У Шевченковій світлиці

Сценарій У ШЕВЧЕНКОВІЙ СВІТЛИЦІ.

Святково прибраний клас і портрет Тараса Шевченка, рушники, виставка його творів, ілюстрацій. Біля портрету — словащо є епіграфом свята:

І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка «Думи мої» .

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик).

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, ве­ликі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся, мій хлопчику.

Ведуча: 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко.

Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За най­.

меншу провину карав він своїх учнів різками.

Учень: Ти взяла Мене, маленького, за руку.

І в школу хлопця одвела До п’яного дяка в науку.

" Учися, серденько, колись З нас будуть люде" , — ти сказала.

Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало.

на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень: Там матір добрую мою Ще молодую ~ у могилу Нужда та праця положила.

Ведучий: Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень: Там батько, плачучи з дітьми.

(А ми малі були і голі),.

Не витерпів лихої долі,.

Умер на панщині!. А ми Розлізлися межи людьми, Мов мишенята. Я до школи ;

Носити воду школярам.

Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадця­тий минало» .

(Інсценізація вірша ''Мені тринадцятий минало").

Оксана: Чом же плачеш ти! Ох, дурненький Тарасе. Давай, я сльози ви­тру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найк­раще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас:. Еге ж, малярем.

Оксана: / розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем. Оксана: Авжеж, будеш!

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім'ї і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Ведучий: Тарас наймитує, а випаде вільна часина — читає і малює. Вечора­ми, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учні:

1. Хоче малювати, 2. Нишком він малює.

Прагне він до знань, Статуї в саду, Та за це багато Вночі пише вірші.

Зазнає знущань. Про людську біду.

Ведуча: Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байка­рем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і вику­пили його з неволі.

(Діти розглядають альбом і картини Т. Шевченка).

Учень: Так в людському морі.

Стрілися брати, Що зуміли в горі.

Щиро помогти.

Викупили друзі,.

Вільним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий Був Тараса спів.

Він гострить сокири, Кличе на панів.

Ведучий: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

Ведуча: Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халя­вою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною. Поет писав:

0 думи мої! о славо злая!

За тебе марно я в чужому краю.

Караюсь, мучуся… але не каюсь!..

(Учні співають пісні «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої»).

Учень: І на оновленій землі.

Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати,.

І будуть люде на землі.

Ведуча: 9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Звучить фрагмент пісні «Реве та стогне Дніпр широкий»).

Вчитель: І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, ху­дожника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.

Учениця: Я, маленька українка, Вісім років маю.

Про Тараса Шевченка Вже багато знаю.

Він — дитя з-під стріхи, Він — в подертій свиті,.

Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.

А та наша слава Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко ;

Сонце України.

(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).

Він — дитя з-під стріхи, Він — в подертій свиті,.

Він здобув нам славу, Як ніхто на світі.

А та наша слава Не вмре, не загине.

Наш Тарас Шевченко ;

Сонце України.

(Дорослі і діти виконують «Заповіт»).