Міжнародно-правове регулювання забезпечення безпеки інформаційної діяльності держави

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут заочного та дистанційного навчання КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

«Міжнародні-правові норми інформаційної діяльності»

Виконала студентка 4 курсу ІЗДН Островська Ганна Михайлівна Напрям — 6.20 105

Група — ДК 401з

№ зал. кн. — 18.131 772

Київ 2014

1. Міжнародно-правове регулювання забезпечення безпеки інформаційної діяльності держави Аналізується стан безпеки інформаційного простору України як незалежної суверенної держави у контексті глобалізаційних трансформацій, обґрунтовується необхідність оптимізації чинної вітчизняної нормативно-правової бази, спрямованої на ефективний захист інформаційної сфери.

Ключові слова: інформаційна безпека, інформаційна політика, правове регулювання інформаційних відносин, інформаційне суспільство.

Постановка проблеми. Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а в окремих випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об'єднаннями та державою. Всі суб'єкти інформаційних відносин повинні усвідомлювати і виконувати свою роль у цьому процесі, але сама держава призначена активно впливати на якісну сторону інформаційних процесів, залучати до співпраці політиків, науковців, практиків, громадськість. Інформація, що захищається, є державною або комерційною таємницею, як і будь-який інший вид інформації, необхідна для управлінської, науково-виробничої та іншої діяльності. Захист інформації - це діяльність власника інформації або уповноважених ним осіб щодо забезпечення своїх прав на володіння, розпорядження і управління інформацією, що підлягає захисту; запобігання витоку і втраті інформації; збереження повноти, достовірності, цілісності захищеної інформації, її масивів і програм опрацювання; збереження конфіденційності або таємності захищеної інформації відповідно до правил, установлених законодавчими та іншими нормативними актами.

Назріла потреба у багатоаспектному дослідженні проблеми формування і реалізації державної інформаційної політики та якісному забезпеченні інформаційної безпеки в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства, де особливе місце займає правова складова.

Стан дослідження. Розв’язанню проблеми захисту інформаційного простору України присвячено дослідження С. Пирожкова, В. Горбуліна, Є. Камінського, Б. Канцелярука, О. Білоруса, Ф. Рудича, Б. Парахонського, І. Бінько, Г. Перепелиці, О. Гончаренка, М. Ожевана, О. Зернецької, О. Старіша, А. Гуцала, В. Мохора, Є. Макаренка та ін.

Враховуючи позиції, обґрунтовані цими науковцями у численних публікаціях, ми поставили мету — розглянути стан національної інформаційної безпеки, спрямованої на захист та дотримання національного законодавства у сфері захисту інформації.

Виклад основних положень. За умов розбудови інформаційного простору України і входження до світового інформаційного простору надзвичайної гостроти та актуальності набувають питання забезпечення охорони інформаційної сфери України, адже «інформація проникає у всі пори життя людей і суспільства, а життя неможливе в інформаційному вакуумі».

Важливе значення захисту інформації випливає з розуміння того, що охорона інформації є не тільки однією з головних складових національної безпеки України, а й невід'ємною компонентою усіх інших її складових. Інформаційні стратегії в сучасних умовах стають вагомими, а іноді й вирішальними чинниками у реалізації різних моделей співробітництва або використовується як своєрідна «інформаційна зброя». Руйнування та дезорганізація інформаційної інфраструктури держави прирівнюються за наслідками до застосування зброї масового знищення.

Законодавчу базу України з проблем захисту інформації становлять Конституція України, спеціальний Закон «Про інформацію», законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, а також принципи та норми міжнародного права. Дуже важливою для вирішення питань захисту інформації є ст. 6 Закону «Про інформацію», у якій зазначається, що державна інформаційна політика — це сукупність основних напрямків і способів діяльності держави щодо отримання, використання, поширення та зберігання усіх видів інформації. З огляду на це, головними напрямками і способами державної інформаційної політики виступають: забезпечення доступу громадян до інформації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забезпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національних інформаційних ресурсів; створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації та гарантування інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Для підвищення ефективності захисту інформації необхідний певний системний підхід до цієї проблеми, який полягає у здійсненні комплексу наступних заходів: а) розробка нормативно-правових документів, що визначають етапи проведення, критерії оцінки та ефективності заходів щодо охорони інформації; б) визначення порядку проведення робіт і надання послуг у галузі інформаційної безпеки; в) створення вітчизняної інфраструктури розробки, видавництва, запровадження та експлуатації засобів охорони інформації; г) підготовка та перепідготовка національних кадрів для роботи у сфері охорони інформації.

На сьогодні вже підготовлено нормативно-правові акти, що передбачають та реалізують заходи у галузі технічного захисту інформації, повністю відповідають тим основним напрямкам державної політики, які визначені в «Концепції технічного захисту інформації в Україні», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1997 р. № 1126 та Указом Президента України від 6 грудня 2001 р. № 1193/2001.

Це документи найвищого рівня. Вони є вкрай необхідні, але недостатні для формування цілісної системи правових документів у сфері охорони інформаційного простору держави. Про це свідчить стан розвитку правової бази розвинутих країн, які значно випереджають нашу державу у цих питаннях.

Без подальшого напрацювання правової бази праця у стратегічно важливому напрямі національної безпеки — забезпеченні охорони інформації держави — може повністю втратити свою доцільність і ефективність. Розробка національної правової бази, її гармонізація з міжнародними інституціями, тобто приведення відносин у сфері охорони інформації у відповідність до міжнародних стандартів і норм буде сприяти зміцненню національної безпеки України та підвищенню міжнародного авторитету України як демократичної і правової держави. Проблема створення законодавчої бази у сфері охорони інформації не нова, а в більшості розвинутих країн світу вирішується впродовж останніх 50 років, причому пік активності законотворення припадає на 70 — 80-ті рр. минулого століття. Найбільш розвинутим законодавством у ці сфері можуть похвалитися Сполучені Штати Америки, де законодавчі акти створювалися послідовно, упродовж тривалого часу, у міру виникнення відповідних проблем. Загальна їх кількість на сьогодні сягає кількасот. Не менш інтенсивно ведеться робота у цьому напрямку і в європейських країнах.

Для країн СНД характерне значне відставання в галузі правового регулювання інформаційних відносин. Нерозуміння важливості цих проблем позначилося на тому, що в окремих національних парламентах не так активно організовувалася і велася законотворча робота у цій галузі.

В Україні також була проведена певна робота зі створення низки законів, які регламентували б діяльність в інформаційній сфері. Аналіз чинних законодавчих актів свідчить, що, незважаючи на прогресивну роль у становленні основ правової бази інформаційних відносин у державі в цей час, вони певним чином починають гальмувати не тільки становлення цивілізованих інформаційних відносин, а й інші суспільні відносини, зокрема і забезпечення інформаційної безпеки та охорони інформації, а тому потребують термінового та суттєвого доопрацювання.

Приступаючи до безпосереднього аналізу вітчизняної законодавчої бази у сфері захисту інформації, мусимо відзначити, що значне місце цим питанням відведено в Конституції України, зокрема захисту інформації стосуються її ст.ст. 30, 31, 32, та 107, що є базовими для формування законодавчого комплексу. Так, у ст. 30 стверджується, що кожному гарантується недоторканність житла, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Про питання захисту інформації йдеться у ч. 1 ст. 107 Основного Закону, адже: Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Важливим і своєчасним кроком на шляху формування інформаційного суспільства в Україні став Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007;2015 роки» від 9 січня 2007 р. У цьому Законі одним з основних пріоритетів України визначено прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвитку та підвищуючи якість життя. Водночас визнано недостатнім розвиток нормативно-правової бази інформаційної сфери. Побудова ж інформаційного суспільства не можлива без формування інформаційної культури та забезпечення інформаційної безпеки. Щоб мати повніше уявлення про наявну законодавчу базу в цій сфері, коротко розглянемо окремі нормативні акти. Законодавча база України з питань захисту включає такі Закони України: «Про інформацію», «Про державну таємницю», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про науково-технічну інформацію», «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про державну податкову службу України», «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо. Так, Закон України «Про інформацію», що набрав чинності 2 жовтня 1992 р. закріплює право громадян України на інформацію та закладає правові основи інформаційної діяльності в державі. Він складається з таких розділів: основні положення; інформаційна діяльність; сфери, види, джерела інформації та режим доступу до неї; учасники інформаційних відносин, їхні права і обов’язки; охорона інформації, відповідальність за порушення законодавства про інформацію; міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації. Цей Закон ґрунтується на Декларації про державний суверенітет України, закріплює інформаційний суверенітет України та визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Законом встановлюються загальні правові підстави отримання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплюється право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначено статус учасників інформаційних відносин, частково врегульований доступ до інформації та забезпечення її охорони, закріплені вимоги, що захищають окрему особу та суспільство від неправдивої інформації. Дія Закону поширюється на інформаційні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при отриманні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції. У сучасному світі інформація вважається стратегічним національним ресурсом, який відіграє дедалі більшу роль у системі державного управління. У суспільстві спостерігається перерозподіл реальної влади — від традиційних структур до центрів управління інформаційними потоками. За науковими висновками, рівень інформаційного забезпечення державних органів влади значною мірою впливає на розвиток економіки та політичне становище в країні. Він пов’язаний з можливістю найефективнішого використання інтелектуального потенціалу як своєї, так і інших країн для розвитку економіки, а також застосуванням усіх видів інформаційних технологій для формування соціокультури — глибинної основи нації, призначеної запроваджувати та поширювати духовні та ідейні цінності народу, його культуру.

Аналіз стану розробок, запровадження та експлуатації інформаційних систем для органів державного управління в Україні показав, що протягом останніх років виконано значну роботу із застосування інформаційних технологій. Практично в усіх органах державної влади забезпечується інформаційна підтримка поточної роботи з використанням персональних комп' ютерів із набором типових програмних продуктів. Більшість органів виконавчої влади застосовують локальні обчислювальні мережі. У час, коли на тлі економічних реформ у країні розгортається адміністративна реформа, питання формування інформаційної та аналітичної бази для прийняття управлінських рішень на державному рівні є особливо актуальним. Суб'єктами інформаційних відносин є громадяни України, юридичні особи, держава, крім того можуть бути також інші держави, їх громадяни та особи без громадянства. Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Через призму забезпечення захисту інформації розглянемо, насамперед статті, які відіграють вирішальну роль при вирішенні проблем інформаційної безпеки.

До речі, Закон України «Про інформацію» встановлює загальні правові підстави отримання, використання, розповсюдження та зберігання інформації, закріплює право власності на інформацію в усіх сферах суспільного та державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації (ст. 2).

Не менш важливим документом є Закон України «Про державну таємницю». Цей Закон регулює суспільні відносини, пов’язані з трактуванням інформації як державної таємниці, її засекречуванням і охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку. Цим Законом регулюються суспільні відносини, пов’язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

У нашому контексті слід звернути увагу на ряд статей цього Закону. Так, у ст. 1 визначено поняття «державна таємниця», «ступені секретності», «віднесення інформації до державної таємниці», «гриф секретності», «допуск до державної таємниці», «категорія режиму секретності» тощо. Згідно із Законом, державна таємниця — це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України, та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

Ступінь секретності - це категорія, що характеризує важливість секретної інформації під грифом «особливої важливості», «цілком таємно», «таємно», ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.

У ст. 3 проголошено, що дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян, що проводять діяльність пов’язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Важливим для забезпечення інформаційної безпеки в Україні є Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах». Норми цього Закону регулюють відносини у сфері захисту інформації в автоматизованих системах за умови дотримання права власності громадян України і юридичних осіб на інформацію і права доступу до неї, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження щодо доступу до інформації. Чинність Закону поширюється на будь-яку інформацію, що обробляється в автоматизованих системах. Закон України «Про науково-технічну інформацію», прийнятий 25 червня 1993 р., визначає основи державної політики в галузі науковотехнічної інформації, порядок її формування та реалізації в інтересах соціального прогресу в Україні. Він регулює правові та економічні відносини громадян, юридичних осіб, держави, що виникають при створенні, отриманні, використанні та розповсюдженні науково-технічної інформації, а також визначає правові норми міжнародного співробітництва у цій сфері. Сфера дії Закону поширюється на індивідуальні та колективні суб'єкти, а також на юридичних осіб, користувачів (отримувачів), наділених повноваженнями щодо використання та розповсюдження науково-технічної інформації. Дія Закону не поширюється на інформацію, що містить державну та іншу охоронювану Законом таємницю.

Специфічну групу становлять Закони України «Про Службу безпеки України», «Про міліцію» та «Про Державну податкову службу України», що безпосередньо стосується діяльності цих органів влади у частині забезпечення та дотримання умов інформаційної безпеки. Найважливіші положення із захисту інформації викладено у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», який поглиблює та розширює головні положення цитованих вище Законів. Особливо це стосується ст. 1 Закону, де сформульовано завдання оперативнорозшукової діяльності, серед яких є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, про розвідувальнопідривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

На розвиток інформаційного суспільства та розширення його внутрішніх та зовнішніх сфер комунікації у цьому суспільстві впливає інформація та знання про неї. Ці знання потрібно виробляти, обмінювати, спільно користуватися на умовах вільного доступу кожної людини до них та до інформації. Тобто слід виокремити низку аспектів, від яких буде залежати нормативноправове регулювання інформаційною безпекою, а саме: 1) взаємодію технічного та людського чинників безпеки; 2) узгодженість алгоритму захисту інформаційних ресурсів з нормами права та алгоритмом захисту державної таємниці; 3) узгодженість алгоритму функціонування системи інформаційної безпеки із системою економічної безпеки підприємства; 4) узгодженість алгоритму функціонування системи інформаційної безпеки із іншими системами безпеки держави (фінансовою, оборонною, енергетичною тощо). Водночас, реалізація цих аспектів повинна мати ефективну охорону конфіденційної і таємної інформації, що можливо лише за умови дієвого вітчизняного законодавства у сфері захисту інформації.

2. Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.

Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи місяць та інші небесні тіла

Дата набуття чинності: 10 жовтня 1967 року Дата приєднання України: 22 травня 1967 року Дата набуття чинності для України: 31 жовтня 1967 року

Держави-учасниці цього Договору, натхненні великими перспективами, що відкриваються перед людством у результаті проникнення людини в космос, визнаючи спільну заінтересованість всього людства в прогресі дослідження і використання космічного простору в мирних цілях, вважаючи, що дослідження і використання космічного простору має бути спрямовано на благо всіх народів, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, бажаючи сприяти розвитку широкого міжнародного співробітництва як у наукових, так і в юридичних аспектах дослідження і використання космічного простору в мирних цілях, вважаючи, що таке співробітництво сприятиме розвитку взаєморозуміння і зміцненню дружніх стосунків між народами, нагадуючи резолюцію 1962 (XVIII), що має назву «Декларація правових принципів у діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору», одностайно прийняту Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 13 грудня 1963 року (995_a31),

нагадуючи резолюцію 1884 (XVIII), що закликає держави утримуватись від виведення на орбіту навколо Землі будь-яких об'єктів з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення або від установки такої зброї на небесних тілах, одностайно прийняту Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 17 жовтня 1963 року, беручи до уваги резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 110 (II) від 3 листопада 1947 року (995₂₇₄), яка засуджує пропаганду, що має на меті або здатну створити або посилити загрозу мирові, порушення миру або акти агресії, і вважаючи, що вказана резолюція застосовувана до космічного простору, будучи впевненими, що Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, сприятиме здійсненню цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй (995₀₁₀), погодилися про таке Стаття I

Дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, здійснюються на благо і в інтересах всіх країн, незалежно від ступеня їх економічного або наукового розвитку, і є надбанням всього людства.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, відкрито для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і згідно з міжнародним правом, при вільному доступі у всі райони небесних тіл.

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, вільний для наукових досліджень, і держави сприяють і заохочують міжнародну співпрацю в таких дослідженнях.

Стаття II

Космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ані шляхом проголошення на них суверенітету, ані шляхом використання або окупації, ані будь-якими іншими засобами.

Стаття III

Держави-учасниці Договору провадять діяльність по дослідженню і використанню космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл, згідно з міжнародним правом, включаючи Статут Організації Об'єднаних Націй (995₀₁₀), у інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки і розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння.

Стаття IV

Держави-учасниці Договору зобов’язуються не виводити на орбіту навколо Землі будь-які об'єкти з ядерною зброєю або будь-якими іншими видами зброї масового знищення, не встановлювати таку зброю на небесних тілах і не розміщувати таку зброю в космічному просторі будь-яким іншим чином.

Місяць та інші небесні тіла використовуються всіма державами-учасницями Договору виключно в мирних цілях. Забороняється створення на небесних тілах військових баз, споруд і укріплень, випробування будь-яких типів зброї і проведення військових маневрів. Використання військового персоналу для наукових досліджень або якихось інших мирних цілей не забороняється. Не забороняється також використання будь-якого обладнання або засобів, необхідних для мирного дослідження Місяця та інших небесних тіл.

Стаття V

Держави-учасниці цього Договору розглядають космонавтів як посланців людства в космос і надають їм всіляку допомогу в випадках аварії, лиха або вимушеної посадки на території іншої держави-учасниці Договору або у відкритому морі. Космонавти, які здійснюють таку вимушену посадку, мають бути в безпеці і негайно повернуті державі, до реєстру якої занесено їх космічний корабель.

При провадженні діяльності в космічному просторі, у тому числі і на небесних тілах, космонавти однієї держави — учасниці Договору надають можливу допомогу космонавтам інших держав — учасниць Договору.

Держави-учасниці Договору негайно інформують інші держави — учасниці Договору або Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про встановлені ними явища в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, які могли б становити небезпеку для життя або здоров’я космонавтів.

Стаття VI

Держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, провадиться вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, і за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилася згідно з положеннями, що містяться в цьому Договорі. Діяльність неурядових юридичних осіб у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, має провадитися з дозволу і під постійним спостереженням відповідної держави — учасниці Договору. У випадку діяльності в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, міжнародної організації, відповідальність за виконання цього Договору несуть, разом з міжнародною організацією, також і держави, що беруть у ній участь.

Стаття VII

Кожна держава-учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об'єкта в космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також кожна держава-учасниця Договору, з території або установок якої здійснюється запуск об'єкта, несе міжнародну відповідальність за шкоду, завдану такими об'єктами або їх складовими частинами на Землі, у повітряному або в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, іншій державі-учасниці Договору, її фізичним або юридичним особам.

Стаття VIII

Держава-учасниця Договору, до реєстру якої занесено об'єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об'єктом і над будь-яким екіпажем цього об'єкта під час їх знаходження в космічному просторі, у тому числі і на небесному тілі. Права власності на космічні об'єкти, запущені в космічний простір, включаючи об'єкти, доставлені або споруджені на небесному тілі, і на їх складові частини залишаються непорушеними під час їх знаходження в космічному просторі або на небесному тілі, або після повернення на Землю. Такі об'єкти або їх складові частини, виявлені за межами держави — учасниці Договору, до реєстру якої їх занесено, має бути повернено цій державі - учасниці Договору; при цьому така держава повинна на вимогу надати до повернення опізнавальні дані.

Стаття IX

При дослідженні і використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, держави-учасниці Договору повинні керуватися принципом співробітництва і взаємної допомоги і повинні проводити всю свою діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, з належним урахуванням відповідних інтересів усіх інших держав-учасниць Договору. Держави-учасниці Договору проводять вивчення і дослідження космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, таким чином, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини, і з цією метою, у разі необхідності, вживають відповідних заходів. Якщо якась держава-учасниця Договору має підстави вважати, що діяльність або експеримент, заплановані цією державою-учасницею Договору або громадянами цієї держави — учасниці Договору в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, створять потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав-учасниць Договору у справі мирного дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, то вона повинна провести відповідні міжнародні консультації, перш ніж приступити до такої діяльності або експерименту. Держава-учасниця Договору, що має підстави вважати, що діяльність або експеримент, заплановані іншою державою-учасницею Договору в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, створять потенційно шкідливі перешкоди діяльності у справі мирного дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, може запитати проведення консультації щодо такої діяльності або експерименту.

Стаття X

Для сприяння міжнародному співробітництву в дослідженні і використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, згідно з цілями цього Договору, держави-учасниці Договору розглядатимуть на рівних підставах прохання інших держав-учасниць Договору про надання їм можливості для спостереження за польотом космічних об'єктів, що запускаються цими державами.

Характер і умови надання згаданої вище можливості визначаються за погодженням між заінтересованими державами.

Стаття XI

Для сприяння міжнародному співробітництву в мирному дослідженні і використанні космічного простору держави-учасниці Договору, здійснюючи діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, погоджуються в максимально можливій і практично здійсненній мірі інформувати Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, а також громадськість і міжнародну наукову спільноту про характер, хід, місця і результати такої діяльності. Після одержання вказаної вище інформації Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй має бути готовий до її негайного і ефективного розповсюдження.

Стаття XII

Всі станції, установки, обладнання і космічні кораблі на Місяці та на інших небесних тілах відкриті для представників інших держав-учасниць цього Договору на основі взаємності. Ці представники заздалегідь повідомляють про проектоване відвідання, щоб дозволити провести відповідні консультації і вжити заходів максимального запобігання для убезпечення і уникнення перешкод для нормальних операцій на установці, що підлягає відвіданню.

Стаття XIII

Положення цього Договору застосовуються щодо діяльності держав-учасниць Договору по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, чи провадиться така діяльність однією державою-учасницею Договору або спільно з іншими державами, у тому числі в межах міжнародних міжурядових організацій.

Практичні питання, які можуть виникати у зв’язку з провадженням міжнародними міжурядовими організаціями діяльності по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, вирішуються державами-учасницями Договору або з відповідною міжнародною організацією, або з однією або декількома державами-членами цієї міжнародної організації, що є учасницями цього Договору.

Стаття XIV

1. Цей Договір буде відкрито для його підписання всіма державами. Будь-яка держава, яка не підпише цей Договір до набуття ним чинності згідно з пунктом 3 даної статті, може приєднатись до нього в будь-який час.

2. Цей Договір підлягає ратифікації державами, що підписали його. Ратифікаційні грамоти і документи про приєднання мають бути здані на зберігання урядам Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки, які цим призначаються як уряди-депозитарії.

3. Цей Договір набирає чинності після здачі на зберігання ратифікаційних грамот п’ятьма урядами, включаючи уряди, призначені як уряди-депозитарії цього Договору.

4. Для держав, ратифікаційні грамоти або документи про приєднання яких буде здано на зберігання після набуття чинності цим Договором, він набуде чинності в день здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот або документів про приєднання.

5. Уряди-депозитарії негайно повідомляють всі держави, що підписали цей Договір і приєдналися до нього, про дату кожного підписання, про дату здачі на зберігання кожної ратифікаційної грамоти і документа про приєднання, про дату набуття чинності цим Договором, а також про інші повідомлення.

6. Цей Договір буде зареєстровано урядами-депозитаріями відповідно до статті 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995₀₁₀).

Стаття XV

Будь-яка держава-учасниця Договору може пропонувати поправки до цього Договору. Поправки набувають чинності для кожної держави-учасниці Договору, що приймає ці поправки, після прийняття їх більшістю держав-учасниць Договору, а згодом для кожної з решти держав-учасниць Договору в день прийняття нею цих поправок.

Стаття XVI

Будь-яка держава-учасниця Договору може повідомити про свій вихід з Договору через рік після набуття ним чинності шляхом письмового повідомлення урядам-депозитаріям. Такий вихід набуває чинності після закінчення одного року з дня одержання цього повідомлення.

Стаття XVII

Цей Договір, російський, англійський, французький, іспанський і китайський тексти якого є рівно автентичними, буде здано на зберігання в архіви урядів-депозитаріїв. Належним чином завірені копії цього Договору буде надіслано урядами-депозитаріями урядам держав, що підписали Договір і приєдналися до нього.

НА ЗАСВІДЧЕННЯ ЧОГО нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, підписали цей Договір.

ВЧИНЕНО в трьох примірниках у містах Москві, Вашингтоні і Лондоні січня місяця 27 дня тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого року.

Договір набув чинності 10.10.1967. У ньому беруть участь 222 держави.

безпека інформація космічний

Список літератури

1. СРСР ратифікував Договір (Указ Президії ВС СРСР від 18.05.1967). Договір набув чинності для СРСР 10.10.1967 .

2. Збірник діючих договорів, угод і конвенцій, заключених СРСР з іноземними державами. Вип. XXV. — М., 1972. С. 41−45. Чинне міжнародне право. Т. 3. — М.: Московський незалежний інститут міжнародного права, 1997. С. 625−630 .

4. Міжнародне публічне право .Збірник документів. Т. 2. — М.: БЕК, 1996. С. 352−356 .

5. Боротьба СРСР за мирне використання космосу. Т. 2. — М.: Політична література, 1985. С. 11 -17.