Праця як прорив до волі

Міністерство освіти і науки України Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка Реферат на тему:

Праця як прорив до свободи Київ 2012 р.

ПЛАН РЕФЕРАТУ:

Вступ

1. Теорії походження людини

2. Антропогенез

3. Природні умови як рушій розвитку людини

4. Розвиток умінь первісних людей

5. Житло первісних людей як результат їх трудової діяльності

6. Виникнення землеробства та скотарства: важливий крок у розвитку людства

7. Поява ремесел

8. Обмін — один із чинників прориву людини до свободи Висновок Список літератури

ВСТУП

Що таке праця? Праця — це той місток, що прокладений від первісної до сучасної людини. Саме вона зробила нас тим, ким ми є. Ми перестали ховатись від блискавки, думаючи, що це боги карають нас за неслухняність, перестали чекати літа, аби з`їсти свіжої малини — тепер у нас є заготовки, перестали їсти сире м`ясо, адже отримали та приборкали вогонь.

Уже у XX столітті на воротях сумнозвісного німецького концлагеря було написано «ARBEIT MACHT FREI», що означає «Праця веде до свободи». І це справді так! Саме робота зробила із нас вільних, дала нам свободу: свободу дій, свободу вибору, свободу існування. Та до цього людство йшло дуже і дуже довго: таке щастя не впало до нас із неба. Багато років знадобилось, аби людина поєдналась із працею і у результаті цього симбіозу народилась свобода. Тож давайте розглянемо цей довгий шлях і з`ясуємо, чому та як праця стала проривом до свободи.

1. Теорії походження людини

Усе починається із головного — виникнення людини. Існує кілька теорій походження, основні з яких — релігійна, космічна, і, нарешті, наукова, про яку йтиметься далі. Думка про те, що людина походить від мавпи, належить англійському природодосліднику ХІХ ст. Чарльзу Дарвіну. Він розробив учення про еволюцію — розвиток живої природи під впливом навколишнього середовища та природного відбору. Суть останнього полягає в тому, що виживають найбільш пристосовані організми. Їхні якості передаються нащадкам через гени, внаслідок чого зростає пристосованість видів організмів.

Чарльз Дарвін стверджував, що живі організми постійно змінюються під впливом навколишнього середовища і серед них виживають тільки найсильніші та найпристосованіші. Саме тому вчений вважав, що пращурами людини є первісні людиноподібні мавпи. Прихильники цієї теорії, порівнюючи будову тіла людиноподібних мавп і первісної людини, наголошують на їх схожості.

Отже, мавпа перетворилась у людину, але яким чином це відбулось? Про це — далі.

2. Антропогенез

Антропогенез — це перетворення людиноподібної мавпи на людину сучасного типу. Цьому процесу сприяли певні умови та чинники. Передусім — вплив природи. Близько 3,5 млн. років тому в північній півкулі відбулося значне похолодання і частину її території вкрив льодовик. Похолодання супроводжувалося зменшенням кількості опадів і площі океанів та морів. Ліси в Африці поступилися місцем степам. Людиноподібна мавпа, пристосовуючись до життя на відкритій місцевості, змушена була випростатися. Піднявшись над землею, вона краще бачила як ворогів, так і здобич.

Але прямоходіння було лише однією з умов виживання. Другою умовою було об'єднання з подібними до себе з метою вполювати звіра. Виготовлення знарядь праці первісною людиною сприяло розвитку руки і мозку. Поступово вона набула здатності навчатися, нагромаджувати й передавати досвід.

Отже, це були передумови виникнення праці, що пізніше вилилось у свободу людини. Але це пізніше. Зараз давайте прослідкуємо за явищами, котрим суперечити людина не могла.

3. Природні умови як рушій розвитку людини

Та, все ж, незважаючи на виготовлення перших примітивних знарядь праці, людина була залежною від навколишнього середовища: клімату, рослинного і тваринного світу. Якщо вона могла вполювати якусь тварину і таким чином прогодувати себе, то проти погодніх умов не була здатна вистояти. Клімат Землі був надзвичайно мінливим. Минали тисячі років, періоди потеплінь чергувалися з часами, коли ставало дуже холодно.

Під час похолодань, що їх учені називають льодовиковими періодами, значна частина поверхні планети вкривалася шаром льоду і снігу. Моря замерзали і століттями лишалися під потужною кригою. За льодовикового періоду рівень води у Світовому океані був нижчим від сучасного майже на 100 м.

Із зниженням температури повітря льодовик поступово просувався з півночі на південь. Земля перетворювалася на величезну снігову пустелю. У деяких місцях товщина льодовика сягала 2 км. Але землі поблизу льодовика не були пусткою. До холодного клімату пристосувалися мамонт, північний олень, шерстистий носоріг, вівцебик, печерний ведмідь. Вони жили поряд з первісною людиною, для якої були інколи здобиччю, а інколи — безжальним ворогом.

У періоди потепління льодовики танули і відступали на північ. Рівень води у річках, морях і океанах значно підвищувався. Знову змінювався тваринний і рослинний світ. Із закінченням останнього льодовикового періоду вимерли великі холодостійкі тварини, які не змогли пристосуватися до нових умов.

Усі ці кліматичні зміни стали водночас і великою загрозою для первісних людей, і передумовою їх еволюції, ще одним із її чинників. Адже, намагаючись вижити, людина винаходила нові знаряддя праці, освоювала нові території, що і допомогло їх у подальшому відкривати для себе нові види діяльності та удосконалювати ті здібності, які уже були неї набуті.

4. Розвиток умінь первісних людей

Австралопітеки, користуючись камінням, помітили, що найкраще підбирати біля струмка не гладку гальку, а гострі кам’яні уламки. Адже загостреними краями можна було різати гілки, подрібнювати міцні черепашачі панцирі, викопувати коріння. Якщо нападав хижак, кам’яний гостроконечник міг його поранити і врятувати австралопітека вд загибелі. Тому австралопітеки шукали біля струмка подрібнену гальку. Але там була не так уже і багато таких зручних кам’яних лез. Тому австралопітеки самі вчилися здобувати гострі уламки — вдаряли каменем об камінь. Так з’являлися перші знаряддя праці.

Гомо габіліс виготовляли примітивні кам’яні рубила для розмелювання їжі, подрібнення кісток та скребла для оббілування туш. Крім того використовували палку-копалку — загострену з одного кінця, яка використовувалася у процесі збирання, а також важкий дрюк — палка з потовщенням на одному кінці. Основним заняттям було збиральництво, допоміжним — полювання. Так само як і австралопітек, людина уміла переважно вживала рослинну їжу, а інколи м’ясо забитих тварин.

Учені припускають, що австралопітеки й людина уміла тривалий час співіснували і були конкуруючими формами людського життя.

Наступним кроком у розвитку людини була людина прямоходяча (homo erectus). Вчені її називають також пітекантропом. Порівняно зі своїми попередниками ця людина мала менш похилий лоб, дрібніші та гостріші зуби, які були більш пристосованими для харчування м’ясом. Значно більшим був об'єм її мозку.

Підборіддя пітекантропа виразніше виступало вперед. Руки були коротшими, а ноги довшими. Збільшилися також середній зріст і маса тіла. Пітекантроп умів виготовляти рубила, гостроконечники, скребла. Вони жили групами по 25−40 осіб. Спільне життя і колективне полювання вимагали узгодженості дій, а отже, спілкування не лише за допомогою мови жестів, а й за допомогою звуків. Поступово звуки складалися в слова, а слова — в речення. Так з часом виникла мова.

Нащадком пітекантропа деякі вчені вважають неандертальця. Зовнішнім виглядом вони були вже більше схожі на сучасну людину. Мали кремезну будову тіла, вигнутий хребет і міцні крижі, більший, ніж у їхніх попередників, об'єм мозку. Зріст їх сягав 1,6 м, маса — 70 кг.

Одним з основних занять кроманьйонців було полювання — індивідуальне або загінне. Грізною зброєю в руках давніх мисливців був спис, який давав змогу поцілити здобич на безпечній відстані. Спочатку це була обпалена та загострена палиця. Згодом до неї прикріплювали вістря і каменю або кістки, яке інколи мало канавки для стікання крові. Значним винаходом людини розумної став кістяний гарпун, який мав по боках зазубрини, котрі завдавали більших ушкоджень здобичі.

Вижити людині розумній допомагало також рибальство. Спочатку людина збирала водорості й молюсків. Згодом навчилася забивати рибу за допомогою списів і гарпунів і, нарешті, ловити її сітками та вудками. Кроманьйонці майстрували дерев’яні човни із стовбура, вперше застосовуючи для цього тесла.

З часом знаряддя полювання вдосконалювалися. У період мезоліту (IX-VIII тис. до н.е.) первісна людина винайшла лук і стріли. Поява цієї грізної зброї пов’язана із зміною клімату на планеті. Льодовик відступив. Великі тварини, пристосовані до холоду, зникли. Об'єктом полювання людини розумної стали дрібні, полохливі тварини й водоплавні птахи. їх поцілити можна було лише із значної відстані.

Лук і стріли зробили добування їжі безпечнішим та ефективнішим. Людина розумна досягла великих успіхів у обробці каменю та кістки. Вона вдосконалила знаряддя із цих матеріалів: рубила, палиці, ножі. Існувало кілька способів їх виготовлення.

Уже в пізньому палеоліті людина вміла розщепляти кремінь двома способами: ударом по заготовці й притисканням. Відщеплені пластини використовували як ножі й скребла. Така обробка кременю економила матеріал, якого ставало все менше.

Хоча перші знаряддя праці були грубими і недосконалими, там вони зробили велику справу. Два з половиною мільйони років тому праця остаточно перетворила наших пращурів із тварин у перших людей.

5. Житло первісних людей як результат їх трудової діяльності

Первісні люди вели досить рухливий спосіб життя. Вони змушені були мандрувати у пошуках їжі й тому на одному місці перебували недовго. Селилися переважно біля водойм. Це пов’язане з тим, що сюди приходили тварини, на яких вони полювали. Місця, де зупинялися первісні люди, вчені називають стоянками. Перші такі стоянки знайдено в Африці, в Олдувайській ущелині. Там відкрито і перше відоме в історії житло первісної людини. Припускають, що воно мало вигляд навісу, зробленого з жердин і трави.

Неандертальська людина, на відміну від людини умілої та пітекантропа, робила житла з кісток мамонта та інших тварин, рогів оленів, адже в Європі за льодовикового періоду майже не було дерев. Черепи мамонтів, вкопані в землю, слугували міцною основою житла. У них вставляли бивні й зверху клали роги оленів, кістки тварин і палиці. Потім житло вкривали шкурами тварин. Біля помешкань археологи знаходять господарські ями для зберігання м’яса тварин і кісток. Кістки використовувалися не лише як будівельний матеріал, а й як паливо. Житло надійно захищало первісних людей від хижаків і негоди.

Життя кроманьйонців залежало від пересування великих табунів тварин, на яких вони полювали. Влітку кроманьйонці йшли за ними, перепочиваючи на стоянках. У цю пору року вони мешкали у легких житлах, зроблених із великих жердин і шкур. Узимку люди ховалися від холоду в природних печерах та у власноруч споруджених житлах Пізніше будова житла ускладнювалась — винаходились нові матеріали, нові знаряддя для будування та з`являлись нові ідеї, адже людина ставала все розумнішою. Праця змусила її мозок збільшуватись та продукувати нові ідеї.

антропогенез житло ремесло обмін

6. Виникнення землеробства та скотарства: важливий крок у розвитку людства

Завдяки використанню вогню, винайденню лука і стріл первісні люди урізноманітнили своє харчування, навчилися захищати себе від холоду та хижаків. Поступово їхнє життя ставало тривалішим, внаслідок чого зросла чисельність населення планети. Озброєний луком і стрілами, списом і ножем первісний мисливець впольовував уже більше тварин. Збирач спустошував природу тієї місцевості, де проживав. Тварин ставало все менше, камінь, придатний для виготовлення знарядь праці, було все важче знайти. Поставала проблема виживання первісної людини.

Зрештою, тисячолітній досвід і нагромаджені знання про навколишній світ підказували вихід із складного становища. Первісна людина почала не тільки брати у природи, а й відновлювати її багатства. Люди давно помітили, що зерна рослин, які потрапляли в ґрунт, згодом проростали. Також вони зрозуміли, що маленьких тварин, знайдених під час полювання, не треба вбивати. Люди почали свідомо сіяти зерно та приручати і розводити тварин.

У мезоліті приручили собаку. Він був вірним помічником людини під час полювання й охоронцем житла. У різних частинах нашої планети були одомашнені різні тварини й птахи. Свійські тварини давали людям м’ясо, молоко, хутро, вовну.

Так поступово в неоліті первісні люди перейшли від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, тобто від привласнювальних методів господарювання до відтворювальних. Цей перехід англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.

Землеробство поширилося на землях з найбільш сприятливими умовами: теплим кліматом, родючими ґрунтами, дикими злаками.

Винайдення землеробства й скотарства, на думку вчених, визначило майбутнє людства. Відтепер з’явилися небачені раніше перспективи для збільшення необхідної для життя людини їжі. Землеробство забезпечувало людину постійною кількістю необхідних продуктів, виробництва яких вона могла контролювати. Скотарство було не лише джерелом м’яса, шкіри й жирів, але, згодом, коли людина навчилася доїти худобу, і молочних продуктів. Худоба стала також використовуватися під час оранки, перевезення вантажів, верхової їзди. Нові форми господарювання зробили можливим осіле життя.

Також людина навчилася використовувати глину. Спочатку вона обмазувала нею стінки осель, згодом — почала їх зводити з цегли-сирцю, а пізніше із випаленої цегли. Величезним досягненням стала поява кераміки — фактично першого штучного матеріалу, винайденого людиною. Цей винахід значно змінив харчовий раціон людини. Відтепер з’явилася можливість споживати варену, смажену та печену їжу.

Ще одним здобутком цієї доби стало вдосконалення техніки виробництва пам’ятних знарядь праці. Поширилися методи шліфування, свердлення та пиляння каменю. У період неоліту було винайдено прядіння. Разом із прядінням виникло ткацтво, в результаті чого людина створила ще один штучний матеріал — тканину.

Урізноманітнення форм діяльності спричинило формування нових відносин власності. Внаслідок чого на зміну давньому колективізму прийшла окрема сім'я, яка володіла ділянкою землі, худобою, реманентом, виробленими продуктами. Сім'ї об'єдналися у родові общини. Споріднені роди складали плем’я. Так з’явилися нові форми взаємозв'язків між людьми.

Успішний розвиток відтворювального господарства у добу неоліту зробив можливим значне зростання населення земної кулі: за цей час воно збільшилося з 5 до 80 млн. чоловік. Значна його частина перейшла до осілого життя.

Знаряддя праці

У неоліті людина вдосконалила своє вміння обробляти камінь, дерево, ріг і кістку. Урізноманітнилися не лише знаряддя праці, а й способи їх виготовлення. Якщо раніше людина, виготовляючи знаряддя праці, лише оббивала камінь, то тепер вона його свердлила, шліфувала, пиляла. Свердлили за допомогою порожнистої кістки. її ставили на камінь й швидко крутили, підсипаючи під неї пісок. Багато часу потрібно було, щоб зробити у камені маленький отвір. Також великих зусиль потребувало і шліфування. Спочатку робили кам’яну заготовку і, оббиваючи, надавали їй потрібної форми. Потім заготовку шліфували за допомогою трамка пісковику, підсипаючи пісок на поверхню, яку обробляли, та поливаючи її водою. Пиляли за допомогою зазубрених кам’яних пластин — пилок.

Кістку, ріг і камінь, оброблені у такий спосіб, використовували для виготовлення стріл, списів, скребел, голок, гарпунів, гачків. У неоліті з’явилися кам’яні сокири для вирубування чагарників і дерев.

Із каменю виготовляли і землеробські знаряддя праці. Замість палиці-копачки, що слугувала для викопування із землі поживних корінців, землероб почав користуватися мотикою. Це була палиця із загнутим кінцем чи гачком з кості або рогу.

Згодом з’явилося рало. Перше рало було надзвичайно простим. До гострої палиці прив’язували мотузку. Одна людина тягла за мотузку, а інша палицею розпушувала землю. У борозни, які утворювалися, кидали насіння. Збирали врожай серпом, виготовленим із дерева або кістки з крем’яними вставками. Потім зерно розмелювали на пласкому камені-зернотерці, згодом винайшли жорна.

7. Поява ремесел

Тривалий час вчені вважали, що виникнення ремесел було безпосередньо пов’язане з переходом до землеробства та скотарства. Але з’ясувалося, що процес виникнення ремесел був неодночасним у різних місцевостях. Так, у Греції землеробство з’явилося раніше, ніж гончарство, а в Скандинавії та Іспанії воно було освоєне пізніше за ремесла.

Майстерні, де виготовляли знаряддя праці, з’явилися ще у палеоліті, понад 150 тис. років тому. Найчастіше вони розташовувалися у поселеннях або на території, де було багато придатного для обробки каменю, що його залишив, відступаючи, льодовик. У неоліті (близько 7 тис. років тому) камінь видобували зробленими з рогу мотиками й кайлами у копальнях, які мали глибину до 2 м.

У неоліті значного поширення набуло гончарство. Людина вже мала досвід виготовлення посуду з черепів тварин, панцирів черепах, із деревини чи каменю. У неоліті вона почала використовувати для цього інший матеріал — глину. Спочатку люди зроблений із глини посуд висушували на сонці. Через деякий час вони зрозуміли, що глиняні вироби, обпалені на вогні, набагато міцніші, а отже слугуватимуть довше. Так людство винайшло перший штучний матеріал — кераміку.

Перший глиняний посуд був простим за формою, мав гостре або округле дно. Ліпили його руками з глиняних стрічок у так званий джгутовий спосіб й обпалювали на відкритих вогнищах. Для міцності у глиняне тісто додавали пісок, траву, товчених черепашок. Використовуючи гостродонний посуд, його заривали у землю або поміщали у ямки, розкладаючи навколо вогонь. Наприкінці неоліту з’явився посуд з плоским дном. Це свідчить, що людина стала користуватися столом та піччю.

Зовнішня поверхня посуду вкривалася орнаментом з різноманітних візерунків ямок, прокреслених ліній, відбитків гребінцевого штампу тощо. На думку вчених орнамент відображав зрушення, які відбулися у свідомості землеробських народів, нових можливостей мислення людини. Відтепер вона не копіювала природу, а передавала її символами. У візерунках орнаменту закодовано уявлення людини про будову всесвіту, оточуючий предметний та природний світ, її спроби схилити на свій бік природні сили й захиститися від ворожих. Однак відповіді на те, яку саме інформацію залишили невідомі автори орнаментів досі немає.

Керамічний посуд з місцевими особливостями виготовлення, різноманітністю форм та орнаментів є сьогодні своєрідною візитною карткою кожної археологічної культури.

З винайденням у IV тис. до н.е. (понад 5 тис. років тому) гончарного круга посуд виготовляли у більшій кількості, урізноманітнюючи та вдосконалюючи його форми.

З плетіння народилося мистецтво ткати. Спочатку давні з вовни або волокон диких рослин сукали міцні мотузки, сплітали сітки для риболовлі. Згодом навчилися звивати не грубу мотузку, а тонку нитку. Тонкі нитки, щільно переплетені, утворювали тканину, яка була еластичнішою, приємнішою на дотик, ніж шкіра, з якої раніше виготовляли одяг. Тканину також легше було зшити. Поступово навчилися прясти нитки. Їх виготовляли з тих самих матеріалів — вовни та рослинних волокон, що й мотузки. Давні ткачі робили дерев’яну раму. На ній прив’язували рядами багато ниток, які слугували основою тканини, а потім їх переплітали іншими нитками. Цей пристрій був найдавнішим ткацьким верстатом.

Усе для людини неоліту було вперше: перша зернотерка, перші жорна, перший горщик, перший ткацький верстат. Хто був винахідником цих речей, ми ніколи не дізнаємось. Але, безумовно, люди тих часів були творчими, наполегливо працювали, використовуючи нагромаджений досвід.

8. Обмін — один із чинників прориву людини до свободи

Не завжди у людини було все потрібне для виготовлення знарядь праці чи для обробітку землі. Інколи не вистачало матеріалу або людина не мала достатньо часу чи вмінь, щоб виготовити необхідні речі. Між окремими родами зароджується обмін матеріалами, знаряддями та результатами праці.

Так, археологи дослідили, що вже в палеоліті камінь від місць добування у Середземномор'ї перевозили за сотні кілометрів як морем, так і суходолом. Скотарі й землероби також обмінювалися між собою виробленою ними продукцією: шкурами, вовною, м’ясом, молоком, зерном, овочами, а також ремісничими виробами. З`явилася потреба в предметах, якими первісна людина користувалася так само, як ми користуємося грошима. Ними могли бути як невеличкі мушлі каурі, так і великі тварини, наприклад бики. Обмін був першим кроком до виникнення торгівлі, яка, у свою чергу, свідчить про високий розвиток людини, про її здатність мислити та робити свідомий вибір.

Висновок:

Тож, проаналізувавши шлях від появи первісної людини до людини сучасного типу, ми можемо підсумувати, що саме праця зробила нас тими, ким ми є. Людина перестала бути залежною саме у той момент, коли вона зрозуміла: «Я можу це зробити сама». Виготовлення знарядь праці, будування власного житла, приручення тварин, винайдення землеробства та скотарства та можливість усвідомленого обміну речами — усе це зробило людину вільною. Таким чином, ми стали незалежними від колись найлютішого ворога — природи і, нарешті, стали її вінцем.

Саме праця стала тим довгим та тернистим шляхом до свободи, який і отримало людство. І головне тепер — зберегти цю свободу, не полишаючи трудитись ні на мить.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Вульф К. Антропология. История, культура, философия

2.Сегеда С. П. Антропологія. Навч. посібник

3. Нестурх М. Ф. Происхождение человека

4. Владимирова Э. Д. Антропология

5. Волинка К. Г Теорія держави і права