Історія економічної думки

Зміст Вступ

1. Криза рабовласницької системи та її висвітлення у працях Луція Колумелли

2. Розвиток світової економіки в останній третині XX — на початку XXI ст. «Рейганоміка» та «тетчеризм»

3. Визначте, чи є вірним ствердження (прокоментуйте відповідь):

Автором праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» був Дж.М. Кейнс

4. Оберіть правильну відповідь (поясніть свій вибір)

5. Встановіть відповідність між ученим (школою) і поняттям, ідеєю, до яких учений (школа) має безпосереднє відношення Список використаних джерел Вступ Контрольна робота з дисципліни «Історія економічних вчень».

У сучасній системі економічних наук історія економічних вчень займає важливе самостійне місце і відіграє значну роль. «Історія економічних вчень» вивчає історичний процес виникнення, розвитку та зміни економічних ідей і концепцій. Історію економічної думки доцільно розглядати як вступ до сучасної економічної науки, що дає змогу осягнути шляхи пізнання економічного життя та багатоманітність методологічних прийомів учених. Виклад матеріалу потребує взаємодії логічного та історичного, причинно наслідкового та функціонального підходів, а також застосування різних методів: від наукової абстракції до математичного моделювання процесів.

Своєрідність предмета історії економічних вчень накладає відбиток на загальнонаукові та специфічні методи, які застосовуються у цій сфері наукового пізнання.

Мета виконання роботи є поглиблення вивчення та творче осмислення змісту, передумов та закономірностей еволюції світової економічної науки як цілісної системи економічних поглядів та ідей.

1. Криза рабовласницької системи та її висвітлення у працях Луція Колумелли

III-I ст. до н.e. — I-II ст. н.е. період розквіту Римської імперії. Сільське господарство у ІІ-І ст. до н.е. переживало піднесення.

Це можна пояснити трьома причинами:

1) широке впровадження рабства;

2) встановлення ринкових зв’язків між селом і містом, які мали потребу в продукції один одного (товарною галуззю в мастку, як правило, ставала лише одна),

3) перехід від дрібного до великого землеробства.

Найбільш поширеним був фільварок у декілька сот югерів, середня вілла сягала 200−300 югерів (50−60 га) землі з 10−20 рабами. У таких маєтках, де контроль за рабами був більш ефективним, використовувалися елементи простої і складної кооперації.

Най більших успіхів Римська імперій досягла у І-ІІ ст. н.е. Пожвавилася економіка провінцій. Вводилися нові сорти зернових, використовувалися мінеральні добрива, удосконалювалася техніка. Житницею імперії став Єгипет. У той же чає ознаки кризи рабовласницького сільського господарства стали помітними в Італії. На місце середніх інтенсивних господарств прийшли великі мастки, які охоплювали ділянки в декілька тисяч югерів. Склалося кілька типів латифундій:

1) централізована рабська, яка керувалася і з центру і оброблялася рабами;

2) децентралізована з колонами (колон вільна людина, вільновідпущеник або раб, який отримував в оренду ділянку землі та її інвентар);

3) змішана, коли вся латифундія поділялася на дві частини, одну з яких обробляли раби, а другу подрібнювали на частки і здавали в оренду колонам.

Земельні відносини — основне питання в житті Риму. Сільському господарству було присвячено сотні творів римських та чужоземних авторів. Почесне місце серед авторів посідають Каттон, Варрон, Колумелла.

Криза сільського господарства Риму зумовлена загальним застоєм в економічній, політичній і соціальній сферах. Кризу рабовласництва відобразив у своїх дослідженнях Колумелла. Він детально розглянув етап рабовласницьких латифундій: низька продуктивність праці, раби завдають полям збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентарю, крадуть та обманюють землевласників. Все це свідчило про занепад сільською господарства та про те, що економіка рабовласницького суспільства знаходилась у стані кризи, яка продовжувала поглиблюватися. У пошуках виходу з кризи римський вчений віддав перевагу більш продуктивній праці вільних робітників, ставить питання про необхідність відмовитись від праці рабів, про використання колонів.

Нова епоха розвитку і кінець кризи пов’язані з приходом до влади Дюклетіана. Нову епоху виділяють як період пізньої Римської імперії, коли відбувався розпад і переродження античної господарської культури і визрівали протофеодальні відносини як визначальні для майбутнього економічного ладу. Кінцем Стародавнього світу та початком періоду європейської історії вважають 476 р.

Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до н.е.) у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» розглядає величезну кількість проблем, пов’язаних із сільським господарством, зокрема й стосовно рабів та підвищення продуктивності їхньої праці. Наприклад, він рекомендував здійснювати поділ праці серед рабів, рівномірніше розподіляти рабів між різними видами робіт, а також використовувати не лише матеріальні, а й моральні способи заохочення рабів. Він стверджував, що головного метою ведення господарства є отримання доходу, а тому власникам слід частіше бувати у своїх маєтках, а якщо це є неможливим, то слід передавати землі в обробіток колонам, розглядаючи їхню працю як продуктивнішу.

Найбільш поширеним способом стимулювання праці рабів стало надання їм пекуліїв, тобто таких господарств, які раб веде самостійно, віддаючи частину виробленого продукту власникові. Пекулій полегшував перехід до нового статусу — вільновідпущеника (лібертіна), адже пекуліст мав більше можливостей для нагромадження коштів, необхідних для викупу. Вільновідпущеник не ставав повноправним громадянином, зберігалася й певна залежність його від власника. Але саме вони стали основними власниками ремісничих майстерень, торговцями, судновласниками. До середини II ст. головними постатями в господарстві стають великий землевласник і колон. Колон, як і пекуліст, віддає власникові частину врожаю та виконує деякі трудові повинності. Поступово колонів прикріплюють до землі; його, так само, як і власника пекулію, не можна було продати без землі. Власне, колопат поступово перетворюється у систему відносин, які є швидше феодальними, ніж рабовласницькими.

Отже, в Давньому Римі в перші сторіччя після н.е. відбувається як криза системи господарства, так і криза імперії, яка характеризується певними ознаками.

Раннє християнство, яке виникло у І ст. н.е. в Римській імперії за умов глибокої економічної, політичної й моральної кризи суспільства. Ранньому християнству належить заслуга першої постановки питання про рівність людей. Засуджується соціальна нерівність, зокрема поділ людей на багатих та бідних. З ідеєю рівності міцно пов’язані принципи загального обов’язку працювати, розподілу за працею та ін.

2. Розвиток світової економіки в останній третині XX — на початку XXI ст. «Рейганоміка» та «тетчеризм»

У 70-ті роки відбулися структурні зміни в економіці США. Було проведено масову «чистку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Наприклад, тільки в текстильній промисловості було закрито більше 200 підприємств. Водночас з’явились нові наукомісткі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. Поширення сучасних інноваційних технологій становить вагому частину доходу США. Америка постійно має позитивне сальдо платіжного балансу в 7—8 млрд. дол. за балансом передачі технологій.

Великих змін у нових умовах постіндустріальної епохи зазнали і «внутрішні» взаємовідносини, насамперед розподіл повноважень між місцевими і федеральними органами влади. У 70-ті роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи влади й активний розвиток самоврядування на місцях.

Було модифіковано систему регулювання економіки центральними органами. Кейнсіанські рецепти фіскальної політики боротьби з безробіттям та інфляцією в нових умовах перестали ефективно працювати. Почали зростати дефіцит і державний борг. Крім того, в умовах відкритого інформаційного суспільства з вільним рухом товарів і капіталів у світовій економіці заходи державного впливу і значний податковий тягар на національних виробників стали призводити до збільшення вивозу капіталів із країни.

Наприкінці 70-х років у США змінився підхід до регулювання господарської кон’юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент Р. Рейган, отримала назву «рейганоміка» .

У період президентства Р. Рейгана (1980—1988) економіка країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не діяло 30% виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже у всіх галузях. Безробіття становило більше 10% працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основними її складовими були: скорочення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років до 20% вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спрямовувався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке гальмування інфляції і переорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються.

Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скорочення податків. 1981 р. відповідно до Закону про оподаткування відбулося зниження прибуткового податку на 23%, скорочення максимальної податкової ставки на доходи від капіталу з 70 до 50%. Проте цей закон не вирішив проблеми малозабезпечених сімей. Тому в 1986 р. було ухвалено новий закон про прибутковий податок, який передбачав скорочення прибуткових податків на громадян з 50 до 28%, податків на прибуток з корпорацій — з 46 до 34%, що стимулювало інвестиційну діяльність. Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими доходами від сплати федеральних податків. Було встановлено систему, за якої особи з однаковими доходами платили б приблизно однакові податки. Проте новий закон підривав принцип прогресивного оподаткування, згідно з яким особи з високими доходами сплачували більший відсоток, ніж особи з низьким доходом. Встановлювались тільки дві ставки: 15% — оподаткуванню підлягали доходи нижче 29 750 дол. на рік на сім'ю і 28% — доходи, які перевищували цей рівень. Було знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34% промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20% їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18% відповідно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років американська економіка продовжила свій рух вперед.

Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою втілення неоконсервативної моделі державного регулювання отримала назву «тетчеризм», за іменем глави уряду консерваторів з 1979 р. Маргарет Тетчер. Поняття «тетчеризм», як і «рейганоміка», увійшло до світової економічної літератури, відображаючи нове розуміння економічної політики (у межах неолібералізму — це концепція в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю, прихильники якої обстоюють принципи саморегулювання, вільного від надлишкової регламентації). Запропонована нова економічна програма М. Тетчер базувалась на теорії економічного лібералізму і його сучасної модифікації — монетаризму.

Тому уряд Тетчер виступив за вільне підприємництво, розширення особистої ініціативи і крайній індивідуалізм. Він проводив політику скорочення витрат на соціальні потреби населення й оподаткування, приватизації державних підприємств, відмови від субсидій збанкрутілим підприємствам, урізання влади профспілок.

Реформи зачепили всі сфери господарського життя країни: було обмежено профспілкові права на проведення страйків; у грошовій і банківській системі вводилась монетаристська концепція, яка передбачала жорстке обмеження грошової суми в обігу; здійснювалися стимулювання розвитку приватного бізнесу та обмеження державного підприємництва; проводилось розширення господарської самостійності та фінансової автономії державних компаній; проведено податкову реформу; вживались антиінфляційні заходи.

Для втілення монетарних принципів регулювання економіки передбачались послаблення податкового контролю за функціонуванням ринку, підвищення ролі кредитно-грошових інститутів, радикальна зміна структури бюджетного механізму, що виражалась у відході від прогресивного оподаткування приватних осіб і підприємців.

Важливим напрямком реформи став курс на приватизацію, що значно обмежувало державне підприємництво. Зазначимо, що у 70-ті роки у руках держави перебували 95,1% акцій великої автомобільної компанії «Брітіш мотор лейленд корпорейшн», 62,5% акцій електротехнічної компанії «Феранті». 93,5% сталі вироблялось на підприємствах Британської сталевої корпорації, яка належала державі. Велика увага приділялась приватизації нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, повітряного транспорту. За три роки (із серпня 1984 по травень 1987 р.) у приватну власність було передано 9 найважливіших концернів, або близько 33% усієї власності держави у промисловості, в тому числі телекомунікації і підприємств газової промисловості. Державні компанії було виведено із зони сприятливого клімату, який раніше підтримувався урядом. Тепер вони повинні були виживати в умовах конкуренції, а ціни на вироблені ними товари і послуги не підтримувались спеціальними заходами, а повністю визначались умовами ринкової конкуренції. Конкуренція і страх банкрутства підготували ці компанії до підвищення ефективності, відносини з державою будувались на основі контрактів.

На початку 80-х років у результаті приватизації частка капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства становила 25% проти 50% порівняно з періодом перебування при владі лейбористів. Зменшились витрати місцевих бюджетів і відбулася приватизація житла. Відповідно до закону його продали за пільговими цінами мешканцям — орендаторам.

Значно стимулювала розвиток приватного підприємництва нова податкова і фінансова політика: збільшено податкові пільги, знижено податки великих корпорацій до 35%; збільшились кредити, які надавались приватним особам банками країни; проводилась політика уряду, спрямована на стимулювання господарської діяльності підприємств; скорочувались чисельність державного апарату і витрати на його утримання (серед центральних міністерств практично не було галузевих, що ліквідувало пряме втручання держави у господарське життя).

З метою стимулювання інвестицій акцент було переміщено з прямого оподаткування на непряме. Частка надходжень у державний бюджет від непрямих податків зросла від 34% у 1979 р. до 39% у 1981 р. Ставки податку на додану вартість, яким обкладався широкий асортимент товарів першої необхідності, включаючи послуги і медичну допомогу, було підвищено з 8 до 15%.

Найважливішими напрямками антиінфляційної діяльності уряду Тетчер були: державний контроль темпів зростання грошової маси в обігу; скорочення, які надавались державою приватному сектору; скасування контролю над цінами і заробітною платою; підвищення ставки процента; обмеження державних витрат, у тому числі й на соціальні потреби. Наслідком стало зниження інфляції наприкінці 80-х років до 3% на рік (у 1980 р. вона становила 16%), тобто до величини, яку рекомендували монета-ристи. А уже в середині 80-х років Великобританія показала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинутих країн. Збільшення валового внутрішнього продукту досягло найвищого показника у Західній Європі, зросла продуктивність праці. Зміцніла позиція Лондона як одного з фінансових центрів світу.

Всередині країни уряду Тетчер вдалося замінити сталу систему соціальних гарантій «для всіх» іншою, індивідуалістською — «кожний за себе». Відбулися глибокі структурні зміни суспільства. Скоротилась кількість робітничого класу, зайнятого безпосередньо на виробництві, розширилася зайнятість у сфері обслуговування, зріс прошарок власників дрібних фірм, появилася соціальна група високооплачуваних менеджерів середнього рівня. Більшість виборців 80-х років Великобританії стали відносити себе до «середніх верств» .

Досягнуті успіхи «тетчеризму» стосовно умов Великобританії були свідченням здатності капіталістичної системи трансформуватися і пристосовуватись до нових соціально-економічних умов. Основні напрями здійснення структурних змін економіки країни збережено і в 90-х роках, незважаючи на «зжимання» соціокультурного потенціалу суспільства. Останнє викликане нерівномірністю зростання доходів різних верств населення. Від цієї політики доходи 20% багатого населення зростали в середньому на 4,7% у рік, тоді як у 20% бідних — всього на 0,2%. У результаті середній дохід 20% багатих на початку XXI ст. був у 17 разів вищий ніж 20% бідних.

3. Визначте, чи є вірним ствердження (прокоментуйте відповідь):

Автором праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» був Дж.М. Кейнс Джон Мейнард Кейнс — англійський економіст, книга якого «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» (The General Theory of Employment, Interest and Money, 1936) запропонувала спосіб уникати фінансових криз і безробіття шляхом корекції урядового контролю за кредитами і валютою. Він займався тією частиною економіки, що зараз називається макроекономікою.

За оцінками багатьох економістів «Загальна теорія зайнятості…» Дж. М. Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і значною мірою визначає економічну політику країн сьогодні. Основна ідея цієї праці полягає в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегульованою, а максимально можливий рівень зайнятості та економічного зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку.

У «Теорії зайнятості» чітко простежується думка про недоцільність надмірного заощадження та накопичення, і навпаки, можливої користі витрат, оскільки вони можуть бути спрямовані на збільшення попиту і зайнятості. За Кейнсом, психологічна схильність людини заощаджувати деяку частину свого доходу (психологічний аспект має не менше значення, ніж закони економіки) стримує збільшення доходу через скорочення обсягу капіталовкладень, від яких залежить отримання доходів, тоді як гранична схильність людини до споживання незмінна і тому може зумовлювати стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу.

Водночас нарощування інвестицій і зумовлене цим зростання національного доходу і зайнятості населення може розглядатись як доцільний економічний ефект, який Кейнс назвав ефектом мультиплікатора. Суть мультиплікатора інвестицій полягає в тому, що коли відбувається приріст загальних інвестицій, то національний дохід збільшується на суму, котра в k разів перевищує приріст інвестицій. Причиною цього Кейнс важає «психологічний закон», згідно з яким відповідно до того, як реальний дохід зростає, суспільство бажає споживати частину, яка постійно зменшується.

Аналогічно виявляється мультиплікаційний ефект щодо дії інших видів витрат, зокрема, державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків саме завдяки мультиплікаційному ефекту.

Починаючи з Кейнса, проблема факторів, що визначають величину споживання та нагромадження як основних компонентів національного доходу, взаємозв'язок між ними та національним доходом виступають на перший план.

Кейнс уважав, що обґрунтування його теорії свідчить про життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях впливу на схильність до споживання частково через розбудову відповідної системи оподаткування, частково — фіксуючи ставку відсотка та ін. Ефективність регулювання державою економічних процесів залежить від ресурсів та коштів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості, зниження та встановлення сталої ставки відсотка. Нестача державних інвестицій може компенсуватись додатковою емісією, а можливий дефіцит бюджету можна відхилити завдяки зростанню зайнятості та зниженню норми відсотка.

Отже, за концепцією Дж. М. Кейнса, чим нижча норма позичкового відсотка, тим вищі стимули до інвестування, зростання попиту на інвестиційні товари, що розширює рівень зайнятості, веде до подолання безробіття.

економічний ідея криза рабовласницький фритредерство

4. Оберіть правильну відповідь (поясніть свій вибір) А. Кейнсианський мультиплікатор доходу — це:

а) добуток приросту доходу і приросту інвестицій;

б) відношення приросту інвестицій до приросту доходу;

в) відношення приросту доходу до приросту інвестицій.

Відповідь Виходячи з рівняння моделі (Y=C+I+cY), можна визначити залежність між запланованими витратами і випуском. Для цього зробимо найпростіші перетворення і розв’яжемо його відносно Y.

Матимемо:

Y = C + I + cY Y — cY = C + I Y (1-c) = C + I

1 1

Y = —— (Cr+Ir) де вираз —- називається

1-c" 1-с" мультиплікатором випуску над витратами.

Мультиплікатор показує, на скільки одиниць зросте випуск, якщо витрати збільшаться на одиницю. Власне формула мультиплікатора показує, що загальний випуск залежить від схильності до споживання: чим вона більша, тим більший і випуск (доход). Збільшення доходу, писав Кейнс," дорівнює приросту загальної суми інвестицій, помноженому на мультиплікатор…" (Зміна національного доходу = мультиплікатор первісні зміни в інвестиціях або ДY = m ДI).

Збільшення інвестицій, стверджує Кейнс, веде до зростання зайнятості, а тому й сукупного доходу. Суспільний попит зростає тим більше, чим більша частка доходу йде на споживання і чим менша на заощадження. А чим більший попит, тим більше економічне зростання.

Б. Фритредерство — це:

а) економічна політика держави, спрямована на захист національної промисловості від іноземної конкуренції;

б) економічна політика, яка полягала у вимозі свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність;

в) історичний процес зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства;

г) політика, спрямована на нагромадження золота і срібла в країні.

Відповідь:

Фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — політика вільної міжнародної торгівлі, запроваджена Англією (Великою Британією) в середині ХІХ століття, на зміну політиці протекціонізму, що діяла з кінця ХVІ століття. Теоретичні засади фритредерства розробив Д. Рікардо.

Вірна відповідь б).

5. Встановіть відповідність між ученим (школою) і поняттям, ідеєю, до яких учений (школа) має безпосереднє відношення

Відповідь

Список використаних джерел

1. Лановик Б. Д., Лазарович М. В., Чайковський В. Ф. Економічна історія: Курс лекцій.-К.: Вікар, 2000.

2. История мировой экономики. Учебник для вузов. Под ред. Г. Б. Поляка, А. Н. Марковой.-М.: ЮНИТИ, 2000.

3. История экономики. Учебник. Под ред. О. Д. Кузнецовой, И. Н. Шапкина.-М.: Инфра, 2000.

4. Агапова А. И. История экономичских учений. Учеб. пос./И.И. Агапова.-М.: Экономистъ, 2005

5. Юхименко П.І., Леоненко П. М. Історія економічних вчень: Навч. пос.- 3-є вид., випр.-К.: Знання-Прес, 2002

6. Історія економічних учень: Підручник: У 2-х частинах./За заг. ред. В. Д. Базилевича.-2-е вид., випр.-К.: Знання, 2005.

7. Історія економіки та економічної думки: навчальний посібник./Овєчкіна О.А., Бугайова І.М., Іванова К.В. — Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. — 344 с.

8. Короткий словник-довідник з економічної історії: уклад., коментар Є. С. Чернонога. — Сєверодонецьк: СТІ, 2006. — 156 с.: бібліографія — 114 назв.

9. Конспект лекций по дисциплине «Экономическая история» / Разраб. Овечкина Е. А. Северодонецк, 2000. 25 с.

10. Конспект лекцій з дисципліни «Історія економічних вчень"/ Укл. Овєчкіна О.А., Бугайова I.М., — Сєвєродонецьк: Вид-во СТІ, 2006. — 60 с.

11. Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Історія економічних вчень» / Бугайова І.М. — Сєвєродонецьк: Вид-во СТІ, 2005. — 24 с.