Управління ресурсною базою комерційних банків

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

Спеціальність: «Економіка підприємства»

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

На тему:

«УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНОЮ БАЗОЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ»

Магістрант Дика Зоряна Романівна

КИЇВ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Теоретична суть ресурсів банку, та їх значення в економічній діяльності

1.2 Інформаційно-методичне забезпечення дослідження ресурсної бази комерційного банку

1.3 Методи управління активами та пасивами банку РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РЕСУРСНОЇ БАЗИ ЗГРУ КБ «ПРИВАТБАНК», ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

2.1 Організаційна структура ЗГРУ КБ «ПриватБанк», та характеристика послуг банку

2.2 Аналіз ресурсної бази ЗГРУ КБ «ПриватБанк»

2.3 Оцінка ефективності використання ресурсів бази ЗГРУ КБ «ПриватБанк»

РОЗДІЛ ІІІ. УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНОЮ БАЗОЮ ЗГРУ КБ «ПРИВАТБАНК» НА ОСНОВІ СТРАТЕГІЧНОГО ПІДХОДУ, ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Розробка ресурсної стратегії ЗГРУ КБ «ПриватБанк» на основі планування портфелю послуг, що складають основу ресурсної бази

3.2 Прогнозування зростання ресурсної бази ЗГРУ КБ «ПриватБанк» на основі «моделі швидкого зростання», та розробленої ресурсної стратегії

3.3 Прогнозування прибутковості ЗГРУ КБ «ПриватБанк» за допомогою кореляційно-регресійного аналізу ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Банківська система відіграє виключно важливу роль у господарській структурі країни з розвинутими ринковими відносинами. Через неї проходять великий обсяг грошових розрахунків і платежів підприємств, організацій і населення. Вона мобілізує і перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи населення, виконує різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі та інші операції. Важливе місце в діяльності банків займають міжнародні розрахунки, які в умовах стрімкого розвитку ЗЕД вітчизняних підприємців, удосконалюються, набирають нових форм.

Банківські ресурси — це основа діяльності будь-якого банку, оскільки процеси формування ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку. Тому розуміння економічної сутності банківських ресурсів, значення проблем, що пов’язані з їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських комерційних банків. Саме нашим, вітчизняним, комерційним банкам надзвичайно важко вирішувати це питання — формування ресурсів банків, тому що українська банківська система ще дуже молода, вона тільки на початковому етапі свого розвитку. За часів Радянського Союзу перед банками не існувало такої проблеми як формування своїх ресурсів, все робилося централізовано. Тому не було необхідності досліджувати цю тему, яка на сьогоднішній день є дуже актуальною, так як при створенні комерційного банку це перше питання, яке постає перед його засновниками.

Оскільки перед кожним комерційним банком на протязі його діяльності зустрічаються такі питання як: «Які краще залучити кошти? Як оптимально їх сформувати? Яку депозитну політику вигідніше застосовувати?» та інші не менш важливі питання. Комерційний банк може не здійснювати операції з векселями, не надавати лізинговий кредит, не здійснювати міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів — ці операції не суттєво вплинуть на подальшу діяльність комерційного банку, на його надійність, ліквідність. Банк не повинен обмежити або не звертати уваги на інші банківські операції та послуги, навпаки він має розширювати спектр своїх банківських послуг для зміцнення своєї конкурентної здатності і розширення клієнтської бази. Але все ж таки відповідною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є ресурси цього банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній та мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб, можливості формування ресурсної бази комерційного банку не залишаються стабільними. Враховуючи ці фактори актуальним є моделювання кожним окремо комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Фінансова стабілізація та перехід національного господарства у фазу економічного зростання об'єктивно визначають появу передумов для загострення конкурентної боротьби на ринку банківських послуг та висувають на перший план проблему якості продукту, який банки пропонують своїм клієнтам. Насамперед це стосується сукупності тих операцій, які формують ресурсну базу комерційних банків, що є основою ефективного функціонування кредитної системи країни з огляду на формування нею банківського кредитно-інвестиційного портфеля, спроможного повною мірою задовольнити потреби відтворювального процесу всіх секторів економіки.

Потрібно розуміти, що можливості впливу кредитної системи країни на фінансування широкомасштабних проектів із забезпечення інвестиційних потреб реального сектору визначається передусім спроможністю банків акумулювати належний обсяг довгострокових ресурсів.

Предметом магістерської роботи є управління ресурсною базою комерційного банку. Об'єктом дослідження виступає ЗГРУ КБ «ПриватБанк».

Метою магістерської роботи є дослідження теоретичної та методологічної основи управління ресурсною базою комерційного банку, та пошук шляхів удосконалення цього процесу.

У межах поставленої мети у магістерській роботі вирішувались наступні завдання:

1) визначено загальні теоретичні підойми дослідження ресурсів комерційних банків;

2) узагальнено інформаційно-методичне забезпечення дослідження ресурсної бази банку;

3) проведено дослідження організаційної структури ЗГРУ КБ «ПриватБанк»;

4) проаналізовано ресурсну базу ЗГРУ КБ «ПриватБанк» та оцінено їх ефективність;

5) розроблено ресурсну стратегію на основі планування портфелю послуг;

6) зпрогнозовано зростання ресурсної бази на основі «моделі швидкого зростання банку».

Магістерська робота складається з трьох розділів, вступу та висновків, які розкривають тему дослідження, та містять

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕСУРСІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Теоретична суть ресурсів банку, та їх значення в економічній діяльності

Для здійснення господарської і комерційної діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів-ресурсів. Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються ним для здійснення активних та інших операцій. Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Таким чином, банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.

Термін капітал (фр., англ. сapital, лат. сaptalis — головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), яке використовується для власного збільшення. Звідси кожен автор по своєму, але дуже схоже трактує визначення капіталу банку. На думку одного — це сукупність грошових коштів, що перебувають в його розпорядженні з використанням активних операцій. Інші, — що це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників. Різноманітність визначень засвідчує, що ресурсна база — це широке поняття і потребує всебічного вивчення.

Тому, на нашу думку, для визначення суті ресурсної бази банку слід виходити з функцій банківського капіталу, а саме:

— капітал є основою для створення та організації банку, а також для його діяльності до часу накопичення достатнього рівня ресурсів;

— у разі несприятливої ситуації і непередбачених витрат капітал відіграє роль буфера, що дає банку змогу продовжувати функціонування;

— капітал підтримує довіру клієнтів і переконує кредиторів у його фінансовій спроможності;

— капітал є підгрунтям для структурного розвитку кредитно-фінансової установи, розроблення і впровадження нових послуг;

— капітал слугує регулятором загального розвитку банку в довгостроковій перспективі.

Отже, капітал банку в процесі організації банківської діяльності одночасно виконує кілька функцій, що забезпечує найвищий ефект від проведення банківських операцій, тобто максимізації прибутку.

Якщо в інших сферах підприємницької діяльності капітал забезпечує платоспроможність і виконує більшість оперативних функцій підприємства, то комерційному банку капітал потрібен насамперед для страхування інтересів вкладників. Тобто першочергове призначення капіталу банку — це виконання ним захисної функції. У цьому зв’язку розмір капіталу є важливим фактором надійності функціонування банку і повинен перебувати під пильним контролем Національного банку України, що регулює діяльність комерційних банків [17. с.57].

Найбільш поширеною є класифікація банківських ресурсів за економічним змістом та їх поділ на власні, залучені та запозичені ресурси банку. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності, тобто виконує здебільшого захисну функцію.

Національний банк України регламентує можливості комерційних банків у залученні коштів, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не повинно перевищувати розмір власного капіталу більше ж у 12 разів. Є три основні типи залучення коштів комерційними банками:

1. Вклади (фінансові зобов’язання перед клієнтами).

2. Отримані кредити (фінансові зобов’язання перед іншими банками).

3. Емісія (акції, ощадні облігації і сертифікати).

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. Основний капітал складається із статутного, резервного та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку. Додатковий капітал формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційного банку та нерозподіленого прибутку [12. c.254]/

У складі капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників або випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак він не може бути меншим мінімального розміру, встановленого НБУ. Його частка в цілому по банківській системі у різних часових інтервалах коливалась від 57,8 до 64,17% сукупного капіталу банків (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Зведені балансові показники комерційних банків України, млн.грн. []

За даними таблиці 1.1 ми бачимо, що активи комерційних банків в період з 2001р. по 2007р. зросли більш ніж у 11 разів, капітал у 8,1 рази, а статутний фонд у 9,0 разів, тому можна зробити висновки, що зростання показників були значними та динамічними.

Статутний фонд може утворюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських кредитів не допускається. Статутний фонд комерційного банку не може формуватися за рахунок коштів організації, які за статутом не мають права займатися комерційною діяльністю та мати прибуток (громадські, релігійні організації, фонди, та інші).

Статутний фонд комерційного банку у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих. Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки і ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується у випадку ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими ніж первісна вартість їх інвестицій, а дохід, у випадку прибуткової роботи банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Попри поширену думку про «надлишкову ліквідність» банківських установ у нашій країні слід констатувати, що вона має більшою мірою короткостроковий характер, оскільки у структурі строкових вкладень значна частна належить «коротким» ресурсам, непридатним для задоволення довгострокових потреб підприємств у кредитних ресурсах (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Динаміка і структура ресурсної бази сформованої комерційними банками України, у національній валюті

Дані табл. 1.2 вказують на істотне зростання ресурсної бази банківських установ України упродовж останніх п’яти років. Особливо значне збільшення (на 80%) характерне для строкових зобов’язань у національній валюті на 2007р. Потрібно розуміти, що в умовах підвищення доходів населення відповідне зростання депозитної бази банків пов’язане не так із активізацією їхньої роботи із залучення коштів на ринку, як з відсутністю альтернативних напрямів вкладення коштів — насамперед на ринку цінних паперів. Очевидно, що з появою доступних широкому загалу реальних фондових альтернатив для інвестування коштів перед банками постане проблема загострення конкурентної боротьби за кошти вкладників, передусім — фізичних осіб.

В комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку, їх формування здійснюються за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви страхування банківських ризиків (кредитного, валютного, інвестиційного). Призначення цих резервів є зниження негативних наслідків у зв’язку з неповерненням кредитів, виникнення збитків від операцій з валютою та з цінними паперами, що знаходяться у розпорядженні банку. В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості комерційних банків для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового власного капіталу комерційного банку, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку після сплати податків та відрахування до фондів банку.

Банківський власний капітал поділяється на капітал — брутто та капітал — нетто. Власний капітал — брутто — це сума усіх фондів нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал — нетто — це капітал — брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції акціонерних товариств, витрати майбутніх періодів, відведених коштів. Тобто капітал — нетто це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох факторів. До них належать:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного фонду. Більш значні вимоги збільшують потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури. При значній кількості невеликих вкладників, власних коштів потрібно буде менше ніж за наявності великих вкладників;

- характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикових операцій потребує відносно більшого обсягу розміру власного капіталу.

На відміну від звичайних промислових та комерційних підприємств, де частка власного капіталу, як правило становить у середньому 40 — 60% загальних активів, комерційні банки працюють в основному із залученими ресурсами, а власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається припустимим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку.

Банківські операції відображаються окремими статтями в балансі комерційного банку. Залежно від того, в якій частині балансу вони обліковуються, їх поділяють на пасивні й активні.

Пасивні операції - це операції з мобілізації ресурсів комерційного банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування власних, залучених (депозитних) та позичених (не депозитних) ресурсів.

Операції з формування залучених ресурсів називають пасивними депозитними операціям. Вони відображають процес залучення й обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів юридичних, фізичних осіб, банків які зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Вкладниками можуть бути як юридичні та фізичні особи, що постійно обслуговуються в даному банку (клієнти банку), так і юридичні і фізичні особи, що не належать до постійних клієнтів цього банку, а обслуговуються в іншому банку.

Реалізація завдання щодо вдосконалення депозитних операцій комерційних банків на практиці безпосередньо пов’язана саме з необхідністю збільшення обсягів вкладних операцій із населенням. Загальні тенденції останнього періоду визначають зростання обсягів вкладів населення у комерційних банках України (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Динаміка і структура ресурсної бази комерційних банків України за секторами економіки

Аналіз показав, що зобов’язання за коштами домашніх господарств зросли на 0,6% за структурою, і що цей показник не має достатньої динамічності зростання, а зобов’язання підприємств реального сектору за структурою знизилися на 1,5%, що на нашу думку є несприятливим фактором для розвитку цього сектору економіки. Решта показників показують дуже незначне зростання зобов’язань за своєю структурою.

Крім мобілізації власних та залучених ресурсів, комерційні банки можуть використовувати можливості міжбанківського ринку капіталів, а також залучати кошти інвесторів через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов’язань. Мобілізовані в такий спосіб ресурси представляють собою позичені ресурси банку або ресурси не депозитного характеру. Ця частина банківських ресурсів є найбільш оперативною щодо здійснення пасивних кредитних та пасивних інвестиційних операцій.

Пасивні кредитні операції - це операції комерційного банку, що пов’язані з отриманням кредитів на міжбанківському ринку (в інших комерційних банків та в НБУ). Комерційні банки в Україні можуть отримувати кредит в інших банках на визначених договорами умовах строком від одного дня (кредити овернайт) до кількох місяців. Крім власне міжбанківських кредитів, комерційні банки можуть звертатись за кредитом до кредитора останньої інстанції - Національного банку України, який сьогодні надає кредити під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів. Згідно з чинним законодавством НБУ може здійснювати продаж комерційним банкам кредитів через кредитні тендери, проводити операції з переобліку комерційних векселів, що раніше були обліковані комерційним банком, та видавати кредити овернайт через постійно діючу лінію рефінансування.

Пасивні інвестиційні операції - це операції комерційного банку, що пов’язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов’язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі (якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банками мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.

Активні операції — це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

— операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

— розрахункові операції, що пов’язані з платежами клієнтів;

— касові операції з приймання і видавання готівки;

— кредитні операції, що пов’язані з наданням кредитів різних форм юридичним, фізичним особам, банкам;

— інвестиційні операції і вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

— фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

— валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

— депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та інших комерційних банках;

— операції купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

— операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції. Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п’ять груп:

— перша група чинників охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

— чинники другої групи пов’язані з динамікою основних економічних показників рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

— третя група чинників стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

— четверта група торкається довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

— п 'ята група чинників визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків. Практично усі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. Основним критерієм класифікації депозитів є класифікація за юридичним статусом позичальника:

— депозити фізичних осіб;

— депозити юридичних осіб;

Для банківської практики характерна така класифікація за видами депозитів:

— депозити до запитання;

— строкові (термінові) депозити;

— ощадні вклади населення;

— цінні папери.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові - це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

— умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) до запитання.

Одним із джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, в яких зазвичай є надлишок ресурсів. Такі банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Строки запозичення міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими підприємницькій сфері, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку і необхідністю регулювання банківської ліквідності. Досить активно використовуються міжбанківські кредити строком на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків:

1. Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).

2. НБУ може надавати стабілізаційний кредит банку, переведеному у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борі банку, що пребуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій банку не використовується. Він надається банкам строком до одного або трьох років.

3. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які пребувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти. Підвищення ефективності банківської діяльності вимагає на сьогодні збільшення ресурсної бази банків.

1.2 Інформаційно-методичне забезпечення дослідження ресурсної бази комерційного банку Для інформаційного забезпечення комплексного аналізу можна використовувати всі види планової, нормативної, облікової, фінансової, статистичної, довідкової, методичної та інших видів інформації. Основою інформаційного забезпечення фінансово-економічного аналізу банків є фінансова звітність, яка складається як для потреб менеджменту, так і для зовнішніх користувачів. Основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та непередбаченої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки капіталу.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 20 вересня 2001 року № 2740-ІІІ, фінансова звітність банків складається на підставі Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368 (зі змінами та доповненнями) та Інструкції про складання річного фінансового звіту банків України, затвердженої Постановою НБУ від 26 грудня 2001 р. № 545 (зі змінами та доповненнями). До складу банківської звітності належать: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, а також ряд додатків до цих звітів, у яких наведена інформація про структуру активів, зобов’язань та власних коштів банку, ризики, якість кредитного портфеля, а також про інші показники які є дуже важливими для характеристики фінансового стану банку. Наявність таких додатків дає змогу відобразити звітність українських банків на рівні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітності. Завдяки цьому фінансова звітність задовольняє вимоги користувачів інформації поза банком (акціонерів, клієнтів та партнерів банку, НБУ, фінансових органів тощо).

До статистичної звітності належить звітність про кредитні та депозитні операції в національній та іноземній валютах, процентні ставки, операції з цінними паперами та інші банківські операції. Важливою вимогою до фінансової та статистичної звітності є достовірність та реальність інформації, які забезпечуються документуванням банківських операцій, проведенням періодичних інвентаризацій, за допомогою яких контролюються та уточнюються наявність і вартість активів та пасивів банку, цінностей та операцій, що обліковуються на позабалансових рахунках.

Обов’язковою вимогою до фінансової та статистичної звітності є порівнянність, можливість зіставлення показників звітного періоду з аналогічними показниками минулих періодів. Лише на цій основі можна зробити відповідні висновки про зміни у фінансовому стані банку, спрогнозувати тенденції розвитку банківських операцій.

За звітним періодом розрізняють такі форми звітності банків (табл. 1.4):

1) щоденні;

2) щомісячні;

3) квартальні;

4) річні.

Таблиця 1.4

Склад фінансової звітності залежно від звітного періоду

Баланс банку — це бухгалтерський баланс, який відображає стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов’язань (пасивні рахунки).

Найбільш вичерпною і змістовною є річна фінансова звітність, яка подається у такому складі: балансовий звіт, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки. Кожна із компонентів фінансової звітності має своє призначення (табл.1.5).

Таблиця 1.5

Склад і призначення компонентів фінансової звітності банків

На відміну від інших суб'єктів економіки банки складають щоденні баланси. Щоденне складання балансу є особливістю бухгалтерського обліку в банках. Воно забезпечує щоденний і повний облік банківських операцій та контроль за наявністю грошових коштів і цінностей, які розміщені в банку.

Також банки складають місячний балансовий звіт. Він характеризує фінансовий стан банку, відображає його активи, зобов’язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.

Активи балансового звіту банку включають такі основні статті:

1. Валюта, монета і банківські метали.

2. Дорожні та інші чеки.

3. Кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках.

4. Депозити та кредити в банках.

5. Цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції.

6. Кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам.

7. Інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.

8. Нематеріальні активи.

9. Матеріальні активи.

10. Інші активи.

Зобов’язання в балансовому звіті відображені за такими статтями:

1. Кореспондентські рахунки НБУ та інших банків.

2. Депозити та кредити, отримані від інших банків.

3. Кредити, отримані від НБУ.

4. Строкові депозити клієнтів та кошти до запитання.

5. Власні цінні папери.

6. Інші зобов’язання.

Власний капітал банку в балансовому звіті відображено за статтями: статутний капітал, нерозподілений прибуток і резерв поточного та минулих років, інші фонди і резерви банку.

Баланси банків використовують для аналізу й управління їхньою діяльністю, визначення показників їх ліквідності, управління банківськими ресурсами, аналізу банківського прибутку. У ринкових умовах баланс банку є засобом не тільки бухгалтерської звітності, а й комерційної інформації банківського менеджменту, а також своєрідною рекламою для потенційних клієнтів, що прагнуть на професійному рівні розібратися в діяльності банку.

Дослідження діяльності банків необхідно починати з пасиву балансу, який характеризує джерела коштів і природу фінансових зв’язків банку, оскільки саме пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрями використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів.

Головною метою аналізу пасивних операцій банку є визначення ефективності формування ресурсної бази банку за зниження її вартості та підвищення фінансової стабільності.

Аналіз пасивів банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов’язаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчаються зміни у структурі пасивних операцій банку.

При цьому визначається:

— питома вага кожного складника ресурсів банку в їх загальній сумі;

— абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожен її складник на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Після вивчення структури пасивних операцій аналізується кожен її складник. Насамперед проводиться аналіз власного капіталу банку і виявлення його суми за балансом. Під час аналізу капітал банку оцінюється в різних аспектах: капітал «брутто» (балансовий капітал) і капітал «нетто» (регулятивний капітал). Стан капіталу банку характеризується його розміром, структурою (відносними частками складників) і темпами зростання як капіталу загалом, так і окремих його складників. На наступному етапі аналізу вивчаються зміни в структурі балансового капіталу та в його складниках.

Крім аналізу структури капіталу, важливо визначити ефективність його використання, для чого можна скористатися такими показниками:

Прибутковість капіталу=

Розмір кредитних вкладень на 1грн. капіталу=

Під час аналізу наведених показників порівнюються дані на звітну дату з даними на відповідні дати минулих років.

На наступних етапах аналізу власного капіталу банку докладно аналізуються достатність банківського капіталу та зміни, які відбулися в його складниках. Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Додатковими показниками достатності капіталу можуть бути такі коефіцієнти:

а) К1 — визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів:

К1= (1.1)

Рекомендовані значення знаходяться у межах 0,15−0,20;

б) К2 — співвідношення чистого капіталу і загальних активів:

К2= (1.2)

Значення цього показника має бути не меншим 0,04;

в) К3 — коефіцієнт достатності капіталу — показує максимальну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нетто-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25−30% покривати його зобов’язання. Показник розраховується за такою формулою:

К3= (1.3)

г) К4 — коефіцієнт захищеності капіталу, він розраховується за формулою:

К4= (1.4)

Коефіцієнт К4 характеризує захищеність власного капіталу від інфляції вкладенням коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи.

Однією з головних проблем планування капіталу банку є вибір значення співвідношення між власним капіталом та зобов’язаннями. З одного боку, чим більше це співвідношення, тим вищий рівень надійності банку. З іншого боку, чим більша частка зобов’язань у загальній сумі ресурсів банку, тим (за інших рівних умов) буде вищою прибутковість капіталу. У теорії фінансового аналізу такий ефект називається ефектом фінансового важеля.

Аналіз статутного капіталу починається з оцінки його динаміки, тобто зміни його розміру за кілька років, а також його частки в загальній сумі власного капіталу, у валюті балансу та в зобов’язаннях банку.

Крім того, в процесі аналізу формування статутного капіталу вивчається структура акціонерного капіталу, і, передусім, склад акціонерів банку. Для цього використовуються дані аналітичного обліку. При цьому враховують, що частка одного акціонера в загальній сумі статутного капіталу неповинна перевищувати 35%. Цей аналіз дає можливість визначити, яким фізичним та юридичним особам належить більшість голосів на загальних зборах акціонерів. Крім того, на початковому етапі аналізу діяльності банку аналізується оплата статутного капіталу і виявляється ще неоплачена його частина.

Загальну характеристику масштабів діяльності банку дає показник приросту статутного капіталу (К_с.к.):

К_с.к = (1.5)

Цей показник дає можливість визначити темпи експансії, тобто розширення діяльності банку й зміцнення його статусу.

Ефективність використання статутного капіталу визначається за допомогою таких показників:

— розмір кредитних вкладень на 1 грн. статутного капіталу;

— розмір прибутку на 1 грн. статутного капіталу;

— розмір прибутку на одну акцію;

— розмір прибутку на одного акціонера;

— термін окупності акціонерного капіталу.

Значення статутного капіталу в діяльності банку визначається за допомогою таких показників:

— питома вага статутного капіталу в загальній сумі капіталу;

— питома вага статутного капіталу у валюті балансу.

Рівень покриття активів за рахунок акціонерного капіталу характеризується особливим показником — мультиплікатором капіталу (М):

М= (1.6)

Чим вище числове значення мультиплікатора капіталу, тим істотнішим є потенційний ризик втрат. Для середнього банку мультиплікатор капіталу становить -15%, а для великого банку, фінансового центру — 20−25%.

У процесі аналізу резервного капіталу банку необхідно:

— перевірити створення резервного капіталу відповідно до чинного законодавства;

— проаналізувати тенденції зростання резервного капіталу;

— проаналізувати причини витрат кожної суми вказаного капіталу (тобто причини, напрямки, заходи).

У загальній сумі ресурсів, якими володіє банк, переважають зобов’язання банку (рис. 1.1).

фінансова допомога держави

кредити та депозити інших банків

кошти кредиторів

різноманітні депозити

розрахунки інших банків

кошти на інвестиційних та поточних розрахунках клієнтів

цінні папери власного боргу

кошти в розрахунках

кошти вкладників

Рис. 1.1 Склад зобов’язань банку

Аналіз зобов’язань банку проводиться в такій послідовності:

1) визначається загальний обсяг зобов’язань банку, їх частка в загальних пасивах і динаміка їх зміни за допомогою стандартних показників (абсолютний приріст, темп зростання та темп приросту);

2) аналізується частка окремих складників ресурсної бази (структура зобов’язань) у динаміці (вертикальний аналіз);

3) аналізуються окремі показники, що характеризують стабільність строкових депозитів, депозитів до запитання та міжбанківських кредитів;

4) визначається ступінь використання залучених та запозичених коштів;

5) контролюється дотримання банком нормативів обов’язкового резервування коштів на коррахунку в НБУ;

6) визначається раціональність формування ресурсної бази банку з позиції витратності та стабільності й намічаються окремі напрямки її оптимізації.

Аналізуючи обсяг зобов’язань банку, важливо дати їх як кількісну, так і якісну оцінку. Збільшення сум зобов’язань банку свідчить про зростання депозитної бази банку.

Чим вища частка зобов’язань перед клієнтами банку (підприємств та організацій) на довгостроковій основі, тим вища стабільна частина ресурсів банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує його залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку, водночас збільшення частки (понад 30%) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Через дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання частка міжбанківських кредитів у структурі зобов’язань досягає 40−50%.

Висока частка залишків на рахунках клієнтів знижує стабільність ресурсної бази банку, збільшує потребу у високоліквідних активах, спонукає банк до посилення трансформації частини короткострокових ресурсів у більш довгострокові вкладення і цим загострює проблему ліквідності.

Аналіз окремих видів залучених ресурсів дає змогу конкретизувати способи підвищення ліквідності та прибутковості роботи банку. Загальна сума активів — це сума всіх категорій активів за мінусом суми всіх контрактивних рахунків типу резервів під можливі збитки від, кредитної діяльності та дисконт за придбаними цінними паперами. Якісний аналіз активів банку передбачає аналіз активів банку за ступенями ризику та розрахунок і оцінку окремих показників. Коефіцієнтний аналіз дає змогу оцінити стан ліквідності та платоспроможності банку, якість кредитного портфеля, надійність банку, стан розвитку ресурсної бази, прибутковість роботи банку.

Аналіз активів банку здійснюється в такій послідовності:

— вивчається динаміка зміни загальних активів, у тому числі окремих його статей (горизонтальний аналіз) ;

— аналізується структура активів банку за різними класифікаційними ознаками (вертикальний аналіз) ;

— з 'ясовується структура активів за дохідністю, що характеризує ділову активність банку;

— аналізується структура активів банку за ліквідністю та за ризикованістю.

На основі горизонтального аналізу активних операцій банку аналізуються зміни в динаміці через порівняння даних за різні періоди. Зіставлення даних дає змогу виявити відхилення в абсолютній сумі і у відсотках за:

— основними робочими активами;

— неробочими активами;

— витратами на власні потреби;

— іммобілізованими активами і коштами.

Наведені групування активів банку дають можливість дати характеристику якісного складу активів банку.

Вертикальний і горизонтальний аналіз активних операцій дає змогу виявити зміни у розподілі агрегованих статей балансу як у динаміці, так і у внутрішній структурі активних операцій балансу банку і визначити, за рахунок яких операцій зросла (зменшилася) прибутковість (збитковість), виявити зміни (збереження пріоритетів у банківській діяльності).

Аналіз зміни загальних активів за допомогою стандартних показників динаміки передбачає розрахунок таких з них:

Абсолютний приріст активів =

= Активи на кінець періоду — Активи на початок періоду (1.7)

Темп зростання активів = (1.8)

Темп приросту активів = (1.9)

Після аналізу динаміки загальних активів проводиться горизонтальний аналіз окремих статей активу балансу.

Наступним етапом аналізу є структурний аналіз активів банку. Для дослідження структури розміщення банківських ресурсів застосовується метод групувань. Групування активів банку здійснюється за такими ознаками:

— за видами операцій;

— за строками розміщення;

— за ступенем ліквідності;

— за ступенем ризику;

— за впливом на рівень дохідності банку.

З погляду видів операцій активи банку можна поділити на п’ять основних категорій (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Основні види активів банку За строками розміщення банківських ресурсів активи балансу банку поділяються на:

— поточні активи — це активи до запитання, які повертаються на першу вимогу кредитора;

— строкові активи — це кошти, які розміщені банком на певний строк.

— квазістрокові активи — кошти, які не мають визначеного строку повернення і не можуть бути повернені на першу вимогу. Вони повертаються тільки за певних умов.

Для визначення відхилень за статтями балансу, що впливають на стійкість банку, проводиться групування статей активу балансу за спадним ступенем ліквідності активів. Ліквідність — це спроможність банку швидко перетворювати свої активи в грошові кошти без втрати їх вартості з метою виконання боргових зобов’язань. При цьому за ступенем ліквідності статті активу балансу поділяються на п’ять основних груп:

1. Первинні резерви — це всі касові активи, кошти на кореспондентському рахунку в НБУ.

2. Вторинні резерви або «некасові» високоліквідні дохідні активи — це цінні папери, які можуть бути оперативно реалізовані на грошовому ринку і перетворені в грошову форму, тобто в первинні резерви з мінімальною втратою їх вартості.

3. Інші ліквідні активи — надані банком кредити та інші платежі, до погашення яких залишилося не більш одного місяця.

4. Малоліквідні активи — позикові активи, до погашення яких залишилося більше одного місяця.

5. Неліквідні активи — капіталізовані активи, фінансові інвестиції, у тому числі фінансові вкладення в асоційовані і дочірні компанії, дебіторська заборгованість та інші іммобілізовані кошти.

Первинні та вторинні резерви формують високоліквідні активи. Високоліквідні активи — це кошти в касі, у Національному банку України та в інших банках, цінні папери, а також: активи, що можуть бути швидко проконвертовані у готівкові чи безготівкові кошти.

Аналізуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно виділити частку кожної групи активів за цією ознакою в загальних активах банку. При цьому особливу увагу звертають на питому вагу абсолютно ліквідних активів у загальних та робочих активах. Питома вага абсолютно ліквідних активів у робочих активах має бути в межах 20−25%. Склад робочих активів:

— кошти на коррахунку;

— касові активи;

— кошти, розміщені в інших банках;

— кошти, вкладені у цінні папери;

— надані кредити;

— інші активи, що дають дохід До неробочих активів належать рахунки, що не приносять дохід банку. До їх складу входять:

— кошти в розрахунках;

— резерви;

— дебітори;

— кошти, вкладені у майно та господарські матеріали;

— видатки і збитки.

Аналіз структури активних операцій поділяється на якісний і кількісний.

На основі якісного розподілу активів і використання методу порівняння визначаються пропорції між статтями балансу тенденції їх зміни та простежується, якою мірою ці зміни і відхилення вплинули на ліквідність і прибутковість операцій банку.

Коефіцієнтний (кількісний) аналіз дає змогу оцінити в динаміці якість активів за такими критеріями як дохідність, ризикованість, ліквідність, оборотність.

Дохідність активів може бути проаналізована за допомогою коефіцієнта дохідності (К_дох):

К_дох = (1.10)

Цей коефіцієнт характеризує ділову активність банку з погляду ефективності розміщення ресурсів. У міжнародній практиці вважається, що цей коефіцієнт має бути вище 93%. Збільшення частки недохідних активів більше як на 7% може призвести банк до банкрутства. Враховуючи специфіку розвитку українських банків середнє значення цього коефіцієнта коливається в межах 70%.

Аналіз якості активів з позиції ліквідності можна провести за допомогою коефіцієнта ліквідності активів.

К_{лікв.акт} = (1.11)

Зважуючи активи за ступенем ліквідності, необхідно відповідні активи помножити на такі коефіцієнти ліквідності:

— пролонговані кредити — на 0,3;

— прострочені та безнадійні кредити — на 0;

— прострочена та безнадійна дебіторська заборгованість — на 0;

— прострочена та безнадійна заборгованість за операціями з цінними паперами — на 0;

— основні засоби та нематеріальні активи — на 0,5;

— решта активів — на 1.

1.3 Методи управління активами та пасивами банку

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

В усьому світі рівень ефективності управління активами і пасивами розглядається як один з найважливіших чинників підвищення стабільності, надійності, ліквідності та прибутковості діяльності. В умовах жорсткої конкуренції, що супроводжує розвиток ринкової економіки, необхідно постійно вдосконалювати системи та форми управління активами і пасивами, швидко оволодівати нагромадженими в теорії та практиці знаннями, знаходити нові неординарні рішення в динамічній ситуації. Лише такий підхід до управління забезпечує виграш у конкретному середовищі або, принаймні нормальні умови розвитку організації. Банківська діяльність у сучасному світі - одна з найбільш конкурентних, тому успіх та життєдіяльність банку істотно визначаються рівнем управління.

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційна структура банк повинен орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від обсягу та структури активів і пасивів, обсягу прибутків та витрат, ефективності діяльності банку.