Безготівкові розрахунки

ПЛАН КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вступ Розділ 1 Економічна сутність, поняття, принципи та характеристика обліку безготівкових розрахунків

1.1 Сутність, принципи та класифікація безготівкових розрахунків

1.2 Види рахунків у банках, порядок їх відкриття та закриття

1.3 Нормативно правове забезпечення обліку безготівкових розрахунків Розділ 2 Форми та організація обліку безготівкових розрахунків

2.1 Форми безготівкових розрахунків

2.2 Синтетичний та аналітичний облік коштів на рахунках банків

2.3 Відображення господарських операцій в системі рахунків

2.4 Особливості обліку операцій на поточних рахунках в іноземній валюті

Розділ 3 Вдосконалення методики обліку безготівкових розрахунків

Висновки Список використаної літератури Вступ Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами — безготівкові. Банк в цих розрахунках виступає як посередник між клієнтами, що здійснюють платежі.

Безготівкові розрахунки — це переказування певної суми коштів із розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів.

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро — та макрорівнях.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату для виробництва матеріальних ресурсів, оплата заробітної плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень.

Майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різни види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має само вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої форми розрахунків підприємство може виграти або програти.

Розділ 1 Економічна сутність, поняття, принципи та характеристика обліку безготівкових розрахунків

1.1 Сутність, принципи та класифікація безготівкових розрахунків Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Зобов’язання платника (покупця, замовника, і іншого споживача) розрахуватись з своїм контрагентом за поставлену йому продукцію (виконану роботу, надані послуги) виникає в наслідок укладення відповідного договору поставки, купівлі-продажу, підряду, тощо.

Існування цього зобов’язання базується на відповідному виконанні отримувачем засобів (постачальником, підрядчиком, виконавцем тощо), свого зобов’язання по цьому договору, яке є зустрічним по відношенню до зобов’язання платника.

Безготівковий грошовий обіг — це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні

1) прискорюється обіг грошових коштів господарських суб'єктів;

2) значно скорочуються суспільні витрати обігу;

3) збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки — розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на

— міжбанківські та

— міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами:

1. акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті,

2. акредитивним, — коли оплата передує відправленню продукції.

Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо — це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив — це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

Господарські суб'єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів.

Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків.

Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам — власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору.

Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів — основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту.

Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв'язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків впливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб'єктів сфери безготівкового обігу платника, одержувача грошових коштів банку.

Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення).

Принципи безготівкових розрахунків — це вихідні положення які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи.

Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:

1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. При кризовому стані економіки недотримання цього принципу призводить до відтоку грошей з легальних каналів грошового обороту і, як наслідок, до посилення тіньового характеру економіки.

2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. В кризовій економіці здійснення розрахунків між господарськими суб'єктами готівкою (а часто й валютною іноземних держав), минаючи установи банків і поза їхнім контролем, посилює нелегальний режим функціонування багатьох підприємств і організацій, призводять до розширення дефіциту реальних «живих» грошових коштів.

3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів — необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження (відпускання, надання) без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств і ефективну платіжну та договірну дисципліну в народногосподарському обороті країни.

4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принципі «Не постачати, не маючи гарантій оплати» — правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтролювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання більш раціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах.

Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).

В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.

Спосіб безготівкових розрахунків у широкому розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб'єктами своїх грошових зобов’язань один перед одним, різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.

Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.

Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообміні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взаємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як — попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб'єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платників). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).

Використання способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економіці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її проведення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення — заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на заліку взаємні заборгованості платників, — це розрахунки, за якими взаємні зобов’язання господарський суб'єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємної заборгованості використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємної заборгованості ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб'єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємної заборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

Безготівкові рахунки класифікують за такими ознаками:

1.2 Види рахунків у банках, порядок їх відкриття та закриття З метою здійснення безготівкових розрахунків необхідна наявність рахунку у фінансовій установі - уповноваженому банку.

Відповідно до Інструкції № 3 «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженої постановою управління Національного банку України № 492 віл 12.11.2003 р. (зі змінами і доповненнями), банки відкривають своїм клієнтам такі види рахунків: поточні, кредитні, депозитні, бюджетні, тощо. Їх відкривають за місцем реєстрації підприємства або в іншому банку України за погодженням сторін.

Поточні рахунки в національній валюті відкриваються банком підприємствам на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти державного або місцевих бюджетів з метою цільового їх використання.

Кредитні рахунки відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, що має право видавати позики з додержанням вимог чинного законодавства.

Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка і установою банку на визначений у договорі термін. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточних рахунків підприємства і після закінчення терміну зберігання повертаються на ці рахунки. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з депозитного рахунку забороняється.

Наведемо приклад відкриття поточного рахунку в банку підприємством. Для цього підприємству потрібно подати такі документи:

— заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію;

— копію рішення про створення, реорганізацію підприємства;

— копію належним чином зареєстрованого Статуту (Положення), засвідчену нотаріально або органом державної реєстрації;

— картку зі зразками підписів осіб, яким, відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємства, надано право розпоряджатися рахунком і право підпису розрахункових документів;

— копію документа, який підтверджує на взяття юридичної особи на облік в органі Державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально.

Також юридична особа може укласти договір із банком про відкриття рахунків фізичним особам з метою здійснення на їх користь певних виплат. Для цього уповноважений представник юридичної особи повинен пред’явити в банку паспорт (або документ, що замінює його) та документ, що підтверджує його повноваження.

Після відкриття рахунків фізичні особи можуть звертатися до банку, наприклад, для отримання грошей або платіжних карток, пред`явивши банку документи, які дають змогу їх ідентифікувати, та укласти з банком договір банківського рахунка. За необхідності зазначені фізичні особи заповнюють картку зі зразками підписів.

Карткові рахунки відкриваються в тому самому порядку, що й поточні рахунки. Із усіх перелічених документів, необхідних для відкриття поточних рахунків, не потрібна лише картка зі зразками підписів. Замість зразка підпису в цих випадках використовується підпис клієнта на договорі.

У разі переоформлення рахунка у зв`язку з реорганізацією підприємства подаються такі самі документи, що й у випадку створення підприємства.

Поточні та інші рахунки закриваються в установах на підставі:

— заяви власника рахунка;

— рішення органу, на який законом покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;

— відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства або визнання його банкрутом.

1.3 Нормативно правове забезпечення обліку безготівкових розрахунків При організації бухгалтерського обліку та аудиту безготівкових розрахунків необхідно керуватися законодавчими та нормативними документами.

Безготівкові розрахунки в Україні розвиваються дотепер, прикладом є банківські платіжні картки, які з’явилися в Україні досить недавно. Для прийняття ефективних управлінських рішень та планування господарської діяльності підприємства, керівнику підприємства слід вибирати та застосовувати найефективніші форми безготівкових розрахунків, які найповніше задовольняють потреби підприємства.

Розділ 2 Форми та організація обліку безготівкових розрахунків

2.1 Форми безготівкових розрахунків Розрахункова дисципліна передбачає зобов`язання суб`єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна ґрунтується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків:

1). обов`язкове зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банків (за винятком перехідних залишків у касі);

2). право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів;

3). самостійний (без участі банків) вибір підприємствами форм розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах;

4). Списання коштів з рахунків за розпорядженням їх власників, за винятком заборгованостей, Які підписуються безспірно;

5). Відкриття поточних рахунків у банках для юридичних осіб тільки за умови повідомлення про це податкових органів;

6). Термінове здійснення платежів, яке має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

7). Платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту;

8). Розрахунки між суб`єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою з урахуванням обмежень, установлених чинним законодавством.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов`язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.

Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються на підставі нормативних документів, таких, як: Постанова НБУ «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» № 22 від 21.01.2004 р. (вона установлює загальні правила і форми розрахунків юридичних і фізичних осіб у грошовій одинці України на території України, що здійснюються за участю банків), Закон України «Про обіг векселів» № 2374-ІІІ від 05.04.2001 р. (визначає особливості обліку векселів в Україні, який полягає у видачі переказаних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов`язань у господарській діяльності), Закон України «Про платіжні системи та перекази грошей в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2001 р. (визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні), тощо.

Усі безготівкові розрахунки оформляються лише стандартними первинними документами, форми яких затверджено НБУ.

Відповідно до вимог щодо оформлення первинних документів, на документах, які засвідчують рух грошових коштів на рахунках у банках, обов`язково повинні бути підписи осіб, відповідальних за здійснення операцій, ідентичні підписам у картках зі зразками підписів.

Періодично підприємства отримують від банків спеціальні виписки з особових рахунків про всі здійснені операції з надходження та списання коштів з поточних рахунків з додаванням документів, що виправдовують ці операції.

Виписка банку — документ, який видає банк підприємству та відображає рух грошових коштів на поточному рахунку.

Порядок документального оформлення господарських операцій з обліку грошових коштів у касі та на рахунках у банках відображено на Рис. 1.

Рис. 1 Документування операцій з обліку грошових коштів Безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов`язані з використанням різних видів розрахункових документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватися вексельна, акредитивна та інші касові форми розрахунків, а також форми розрахунків за допомогою розрахункових чеків. Усе більшого поширення набувають розрахунки банківськими платіжними картками: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, меморіальний ордер, розрахунковий чек, банківські платіжні картки.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше, ніж два). Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу (час роботи з клієнтами, який встановлюється самостійно з банком та зазначається в його внутрішніх правилах), виконують в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Платіжне доручення — Це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на ринок одержувача.

Розрахунки платіжним дорученням можуть здійснюватись:

— за фактично отриману продукцію (виконані роботи, надані послуги, тощо);

— у порядку попередньої оплати, якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством та обумовлено в договорі;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

— для сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів;

— в інших випадках — відповідно до укладених договорів та вимог чинного законодавства.

Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, який складається з двох частин:

верхньої - вимоги одержувача безпосередньо до платника про сплату зазначеної суми коштів;

нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок одержувача.

Платіжна вимога-доручення надходить до підприємства-платника із заповненою верхньою частиною від банку платника, через банк одержувача. Після заповнення нижньої частини платником вона відправляється для виконання до банку платника.

Без згоди юридичних та фізичних осіб — суб`єктів підприємницької діяльності - списання (стягнення) коштів, що перебувають на їхніх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішеннями судів, арбітражних судів та за виконавчими написами нотаріусів.

Розрахунковий документ на безспірне списання (стягнення) коштів оформлюється на бланку платіжної вимоги і подається стягувачем, державним виконавцем до установи банку, що його обслуговує, у трьох примірниках.

Платіжні вимоги приймає банк стягувача протягом десяти календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжної вимоги не враховується.

Документом, за допомогою якого банк здійснює списання з поточного рахунка підприємства плату за розрахунково-касове обслуговування, є меморіальний ордер.

Чек — документ, що містить розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку-емітента (банку, що видає чекову книжку), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателеві (отримувачу коштів за чеком) зазначену в чеку суму коштів. Чеки часто використовуються для розрахунків з юридичними і фізичними особами за отримані товари, виконані роботи, надійні послуги з метою скорочення розрахунків готівкою. Розрахунки чеками можуть здійснюватись за допомогою:

а) чекових книжок, зброшурованих по 10, 20, 25 аркушів, що є бланками суворої звітності;

б) розрахункових чеків, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій.

Строк дії чекової книжки — один рік, а розрахункового чека 3 місяці.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки або використання коштів чекового рахунка підлягають поверненню до банка-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або поповнити її ліміт.

При акредитивній формі розрахунків банк, за дорученням свого клієнта (заявника акредитива), зобов`язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставленні товари, виконанні роботи, чи надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Загалом при використанні акредитивної форми розрахунків в операціях беруть участь:

а) заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

б) банк-емітент — банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту;

в) бенефіціару — юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець матеріальних цінностей, виконавець робіт);

г) виконуючий банк, що здійснює платіж за акредитивом.

Інкасо — вид банківської операції, який полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками) від імені своїх клієнтів і зарахуванні їх в установленому порядку на рахунок отримувача коштів (цей вид розрахунків переважно використовується при розрахунках з іноземними контрагентами).

Поширення набувають розрахунки за допомогою банківських платіжних карток. Вони можуть застосовуватись:

— для здійснення безготівкових розрахунків;

— для отримання готівки;

— для видачі заробітної плати працівникам.

У перших двох випадках використовуються корпоративні банківські платіжні картки, які передбачають перерахування коштів на окремий банківський рахунок юридичної особи — картрахунок.

2.2 Синтетичний та аналітичний облік коштів на рахунках банків Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. за № 291, для обліку операцій на рахунках у банках використовується рахунок 31 «Рахунки в банках», який призначено для обліку наявності та руху грошових коштів, що перебувають на рахунках у банках і можуть бути використані для поточних операцій.

Рахунок 31 «Рахунки в банках» має такі субрахунки:

— 311 «Поточні рахунки в національній валюті»;

— 312 «Поточні рахунки в іноземній валюті»;

— 313 «Інші рахунки в національній валюті»;

— 314 «Інші рахунки в банку в іноземної валюті».

За дебетом рахунка 31 «Рахунки в банках» відображається находження грошових коштів, за кредитом — їх використання.

Основою для запису господарських операцій на рахунку 31 «Рахунки в банках» є виписка з відповідного рахунка. Договорами між банками та клієнтами передбачається, що власникам рахунків банки видають виписки з відповідних рахунків та копії розрахункових документів. Виписки повинні перевірятися власниками рахунків на предмет відповідності проведених сум доданим до них документам. Виписка є основою для записів господарських операцій у журналі № 2 та відомості 2.

Аналітичний облік операцій на рахунку 31 «Рахунки в банках» здійснюються згідно з виписками банків. Банківська виписка — це документ, який замінює реєстр аналітичного обліку, тому обов’язково повинен містити такі реквізити: дату, номер, короткий зміст операції і суми за дебетом і кредитом, а також залишки коштів на початок і кінець звітного періоду.

2.3 Відображення господарських операцій в системі рахунків Основні бухгалтерські записи з обліку операцій на поточному рахунку в національній валюті та інших рахунках у банках наведено в таблиці

безготівковий розрахунок іноземний валюта Кореспонденція рахунків обліку операцій на поточному рахунку в національній валюті

Кореспонденція рахунків обліку грошових коштів на інших рахунках у банках

2.4 Особливості обліку операцій на поточних рахунках в іноземній валюті

Щоб здійснити поточні операції для проведення розрахунків у межах України в безготівковій іноземній валюті, суб'єкти господарювання відкривають поточні валютні рахунки. Їх відкривають для зарахування, використання і погашення заборгованості в іноземній валюті.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті регламентується Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. за № 185/94 та П (С)БО 21"Вплив змін валютних курсів".

Деякі надходження в іноземній валюті на користь резидентів зараховують спочатку на розподільчий банківський рахунок, який призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті резиденту. До таких надходжень належать:

— суми нерезидентів за зовнішньоекономічними контрактами;

— суми у вигляді позик, фінансової допомоги, повернутих нерезидентами з будь-яких причин.

На поточні рахунки зараховуються кошти:

— придбані за дорученням власника рахунка уповноваженим банком;

— перераховані з кредитного рахунка як кредит відповідно до кредитної угоди;

— відсотки, нараховані на залишок коштів на власних поточних і депозитних ра-хунках;

— суми, перераховані з власного депозитного рахунка.

Види розрахунків та поточних операцій в іноземній валюті

Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іноземній валюті уповноважений банк зобов’язаний здійснювати не пізніше ніж за п’ять банківських днів після дня списання цих коштів з поточного рахунка клієнта.

На поточний рахунок має бути зарахований гривневий еквівалент проданої на Міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти не пізніше, ніж за два банківських дні після зарахування суми в гривнях на кореспондентський рахунок в уповноваженому банку. Іноземна валюта, придбана на Міжбанківському валютному ринку України, має бути використана резидентом не пізніше, ніж за 5 робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок, на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти. При цьому в заяві покупцем іноземної валюти має бути зазначено, що він доручає уповноваженому банку, якщо придбана іноземна валюта на буде перерахована ним у термін за призначенням, продати її на Міжбанківському валютному ринку України.

Для здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємство повинне відкрити валютний рахунок і зареєструватися як суб'єкт ЗЕД (зовнішньоекономічної діяльності).

Взаємні відносини суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів оформлюються зовнішньоекономічними договорами (контрактами) у письмовій формі.

На всі товари, які переміщуються через митний кордон України, оформлюється вантажна митна декларація (ВМД), в якій суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності повідомляє органам митного контролю необхідні відомості про вантаж. Разом із ВМД підприємства подають декларацію митної вартості (ф. ДМВ-2) при переміщенні через митний кордон України товарів, що підлягають оподаткуванню податками і зборами (обов'язковими платежами), за угодою (договором, контрактом), вартість якої перевищує еквівалент 5000 євро.

Під час митного оформлення товарів на митниці отримувач вантажу пред’являє його до митного огляду та подає до митниці такі документи: вантажну митну декларацію (ВМД); документи, що підтверджують сплату встановлених законодавством платежів; договір (контракт); дозволи інших органів, встановлені законодавством; товаросупровідні документи; довідку про декларування валютних цінностей за межами України; інші документи.