У Шевченковій світлиці
Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі. Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й… Читати ще >
У Шевченковій світлиці (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Сценарій У ШЕВЧЕНКОВІЙ СВІТЛИЦІ.
Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка його творів, ілюстрацій. Біля портрету — словащо є епіграфом свята:
І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої» .
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик).
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати: Так, синочку, правда.
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.
Мати: Старайся, мій хлопчику.
Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко.
Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За най.
меншу провину карав він своїх учнів різками.
Учень: Ти взяла Мене, маленького, за руку.
І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.
" Учися, серденько, колись З нас будуть люде" , — ти сказала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало.
на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Учень: Там матір добрую мою Ще молодую ~ у могилу Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Учень: Там батько, плачучи з дітьми.
(А ми малі були і голі),.
Не витерпів лихої долі,.
Умер на панщині!. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи ;
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало» .
(Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало").
Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.
Тарас:. Еге ж, малярем.
Оксана: / розмалюєш нашу хату.
Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем. Оксана: Авжеж, будеш!
Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім'ї і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.
Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.
Учні:
1. Хоче малювати, 2. Нишком він малює.
Прагне він до знань, Статуї в саду, Та за це багато Вночі пише вірші.
Зазнає знущань. Про людську біду.
Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.
(Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).
Учень: Так в людському морі.
Стрілися брати, Що зуміли в горі.
Щиро помогти.
Викупили друзі,.
Вільним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?
Сміливий і щирий Був Тараса спів.
Він гострить сокири, Кличе на панів.
Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:
0 думи мої! о славо злая!
За тебе марно я в чужому краю.
Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
(Учні співають пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої»).
Учень: І на оновленій землі.
Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати,.
І будуть люде на землі.
Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
(Звучить фрагмент пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»).
Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.
Учениця: Я, маленька українка, Вісім років маю.
Про Тараса Шевченка Вже багато знаю.
Він — дитя з-під стріхи, Він — в подертій свиті,.
Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.
А та наша слава Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко ;
Сонце України.
(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).
Він — дитя з-під стріхи, Він — в подертій свиті,.
Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.
А та наша слава Не вмре, не загине.
Наш Тарас Шевченко ;
Сонце України.
(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).