Керування дебіторською заборгованістю

Вступ

Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним управлінням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості. У зв’язку з цим важливою задачею фінансового менеджменту є ефективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.

Дебіторська заборгованість - сума боргів, що належить підприємству, організації, установі від дебіторів (фізичних і юридичних осіб, являючихся боржниками даного об'єкта) у результаті господарських взаємин з ними. Розрізняють нормальну дебіторську заборгованість, обумовлену нормальним процесом господарської діяльності, і прострочену дебіторську заборгованість, викликану порушенням фінансової, розрахункової або платіжної дисципліни. Дебіторська заборгованість характеризує відволікання коштів з обороту даного підприємства й використання їхніми дебіторами. Тим самим вона негативно впливає на фінансовий стан підприємства, тому необхідно скорочувати строки її стягнення. Якщо в стягненні відмовлено судовими інстанціями або минув строк позовної давності, сума дебіторської заборгованості списується в збиток.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.

Найбільш питому вагу займає дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (більше 80% загальної суми). Тому управління дебіторською заборгованістю на підприємстві пов’язано з оптимізацією дебіторської заборгованості по розрахункам за реалізовану продукцію.

Управління дебіторською заборгованістю включає такі етапи: на першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів. Коефіцієнт відволікання оборотних активів визначається в динаміці.

Розраховані коефіцієнти порівнюються і визначаються закономірністю зміни цих коефіцієнтів. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства, якщо навпаки негативним.

Другий показник — це середній період інкасації дебіторської заборгованості. Середній період інкасації дебіторської заборгованості розраховується за декілька періодів і порівнюється між собою. Якщо в динаміці цей показник скорочується, то це є позитивним, а якщо навпаки негативним в роботі підприємства.

Третій показник — це кількість оборотів дебіторської заборгованості за визначений період. Зазначений показник також розраховується в динаміці і порівнюється між собою. Збільшення цього показника є позитивним в роботі цього підприємства, зменшення — негативним.

Результати проведеного аналізу використовуються в наступному етапі. Наступний етап передбачає визначення оптимальної дебіторської заборгованості в майбутньому періоді.

В залежності від строку оборота дебіторської заборгованості може встановлюватися плата за комерційний кредит. Розвиток ринкових відносин та інфраструктури фінансового ринку дозволяє використовувати в практиці фінансового менеджменту ряд нових форм управління дебіторською заборгованістю, тобто її рефінансування або прискорений метод переводу дебіторської заборгованості в більш ліквідні оборотні активи, грошові кошти, короткострокові цінні папери. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, форфейтінг. Факторинг являє собою фінансову операцію, при якій підприємство-продавець передає право отримання грошей по платіжним документам за відвантажену продукцію банку. За здійснення такої операції банк стягує з підприємства-продавця визначену комісійну плату, яка встановлюється у відсотках до суми платежу. Ставки комісійної плати диференціюються з урахуванням рівня платоспроможності покупця і передбачених строків. Крім того, банк в термін до 3-х днів здійснює кредитування підприємство-покупця у формі попередньої сплати боргових зобов’язань щодо платіжних документів.

Факторінгова операція дозволяє підприємству-продавцю рефінансувати переважно частину дебіторської заборгованості щодо наданого покупцю кредиту в короткі строки, скоротивши тим самим період фінансового і операційного циклів циклів. До недоліків факторингової операції слід віднести лише додаткової витрати продавця, пов’язані з продажею продукції, а також втрати прямих зв’язків з покупцем в процесі здійснення ним платежів.

Облік векселів, які надаються покупцями продукції, являють собою фінансову операцію по продажу їх банку або другому фінансовому інституту, другому суб'єкту господарювання по визначеній (дисконтній) ціні, яка встановлюється в залежності від їх номіналу, строку погашень та облікової вексельної ставки. Облікова вексельна ставка включає: середню депозитну ставку, ставку комісійної винагороди, а також рівня премії за ризик в разі сумнівної платоспроможності векселедателя. Зазначена операція може бути здійснена тільки щодо переказаного векселя.

Форфейтинг являє собою фінансову оперативність по експертному товарному кредиту шляхом передачі (індосамента) переказного векселя на користь банка зі сплатою банку комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов’язання щодо фінансування експертної операції шляхом сплати по обліковому векселю, який гарантується наданням авалю банка держави імпортера.

1. Теоретичні засади управління дебіторською заборгованістю

1.1 Поняття дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість — сума боргів, що належать підприємству, організації або установі від юридичних або фізичних осіб у підсумку господарських взаємин з ними. Джерелом покриття дебіторської заборгованості є відвернені з обороту власні кошти.

Кредиторська заборгованість — це найбільше «вагома» частина зобов’язань підприємства, у які тепер включаються довгострокові й поточні зобов’язання, забезпечення й непередбачені зобов’язання, що раніше враховують не.

Боржник, дебітор (від латинського слова debitum-борг, обов’язок) одна зі сторін цивільно-правового зобов’язання майнового зв’язку між двома або більше особами.

Дебіторська заборгованість — це сума боргу, що належить підприємству від інших юридичних осіб або громадян. Виникнення дебіторської заборгованості при системі безготівкових розрахунків являє собою об'єктивний процес господарської діяльності підприємства.

По характері утворення дебіторська заборгованість ділиться на нормальну й невиправдану. До нормальної заборгованості підприємства ставиться та, котра обумовлена ходом виконання виробничої програми підприємства, а також діючими формами розрахунків (заборгованість по пред’явлених претензіях, заборгованість за підзвітними особами, за товари відвантажені, строк оплати яких не наступив). Невиправданою дебіторською заборгованістю вважається та, котра виникла в результаті порушення розрахункової й фінансової дисципліни, наявних недоліків у веденні обліку, ослаблення контролю за відпусткою матеріальних цінностей, виникнення недостач і розкрадань (товари відвантажені, але неоплачені в строк, заборгованість по недостачах і розкраданням і ін.).

Дебіторська заборгованість — важливий компонент оборотного капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому підприємству, зовсім не виходить, що вартість проданого товару буде оплачена негайно.

У цей час, у зв’язку з переходом на новий план рахунків і нову систему обліку дебіторської заборгованості, виділяють наступні види: дебіторська заборгованість покупців і замовників, дочірніх, залежних товариств, спільно контрольованих юридичних осіб, іншої дебіторської заборгованості, витрати майбутніх періодів, дебіторська заборгованість по виданих авансах.

Дебіторською заборгованістю називаються кошти, що належать фірмі, але ще не отримані нею. У складі оборотних коштів відображається дебіторська заборгованість, строк погашення якої не перевищує одного року.

Дебіторська заборгованість може бути представлена наступними статтями: дебіторська заборгованість по основній діяльності й дебіторській заборгованості по прочим операціях.

Дебіторська заборгованість по основній діяльності відображається в статтях «Рахунку до одержання» і «Векселя отримані». Рахунку до одержання виникають тоді, коли угода оформляється шляхом простого запису вартості проданих у кредит товарів і послуг по так називаному «відкритому рахунку» без письмового зобов’язання сплати позичальником. Вексель отриманий — це письмове зобов’язання сплати грошей на певну дату, що складається з номіналу й відсотка.

До дебіторської заборгованості по прочим операціях ставляться такі статті, як аванси що служить, аванси філіям, депозити як гарантія довга, дебіторська заборгованість по фінансових операціях (дебіторська заборгованість по дивідендах і відсоткам) і ін.

У країнах з розвитий ринковою економікою дебіторська заборгованість ураховується в балансі по чистій вартості реалізації, тобто виходить із тієї суми коштів, що приблизно повинна бути отримана при погашенні цієї заборгованості.

Чиста вартість реалізації означає, що при реєстрації дебіторської заборгованості враховуються безнадійні надходження й різний рід знижки.

Безнадійні надходження по дебіторській заборгованості - це збитки або витрати, обумовлені тим, що частина дебіторської заборгованості виявляється не оплаченої покупцями. На момент реалізації продукції підприємство не має інформації про те, яка частина рахунків не буде оплачена. Тому при оцінці дебіторської заборгованості нараховується певна знижка для цих надходжень. У фінансовій звітності вона відображається в додатковій статті «Знижка для безнадійних надходжень».

Знижка для безнадійних надходжень розраховується виходячи із суми неоплаченої дебіторської заборгованості за попередні роки з урахуванням змін в економічній кон’юнктурі. Для оцінки безнадійних надходжень використаються два методи:

— виходячи із процентного відношення непогашеної дебіторської заборгованості до чистого обсягу реалізації;

— виходячи їхнього процентного відношення неоплачених рахунків або

— векселів у їхньому загальному обсязі.

1.2 Методи керування дебіторською заборгованістю

Керування дебіторською заборгованістю припускає, насамперед, контроль за оборотністю коштів у розрахунках. Прискорення оборотності є позитивною тенденцією економічної діяльності підприємства.

Прискорення оборотності може бути досягнуте завдяки відбору потенційних покупців, визначенню умов оплати, контролю за строками погашення дебіторської заборгованості й впливу на дебіторів. Відбір покупців здійснюється завдяки аналізу дотриманню їхньої платіжної дисципліни в минулому, аналізу їхньої поточної платоспроможності, аналізу рівня їхньої фінансової стабільності й аналізу інших фінансових показників, що характеризують фінансовий стан підприємства-покупця.

Визначення умов оплати товарів покупцями укладається в тім, що покупцеві встановлюються границі строків оплати товарів: оплатили раніше — одержали знижку по оплаті товарів, оплатили в строк — втратили надавану знижку, оплатили пізніше строку — платите штраф.

Контроль за строками погашення дебіторської заборгованості містить у собі ранжирування дебіторської заборгованості по строках її виникнення. Найпоширеніша класифікація передбачає наступне угруповання дебіторської заборгованості в днях: до 30 днів, від 30 до 60 днів, від 60 до 90 днів, від 90 до 120 днів, більше 120 днів.

Керування дебіторською заборгованістю має на увазі обов’язкове проведення порівняльного аналізу величини дебіторської заборгованості з величиною кредиторської заборгованості. Для фінансового становища компанії дуже важливо, щоб дебіторська заборгованість не перевищувала кредиторську.

Керування дебіторською заборгованістю укладається також у створенні резервів по сумнівних боргах і аналізі фактичних втрат, пов’язаних з непогашенням дебіторської заборгованості.

Стан розрахункової дисципліни характеризується наявністю дебіторської заборгованості й впливає на стабільність підприємства. Недотримання договірної й розрахункової дисципліни, несвоєчасне пред’явлення претензій по виникаючих боргах приводять до значного росту дебіторської заборгованості, а отже, до нестабільності фінансового стану підприємства.

Завдання аналізу полягають у тому, щоб виявити розміри й динаміку невиправданої заборгованості, причини її виникнення або росту.

Зовнішній аналіз стану розрахунків з дебіторами базується на даних форм № 1 і 5, у яких відображається довгострокова й короткострокова дебіторська заборгованість по видах. Для внутрішнього аналізу залучаються дані аналітичного обліку рахунків, призначених для узагальнення інформації про розрахунки з дебіторами.

Аналіз стану дебіторської заборгованості починають із загальної динаміки її обсягу в цілому й по статтях.

Далі аналізується якісний стан дебіторської заборгованості для виявлення динаміки абсолютного й відносного розміру невиправданої заборгованості.

Незалежно від контролюючих мір з боку підприємства з метою уникнути продажу продукції неплатоспроможним покупцям у бухгалтерії ведеться відповідний журнал-ордер або відомість обліку розрахунків з покупцями й замовниками. На підставі відомості здійснюється ранжирування заборгованості по строках оплати рахунків, що допомагає підприємству визначити політикові в області керування дебіторською заборгованістю (активами) і розрахунковими операціями.

Всі рахунки до одержання класифікуються по наступних групах:

— строк оплати не наступив;

— прострочення від 1 до 30 днів (до 1 місяця);

— прострочення від 31 до 90 днів (від 1 до 3 місяців);

— прострочення від 91 до 180 днів (від 3 до 6 місяців);

— прострочення від 181 до 360 днів (від 6 місяців до 1 року);

— прострочення від 360 днів і більше (більше 1 року).

До виправданого ставиться заборгованість, строк погашення якої не наступив або становить менш одного місяця. До невиправданого ставиться прострочена заборгованість покупців і замовників. Чим більше строк прострочення, тим імовірніше несплата по рахунку. Відволікання коштів у цю заборгованість створює реальну погрозу неплатоспроможності підприємства й послабляє ліквідність його балансу.

Рахунки, які покупці не оплатили, називаються сумнівними (безнадійними) боргами. Безнадійні борги означають, що з кожної гривні, вкладеної в дебіторську заборгованість, не буде повернута певна частина коштів. Наявність сумнівної дебіторської заборгованості свідчить про неспроможність політики надання відстрочки в розрахунках з покупцями. Для виявлення реальності стягнення боргів, що носять сумнівний характер, необхідно перевірити наявність актів звірення розрахунків або листів, у яких дебітори визнають свою заборгованість, а також строки позовної давності. По боргах, не реальним до стягнення, у встановленому порядку формується резерв по сумнівних боргах. При наявності виправдувальних документів безнадійні борги погашаються шляхом списання їх на збитки підприємства як дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності.

При аналізі стану розрахунків за даними аналітичного обліку варто виявити обсяг схованої дебіторської заборгованості, що виникає внаслідок попередньої оплати матеріалів постачальникам без їхнього відвантаження підприємству.

Для запобігання неплатежів підприємства надають знижки з договірної ціни при достроковій оплаті. Існують наступні форми дострокового погашення дебіторської заборгованості:

— продаж боргів банку (факторинг);

— одержання позички в банку на оплату зобов’язань, що перевищують залишок коштів на розрахунковому рахунку (овердрафт);

— облік векселів (дисконт).

При зниженні обсягу дебіторської заборгованості необхідно встановити, чи не списана вона на збитки, чи є виправдувальні документи.

На закінчення аналізу стану оборотних активів варто оцінити зміна частки важко реалізованих оборотних активів у загальній величині оборотних активів і співвідношення важко реалізованих і легко реалізованих активів. Підвищення частки важко реалізованих оборотних активів послабляє фінансову стабільність підприємства й приводить до зниження його платоспроможності.

Дебіторська заборгованість — права (вимоги), що належать продавцеві (постачальникові) як кредиторові по невиконаних грошових зобов’язаннях покупцем (одержувачем) по оплаті фактично поставлених за договором товарів, виконаних робіт або зроблених послуг. У цілому вона розділяється на поточну дебіторську заборгованість, що повинна бути погашена протягом одного року, і прострочену, тобто зі строком понад 12 місяців. У свою чергу із простроченої заборгованості виділяється заборгованість, по якій минув строк позовної давності.

Політика керування дебіторською заборгованістю являє собою частина загальної політики керування оборотними активами й маркетинговою політикою підприємства, спрямованої на розширення обсягу реалізації продукції й цієї заборгованості, що укладається в оптимізації загального розміру, і забезпеченні своєчасної її інкасації.

Завданнями керування дебіторською заборгованістю є:

— обмеження прийнятного рівня дебіторської заборгованості;

— вибір умов продажів, що забезпечують гарантоване надходження коштів;

— визначення знижок або надбавок для різних груп покупців з погляду дотримання ними платіжної дисципліни;

— прискорення зажадання боргу;

— зменшення бюджетних боргів;

— оцінка можливих витрат, пов’язаних з дебіторською заборгованістю, тобто упущеної вигоди від невикористання коштів, заморожених у дебіторській заборгованості.

Стосовно до українських умов, провідні спеціалісти в області керування фінансами пропонують наступні заходи щодо вдосконалювання системи керування дебіторською заборгованістю:

— виключення із числа партнерів підприємств із високим ступенем ризику;

— періодичний перегляд граничної суми кредиту;

— використання можливості оплати дебіторської заборгованості векселями, цінними паперами;

— формування принципів розрахунків підприємства з контрагентами на майбутній період;

— виявлення фінансових можливостей надання підприємством товарного (комерційного кредиту);

— визначення можливої суми оборотних активів, що відволікають у дебіторську заборгованість за товарним кредитом, а також по виданих авансах;

— формування умов забезпечення стягнення заборгованості;

— формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань контрагентами;

— використання сучасних форм рефінансування заборгованості;

— диверсифікованість клієнтів з метою зменшення ризику несплати монопольним замовником.

Визначення можливої суми фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість, здійснюється по наступній формулі:

ІДЗ = ОРК * КСЦ * (ППК + ПР) / 360, (1.1)

дебіторський заборгованість оборотність кошти де ІДЗ — необхідна сума фінансових коштів, інвестуємих у дебіторську заборгованість;

ОРК — планований обсяг реалізації продукції в кредит;

КСЦ — коефіцієнт співвідношення собівартості й ціни продукції, виражених десятковим дробом;

ППК — середній період надання кредиту покупцям, у днях;

ПР — середній період прострочення платежів по наданому кредиті, у днях.

Якщо фінансові можливості підприємства не дозволяють інвестувати розрахункову суму коштів у повному обсязі, то при незмінності умов кредитування повинен бути відповідно скоректований планований обсяг реалізації продукції в кредит.

В основі формування стандартів оцінки покупців і умов надання кредиту лежить їхня кредитоспроможність. Кредитоспроможність покупця характеризує систему умов, що визначають його здатність залучати кредит у різних формах і в повному обсязі в передбачений термін виконувати всі пов’язані з ним фінансові зобов’язання.

Формування системи стандартів оцінки покупців включає наступні основні елементи:

1. Визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоспроможність окремих груп покупців. По товарному (комерційному) кредиті така оцінка здійснюється звичайно за наступними критеріями:

— обсяг господарських операцій з покупцями й стабільність їхнього здійснення;

— репутація покупця в діловому світі;

— платоспроможність покупця;

— результативність господарської діяльності покупця;

— стан кон’юнктури товарного ринку, на якому покупець здійснює свою операційну діяльність;

— обсяг і склад чистих активів, які можуть становити забезпечення кредиту при неплатоспроможності покупця й порушенні справи про його банкрутство.

2. Формування й експертиза інформаційної бази проведення кредитоспроможності покупців має на меті забезпечити вірогідність проведення такої оцінки. Інформаційна база, використовувана для цих цілей, складається з відомостей, надаваних безпосередньо покупцем (їхній перелік диференціюється в розрізі форм кредиту); даних, формованих із внутрішніх джерел (якщо угоди з покупцем носять постійний характер); інформації, формованої із зовнішніх джерел (комерційного банку, що обслуговує покупця; інших його партнерів по угодах і т.п.). Експертиза отриманої інформації здійснюється шляхом логічної її перевірки; у процесі ведення комерційних переговорів з покупцями; шляхом безпосереднього відвідування клієнта (по споживчому кредиті) з метою перевірки стану його майна й в інших формах відповідно до обсягу кредитування.

3. Угруповання покупців продукції за рівнем кредитоспроможності ґрунтується на результатах її оцінки й передбачають звичайно виділення наступних їхніх категорій:

— покупці, яким кредит може бути наданий у максимальному обсязі, тобто на рівні встановленого кредитного ліміту (група «першокласних позичальників»);

— покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, обумовленому рівнем припустимого ризику неповернення боргу;

— покупці, яким кредит може бути наданий в обмеженому обсязі, обумовленому рівнем припустимого ризику неповернення боргу;

— покупці, яким кредит не надається (при неприпустимому рівні ризику неповернення боргу, обумовленому типом обраної кредитної політики).

4. Диференціація кредитних умов відповідно до рівня кредитоспроможності покупців, поряд з розміром кредитного ліміту, може здійснюватися по таких параметрах як строк надання кредиту; необхідність страхування кредиту за рахунок покупців; форми штрафних санкцій і т.п.

Формування процедури інкасації заборгованості передбачає строки й форми попереднього й наступного нагадувань покупцям про дату платежів; можливості й умови пролонгування боргу по наданому кредиті; умови порушення справи про банкрутство неспроможних дебіторів.

Є багато способів максимізувати прибутковість дебіторської заборгованості й звести до мінімуму можливі втрати.

Виставляння рахунків. При циклічному складанні рахунків вони виставляються покупцям у різні періоди часу. При такій системі покупці із прізвищами, що починаються на «А» можуть бути першими, кому виставляються рахунки в перший день місяця, тим, чиї прізвища починаються на «Б», рахунки будуть виставлені в другий день і так далі. Рахунку покупцям повинні бути відправлені протягом двадцяти чотирьох годин із часу й складання.

Для прискорення стягнення платежів можна направляти рахунку-фактури покупцям, коли їхнє замовлення ще обробляється на складі. Можна також виставляти рахунок за послуги з інтервалами, якщо робота виконується протягом певного періоду, або нараховувати гонорар авансом, що переважніше здійснення платежів по закінченні роботи.

Коли бізнес розвивається пасивно, можуть застосовуватися сезонні датування виставляння рахунків.

Захист страхуванням. Можна вдатися до страхування кредитів, ця міра проти непередбачених втрат безнадійного боргу. При рішенні, чи здобувати такий захист, необхідно оцінити очікувані середні втрати безнадійного боргу, фінансову здатність компанії протистояти цим втратам і вартість страхування.

Факторинг. Можливо перепродати права на стягнення дебіторської заборгованості, якщо це приведе до чистої економії. Однак при угоді факторингу може бути розкрита конфіденційна інформація.

Аналіз дебіторської заборгованості найкраще почати зі складання реєстру старіння рахунків дебіторів (таблиця 1.1).

Вихідною інформацією для його складання є дані бухгалтерського обліку по заборгованості конкретних контрагентів, при цьому важливо одержати інформацію не тільки про суму заборгованості, але й про строки її виникнення.

Для одержання інформації про прострочення заборгованості варто провести аналіз договорів з контрагентами.

Таблиця 1.1 Реєстр «старіння» рахунків дебіторів

Наступним етапом аналізу дебіторської заборгованості є визначення структури й динаміки зміни кожної статті дебіторської заборгованості підприємства.

В аналізі інших дебіторів знаходить висвітлення своєчасність платежів робітників та службовців за товари, придбані в кредит. Прострочена заборгованість звичайно виділяється в балансі окремою статтею. У пасиві балансу джерелом покриття такої заборгованості є позички банку, отриманих на оплату товарів і матеріалів, проданих у кредит. Якщо через несвоєчасне погашення робітниками та службовцями кредиту їхня заборгованість підприємству перевищує наявну в підприємства позичку банку, сума перевищення розглядається як дебіторська заборгованість.

Аналіз дебіторської заборгованості повинен також показати, як здійснюються розрахунки по відшкодуванню матеріального збитку, нарахованого виниклими недостачами й розкраданням цінностей, у тому числі й по позовах, пред’явленим по стягненню через суд, а також суми, присуджені судом, але не стягнені. При аналізі виявляють, чи вчасно пред’являються документи в судово-слідчі органи для відшкодування збитку.

Визначення строку оборотності дебіторської заборгованості.

Даний аналіз необхідний для подальшого визначення можливості скорочення величини конкретної статті дебіторської заборгованості.

Для більше наочного подання впливу строку оборотності дебіторської заборгованості на результати діяльності підприємства рекомендується розглянути цей показник у розрізі виробничо-комерційного циклу.

За результатами аналізу необхідно виявити на скільки строків оборотності дебіторської заборгованості збільшує тривалість виробничо-комерційного циклу підприємства.

Визначення строку оборотності кожної статті дебіторської заборгованості.

Даний аналіз необхідний для подальшого визначення можливості скорочення величини конкретної статті дебіторської заборгованості.

Результати аналізу дозволяють обґрунтовано припустити які статті дебіторської заборгованості можуть бути розглянуті з погляду можливості їхнього скорочення.

Визначення оптимального строку скорочення оборотності дебіторської заборгованості з метою реалізації поставлених перед підприємством завдань може по її мінімізації здійснюватися по наступному алгоритмі окремо для кожної статті дебіторської заборгованості:

а) Визначення реальної оборотності статті дебіторської заборгованості підприємства:

Одз = В / ДЗср, (1.2)

де Одз — реальна оборотність статті дебіторської заборгованості підприємства;

У — валовий виторг;

Дзср — середня величина статті дебіторської заборгованості підприємства.

б) Визначення періоду погашення статті дебіторської заборгованості підприємства:

Пдз = n / Одз, (1.3)

де Пдз — період погашення статті дебіторської заборгованості підприємства;

n — тривалість аналізованого періоду в днях.

в) Визначення оборотності для необхідного приросту оплаченого валового виторгу підприємства (у цьому випадку необхідний приріст оплаченого валового виторгу досягається за рахунок зменшення суми дебіторської заборгованості):

Оп = В / Пдс, (1.4)

де Оп — оборотність для необхідного приросту валового виторгу;

Пдс — необхідний приріст коштів до оплаченого валового виторгу, грн.

г) Визначення строку обороту для необхідного приросту оплаченого валового виторгу підприємства:

Сп = n / Оп, (1.5)

де Сп — строк обороту приросту валового виторгу.

д) Визначення оптимального строку скорочення оборотності статті дебіторської заборгованості з метою реалізації поставлених перед підприємством завдань:

ОСдз = Пдз — Сп, (1.6)

де Осдз — оптимальний строк погашення статті дебіторської заборгованості підприємства.

Крім того, аналіз дебіторської заборгованості підприємства варто доповнити методикою оцінки витрат фінансування залежно від строку оборотності дебіторської заборгованості.

2. Аналіз дебіторської заборгованості ТОВ «Будсервіс»

Предметом діяльності ТОВ «Будсервіс» є:

— оптова, роздрібна й комісійна торгівля всіма видами товарів на Україні й за рубежем;

— інформаційно-обчислювальне обслуговування;

— вантажно-розвантажувальні й транспортно-експедиційні роботи;

— надання автотранспортних послуг, виробництво й реалізація товарів народного споживання, продукції виробничо-технічного призначення;

— надання послуг зв’язку;

— організація торговельних крапок (магазинів, лотків, прилавків і т.п.), будівельна, ремонтно-будівельна діяльність, будівництво за рахунок власних коштів на умовах підряду, субпідряду, участь на паях об'єктів виробничого, соціально-культурного, науково-технічного, туристичного, житлового, медичного, агропромислового й іншого призначення, а також випуск відповідних видів продукції, товарів і послуг на основі експлуатації перерахованих об'єктів;

— загальбудівельні роботи; підготовка проектно-кошторисної документації;

— виробництво будівельних матеріалів;

— відкриття торговельних крапок.

Для виявлення проблеми, що вимагає дозволи на даному підприємстві, зупинимося на аналізі фінансового стану підприємства. Знання поточної інформації про фінансовий стан підприємства може допомогти виявити проблему й ефективно неї вирішити.

Проаналізуємо спочатку баланс підприємства, побудувавши попередньо його агрегований варіант.

Таблиця 2.1 — Агрегований баланс ТОВ «Будсервіс» за 2007;2009 роки

Аналізуючи агрегований баланс можна простежити, що величина активів протягом періоду 2007;2009 років значно знижується. Зниження величини активів відбувається за рахунок того, що вартість постійних активів зменшується в більшому обсязі, чим збільшується обсяг поточних активів. Тому росте частка поточних активів і відповідно зменшується частка постійних активів у загальній величині активів підприємства.

У структурі пасиву можна відзначити, що відбувається зниження величини власного капіталу й одночасний ріст поточних зобов’язань, як в абсолютному, так і відносному вираженнях.

Проаналізуємо структуру активів.

Таблиця 2.2 — Структура активів ТОВ «Будсервіс» в 2007;2009 роках

У період з 2007 по 2009 роки в структурі активів ТОВ «Будсервіс» спостерігалися наступні зміни:

— Величина активів знизилася;

— Величина необоротних активів знизилася як в абсолютному, так і відносному вираженнях;

— Величина оборотних активів збільшилася як в абсолютному, так і відносному вираженнях;

— У структурі необоротних активів збільшилася частка основних коштів;

— У структурі оборотних активів значно виросла частка коштів і зменшилася частка запасів.

Але незважаючи на те, що частка запасів знижується в загальному розмірі активів і оборотних активів, однаково обсяг запасів становить усе ще дуже значну величину, що до того ж і збільшується. Ще не використані всі резерви зниження витрат на керування запасами, що веде до необхідності їх використати й тим самим ще поліпшити ситуацію (закріпити сприятливу тенденцію).

Проаналізуємо структура пасивів.

Таблиця 2.3 Структура пасивів ТОВ «Будсервіс» в 2007;2009 роках

У період з 2007 по 2009 роки в структурі пасивів ТОВ «Будсервіс» спостерігалися наступні зміни:

— Величина пасивів знизилася;

— Величина власного капіталу знизилася як в абсолютному, так і відносному вираженнях;

— Величина позикового капіталу збільшилася як в абсолютному, так і відносному вираженнях;

— У структурі позикового капіталу знизилася частка довгострокових кредитів і позик і збільшилася частка кредиторської заборгованості;

— Величина короткострокових кредитів, як у відносному, так і в абсолютному вираженнях за період зменшилася.

Із цієї таблиці видно, що зростаючі обсяги запасів і інших оборотних активів формуються за рахунок зростаючого обсягу кредиторської заборгованості.

Розрахуємо фінансові коефіцієнти.

Таблиця 2.4 Фінансові коефіцієнти ТОВ «Будсервіс» в 2007;2009 роках

Фінансові коефіцієнти змінювалися в розглянутому періоді в такий спосіб:

— Чистий оборотний капітал, чисті поточні активи, чисті поточні пасиви збільшилися;

— Робочий капітал спочатку збільшився, але потім знизився;

— Коефіцієнти загальної ліквідності, швидкій ліквідності й абсолютній ліквідності збільшилися;

— Коефіцієнт фінансування й коефіцієнт автономії знизилися;

— Коефіцієнт маневреності СОС збільшився;

— Періоди оборотності запасів, дебіторській заборгованості, кредиторській заборгованості спочатку збільшилися, але потім знизилися;

— Фінансовий, виробничий і операційний цикли спочатку збільшився, але потім знизилися.

Дані зміни фінансових коефіцієнтів можна визнати позитивною тенденцією. За аналізований період підприємство змогло збільшити чистий оборотний капітал, чисті поточні активи, чисті поточні пасиви в абсолютному вираженні. Робочий капітал знизився в 2008;м року тому, що ЧТП приросли сильніше в абсолютному вираженні, чим ЧТА. Коефіцієнти ліквідності свідчать, що ліквідність підприємства збільшується. Коефіцієнти фінансування й коефіцієнт автономії знизилися тому, що підприємство змогло збільшити обсяг притягнутих коштів. Коефіцієнт маневреності СОС збільшився, що викликано ростом СОС і зниженням обсягу власних коштів. Періоди оборотності запасів, дебіторській заборгованості, кредиторській заборгованості знизилися, якщо не вважати незначного збільшення їх у результаті «серпневого» кризи. Те ж можна віднести й до фінансового, виробничого й операційного циклів. У цілому, за рахунок скорочення часу циклів оборотності, підприємство змогло мобілізувати додатковий обсяг оборотних коштів. Але подальша оптимізація керування витратами на керування запасами дозволить визволити додаткові кошти.

Розрахуємо показники рентабельності підприємства.

Таблиця 2.5 Показники рентабельності ТОВ «Будсервіс» в 2007;2009р.

З таблиці видно, що з кожним роком відбувається ріст рентабельності активів і продажів, що є слідством росту попиту на споживчому ринку на продукцію ТОВ «Будсервіс» .

Підбиваючи підсумок, можна сказати що на підприємстві коштує недозволена проблема: з ростом обсягів запасів все більший обсяг фінансових коштів підприємства заморожуються в запасах, тому зниження рівня витрат на обслуговування виробничих запасів є дуже актуальною проблемою, що вимагає рішення.

В 2009 році підприємство збільшило запаси й витрати по всіх статтях крім готової продукції. Збільшення статей витрат свідчить про те, що для збільшення обсягу виробництва треба було більше оборотних коштів. Виробництво в даному році працювало не на склад, тому що значно знизилися запаси готової продукції, що свідчить про збільшення попиту на продукцію й прискоренні оборотності оборотних коштів. В 2009 році значно покращилася ситуація з керуванням запасами, тому що швидкість обороту запасів значно збільшилася, а період обороту запасів знизився (див. таблицю 2.6).

Таблиця 2.6 Основні показники діяльності ТОВ «Будсервіс»

Таблиця 2.7 Структура запасів і витрат у тис. грн за 2009 рік

Дебіторська заборгованість в 2008 році утворилася на суму 27,7 млн. грн., у т.ч. прострочена 4,4 млн. грн. Дебіторська заборгованість в 2009 році утворилася на суму 44,8 млн. грн. Ріст обсягу дебіторської заборгованості пов’язаний з активізацією господарської діяльності підприємства.

Структура й динаміка дебіторської заборгованості представлені в таблицях 2.8 — 2.10.

Таблиця 2.8 Структура дебіторської заборгованості в 2007 році в тис. грн.

Таблиця 2.9 Структура дебіторської заборгованості в 2008 році в тис. грн.

Таблиця 2.10 Структура дебіторської заборгованості в 2009 році в тис. грн.

Найбільшу частку в складі дебіторської заборгованості займають покупці й замовники — близько 90%.

Прискорення оборотності запасів і збільшення дебіторської заборгованості впливали протягом аналізованого періоду на ефективність підприємства позитивним образом.

Показники оборотності ДЗ на 1 січня по роках:

— 2008р. — 6,33;

— 2009р. — 7,12;

— 2010р. — 6,6.

Строк товарного кредиту на 1 січня по роках:

— 2008р. — 57 днів;

— 2009р. — 51 день;

— 2010р. — 55 днів.

Із цих показників можна зробити висновок про те, що оборотність ДЗ спочатку зростає, строк товарного кредиту зменшується, а потім сповільнюється (строк товарного кредиту збільшується). Це свідчить про погіршення керування ДЗ і росту ДЗ темпами, що перевищують ріст виторгу й прибутку. Це негативна тенденція.

3. Рекомендації з ефективності керування дебіторською заборгованістю

Для підвищення ефективності керування запасами й ДЗ можна порекомендувати підприємству наступні заходи:

— Вести безперервний моніторинг стану запасів і дебіторської заборгованості, вчасно виявляючи й усуваючи негативні тенденції;

— Орієнтуватися на велику кількість покупців для зниження ризику несплати;

— Безупинно контролювати стан розрахунків з покупцями по простроченій заборгованості;

— Надавати більше знижок при передоплаті;

— Аналіз дебіторської заборгованості вести одночасно з аналізом кредиторської заборгованості;

— Безупинно стежити за оборотністю запасів і ДЗ із метою з’ясувати причини замідлюючі оборотність;

— Знизити тривалість знаходження запасів на складах шляхом забезпечення ритмічності поставок, стійких і тривалих зв’язків з постачальниками сировини й матеріалів, стимулювання збуту продукції в період сезонного падіння попиту.

Висновки

У процесі виконання курсової роботи «Керування дебіторською заборгованістю «, відповідно до її мети, було розроблено на основі аналізу процесу керування дебіторською заборгованістю пропозиція по ефективному керуванню дебіторською заборгованістю ТОВ «Будсервіс». Це дозволить, по-нашій думці, підвищити рентабельність підприємства. А підвищення рентабельності підприємства — одна з найважливіших цілей фінансового менеджменту.

У даній роботі розкриті сутність дебіторської заборгованості, запасів і процес формування на підприємстві, розглянутий закордонний досвід керування дебіторською заборгованістю; методика керування дебіторською заборгованістю.

Аналізуючи діяльність підприємства можна зробити наступні висновки:

ТОВ «Будсервіс» в 2009 — 2010 роках став становити значний інтерес як об'єкт вкладення інвестицій для потенційного інвестора, тому що підприємство займає значну частину регіонального ринку по виробництву будівельних матеріалів і здійсненню будівельної діяльності. Воно має стійке фінансове становище, висококваліфікований персонал і налагоджену мережу постачальників і споживачів, що значно знижує комерційні ризики, здатні привести до банкрутства підприємства й не поверненню боргів по кредитах.

Продукція й послуги ТОВ «Будсервіс» стають усе більше конкурентноздатними на внутрішньому ринку через зниження собівартості через підвищення ефективності керування активами підприємства й, отже, більше низької відпускної ціни й підвищення якості.

За період 2007;2010р. у діяльності підприємства спостерігалися наступні зміни:

Була переломлена тенденція зниження величини активів: необоротних активів, оборотних активів, власних оборотних коштів;

Став зростати обсяг збуту й прибутку;

Покращилися умови діяльності й підвищилася ефективність функціонування підприємства;

З’явилася сприятлива тенденція зниження витрат у відносному вираженні;

Збільшилася рентабельність продукції;

Показники фінансово-економічної діяльності протягом періоду 2007;2009р. покращилися крім коефіцієнтів поточної ліквідності, фінансової незалежності, забезпеченості власними оборотними коштами й фінансової стабільності, які знизилися через ріст залучення в оборот позикових коштів;

Покращилися показники збуту продукції, які вплинули протягом аналізованого періоду на ефективність підприємства позитивним образом.

Таким чином, можна зробити остаточний висновок про те, що за аналізований період ТОВ «Будсервіс» переломило негативні тенденції у своїй діяльності, зв’язані здебільшого з економічною кризою в країні й вийшло на шлях економічного росту й розвитку.

Список використаної літератури

1. Балабанов И. Т. Финансовый менеджмент: Учебник — М.: Финансы и статистика, 1999. — 224с.

2. Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. Пер. с датского. М.: Высшая школа, 1999. 272с.

3. Гаджинский А. М. Логистика. М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2003. 228с.

4. Ефимова О. В. Оборотные активы предприятий и их анализ // Бухгалтерский учет. 2004. № 9. с. 72 78.

5. Ефимова О. В. Финансовый анализ. М.: Изд-во «Бухгалтерский учет», 2003. 352с.

6. Зайцев Н. Л. Экономика промышленного предприятия. М.: ИНФРА-М, 2002. 336 с.

7. Кейлер В. А. Экономика предприятия. М.: ИНФРА-М, Новосибирск: НГАЭиУ, 2003. 132 с.

8. Ковалёв В. В.

Введение

в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 2004. — 768с.: ил.

9. Ковалёв В. В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — М.: Финансы и статистика, 2000. -432с.

10. Крейнина М. Н. Финансовый менеджмент: Учебное пособие — М.: Издательство «Дело и сервис», 2002. — 304с.

11. Неруш Ю. М. Коммерческая логистика. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2001. 271 с.

12. Павлова Л. Н. Финансы предприятий: Учебник для вузов. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 2002. — 639с.

13. Практикум по логистике. Под ред. Б. А. Аникина. М.: ИНФРА-М, 2003. 270 с.

14. Раицкий К. А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. — 2-е изд. — М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2004. — 696с.

15. Справочник финансиста предприятия. — М.: ИНФРА-М, 2000. -368с.

16. Стоянова Е. С. и др. Управление оборотным капиталом. М.: Изд-во «Перспектива», 2002. 128с.

17. Уткин Э. А. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов — М.: Издательство «Зерцало», 2002. — 272с.

18. Финансовый менеджмент: теория и практика: учебник / Под ред. Стояновой Е. С. — 5-е изд. Перераб. и доп. — М.: Изд-во «Перспектива», 2004. — 656с.

19. Финансовый менеджмент: Учебник для вузов / Под ред. Г. Б. Поляка — М.: Финансы, ЮНИТИ, 2001. — 518с.

20. Холт Р. Н. Основы финансового менеджмента: Пер. с англ. — М.: Дело Лтд., 1999. — 128с.

21. Шевченко Н. С., Черных А. Ю., Тиньков С. А., Кузьбожев Э. Н. Управление затратами, оборотными средствами и производственными запасами: учебно-методическое пособие / Под ред. д.э.н., проф. Э. Н. Кузьбожева; Н.Новгород. гос. тех. ун-т. Н. Новгород, 2004. — 154с.

22. Шим Джей К., Сигел Джоэл И. Финансовый менеджмент: 2-е изд., стереотип. — М.: Издат. Дом «Филин», 2001. — 400с.

23. Экономика предприятия. Пер с нем. М.: ИНФРА-М, 2003. 928 с.

24. Маркарьян Э. А., Герасименко Г. П., Маркарьян С. Э. Финансовый анализ: Учебное пособие. — 3-е изд., перераб. И доп. — М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2006. — 224 с.

25. Шопенко Д. В., Кныш М. И., Гончарук О. В., Управление финансами предприятия. Учебное пособие. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2006. 264 с.