми визначають обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

Головне призначення страхової медичної організації в системі обов’язкового медичного страхування полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов’язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні строки (у межах програми обов’язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат.

Розрахунки з медичними установами здійснюються страховими організаціями за фактично надану застрахованим медичну допомогу чи послугу. Це забезпечує контроль за якістю медичної допомоги та використанням коштів, дає можливість створити економічні стимули для поліпшення обслуговування застрахованих громадян у медичних закладах.

Обов’язкове медичне страхування охоплює практично все населення і задовольняє першочергові потреби, але воно не може охопити весь обсяг ризиків. Тому незадоволений страховий інтерес реалізується організацією добровільного медичного страхування.

Із запровадженням медичного страхування в нашій країні пов’язано надто багато сподівань, тому проект закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» викликає багато суперечок серед фахівців та медичної громадськості. Попри деякі очевидні переваги та недоліки згаданого проекту, можна сказати, що запровадження медичного страхування невиправдано затягується.

Проект закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» можна віднести до основних законодавчих актів, що створюють основу для розвитку охорони здоров’я; його введення справлятиме значний вплив на добробут населення і громадське здоров’я.

Обов’язкове медичне страхування має такі переваги, як цільовий характер, незалежність коштів від держави та відокремленість від інших державних коштів. Обсяг відрахувань на обов’язкове медичне страхування не має прямого впливу на обсяг медичних послуг, що надаються. Проте обов’язкове медичне страхування має певні недоліки: можливість ухиляння платників від відрахувань, підвищення вартості робочої сили і пов’язане із цим зниження конкурентоспроможності економіки держави, залежність від темпів економічного розвитку, необхідність створення відповідних регуляторних органів, а також недостатня економічна база, оскільки як правило, відрахування здійснюються тільки з фонду заробітної плати, не зачіпаючи інші джерела: інвестиції, тощо.

Загальнообов’язкове медичне соціальне страхування, підвищення кваліфікації й відповідальності медиків і пацієнтів спроможні сколихнути і оздоровити нашу систему охорони здоров’я. І потрібно врахувати такі фактори: відсутність методологічної підтримки, системи контролю, підготовлених спеціалістів тощо призведе до певних труднощів.

ДОБРОВІЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Сучасний стан державної охорони здоров’я в нашій країні характеризується низьким рівнем фінансування, зношеною матеріально технічною базою і як результат невисокою якістю медичного обслуговування. Як реакція на стан, що склався, виникло добровільне медичне страхування (ДМС). Водночас, жодна з розвинених країн не може фінансувати систему охорони здоров’я тільки з одного джерела, тому використовують усі відомі джерела в різних пропорціях:

загальні податкові надходження (бюджет),

кошти обов’язкового медичного страхування, кошти ДМС, прямі платежі населення.

У європейських країнах з перших двох джерел фінансують не менш як 75% усіх витрат на охорону здоров’я, добровільне медичне страхування та прямі платежі населення становлять лише невелику частину. Чому так? Тому що спосіб фінансування має захищати найбідніші верстви населення від катастрофічних витрат, пов’язаних із хворобою, що для України, оче-видно, є проблемою номер один.

Програми добровільного медичного страхування передбачають заходи, які розширюють можливості й поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги населенню. До цієї роботи через систему добровільного медичного страхування вдається залучати найкваліфікованіших медичних кадрів, підвищуючи якість медичних послуг.

Послуги з добровільного медичного страхування можна поділити на види, які передбачають виплати, не пов’язані з вартістю лікування (страхування на випадок установлення діагнозу захворювання, страхування на випадок захворювання у зв’язку із травмою, страхування добових виплат і т. ін.), і види, які забезпечують компенсацію витрат на лікування (страхування витрат на перебування в лікарні; страхування хірургічних витрат, страхування витрат на післяопераційний догляд і т. ін.). Для застрахованих найбільший інтерес становлять види страхування, які гарантують не лише оплату, а й можливість дістати медичну допомогу.

Страхування витрат, які не пов’язані з лікуванням, є простішим, оскільки його здійснення не потребує узгодження з вартістю медичних витрат. Виплата за такими договорами може здійснюватися у вигляді певної страхової суми, обумовленої в договорі страхування, або у вигляді добових виплат. При здійсненні видів страхування, які передбачають відшкодування витрат на лікування застрахованого, постають значні труднощі, пов’язані з установленням обсягу відповідальності, розрахунком тарифних ставок, визначенням розміру страхової суми.

У разі втрати здоров’я застрахованим у зв’язку із захворюванням або нещасним випадком страхова організація оплачує рахунки лікувального закладу, виходячи з фактичної кількості днів лікування застрахованого за встановленими у договорі щоденними нормативами вартості лікування. Медичні установи повинні нести економічну відповідальність за надання застрахованим громадянам медичних послуг, обсяг і рівень якості яких передбачено договором страхування. У разі порушення медичним закладом медико-економічних стандартів страховик може частково або повністю не оплачувати вартість медичних послуг.

Як показує зарубіжний досвід, страхові організації можуть пропонувати страхувальникам універсальні та спеціалізовані страхові поліси медичного страхування.

Універсальний поліс медичного страхування як страхові передбачає ті випадки (стан здоров’я), медична допомога при яких не потребує спеціального лікування або консультацій лікарів вузьких спеціальностей. Як страхові можуть розглядатися випадки, котрі потребують виклику дільничного лікаря додому, якщо має місце нездужання, підвищення температури, гостре респіраторне захворювання та інше. Перелік страхових випадків може бути уніфікований, а може визначатися за згодою між страховиком і страхувальником з можливою участю клінічної обслуговуючої бази. Організація страхового захисту за універсальним полісом може полягати у зверненні до послуг сімейного лікаря.

Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медичними послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страховий захист лише певний стан здоров’я (вагітність, пологи, інфікування вірусом СНІД і т. ін.). Спеціалізовані медичні поліси здебільшого укладають особи, які вже захворіли, або ті що мають схильність до певних захворювань. Якщо універсальні страхові поліси зорієнтовані на приватних осіб, то спеціалізовані медичні поліси часто надаються за колективними договорами страхування? підприємства та організації страхують своїх працівників від найбільш можливих професійних ризиків.

Страхування здоров’я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається в договорі страхування. Наприклад, це можуть бути різні інфекційні хвороби, хвороби серцево-судинної системи, систем дихання. Договір страхування може укладатися стосовно якоїсь однієї хвороби або цілого ряду хвороб, що турбують страхувальника. У разі настання страхового випадку страхова сума або її частина виплачується застрахованій особі. Якщо правила страхування передбачають оплату страховиком наданих застрахованому медичних послуг, то така оплата здійснюється за його розпорядженням.

Безперервне страхування здоров’я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної медичної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Воно проводиться на випадок захворювання, яке триває не менш як два тижні. При цьому договори страхування укладаються на строк не менш як три роки. У разі настання страхового випадку передбачаються послідовні виплати застрахованому в межах терміну та місця дії договору страхування протягом періоду захворювання.

Розвиток медичного страхування в Україні пов’язаний зі створенням відповідної інфраструктури. Враховуючи це, 4 грудня 1998 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги «Асистанс-Україна» «. Створення її може сприяти збільшенню кількості страхових компаній, які пропонують послуги з медичного страхування. «Асистанс-Україна» повинна не тільки взяти на себе функцію щодо укладення договорів з медичними установами, а й координувати роботу з обслуговування страхувальників.

ОГЛЯД РИНКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ

Медичне страхування до цих пір не стало затребуваною послугою. Позитивні тенденції є, але вони незначні в порівнянні з потенціалом і реальними можливостями цього ринку.

Пересічний споживач не зацікавлений в придбанні страховки, що пов’язано з відсутністю у більшості клінік сучасного обладнання для діагностики та лікування, складнощами з медичними препаратами і катастрофічним браком кваліфікованих лікарів.

Послуги приватних лікарень, які мають сучасної технологічної та матеріальної базою, занадто дорогі, що теж відлякує людей. Тому простіше відвідати дільничного лікаря, поклавши в його кишеню певну суму грошей, ніж придбати страховий поліс.

На медицину в Україні виділяється лише 3% ВВП, невелика частина покривається добровільним медичним страхуванням (ДМС), а інше — це неофіційні платежі населення. Згідно опитування, проведеного в листопаді 2010 року, за свій рахунок лікується 72,6% населення України, 16,8% займаються самолікуванням і 4,7% - мають страховий поліс.

Учасники ринку прогнозують, що цього року медичне страхування зросте на 10−15%. У попередні кризові роки ринок продмонстував падіння понад 20%. Тоді ж корпоративні клієнти, скорочуючи свої витрати обмежували програми з добровільного страхування для працівників. Наразі ринок оживає і підприємства знову повертаються до страхування. Також сприяло відновленню медичного страхування суттєве зниження банківського, та поки що медичне страхування залишається одним із найзбитковіших.

Сьогодні кількість пропозицій від страховиків зростає, проте часто вони не по кишені громадянам. Мінімальна ціна річного полісу для фізичних осіб 10−12 тис. грн. Водночас, для тих, чийработодавець є корпоративним клієнтом страхової та уклав договір з добровільного страхування працівників, вартість полісу на особу в 2 рази менша.

Страховики вважають, що проблема пасивності компаній у придбанні страхових полісів для своїх працівників криється в оподаткуванні, адже наразі компанії вимушені платити за страховку з прибутку і не можуть віднести її на волові витрати.

За розрахунком учасників страхового ринку сьогодні кількість громадян, які мають медичну страховку становить не більше 960 тис., і лише 5% населення отримують дійсно якісні медичні послуги.

Страхові програми розподіляються наступним чином: для крупних власників і керівників надаються програми VIP-рівня (обслуговування в комерційних клініках самого високого рівня), для менеджерів середньої ланки — програма «Еліт» (рівень клінік і покриття лімітів нижче, наприклад по стоматології і оздоровленню) а для всіх інших працівників програми середнього рівня «Класик» і «Стандарт», іноді базові або неповні базові комплекси.

Важливими критеріями вибору страховика по ДМС є кваліфікація і рівень медичної підготовки персоналу, наявність у підприємства реально працюючої ефективної філіальної і договорів з медичними установами України.

Майже всі страхові компанії декларують свій інтерес до ДМС, проте цю послугу надають не більше 10−15 компаній з великими або меншими відмінностями в своїх пакетах.

Тим більше що профільний закон, який посприяв би розвитку ДМС, буде прийнятий не раніше 2012 року. Крім того, держава не поспішає реформувати систему медзабезпечення.

Зараз учасники ринку хочуть удосконалити систему повного страхового захисту корпоративних інтересів підприємств, яка, по суті, являє собою оптимальний інструмент беззбиткового управління компанією.

Більш того, страховим компаніям варто приділити особливу увагу сектору медичного страхування фізосіб. Причому боротьба повинна бути не ціновою, а сервісною, і лише підвищення якості медично-страхових послуг допоможе забезпечити довіру страхувальників Статистичні дані:

Динаміка страхових премій за мінусом частки страхових премій, сплачених перестраховикам-резидентам за 2005 — 1 півріччя 2011 року.

Рис. 1

медичний страхування витрата лікування Динаміка чистих страхових виплат за 2008;2010 рр.

Структура страхових платежів та страхових виплат при страхуванні фізичних осіб станом на 30.06.2011 має такий вигляд:

від медичного страхування (безперервне страхування здоров’я) -203,7 млн. грн. (або 6,4% всіх страхових премій від громадян), що на 52,8 млн. грн. (або на 35,0%) більше в порівнянні з відповідною датою 2010 року;

за медичним страхуванням фізичним особам було виплачено 130,6 млн. грн. (або 12,0% від загального розміру страхових виплат/відшкодувань страхувальникам-фізичним особам), що на 17,5 млн. грн. (або на 15,5%) більше в порівнянні з відповідною датою 2010 року.

ВИСНОВОК

Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040−1 та № 1040−2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040−2 передбачає внесення змін до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Аналіз сучасного стану медичного страхування в Україні показав, що концепція розвитку системи добровільного медичного страхування в Україні вимагає для своєї реалізації істотного вдосконалення.

Необхідним вважається також проведення ряду заходів організаційного характеру, в тому числі, прийняття нормативно-правових актів, що в кінцевому підсумку забезпечило б рішення таких найбільш важливих проблем:

1) забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов’язкового медичного страхування;

2) створення умов розвитку добровільного медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги понад обсяг або в його межах і на рівні, визначених програмами обов’язкового медичного страхування, як ефективне доповнення до обов’язкового медичного страхування;

3) здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами добровільного медичного страхування відповідно до бази та ставок, передбачених договорами обов’язкового медичного страхування;

4) посилення зацікавленості роботодавців у збереженні здоров’я своїх працівників шляхом установлення економічних стимулів щодо коштів, що виділятимуться підприємствами на добровільне медичне страхування;

5) законодавче врегулювання питання щодо можливості внесення юридичними особами (роботодавцями) до складу собівартості продукції витрат за договорами добровільного медичного страхування на сплату страхових платежів на страхування своїх працівників;

6) підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом установлення вимог до їх ліцензування згідно з чітко встановленими критеріями;

7) забезпечення надходження коштів до установ добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

8) забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми .

Саме чітка і продумана державна політика щодо розвитку медичного страхування як складова загальної соціальної та економічної політики України повинна визначати основні принципи, напрями і форми економічного та адміністративно-правового впливу у сфері соціального захисту населення з урахуванням державних інтересів та пріоритетів, в т. ч. шляхом підтримки медичного страхування в таких основних напрямах, як: формування нормативно-правової бази, удосконалення податкової політики та державного нагляду, підвищення фінансової надійності страховиків, підвищення страхової культури населення, підготовка та перепідготовка кадрів.

Таким чином, була досягнута мета даної роботи, а саме дана оцінка сучасного стану медичного страхування в Україні. Також були визначені основні тенденції розвитку медичного страхування та наведено заходи, які забезпечили б вирішення найбільш важливих проблем медичного страхування в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лаврова Ю. Завдання виконуються ефективно. // Фінансові послуги № 2, 2003, ст. 14−17.

2. М. Мних, М. Мних Проблеми та перспективи розвитку медичного страхування в Україні // Економіка. Фінанси. Право № 2 2009, ст. 21−28.

4. Нонко В. Зауваження та пропозиції до проекту закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» // Фінансові послуги № 7−8, 2009, с.27−28.

5. Парамонов З., Парій В., Мішківській В. Лікарняна каса — прообраз медичного страхування в Україні // Економічний часопис № 10, 2009, с. 38 -40.

6. Срібний С. Особливості добровільного медичного страхування вУкраїні // Фінансові послуги № 7−8, 2008, ст. 30−31; cт. 36.

7. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наука. Ред.С. С. Осадець — Від.2-ге, перероб. І доп. — КНЕУ, 2008, 599 ст.

8. Юрій С.І., Шаварін М.П., Шаманська Н. В. Соціальне страхування: Підручник. — К.: Кондор. — 2009. — 462 с.

9. Яхніца І. Медичне страхування в новій системі охорони здоров’я в Україні // Фінансові послуги № 5−6, 2001, ст. 9−13.