Ефективність державної інвестиційної та інноваційної політики на сучасному етапі розвитку економіки

Ефективність державної інвестиційної та інноваційної політики на сучасному етапі розвитку економіки

Вступ

інвестиційний інноваційний економіка На сучасному етапі розвитку світового господарства однією з найважливіших та найактуальніших проблем для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, є забезпечення економічного зростання та економічного розвитку. Забезпечення економічного зростання в Україні зумовлює високу актуальність проблеми досягнення його сталості та темпів. Досвід економічно розвинутих країн переконливо свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирішальним чином залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Можна стверджувати, що саме рівень розвитку і динамізм інвестиційно-інноваційних процесів формують в сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання. Конкурентоспроможність національної економіки безпосередньо обумовлюється ефективністю державної політики у сфері управління інноваційними процесами. Лише ті держави, економічний розвиток яких здійснюється на засадах результативного використання інвестицій та інновацій, можуть зайняти гідне місце в глобальному конкурентному середовищі у довгостроковій перспективі. За оцінкою Світового економічного форуму (World Economic Forum) [8], Україна в 2013;2014 роках посідає 84 місце за індексом Глобальної конкурентоспроможності серед 148 країн, щодо яких проводилися відповідні розрахунки. В той час, як у 2013;2012 роках вона займала 73 місце. Таке стрімке зниження показників аж на 11 позицій вимагає пошуку нових шляхів забезпечення ефективності державної економічної політики. Активізація інноваційної діяльності на промислових підприємствах та інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим самим фундаментом, який визначає економічну міць країни, її конкурентоспроможність та перспективи на світовому ринку.

1. Теоретичні основи впливу інвестиційно-інноваційної діяльності на економіку

Темпи економічного зростання і добробут населення країни нерозривно пов’язані з ефективною державною інвестиційною політикою, забезпеченням оптимального співвідношення між нагромадженням і споживанням. Вирішальний вплив на формування цієї найважливішої макроекономічної пропорції справляють інвестиції.

Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та скупну пропозицію.

Таким чином, інвестиції по-різному можуть впливати на економіку:

? якщо суспільство обирає в поточному періоді таку структуру виробництва, яка сприяє технічному прогресу, воно забезпечує більші виробничі потужності в майбутньому, більше економічне зростання;

? якщо в суспільстві поточні пріоритети надаються споживчим товарам, то майбутнє економічне зростання, хоча і можливе, однак відбувається значно нижчими темпами, ніж за умов першої альтернативи.

Одні інвестиції приводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають працезаощадними інші інвестиції, навпаки, є фондозаощадними. Якщо перші приводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі - до збільшення зарплати стосовно прибутку. Насправді економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди. [5, c.7]

У визначенні поняття «інвестиції» проявляються різні тлумачення. Якщо звернутися до Закону України «Про інвестиційну діяльність», то у ньому інвестиціями визначено усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що складаються в підприємницьку та інші види діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [11, ст.1]. У українському тлумачному словнику «інвестиції» визначаються як грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що їх вкладають у різні види діяльності у виробничій та невиробничій сферах".

В теперішній українській економіці, зустрічаються не поодинокі випадки підміни поняття сутності економічної теорії, коли звичайна купівля-продаж, навіть виробничої потужності, вважається інвестицією, чи інвестиційною діяльністю. Наприклад, продаж у 2006 році металургійного комбінату України «Криворіжсталь» німецькому підрозділу компанії Mittal Steel за майже 4,9 млрд. дол. США вважається інвестиційним процесом. Проте, це звичайна купівля-продаж. Подібне в Україні відбулося (і очевидно, буде відбуватися і у майбутньому) з продажем колишніх українських комерційних банків та інших активів. Сумарно цим теперішнім іноземним покупцям належить більше 3 млрд. дол. США банківських активів, які в Україні віднесено до інвестиційних.

Інвестиційна діяльність за ознакою впливу на відтворювальні результати може мати одну з трьох форм: просте відтворення, розширене відтворення та інноваційна діяльність. Форми інвестицій за ознакою впливу на результати показано на мал.1.

Мал.1. Форми інвестицій за ознакою впливу на відтворювальні результати [7, с. 62].

Найефективнішими є інвестиції, які здійснюються за рахунок науково-технічного прогресу, що дає змогу здешевити основний капітал і зменшити його витрати на одиницю продукції. Карл Маркс описав модель теорії інвестиційного процесу, що включає категорію інноваційної діяльності, яку він передбачив задовго до того, як вона стала актуальною. Він зробив висновок, що інновації є фактором, з одного боку, що протистоїть натиску ринку на виробника, а з іншого — засобом, що стимулює інвестування. [3]

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» під інноваційною діяльністю розуміється — діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацією результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [12, ст.1].

Інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. Видами інноваційної діяльності є:

? випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

? прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

? реалізація довгострокових науково-технічних програм із тривалими термінами окупності;

? фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

? розробка та впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, які призначені для поліпшення економічного, соціального та екологічного стану суспільства.

Інноваційна сфера, яка генерує важливу частину національного багатства — нематеріальні активи, створює фундамент конкурентоспроможності продукції на світовому ринку в довгостроковій перспективі.

Досвід економічно розвинутих країн переконливо свідчить, що в сучасних умовах зазначені економічні параметри вирішальним чином залежать від масштабів та якісного рівня інвестиційної діяльності, структурно-технологічних змін на основі інновацій. Можна стверджувати, що саме рівень розвитку і динамізм інвестиційно-інноваційних процесів формують в сучасних умовах стратегічну основу сталого економічного зростання.

2. Основні складові системи державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності

2.1 Організаційно-правова основа

Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну та інноваційну діяльність. До основних актів законодавства, які формують правову основу інституційного забезпечення відносяться, зокрема:

? Конституція України,

? Закон України:

— «Про місцеве самоврядування в Україні»,

— «Про Кабінет Міністрів України»,

— «Про місцеві державні адміністрації»,

— «Про інвестиційну діяльність»,

— «Про інноваційну діяльність»,

— «Про режим іноземного інвестування»,

— «Про концесію»,

— «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»,

— «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»,

— «Про цінні папери та фондовий ринок»,

— «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»,

— «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу та технологій». [6]

Державне регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні здійснюється представницькими та виконавчими органами влади, окремими науковими, громадськими та професійними установами й організаціями, господарюючими суб'єктами інвестиційної та інноваційної діяльності, які передбачено спеціальним законодавством. Структура цих органів представлена на мал. 2.

Мал. 2. Структура органів, що здійснюють державне регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні

2.2 Державне регулювання

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

? прямого управління інвестиціями;

? регулювання умов інвестиційної діяльності;

? контролю за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками інвестиційного процесу та інвесторами.

Залежно від стану економіки (рівня інфляції, дефіцитності) використовуються різні концепції державного регулювання.

Мал. 3. Форми державного регулювання інвестиційної діяльності

Механізм державного регулювання інноваційної діяльності утворює три блоки економічних відносин. Всі блоки взаємодіють між собою, доповнюють один одного і нерозривно між собою пов’язані, а в сукупності утворюють єдиний механізм державного регулювання інноваційної діяльності (див. мал.4).

Мал. 4. Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності

Найефективнішим важелем державного регулювання інноваційної діяльності є створення особливого податкового та митного режиму.

3. Аналіз сучасного стану інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні

3.1 Сучасний стан інвестиційної діяльності

Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості, незважаючи на щорічний приріст інвестицій в основний капітал. Так, загальний обсяг капітальних інвестицій у 2012 році склав 293 691,9 млн.грн., що лише на 12,99% більше ніж у 2011 році.

Головним джерелом фінансування капітальних інвестицій залишаються власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2012 році року освоєно 60% капіталовкладень. Частка кредитів банків та інших позик у загальних обсягах капіталовкладень становила 17,0%. За рахунок державного та місцевих бюджетів освоєно відповідно 9% відсотка та 2,0 відсотка капітальних інвестицій (див. мал. 5). Така структура джерел фінансування капітальних інвестицій, зокрема домінування в ній внесків за рахунок власних коштів підприємств, ставить в залежність розвиток підприємств та їх інвестиційну активність від їх прибутковості.

Мал. 5. Структура капітальних інвестицій у 2012 році за джерелами фінансування (складено за матеріалами Державної служби статистики [4])

Значну питому вагу в загальному обсязі інвестицій займають іноземні інвестиції. Аналіз показав, що потоки прямих іноземних інвестицій значно зросли за останні роки. За даними Державної служби статистики станом на 1 жовтня 2012 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну (кумулятивно), склав 49 362,3 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить понад 1 тис. дол. США (див. мал.6).

Мал. 6. Динаміка обсягів іноземних інвестицій в економіку України (складено за матеріалами Державної служби статистики [4])

Як видно з малюнку, обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну поступово збільшується (в середньому на 4700 млн. дол. США щороку). На сьогоднішній день на підприємствах промисловості зосереджено близько 31,4% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, а у фінансових установах — 32,5%.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає майже 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика Британія, Франція, Швеція, Віргінські Острови, Британські та Сполучені Штати Америки. [4]

Згідно з розподілом прямих іноземних інвестицій по різним галузям на території України сформувалися певні пріоритетні зони інвестування. При цьому, слід зауважити, що існують певні критерії оцінки інвестиційної привабливості регіонів, до складу яких входить:

? рівень загального розвитку регіону;

? рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

? демографічна характеристика;

? рівень розвитку ризикових відносин та комерційної інфраструктури;

? рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків.

За рівнем загального розвитку регіону лідируючі позиції займають такі області, як Київська, Донецька, Миколаївська, Одеська, Полтавська. За рівнем розвитку інвестиційної інфраструктури — Донецька, Львівська, Дніпропетровська, Харківська. З огляду на демографічну ситуацію найпривабливішими є Донецька, Дніпропетровська, Харківська області, АР Крим. За рівнем розвитку ризикових відносин та комерційної інфраструктури — Донецька, Львівська, Дніпропетровська області, АР Крим. За рівнем криміногенних, екологічних та інших ризиків — Тернопільська, Чернівецька, Закарпатська, Рівненська області. [4]

Але незважаючи на всі кількісні та якісні зміни, Україна сприймається іноземними інвесторами як несприятлива для інвестування країна. Наша держава займає 152 місце серед 183 країн світу в рейтингу Doing Business 2012, який є показником сприятливості інвестиційного клімату. Для порівняння: Казахстан посідає 47 місце в рейтингу Doing Business 2012, Польща — 62, Республіка Білорусь — 69, Киргизія — 70, Молдова — 81, Російська Федерація — 120. Представники багатьох іноземних компаній відкрито стверджують, що надходження масштабних інвестицій в Україну ускладнюється відсутністю в ній стабільності навіть на короткий проміжок часу.

3.2 Сучасний стан інноваційної діяльності

В Україні створено умови для розвитку інноваційної діяльності, сформовано основи нормативно-правової бази та механізми здійснення інноваційної політики, а також створення умов для розвитку відповідної інфраструктури. Проте, незважаючи на високий інноваційний потенціал, інноваційна складова забезпечення економічного розвитку використовується слабо. Стан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів науковців визначають як кризовий. Так, останні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у галузі промисловості, яка займає одне з головних місць у національній економіці. Хоча, спостерігається загальна тенденція до зростання кількості промислових підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. (див. мал.7)

Мал. 7. Динаміка інноваційної активності та впровадження інновацій на промислових підприємствах. (складено за матеріалами Державної служби статистики [4])

Так, у 2012 році ця цифра становила 1758 підприємств (17,4% обстежених промислових підприємств), порівнюючи з 2011 роком цей показник становив 1679 підприємств (16,2% обстежених промислових підприємств). Проте, якщо порівнювати з розвиненими країнами (США, Японія, Франція), то там впроваджують інновації від 70 до 82% загальної кількості підприємств. А в країнах ЄС-27 частка підприємств, що впроваджують інновації, вчетверо більша, ніж в Україні.

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності були власні кошти підприємств — 63,9% загального обсягу витрат (порівнюючи з 2011р — 52,9%). Кредити склали 21,0% (38,3%), фінансова підтримка держави — 2,2% (3,7%), кошти вітчизняних інвесторів — 1,3% (0,3%), іноземних інвесторів — 8,7%(0,4%) (див. мал.8).

Мал. 8. Структура джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств України у 2012 році, % (складено за матеріалами Державної служби статистики [4])

Переважання власних коштів підприємств серед інших джерел фінансування інноваційної діяльності зумовлене недостатньо чітким та складним процесом залучення фінансових ресурсів (через несприятливий інвестиційний клімат, нерозвиненість венчурного фінансування інноваційної діяльності тощо).

Аналіз показників за Глобальним інноваційним рейтингом, розробленим агентством Bloomberg, показав, що Україна входить до 50 країн-лідерів світу за рівнем інноваційного розвитку (42 місце у 2012 році). [14]

До показників інноваційності відносять: велику кількість населення з вищою освітою (6 місце у світі), патентна активність (17 місце), інтенсивність НДДКР (39 місце), технологічні можливості промисловості (34 місце). Але за підсумком даного рейтингу, наша держава займає 69 місце за ефективністю економіки (табл 1).

Табл. 1. «Інновацій» та його складові для України за період 2009;2012рр. (складено за матеріалами The Global Competitiveness Report 2011;2012 [16])

У 2013 р. Україна за Глобальним індексом інновацій посіла 71 місце серед 142 країни світу, що на 8 позицій менше порівняно з 2012 р. і на 11 — порівняно з 2011 р. [16]

Таким чином, на сьогодні Україна продовжує розвиватися без суттєвого використання свого інноваційного потенціалу. Інноваційна продукція освоюється в основному шляхом використання науково-технічних надбань попередніх років. Такий тип інноваційного розвитку має досить вузькі межі і не дає можливості підтримувати конкурентоспроможність вітчизняних підприємств протягом тривалого періоду.

3.3 Аналіз основних проблем

Інвестиції й інновації — дві нерозривно пов’язані сфери економічної діяльності, що значною мірою залишаються уражені кризою. Загалом на ринку України склалась така ситуація, що інновації, які колись здійснювалися за рахунок централізованих джерел, звелися до мізерної величини, тоді як інвестиції, що володіли внутрішньою структурою, втратили її і стали невпорядкованими і неорганізованими, стимулюючи тільки короткострокові цілі інвесторів. [3]

Незважаючи на необхідність інвестиційних вкладень в економіку держави, в сучасних умовах очікувати великого припливу капіталу в Україну не доводиться, тому що інвестиційний клімат залишається несприятливим.

Можна виділити такі основні негативні чинники інвестиційного клімату в Україні:

? нестабільна політична ситуація в Україні;

? нечітка державна правова система;

? мінливість економічного середовища;

? корупція;

? надмірний податковий тиск на інвесторів;

? низький рівень доходів громадян;

? проблеми виходу на внутрішній та зовнішній ринки;

? недостатня обізнаність інвесторів з інвестиційною привабливістю української економіки та інше.

Украй недостатньо використовуються на інвестиційні цілі кошти населення. Причина цього криється, перш за все в недовірі населення до банківської системи, до національних інститутів ринку цінних паперів, а також до політики уряду взагалі. Населення України, практично усунуте від участі в купівлі облігацій внутрішньої державної позики та інвестувати проекти під гарантії держави. Між тим, у всьому світі вирішальну роль в інвестиційному процесі відіграють особисті заощадження населення. Так, у США населення володіє близько 70% фінансових активів, аналогічна ситуація і в Японії.

Проте дослідження доводять, що в Україні існує ряд позитивних факторів, що впливають на вибір іноземного інвестора. Зокрема можна виділити такі основні:

? наявність матеріально-сировинної бази, необхідної для реалізації інвестиційних програм, вигідне географічне становище (близькість до країн Західної та Центральної Європи, розташування біля морів);

? наявність відносно дешевої робочої сили, кваліфікованих працівників;

? достатньо високий рівень розвитку науково-технічних розробок у багатьох галузях;

? стабільні виробничі зв’язки з країнами СНД (крім Російської федерації);

? наявність вільних економічних зон, технопарків, значні масштаби ринку.

До основних причин, які перешкоджають розвитку інноваційних процесів у державі, належать такі:

? відсутність цілісної кодифікованої системи законодавства, яке має врегулювати правовідносини у сфері інноваційної діяльності;

? розрив між необхідним обсягом інвестиційних ресурсів для інноваційної реструктуризації економіки та фактичним їх обсягом;

? великий ризик розробки та освоєння інновацій і відсутність механізмів щодо покриття та страхування цих ризиків;

? низький рівень підготовленості керівників та персоналу на мікро — і макрорівнях до здійснення управління інноваційним процесом на всіх стадіях його життєвого циклу;

? недостатність інформації про новітні технології, пропозиції їх трансферту та кон’юнктуру інноваційного ринку.

Внаслідок дії зазначених та інших причин, які гальмують інноваційний розвиток країни, раніше створений науково-технічний потенціал залишається без попиту, що призводить до його руйнації і стагфляції економіки.

Стабільне скорочення реальних обсягів фінансування науково-технічного комплексу та відсутність дієвої державної науково-технічної стратегії не дають підстав для висновку про наявність реального підґрунтя для переходу до інноваційної моделі розвитку.

4. Шляхи розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні та підвищення ефективності

Для того, щоб створити і ефективно використовувати потенціал інвестиційно-інноваційного розвитку економіки України, необхідно проводити збалансовану інвестиційно-інноваційну політику, спрямовану на гармонійне доповнення внутрішніх інвестицій зовнішніми, де визначальним фактором будуть національні інтереси держави, її інноваційний розвиток.

Для цього необхідно сформувати систему ефективного стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств та залучення зовнішніх інвестицій, які будуть спрямовуватися в пріоритетні інноваційні проекти, а саме:

? забезпечити стабільну законодавчу базу — доповнення існуючої і розроблення нової, що передбачатиме пільги для іноземних інвесторів, які мають намір вкладати кошти саме в розвиток наукомістких галузей;

? забезпечити високий рівень підготовки інвестиційних проектів інноваційного характеру відповідно до міжнародних стандартів;

? активне співробітництво з міжнародними інвестиційними та фінансовими структурами; ефективне інформаційне забезпечення потенційних іноземних інвесторів щодо можливостей реалізації інноваційних проектів в Україні.

? розробити систему мотивацій для національного та іноземного інвестора, в тому числі і за рахунок податкових пільг;

? комплексно задіяти всі можливі державні механізми регулювання, які пов’язані податковою, бюджетною, грошово-кредитною, амортизаційною та митною політикою, вдосконалюючи правове регулювання у кожній з цих сфер.

Важливою складовою розвитку національної інвестиційно-інноваційної системи є сприятливе інвестиційне середовище. Для покращення інвестиційного клімату необхідні:

? зрівнювання у правах іноземних фірм і національних підприємств, розширення податкових пільг тощо;

? створення та ефективне використання вільних економічних зон, сприяння інвестиціям у провідні галузі промисловості;

? визначення пріоритетів інвестування;

? підтримка і заохочення з боку держави фірм та підприємств, котрі сприяють інвестиціям в українську економіку;

? удосконалення системи захисту прав інвесторів;

? удосконалення інститутів спільного інвестування;

? створення умов для активізації вітчизняного бізнесу;

? страхування інвестиційних ризиків, розвиток системи страхування іноземних фірм;

? розширення міжнародної співпраці в галузі сприяння капіталовкладенням та гарантування інвестицій;

? здійснення стимулюючих заходів для залучення коштів населення на інвестиційні цілі.

Не менш важливим є й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів, щоб запевнити міжнародну інвестиційну спільноту у надійності України як партнера.

Необхідним механізмом, що забезпечує інноваційні процеси інвестиційними ресурсами, є державна підтримка венчурного фінансування. Зарубіжний досвід господарювання показує, що в країнах з розвиненими ринковими відносинами венчурне підприємництво відіграє активну роль у задоволенні потреб основної маси населення в новій продукції, підвищенні науково-технічного рівня виробництва, створює конкурентне середовище в сфері науки і наукового обслуговування.

Важливим елементом формування індустрії венчурного бізнесу є такі інноваційні структури, як технопарки (технологічні й наукові парки) та інноваційні бізнес-інкубатори.

Сьогодні технопаркові структури — найдоступніша форма комерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розвиненої ринкової економіки. В Україні пік розвитку технопарків мав місце в 2004 році, проте вже в 2005 фінансування скоротилось і активність їх значно знизилась. З прийняттям у 2010 році Податкового кодексу України скасовано таку державну підтримку виконавців проектів технопарків як цільові субсидії у вигляді податку на прибуток підприємств і податкового векселя з ПДВ. Тому з того часу нові технопарки не створювались. Проте, проблема на сьогодні полягає не у збільшенні кількості технопарків, а в активізації їхньої діяльності шляхом запровадження стимулів, у тому числі і податкових, які довели свою дієвість у 2000—2004 роках.

Також прямої державної підтримки потребує створення в регіонах мережевих інноваційних структур на основі кластерного підходу, які сприяли б розвитку співробітництва технологічно пов’язаних між собою підприємств, наукових установ, фінансових інституцій, адміністративних органів.

У країнах-членах ЄС кластеризація є однією з умов підвищення конкурентоспроможності економіки регіонів та держави. Кластери являють собою комбінація конкуренції та кооперації таким чином, що об'єднання в одних сферах допомагають успішно вести конкурентну боротьбу в інших. [6]

Висновки

У сучасних умовах наявність ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності є основою стійкого економічного зростання країни та умовою для підвищення суспільного добробуту. Інвестування є головним інструментом здійснення економічної політики, що забезпечує відновлення виробничих фондів і розвиток національного виробництва.

Без належного інвестування неможливе ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури тощо. Інноваційні інвестиції забезпечують кількісні і якісні поліпшення виробничої діяльності підприємств завдяки впровадженню досягнень науково-технічного прогресу і здійснюються з метою отримання прибутку, скорочення витрат на виробництво, успішної протидії конкурентам на товарних ринках, або досягнення соціального ефекту, наприклад, поліпшення екології, охорони здоров’я та умов життя населення, освіти.

Список використаних джерел:

1. Ареф'єва О.В., Зарубаний С. В. Особливості інноваційної діяльності у сфері послуг // Актуальні проблеми економіки.- 2008. № 6 (84).- с. 302.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови /Уклад. І голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. — с.495

3. Інвестування: Підручник для студентів, аспірантів, викладачів ВНЗ. Затверджено МОН — [Електронний ресурс]. / Гриньова В. М., Коюда В. О. — К., 2008. — 452 с. — Режим доступу: http://pidruchniki.ws/15 840 720/investuvannya/investuvannya_-_grinova_vm

4. Державна служба статистики України — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

5. Електронний навчальний посібник з дисципліни «Державне регулювання макроекономічних процесів та інституціональна економіка»

6. Журнал інноваційної палати України — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nanoinnovation.livejournal.com/1072.html

7. Захарін, С.В. Інвестиції в інновації: теорія, парадигма, методологія досліджень / С.В. Захарін // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 4(106). — С. 60−64.

8. Індекс глобальної конкурентоспроможності / The Global Competitiveness Index — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://gtmarket.ru/ratings/global-competitiveness-index/info

9. Кубай О. Г., Кива О. А. Сутність інвестиційної політики України в умовах трансформаційної економіки, 2012 — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=40 923

10. Найда Г. М., Дранович М. П. Роль інвестицій в економічному зростанні держави та проблеми їх залучення, 2012 — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=30 687

11. «Про інвестиційну діяльність» Закон України — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1560−12

12 «Про інноваційну діяльність» Закон України — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/40−15

13. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» Закон України — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3715−17

14. Семиноженко В. Чи можливий в Україні інноваційний стрибок?, 2013 — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.experts.in.ua/inform/smi/detail.php?ID=103 812

15. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010;2020 роки в умовах глобалізаційних викликів — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.pir.dp.ua/uploads/StrategizInnovRazvitiyaUkr.doc

16. The Global Competitiveness Report 2011;2012. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GCR_Report_2011;12.pdf