Забезпечення поступального та пропорційного розвитку господарства світу

РЕФЕРАТ на тему:

" Забезпечення поступального та пропорційного розвитку господарства світу" .

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу — дна з важливих проблем, що стоїть перед людством.

До середини 90-х років розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров’я та освіти.

В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на по-початку століття або перед Другою світовою війною. Проте пересічні економічні показники — на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни — ВВП на душу населення становить понад 20 тис. доларів на рік) і бідності (країни, що розвивається, відповідно — менш як 200 доларів на рік) — відрізняються в 100 разів! при цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. світовий прогрес все ще оминає четверту частину людства. Ситуація є особливо граматичною з огляду на те, що, за розрахунками, на межі ХХ-ХХІ ст.ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються. Наприкінці XX ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку також стала актуальною для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорцій у рівнях розвитку світового господар­ства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та генделюе. Продовольчих і промислових ресурсів — обмаль, нафти — немає. Товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни-сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би — повна безнадія.

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало.

Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів.

Японія в останній чверті XIX ст. розпочала розбудову індустріальної держа­на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Які ж передумови визначають успіх руху від відсталості до прогресу? Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації.

Досвід свідчить, що першою передумовою розвитку є затрат на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики від Держава, яка вибирає ринкові відносини основою розвитку своєї економіки, формує певну модель системи власності в країні (вибір співвідношення державної та приват­ної власності, проведення приватизації тощо), створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та систему управління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких продуктивні сили ма­ють змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі тощо.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, в свою чергу, впливають історія, культура, освіта, наука.

Поступальний рух людського суспільства у розвитку науки і техніки називають науково-технічним прогресом, На відміну від науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток цивілізації, науково-технічна революція (НТР) — це якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання процесів наукової та технічної революції.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

1. Небувало швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася в одну з провідних сфер людської діяль­ності, а й стала одним з інтеграційних чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних, так і світових. Подібний прорив став можливим зав­дяки сучасним системам освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особ­ливо великі досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж будь-який вид міне­ральної сировини, а капіталовкладення в науку — це капіталовкладення в майбутнє.

2. Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й об­слуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність жителів передо­вих країн. Масштаби цього процесу вража­ючі. Так, якщо спеціалісти можуть пиша­тися масовим застосуванням роботів, які використовуються для виготовлення ку­зовів автомобілів або панелей те­левізорів найвідоміших марок, то звичай­на людина може оцінити здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонува­ти з найближчого телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розра­хуватися в магазині за цілий кошик то­варів за допомогою електронної кредитної картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець світу.

3. Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства світу. НТР розвивається і вглиб — освоюються мікросвіт атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процесиі вшир — в нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з мережами ЕОМ електронного в’язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50% обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування тощо) та людський або інтелектуальний капітал.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Як попередні передумови реалізації порівняльної переваги треба враховувати, що країна, яка виходить зі своєю продукцією на світовий ринок, повинна мати переваги бодай над частиною інших виробників цієї продукції (наприклад, мати дешеву сировину, володіти секретами технології виробництва тощо) — водночас на світовому ринку повинен бути попит на цю продукціюнарешті затрати на транс­портування мають бути обопільне вигідними для виробника і споживача.

Під час подальшого визначення спеціалізації важливим є те, як складається за­гальна ситуація на світовому ринку. Закон порівняльних переваг стверджує, що кожній країні, навіть тій, яка має абсолютні переваги з виробництва будь-яких то­варів, вигідніше зосередити свої зусилля на виробництві тих товарів і послуг, у ви­робництві яких вона досягла порівняно більшої ефективності, і експортувати їх в обмін на товари, яких вона не виробляє. Наприклад, підприємцям країни, що спеціалізується в світовому господарстві на виробництві наукоємної продукції (робо­ти, ЕОМ, системи електронного зв’язку тощо) недоцільно відволікати економічні ре­сурси на виготовлення простої та дешевої продукції. Трапляється й так, що країні, яка не може налагодити ефективної системи господарювання, часто-густо нічого за­пропонувати на світовий ринок, окрім сировини, наприклад, нафти, газу чи лісу. Але, зрештою, міжнародний поділ праці та участь у зовнішньоторгових відносинах вигідні всім.

Для реалізації можливостей, що виникають у процесі розвитку міжнародного поділу праці та забезпечення руху товарів, послуг, капіталу, робочої сили, на світо­вих ринках потрібна взаємодія правових, адміністративних, валютних систем, ефективна організація виробництва і зовнішньої торгівлі. Отже, є необхідність у постійній підтримці міжнародних двосторонніх та багатосторонніх економічних відносин, укладанні зовнішньополітичних та зовнішньоторгових угод як між окре­мими фірмами, так і між урядами країн.

У XX ст. залучення нових і найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди (мал.). Так, якщо в період першої промис­лової революції (XIX ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Ве­ликобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США — за 46 років, то в другій половині XX ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10−12 років економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція в світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, наукове технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції XIX ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках. у сучас­них умовах посилюються процеси інтернаціоналізації, тобто поглиблення еко­номічних зв’язків у світовому господарстві. Зростає взаємозалежність економік окремих країн. На розвиток господарства світу дедалі більше впливають науко­во-технічний прогрес, діяльність міжнародних фінансових організацій, транснаціональних корпорацій (тобто великих концернів і трестів, діяльність яких ви­ходить за межі окремих держав). Отже, посилюються процеси міжнародної інте­грації та кооперації.

Інтернаціоналізацію господарського життя можна простежити навіть на по­бутовому рівні. Так, сучасний житель економічно розвинутої країни здебільшо­го їздить на американському чи японському автомобілі, дивиться телевізор, зроблений у Японії, користується побутовими електроприладами, завезеними з Італії чи іншої країни Європи. А вранці п'є бразильську каву з французьким си­ром чи німецькою шинкою.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку госпо­дарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її немож­ливо розв’язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.