Эсеры період із 1905 по 1907 рік

Эсеры період із 1905 по 1907 год Эсеровская концепція революції істотно відрізняється від меншовицької і більшовицької. Головне її відмінність у тому, що есери не визнавали революцію буржуазної. Свою думку вони обосновыва прёжде всього рівнем розвитку та характером російського капіталізму. На думку, російський капіталізм через свою слабкості й надмірної залежність від уряду було нездатним «напирати» так на застарілі суспільні відносини, щоб викликати загальнонаціональний криза. До того ж соціально-політичні перешкоди для капіталістичного розвитку на Росії, з погляду есерів, були настільки великими, як і західноєвропейських країнах напередодні їх буржуазних революцій. У Росії, зокрема, був цехової системи, була відсутня вчасно революції феодальна організація власності, бо й прикріпленого до землі феодальними повинностями селянина. Та й саме буржуазія, як стан, далеко ще не третировалась самодержавством. Російська буржуазія, доходили висновку есери, стати на чолі революції, саме у цьому тезі грунтувалася меншовицьку концепція революції" і цим опинялася непрацездатною. Для есерів була істиною і більшовицька концепція, хоча вона також заперечила буржуазію як рушійної сили революції. Розбіжності полягали у наступному: есери не визнавали як завдання революції розчищення шляхи до розвитку капіталізму; де вони вважали селянство дрібної буржуазією і заперечували, що гегемоном революції може бути пролетариат.

В есерівській друку висловлювалося така думка. У Росії її не то, можливо буржуазної революції, вона була попереджена «революцією згори», «епохою великих реформ 60—70-х років». Ці реформи дали «повний простір розвитку капіталізму», і тоді відбулася «метаморфоза кріпосного самодержавства в дво-рянско-буржуазную бюрократию».

Возражая проти визначення революції, як буржуазної, есери водночас вважали її й соціалістичної. На думку, революція була «соціальної», перехідною між революціями буржуазної і світової соціалістичної. Істотним ознакою такий революції є, з погляду есерів, те, що вона обмежується зміною влади й перерозподілом власності у межах буржуазного суспільства, а прагне пробити пролом у засадах буржуазного ладу. Такий проломом мала б бути скасування приватної власності на грішну землю, соціалізація землі. «Ми, — заявляв Чернов, — водночас переживаємо і революцію 1789 р., і революцію 1930;х, і революцію 48-х років, і революцію 1870 року навіть більш того».

Главный імпульс революції есери бачили над «напорі що розвивається капіталізму», а «кризу продовольчого господарства», т. е. землеробства, коріння якого сягало ще реформу 1861 р., коли звільненим селянам не було створено необхідні умови підвищення землеробській культури. Усі вищезгадану, на думку есерів, пояснював «величезну революційну роль селянства». До рушійним силам революції вони відносили також пролетаріат і інтелігенцію, отождествляющую свої інтереси з його інтересами трудовий маси. Союз цих соціальних сил, оформленим вираженням якого мала стати єдина соціалістична партія, розглядали біокосмізм як запоруку успіху революции.

Своєрідною була позиція есерів в питанні про владу. При критичному перегляді спадщини народовольців вони передовсім від їх бланкистской ідеї «захоплення влади». Для есерів було цілком очевидним те що влада після падіння самодержавства повинна можливість перейти до буржуазії. Так, Чернов, коментуючи програму-мінімум на I з'їзді партії, підкреслював, що вона є сукупністю тих заходів, які здійснюватися у умовах «існування політичної влади у руках буржуазії». У зв’язку з не є випадковістю те, що Ради робочих депутатів, які виникли у ході першої революції, есери не розглядали як зародки нової революційної влади, як конкретне прояв революційної демократичної диктатури пролетаріату і селянства. Для есерів вони. Ради, були більш як свого роду профессионально-политическими спілками пролетаріату чи органами революційного самоврядування самого цього класу, основне призначення яких — організація аморфною робочої массы.

Насущной завданням революції есери вважали встановлення демократичної конституції, завоювання політичних лідеріва і цивільних свобод, використовуючи які, вони сподівалися шляхом демократичним виборам отримати більшість «спочатку у органах місцевого самоврядування, та був і «по всій країні», т. е. в загальнонаціональному представницькому органі — Установчих зборах. Останньому потрібно було визначити остаточну форму правління країни, стати вищим законодавчим органом. Есерівські вимоги повалення самодержавства, завоювання політичних свобод, скликання Установчих зборів від, соціалізація землі коротко виражалися в крилатому гаслі «Земля і Воля», який став основним гаслом першої російської революции.

Революция внесла суттєві корективи в тактику есерів. Передусім в багаторазово зросли масштаби своєї діяльності Набагато ширші й полягають інтенсивніше почали їх пропаганда і агітація, неодноразово збільшився випуск настановленим цього літератури. Зроблено була спроба легального видання центральних газет — «Син Батьківщини» (осінь 1905 р.) і «Думка» (в діяльність I Думи). Розширилася терористична діяльність партії: якщо революції справа рук було лише шість терористичних актів, то «за дві з половиною роки революції їх побільшало до 200J Проте терор вже обіймав далеко ще не переважна місце у тактиці партії, акцент загалом було перенесено на діяльність із організації революції, виховання свідомості участвоваших в ній мас, на форми лише її вияви (страйку, демонстрації, мітинги, бойкоти тощо. п.).

С перших днів револиции постало питання про координацію дій всіх революційних сил. Однією з спроб організувати лівий блок була конференція російських революційних партій, скликана у Женеві у квітні 1905 р. за сприяння есерівського керівництва. Від есерів на конференції були присутні У. М. Чернов та О. До. Брешковская, як від більшовиків — У. І. Ленін. Проте учасники конференції ми змогли стати вище партійних розбіжностей та особистих амбіцій. Використовуючи дріб'язковий привід, соціал-демократи на чолі з Леніним залишили конференцію. Вплив есерів на конференції переважним. Тут було прийнято дві декларації, які включають вимоги есерівською програми-мінімум, вирішено питання спільну виступі проти уряду влітку 1905 р. про організації доставки зброї з Росією через границы.

Активно брали участь есери й у організації профессионально-политических спілок. Їх вплив переважало в союзах залізничників, поштово-телеграфних службовців та вчителів. З ініціативи есерів створено і під їх впливом перебували «Всеросійський офіцерський союз» і «Всеросійський союз солдатів та матросів». Значно переросла рамки дореволюційної гурткової пропаганди діяльність есерів серед робочих. Але яка їх організаційну роботу в цьому середовищі як і поступалася соціал-демократам. Однак у періоди «свобод», коли з’являлися ширші змогу прилучення до політичного життя пролетарських мас, не які належали до авангарду робітничого класу, матеріально і духовно що з селом, траплялося отже есери зі свого ідейного впливу на робочих випереджали соціал-демократів. Так, восени 1905 р. есерівські резолюції нерідко отримували більшість на мітингах і зборах робочих найбільших петербурзьких заводів. Цитаделлю есерівського впливу у той період була найбільша текстильна фабрика у Москві — Прохорівська мануфактура. Сенсацією був успіх есерів у робітничій курії Петербурга під час виборів у II до Державної думи. Відображенням впливу есерів на робітників їх представництво в радах робочих депутатів, хоча, за зізнанням самого Чернова, у тих органах «переважало, як загальне правило, вплив социал-демократов».

Предметом особливої уваги есерів була робота у селі. Замість непомітно покійного, значною мірою декоративного, дореволюційного «Селянського союзу» партії влітку 1905 р. створено нову. Значним був внесок есерів до організації селянських представників ув I Думі. У період революції есерами було створено, з дуже приблизними підрахунками, більш півтори тисячі про селянських братств. Вплив й організаційна мережу, створена есерами у селі, були дуже вражаючими, але загалом вони далеко ще не визначали поведінка багатомільйонного російського селянства. Есерів вдалося викликати не одне селянське виступ, але вони мали локальний характері і, зазвичай, були нетривалими. Малорезультативными виявилися спроби есерів організувати широкі виступи селян влітку 1905 р., і навіть після розгону урядом 1 і II Державних дум. Есери, подібно більшовикам, визнавали, що революцію треба як організувати, а й озброїти. У напрямі ними було розпочато комплекс заходів. Так, вже у січні 1905 р. партії есерів створив спеціальну комісію з підготовки квартир для складів зброї, пошуки коштів на його придбання, з’ясування можливостей його захоплення арсеналах, створення збройних груп — «ядер». Але свій роботу комісія не розгорнула, оскільки за прибуття у Росію квітні 1905 р. її члени на чолі з П. М. Рутенбергом були заарештовані. Есери були серед організаторів доставки великої партії зброї в Росію з-за кордону на судні «Джон Графтон» влітку 1905 р., але й ця спроба теж закінчилася невдачею. «— У період московського збройного повстання партії есерів в нагальному порядку створили Бойовий комітет в складі Азефа, Б. У. Савинкова і М. З. Тютчева, який зміг поставити дві динамітні майстерні у Петербурзі, але де вони негайно було видано Азефом. Цими двома динамітними майстернями, як печально-иронически зауважив Савинков, і обмежилася есерівська спроба «підготовки повстання» у Петербурзі. Заготівлею зброї та боєприпасів організацією бойових дружин займалися й чимало місцевих есерівські організації. Робилося те, щоправда, більше коштів у цілях оборони від чорносотенних погромів, з метою терактів і різноманітних експропріації. Проте есери грали чималу роль збройних виступах проти царизма—декабрьских 1905 р., особливо у московському збройне повстання; літніх 1906 р. в Кронштадті, Свеаборзі і др.

Революция унеможливила управління Росією без загальнонаціонального представницького установи, яким стала Державна Дума. Есери, як більшість імені соціалістів і революційних демократів, натхнених зростанням революційного руху, бойкотували Булыгинскую законосовещательную думу, засновану на вузькому виборче право. Вони брали участь у Всеросійській жовтневої політичної страйку, яка змела цю Думу і примусила царизм видати 17 жовтня Маніфест з обіцянками дарувати населенню цивільні - і політичні права, розширити виборчий закон в Думу і наділити її законодавчими та контрольними функциями.

Реакция на Маніфест серед есерів була неоднозначною. Переважна більшість ЦК схильне було, що Росія стала конституційної країною, що всі сили треба спрямовувати створення гарантій для реалізації обіцянок уряду, організацію народних мас і рішення найголовнішого партію аграрного питання. Внесено були відповідні коригування та в тактику партії. Було визнано, що конституційному режиму відповідає таке засіб боротьби, як терор, тому було вирішено його припинити. Бойова організація, на пропозицію Азефа, було розпущено. Більшість есерівського керівництва виступало за тактику «не форсувати події», зокрема, воно було проти запровадження явочним порядком 8-часового робочого дні й захоплення стачками, що притаманне було Петербургському Раді робочих депутатів. Але, переконуючись у цьому, більшість у Раді не так на боці, есери, в ім'я революційної дисципліни, приєднувалися до резолюціям більшості, й у своїх сил намагалися їх исполнять.

Подобной була позиція есерівського керівництва у питанні грудневої загального політичного страйку, переросла у Москві ряд інших місць у збройне повстання. Під час обговорення питання про страйку в виконкомі Петербурзького Ради представник есерів я виступав проти страйку, пояснюючи умови та вимоги тим, що страйк виллється в повстання, а маси до нього готові; тим щонайменше рішення про початок страйку було прийняте одностайно. Безуспішною була спроба Чернова, спеціально що приїжджав на початку грудня разом із Азефом з Петербурга у Москві, переконати конференцію залізничників і Московський комітет партії есерів не приймати рішення про страйку. Вичерпавши можливості запобігти страйк і збройне повстання, партії есерів приєднався до них разом з іншими революційними партіями і организациями.

Вместе із більшістю лівих сил есери бойкотували вибори у I Державну Думу. Проте, коли всі ясно, ідея бойкоту не знаходить широкого відгуку країні, особливо селянам, що кількість селянських представників, виявляли інтерес до есерівським вимогам, у Думі буде значною і що Дума неминуче стане центром політичних змагань, эсеровское керівництво змінило своє ставлення до неї. Знову була припинено терористична діяльність, до котрої я партія повернулося у через відкликання усилившейся урядової реакцією після придушення грудневих збройних виступів. Значним виявилося вплив есерів на Трудову групу, що об'єднала селянських депутатів. Від 33 вибори до Думу був внесений земельний законопроект, заснований за принципами есерівською аграрної програми, з вимогами скасування приватної власності на грішну землю, без викупу і рівного права всім володіти нею за умови її обробки власним трудом.

Бурно реагувало эсеровское керівництво на розпуск I Думи. Воно закликало місцеві організації негайно розпочати збройну боротьбу з урядом, у своїй головну ставку робилася на селянство і військо; активні виступи мали розпочатися з села. партії есерів разом із ЦК РСДРП, Трудової групою — і Селянським, Залізничним і Учительським спілками поставив свій підпис під «Маніфестом до всього російського селянству». Проте, всупереч сподіванням, ставлення народних мас до розгону Думи, як констатували самі есери, «не призвело до якихось прямих безпосередніх діях ні з місті, ні з селі», факт цей був однією з наочних свідчень те, що маси почали втомлюватися від революції, ними оволодівало равнодушие.

После тривалих обговорень у Комуністичній партії есерів переважним виявилося думка прибічників відмовитися від тактики бойкоту II Державної думи. Есери узяли участь у виборів і провели в Думу 37 депутатів. У тому числі було і не одного відомого діяча партії. Есерівські депутати був створений тільки Думі групу есерів, а чи не фракцію партії соціалістів-революціонерів, і тим самим в певною мірою поставила себе в автономне стосовно партії становище. Проте лідери партії, У. М. Чернов, М. А. Натансон і М. І. Ракитников, постійно опікали групу. Есерівські депутати виступав із трибуни Думи по більшості яке обговорювали питань (стосовно скасування військово-польових судів, голод, новобранців та інших.), але вони були активні в дебатах по аграрному питання. Есерів вдалося під аграрним проектом, внесених ними на Думу, зібрати 104 депутатські підписи. Проте, за оцінкою самих есерів, діяльність їх представників ув Думі була «далеко ще не блискучої», і «вона залишила яскравого сліду». На своєму II з'їзді, що відбулося перед відкриттям II Думи, есери прийняли рішення: якщо царизм зазіхне на Думу, вирішити це загальної страйком і збройним повстанням. Думські депутаты-эсеры неодноразово заявляли, що вони не підкоряться насильству над Думою, не складуть із себе депутатських повноважень, не розійдуться. Проте ЦК зірвалася організувати активного протесту проти розгону II Думи і третьеиюньского державного перевороту. Есерівські депутати, як і інших партій, крім заарештованих внаслідок провокації члена соціал-демократичної фракції, «отримавши казенні погони», спішно роз'їхалися по домам.

Роль і значення партії, у революції визначалися багато в чому такими її параметрами, як чисельність, соціальний склад парламенту й організаційна структура. У порівняні з дореволюційним періодом чисельність партії збільшилася в багато разів і досягнув приблизно 50—60 тис. людина. А кількість її конкретних місцевих організацій коливалася від кількох осіб до тисяч (у Петербурзі, например,—около 6 тис., в Москве—до 3 тис.). Змінився і соціальний склад партії: робітники і селяни, приблизно, а рівному співвідношенні, становили тепер близько 90 відсотків% її; в керівному ж ядрі її як раніше переважала интеллигенция.

Рост чисельності партії, розширення її географії і ускладнення функцій позначилися на організаційну структуру. Наприкінці 1906— початку 1907 р., коли лежить у своєму апогеї, у ній була більш 356 повітових, 78 губернських і 13 обласних організацій. Останні, т. е. обласні, координували діяльність губернських організацій Центрального, Південного, Південно-Західного, України, Севе-ро-Западного, Поволзької, Сибіру, Середню Азію, Кавказу та інших регіонів. Поява обласних організацій викликало те, і революцією й під час її число місцевих громад стало швидко ростячи, розширювалася їхня діяльність, і вже з центру дедалі складніше було оперативно керувати ними. До того ж сам центр у вигляді, що він був до I з'їзду партії, ні здатний досить ефективно здійснювати це керівництво. партії тоді — це громіздкий і незграбний апарат, який як не сприяв, а, навпаки, парализовывал організаційну діяльність на місцях. Чисельність ЦК становила 35—40 людина. За визнанням М. А. Натансона, «ніхто з товаришів було відновити» повністю його персональний склад. Ніяких формальних правил формування ЦК був. «Цілком безглуздо», за висловом тодішнього його члена З. М. Слетова, організували ЦК в період між появою Маніфесту 17 жовтня і I з'їздом партии: он ділився на дві групи — Петербурзьку і Московську, функції між ними були розподілені, що нерідко зумовлювало різним непорозумінь і конфліктів. Так, Московська група не визнавала постанову Петербурзької групи про припинення терору; нечітко було визначено обов’язки кожного з п’яти членів ЦК.

Вера керівництва есерів у те, що Росія після 17 жовтня стала конституційної країною, їх тактика тим часом «не форсувати подій» й прагнення організувати якомога більші маси у своїй платформі знаходили організаційне доповнення у тому спробі створити широку легальну народницьку партію разом із помірної групою народницьких публіцистів (А. У. Пешехонов, У. А. Мя-котин, М. Ф. Анненський та інших.) легального журналу «Російське багатство». Разом з цієї групою видавалася перша легальна народницька газета «Син Батьківщини». Проте ідею відкритої народницької партії не підтримав I з'їзд партії есерів, група «Російського багатства» залишила з'їзд. У 1906 р. цю групу створила свою, народно-социалистическую партію, відрізнялася від есерівській тим, що вона бажала легальні форми організації та боротьби, була прибічницею перетворень не явочним, революційним шляхом, не «знизу», а «згори», з допомогою держави, відстоювала принцип не соціалізації, а націоналізації землі. Отже, під час революції 1905—1907 рр. есери, як політична сила, значно зміцнили своє становище. Добре намітився процес їх злиття з масами, особливо з селянством, але опанувати досить серйозно рухом цих мас вони не змогли. З власного впливу на селянських представників ув I і II Державної думах в питанні землі есери поступалися народним соціалістам, позаяк у його вирішенні вони досить враховували власницькі інстинкти селян. Але головне, як цілком слушно зазначав У. М. Чернов, есери «не виправдали себе, немов організатори і практичні руководители».

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.