Розділ ІІІ. 
Феодальна держава в період територіальної роздробленості

Зміни в становій структурі

В ХІІІ - XIV ст. Німеччина остаточно розпадається на велику кількість князівств, герцогств, бароній та рицарських володінь. Одночасно завершується оформлення станової системи та станового представництва. Важливою обставиною станової структури була відсутність єдності в цілій країні. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах — земські стани.

До перших відносилися імперські князі, імперські рицарі, представники імперських міст, а до другої групи належали дворяни, духовенство князівств, жителі князівських міст.

В зв’язку з подальшим розширенням та посиленням політичної ролі стану князів серед інших, виділилась багаточисленна група світських та духовних аристократів, які, як і раніше, мали вирішуючий вплив на вибори королів — так звані курфюрсти (князі - виборці). З феодальної ієрархії німецького середньовіччя майже повністю зникло середнє дворянство. Частина його виросла до положення князів, друга — перейшла в ряди нижчого дворянства. В свою чергу, нижче дворянство — основна маса рицарства — втрачає колишні звання в зв’язку з появою вогнепальної зброї і значна частина його банкрутує.

Відбувається і диференціація духовенства, яке розбірливо розділилось на вище (єпископи, абати) та нижче (сільські та міські священики) ⁾.

Вище духовенство Німеччини було багаточисленне, багатше та сильніше, ніж в інших західноєвропейських країнах, й входило в склад князів, в тому числі й курфюрстів.

Нижче духовенство знаходилось в значно гіршому становищі і по умовах життя наближувалось до працюючого населення.

Соціальне розшарування в німецьких містах призвело до утворення трьох різних груп. Міська верхівка (патриціат) обіймала в руках усі міські посади, які передавались в спадок. Бургомістри імперських міст, які обирались з патриціату, представляли місто в рейхстазі. В опозиції до патриціату були дві інші групи: бюргерство (середня частина населення міст, повноправні майстри) та міські плебс (підмайстри, бідні міщани).

В Німеччині XIV ст. виділилось три райони з різним положенням селянського населення. В Саксонії розповсюджувалась практика відпущення селян на волю без землі та надання їм наділів в оренду. На півдні та південному — заході Німеччини барщина була в основному замінена грошовою рентою. на колонізованих східних землях селяни отримали значні земельні наділи, економічну незалежність та особисту свободу. Феодалам виплачувались помірні фінансові платежі. Але з другої половини XIV ст. тут посилюється кріпацтво, відбувається захоплення общинних земель, що як і в інших країнах (наприклад, в Англії) було пов’язано з пошуком феодалами додаткових прибутків в умовах розвитку економіки. Особливо на східних землях почалась утворюватись така форма землеволодіння, яка являлась попередником прусського юнкерського помістя. Великий вплив на подальший соціально-економічний та політичний розвиток імперії мали Реформація ⁾, селянська війна 1525−1527 рр. та викликана ними Тридцятилітня війна 1618−1648 рр. Реформація ще більше роз'єднала Німеччину по ознаці вірування на протестантську (схід) та католицьку (південь) частини.

Тридцятилітня війна — феодальна реакція на Реформацію та виступ селян призвело до сильного послаблення міст та буржуазії, встановленню права в жорстких формах, подальшому посиленню князівської верхівки. Усе це сприяло утвердженню німецької роздробленості.