Аналіз ефективності діяльності малого підприємства

Аналіз ефективності діяльності малого підприємства

План

Вступ 3

1. Теоретико-методологічні основи впровадження малого бізнесу 5

1.1 Методологія виникнення та становлення малого бізнесу 5

1.2 Малий бізнес як економічна категорія 9

1.3 Зарубіжний та вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу 15

2. Аналіз ефективності діяльності малого підприємства 17

2.1 Аналіз діяльності підприємства «Підгір'я» 17

2.2 Підвищення ефективності малого бізнесу 21

3. Модель функціонування фінансової інфраструктури підтримки малих підприємств 28

Висновок 35

Список використаної літератури 36

Вступ Наприкінці ХХ ст. малий бізнес в Україні став реальністю і перетворився у самостійний сектор економіки, зорієнтований на ринкові умови розвитку.

За останнє десятиріччя функціонування національної економіки малий бізнес відіграв головну роль у становленні відносин підприємницької діяльності, формуванні класу підприємців, здатних за власною ініціативою започаткувати життєстійкі структури — малі підприємства, забезпечувати нові робочі місця, задовольняти потреби споживачів у товарах і послугах, формувати конкретне середовище.

Гнучкість, мобільність, можливість швидкої переорієнтації малого бізнесу мотивують здібних, ініціативних людей розпочинати свою справу, задовольняти власні потреби та потреби своєї родини і разом з тим виконувати важливу соціальну функцію — організовувати додаткові робочі місця і виготовляти продукцію, яка б користувалася попитом.

Проте підприємства малого бізнесу економічно вразливі і потребують державної опіки і підтримки.

Державна політика послідовно і цілеспрямовано створює належні економіко-правові умови для функціонування підприємств малого бізнесу.

В Україні створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва (1997р.) схвалено концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (1996р.), закріплено право свободи підприємництва у Конституції України. Прийнято низку указів Президента України щодо посилання державної підтримки малого бізнесу. Вперше в історії Української держави розроблено теоретичну і практичну стратегію розвитку підприємництва — це концепція Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва (1999 р.)

Сучасні дослідження показують, що процвітання розвинутих країн світу забезпечує успішна реалізація підприємницького потенціалу як четвертого фактора виробництва (нарівні з землею, працею і капіталом).

1. Теоретико-методологічні основи впровадження малого бізнесу

1.1 Методологія виникнення та становлення малого бізнесу У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до регульованого ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. У минулому їхня роль недооцінювалася. Вони вважалися малоефективними, нечутливими до технічних нововведень. Перехід до регульованого ринку змінив ставлення до малих підприємств у розвитку економіки.

Історія розвитку підприємства на Заході показує, що воно виросло з малого бізнесу. Він і сьогодні сприяє поширенню підприємницької діяльності, без якої не може існувати ринкова економіка. Так, наприклад, у Великобританії малий і середній бізнес становить 96%, охоплює зайнятість робочої сили 25% і виробляє 20% валового продукту. В Японії 80% працездатного населення зайняте у сфері дрібних та середніх підприємств. В Італії частка дрібних і середніх підприємств становить 99%.

За оцінкою спеціалістів, в Україні налічується близько 100 тис. малих підприємств і 900 тис. господарських суб'єктів, яких у відповідності з міжнародними критеріями, можна зарахувати до сектору малого бізнесу. В цьому секторі економіки зайнято приблизно 2,5 млн. чоловік, що становить тільки близько 10% зайнятого населення. Виходячи з цих результатів і порівнюючи їх із світовими, можна сказати, що Україна потребує 3−4 разового збільшення кількості малих підприємств.

Законодавчо визначена потенціальна можливість створення малих підприємств в Україні у вигляді індивідуального, сімейного, приватного та іноземного підприємств.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу — отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття «мале підприємництво» слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо.

Згідно із законом України «Про підприємство» до малих підприємств відносяться такі підприємства:

у промисловості і будівництві - з числом працюючих — до 200 чол.;

у науці - до 100 чол.;

в інших галузях виробничої сфери (окрім роздрібної торгівлі) — до 500 чол.;

у галузях нематеріального виробництва — до 25 чол.;

у роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:

добровільність утворення;

самоуправління;

самофінансування;

відповідальність за результати господарської діяльності.

Для України існують два основних шляхи формування малих підприємств:

1) корпоратизація і приватизація державних підприємств;

2) створення нових підприємств. Основний шлях — перший, оскільки для створення нових підприємств бракує коштів, ресурсів, кадрів.

Малі підприємства є одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки, забезпечення насиченості ринку товарами і послугами, створення конкурентного середовища, створення нових робочих місць шляхом самозайнятості, забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів та багато інших.

Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:

Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.

Малий бізнес сприяє розвитку науки, технічному прогресу. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.

Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.

Висока оборотність ресурсів.

Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення — матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов’язане. Крах, банкрутство — з одного боку, успіх і примноження статків — з іншого.

Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг).

Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств.

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17; на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п’ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

Великий комерційний ризик, пов’язаний із залученням особистих коштів.

Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв’язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічно, кон’юнктури. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2−5 разів більша, ніж великих. Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств.

Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств, оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукції спричиняє для них значні фінансові труднощі.

В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу.

Однак слід відзначити, що поки що розвиток бізнесу в Україні стримується внаслідок:

дефіциту виробничих площ і приміщень;

складностей в одержанні кредитів та нерозвиненості системи гарантій і страхування діяльності малих підприємств;

нестачі кваліфікованих кадрів, здатних працювати в умовах ринку;

відсутності розгалуженої мережі організаційних і управлінських організацій, які надають малим підприємствам різного роду послуги на комерційній основі;

причин бюрократичного характеру, що примушує засновників підприємств оббивати пороги численних інстанцій для збору підписів.

Підтримка малого підприємництва — один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.

З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетворень перехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу є вигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству в цілому.

1.2 Малий бізнес як економічна категорія Ефективність функціонування економіки у розвинутих країнах значною мірою залежить від оптимального співвідношення в ній малого, середнього і великого бізнесу. Взаємодія держави і малого бізнесу в країнах із розвинутою економікою здійснюється на взаємовигідних умовах і має тривалий характер.

Малий бізнес — невід'ємна складова високорозвиненої ринкової економіки, атрибут сучасної моделі ринкового господарства. Ця форма підприємництва надає економіці гнучкості, мобілізує солідні фінансові та виробничі ресурси, створює сприятливе середовище для конкуренції, є важливим фактором структурної перебудови та раціонального використання ресурсів, вирішення соціальних проблем.

Малий бізнес це провідний сектор економіки

є

основою дрібнотоварного виробництва визначає

темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, ступінь

демократизації суспільства здійснює

структурну перебудову економіки, швидку окупність затрат, свободу ринкового вибору забезпечує

насичення ринку товарами та послугами, реалізацію

інновацій, додаткові робочі місця характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління формує

соціальний прошарок підприємців-власників — основу середнього класу.

сприяє

послабленню монополізму, розвитку конкуренції.

Отже, крім значного економічного та соціального ефекту, який приносить малий бізнес перехідним економікам, він може також впливати на політичний розвиток країни. Для України значення підприємництва є винятково актуальним. Проте в нас малий бізнес поки що займає символічне місце в економічному просторі (від 1,5% до 3% по регіонах і в цілому в економіці).

Розвиток недержавного сектора економіки — один з основних напрямків економічних реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку посідає мале підприємництво. Розвиваючись під впливом загальної макроекономічної політики, воно має бути об'єктом спеціальних заходів державної фінансової підтримки і стимулювання.

Політика державної підтримки малого підприємництва в Україні лише формується, робляться перші кроки, тому нині дуже важливо закласти в її основу правильні орієнтири, спрямувати діяльність органів державної влади центрального, регіонального та місцевого рівнів на максимальне використання потенціалу малого бізнесу й усунення наявних бар'єрів, що заважають становленню і розвитку цієї важливої сфери економічної діяльності.

Необхідність державної підтримки малого підприємництва — далеко не аксіома, і визнання її багато в чому залежить від поглядів на економічну функцію держави, що домінують у ній, та на роль і значення малого підприємництва в національній економіці. Саме у цьому аспекті слід розглядати рецензовану монографію вченого-економіста, кандидата економічних наук З. Варналія «Державна політика підтримки малого підприємництва». Це перша спроба комплексного дослідження економічної природи, основних тенденцій, особливостей і проблем становлення малого підприємництва в Україні, визначення суті та основних напрямків державної політики щодо підтримки цього сектора економіки.

Обмеженість економічних і політичних можливостей сьогодні не дає змоги малому підприємництву в Україні конкурувати однаково з великими корпоративними структурами. Тому повинні використовуватися інші можливості. Серед основних напрямків компенсації браку ресурсів малого підприємництва слід виділити його самоорганізацію.

Основні теоретико-методологічні положення й конкретні рекомендації, що спрямовані на створення правових, економічних, організаційних умов становлення малого підприємництва в Україні, формування дієвої державної підтримки цього сектора економіки, знайшли практичне застосування. Було розроблено і схвалено Кабінетом Міністрів України Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (Постанова KM України № 404 від 03.04.96 р.) та Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997—1998 роки (Постанова KM України № 86 від 29.01.97р.).

Основною умовою функціонування ринкової економіки є оптимізація структури виробництва й народного господарства в цілому. Структурна трансформація економіки — складний багатоплановий процес, який охоплює, зокрема, вдосконалення галузевих пропорцій виробництва; оптимізацію відтворювальних пропорцій; удосконалення територіальної структури виробництва; нарешті, оптимізацію його розмірної (масштабної) структури. Удосконалення організаційної структури суспільного виробництва передбачає раціональне поєднання великих, середніх і малих підприємств як складових його розмірної структури.

Для віднесення того чи іншого підприємства до розряду великих, середніх чи малих необхідні певні критерії. Складність визначення їх полягає насамперед у тому, що вони не можуть бути рівнозначними для всіх сфер і галузей народного господарства. Наприклад, те, що можна вважати великим підприємством у сфері обслуговування або торгівлі, виявиться середнім або навіть малим в обробній промисловості, а, скажімо, середнє підприємство харчової промисловості за своїми розмірними характеристиками буде здаватися малим у вугледобуванні й т. ін. До того ж кількісні характеристики масштабності підприємств змінюються від країни до країни, з розвитком економіки в цілому, продуктивних сил суспільства, їхньої ресурсної основи.

Справжній виробничий бізнес — це великий і дуже великий. В усіх розвинутих країнах дрібний і середній бізнес характерний переважно для сфери дрібнооптової та роздрібної торгівлі у сфері обслуговування. Сучасний дрібний і середній бізнес у цих країнах є породженням розвинутої ринкової економіки, а не історично минулого дрібного простого товарного виробництва, і сприяє створенню конкурентного середовища, зайнятості, послабленню наслідків безробіття тощо. Підтримка в країнах розвинутої ринкової економіки малого та середнього підприємництва визначається й тим, що ініціативні, підприємливі люди, котрі хочуть відкрити свою справу, далеко не завжди мають для цього необхідний первісний капітал. Вони входять у бізнес передусім зі своїм інтелектуальним капіталом, який у різноманітних формах (субпідряд, франчайзинг, особливо венчурні підприємства) використовується великими корпораціями.

У розвинутих країнах саме відносно нечисленні великі підприємства служать надійною основою масового виробництва стратегічних товарів. У них детально відпрацьовуються як конструкторські, технологічні та інші техніко-економічні питання, так і ціноутворення, маркетинг та інші організаційно-економічні засади. Тому розвиток в Україні дрібного й середнього бізнесу має сприяти створенню широкої основи для функціонування ринкової економіки. Водночас необхідно всіляко сприяти з урахуванням структурної трансформації розгортанню на повну потужність найбільших заводів, не допускаючи їхнього дроблення заради самого дроблення під виглядом подолання гігантоманії. Про це яскраво свідчить, наприклад, позитивний досвід Миколаївського глиноземного заводу, в тому числі залучення ним іноземних інвестицій.

До того ж змінилась організація найбільших компаній підприємців разом із докорінними змінами в продуктивних силах суспільства. Великою стала справа, виробництво не обов’язково сконцентроване на одній території, під одним дахом і т. п. Масштабність, розмірність підприємства і справи, яку воно представляє, все більше спирається на організаційно-економічні структури, за яких дрібні й середні підприємства стають доволі часто складовими велетенських корпорацій, постачаючи їм вузли, деталі тощо, продаючи їхню продукцію й іншими шляхами. Це сучасний прояв концентрації та централізації виробництва на основі базування, по-перше, на загальній фінансовій групі, і, по-друге, на розвитку Європейського Союзу (ЄС) на малих підприємствах кількість зайнятих — до 50 осіб, річний оборот менший 4 млн. євро, сума балансу менша 2 млн. євро, на середніх підприємствах — кількість зайнятих від 50 до 250 осіб, річний оборот менший 16 млн. євро, сума балансу менша 8 млн. євро. В Україні суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані в установленому порядку фізичні особи, котрі займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юридичні особи — суб'єкти підприємництва будь-якої організаційної форми та форми власності, в яких середня чисельність працівників за звітний період не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Про значення малого й середнього бізнесу свідчать показники його ролі в економіці. Так, наприклад, частка малих і середніх підприємств у загальній кількості зайнятих у США та Франції становить 54 відсотки, в країнах ЄС у цілому — 72 відсотки. Частка цього сектору економіки у валовому внутрішньому продукті становить у Німеччині 50 — 54 відсотки, в Японії — 52 —55, у Франції — 55—62, в Італії — 57 —60, у країнах ЄС в цілому — 63 — 67 відсотків. В Україні цей показник не перевищує 10 відсотків.

Малий і середній бізнес є органічними структурними елементами ринкової економіки. Особливу роль відіграє малий бізнес. Саме цей сектор економіки історично й логічно виконував роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Дрібнотоварне виробництво, з якого розвивається малий бізнес, було первинною вихідною формою ринкового господарювання. Саме тому дрібнотоварне виробництво відіграло структуроутворюючу роль в історії економіки конкурентно-ринкового зразка. Це специфічне і своєрідне функціональне призначення малого бізнесу має особливе значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження до числа першочергових завдань реформування економіки України, як і інших країн СНД на їхньому перехідному етапі.

Сутність і значення малого бізнесу полягає в тому, що він є основою сучасного дрібнотоварного виробництва, здійснює свободу ринкового вибору та швидку окупність затрат при сприятливих умовах, визначає ступінь демократизації суспільства, забезпечує насиченість ринку товарами й послугами широкого вжитку, сприяє реалізації інновацій, характеризується високою мобільністю і раціональними формами управління.

Особливе значення малий бізнес має в перехідний період до ринкової економіки. Саме він стимулює економічну конкуренцію, структурну перебудову економіки, впливає на послаблення монополізму, сприяє формуванню нової соціальної верстви власників-підприємців, які забезпечують гарантії незворотності руху до ринку.

1.3 Зарубіжний та вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу Характеризуючи стан розвитку малого бізнесу в Україні відмітило, що за статистичним дослідженням в 2001 році в Україні з населенням 50 млн. чоловік діяло 197 тис. малих підприємств, з чисельністю 1 млн. чоловік. крім того, близько 2 млн. чоловік діють без створення юридичної особи. У той час як у Польщі з населенням 39 млн. чоловік діяло 2 млн. малих підприємств, на яких своє право на труд реалізовують 60% населення. Разюча різниця, чи не так? Отже, в Україні масштаби та внесок малого бізнесу далекі не тільки від економічно розвинених країн, але і від сусідніх держав таких як, Польща, Чехія, Угорщина, Словенія, країни Балтії.

Про значення малого бізнесу свідчать інтегровані показники, що характеризують стан його розвитку в деяких країнах (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. — Стан малого та середнього підприємництва (МСП у деяких країнах світу)

Частка малих та середніх підприємств у створенні ВВП значно менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою. Та навіть за такої ситуації вітчизняні підприємці роблять посильний внесок у ВВП — майже 10% (країни ринкової економіки — 50−70%, у Росії більше 10%). Мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, збуту та заготівлі - 53%, від загальної кількості діючих, у промисловості - 14%, будівництві - 11%, побутовому обслуговуванні - 5%, у сфері транспорту і зв’язку — 2%. Тобто більшість малих підприємств, основні доходи отримують від посередницької діяльності.

Отже, для розвитку сектора малого бізнесу потрібно створити умови для входу і виходу із бізнесу, мережу довідково-контактингових служб для підприємств, забезпечити доступ підприємців до трьох найперших ресурсів бізнесу-фінансів, приміщення, обладнання, сформувати сприятливий суспільний клімат, стимулюючі місцеві умови для людей, які бажають займатися бізнесом.

2. Аналіз ефективності діяльності малого підприємства

2.1 Аналіз діяльності підприємства «Підгір'я»

Об'єктом дослідження в роботі є підприємство харчової промисловості «Підгір'я», яке засноване регіональним відділенням фонду державного майна України по Івано-Франківській області та членами трудового колективу Перегінського народного підприємства «Підгір'я».

Метою діяльності товариства є одержання високих прибутків від фінансово-господарської діяльності і задоволення на їх основі інтересів акціонерів, а також економічних і соціальних інтересів трудового колективу Товариства.

Предметом діяльності Товариства є:

— виробництво та реалізація товарів народного споживання;

— заготовка та переробка сільськогосподарської продукції;

— посередницька діяльність;

— роздрібна та оптова торгівля;

зовнішньоекономічна діяльність.

На всіх етапах розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково-технічного прогресу очевидним є посилення взаємодії і взаємозалежності матеріального виробництва і природи. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний з включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил, і навпаки, наявність відповідних природних умов і ресурсів, істотно впливає на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи динаміку. Природно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можливостей, засобів, запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети.

Ресурси визначають як запаси, цінність, можливості засоби. Природні - ресурси це тіла і сили природи які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі матеріальної діяльності.

Підприємство «Підгір'я» має в своєму розпорядженні необхідну техніко-економічну базу, в тому числі комп’ютерну і відповідних спеціалістів.

До складу основних фондів підприємства станом на 1 січня 2000 року входять:

Будівлі

2. Споруди;

3. Машини і обладнання;

4. Вимірювальна техніка;

5. Обчислювальна техніка;

6. Транспортні засоби;

7. Інвентар;

8. Невиробничі фонди

7. Інші галузі

Графіки ППР і графіки перевірки обладнання на технологічну точність виконано. Все обладнання знаходиться в задовільному стані.

Продовжується атестація всього технологічного обладнання, яке знаходиться на підприємстві, із заповненням індивідуальних карт на кожну одиницю технологічного обладнання.

Кількість працюючи станом на 1.01.2000 року складає 49 чол.

Для характеристики і аналізу основних техніко — економічних показників скористаємося методом рядів динаміки та методом порівняння. Розрахунок динаміки зміни основних ТЕП приведені в таблиці 2.1,

Основним показником, що характеризує обсяг виробництва прийнято вважати обсяг товарної продукції в оптових цінах. Від величини цього показника в значній мірі залежить рівень всіх інших, що характеризують діяльність підприємства (фондовіддача, прибуток, — рентабельність), тому аналізуючи показники діяльності підприємства, необхідно їх розглядати у тісному взаємозв'язку.

Таблиця 2.1. — Основні ТЕП «Підгір'я»

За даними таблиці 2.1 на підприємстві спостерігається збільшення обсягів виробництва, в 2010 році на 106,4 тис.грн. порівняно з 2009 що становить (6.4%).

Як бачимо загальний обсяг виробництва на «Підгір'я» збільшується, це пояснюється тим, що підприємство випускає продукцію, яка користується попитом — товари народного споживання.

Крім реалізації продукції, використовуються послуги посередників, які в свою чергу крім реалізації продукції займаються і її рекламою в своїх регіонах та приймають участь у виставках продажу.

За аналізований період балансовий прибуток зріс майже в 2 рази. Так в 2009 становив 22,7 тис. грн, а в 2010 зріс на 22,6 тис.грн. повірняно з попереднім роком. Такий ріст даного показника пояснюється тим, що збільшення прибутку відбувається через підвищення зарплати і росту продуктивності праці, та налагодження випуску нової більш високоякісної продукції яка користується попитом.

У табл. 2.2. наведено дані про роботу підприємства за останні два роки у цінах звітного року.

Таблиця 2.2. — Дані про роботу підприємства

Наведені дані про роботу підприємства свідчать про те, що воно в останні два роки скоротило кількість зайнятих працівників: порівняно з базовим роком чисельність персоналу підприємства у звітному році зменшилась на 38,7% (100 — 49 * 100 / 80). Обсяг випуску продукції зріс на 88,5% (226,6*100 / 120,2−100) при зменшенні виробничої потужності на 34,6% (100−850*100 / 1300). Виробіток продукції на одного працюючого підвищився на підприємстві за ці роки на 207,8% (4624,5*100 / 1502,5 — 100), що компенсувало скорочення чисельності персоналу. Це призвело до росту коефіцієнта використання виробничої потужності: з 9,2% у базовому році до 26,6% у звітному.

Відомо, що найбільш узагальнюючим показником, що характеризує результат виробниче — господарської діяльності підприємства є рентабельність. Показник рентабельності є відносним показником прибутковості і має таку ж тенденцію до зміни, як і прибутковість.

В даному випадку рентабельність зросла на 8,6% звітного року в порівняні з базовим.

Таким чином, на «Підгір'я» при збільшенні обсягу виробництва зменшується чисельність працівників, що веде до збільшення виробітку на одного працюючого, а також зниження росту собівартості що веде до збільшення прибутку підприємства, а відповідно рентабельності.

В результаті підприємство покращує випуск продукції і її якість.

2.2 Підвищення ефективності малого бізнесу Система аналізу, прогнозування, планування і контролю функціонування виробничого підприємства повинна формуватися в рамках маркетингової діяльності, яка включає в себе дослідження, планування і організацію виробництва і збуту, просування товарів на ринках і т.д. Стратегія маркетингу є найважливішим елементом підприємницької діяльності, засобом, що забезпечує ділову активність і, отже, підвищення ефективності роботи підприємства.

Стратегія маркетингу направлена на конкретизацію маркетингової мети досягнути необхідного прибутку за рахунок певного об'єму продажу, і за розробку, прийняття і виконання рішень по використанню ресурсів виробництва, фінансів, кадрів і т.д. Ця стратегія може бути реалізована в комплексі задач, що послідовно вирішуються, кожна з яких моделює певний етап розробки плану, в якому відбивається мета виробника, виражена в показниках кінцевого результату, ресурси і технологічні способи їх використання для досягнення поставленої мети в процесі господарської діяльності підприємства.

Початковим етапом маркетингової стратегії є пошук на ринку так званої «ніші», попавши в яку підприємство, нове виробництво або послуга можуть стати прибутковими. Цей процес можна визначити як вибір обмеженої за масштабами сфери господарської діяльності з чітко окресленим довкола споживачів, яка в найбільшій мірі відповідає порівняльним перевагам конкретного товаровиробника.

Щоб правильно вибрати «нішу» ринку для свого підприємства, потрібно спробувати знайти застосування власним здібностям, схильностям, званням, кваліфікації на ринку.

Багато які досягаючі успіху компанії швидким зростанням зобов’язані не тому, що їх керівництво прагнуло створити новий продукт, а тому, що воно впроваджувало за ринок ту ж продукцію, тільки абсолютно іншим образом. Одним з способів вибору «ніші» ринку для підприємства є нововведення в області реалізації своєї продукції або послуг, нововведення в маркетинг. Уміння торгувати, збувати свою продукцію або уміло надавати послуга на ринку сама головна частина бізнесу, для деяких компаній, більш важлива, ніж власне виробництво.

Для комерційного успіху недостатньо просто отримати на базі видатних наукових досліджень і прогресивних інженерних розробок

якусь нову продукцію, яка в принципі може знайти широке застосування. Треба ще зробити так, щоб технологія його практичного застосування, його окремі властивості, були необхідні в даний момент конкретним споживачам. Уміння чуйно реагувати на будь-які зміни попиту і пропозиції на ринку, бачити вже сьогодні те, що всі інші побачать тільки завтра межа, характерна для будь-якої досягаючої успіху фірми.

У нашої Економікс при недостатньо розвиненій сфері послуг існують колосальні можливості для розвитку невеликих підприємств, початково орієнтованих на заповнення «ніші» ринку. Великі ж корпорації, намагаючись знайти вільне або недостатньо освоєне місце на ринку, упускають з вигляду ту обставину, що створюючи спеціалізовані підрозділи по пошуку тієї або іншої області, загальні витрати по фінансуванню цієї діяльності можуть набагато перевищити об'єми продажу, які можна отримати. Компанія повинна оперувати не тільки в тій сфері бізнесу, яка більш або менш відповідає її: основному профілю, але і на ринку певної місткості, де вона зможе отримати достатню економію за рахунок масштабу виробництва, виходячи з розмірів свого бізнесу.

На другому етапі маркетингової стратегії, коли знайдена «ніша» на ринку, здійснений аналіз і прогноз кон’юктури ринку по основних продуктах і послугам, що випускаються підприємством, формується бізнес-план я проводиться його всебічний аналіз, передусім, з метою визначення економічної ефективності вибраного напряму діяльності. На даному етапі, одним з напрямів маркетингових досліджень є аналіз рівня конкуренції на ринку. При цьому використовується інформація про діяльність конкурентів як на регіональному рівні, так і на ринках країни загалом, матеріали різних публікацій і статистичні дані. Ця інформація в подальшому систематизується і поступає в маркетингову службу для аналізу і вироблення рекомендацій, що дозволяє внести відповідні коректування в стратегію фірми.

Наступним етапом є обгрунтування проекту плану з боку що використовуються в ході його реалізації ресурсів. Визначаються найбільш раціональні напрями поповнення або оновлення технічної бази, потреба в сировині і матеріалах і трудових ресурсах.

Завершується розрахунок розробкою балансу підприємства і оцінкою ефективності виробничої діяльності. Ефективність діяльності тісно пов’язана з умовами збуту даної продукції (надання послуг) і є синтетичним показником успішної:. виробничої і комерційної діяльності підприємства (фірми). Дам оцінки ефективності використовуються різні показники норми прибули. Це може бути норма, розрахована як відношення валового або чистого прибутку до валових капітальних вкладень, або вона може бути розрахована як відношення валового прибутку до валових прибутків. Дані показники зіставляються з відповідними середніми показниками, характерними для ринку країни або світового ринку. Крім того, визначається чиста прибуток на I грн. виручки, на 1 грн. власного капіталу, на 1 грн. витрат, витрат і платежів.

З всього вищесказаного можна зробити висновок, що маркетинг це неминуче майбутнє тих підприємств, які прагнуть гідно конкурувати своєю продукцією як на внутрішньому, так і на світовому ринках. Служби маркетингу, спираючись на свої основні функції, сприяють налагодженню нових виробничих зв’язків, ефективному і розумному використанню іноземних інвестицій. Маркетингові дослідження допомагають знайти правильні науково і практично обгрунтовані рішення для кваліфікованого управління підрозділами підприємства (фірмою).

Реалізація маркетингової стратегії створить умови для успішної господарської діяльності підприємства, забезпечить максимально можливе задоволення потреб покупців і дасть підприємству значні шанси не тільки на виживання, але і на зміцнення своїх ринкових позиції.

Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-" шабашниками", кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися «спекулянтами») тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед, чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища — вулична торгівля, «човникарі», розширилися масштаби «класичної тіньової економіки». Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки. Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та неформальному секторах.

Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є «об'єктивною» реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку, очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора, що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового прибутку у липні 2004 року), побутове обслуговування населення (57,1%), постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів кризового характеру.

Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою, режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава «заганяла» у «тінь» цілі галузі економіки. Невідповідність між новим законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не відповідають інтересам розбудови національної економіки.

Головною причиною зростання неформального сектора економіки є можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, — з одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері виробництва — з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності (передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті підприємницької діяльності.

Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного впливу (відповідної державної політики) на ці процеси, механізм відтворення цього сектора економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального сектора — важливий шлях його інтеграції у суспільне виробництво.

Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, повинно бути:

— створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;

— розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;

— удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;

— забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);

— розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;

— удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.

Розглядаючи теперішній стан в Укpаїні неважко здогадатись, що українським малим підприємствам потpібна pозумна деpжавна політика в сфеpі малого бізнесу. Основними її напpямами повинні бути: ствоpення відповідної ноpмативно-пpавової бази; впpовадження єдиної веpтикальної системи виконавчої влади з питань малого підпpиємництва; pозвиток меpежі фінансово-кpедитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, стpахових оpганізацій; удосконалення механізмів оподаткування, кpедитування та стpахування малого підпpиємництва; забезпечення умов для pозвитку пеpспективних фоpм фінансування малого підпpиємництва (лізинг, фактоpинг); pозpобка та впpовадження механізму стимулювання комеpційних банків, які б надавали пільгові кpедити малим підприємствам; удосконалення системи бухгалтеpського обліку та звітності малих підприємств.

3. Модель функціонування фінансової інфраструктури підтримки малих підприємств Українські вчені приділяють значну увагу пошуку шляхів розвитку інфраструктури фінансового ринку. Так, О. В. Батура та В.А. Табінський вважають, що створення інвестиційної інфраструктури малого підприємництва може бути досягнуте за рахунок формування спеціалізованих інвестиційних банків і пайових інвестиційних фондів які б акумулювали кошти приватних інвесторів для розміщення їх як портфельних інвестицій у малі підприємства. Вони пропонують створити регіональний ринок фінансових послуг на основі регіональної кредитно-гарантійної установи. Основою у цій системі повинні бути регіональні комерційні банки, що не мають великих корпоративних клієнтів, а орієнтовані на роботу із фізичними особами й представниками малого підприємництва, які шляхом певних організаційних перетворень зможуть надавати досить широкий спектр фінансових послуг.

Засновниками регіональної кредитно-гарантійної установи можуть бути банки, страхові компанії, іноземні інвестори, органи державної влади і малі підприємства. До найважливіших заходів у підвищенні ефективності кредитно-фінансової та інвестиційної підтримки суб'єктів малого підприємництва В.А. Табінський відносить створення загальноукраїнської системи лізингових послуг, франчайзингу, систем страхування інвестиційних ризиків у секторі малого підприємництва, доступних для всіх його суб'єктів; розробку відповідної системи гарантій для малого підприємництва у сфері кредитування; формування системи банків підтримки малого підприємництва; консолідацію усіх фінансових та інвестиційних ресурсів, призначених для розвитку малого підприємництва в усіх сферах економіки, з метою забезпечення підтримки перспективних проектів. При цьому він наголошує, що система створення скоординованої мережі об'єктів інфраструктури малого підприємництва потребує фінансового сприяння та матеріально-технічного забезпечення з боку держави.

О. Кужель вважає, що найважливішим елементом регіональної інфраструктури підтримки малих і середніх підприємств є фінансові інститути, покликані забезпечити доступність грошово-кредитних ресурсів. При цьому, в умовах гострої обмеженості державних коштів для підтримки малого підприємництва, пропонується принципово нова фінансова стратегія, яка передбачає:

— залучення українських та іноземних банків, а також інших кредитно-фінансових організацій до фінансування (кредитування) програм, що реалізуються Українським фондом підтримки підприємництва (УФПП) під державні гарантії;

— надання допомоги з боку іноземних банків, потенційних партнерів УФПП, у виході на міжнародні фінансові ринки й формування його репутації як міжнародного позичальника;

— надання допомоги з боку іноземних і українських банків у випуску та розміщенні боргових зобов’язань УФПП або інших зобов’язань за його дорученнями на міжнародному фінансовому ринку;

— спільну діяльність УФПП та іноземних і українських банків, інших кредитно-фінансових організацій, а також регіональних адміністрацій, інших урядових органів і організацій у створенні системи гарантій і взаємних поручництв для кредитування інвестиційних проектів у сфері малого підприємництва;

— формування системи лізингу як однієї з найперспективніших можливостей створення і розвитку виробничого базису малого й середнього підприємництва в Україні;

— цілеспрямовану діяльність УФПП у збільшенні власних активів за рахунок підвищення швидкості обігу наданих кредитів і активної роботи на фондовому ринку.

Із сукупності компонентів, що складають інноваційну інфраструктуру, — правового поля, інноваційних підприємств та інституцій, персоналу, інвестиційних структур, каналів інформації, методів оцінки проектів, міжнародних зв’язків — М.Е. Сорокін виділяє інфраструктуру ринку інноваційного капіталу. Він пропонує комплекс рекомендацій, які стосуються насамперед фінансово-економічних умов та резюмуються у вигляді десяти важелів сприяння ринку інноваційного капіталу:

1. Розвиток ринку цінних паперів інноваційних підприємств.

2. Стимулювання венчурного капіталу, франчайзи, залучення іноземних інвестицій в інноваційну сферу.

3. Запровадження програми субвенцій, грантів і нематеріального забезпечення.

4. Установлення системи державних контрактів.

5. Поліпшення режимів оподаткування і регулювання діяльності малих інноваційних підприємств.

6. Створення інноваційних кредитних ліній, механізму гарантій та страхування.

7. Розвиток лізингу і розширення оренди державного майна.

8. Забезпечення механізмів взаємокредитування й кооперації інноваційних підприємств.

9. Підтримка партнерських структур.

10. Удосконалення методів оцінки комерційної перспективності й ризиків.

Жодним із джерел можливого забезпечення надходження коштів у розпорядження малих і середніх підприємств не слід нехтувати, оскільки тільки за такого підходу можна сподіватися на значні обсяги та прийнятну ціну фінансових ресурсів для цього сектору економіки. Відповідно, державна підтримка малого бізнесу означає водночас і підтримку джерел та каналів надходження коштів для них — як кредитних, так і таких, що дають право на участь у прибутку. Однак для того, щоб фінансування малого бізнесу не перетворилося на філантропію без конкретних результатів, важливою складовою фінансової інфраструктури має стати своєрідна амортизаційно-страхова система щодо коштів, які надаються малим та середнім підприємствам. З огляду на це доцільно розробити ефективну систему фінансування малого бізнесу, яка базуватиметься на викладених нижче положеннях.

Держава у рамках погашення і страхування додаткових ризиків, пов’язаних із фінансуванням малого підприємництва, має здійснити імплементацію у фінансову інфраструктуру двох необхідних для стійкості цілої системи елементів. По-перше, це має бути низка компетентних і авторитетних незалежних агенцій, які б оцінювали перспективність фінансування тих чи інших проектів, реалізація яких і потребує відповідних коштів. По-друге, залежно від здійсненої цими агенціями оцінки перспективності конкретного проекту держава повинна гарантувати повернення певної частини коштів у разі невдачі при втіленні ідеї.

Варто також зазначити, що у деяких випадках пропоновані для фінансування проекти можуть становити комерційну таємницю, розголошення якої було б негативним для підприємця. Виходом із цієї ситуації могла б стати офіційна реєстрація та система юридичного захисту авторських ідей, що мали б становити основу проектів, здійснення яких потребує налагодження фінансування. У випадках, коли ідея не може бути юридичне захищена, для її фінансування, яке гарантувало б комерційну таємницю, можна було б використати лотерейну систему, що функціонувала б на засадах розігрування кредитів між підприємцями, зацікавленими у них. Йдеться, власне, про розігрування кредитів, а не грантів, що значною мірою відсікатиме фінансове неспроможні й авантюрні проекти. Переможці лотереї матимуть змогу отримати кредит без гарантії та застави, який, однак, необхідно буде у майбутньому повертати.

У цілому фінансова інфраструктура підтримки малого бізнесу має бути гармонійно діючою системою, до якої входитимуть такі основні елементи: джерела фінансових ресурсів, канали їх надходження на рахунки малих підприємств. агенції щодо незалежної оцінки перспективності фінансування розроблених проектів, агенції з офіційної реєстрації та юридичного захисту авторських ідей, агенції із забезпечення функціонування лотерейної системи розиграшу кредитів між підприємцями, зацікавленими у них. При цьому послідовність залучення зазначених елементів інфраструктури відповідає графічній моделі, поданій на рисунку.

Ця модель демонструє, що після виникнення певної ідеї та розробки базованого на ній проекту підприємець Залежно від необхідного рівня конфіденційності подає запит на фінансування до агенції для незалежної оцінки перспективності фінансування розроблених проектів або до агенції із забезпечення функціонування лотерейної системи розиграшу кредитів між підприємцями. У першому випадку залежно від здійсненої оцінки перспективності конкретного проекту встановлюється розмір (відсоток від величини кредиту) державних гарантій для повернення певної частини коштів у разі невдачі при втіленні ідеї та проводиться тендер на надання кредиту малому підприємству під установлений відсоток державних гарантій. У другому випадку, якщо розиграш лотереї на фінансування закінчився успішно для підприємця, він оформлює безгарантійний і беззаставний кредит через відповідну державну установу.

Рисунок. Графічна модель процесу залучення суб'єктів фінансової інфраструктури підтримки малого бізнесу малий бізнес підприємство Таким чином, фінансова інфраструктура підтримки малого бізнесу створюватиме всі умови для того, щоб перспективні ідеї і проекти одержали достатнє фінансування за прийнятними цінами. При цьому система експертних оцінок перспективності проектів, диференційованих за розмірами державних гарантій повернення коштів, кредитних лотерей, виступатиме гарантом відповідальності й зацікавленості всіх учасників ринку у фінансуванні малих підприємств.

Так, в Українському фонді підтримки підприємництва діяла дивна схема, що давала змогу шляхом видачі кредиту, який згодом перетворювався на безвідсоткову, а потім на безповоротну фінансову допомогу, фактично подарувати десятки мільйонів гривень невеликій групі підприємств. Не кращий стан справ і в спеціалізованій Кредитно-гарантійній установі з підтримки малого та середнього підприємництва, апарат якої не дуже результативно витрачає кошти, внесені свого часу до статутного фонду установи. А інших джерел поповнення досі не знайдено.