Виникнення держави

РЕФЕРАТ

з дисципліни: «Теорія держави та права»

Виникнення держави

План Вступ

1. Поняття і структура державного апарату

2. Апарат держави як система державних органів

3. Принципи діяльності апарату держави Висновок Список використаної літератури

Вступ Предметом курсової роботи є суспільні відносини та правові норми, що складають основу теорії держави та права права України. Значна увага приділена аналізу державних органів Українів, а також співвідношення державного апарату з механізмом держави. Поняття державного апарату як складова частина категорійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тобто охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різноманітних за конкретним спрямуванням діяльності державних органів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища. Метою курсової роботи є системне вивчення категорії «державний апарат» шляхом аналізу його ознак, поняття, структури та функцій. З огляду на потреби розвитку правової системи суспільства метою курсової роботи є комплексне дослідження державного апарату України, його поняття та структура, механізм держави та основні принципи організації та діяльності державного апарату.

Державний апарат відіграє провідну роль в реалізації функцій держави. Фактично, держава виконує свої функції через державний апарат. Питання про реалізацію функцій держави за допомогою державного апарату — це одне з найголовніших питань не тільки теорії, але і практики державотворення. Функції держави виражають природу держави і конкретизують її суть. Державний апарат України має ряд ознак, які відрізняють його від інших державних організацій, що входять до складу механізму держави. Організація і функціонування апарату сучасної демократичної, правової держави повинні будуватися на основі ряду принципів.

Згідно статті 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є її народ. Він делегує свої повноваження державному апарату. Державний апарат для реалізації своїх задач створює державні органи. Державні органи, для реалізації поставлених перед ними задач, застосовують владні повноваження, використовують принципи примусу і переконання. За допомогою системи «стримувань і противаг» влада між державними органами розподіляється на три основні гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Деякі вчені виділяють як окрему гілку влади — Президента. Для детального розгляду даної теми пропоную розглянути основні гілки державної влади. Актуальність даної теми полягає в тому, що державний апарат відіграє провідну роль у формуванні влади та її розподілі і займає провідне місце в реалізації державних функцій.

державний влада апарат повноваження

1. Поняття і структура державного апарату На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба в його специфічній, окремій організації. Втрачаючи соціальну однорідність, суспільство ділиться на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою та інші. У кожній з таких суспільних груп крім загальних інтересів, з’являються і специфічні інтереси. Виникає потреба в узгодженні, координації таких інтересів, у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і стала причиною виникнення організації, основним призначенням якої є забезпечення єдності, цілісності суспільства. Такою організацією і є держава.

Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється керівництво та управління суспільством.

Механізм держави в різні епохи розвитку цивілізованого суспільства мав неоднакову структуру і функції. Рухаючись по дорозі прогресу, людське суспільство створювало такі державні органи, які в цілому забезпечували його нормальне функціонування. Структурна і функціональна різноманітність державного механізму дозволяє виділити його найбільш загальні та істотні ознаки, характерні для переважної більшості держав минулого і сучасності.

Механізм держави являє собою систему органів держави, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються основні функції, досягаються цілі і завдання, що стоять перед державою на різних етапах її розвитку. Механізм є найважливішим складовим елементом будь-якої держави.

Будь-який політичний режим неможливий без суб'єктів його здійснення, ними є апарат влади, державні органи, установи, організації, посадові особи.

В основі побудови та функціонування державного механізму лежать об'єктивні і суб'єктивні чинники, що визначають найбільш важливі і особливості його внутрішньої будови, структури, характеру, форм і методів діяльності, значною мірою сприяють з'єднанню його різних складових ланок у єдину систему. Механізм будь-якої держави — це не механічне з'єднання його окремих органів, а їх чітко організована, строго впорядкована цілісна система.

До числа факторів, що мають вирішальний вплив на функціонування і постійний розвиток державного механізму як єдиної цілісної системи, входять:

— спільність економічної основи різних державних органів і організацій — системи господарств і різних форм власності на засоби виробництва;

— єдність політичної основи державних органів, організацій і установ;

— наявність єдиної офіційної ідеології;

— морально-політична й ідейна єдність різних частин товариств;

— наявність загальних принципів побудови і функціонування різних державних органів — складових частин механізму держави;

— спільність кінцевих цілей і завдань, що стоять перед різними державними органами та організаціями.

Механізм держави, її апарат — це система державних органів, посадових осіб, державних установ, організацій, які практично здійснюють функції держави і є суб'єктами втілення державної влади. Саме вони застосовують методи і способи володіння, розпорядження, що і є суттю державного режиму.

Апарат держави — це система державних органів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави[1].

Апарат держави характеризується наступними ознаками:

— створюються і функціонують на основі єдиних принципів організації та функціонування;

— наділені спеціальними державно-владними повноваженнями;

— поділені на відокремлені ланки та підрозділи відповідно до принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;

— наявність у державному апараті державних службовців, які на професійній основі здійснюють свої повноваження від імені держави;

— наділені матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію їх повноважень;

— наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

— функціонування державних органів здійснюється у межах і в порядку, встановлених чинним законодавством, тобто в певних правових формах.

Суб'єкти державного апарату в межах своєї компетенції наділені, як правило, владно-розпорядчими повноваженнями, особливо органи міліції, прокуратури, служби безпеки. Деякі державні організації не мають владних повноважень (наукові, культурно-освітні організації), але це не виключає прийняття посадовими особами цих установ рішень, які є обов’язковими для їх підлеглих.

Державний апарат охоплює систему державних органів.

Найбільш загальні ознаки державного апарату виражаються в наступному:

1. Механізм держави складається з людей, що спеціально займаються управлінням (законотворчістю, виконанням законів, їх охороною від порушень).

2. Державний механізм являє собою складну систему органів і установ, які знаходяться в тісному взаємозв'язку при здійсненні своїх безпосередніх владних функцій.

3. Функції всіх ланок державного апарату забезпечуються організаційними та фінансовими засобами, а в необхідних випадках і примусовим впливом.

4. Механізм держави покликаний надійно гарантувати і охороняти законні інтереси і права своїх громадян. Сфера владних повноважень державних органів обмежується правом, яке максимально забезпечує гармонійні, справедливі відносини між державою і особистістю.

На різних ступенях розвитку людського суспільства механізм держави мав свої особливості, своєрідну структуру. Це пояснюється економічними, соціальними причинами, національним складом населення держави, розмірами його території, географічним положенням та іншими чинниками. Вже в стародавніх східних та античних європейських країнах механізм держави мав досить стійку систему. Він складався з глави держави (монарха чи колегіального органу), центральних установ, посадових осіб, місцевих органів, чиновників, армії, суду, поліції та інших державних структур.

Внаслідок змін, що відбуваються в суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарату. Однак у всі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим початком політичної системи суспільства.

Побудова та функціонування механізму держави здійснюється на основі певних принципів, які мають об'єктивний характер. Їх всебічний облік як при утворенні державних органів, так і в процесі їх функціонування дозволяє забезпечити максимальну ефективність державного управління суспільством.

Незалежно від того, який сенс вкладається в поняття та зміст державного механізму, його найважливішими і невід'ємними частинами незмінно виступають державні органи. Саме вони заповнюють зміст, формують структуру державного апарату. Від кожного з них, взятого і окремо або разом з іншими державними органами, від рівня їх розвитку, чіткості визначення сфери діяльності та компетенції, упорядкованості їхніх взаємин між собою та з не державними органами і організаціями, що входять в якості структурних елементів у політичну систему суспільства, значною мірі залежать рівень розвитку та ефективності державного апарату.

Під структурою апарату держави розуміють його внутрішню будову, порядок розташування складових ланок апарату, їх співвідношення. Структура завжди вказує на те, з чого складається державний апарат, яка субординація його складових частин, які принципи його організації та функціонування[2].

У будь-якій країні сформований державний апарат виступає як єдина цілісна система. Вона розпадається на ряд приватних систем. В якості останніх виступають однорідні за своїми функціями, внутрішньою будовою, безпосереднім цілям, видами виконуваної діяльності різні державні органи.

Органом держави називають складову частину апарату держави, яка має у відповідності до закону власну структуру, чітко визначені повноваження з управління конкретною сферою суспільного життя і органічно взаємодіє з іншими частинами державного механізму, що утворюють єдине ціле. Кожен державний орган є відносно самостійною, структурно відокремленою ланкою державного апарату, створюваною державою з метою здійснення чітко визначеного виду державної діяльності, наділений відповідною компетенцією і спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.

Специфічними ознаками, що відрізняють державні органи від не державних органів та організацій, є наступні:

а) формування їх з волі держави і здійснення ними своїх функцій від імені держави;

б) виконання кожним державним органом строго визначених, встановлених в законодавчому порядку видів і форм діяльності;

в) наявність у кожного державного органу юридично закріпленої організаційної структури, територіального масштабу діяльності, спеціального положення, що визначає його місце і роль у державному апараті, а також порядок його взаємовідносин з іншими державними органами та організаціями;

г) наділення державних органон повноваженнями державно-владного характеру.

Наявність останніх є найбільш істотною ознакою державного органу. У сукупності з іншими ознаками державно-владне повноваження дозволяє провести досить чітке розходження між державними органами, з одного боку, і державними організаціями (підприємствами та установами), а також недержавними органами та організаціями — з іншого.

Практичне вираження «державно-владні повноваження» знаходять у виданні державними органами, від імені держави, юридично обов’язкових нормативних і індивідуальних актів, у здійсненні ними нагляду за суворим дотриманням вимог, що містяться в даних актах, в забезпеченні та захисті цих вимог від порушень шляхом застосування виховних заходів, переконання, роз’яснення та заохочення, а в необхідних випадках — також заходів державного примусу.

До складу кожного державного органу входять особи, які є безпосередніми виконавцями покладених на них повноважень, та особи, які технічно забезпечують виконання його функцій і повноважень. У розпорядженні кожного державного органу є особливий технічний апарат, особливі матеріально-технічні засоби, що знаходяться в його врозпоряджені і управлінні, різні організації та установи.

Будучи складовими частинами одного й того ж державного механізму, органи будь-якої держави відрізняються один від одного видами виконуваної ними державної діяльності, характером та обсягом компетенції, особливостями виконання покладених на них повноважень, формами і методами здійснення ними державних функцій.

За вказаними ознаками державні органи можна поділити на три основні групи: представницькі органи, виконавчі органи та судові (правоохоронні) органи, в тому числі органи конституційного нагляду.

До вищих органів державної влади України належать:

— Верховна Рада України;

— Президент України;

— Кабінет Міністрів України;

— Конституційний Суд України;

— Верховний Суд України;

— Вищий Арбітражний Суд України.

Кожна з названих систем є носієм відповідної державної влади — законодавчої, виконавчої та судової. Для того, що запобігти зловживанню владою і виникненню авторитарних, абсолютної влади, не пов’язаних правом, ці гілки не повинні зосереджуватися в руках одного органу. Розподіл влади таким чином є структуроутворюючим і функціональним принципом раціональної організації і контролю. Розмежування спрямовано на те, щоб утримати державну владу від можливих зловживань. Основною функцією всіх органів і гілок державної влади — є збереження Конституції України. Конституція повинна стояти над гілками влади, а не гілками влади над Конституцією. Розподіл влади виражається в розподілі компетенцій, у взаємному контролі, в системі противаг, збалансованості, то рівновага досягається шляхом взаємозгоди. Розподіл влади слугує засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства, слугує механізмом захисту прав людини, закріпленого в Конституції.

Законодавча влада делегована народом Верховній Раді (парламенту). Компетенція парламенту України визначена у IV розділі Конституції України: «Верховна Рада України» .

Виконавча влада — це гілка державної влади, яка спрямована на виконання законів та інших нормативних актів. Вона представлена Кабінетом Міністрів України та іншими органами 14 виконавчої влади (розділ VI Конституції України)[3].

Судова влада здійснює правосуддя. Вона керується тільки законом і не залежить від суб'єктивного впливу законодавчої або виконавчої влади (розділ VIII Конституції України).

Президент України структурно не входить ні в одну гілку влади, але водночас є главою держави і виступає від його імені. У статті 106 Конституції України визначається місце Президента України як голови держави. Він виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, прав і свобод людини і громадянина. Він представляє державу в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні договори, приймає вірчі і відкличні грамоти послівінших держав, призначає всеукраїнський референдум, позачергові вибори до Верховної Ради України, припиняє повноваження Парламенту, якщо протягом місяця однієї чергової сесії її пленарні засідання не можуть розпочатися, вирішує питання громадянства, здійснює амністію і тощо.

Важливе місце займають контрольно-наглядові органи (прокуратура[1], державні інспекції), «силові» відомства (Збройні Сили України, органи національної безпеки).

Державна виконавча влада — це організація діяльності, спрямована на досягнення визначеної мети, вирішення поставлених завдань, державне управління соціальними процесами.

Кабінет Міністрів України — є вищим органом виконавчої влади в Україні.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України (стаття 113 Конституції України).

До складу Кабінету Міністрів України входять:

— Прем'єр-міністр;

— Перший віце-прем'єр-міністр;

— три віце-прем'єр міністра;

— міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини конституційного складу Верховної Ради України. Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України (стаття 87 Конституції України). Персональний склад Кабінету Міністрів України визначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Рішення про припинення повноважень і про відставку Прем'єр-міністра України приймає Президент України одноосібно (пункт 9 стаття 106 Конституції України).

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, направляє їх на виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженої Верховною Радою України; звертається до Президента України щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених державним бюджетом України на утримання цих органів[4].

Кабінет Міністрів України складає свої повноваження перед новообраним Президентом України. Прем'єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього Кабінету Міністрів України. Ухвалення Верховною Радою України резолюції про недовіру Кабінету Міністрів України веде до відставки всього Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України, відставку якого прийняв Президент України, за дорученням Президента України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новообраного Кабінету Міністрів України, але не більше 60 днів. Прем'єр-міністр України зобов’язаний подати Президенту України заявку про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України або у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції про недовіру. Всі міністри несуть колективну відповідальність перед Президентом України незалежно від їхньої позиції або прийняття урядом того чи іншого рішення.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені статті 116 Конституції України. Вони досить широкі і прямовані на:

— забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

— вжиття заходів для забезпечення прав і свобод людини;

— забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

— політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

— розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;

— забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;

— здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

— розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України, державного бюджету України, подає Верховній Раді звіт про його виконання;

— здійснює заходи для забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

— організовує і забезпечує забезпечення зовнішньо економічної діяльності України, митної справи;

— спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими для виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України. Існує спеціальна процедура підготовки правових актів Кабінету Міністрів України, передбачена положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України і передбачає підготовку як тексту правового документа, так і пояснювальної записки до нього, в якії додається необхідні обгрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних та інших наслідків його реалізації.

Кабінет Міністрів України повинен здійснювати контроль за виконанням прийнятих ним правових актів безпосередньо або через підпорядковані йому органи.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права поєднувати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у вільний від роботи час, входити до складу керівного органу або ради підприємців, метою яких є одержання прибутку.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією України і законами України.

До органів державної виконавчої влади України належати також:

— міністерства, державні комітети, відомства, їх органи на місцях;

— державні адміністрації районів та областей на чолі з представниками Президента України.

Згідно Закону України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 33, ст. 175) органами місцевого самоврядування є сільські, місцеві, районні та обласні Ради. Ради створюють виконавчі комітети. Вони не є державними, але можуть за дорученням виконувати державні функції. Такими органами є: виконавчі органи сільських і міських Рад народних депутатів.

Перераховані органи виконавчої влади здійснюють виконавчу і розпорядчу діяльність. Виконавчу тому, що безпосередньо виконують розпорядження законодавчої влади, а розпорядчу — тому, що для виконання цих розпоряджень необхідно вже від свого імені видавати акти управління.

Апарат державного управління вирішує практично всі питання життя суспільства в галузі народного господарства (промисловість, транспорт, торгівля, житлово-комунальне господарство), соціально-культурного будівництва (охорона здоров’я, освіта, соціальне забезпечення).

Розділ Конституції України про Кабінет Міністрів України не охоплює всіх сторін його діяльності, які потребують законодавчого врегулювання. Тому Конституція України в статті 120 передбачає прийняття окремого закону щодо цього питання. У ньому будуть більш детально викладені повноваження та організація діяльності, порядок формування і склад Кабінету Міністрів України, його відносини з Президентом України, Верховною Радою України, іншими органами виконавчої влади., врегулювання механізму здійснення виконавчо-розпорядчих функцій, виключення випадків їх дублювання і неузгодженості, забезпечення ефективного нагляду та підвищення професійної відповідальності державних службовців будь-якого рангу за виконання прийнятих рішень.

2. Апарат держави як система державних органів Для здійснення своїх завдань і функцій кожна держава створює різноманітні організації. Така система всіх державних організацій, що беруть участь у здійсненні завдань і функцій держави, називається її механізмом. Серед названих організацій є державні органи, що наділені державно-владними повноваженнями. Систему таких органів і називають апаратом держави. Звідси механізм держави криє в собі: — апарат держави; - державні підприємства; - державні установи; - інші державні організації. Державні підприємства — вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. Сюди слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін. Державні установи — вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва. До них слід віднести установи у сфері культури, охорони здоров’я тощо. Це, наприклад, державні дошкільні дитячі установи, школи, училища, середні й вищі навчальні заклади, система лікарень, санаторіїв та інших установ охорони здоров’я. Апарат держави — система всіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави. Державний апарат організується й діє на підставі законів. Його діяльність спрямовується на виконання законів у порядку, передбаченому чинним законодавством. Державний апарат є єдиним носієм влади на засадах самостійності й незалежності, виразником суверенітету народу і нації. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно Конституційним, загальними та господарськими (арбітражними) судами. Первинною клітинкою державного апарату є орган держави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідними матеріально-технічними засобами, утворений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави. Один службовець як орган держави — це Президент України, що є главою держави і виступає від її імені. Структурно оформлений колектив службовців має керівників і виконавців. Керівник виступає від імені певного органу. Кожний орган наділяється на підставі закону владними повноваженнями, які полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов’язкові правила поведінки (як нормативні, так і індивідуальні) та домагатися їх здійснення. В юридичній літературі розглядають різні підстави класифікації державних органів. Розрізняють, наприклад, такі види органів держави:

— за місцем у системі державного апарату; первинні (створюються через вибори всім населенням або його частиною);

— вторинні (створюються первинними, походять від них і підзвітні їм); - за змістом або напрямками державної діяльності: органи державної влади, глава держави, органи державного управління чи виконавчо-розпорядчі органи, судові органи, контрольно-наглядові органи; - за способом утворення: виборні, призначувані, ті, що можуть успадковуватися; - за часом функціонування: постійні, тимчасові; - за складом: одноособові, колегіальні; - за територією, на яку поширюються їхні повноваження: загальні, або центральні; місцеві, або локальні.

До системи державних органів України належать: законодавчий орган — Верховна Рада України; глава держави — Президент України; виконавчі органи, що поділяються на вищі Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, центральні (міністерства, державні комітети і відомства України та Автономної Республіки Крим), місцеві (обласні й районні, міст Києва і Севастополя, районів у містах Києві й Севастополі державні адміністрації на чолі з головами цих адміністрацій та їхні відділи й управління, а також адміністрації державних підприємств і установ); виконкоми й голови сільських, селищних, міських (міст районного та обласного підпорядкування) рад у частині виконання державних повноважень, що були їм делеговані органами державної влади. Органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, тобто обласні й районні ради, а також органи місцевого самоврядування: міські, сільські, селищні ради та їхні виконавчі органи є самостійною системою об'єднань громадян у громадянському суспільстві. Система судових органів охоплює: Конституційний Суд України; загальні [Верховний Суд України, суди Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) суди, міжрайонні, районні, міські (міст обласного підпорядкування), районні в місті народні суди]; арбітражні [Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, обласні, міські (міст Києва і Севастополя) арбітражні суди, інші спеціальні суди]. У самостійну систему органів держави виокремлюються контрольно-наглядові органи України. До них належать: Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори; податкові адміністрації, санітарні, пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Отже, апарат держави посідає головне місце в системі організацій державного механізму, оскільки здійснює державну владу і управління в суспільстві і складається з такої системи державних органів:

Орган законодавчої влади: Верховна Рада України (парламент).

Глава держави: Президент України.

Органи виконавчої влади:

— вищий — Кабінет Міністрів України (Уряд);

— центральні - міністерства, інші органи виконавчої влади;

— місцеві місцеві державні адміністрації (областей, районів, міст Київ, Севастополь), очолювані головами;

— територіальні підрозділи міністерств, інших органів виконавчої влади, які не входять до складу місцевих державних адміністрацій — керування й відділи МВС, КРУ й ін. (їх біля тридцяти в кожній області й більше десяти в кожному районі);

— адміністрації державних підприємств, установ, організацій.

Органи судової влади:

— вищі - Верховний Суд України, Вищий арбітражний Суд України;

— місцеві - обласні, міжобласні, міжрайонні, районні (міські), військові суди (регіонів, гарнізонів, ВМС);

— арбітражні суди областей;

Конституція України передбачає діяльність апеляційних судів, спеціалізованих судів (крім нині діючих арбітражних).

Контрольно-наглядові органи:

— Конституційний Суд України;

— Прокуратура України (генеральна й підлеглі їй на місцях обласні, районні й інші прокуратури);

— Уповноважений Верховної Ради України по правах людини (здійснює парламентський контроль дотримання конституційних прав і воль людини й громадянина).

При огляді органів української держави необхідно бачити, що органи місцевого самоврядування не входять у систему цих органів, тобто органи місцевого самоврядування в сучасній Україні мають недержавний статус, але законом їм можуть бути делеговані окремі повноваження органів виконавчої влади. З питань, пов’язаним зі здійсненням ними цих повноважень, вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Автономна Республіка Крим входить у систему адміністративно-територіального устрою України. В Автономній Республіці Крим (АРК) Верховна Рада є представницьким органом АРК, приймає Конституцію АРК, рішення, постанови. АРК має свій Уряд. В АРК діє Представництво Президента України. Правосуддя в АРК здійснюють суди, що входять у єдину систему судів України.

3. Принципи діяльності апарату держави

Єдність системи органів держави забезпечується за допомогою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та діяльності державного апарату. Принципи апарату держави — це основні ідеї та положення, що закріплюються нормативно і покладаються в основу його функціонування.

Необхідно зазначити, що ці принципи мають динамічний характер і виникають чи змінюються відповідно до потреб суспільного розвитку та етапу функціонування держави. Як правило, вони закріплюються конституційно і мають програмно-декларативний характер. Це, звичайно, не позбавляє необхідності втілення вказаних положень у діяльність системи державних структур, однак забезпечує можливість встановлення принципів, до яких держава має намір наблизитись у майбутньому.

Розглянемо основні принципи діяльності апарату держави. Важливого значення для ефективної реалізації завдань держави має принцип оптимальності організації та функціонування державного апарату. Саме він забезпечує правильне ставлення до структури апарату держави, формулювання його завдань і функцій. Адже громіздкий, ускладнений апарат не може забезпечити чіткості, якісності і простоти управлінського впливу держави, а спрощений підхід до апарату держави не забезпечить комплексності та єдності процесу управління суспільством. Змістом зазначеного принципу є:

— виваженість функціональної характеристики структур державного апарату;

— відповідність системи органів можливості вирішення поставлених завдань;

— достатня чисельність чиновників, яка забезпечує ефективне функціонування державного апарату;

— доцільний зв’язок та взаємодія елементів апарату держави, що забезпечує його несуперечливість і цілісність;

— існування лише тих структур, які об'єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства та його потребами.

Важливе практичне значення має принцип ефективної діяльності державного апарату, який визначає ступінь реальності його функціонування. Він надає можливість:

— забезпечити прийняття апаратом тих рішень, які відповідають інтересам суспільства;

— досягти чіткості та повноти формулювання покладених на державні структури повноважень;

— визначити можливості реального впливу державних органів на суспільство з метою надання йому рису системності;

— визначити ступінь практичної реалізації функцій та завдань відповідних органів держави;

— обґрунтувати шляхи підвищення ефективності діяльності апарату держави як системної комплексної категорії.

За умов побудови соціальної демократичної держави значно зростає роль такого принципу діяльності апарату держави, як гуманізм. Його змістом є:

— конституційне закріплення прав та свобод людини як основної соціальної цінності суспільства та держави;

— визнання у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини;

— закріплення засобів відповідальності посадових осіб та владних структур держави за порушення конституційно передбачених прав і свобод особи;

— забезпечення компромісу інтересів різноманітних соціальних груп у процесі реалізації владних повноважень.

Конституційне проголошення держави правовою зумовлює необхідність функціонування владних структур на основі принципу законності та конституційності. Його зміст складають наступні положення:

— можливість функціонування лише тих владних органів, які передбачені конституцією держави;

— наявність нормативно закріплених повноважень державних структур;

— функціонування органів у межах, визначених законодавством;

— можливість приймати рішення лише в межах наданих органами повноважень;

— дотримання процесуальних вимог, що регламентують діяльність владних структур.

Політичний характер державної влади, що реалізується шляхом діяльності владних органів, зумовлює важливість такого принципу діяльності апарату держави, як політична лояльність. Саме він обумовлює позапартійність посадових та службових осіб, неполітичність діяльності державних органів та її заснованість на загальнолюдських і демократичних цінностях.

Принцип професіоналізму визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. Добір та розстановка високопрофесійних службовців передбачає застосування у процесі відбору відповідних засобів і критеріїв. Серед них: анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування. Від того, яким чином і відповідно до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність та коефіцієнт корисної дії апарату держави в цілому.

Важливим у процесі функціонування державного апарату є принцип єдності та поділу влади, який зумовлює належність влади державі (народу), її суверенний характер та публічний політичний зміст, з одного боку, та її розподіл між органами, що реалізують владні функції — з іншого. Реальність вказаного принципу забезпечується наявністю системи стримань і противаг, що спричиняє певну конкуренцію владних структур з метою підтримання рівноваги сил. Вона забезпечується через повноваження органів держави.

Так, серед засобів стримань і противаг, передбачених Конституцією України, можемо назвати:

— право парламенту на вираз імпічменту Президенту;

— можливість парламенту виразити недовіру Кабінету Міністрів як вищому органу виконавчої влади;

— участь парламенту в формуванні Конституційного Суду;

— право Президента на вето стосовно прийнятого парламентом законопроекту;

— парламентський контроль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

— контроль за законністю прийнятих органами держави актів Конституційним Судом держави тощо.

Принцип верховенства влади має конституційне закріплення. Його основний зміст складають наступні положення:

— вищу юридичну силу в процесі діяльності апарату держави мають конституція та конституційні закони;

— індивідуальні нормативні рішення та прийняті державою акти можуть бути оскаржені у судовому порядку;

— права людини, порушені у процесі діяльності органів держави, повинні бути поновлені та відшкодовані.

У юридичній літературі називаються й такі принципи організації та діяльності апарату держави:

— ієрархічність;

— поєднання виборності і призначуваності;

— демократизм;

— змінюваність;

— поєднання колегіальності та єдиноначальності;

— науковість;

— гласність;

— прозорість;

— підконтрольність;

— відповідальність;

— стабільність кадрів;

— рівне право на державну службу;

— народовладдя;

— позапартійність.

Наявність та взаємодія означених вище принципів зумовлює і забезпечує функціонування апарату держави як взаємопов'язаної системи органів, що забезпечують ефективне виконання владних повноважень.

Висновок Апарат держави — юридично оформлена система всіх державних органів, що здійснюють безпосередню практичну роботу з управління суспільством, виконання завдань і функцій держави.

Державний апарат покликаний здійснювати у суспільстві управлінську діяльність від імені держави, а саме для цього органи держави, що його утворюють, наділяються державно-владними повноваженнями.

Державний апарат України має ряд ознак, які відрізняють його від інших державних організацій, що входить до складу механізму держави.

Основним структурним елементом державного механізму, першоосновою державного апарату є державний орган.

Це окремий службовець чи структурно організований державою або безпосередньо народом колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями, відповідним матеріально-технічним забезпеченням, створений на законних підставах для виконання конкретних завдань і функцій держави.

Хоча органи держави є складовими частинами одного й того самого державного апарату, вони відрізняються між собою за місцем у системі державного апарату, за змістом діяльності, способом створення, часом функціонування, складом, масштабом (територією) діяльності й іншими критеріями, за якими вони поділяються на певні види.

Конституцією України закріплена система державних органів, до якої входять:

· глава держави — президент України;

· орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

· органи виконавчої влади;

· ограни судової влади;

· контрольно-наглядові органи.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади, незаперечні вимоги висунуті до формування і функціонування державних органів.

Серед основних принципів такі, як демократизм, національна рівноправність, законність, суверенність, розподіл влади, соціальна справедливість, гуманізм і милосердя, поєднання переконання і примусу, привселюдність, відкритість, врахування громадської думки та інші.

Удосконалення організації та діяльності апарату держави в Україні необхідно здійснювати за такими основними напрямами:

· децентралізація і скорочення державного апарату;

· оптимізація структури і системи державного апарату;

· корекція компетенції і повноважень;

· реорганізація державного апарату, передусім з метою усунення дублювання у повноваженнях його елементів;

· пошук нових форм і методів управління;

· зменшення матеріальних витрат за рахунок наукової організації праці;

· неухильне дотримання в організації і функціонуванні державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову;

· переорієнтація роботи державного апарату за проблеми забезпечення певної і безперешкодної реалізації прав і свобод громадян, охорони порядку та навколишнього середовища тощо;

· відмова від абсолютного домінування державного апарату при реалізації економічної функції держави;

· підвищення ролі функції державного апарату по сприянню розвитку науки та культури;

· удосконалення роботи з кадрами державного апарату;

· підвищення професіоналізму державних службовців, виховування і перепрофілювання кадрів та інше.

Список використаної літератури Юридична література

1. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемигученко та інші - Т.2. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія», 1999. — с. 121

2. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Право, 2002. — 432 с.- 208 с.

3. Правознавство / За ред. проф. Копейчикова. -К.: Юрінком Інтер, 2000. — 627с.

4. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656с.

Нормативно-правові акти:

5. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, № 254/96-ВР.

6. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV.// Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19−20,N 21−22, ст. 144.

7. Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року N 3018-III.

8. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР.

9. Закон України «Про Президента України» від 27.07.94 р.

0. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 р. N 1789-XII.

11. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.92 р. N 2862-XII.

12. Закон України «Про Збройні Сили України» 6 грудня 1991 року N 1934;XII.