Інституціональний підхід щодо формування оборотних активів сільськогосподарських підприємств

Інституціональний підхід щодо формування оборотних активів сільськогосподарських підприємств

Сьогодні, в умовах трансформаційних процесів, сільськогосподарське виробництво як основна зі сфер діяльності в агропромисловому комплексі сприяє забезпеченню продовольчої безпеки і продовольчої незалежності країни, формує частину валового внутрішнього продукту і фонду споживання населення.

Для безперервного забезпечення процесу виробництва сільськогосподарської продукції важливе значення мають оборотні активи, оскільки вони впливають на рівень формування собівартості продукції. Так, аналізуючи оборот речових елементів оборотних виробничих засобів, можна стверджувати, що він органічно пов’язаний з предметами і засобами праці.

Крім того, необхідно відмітити, що економічний механізм формування та ефективного використання оборотних активів в умовах трансформаційної економіки, відбуваючись в умовах переходу до ринкових методів господарювання, переосмислює роль останніх в управлінні сільськогосподарським підприємством.

Отже, інституціональне забезпечення формування активів сільськогосподарських підприємств є однією з фундаментальних основ раціонального функціонування суб'єкта господарської діяльності.

Інституціоналізм як динамічний процес формування інституцій знайшов відображення у працях фундаторів інституціональної теорії: А. Алчіна і Р. Коуза. Особливості його застосування в аграрній сфері розкриваються у дослідженнях О. Шпикуляка, В. Андрійчука, О. Гордієвича та ін. Крім того, теоретичні засади формування та використання оборотного капіталу викладені у працях Ф. Кене, А. Маршала, Дж. Ст. Мілля, А. Сміта, С. Фішера, Й. Шумпетера. Вагомий внесок у сучасну економічну теорію і практику формування та ефективного використання оборотного капіталу зробили вітчизняні й зарубіжні економісти В. Бєлолипецький, М. Білик, І. Бланк, Ю. Брігхем, Глен Арнольда, Кяран Уолш, Стефан Росс, Дж.К. Ван Хорн, Ю. Воробйов та ін.

Однак, незважаючи на наявність численних теоретичних розробок, проблеми дослідження теоретичних засад оборотних активів залишаються фрагментарно дослідженими та потребують подальшого наукового обґрунтування. А саме, вченими не в повній мірі розглянуто питання щодо інституціонального підходу формування оборотних активів сільськогосподарських підприємств.

За останні роки інституційний підхід зайняв провідне місце в українській економічній науці. На його теоретичній основі проводяться як фундаментальні, так і прикладні дослідження наукових установ НАН України та галузевих академій.

За основоположниками цієї теорії інститути — це звички, стереотипи думок і дій, які спираються на традиції, ментальність, що в комплексі впливає на економічну діяльність [18]. Інститути одночасно з неформальними мають і формальну ознаку — оформлення в закони і в подальшому у структури, професійні об'єднання тощо. Економічна діяльність в усіх її складових, від правил побудови і до професійного оформлення, також має інституційні ознаки.

Різноманітність інститутів у рамках систем, що реформуються, породжує питання і проблеми заміни старих інститутів на нові. Інституційний підхід базується на необхідності адаптації запозичених зовні соціально-економічних нововведень.

Агропромисловий комплекс як складна система, до складу якої входить більше 100 галузей народного господарства, функціонує в умовах погіршення перспектив та господарювання. Часткове скасування податкового стимулювання, а саме запровадження у 2011 році невідшкодування податку на додану вартість при експорті зерна, зменшення фінансування програм для виробників сільськогосподарської продукції у 2013 році та проведення інших ревізій пільгових режимів оподаткування призводить до закриття підприємств через збитковість, посилення соціальної напруги в селах, зниження інвестиційної привабливості галузі.

В таких умовах функціонування підвищення ефективності використання наявних ресурсів у підприємств АПК України є однією з реальних можливостей їх подальшого розвитку. В основному це питання стосується оборотних активів, ефективне управління якими посилює фінансову стійкість, ліквідність, кредитоспроможність та інвестиційну привабливість галузі.

Згідно Н (с)БО1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» оборотні активи — це «гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу» [12]. В Господарському кодексі України взагалі немає трактування такої категорії як «оборотні активи», але у ст. 139 «Майно у сфері господарювання» зазначено, що «оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів» [6].

Серед сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів також відсутня узгодженість щодо зазначених понять. Деякі дослідники вважають поняття «оборотні активи», «оборотний капітал», «оборотні засоби», «оборотні кошти», «оборотні фонди», «поточні активи» синонімами, інші об'єднують лише деякі поняття, третя група вчених зазначають, що економічний зміст зазначених понять різний, саме тому ототожнювати їх помилково. Таким чином, доцільно розглянути питання еволюції поняття «оборотний капітал» у «оборотні активи».

Так, Соляник Л. Г. виділяє чотири основні школи у процесі дослідження поняття «оборотний капітал»: класичну, представниками якої є А. Сміт, К. Маркс, Д. Рікардо, Ф. Кене, радянську, сучасну та західну [17]. Однак, дослідник не звернув уваги на вчених стародавнього світу, які зробили первинний внесок у розвиток даного поняття. Так, давньогрецький філософ, історик Ксенофонт (444 — 355 рр. до н. е.) — учень Сократа, висловив свої міркування з приводу грошей і грошового обігу в посібниках з управління господарством, які називалися «Економікос» і «Домострой», радячи нагромаджувати гроші. Водночас він негативно оцінював обіг грошей у вигляді торгового й лихварського капіталу, рекомендував нагромаджувати гроші як скарб, страховий фонд на випадок неврожаїв чи війни. Одним з видатних мислителів стародавньої Греції був Арістотель (384 — 322рр. до н.е.) — учень Платона. Свої роздуми на соціально-економічні теми він виклав у 28 творах. Усі економічні відносини поділив на два види: економіка та хремастика [11].

Предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Найбільш відомими представниками раннього меркантилізму були англієць В. Стаффорд (1554 — 1612), італійці Г. Скаруффі (1519 — 1584), Б. Даванцаті (1529 — 1606) та ін. Пізній меркантилізм (мануфактурна система) виник у другій половині XVI ст. Його найбільш відомими представниками були англієць Т. Мен (1571−1641), французи Ж. Б. Кольбер (1619 — 1683), А. Монкретьєн (1575 — 1621), італієць А. Серра (XVI — XVII ст.).

Уперше капітал було розділено на основний та оборотний фізіократами. Представниками школи фізіократів були такі видатні економісти, як Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін. Фізіократи розрізняли «щорічні аванси» і «первинні аванси». Ф. Кене, як один з найяскравіших представників фізіократів, дав розмежування між окремими частими капіталу за характером їх обороту. Одну частину капіталу він називав первинними авансами (сільськогосподарський інвентар, будівлі, худоба); іншу, названу ним щорічними авансами, складали витрати на насіння, робочу силу [8].

Проте А. Сміт вбачав відмінність між оборотним й основним капіталом у тому, що перший обертається, а другий — ні. Він фактично протиставляв один одному оборотний й основний капітал. До складу оборотного капіталу А. Сміт включає: гроші, за допомогою яких обертаються інші частини оборотного капіталу, розподіляються серед споживачів товари; запаси матеріалів і напівфабрикатів, які призначаються для виготовлення товарів і які не придбали ще готової форми й залишаються в руках промисловців; готові вироби, які залишаються ще в руках промисловців або торговців.

Альфред Маршалл (1842 — 1924) оборотний капітал визнає як той, що цілком вичерпує свою функцію у виробництві, у процесі його одноразового вживання, а основний капітал як капітал, який існує в довговічній формі й дохід від якого надходить протягом відповідного тривалого періоду. Йозеф Алоїз Шумпетер (1883 — 1950) важає, що первинний капітал розподіляється на основний і оборотний. Перший витрачається на придбання земельних ділянок, будівель, машин і т. ін., другий — на оплату необхідних послуг праці, сировини тощо.

Таким чином, дослідивши роботи вчених, можна прослідкувати становлення та розвиток поняття «капітал» і «оборотний капітал» (рис. 1).

Рис. 1. Схема еволюції поняття «оборотні активи» у теорії економічних наук

На основі вище наведеної схеми, можна зробити висновок про те, що спочатку термін «капітал» означав землю, товари, засоби праці, гроші. Потім, Аристотель виокремив грошову складову капіталу «купецький капітал», але різко засуджував такий капітал, уважаючи його неприродним, і надавав перевагу натуральному виробництву. Але з розвитком торгівлі грошовий (купецький) капітал набирає все більшої популярності, стаючи об'єктом дослідження меркантилістів. З розвитком науково-технічного прогресу та виробництва капітал набуває все ширшого значення, вміщує в собі все більше елементів, що приводить до поділу його фізіократами на «основний» і «оборотний». Подальші дослідження вчених надавали розвиток кожному із цих понять. Звернувши увагу на оборотний капітал, відмітимо, що розвивається не тільки трактування вказаного поняття, але з’являються нові його ознаки: оборотність, одноразовість використання. А уже з розвитком економічної науки у ХХ столітті з’явилися такі поняття як «оборотні активи», «оборотні кошти», «оборотні засоби».

Представники класичної школи вперше запропонували поділяти наявний капітал на «основний» та «оборотний», представники радянської школи класифікували оборотний капітал на фонди обігу та оборотні виробничі фонди. У радянські часи більш розповсюдженими було поняття «оборотні кошти», основною функцією яких вважалась розрахунково-платіжна, тобто фінансування витрат підприємства, а поняття «капітал» взагалі на практиці було вилучено [11].

Проаналізувавши поняття «оборотні активи» у різних літературних джерелах, можна виділити декілька підходів економістів до трактування сутності даного поняття [1, 2, 3, 9]: сукупність оборотних фондів та фондів обігу; оборотні засоби підприємств, що відображаються в активі їх бухгалтерського балансу; грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, що використовують в одному операційному циклі; сукупність майнових цінностей, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і повністю споживаються протягом одного операційного циклу; засоби підприємства, які повністю переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції.

Трактування «оборотних активів», наведені у вітчизняній літературі, істотно відрізняються від тих, що наводяться в західних виданнях з фінансового менеджменту. Так, у західній літературі наводиться визначення поняття «оборотний капітал», під яким розуміють категорію «працюючий капітал» (working capital). У роботі американських економістів Юджина Брігхема і Льюїса С. Гапенского «Фінансовий менеджмент» наведені дві дефініції працюючого капіталу [5]:

• — валовий працюючий капітал — поточні активи;
• — чистий працюючий капітал — різниця між поточними активами і поточними пасивами.

У працях інших англійських і американських авторів працюючий капітал визначається як різниця між поточними активами і поточними пасивами, що характеризує ступінь ліквідності короткострокової фінансової діяльності. Перевищення поточних активів над короткостроковими зобов’язаннями розглядається як капітал, що перебуває в обігу. Така думка виражена в працях Глена Арнольда, Кярана Уолша, Стефана Росса.

До поточних активів відносять статті: грошові кошти; вкладення в цінні папери; рахунки до одержання, тобто дебітори; товарно-матеріальні запаси.

Поточні пасиви, тобто джерела фінансування, можна розділити на дві частини: перша — короткострокові пасиви, друга — довгострокові позички, що погашаються в цьому році.

Матеріальною основою будь-якого виробництва є засоби виробництва, які складаються із засобів та предметів праці, що беруть участь у створенні продукту. Але з огляду на відмінність у характері функціонування у процесі виробництва та способі перенесення вартості на створюваний продукт засоби праці набирають економічної форми позаоборотних активів, а предмети праці - оборотних.

Крім виробничих оборотних засобів кожне сільськогосподарське підприємство має частину активів, що перебувають в обороті. Це готова продукція, грошові кошти на рахунках у банку та у касі підприємства, кошти в розрахунках тощо. Ця частина активів, оцінена у грошах, називається засобами обігу. Основне їх призначення полягає в забезпеченні коштами планомірного процесу обороту на підприємствах. Але незважаючи на відмінності у призначенні оборотні засоби і засоби обігу тісно взаємопов'язані. Водночас оборотні засоби і засоби обігу є складовими оборотних активів, що відображають розміщення їх за сферами відтворення у процесі руху, і разом з тим самостійними економічними категоріями.

Наслідком цього є застосування запропонованої нами спрощеної і ефективної схеми формування і використання оборотних активів на сільськогосподарських підприємствах (рис.2).

Рис. 2. Схема процедури оцінки ефективності формування і використання оборотних активів сільськогосподарського підприємства

Отже, виходячи з концептуальних засад побудови інформаційної системи обліку, аналізу і контролю в управлінні формуванням оборотних активів, можна говорити про організаційну структуру модуля обробки облікової інформації щодо операцій з останніми, інтегрованого у загальну модель інформаційно-аналітичної системи управління оборотними активами.

При цьому, номенклатури поточного обліку можуть передбачати кілька рівнів деталізації облікових ознак, що підвищує аналітичні та контрольні якості облікової інформації. У таблиці 1 відображено структуру складної облікової номенклатури поточного обліку оборотних активів сільськогосподарських підприємств.

Оборотні активи сільськогосподарського підприємства формують з джерел, які можна поділити на 3 групи: власні, прирівняні до власних (додатково залучені) й позичені. Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Суму власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюють у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до позичання і залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Табл. 1.

Отже, розроблена модель подачі інформації для формування оборотних активів сільськогосподарських підприємств дозволяє забезпечити організацію інформаційного забезпечення на високому науково-технічному рівні і локалізувати аналітично-контрольний процес на підприємствах сільського господарства за рівнями деталізації обробки інформації, які значною мірою відповідають обліковому процесу: оперативний аналіз і контроль оборотних активів, ретроспективний (поточний) аналіз і контроль оборотних активів, ретроспективний та прогнозний аналіз, заключний контроль та прогноз оборотних активів.

З позиції економічної теорії будь-яке виробництво правомірно розглядати як перетворення активів підприємства на результати. При цьому роль ефективного формування оборотних активів будується на основі найбільш економного способу виробництва продукції.

При цьому, оборотні активи підприємства визначаються як грошові ресурси або група мобільних активів підприємства, із періодом використання до одного року, які безпосередньо обслуговують операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня ліквідності повинні забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов’язаннями.

Перспективи подальших розвідок полягають у питаннях практичного впровадження запропонованих процедур з метою забезпечення гнучкості відповідно до умов господарювання вітчизняних сільськогосподарських підприємств.

Література

• 1. Алексеев І.В. Поняття «оборотних активів» підприємства як економічної категорії / І.В. Алєксєєв, О.І. Нич // Економічний простір. — 2010. — № 42. — С. 133−137.
• 2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств / В.Г. Андрійчук.
• 3. Бетехтіна Л.О. Економічна сутність оборотного капіталу підприємства / Л. О. Бетехтіна // Бізнес-навігатор. — 2009. № 1 (16). — С.74−77.
• 4. Бечко В. П. До питання щодо економічної сутності оборотних засобів / В. П. Бечко // Інноваційна економіка. — 2010. — № 4 (18). — С. 98−102.
• 5. Білик М.Д. Фінансовий аналіз: навч. посіб. / М.Д. Білик, О. В. Павловська, Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невмержицька. К.: КНЕУ, 2005. — 592с.
• 6. Господарський кодекс України: за станом на 01.01.2013 р. / Верховна рада України // Офіційний вісник України. Офіц. вид. — К., 2003. — № 11. — С. 303.
• 7. Дропа Я. Б. Організація управління оборотним капіталом промислових підприємств України: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.02.03 / Я.. Дропа; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 2006. — 20с.
• 8. Злупко С. М. Історія економічної теорії: навчальний посібник / С. М. Злупко. — К.: Знання, 2005. — 719c.
• 9. Ізмайлова Н.В. Управління оборотними активами підприємств: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.08 / Н.В. Ізмайлова; Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана. — К., 2009. — 20с.
• 10. Інституціональний підхід до розв’язання проблем бухгалтерського обліку в Україні.
• 11. Історія економічних учень: навчальний посібник / Базилевич В. Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т. В. та ін. — К.: Знання, 2004.
• 12. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» від 07.02.2013 № 73 / Мінфін України // Офіційний вісник України. — Офіц. вид. — К., 2013. — № 19. — С. 97.
• 13. Офіційний сайт Державної служби статистики України
• 14. Пеняк Ю. С. Формування та ефективність використання оборотних засобів сільськогосподарських підприємств: автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.00.04 / Ю. С. Пеняк; Харк. нац. аграр. ун-т ім. В.В. Докучаєва. — Х., 2010. — 20с.
• 15. Поважний О. С. Особливості визначення сутності та складу поняття «оборотні активи» / О. С. Поважний, Н.О. Крамзіна, Ю. В. Кваша // Економічний простір. — 2008. — № 12/2. — С. 41−52.
• 16. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: учеб. Пособие / Г. В. Савицкая. — Мн.: Новое знание, 2003. — 704с.
• 17. Соляник Л. Г. Оборотні засоби промислового підприємства: оптимізація управління: монографія / Л. Г. Соляник; за ред. О. С. Галушко. — Дніпропетровськ: Вид-во НГУ, 2009. — 239с.
• 18. Шпикуляк О. Г. Інституціональне забезпечення розвитку та регулювання аграрного ринку: аналітична оцінка / О. Г. Шпикуляк.