Торгівельно-економічі відносини Китаю та Казахстану в контексті діяльності ШОС

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

ДИПЛОМНА РОБОТА

за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст»

з міжнародних відносин на тему:

«Торгівельно-економічі відносини Китаю та Казахстану в контексті діяльності ШОС»

Виконала студентка Бровко Натал’я Сергіївна Науковий керівник: Рябінін Євген Вадимович, кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Маріуполь — 2014

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Роль та вплив організації ШОС Розділ 2. Нормативно-правова база китайсько-казахстанських торгівельно-економічних відносин Розділ 3 Особливості взаємовідносин Китаю та Казахстану в межах діяльності ШОС Висновки Список використаних джерел

ВСТУП китай казахстан співробітництво Для Казахстану і Китаю участь в ШОС відповідає національним інтересам.Найбільш пріоритетними сферами для держав є питання забезпечення безпеки і взаємовигідне економічне співробітництво. Участь в Організації також важливо для республік і в геостратегічному плані.

На даному етапі можна говорити не тільки про окремі аспекти двосторонніх відносин Китаю з Казахстаном, але і про стратегії КНР щодо Республіки Казахстану як єдиного суб'єкта.

Вони пов’язані, по-перше, з існуванням загальнорегіональних проблем безпеки, а по-друге, з наявністю політико-економічної лінії, яка в ряді питань здійснюється через Шанхайську Організацію Співробітництва.

Багатостороннє співробітництво втіленням якого став шанхайський процес, дозволило Китаю знизити рівень протиріч з Казахстаном на даному напрямку і одночасно приступити до реалізації своїх економічних інтересів, багато в чому пов’язані з енергетичною сферою. Крім того, діяльність в рамках ШОС стала для країн способом набути досвіду просування власних ініціатив в рамках багатостороннього регіонального формату.

В даний час під егідою ШОС реалізується відразу кілька великих проектів, здатних різко змінити життя регіону, іншими словами — змінити баланс сил на євразійському континенті на користь Китаю. Досвід ще «шанхайської п’ятірки» продемонстрував високий і багато в чому унікальний потенціал цього альянсу.

Особливу функцію ШОС у вигляді гарантування безпеки кордонів і стабільності в районах уздовж кордону, як справедливо відзначають китайські експерти, не має жодна інша організація.

Етап взаємодії з проблем кордонів і безпеки перейшов до економічної і освітній сфері, що значно розширило компетенцію організації і змусило задуматися про прийом нових членів. В силу чого, можна говорити про початок процесу пошуку нової ідентичності організації, від якого залежать перспективи її розвитку.

Інструментами еволюції ШОС по китайському варіанту виступають банк ШОС і фонд ШОС, які активно лобіюються. Тобто ШОС поступово стає на шлях перетворення в механізм реалізації зовнішньої політики Китаю, зокрема її економічних інтересів. Аргументом на користь цього твердження служить той факт, що в реальності поки ще ні один багатосторонній економічний проект не був реалізований. В основному домовленості і тісна співпраця відбувається на двосторонньому рівні.

Безперервне нарощування та поглиблення практичного співробітництва дуже значимо для зміцнення матеріальної бази двосторонніх відносин. В останні роки динамічно розвиваються торгово-економічні зв’язки.

Китай — найбільший торговий партнер Казахстану, а Казахстан займає друге місце серед торгових партнерів Китаю в СНД. Для подальшого підвищення рівня практичного співробітництва визначена стратегічна мета — збільшити обсяг взаємної торгівлі до 40 мільярдів доларів до 2015 року.

Її досягнення, зрозуміло, вимагає спільних зусиль обох сторін.

Для подальшого розвитку ШОС нам вкрай важливо продовжувати керуватися шанхайським духом взаємодовіри, взаємовигоди, рівності, консультацій, поваги до різноманіття цивілізацій і прагнення до спільного розвитку. Роботу організації слід вести за двома напрямками. Перше — удосконалювати власний розвиток, займатися внутрішнім укріпленням, підвищувати ефективність і рівень співробітництва. З іншого боку, розвивати партнерську мережу, для чого необхідно стимулювати співпрацю зі спостерігачами та партнерами по діалогу, спільно домагатися розвитку регіону в цілому. Просуватися насамперед у забезпеченні національної безпеки, розвитку економіки, як це передбачено в основних напрямах стратегії розвитку ШОС на середньострокову перспективу, на благо народів держав-членів.

Актуальність теми пов’язана і з тією важливою роллю, яку в даний час грає ШОС. Організація, спочатку покликана служити оборонно-політичним механізмом вирішення проблем регіональної безпеки, нині стає інструментом забезпечення економічного розвитку країн-учасниць, перетворюючись в багатопрофільну міжнародну структуру. Значення цього процесу переступає регіональні межі і набуває світове звучання.

Головною же обставиною, що визначає актуальність теми, є наявність нагальних економічних і політичних інтересів Китая та Казахстана.

Актуальність також можна простежити в тій тенденції, що зараз з’являється дуже багато літератури по даній темі і безліч статей друкуються в різних виданнях.

Об'єктом дослідження є співробітництво між Казахстаном та КНР в контексті їхнього членства в ШОС.

Предмет дослідження є особливості розвитку торгівельно-економічних відносин РК і КНР.

Територіальні межі охоплюють сучасні кордони Китайської Народної Республіки та Республіки Казахстану.

Мета роботи. Комплексний аналіз передумов, сучасного стану і міжнародного контексту торговельно-економічних відносин Китаю і Казахстану в межах діяльності Шанхайської Організації Співробітництва.

Відповідно до поставленої мети постають такі завдання :

— проаналізувати джерела та літературу з досліджуваної проблеми;

— розкрити роль та основні напрямки діяльносі ШОС;

— дослідити нормативно-правову базу співробітництва між РК та КНР;

— з'ясувати особливості казахстансько-китайських відносин в рамках ШОС;

— виявити недоліки в казахстансько-китайському співробітництві та запропонувати механізми їх вирішення.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше до української та російської історіографії вводяться нові наукові документи, що дають змогу дослідити економічні відносини данного регіону в контексті діяльності ШОС.

Методологічна база. У роботі було використано історичний метод, завдяки якому можна розглянути Казахстан та Китай.

В ході написання даної роботи використовувались також економіко-статистичні та графічні методи.

Був використаний метод аналізу, через який була зроблена спроба дати об'єктивну оцінку основним проблемам казахстансько-китайських торгівельно-економічним відносин зазначеного періоду.

Теоретичною основою дипломної роботи послужили праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, в яких на новій концептуальній основі аналізується сутність структур і механізмів трансформації політичних, економічних і гуманітарних взаємин.

Теоретична і практична цінність результатів дослідження.

Висунуті та обґрунтовані у роботі наукові положення створюють додаткові умови для системного дослідження торгово-економічних відносин Китаю та Казахстану. Теоретичне значення дипломної роботи зумовлено тим, що отримані висновки сприяють подальшим науковим дослідженням нагальних проблем торгово-економічних відносин КНР та РК. Вміщені в дипломній роботі узагальнення щодо відносин між країнами стосовно економічної сфери можуть слугувати базовими конструкціями у процесі наступних загальнотеоретичних і галузевих досліджень тематики.

Ступінь наукової розробленості теми дослідження.

Аналіз досліджень свідчить, що вивчення торгово-економічних відносин на даному етапі характеризуються недостатньою кількістю наукових праць, присвячених даному питанню, що пов’язано з відносно низьким рівнем уваги науковців до економічної політики регіону. Українська історіографічна база дослідження не достатня, переважна більшість робіт є англомовними та російськомовними.

Історіографічну базу досліджень можна розділити на наступні групи:

1. Перша група містить роботи загальних торгово-економічних відносин, серед яких можна назвати: А. В. Болятко «Шанхайская организация сотрудничества: к новым рубежам развития» [8]; «Китай и Казахстан пришли к соглашению о расширении сотрудничества"[34]; «Китай открыл экономическую зону для торговли с Казахстаном» [36]; Лу Гань «Строительство зоны свободной торговли в рамках ШОС: значение в продвижении китайско-казахстанского сотрудничества"[46]; «Coтpyдничecтвo Кaзaxcтaнa и Китaйcкoй Нapoднoй Pecпyблики» [80]; «Перспективы. Роль Шанхайской организации сотрудничества в Центральной Азии» [60]; К.Л. Cыpoeжкин «Казахстан — Китай: от приграничной торговли к стратегическому партнерству» [85]; та інші.

Слід виділити роботу завідувача відділу Росії та Центральної Азії ШИМИ (КНР), д. эконом.н., проф. Лу Гань «Строительство зоны свободной торговли в рамках ШОС: значение в продвижении китайско-казахстанского сотрудничества"[46]. У роботі аналізується економічне співробітництво в ШОС, а саме ідея вільної торговельно-економічної зони ШОС. Яка полягає в наступному: до загальної вигоди знизити собівартість товарообороту і торгові витрати для країн-учасниць: стимулювати регіональні інвестиції; сформувати поділ праці на субрегіональному рівні, об'єднати структуру регіональної промисловості з ресурсами. Також автор в своїй роботі з’ясовує перспективи данної ідеї.

Серед досліджень загальних торгово-економічних відносин найцікавішими є роботи К.Л. Cыpoeжкин «Казахстан — Китай: от приграничной торговли к стратегическому партнерству». Незважаючи на значне число робіт, присвячених проблематиці казахстансько-китайських відносин, більша їх частина носить фрагментарний характер. У кращому випадку в них розглядається якенебудь одне питання, причому, найчастіше — у статиці.

В гіршому — робота носить ангажований характер, і швидше затінює проблему, ніж розкриває її. В даному виданні, що виходить у трьох книгах, автором зроблена спроба показати специфіку казахстансько-китайських відносин, в їх політичному, економічному, соціальному та геополітичному різноманітті. Одна з задач дослідження — заповнити прогалину, пов’язаний з визначенням закритістю офіційної інформації про характер двох — і многостороніх відносин з Китаєм.

2. До другої групи віднесемо роботи окремо торгово-економічних відносин Казахстану та Китаю: В. Ф. Галямова «ШОС:Новая политика нового Китая» [15]; Г. Калиев «Промышленный комплекс Казахстана» [25]; М. К. Колыбаев «Современные аспекты развития малого казахстанського бизнеса» [39]; Д. Косырев «Политика Китая в начале XXI в.» [40]; Б.Г. Мyxaмeджaнoв «Казахстан в глобальных процесах» [54]; И. Н. Наумов «Стратегия экономического развития КНР в 1996 — 2020 гг. и проблемы ее реализации» [56]; А. С. Селищев, Н. А. Селищев «Китайская экономика в XXI веке» [73]; К. Л. Сыроежкин «Китай и Шанхайская организация сотрудничества» [86]; та інші.

Цікавою є работа И. Н. Наумов «Стратегия экономического развития КНР в 1996 — 2020 гг. и проблемы ее реализации». Пропонована читачам монографія кадрового дипломата і фахівця з економіки КНР і міжнародним економічним відносинам М. А. Потапова являє собою аналіз зовнішньоекономічної політики Китаю на сучасному етапі проведення політики реформ і відкритості" з кінця 1970;х до середини 1990;х років. В цій роботі автором осліджуються концептуальні питання зовнішньоекономічної стратегії Китаю, розкриваються конкретні форми її здійснення в області зовнішньої торгівлі, залучення іноземного капіталу, розширення територіальної відкритості", розглядаються географічні пріоритети, регіональний та світовий аспекти зовнішньоекономічної політики КНР. Особливу увагу автор приділяє значенню китайського досвіду в цій області для Росії.

Робота спирається на широке коло джерел і фактичного матеріалу, що вперше вводиться в науковий обіг.

У праці А. С. Селищев, Н. А. Селищев «Китайская экономика в XXI веке» — відомого російського автора — економіста в захоплюючій формі і з великим знання предмета розповідається про проблеми сучасної китайської економіки. В першу чергу розглядається можливість вступу Китаю до СОТ і проблеми, які при цьому можуть виникнути. У даному виданні автор аналізує державні інструменти регулювання фінансової і грошової політики, обговорюється ефективність політики макрорегулювання та контролю, що проводиться урядом Китаю з 1998 року.

Багатий фактичний матеріал, підготовлений автором особисто робить книгу цінним посібником для всіх, хто цікавиться проблемами розвитку економіки країн Азії.

К.Л. Сыроежкин у статті «Китай и Шанхайская организация сотрудничества» [86], описує розвиток та етапи взаємин КНР і ШОС.

3. До третьої групи віднесемо роботи з казахстансько — китайських торгово-економічних відносин: А. А. Акатаева «Проблемы и перспективы торгово-экономического сотрудничества РК и КНР» [3]; «Казахстан — Китай: новый импульс стратегическому партнерству» [21]; «Казахстан и Китай заинтересованы в дальнейшем укреплении и расширении торгово-экономического сотрудничества — советник Посольства РК в КНР Н. Аккошкаров» [22]; «Китай — Казахстан: космические перспективы» [31]; К.А. Кoкapeв «Китaйcкo-кaзaxcтaнcкиe oтнoшeния» [38]; А. Лукин, А. Мочульский «Шанхайская организация сотрудничества: структурное оформление и перспективы развития» [45]; Б. Мyxaмeджaнoв «Нынeшнee cocтoяниe и пepcпeктивы тopгoвo-экoнoмичecкoгo coтpyдничecтвa Кaзaxcтaнa и Китaя» [53]; «Перспективные отношения между Китаем и Казахстаном» [57]; «Приоритетные направления экономического сотрудничества Казахстана с Китаем. Экономическое сотрудничество Казахстана и Китая. Сборник статей и документов» [66]; «Роль ШОС в укреплении безопасности в Азии» [70]; Син Гуанчэн «Торгово-экономическое сотрудничество СУАР со странами Центральной Азии в рамках ШОС»; Чжао Хуашэн. «Китай, Центральная Азия и Шанхайская организация сотрудничества»; «Экoнoмичecкoe взaимoдeйcтвиe Pecпyблики Кaзaxcтaн и Китaя» та інші.

Важливе місце в поступальному розвитку всього комплексу відносин Казахстан — Китай займає торгово-економічна сфера, значний прогрес у якій в останні роки багато в чому пов’язаний з такими факторами, як взаємодоповнюваність економік, географічна близькість, динамічний економічний розвиток і просування широкомасштабних реформ в обох країнах. Казахстансько-китайські торгово-економічні відносини розвиваються на основі важливих і численних міждержавних і міжурядових договорів та угод, що визначають основні принципи і напрямки взаємовигідного співробітництва Республіки Казахстан і Китайської Народної Республіки. Саме ці аспекти автор А. А. Акатаева «Проблемы и перспективы торгово-экономического сотрудничества РК и КНР» розкриває в даній роботі.

У праці А. Лукин, А. Мочульский «Шанхайская организация сотрудничества: структурное оформление и перспективы развития» розкривають сутність ШОС та її перспективі у майбутньому. Автори вважають, що своєчасним у зв’язку з цим представляється розуміння нової ситуації тими державами, які в червні 2002 р. в Шанхаї высступили з Декларацією про освіту Шанхайської організації Співробітництва (ШОС). Задекларований процес материализоваллся у багатосторонньому об'єднання, яке з початку 2004 р. зміг виступити на світовій арені в якості самостійного суб'єкта міжнародного права.

У праці Б. Мyxaмeджaнoв «Нынeшнee cocтoяниe и пepcпeктивы тopгoвo-экoнoмичecкoгo coтpyдничecтвa Кaзaxcтaнa и Китaя» [53], розкривається головні плюси та мінуси торгово-економічного співробітництва Китаю та Казахстану на сучасному етапі.

Чжао Хуашэн у праці «Китай, Центральная Азия и Шанхайская организация сотрудничества» зазначав, що внутрішньополітичний аспект проблеми впливав і на формулювання просторової концепції центральноазіатського геополітичного масиву. Китайські експерти ще в першій половині 2005 року звертали особливу увагу саме на цей фактор регіональної політики, розглядаючи ШОС як інструмент «консервації» ситуації в країнах Центральної Азії і контрольованих змін у майбутньому. Вони, зокрема, зазначали, що «нинішні лідери центральноазіатських держав в більшості своїй прийшли до влади після розпаду Радянського Союзу, і у відповідності з конституційними положеннями і з природних причин ці країни через кілька років увійдуть в період зміни керівництва. В усіх центральноазіатських республіках державна влада зосереджена в руках президента, що забезпечує відносну стабільність. Однак оскільки влада в Центральній Азії в певній мірі заснована на авторитарних принципах, там відсутня збалансована структура політичних сил, недосконалі структура і механізм нормальної передачі влади. Тому догляд президента може призвести до загострення боротьби за владу, що при несприятливому розвитку подій здатне викликати значні політичні та соціальні потрясіння і, як наслідок, різкі зміни політичного курсу»

Джерелознавча база, необхідна для вирішення поставлених у роботі завдань.

Передусім джерельну базу складають офіційні документи Шанхайської Організації Співробітництва.

Вона представлена опублікованими документами політичного та статистичного характеру. Досліджується з таких джерел як: Д. Г. Бессарабов «Двосторонні економічні зв’язки Китаю з країнами СНД і проблема забезпечення інтересів Росії» [6]; С. В. Жуков, О. Б. Резнікова «Центральна Азія і Китай: економічна взаємодія в умовах глобалізації» [11]; Д. Сироїжкін «Казахстан — Китай: торгово-економічні відносини» та інші.

Слід окремо виділити роботи провідного наукового співробітника відділу проблем Азії та АТР Російського інституту стратегічних досліджень Г. Д. Бессарабова «Двосторонні економічні зв’язки Китаю з країнами СНД і проблема забезпечення інтересів Росії». У роботах аналізуються китайсько-казахстанські відносини з точки зору найбільш актуальних проблем двосторонніх відносин. Розглядаються окремі аспекти російської зовнішньої політики в регіоні Центральної Азії. При визначеному рівні узагальнення, роботи, тим не менш, не можуть розглядатися як комплексне дослідження.

Виявлене коло джерел дозволив забезпечити документальну основу роботи. Зокрема, архівні дані були використані при аналізі особливостей становлення зовнішньої політики незалежного Казахстану, формування казахстансько-китайських дипломатичних відносин, взаємовідносин Казахстану та Китаю у торгово-економічній сфері співробітництва.

Дані періодичного друку, статистики дозволили вибудувати фактичну сторону історичних подій, пов’язаних з взаємовідносинами двох країн, показати їх особливості та нюанси.

Апробація одержаних результатів. проводилася на щорічних науково-практичних конференціях, що проходили у вищих навчальних закладах міста Маріуполь у 2011;2013 рр. Розміщені у наукових збірникахВсеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Українська державність: історія і сучасність» (м. Маріуполь, грудень 2012 року) та на «Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики» (м. Маріуполь, березень 2013 року).

Публікації. Основні положення та підсумки дослідження знайшли своє відображення у наступних публікаціях:

1. Тосхопоран Н. С. Проблеми та шляхи їх вирішення в китайсько-казахстанських торгівельно-економічних відносинах ХХІ ст. /Н.С. Тосхопоран // Українська державність: історія і сучасність: Всеукр. наук.-прак. конф., 23 листопада 2012 р.: Збірник матеріалів.- Маріуполь, 2012. — С. 295−297.

2. Тосхопоран Н. С. Правове регулювання торгівельних відносин між Китаєм та Казахстаном / Н. С. Тосхопоран // Сучасний розвиток державотворення та правотворення в Україні: проблеми теорії та практики: Збірник матеріалів. — Маріуполь, 2013. — С. 257−259

Характеристика змісту роботи. Структура дипломної роботи обумовлена характером і змістом дослідження. Робота складається зі вступу, першого розділу — «Роль та вплив організації ШОС», другого розділу — «Нормативно-правова база китайсько-казахстанських торгівельно-економічних відносин», третього розділу — «Особливості взаємовідносин Китаю та Казахстану в межах діяльності ШОС», висновків та списку використаних джерел.

У першому розділі розглядається вплив організації ШОС. Аналізується стан регіону після вступу в організацію ШОС, а також роль організації в даному регіоні.

У другому розділі розглядаються нормативно-правова база китайсько-казахстанських торгівельно-економічних відносин. Описуються основні договора та проекти, які були заключені між Китаєм та Казахстаном у період з 2001 року по теперешній час.

У третьому розділі розглянемо особливості торгівельно-економічних взаємовідносин країн, а саме напрямки торгово-економічного співробітництва Китаю та Казахстану, як країни починали співпрацювати у сфері торговлі, економіки та інвестицій в рамках діяльності ШОС.

У висновках розв’язуються завдання, що були поставлені на початку дослідження та підбиті підсумки виконаної роботи.

Список використаних джерел складається зі 104 найменуваннь.

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ ТА ВПЛИВ ОРГАНІЗАЦІЇ ШОС Китай і Казахстан — добрі сусіди і всебічні стратегічні партнери. За 21 рік з дня встановлення дипломатичних відносин двосторонні зв’язки послідовно і стабільно розвиваються швидкими темпами. В обох країнах розглядають розвиток взаємин як зовнішньополітичний пріоритет. Можна сказати, що китайсько-казахстанські відносини сьогодні знаходяться на небувало високому рівні і в розвитку всебічного стратегічного партнерства відкриваються значні перспективи.

Китай і Казахстан як держави, що розвиваються великі та впливові держави, займаючи збігаються або схожі позиції у світових і регіональних справах, несуть на своїх плечах відповідальне завдання відстоювання світу, розвитку і стабільності. Дві країни, будучи державами — членами ШОС, активно співпрацюють в рамках організації, зокрема, спільно борються з погрозами трьох зол і протидіють іншим викликам у галузі безпеки, разом просувають співпрацю ШОС в галузі сільського господарства, фінансів та єдиної інфраструктурної мережі. Китайська сторона готова разом з Казахстаном спільними зусиллями вносити новий, ще більший внесок у справу миру, стабільності і розвитку як у регіоні, так і на всій планеті.

Китай незмінно грає важливу роль в ШОС. 26 жовтня 2005 р. під час наради в Москві прем'єрів-міністрів країн ШОС в присутності керівників 10 членів і спостерігачів організації був створений регіональний механізм міжнародного фінансового співробітництва — Міжбанківське об'єднання ШОС. Голова Державного банку розвитку Китаю Чень Юань був обраний першим головою правління цього об'єднання.

В останні роки в міру розвитку Китаю та у зв’язку із змінами в міжнародній і регіональній ситуації стратегічна взаємозалежність КНР і сусідніх держав зросла як ніколи. Розвиток Китаю стимулює розвиток сусідніх країн, соціально-економічна ситуація у сусідів в свою чергу впливає на економічне будівництво в КНР. У зв’язку з цим Китай надає все більшого значення розвитку відносин з сусідніми країнами, взявши дипломатичний курс на «дружбу з сусідами як з партнерами» і розробивши зовнішню політику «підтримки дружніх і стабільних відносин з сусідніми країнами і надання допомоги у розвитку». Державний банк розвитку Китаю — найбільша фінансова структура освоенческого характеру — накопичив за багаторічну практику досвід фінансового освоєння, він готовий поділитися ним із зарубіжними колегами і задовольнити своїми реальними фінансовими засобами потреби членів ШОС у розвитку.

За роки існування ШОС держави-члени міцно об'єдналися в співтовариство єдиної долі і загальних інтересів. Забезпечення стабільності та безпеки регіону, сприяння спільному розвитку країн-учасниць в умовах складної міжнародної і регіональної ситуації були і залишаються завданнями першочергової важливості для організації.

За період свого існування ШОС зробила впевнені кроки у сфері політики, безпеки, економіки, гуманітарного виміру, а також у міжнародному співробітництві, зіграла важливу роль в забезпеченні безпеки і стабільності регіону, сприяння спільному розвитку, продемонструвавши велику енергію і життєву силу в данному регіоні.

ШОС — єдина організація, що об'єднує абсолютну більшість країн Центральної Азії, Китай і Росію. Російські, китайські і західні дослідники по-різному оцінюють діяльність ШОС. Комусь важливий її потенціал у структуруванні регіонального простору, для когось це можливість розширити співпрацю з Центральною Азією, західні аналітики роблять акцент на нормативних аспектах діяльності ШОС, пов’язуючи їх з проблемами демократизації політичних режимів у регіоні.

В даному випадку Шанхайська організація співробітництва (ШОС) являє собою унікальний об'єкт аналізу. ШОС об'єднує дві найбільші країни в Євразії - Росію і Китай — і чотири держави Центральної Азії (Казахстан, Узбекистан, Киргизію і Таджикистан). Всі держави, що входять до ШОС, розділяють побоювання з приводу традиційних і нових загроз безпеці і хотіли б нарощувати взаємодію в економічній і гуманітарній областях.

Сучасні пріоритети та напрямки політики Китаю щодо Центральноазіатського регіону визначаються як міркуваннями національної безпеки КНР, так і економічними питаннями. Перший аспект пояснюється тим, що з регіоном тісно змикається одна з найбільш проблемних адміністративно-територіальних одиниць КНР — Синьцзяно-Уйгурський автономний район. Другий, економічний, обумовлюється розташуванням в Центральній Азії ключових постачальників енергетичних ресурсів, особливо необхідних Китаю в період нарощування темпів економічного розвитку.

В Центральноазіатському регіоні, безперечно, Казахстан є лідером. Темпи економічного зростання республіки високі, йде процес розширення економічної відкритості. Казахстан демонструє сильну прихильність ідеї регіонального співробітництва і в той же час має спільний кордон з Китаєм, протяжність якої становить 1782 км. Казахстан є своєрідною сполучною мостом між країнами Центральної Азії та Китаєм на Євразійському континенті. Тому, як тільки сформується китайсько-казахстанська вільна економічна зона, вона повинна стати тим елементом, який просуне реалізацію побудови зони вільної торгівлі ШОС.

На мій погляд, Президент Н. А. Назарбаев у своєму Посланні народу Казахстану в 2006 р. порушив кілька важливих моментів, які можуть зіграти роль активного двигуна для казахстансько-китайського співробітництва:

1. Перетворити Алмати в регіональний фінансовий центр.

2. Сприяти тому, щоб Астана стала євразійським центром міжнародного співробітництва.

3. Брати активну участь в інтеграції, домагатися вступу в СОТ, підвищувати конкурентоспроможність країни, вступити в число 50-ти розвинених країн світу.

4. КНР була названа другим стратегічним партнером Казахстану.

Ці положення і цілі мають величезне значення для створення китайсько-казахстанської зони вільної торгівлі, яка, у свою чергу, здобуває важливу роль у питанні побудови зони вільної торгівлі в рамках ШОС.

Незважаючи на широку дослідницьку дискусію про те, чи дозволяють існуючі параметри регіональної спільності говорити про Центральної Азії як самодостатній регіон, існує ряд підстав для такого трактування китайської стратегії. Вони пов’язані, по-перше, з існуванням загальнорегіональних проблем безпеки, а по-друге, з наявністю політико-економічної лінії Китаю щодо регіону, яка в ряді питань здійснюється через Шанхайську організацію співробітництва.

Морально-політична складова, покладена в основу функціонування ШОС, в документах цієї організації отримала узагальнюючий термін «Шанхайський дух», який розшифровується як взаємна довіра, взаємна вигода, рівність, повага до інтересів і думок один одного, взаємні консультації, добровільна згода виконувати досягнуті домовленості.

Варто також додати завдання посилення позицій Китаю та Казахстану у багатосторонніх форматах співпраці. Серед них ШОС відводиться роль механізму, в рамках якого можлива апробація моделі багатостороннього лідерства за участю Китаю. При цьому лідерські функції КНР в ШОС обумовлені як мінімум трьома факторами:

1. внесок Китаю в концептуальне бачення розвитку організації (визначення базових принципів так званого Шанхайського духу");

2. просування подальшої інституціоналізації ШОС ;

3. практичну підтримку проектів в рамках організації.

Крім того, саме китайська термінологія боротьби проти «трьох зол» (екстремізму, тероризму і сепаратизму) була взята на озброєння і триває використовуватися членами ШОС для позначення зусиль з протидії новим викликам, а це, в свою чергу, означає, що ШОС повністю приймає позицію Китаю з цих питань.

Багатостороннє співробітництво з Казахстаном, а також с іншими країнами в Центральній Азії, втіленням якого став шанхайський процес, дозволило Китаю знизити рівень протиріч з сусідами на даному напрямку і одночасно приступити до реалізації своїх економічних інтересів, багато в чому пов’язані з енергетичною сферою. Крім того, діяльність в рамках ШОС стала для Китаю способом набути досвіду просування власних ініціатив в рамках багатостороннього регіонального формату і, як відзначають китайські експерти, новою моделлю дипломатичного взаємодії з сусідами.

До основних цілей Шанхайської організації співробітництва належать:

1. зміцнення взаємної довіри і добросусідства між країнами-учасницями;

2. сприяння їх ефективній співпраці у політичній, торговельно-економічній, науково-технічній і культурній областях, а також у сфері освіти, енергетики, транспорту, туризму, захисту навколишнього середовища та інших;

3. спільне забезпечення та підтримання миру, безпеки і стабільності;

4. просування до створення демократичного, справедливого і раціонального нового міжнародного політичного та економічного порядку.

У відносинах усередині організації, виходячи з «Шанхайського духу» держави-члени ШОС дотримуються принципів взаємної довіри, взаємовигоди, рівності, взаємних консультацій, поваги до різноманіття культур і прагнення до спільного розвитку, а у зовнішніх зносинах дотримується принципу несоюзничества, не спрямованості проти кого-небудь і відкритості.

Перспективи Шанхайської організації співробітництва досить широкі. По-перше, всі країни-учасниці географічно близькі, їх пов’язує схожа історія, спільна культура, міцні традиції дружніх контактів. Це унікально для співпраці. Всі країни — члени ШОС потребують збереження стабільності і безпеки як всередині своїх країн, так і по периметру зовнішніх кордонів, тому зацікавлені та досягнення власних результатів у просуванні вирішення соціально-економічних та інших завдань, і в спільній протидії загрозам і викликам їх існування. Справедливості заради слід особливо відзначити, що всі держави — учасники ШОС виявляють зацікавленість у посиленні економічної складової своєї організації, бо ясно усвідомлюють, що, тільки об'єднавши зусилля, члени ШОС зможуть перетворити Шанхайську організацію співпраці в більш спаяну, більш ділову, більш затребувану міжнародну організацію.

Безсумнівно одне: за роки існування ШОС зроблено чимало і наведені приклади — лише незначна частина великої роботи в рамках організації. Треба вітати і заохочувати будь-які подальші кроки в напрямку інтеграції країн — членів Шанхайської організації, які ведуть не тільки до поліпшення економічної ситуації в наших країнах, але і сприяють створенню міцної основи для збереження стабільності і безпеки в цьому регіоні.

Сьогодні Пекін приступив до активної фази використання ШОС в своїх інтересах, намагається змінити геополітичний баланс і стала після розпаду СРСР традиційної систему внутрішніх і зовнішніх зв’язків центральноазіатських республік. І хоча Казахстан активно бере участь в проекті ШОС, виходячи з власних національних інтересів, продовження «шанхайського процесу», по всій видимості, неоднозначно відіб'ється на безпеці Казахстану. Причини і передумови складаються негативних тенденцій для РК полягають у специфічному місці КНР, яку вона прагне зайняти в ЦАР, а також у тих завданнях, які китайська сторона намітила для себе і які вона має намір вирішити за допомогою ШОС.

На першому етапі створення організації позиції усередині китайського керівництва щодо перспектив розвитку ШОС істотно різнилися. Умовно «консервативне крило» розглядало ШОС як механізм відображення загроз безпеці та цілісності Китаю, виходять з Центральної Азії (ЦА), зокрема — від перебуваючих тут радикальних ісламістських угруповань, які ставлять за мету відторгнення північно-західних територій Китаю. Однак ліберально-прагматична частина китайського істеблішменту не вірила в дієздатність ШОС. Вважаючи, що це не більше ніж пропагандистська організація, яку Росія хотіла б використовувати для протидії розширення зони відповідальності НАТО і впливу США в ЦА. І що для Китаю ШОС не має довгострокового значення.

На другому етапі Пекін все ж зупинився на завданні зберегти ШОС і використовувати Організацію не тільки для відображення наскоків сепаратистів, але і для просування китайських економічних інтересів та політичного впливу в Центральній Азії. Прихильники ШОС аргументували свою позицію тим, що формально Китай міг би стати лідером Організації, розмістивши на своїй території її штаб-квартиру і тим самим зміцнити політичні позиції. Скептики підкреслювали зберігається неясність щодо того, як саме на практиці ШОС може вирішувати завдання, що мають життєво важливе значення для Китаю, а також вказували на те, що ШОС — це елемент стримування Китаю в ЦА, на який робить ставку російське керівництво.

Перебуваючи в такій суперечливості, Пекін проводив багаторівневу політику по відношенню до ШОС:

— підтримував формальні починання по розширенню поля діяльності ШОС і її організаційного зміцнення;

— намагався не бути «занадто активним» з тим, щоб не спровокувати відповідну реакцію Росії, яка могла б побачити в активності Пекіна загрозу своїм інтересам у ЦА;

— і одночасно приступив до нарощування активності в торговельній та нафтогазовій сфері;

— паралельно посилював зв’язку на двосторонній основі з кожною з країн-членів ШОС.

Отже, якщо в недавньому минулому політика Китаю щодо ЦА відрізнялася інерційністю, то тепер Казахстан в особі КНР має зацікавленого і цілеспрямованого гравця, збройного спеціальної стратегією .

ШОС все ще залишається «перехідною структурою»: термін дії її основоположних угод визначено до 31 грудня 2020 р. (з можливою пролонгацією на 5 років), тобто на період передбачуваного становлення Китаю як світового центру сили. Після закінчення цього терміну, цілком ймовірно, політика Китаю може бути скоригована в бік більшої жорсткості, що не може не відбитися на його відносинах з сусідами.

Таким чином, підсумовуючи часом суперечливі факти і події, що відбулися в рамках нової регіональної структури, яку представляє собою ШОС, цілком правомірно говорити про наступне.

По-перше, ШОС є дійсно новою по суті міжнародною організацією. При її створенні Китай не тільки відмовився від основоположного принципу своєї зовнішньої політики попередніх 50-ти років, а саме: не участі в будь-яких регіональних та інших об'єднаннях, спрямованих проти інтересів третіх сторін, але і зробив найбільш активні зусилля по формалізації ШОС.

По-друге, в рамках ШОС чітко демонструється нова для китайської політики риса — явне прагнення до лідерства в рамках міжнародної організації. Що є вельми нетрадиційним для китайської зовнішньої політики останніх десятиліть.

По мірі посилення ролі ШОС в регіональних справах її місце в системі безпеки ЦАР стало значним; всі сторони, однак, націлені на ще більше підвищення ролі даної структури у політичних та економічних процесах Центральної Азії.

Аналіз усіх чинників дає змогу зробити висновок, що проект ШОС залишається одним з самих амбітних і багатообіцяючих в сучасній міжнародній політиці. В даний час імперативом діяльності ШОС служить рухоме Пекіном і Москвою прагнення захистити Центральну Азію від американського і НАТО-вского домінування. Центральна Азія і ШОС виступають для двох держав сьогодні пріоритетом «першого порядку». Це дозволяє зробити висновок, що економічне, політичне співробітництво і співпрацю в сфері безпеки отримає подальше просування в найближчі роки.

Очевидно, що всі сучасні процеси, пов’язані з ШОС, мають переважно геополітичний зміст, однак слід мати на увазі, що вони створюють передумови для зміни не тільки геополітичного стану, але й національного розвитку країн Центральної Азії. Як видається, потенціал ШОС щодо впливу на соціально-економічний та культурно-гуманітарний розвиток країн ЦА буде реалізовуватися вже в короткостроковій перспективі, вносячи корективи в розвиток республік і їх відносини з Китаєм.

Казахстан при цьому знаходиться в особливому положенні, що пов’язано з ключовою роллю в «шанхайському процесі», якої наділяє його Пекін і яку останній має наміру культивувати. Малоймовірний, але все ж існуючий сценарій з провалом проекту ШОС буде означати в даному випадку повну ставку Китаю на РК. У будь-якому разі переведення двосторонніх відносин на рівень стратегічного партнерства для китайської сторони означав передусім отримання від казахстанської сторони гарантій дотримання інтересів Пекіна при будь-якій політичній кон’юнктурі. Тим не менш, це положення ще більше інтенсифікує ризики для РК.

Важливо відзначити, що для досягнення плідного та ефективного співробітництва в будь-якому регіоні і між будь-якими державами, у першу чергу, необхідно зробити акцент на одній або двох конкретних сферах, і тільки після досягнення успіху в цих напрямках, співробітництво може бути розширено в інших областях. У ситуації досягнення повного компромісу в позиціях країн-членів і подальшого розвитку організації можна переходити на більш високий рівень взаємодії з новим порядком денним. У разі ШОС можна зазначити, що завдання у вирішенні питань кордонів і безпеки, які були вирішені в самому початку функціонування шанхайської п’ятірки, в подальшому були розширені.

Однак, в останні роки в діяльності Організації став спостерігатися певний перекіс від проблем безпеки в бік економічного співробітництва. Можна спостерігати розширення масштабів кооперації у бік інтенсифікації економічних взаємовідносин та розвитку інфраструктурних проектів, таких як транспортні коридори і трубопровідні шляхи.

ШОС сприймається як частина зовнішньої політики Китаю, спрямована на країни Центральної Азії та на створення позитивного іміджу Піднебесної. При наявності шквалу критики на адресу ШОС, на мій погляд, тим не менш організація виступає вельми необхідним інструментом консолідації потенційних можливостей країн-учасниць. Можливо не сьогодні, але в майбутньому, накопичивши досвід багатосторонньої взаємодії, ШОС зможе вирішувати нагальні проблеми регіону. Для того, щоб регіональні механізми ШОС почали працювати на практиці, на наш погляд, необхідно не тільки вичленити і озвучити «корпоративні» інтереси країн-учасниць, але і визначити чіткі часові рамки певних завдань і ресурси для їх здійснення. У цьому випадку ШОС має шанс стати впливовим суб'єктом і бути почутою на світовій арені.

РОЗДІЛ 2

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА КИТАЙСЬКО-КАЗАХСТАНСЬКИХ ТОРГІВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН У Центральній Азії зростає вплив Китаю. З початку 1990;х років Китай збільшує торговий оборот та інвестиції в Центральну Азію, дане збільшення відбулося в рази. Казахстан — один з основних торговельно-економічних партнерів Китаю в Центральній Азії. Причинами є те, що Казахстан — найбільша країна регіону (об'ємний ринок збуту китайських товарів), в Казахстані великі запаси вуглеводнів, є досить розвинене транспортне сполучення між країнами, в Казахстані досить ліберальний зовнішньоторговельний режим.

Співпраця між країнами була ініційованою на початку 1990;х років (встановленням дипломатичних відносин на початку 1992 р.). Відносини у цей період носили епізодичний характер. Китай розглядав дане співробітництво як додатковий захід для стимулювання прикордонного з Казахстаном Сіньцзян-Уйгурського автономного району (СУАР).

Між Казахстаном і Китаєм на регулярній основі підтримуються політичні контакти, включаючи зустрічі на вищому і найвищому рівнях. Голова КНР Цзян Цземінь двічі (в 1996 і 1998 рр.) відвідав РК, a Президент Казахстану М. О. Назарбаєв здійснив чотири офіційних візиту в Китай.

В цілому, до кінця 2000 року між РК і КНР підписано близько 80 різних міжурядових і міжвідомчих угод, серед яких основними документами є Декларація про основи дружніх взаємин між РК і КНР від 1995 року, в якій сторони домовилися проводити діалоги з проблем зміцнення безпеки і співробітництва з країнами АТР, Спільна декларація від 5 липня 1996 року і Угоду прo казахстансько-китайський державний кордон і також Хартія ШОС [38, З5З].

Ділове партнерство в рамках ШОС передбачається активно залучати недержавні структури шести країн, для чого буде створено Ділова рада організації, а також Фонд розвитку ШОС.

Продуктивні контакти налагоджуються по лінії міністерств транспорту, культури, прикордонних відомств і відомств з надзвичайних ситуацій, генеральних прокуратур та ін.

В рамках ШОС були підписані більше двохсот документів, більша частина яких спрямована на розвиток економічного співробітництва.

Вже на етапі організаційного становлення ШОС вагомо заявила про себе на міжнародній арені.

Торгово-економічні відносини між Республікою Казахстан та Китаєм розвиваються на основі міжурядової угоди з 22 грудня 1991 року, де визначено основні принципи співпраці.

Як відомо, економічні відносини займають важливе місце в зовнішніх зв’язках держав. Розвиненість договірно-правової бази в цій області є важливою умовою поглиблення співпраці двох держав. Тому представляється необхідним аналіз, в першу чергу, договірно-правової бази і механізмів, які регулюють відносини у цій області.

Починаючи з 1991 року на міждержавному, міжурядовому і міжвідомчому рівні був підписаний ряд важливих документів, що визначають правові рамки і напрями розвитку торгово-економічних зв’язків. Таким чином, в основному сформувалася договірно-правова база казахстансько-китайського торгово-економічного співробітництва.

Механізм регіонального взаємодії між Казахстаном і Китаєм передбачає укладення різного роду союзів і угод, у рамках яких здійснюється взаємна координація політичних ліній: наприклад, у цілях спільного врегулювання конфліктів, забезпечення загальної безпеки або вирішення інших питань, що представляють спільний інтерес для всіх сторін. У процесі взаємодії двох або декількох держав повинно бути виключено застосування збройного насильства і повинні домінувати спільні пошуки реалізації спільних інтересів .

Також було підписано ряд угод:

Двосторонні документи у цій області включають в себе «Угоду про припинення ядерних випробувань на полігоні Лобнор і надання гарантії ядерної безпеки Казахстану», 1994 року. Крім того, можна відзначити ряд угод між Міністерствами оборони КНР і РК і нещодавно укладено «Угоду o залучення що межують c СУАР КНР країн до проектів економічного розвитку західних територій Китаю», 2000 року між Казахстаном і Китаєм в рамках «Шанхайського форуму». Реалізація цих документів успішно здійснюється, зокрема, в рамках «Шанхайського форуму» .

Між тим, необхідно зазначити, що конструктивний підхід держав-учасників «п'ятірки» до розвитку діалогу став об'єктивною передумовою для перетворення Шанхайської п’ятірки в більш повноцінну Шанхайську Організацію Співробітництва, діяльність якої, на сучасному етапі передбачає розгляд широкого спектру питань і наявність більш ефективної договірно-правової бази.

Основним документом у сфері спільного забезпечення безпеки є «Декларація o принципах вирішення прикордонних проблем» 1996 року, який прийнято в ході першої зустрічі «Шанхайської п’ятірки», на основі якої було врегульовано питання o казахстансько-китайської кордоні. Крім того, необхідно відзначити, що доповнили «Угоду o заходи довіри у військовій області та скорочення збройних сил в районі спільного кордону «Шанхайські» і «Московські» угоди [63, 86].

12 вересня 2001 року в Астані була підписана «Угода про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від оподаткування стосовно податків на дохід». Уряд Республіки Казахстан і Уряд Китайської Народної Республіки, бажаючи укласти Угоду про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від оподаткування стосовно податків на дохід погодилися про нижченаведене:

1) Податками на доходи вважаються всі види податків, що стягуються з загальної суми доходу, або з окремих елементів доходу, включаючи податки на доходи від відчуження рухомого чи нерухомого майна, а також податки на приріст вартості капіталу.

2) Дохід, отриманий резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доход від сільського і лісового господарства), яке знаходиться в іншій Договірній Державі, може обкладатися податком у цій іншій Державі.

3) Прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює підприємницьку діяльність в іншій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як зазначено вище, прибуток підприємства може оподатковуватися в іншій Державі, але тільки в тій частині, яка відноситься до цього постійного установі.

4) Прибуток, одержаний резидентом Договірної Держави від експлуатації морських, повітряних суден або наземного транспорту в міжнародних перевезеннях, підлягає оподаткуванню тільки в цій Державі.

5) Доходи, отримані резидентом однієї Договірної Держави від відчуження нерухомого майна, як воно визначено у статті 6 і розташованого в іншій Договірній Державі, можуть обкладатися податками в цій іншій Державі.

Ця Угода залишається чинною на невизначений термін, але будь-яка з держав може включно до тридцятого червня будь-якого календарного року, що починається після закінчення періоду у п’ять років з дати набрання чинності цієї Угоди, надіслати по дипломатичних каналах письмове повідомлення про припинення дії цієї Угоди іншій Договірній Державі. У такому випадку ця Угода припиняє свою дію стосовно доходу, отриманого протягом податкових років, що починаються з або після першого січня календарного року, наступного за роком надання повідомлення про припинення дії.

У травні 2004 року Казахстан і Китай підписали «Угоди. про створення китайсько-казахстанської комісії по співробітництву». У складі даної МПК існує кілька підкомісій (з торговельно-економічному співробітництва, науково-технічному співробітництва, співпраці в галузі енергетики, співробітництва в області транспорту), діють робочі групи. Дана угода дозволило зміцнити співпрацю на рівні двох держав [56,4].

Найбільш очікуваними документами вважалися угоди між національною компанією «Казахстан Темір жоли» і міністерством залізниць Китайської Народної Республіки (про будівництво високошвидкісної залізничної магістралі Астана-Алмати) і контракт між АТ «НАК «Казатомпром» і Китайською державною ядерною корпорацією про постачання 25 тисяч тонн урану з Казахстану в Китай.

Велику роль у торговельно-економічних відносинах Казахстану і Китайської Народної Республіки зіграла Шанхайська Організація Співробітництва, в рамках якої було укладено чимало угод, які стосуються також і торговельно-економічних відносин між двома країнами.

Завдання Шанхайської організації співробітництва спочатку лежали в сфері взаємних внутрішньорегіональних дій з припинення терористичних актів, сепаратизму й екстремізму в Середній Азії. У червні 2002 року, на Санкт-Петербурзькому саміті глав держав ШОС, була підписана Хартія Шанхайської організації співробітництва (набула чинності 19 вересня 2003 р.). Це базовий статутний документ, що фіксує цілі та принципи Організації, її структуру та основні напрямки діяльності. Крім того, у 2006 році Організація анонсувала плани боротьби з міжнародною наркомафією як фінансовою опорою тероризму у світі, а в 2008;му — активну участь в нормалізації обстановки в Афганістані.

ШОС за своєю природою повністю позбавлена елементів конфронтаційності, вона направлена проти будь-яких держав або об'єднань. Організація відкрита для широкого міжнародного співробітництва без упереджень або поділу за географічною ознакою у вирішенні загальних проблем, що стоять перед людством, побудові демократичної, справедливої архітектури міжнародних відносин, що базується на багатосторонніх, кооперативних підходах, в рівній мірі враховує інтереси і думки всіх учасників. Такий підхід відповідає новій парадигмі забезпечення безпеки на регіональному і глобальному рівнях.

Відповідно до Хартії, яка була прийнята р. в Санкт-Петербурзі 07 червня 2002 року, до основних завдань ШОС відноситься наступне:

· зміцнення між государствами членами взаємної довіри, дружби і добросусідства;

· розвиток багатопрофільного співробітництва з метою підтримки і зміцнення миру, безпеки і стабільності, сприяння побудові нового демократичного, справедливого і раціонального політичного і економічного міжнародного порядку;

· спільна протидія тероризму, сепаратизму й екстремізму в усіх їх проявах; боротьба з незаконним обігом наркотиків і зброї, іншими видами транснаціональної злочинної діяльності, а також незаконною міграцією; заохочення ефективного регіонального співробітництва в політичній, торговооэкономической, оборонної, правоохоронної, природоохоронної, культурної, научноотехнической, освітній, енергетичній, транспортній, кредитноофинансовой та інших галузях, що становлять спільний інтерес;

· сприяння всебічному і збалансованому економічному зростанню, соціальному та культурному розвитку;

· координація підходів при інтеграції у світову економіку; сприяння забезпеченню прав і основних свобод людини у відповідності з міжнародними зобов’язаннями государстввчленов і їх національними законодавствами;

· підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями; взаємодія у запобіганні міжнародних конфліктів та їх мирне врегулювання;

· спільний пошук рішень проблем, які виникнуть у XXI веке12. Основными принципами ШОС є взаємна повага суверенітету, рівноправність всіх государстввчленов, відкритість і спрямованість ШОС проти інших держав і міжнародних організацій.

Всі рішення в ШОС приймаються консенсусом, за винятком питань зупинення або припинення членства в організації. На засіданні глав держав — членів ШОС 29 травня 2003 р. в Москві було фактично завершено організаційне формування ШОС: були прийняті документи, що регламентують діяльність статутних органів ШОС, її символіка (емблема і прапор), затверджена кандидатура першого Виконавчого секретаря ШОС (на цю посаду був призначений відомий китайський дипломат, колишній заступник міністра закордонних справ КНР Чжан Дэгуан, до недавнього часу обіймав посаду посла в Росії); підписано Угодe про порядок формування і виконання бюджету ШОС [ 45,11].