Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальнотеоретичні аспекти аналізу прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

2. Об'єкт й об'єктивна сторона злочину

3. Посадова особа як спеціальний суб'єкт злочину та його суб'єктивна сторона

4. Кваліфікаційні ознаки злочину ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Соціально-економічні умови розвитку суспільства на нинішньому етапі зумовили зростання кількості злочинів, пов’язаних з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди. Це гостро проявляється у найрізноманітніших сферах діяльності службових осіб. Проте для прогресивного функціонування системи публічної влади, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Саме тому сьогодні є потреба в наукових розробках кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами.

Стан наукової розробки. Питанням кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами займалися такі дослідники, як Р. Томма, В. Варивода, Є. Найдьон, О. Бутович, В. Валлє, П. Андрушко, О. Асніс, О. Бантишев, М. Буроменський, В. Волженкін, О. Дудоров, І. Даньшин, В. Ємельянов, М. Коржанський

Об'єктом контрольної роботи є злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг.

Предметом роботи є прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами.

Мета контрольної роботи полягає у дослідженні кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами.

Досягнення поставленої мети обумовлює виконання таких завдань:

— визначення загальнотеоретичних аспектів аналізу прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою;

— дослідження об'єкту та об'єктивної сторони цього злочину;

— аналіз суб'єкту злочину та його суб'єктивної сторони;

— розкриття кваліфікаційних ознак злочину.

З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження при написанні контрольної роботи застосовувалися такі методи:

— спостереження (використовувався при безпосередньому дослідженні кримінально-правової характеристики злочинів, пов’язаних з прийняттям пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовими особами);

— аналізу (використовувався при характеристиці суб'єкту, суб'єктивної сторони, об'єкту та об'єктивної сторони злочину);

— синтезу (забезпечив повноцінне розкриття кримінально-правової характеристики злочину);

логіко-юридичний (використовувався при формулюванні висновків).

Структура роботи. Контрольна робота складається зі вступу, чотирьох простих розділів, висновків і списку використаної літератури. Робота містить одну таблицю й однин рисунок.

У першому розділі розкрито загальнотеоретичні аспекти аналізу прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.

У другому розділі проаналізовано об'єкт й об'єктивну сторону злочину.

У третьому розділі досліджено суб'єкт злочину та його суб'єктивну сторону.

У четвертому розділі розкрито кваліфікаційні ознаки злочину.

1. Загальнотеоретичні аспекти аналізу прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою

Прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою — це одна з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Це негативне явище перебуває в протиріччі з соціальними цінностями нашого суспільства, підриває та дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їх діяльність, негативно впливає на їх моральний стан і суспільство в цілому.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Варто зауважити, що ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової влади, виконують свої службові обов’язки у державному апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах та організаціях. Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових обов’язків на підставі, в межах і в порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій.

Ст. 2 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, котра ратифікована Верховною Радою України та виражає положення, що кожна сторона даної конвенції вживатиме таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для встановлення у своєму національному законодавстві кримінальної відповідальності за умисне обіцяння, пропонування чи надання будь-якою особою прямо чи опосередковано будь-якої неправомірної переваги будь-яким посадовим особам, для них особисто чи для інших осіб, з метою заохочення їх до виконання чи невиконання своїх службових обов’язків.

У результаті імплементації національного законодавства до європейського було прийнято Закон України про «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією». Тому у Кримінальному кодексі України (далі - ККУ) зазнали змін досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб'єкта. Одним із них є зміна ст. 368 ККУ прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка за старим законодавством містила положення одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Наразі, відповідно до ст. 368 ККУ прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища — карається штрафом від однієї тисячі до тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк від двох до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі спеціальною конфіскацією.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі, — карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі спеціальною конфіскацією.

Діяння, передбачене частиною першою або другою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у великому розмірі або вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна та зі спеціальною конфіскацією.

Діяння, передбачене частинами першою, другою або третьою цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода в особливо великому розмірі, або вчинене службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна та зі спеціальною конфіскацією.

Що стосується міжнародного досвіду у боротьбі з прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, то вона досить розвинена в країнах Європи.

Так, ст. 332 Кримінального кодексу Німеччини передбачає, що посадова особа або особа, спеціально уповноважена здійснювати публічну службу, яка вимагає вигоди для себе або третьої особи, домовляється про її прийняття або приймає її за вчинення зворотної послуги за те, що він зробив або зробив би в майбутньому службову дію і цим порушив би свої службові обов’язки, карається позбавленням волі на строк від шести місяців до п’яти років. У менш тяжких випадках покаранням є позбавлення волі на строк до трьох років або грошовий штраф. Спроба вчинення вищевказаних дій також карається.

О. Бутович, досліджуючи кримінальне законодавство Франції, зазначає,

що тюремним ув’язненням на строк до 10 років або штрафом до 1 мільйон франків караються представник державної влади або особа, наділена особливими повноваженнями чи виборним мандатом, якщо вона без будь-яких прав прямо або непрямо клопоче або вимагає давання пропозицій, обіцянок, підношень, подарунків або будь-яких інших вигод за виконання чи утримання від виконання своїх обов’язків, доручень, представницьких функцій, а також за зловживання своїм реальним або вигаданим впливом з метою отримати від державної чи адміністративної влади винагороди, посади, підряду на виконання робіт або інших позитивних рішень [1, с. 91].

За кримінальним законодавством Нідерландів публічний службовець, який приймає дар або обіцянку дару, знаючи, що це робиться, щоб схилити його до дії або утриматися від дії в ході виконання його обов’язків, що суперечать вимогам до його посади, який приймає дар або обіцянку дару, знаючи, що це робиться в результаті або в якості наслідки чого-небудь, що він зробив чи утримався зробити в ході виконання своїх обов’язків, що суперечать вимогам до його посади; підлягає терміну тюремного ув’язнення не більше чотирьох років або штрафу п’ятої категорії.

Проаналізувавши статистичні дані Судової влади України з розгляду кримінальних проваджень за ст. 368 КК про прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою, ми систематизували дані до таблиці 1.

Таблиця 1

Статистичні дані розгляду кримінальних проваджень за ст. 368 КК

Отже, прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою — це одна з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем.

2. Об'єкт й об'єктивна сторона злочину

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що його безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що забезпечують правильну (нормальну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій, а також їх службових осіб, в частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством. У разі вимагання неправомірної вигоди додатковим факультативним безпосереднім об'єктом цього злочину може виступати власність, фізична чи психічна недоторканність особи, її честь і гідність тощо [12 ]. В. Валлє, аналізуючи ст. 368 ККУ, також доходить висновку, що об'єктом злочину виступають суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.

Предметом злочину є неправомірна вигода.

Є. Найдьон зазначає, що неправомірна вигода — родове поняття, яке охоплює склад злочину прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою [8, с. 123].

Ст. 2 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» визначає неправомірну вигоду, як грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Проте правозастосовча практика свідчить, що передусім предметом злочину, передбаченого ст. 368 ККУ, виступають:

1) майно, зокрема вилучене з вільного обігу (гроші, цінності та інші речі);

2) право на майно (документи, що надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов’язань тощо);

3) будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних або туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Навпаки, не є предметом цього злочину: послуги, пільги та переваги, що не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи, інтимний зв’язок тощо). Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК.

Варто підкреслити, законодавець не визначає мінімального розміру неправомірної вигоди. А лише вказує, що неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі - така, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі - така, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

На нашу думку, примітку ст. 368 ККУ варто доповнити мінімальним розміром неправомірної вигоди. Адже від розміру неправомірної вигоди залежить кваліфікація злочину, предмет такого роду вигоди повинен отримати грошову оцінку в національній валюті України. Це є необхідним і у випадках, коли як неправомірну вигоду було передано майно, яке з тих чи інших причин не купувалося (викрадене, подароване, знайдене тощо). При визначенні вартості предмета неправомірної вигоди слід виходити з мінімальних цін, за якими в даній місцевості на час вчинення злочину можна було вільно придбати річ або одержати послуги такого ж роду та якості.

Отож, за відсутності положень про мінімальний розмір неправомірної на практиці кваліфікація вчиненого за ст. 368 ККУ здійснюється відповідно до конкретних обставин кримінального провадження та з урахуванням положень про малозначність діяння. Прийняття службовою особою пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди (а також пропозиція або надання такої вигоди службовій особі), формою якої є заборонені предмети (наприклад, вогнепальна, крім гладкоствольної мисливської, холодна зброя, бойові припаси або вибухові речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги, отруйні чи сильнодіючі речовини тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 і тією статтею (частиною статті) ККУ, якою передбачена відповідальність за незаконне поводження із забороненими предметами.

В. Валлє вказує, що об'єктивна сторона злочину передбачає одержання неправомірної вигоди в будь-якій формі. Відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає тільки за умови, якщо службова особа одержала її за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку неправомірну вигоду, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами:

1) прийняттям службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища;

2) одержанням службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Р. Томма зазначає, що прийняття пропозиції чи обіцянки надати неправомірну вигоду — це прийняття посадовою особою від іншої особи отримання майнових вигод чи користування послугами майнового характеру за виконання чи невиконання в інтересах того, то надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища [11, с. 167].

Узагальнення судової практики розгляду справ про адміністративні корупційні правопорушення та деякі злочини, передбачені розділом XVII Кримінального кодексу України випливає, що прийняття пропозиції чи обіцянки надати неправомірну вигоду — це згода (погодження, виявлення готовності) службової особи на передачу або надання їй обіцяної неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (за цих умов фактично йдеться про криміналізацію злочинного наміру). Способи вчиненого діяння на кваліфікацію злочину не впливають. Приймаючи пропозицію чи обіцянку надати неправомірну вигоду, винний так би мовити «укладає попередню угоду» щодо її одержання з особою, яка пропонує чи обіцяє таку вигоду. Таким чином створюються умови для подальшого безпосереднього та безперешкодного одержання неправомірної вигоди.

Одержання неправомірної вигоди — це прийняття службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів через своє службове становище.

Способи одержання неправомірної вигоди можуть бути різними і для кваліфікації цього злочину значення не мають, однак можна вирізнити дві основні форми його вчинення:

1) просту (полягає в безпосередньому наданні неправомірної вигоди службовій особі, її близьким родичам чи членам сім'ї, передачі її через посередника чи третіх осіб);

2) завуальовану (факт одержання неправомірної вигоди маскується під зовні законну угоду та виглядає як цілком законна операція: укладення законної угоди, нарахування й виплата заробітної плати чи премії, оплата послуг, консультації, експертизи тощо). Якщо встановлено, що неправомірну вигоду було передано в завуальованій формі, слід зазначити про це у відповідних матеріалах кримінального провадження і навести докази, на підставі яких зроблено висновок, що гроші, матеріальні цінності чи послуги були передані або надані службовій особі як неправомірна вигода та що це усвідомлювали і той, хто її надав, і той, хто одержав.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 368 ККУ, настає тільки за умови, якщо службова особа прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй неправомірну вигоду або одержала таку вигоду за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто її пропонує чи надає, або третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища. Третя особа, в інтересах якої винний за неправомірну вигоду має вчинити певні дії з використанням наданої йому влади чи службового становища, — це будь-яка фізична (крім того, хто пропонує або надає неправомірну вигоду) або юридична особа.

Злочин, передбачений ст. 368 ККУ, є закінченим з моменту, коли службова особа прийняла пропозицію чи обіцянку надати їй або третій особі неправомірну вигоду і той, хто її пропонував або обіцяв, усвідомив надану йому службовою особою згоду (ч. 1), або коли службова особа одержала неправомірну вигоду чи тільки її частину (ч. 2).

При цьому слід мати на увазі, що готування до злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 ККУ, не є кримінально-караним, оскільки передбачене в цій нормі діяння належить до злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 ККУ) і тому в силу ч. 2 ст. 14 ККУ не тягне за собою кримінальної відповідальності. Прийняття службовою особою пропозиції чи обіцянки надати неправомірну вигоду або одержання її від того, хто діє з метою викриття такої особи і звільняється від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин кримінального провадження за відповідною частиною ст. 368 ККУ.

Отже, зміни в кримінальному законі призвели до нового констатування вище проаналізованої статті. В наукових колах питання кримінально-правової характеристика залишається відкритим і надалі.

кримінальний правовий службовий злочин

3. Посадова особа як спеціальний суб'єкт злочину та його суб'єктивна сторона

Аналізуючи ст. 386 ККУ, обов’язково слід дослідити такі елементи складу злочину як суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа. Дії особи, яка сприяла тому, хто прийняв пропозицію, обіцянку або одержав неправомірну вигоду, чи тому, хто її пропонував або надав, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у злочині, передбаченому ст. 368 ККУ. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника потрібно вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою — того, хто прийняв пропозицію, обіцянку або одержав неправомірну вигоду, чи того, хто її пропонував або надав, — він діяв. Зокрема, якщо неправомірна вигода одержується службовою особою через посередника, який діє на її боці, то дії такого посередника кваліфікують як пособництво в одержанні неправомірної вигоди — за ч. 5 ст. 27 і відповідною частиною (крім ч. 1) ст. 368 ККУ, якщо тільки він не був співвиконавцем скоєного (відповідною службовою особою, яка використовувала надану їй владу чи службове становище).

Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа. Дії особи, яка сприяла у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 ККУ, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди службовою особою. Питання про кваліфікацію дій співучасника слід вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою він діяв [12 ].

Службовими особами, які займають відповідальне становище, у ст. 368 ККУ є особи, зазначені у пункті 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Так, згідно зі ст. 364 ККУ, службовими особами у вищезазначеній статті є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» до третьої категорії посад державних службовців належать посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади.

Четверта категорія — це посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади.

П’ята категорія — посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, заступників голів районних, у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату цих адміністрацій, інші прирівняні до них посади.

Шоста категорія — посади керівників управлінь, відділів, служб районних, у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади.

Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, у статтях 368КК є особи, зазначені у частині першій ст. 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно із статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до першої та другої категорій.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну службу» Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище є Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, Голови та члени Конституційного Суду України, Голови та судді Верховного Суду України, Голови та судді вищого спеціалізованого суду України, Генеральний прокурор України та його заступники Згідно зі ст. 25 Закону України «Про державну службу» до першої категорії посад державних службовців належать посади перших заступників міністрів, керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Уряду України, їх перших заступників, голів та членів державних колегіальних органів, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступників керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші прирівняні до них посади.

Друга категорія — це посади керівників секретаріатів комітетів Верховної Ради України, структурних підрозділів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, заступників міністрів, заступників інших керівників центральних органів виконавчої влади, першого заступника Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Проаналізувавши суб'єкти даного злочину, ми дійшли висновку, що їх можна зобразити в такій схемі (Рис 1):

Рис. 1. Суб'єкт злочину за ст. 368 ККУ Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Таким чином, суб'єкт злочину є спеціальним і це — службова особа. Дії особи, яка сприяла у вчиненні даного злочину або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у прийнятті пропозиції, обіцянки або одержанні неправомірної вигоди службовою особою.

4. Кваліфікаційні ознаки злочину

Кваліфікуючі ознаки — це будь-які кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, передбачені конкретним складом злочину.

Зі ст. 368 ККУ випливає, що кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення діяння, передбаченого ч. 2 цієї статті, предметом якого була неправомірна вигода у значному розмірі. Неправомірною вигодою в значному розмірі вважається вигода, що в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є:

1) вчинення діяння, передбаченого частиною 2 або 3 цієї статті (ч. 4 ст. 368 КК), якщо:

а) предметом його була неправомірна вигода у великому розмірі (як зазначено в п. 1 примітки до цієї статті, це неправомірна вигода, що у 200 і більше разів перевищує неоподаткованих мінімумів доходів громадян);

б) воно скоєне службовою особою, яка займає відповідальне становище.

в) воно скоєне за попередньою змовою групою осіб, тобто якщо у вчиненні одержання неправомірної вигоди як співвиконавці брали участь дві і більше службові особи, які заздалегідь, тобто до його початку, домовилися про це (як до, так і після надходження пропозиції чи обіцянки надати неправомірну вигоду, але до його одержання). Домовленість (змова) при вчиненні цього злочину — це передусім згода на спільне з іншими службовими особами використання наданої влади чи службового становища для одержання однієї або декількох форм (предметів) неправомірної вигоди.

Співвиконавцями слід уважати тільки службових осіб, що одержали неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення дій, які кожна з них могла або повинна була вчинити з використанням влади чи службового становища. Не є учасниками групового одержання неправомірної вигоди посередники у цьому злочині, які виступають лише пособниками в одержанні неправомірної вигоди певною службовою особою. Для кваліфікації одержання неправомірної вигоди як вчиненої за попередньою змовою групою осіб не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були вчиняти або невчиняти дії, обумовлені з тим, хто надав неправомірну вигоду, чи усвідомлював він, що в одержанні неправомірної вигоди беруть участь декілька службових осіб. При цьому злочин вважається закінченим з моменту, коли неправомірну вигоду прийняв хоча б один із співвиконавців.

Розмір одержаної групою осіб неправомірної вигоди визначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо неправомірну вигоду одержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із співучасників злочину, якому про це було відомо, несе відповідальність за одержання неправомірної вигоди за таких кваліфікуючих обставин, навіть якщо розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим. Службова особа, яка одержала неправомірну вигоду без попередньої домовленості з іншою службовою особою, а після цього передала тій його частину, несе відповідальність за сукупністю злочинів — одержання неправомірної вигоди та її надання;

г) воно скоєне повторно (у цій статті повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 368 КК, за винятком злочину, передбаченого ч. 1 цієї статті). Одночасне одержання службовою особою неправомірної вигоди від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли вона надається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка надає неправомірну вигоду, а службова особа усвідомлює, що одержує її від декількох осіб. Одержання службовою особою в декілька прийомів однієї неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна. Одержання неправомірної вигоди й її надання не можуть кваліфікуватись як вчинені повторно у випадках, коли: судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в передбаченому законом порядку; на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений злочин; особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку;

ґ) воно поєднане з вимаганням неправомірної вигоди. Під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. Вимагання неправомірної вигоди, вчинене за наявності ознак, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 189 КК, повністю охоплюється ч. 4 ст. 368 КК, а якщо у діях вимагателя присутні ознаки злочину, передбаченого ч. 3 або ч. 4 ст. 189 цього Кодексу, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів — за ч. 3 або ч. 4 ст. 189 та ч. 4 або ч. 5 ст. 368 КК. У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її надати неправомірну вигоду, з тих чи інших причин цього не зробила, дії службової особи, яка її вимагала, належить кваліфікувати як замах на одержання неправомірної вигоди;

2) вчинення діяння, передбаченого частиною 2, 3 або 4 цієї статті, якщо:

а) предметом його була неправомірна вигода в особливо великому розмірі (як зазначено в п. 1 примітки до цієї статті, це неправомірна вигода, що у 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.);

б) воно скоєне службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки, які свідчать про підвищену суспільну небезпечність одержання неправомірної вигоди (наприклад, поєднання його вимаганням неправомірної вигоди, її значний, великий або особливо великий розміри, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка її одержала, тощо), належить ставити у вину і співучасникам, якщо ці ознаки охоплювалися їхнім умислом.

При кваліфікації одержання неправомірної вигоди за ознаками значного, великого або особливо великого розміру слід керуватися приміткою до ст. 368 ККУ виходячи з неоподаткованих мінімумів доходів громадян, установленого законодавством України на момент вчинення цього злочину. За змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержання неправомірної вигоди, кожна з яких не перевищує відповідно 100, 200 або 500 разів неоподаткованих мінімумів доходів громадян, не може кваліфікуватись як одержання неправомірної вигоди відповідно у значному, великому або особливо великому розмірах, навіть якщо загальна її сума перевищує останній. У зв’язку з цим послідовне одержання однієї неправомірної вигоди у значному, другої - у великому, а третьої - в особливо великому розмірі належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 3, 4 ст. 368 ККУ. Коли ж умисел службової особи при одержанні декількох неправомірних вигод був спрямований на збагачення у значних, великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), її дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 ККУ. Якщо при умислі службової особи на одержання неправомірної вигоди у значному, великому або особливо великому розмірі нею було одержано з причин, що не залежали від її волі, лише частину обумовленої неправомірної вигоди, вчинене належить кваліфікувати як замах на одержання неправомірної вигоди у розмірі, який охоплювався її умислом.

Отже, кваліфікуючими та особливо кваліфікуючми ознаками злочину є: одержання неправомірної вигоди у значному розмірі; одержання неправомірної вигоди у великому розмірі; одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі; вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище; вчинення злочину службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; вчинення злочину повторно; вчинення злочину, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

ВИСНОВКИ

Таким чином, у результаті імплементації національного законодавства до європейського, зазнали змін досить багато норм Кримінального кодексу України, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб'єкта. Одним із них є зміна ст. 368 ККУ прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою, яка за старим законодавством містила положення одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Прийняття пропозиції, обіцянки та одержання неправомірної вигоди службовою особою — це одна з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем.

Предметом злочину є неправомірна вигода.

При кваліфікації цього злочину слід виходити з того, що його безпосереднім об'єктом є суспільні відносини, що забезпечують правильну (нормальну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій, а також їх службових осіб, в частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством. У разі вимагання неправомірної вигоди додатковим факультативним безпосереднім об'єктом цього злочину може виступати власність, фізична чи психічна недоторканність особи, її честь і гідність тощо Об'єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами:

1) прийняттям службовою особою пропозиції чи обіцянки надати їй або третій особі неправомірну вигоду за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує або обіцяє неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища;

2) одержанням службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа. Дії особи, яка сприяла тому, хто прийняв пропозицію, обіцянку або одержав неправомірну вигоду, чи тому, хто її пропонував або надав, або організувала цей злочин, або підбурила до його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть у злочині, передбаченому ст. 368 ККУ.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

До кваліфікуючих й особливо кваліфікуючіх ознак злочину належать: одержання неправомірної вигоди у значному розмірі;

— одержання неправомірної вигоди у великому розмірі;

— одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі;

— вчинення злочину службовою особою, яка займає відповідальне становище;

— вчинення злочину службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище;

— вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

— вчинення злочину повторно;

— вчинення злочину, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бутович О. Досвід кримінально-правової протидії корупційним злочинам у Франції / О. Бутович // Вісник Національної академії прокуратури України. — 2013. — № 4. — С. 90−94.

2. Валлє В. Кримінальна відповідальність за корупційні злочини в Україні / В. Валлє [Електронний ресурс]

3. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1996. — № 30. — Ст. 141.

4. Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173): Конвенція, Міжнародний документ від 27.01.1999 №ETS173 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2007. -№ 47−48. — Ст.497.

5. Кримінальний кодекс Нідерландів [Електронний ресурс]

6. Кримінальний кодекс Німеччини [Електронний ресурс]

7. Кримінальний кодекс України: Кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2001. — № 25−26. — Ст.131.

8. Найдьон Є.М. Загальноправова характеристика фактів одержання неправомірної вигоди посадовими особами державних органів України (на основі діяльності підрозділів податкової міліції Міністерства доходів та зборів України щодо протидії корупції) / Є.М. Найдьон, Р. П. Томма // Митна справа. — № 5(89). — 2013. — С. 122−126.

9. Про державну службу України: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 1993. — № 52. — Ст. 490.

10. Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07.04.2011 № 3206-VI // Відомості Верховної Ради України (ВВР). — 2011. — № 40. — Ст.404.

11. Томма Р. П., Характеристика фактів одержання неправомірної вигоди посадовими особами державних органів України / Р. П. Томма, В.І. Варивода // Право і суспільство. — № 1. — 2014. — С. 166−170.

12. Узагальнення судової практики розгляду справ про адміністративні корупційні правопорушення та деякі злочини, передбачені розділом XVII Кримінального кодексу України [Електронний ресурс]