Проблеми формування ринку цінних паперів в Україні

Проблеми формування ринку цінних паперів в Україні.

На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій РЦП є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів — акцій, облігацій, векселів, депозитарних розписок тощо.

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної системи країни безперервно йшов процес створення ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обігу пайового (акціонерного) капіталу.

Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника — держави, формування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий ринок, — досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегменту економіки.

Розглянувши умови виникнення і подальшої перспективи розвитку фондового ринку в Україні, можна відмітити, що його формування відбувалося в кілька етапів. Перший етап — це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних ЦП. І хоч діяльність цих установ на РЦП була стихійною й неорганізованою, а самі ЦП мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Другий етап розвитку РЦП виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі - продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних ЦП можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, при чому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Також у цей період починається процес масової приватизації.

Оцінюючи базу масової приватизації, розглянемо кілька цифр. До середини 1998 року було приватизовано 9500 середніх великих підприємств (починаючи з 01.01.1995 року) із глибиною приватизації 70%, не менш як 4750 із глибиною продажу 100%. У сертифікатних аукціонах, за даними Фонду держмайна, узяло участь понад 20 млн. громадян, через пільгову передплату було розміщено близько 7% статутного капіталу всіх приватизованих підприємств. Отже, можна зробити висновок, що за роки проведення масової приватизації було розподілено значну частину об'єктів малої та середньої власності.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

— активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

— бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

— поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

— концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

— розвиток ринку державних боргових зобов’язань;

— вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів;

— розробка та затвердження індексу ПФТС.

Початок третього етапу припадає на період 1995;1998 років. У цей час вже помітні структурні зміни в економіці, що виникли в результаті приватизаційних процесів.

Таблиця 1. Основні фонди за формами власності.

Вищенаведена таблиця свідчить про перерозподіл процентного співвідношення державної та інших форм власності за аналізований період. Активізація грошової приватизації була викликана рядом об'єктивних чинників, серед яких слід виділити такі: дефіцит держ. бюджету та постійне збільшення державного боргу, можливість продажу значних пакетів середніх та великих об'єктів, присутність на ринку платоспроможних покупців (у першу чергу зовнішніх). Широкий розмах грошової приватизації привів до активного розвитку інфраструктури фондового ринку, передусім біржових та позабіржових торговельних майданчиків.

Таблиця 3. Кількість бірж.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські ЦП, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями ЦП на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі ЦП у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з’являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних ЦП отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов’язань — як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз).Перший аукціон (закритий) із розміщення ОВДП був проведений 10 березня 1995 року.

Що стосується ринку ОВДП цього періоду, яскравим прикладом буде ситуація 1997 року. Початок 1997 року на фондовому ринку України характеризувався досить високою дохідністю ОВДП (60−70% річних). Стабільний курс національної валюти робив для нерезидентів дуже вигідними вкладення в державні цінні папери. Адже на ринку акцій доти фактично не було ні ліквідних ЦП, ні інвесторів.

У першому кварталі Мінфін зменшив дохідність ОВДП до 25−35% річних, його позиції тоді здавалися досить міцними. Стабільність курсу гривні все ще давала змогу іноземним інвесторам зберігати прийнятну дохідність у твердій валюті. В цей період відбувається кардинальна перебудова у структурі власників ОВДП. Дуже низькі доходи за цими ЦП змушують вітчизняні банки шукати інших інструментів для отримання доходу, оскільки вартість запозичених коштів для банків України набагато вища від вартості коштів іноземних інвесторів. Таким чином, питома вага іноземців у запозиченнях Мінфіну суттєво збільшувалася.

У другому кварталі 1997 року спостерігалося подальше зниження дохідності ОВДП — до 20−23% річних. На цьому ринку остаточно почали домінувати нерезиденти. Такий висновок можна було легко зробити після 1 липня. Із цього дня прибуток за ОВДП на первинному ринку почав обкладатися 30-процентним податком. Це суттєво зменшило привабливість облігацій для вітчизняних інвесторів. Якби всі учасники ринку перебували в однакових умовах, то введення податку враз спричинило б або збільшення ставки розміщення ОВДП на первинному ринку, або суттєве зменшення обсягів запозичення Мінфіну. Але нічого подібного не сталося. Справа в тому, що нерезиденти сплачують податок у відповідно до двосторонніх міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування, тому зміни у внутрішньому податковому законодавстві їх аж ніяк не стосуються. А оскільки переважну кількість покупців на ринку ОВДП становили нерезиденти, то ринок зовсім не відреагував на запровадження нового податку.

За цих умов приплив іноземних інвесторів забезпечував стабільно високий попит на гривню, тож НБУ успішно поповнював валютні резерви. Але вже тоді експерти висловлювали побоювання з приводу можливої зворотної реакції. Адже в разі виникнення форс-мажорних обставин нерезиденти, як правило, масово покидають ринок, що спричиняє різку девальвацію національної валюти. На ринку корпоративних ЦП у другому кварталі 1997 року спостерігається активізація інвесторів. Підвищуються в ціні акції хімічної, нафтогазової, металургійної промисловості. Фондові індекси свідчать про поступове зростання. Тоді почали уже всерйоз говорити про прихід на наш ринок іноземних банків-депозитаріїв.

Але його не відбулося. Проте в третьому кварталі, за словами операторів, на ринку з’явилося декілька відомих іноземних інвесторів, які значно активізували ситуацію на ринку корпоративних ЦП. Це збіглося з періодом пільгової приватизації підприємств енергетики. Акції цих підприємств одразу привернули увагу інвесторів. Унаслідок недооціненості їхня курсова вартість за кілька місяців зросла більш як на 100%. Такий перебіг подій підігрівав інтерес інвесторів до ринку акцій у цілому, що призвело до підвищення котирувань основної маси більш-менш ліквідних акцій.

А на ринку ОВДП в третьому кварталі з’явилися перші симптоми кризової ситуації. Мінфін продовжував проводити політику зниження дохідності держоблігацій, яка досягла рекордно низького рівня за час існування ОВДП — 19−23% річних. Наприкінці вересня розпочався відплив коштів нерезидентів із цього ринку. Очевидно, такий рівень дохідності уже не влаштовував інвесторів. Мінфін відразу зіткнувся з гострими проблемами щодо виплат за розміщеними раніше позиками.

Ситуація змінилася тільки з 8 жовтня. Мінфін змушений був піти на поступки і підвищив ставку дохідності за ОВДП майже на 5 процентних пунктів. Необхідно зазначити, що цей крок емітента одразу покращив життя НБУ. Адже під час відпливу коштів нерезидентів Національному банку довелося витрачати валютні резерви. Відразу після підвищення рівня дохідності ОВДП на валютній біржі з’явилася пропозиція американського долара.

Здавалося кризу вже подолали, але справжні неприємності були ще попереду. Їх причиною став той самий форс-мажор, про який згадувалося раніше. Йдеться про кризу на світових фондових ринках, після якої іноземні інвестори почали масово виводити свої капітали з країн із перехідною економікою, в тому числі і з України. Щоб протистояти цьому процесу, НБУ довелося вдатися до непопулярних жорстких адміністративних обмежень на валютному ринку, а Мінфіну підвищувати дохідність ОВДП більш як удвічі.

Корпоративний ринок цінних паперів відреагував на різке підвищення дохідності ОВДП обвальним падінням курсу акцій. Фондові індекси з кінця жовтня до кінця року знизилися більш як на 30%.

Але все ж таки цей етап вніс позитивні моменти в розвиток фондового ринку України. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

— розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

— створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

— поява та розвиток спеціальних державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

— активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу ЦП (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Фінансовий ринок України відкритий для західних інвестицій, однак його привабливість, за оцінкою західних інвесторів, украй низька. Втім, це біда не лише нашої країни. Згідно з інтегральними показниками рівня ризику країни, що визначаються для 117 держав за 9 різними напрямами, більшість країн СНД знаходиться на позиціях аутсайдерів у рейтингу інвестиційної привабливості. Так, за даними на 01.2000 року Україна займала 126 місце з загальним балом 29,85 порівняно з Люксембургом, який займає перше місце з загальним балом 98,48 з 100 максимальних. Для порівняння, Росія займає 161 місце, її загальний бал складав 20,86. Україна має такі значення показників:

— політичний ризик — 3,17 з 25 можливих;

— економічна ефективність — 4,05 з 25 можливих;

— показники боргу — 9,76 з 10 максимальних;

— борг за дефолтом або за зміненим режимом погашення — має максимально можливий бал — 10,00;

— кредитний рейтинг — 0,63 з максимальних 10;

— доступ до банківського фінансування — 0,16 з можливих 5;

— доступ до короткострокового фінансування — 1,83 з максимальних 5 балів;

— доступ до ринку капіталу — 0,25 з максимальних 5;

— дисконт по форфейтингу — цей бал не підвищився з нульової відмітки з 5 максимальних.

Низький рейтинг України свідчить про загалом негативну оцінку процесів, що відбуваються в її економіці.

Таблиця 3. Динаміка обсягів капіталізації основних суб'єктів фінансового ринку України в 1998 році.

За даними Державної комісії із цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), нині в Україні функціонує близько 35,5 тисячі суб'єктів підприємницької діяльності акціонерної форми власності. Сумарний обсяг емісії акцій, зареєстрованих ДКЦПФР, за станом на 01.01.1999 рік збільшився удвічі порівняно з аналогічним періодом 1998 року і становив 24,264 млрд. грн. порівняно з 12,24 млрд. грн. у 1998 році. Однак із загального обсягу випущених у обіг акцій усього 21% припадає на реально залучені кошти, які можна інвестувати у виробництво, решта 79% - це кошти від емісії при здійснені корпоратизації, акціонування державних підприємств і збільшення статутного фонду підприємств у разі індексації основних фондів.

Динаміку обсягів капіталізації основних суб'єктів фінансового ринку України відображено в таблиці 3. Для порівняння: капіталізація для 50 найбільших українських компаній на 01.01.99р. становило близько 1,3 млрд. грн., сукупний капітал вітчизняної банківської системи України — 1,22 млрд. дол., тоді як капітал одного лише банку Credit Suisse First Boston на той же час сягав 7,3 млрд. доларів.

Показники діяльності фондового ринку в 1999 році - цілком пристойні. Індекс Позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС залишається найбільшим організованим фондовим майданчиком в Україні), що розраховується у національній валюті зріс на 81%. Порівняно з мінімальним значенням, зафіксованим 15 березня (17,49 пункта), він збільшився на 123, 4% (до 39,07 пункта).

Зростання фондового індексу IPI — U, обчислюваного агентством «Інтерфакс — Україна» спільно з компанією «Полар — Інвест» у доларах США, в 1999 році становило 28,2% - від мінімального рівня 15 березня (573 пункти) він піднявся на 123, 7% (до 1282 пунктів).

Серед головних причин зростання фондового ринку в 1999 році виділяються такі:

— після осінньої кризи 1998 року ціни акцій упали до дуже низького рівня особливо у доларовому еквіваленті. До того спричинилася значна девальвація курсу гривні у 1998;1999 роках. Навіть після зростання цін акцій у 1999 році доларові їх ціни лишалися у 8−10 разів меншими порівняно з найвищими показниками літа 1997 року;

— на ринку з’явилися стратегічні покупці (переважно акції обласних енергопостачальних компаній, металургійних, нафтопереробних підприємств та «Укрнафти»). Хоча гроші на купівлю акцій досить часто надходили з офшорів, учасники ринку припускають, що коріння цих покупців — українське;

— Фонд державного майна розпочав активний продаж на фондових біржах і в ПФТС пакетів акцій енергокомпаній, «Укрнафти», металургійних підприємств.

Досить важливо, що зростання курсів акцій відбувалося одночасно зі збільшенням обсягів торгівлі. Загальний обсяг торгів у ПФТС піднявся до найвищих із початку роботи системи рівнів: у жовтні - 176,1 млн., листопаді - 84 млн., грудні - 154, 8 млн. грн. Усього ж 1999 року в ПФТС зареєстровано угод на загальну суму 974 млн. грн.(без аукціонних торгів Фонду держмайна), що втричі більше, ніж 1998 року. Для порівняння: обсяг торгів на фондових біржах минулого року становив 351, 5 млн.грн. Левова частка угод — це продаж Фондом держмайна акцій на аукціонах. До речі, завдяки приватизації обсяги біржової торгівлі минулого року збільшились в 2,3 раза.

Наприкінці 1999 року значно поліпшилася й структура ринку. Протягом трьох кварталів 2000 року на фондовому ринку спостерігається тенденція по збільшенню купівлі векселів. Дані по купівлі та продажу векселів наведено у таблиці 1.

Таблиця 1.

У ІІІ кварталі було куплено векселів на 173.44 млн. грн. більше ніж у ІІ кварталі, продано векселів на 33,38 млн. грн. більше у порівнянні з ІІ кварталом 2000 р. Операцій з купівлі акцій по комерційних угод здійснено у 5 разів менше, ніж операцій з векселями, але на 35,84 млн. грн. більше ніж у ІІ кварталі. Продажа акцій збільшилась у ІІІ кварталі на 3,07 млн. грн.

Співставлення обсягів та кількості виконаних угод по видах цінних паперів представлено на схемі 1.

Аналізуючи схему 1, слід зазначити, що на відміну від 1998 року, коли на ринку цінних паперів обсяг виконаних угод по державних облігаціях складав більше 80% загального обсягу виконаних угод по всіх видах паперів то у подальшому найбільший обсяг фіксується по угодах з векселями. Так, у звітному періоді цей показник становить 5 184,04 млн. грн., що складає 55,7% загального обсягу угод, але їхня вага в обсязі виконаних угод поступово зменшується, за рахунок збільшення обсягів угод з акціями .

Друге місце на фондовому ринку займають акції. Обсяг виконаних угод по акціях за ІІІ квартал 2000 року 2 780,4 млн. грн. що складає 29,7% від загальної кількості виконаних угод. По кількості виконаних угод перше місце займають операції з акціями 105,5 тис. шт. що складає 69% від загальної кількості виконаних угод. Кількість угод з векселями становить лише 8,7% або 13,2 тис. шт.

Слід зазначити, що у ІІ кварталі 2000 року спостерігалось збільшення обсягів операцій з ОВДП, але вже у ІІІ кварталі обсяг угод з ОВДП зменшився на 156,6 млн. грн. Особливу увагу привертають до себе операції з ощадними сертифікатами. Обсяг угод з цими цінними паперами зростає. У І кварталі 2000 року обсяги операцій з ощадними сертифікатами склали 3,4% від загального обсягу виконаних угод, у ІІ кварталі -2,7%, а у ІІІ кварталі -6,3%.

Аналіз звітності торговців цінними паперами у звітному кварталі показує, що на біржах було здійснено угод на загальну суму 277,36 млн. грн. або 3% від загального обсягу виконаних угод. У порівнянні з попереднім кварталом обсяг угод на біржах зменшився на 86,94 млн. грн.

На ПФТС за даними звітів ТЦП здійснено та зареєстровано угод на суму 201,13 млн. грн. що складає 2,1% від загального обсягу виконаних угод. Обсяг виконаних та зареєстрованих угод на ПФТС збільшився на 9,33 млн. грн.

Слід зазначити, що обсяг виконаних угод майже на 95% здійснений на не організованому ринку.

Операції з ОВДП здійснювались лише на УМВБ. Обсяг виконаних угод з ОВДП склав 245,29 млн. грн. Операції з акціями на організованому ринку займають друге місце, їх обсяг складає 226,2 млн. грн., 5,05 млн. грн. операції з деривативами і лише 3,9 млн. грн. становлять операції з векселями.

Найбільші обсяги виконаних угод на організаційно оформленому ринку з акціями здійснено та зареєстровано на ПФТС, що становить 200,99 млн. грн. або 99,9% від загального обсягу здійснених та зареєстрованих усіх угод на ПФТС.

Проведення аналізу даних, представлених торговцями цінними паперами за ІІІ квартал 2000 року дозволяє зробити окремі висновки.

— обсяг угод, які торговці цінними паперами виконують на всіх видах ринку України продовжує збільшуватись і становить вже за 9 місяців 2000 року понад 27 млрд.грн. що можна порівняти з бюджетом країни;

— особливої уваги заслуговує діяльність «чистих торговців «цінними паперами, обсяги виконаних угод ними за ІІІ квартал складає 3 246,49 млн. грн. що становить 35% від загального обсягу виконаних угод усіма торговцями цінними паперами;

— постійно зростає дисциплінованість торговців цінними паперами щодо надання звітності до Комісії про свою діяльність;

— у діяльності торговців цінними паперами позитивним є той факт, що зменшується група торговців цінними паперами, яка надає звіти, але не здійснює діяльності цінними паперами;

— у ІІІ кварталі 2000 року відбулися дуже незначні зменшення обсягів виконаних угод з векселями (ІІ квартал-56%, ІІІ квартал-55,6%), крім цього угоди з векселями здійснюються переважно на неорганізованому ринку;

— у ІІІ кварталі 2000 року на фондовому ринку України вперше здійснювались угоди по опціонах (деривативах «Укртелекома») випуск яких зареєстрований 27 березня 2000 року №ОК-1/2000 ДКЦПФР, обсяг угод по опціонах за ІІІ квартал поточного року склав 5,06 млн. грн.;

— до негативних тенденцій, слід віднести те, що переважне становище на ринку цінних паперів продовжує займати вексель, обсяг виконаних угод з яким склав — 55,6% від загального обсягу виконаних угод;

не дивлячись на велику кількість організаторів торгівлі в Україні, ТЦП не зацікавленні в здійсненні угод на організованому ринку, що можна пояснити об'єктивними та суб'єктивними причинами, а саме — навіщо здійснювати додаткові витрати на провадження операцій на організаційно-оформленому ринку, якщо ніяких переваг з цього, а ні в часі проведення угод, а ні в їх гарантії.

Нині значні зусилля необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме: наявність відносно розвиненої інфраструктуринизька вартість ресурсівсприятливе географічне положеннявисока якість і дешевизна робочої силиненасичений вітчизняний ринок.

Однак залучення іноземних кредитів ставить перед урядом завдання подвійного характеру. З одного боку, залучення кредитів є необхідним (за підрахунками економістів, на душу населення припадає 23 дол. прямих іноземних інвестицій), а з другого — іноземні кредити формують зовнішній борг країни і нераціональне їх використання призведе до поглиблення боргової кризи в країні. Отже, особливої актуальності набуває підвищення ефективності використання іноземних кредитів, а також залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств. Банківською системою мобілізовано в депозити близько 2 млрд. грн населення, у той час як майже 70% працюючих громадян США регулярно спрямовують свої пенсійні заощадження не на банківські рахунки, а в інвестиційні фонди, які розміщують ці кошти в акції та інші ЦП. За різними розрахунками в Україні у населення знаходиться 10−15 млрд. грн. Обсяг заощаджень свідчить, що навіть за умов довготривалої економічної кризи інвестиційний потенціал домашніх господарств як постачальників інвестицій є вельми суттєвими. За цих умов основними пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку повинні бути:

— стабілізація законодавчої бази, запровадження системи врегульованих оптимальних норм і методів через найвпливовіші, а головне, ефективні та стимулюючі важелі;

— проведення адміністративної реформи і, зокрема, реформи Міністерства фінансів у напрямі вдосконалення його організаційної структури, уточнення функції, підвищення ролі і статусу;

— централізація та організаційна оформленість обігу ЦП в Україні через створення єдиної біржової системи;

— здійснення заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку капіталів, обмеження доступу до нього нерезидентів, що сприятиме зростанню обсягів капіталу;

— запровадження та розвиток таких інститутів, як ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;

— обмеження зовнішніх запозичень й розширення випуску державних і місцевих позик;

— залучення на фінансовий ринок нереалізованого інвестиційного потенціалу домашніх господарств;

— розвиток різноманітної довірчої діяльності, операційного страхування;

— створення системи захисту прав інвесторів на фінансовому ринку;

— формування учасника фінансового ринку як суспільного інституту, тобто такого учасника, для якого соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці.