Ринок банківського кредитування в Україні

Ринок банківського кредитування в Україні

ВСТУП За роки незалежності України банківська система стала домінуючою ланкою фінансової системи. Але динамічний розвиток банківської діяльності в Україні відбувався переважно екстенсивним шляхом, тобто за рахунок збільшення кількості банків. Тепер, закономірно, розвиток повинен відбуватись інтенсивним шляхом, тобто за рахунок підвищення якості послуг та операцій, які здійснюють банки. В таких умовах постає необхідність перегляду та вдосконалення кількості та спектра надання традиційних та нетрадиційних банківських послуг, механізмів їх здійснення, системи ризик-менеджменту.

Кредитування займає центральне місце у здійсненні активних операцій. Позитивні тенденції розвитку ринку кредитування значною мірою залежать від можливості адекватної оцінки кредитного ризику та формування достатнього власного капіталу для того, щоб можливі ризики не загрожували стабільності банку.

Побудова ринку ефективного банківського кредитування потребує визначення основних проблем та шляхів їх вирішення. Тенденції розвитку банківської діяльності, зокрема ринку кредитування, досліджуються багатьма вченими, аналізуються експертами. Проблемам банківського кредитування присвячені праці А.О. Єпіфанова, Д. Гладких, С.І. Кручка, В. Н. Жованикова, Н. В. Зайцева, В.І. Міщенка, В. П. Москаленка, О.І. Скічка, І.Софіщенко, В.М. Гриньової та інших науковців та практиків.

Однак, незважаючи на досить високий рівень досліджень тенденцій кредитування, зміни відбуваються щодня, тому необхідність аналізу кредитного ринку та динаміки його розвитку залишаються в полі зору дослідників постійно і становлять практичний інтерес для вивчення.

Об'єктом дослідження у курсовій роботі виступає банківська система України в регулюванні банківського кредитування.

Предметом виступає банківське кредитування.

Інформаційною базою роботи є матеріали НБУ, законодавчі акти України, вітчизняних та західних економістів.

В умовах стрімкого розвитку інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя суттєво змінюється роль функціонування банківських систем. Але зростає не тільки значення банків у сучасній економіці, а й вимоги до них, що стосуються підвищення рівня капіталізації, вдосконалення систем управління ризиками, підвищення стабільності функціонування тощо. Банківські операції в таких умовах стають дедалі більш різноманітними. Збільшується частка нетрадиційних операцій. Але на сучасному етапі розвитку банківської системи кредитна та депозитна діяльність все ж залишаються домінуючими в українських банках.

1. Сутність та принципи банківського кредитування Дотепер в економічній літературі немає єдиної думки щодо визначення суті кредиту. Це пояснюється складністю економічних відносин, що виникають з приводу кредиту.

У світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами. За натуралістичною концепцією кредит трактувався як засіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника.

Пасивну роль кредиту заперечують представники капітало-творчої теорії. Вони вважають, що кредит не тільки переносить, а й утворює капітал.

Основні положення даної концепції: акумуляція вільних коштів як кредитних ресурсів необов’язкова, банки можуть утворювати кредит за допомогою депозитно-чекової емісії. Кредит здатний до безмежного розширення. Нині ця теорія протирічxить практиці циклічного розвитку ринкової економіки, оскільки безмежне кредитування носить інфляційний характер і на певних фазах циклу поглиблює кризу.

В Україні кредитні відносини законодавчо врегульовані блоком правових актів, які належать як до банківського, так і до інших сфер цивільного права. Загальна кількість таких нормативно-правових актів сягає кількох сотень. Але кредитування в Україні фактично не має спеціального законодавчого забезпечення. Нині правовідносини у сфері кредитування регулюються в основному нормами Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про заставу», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Інструкцією Національного банку «Про регулювання діяльності банків в Україні». Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків тощо. Основним законодавчим актом, у якому містяться правові норми банківського кредитування та з яким узгоджується все подальше правове регулювання, у ряді країн є Цивільний кодекс.

На сьогодні вітчизняні економісти розглядають кредит як перерозподільчу категорію. У найдоцільнішим є визначення кредиту, що подається професором М. І. Савлуком. А саме: «кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення та, як правило, з виплатою процента» [5, c. 372]. Із часом звикли ототожнювати суть кредиту зі змістом позичкового капіталу (який акумулюється банками у вигляді основної частки їхніх кредитних ресурсів) або навіть позички, що, власне, й дало підставу багатьом економістам для такого висновку: «Кредит (лат. creditum— позичка, борг) — це позичка у грошовій або товарній формі, що надається на умовах повернення і, звичайно, зі сплатою відсотка; виражає економічні відносини між кредитором і позичальником». В тому, що кредит — це економічні відносини між кредитором і позичальником, нині не мають сумніву переважна більшість економістів. Проте кредит і позичка це не рівнозначні економічні категорії.

Варто зупинитися ще на одному визначенні кредиту, який найбільш точно відповідає вимогам сьогодення і з яким можна погодитися, наведеному в статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»: «Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми"[1].

Отже, у різних джерелах маємо різні підходи до тлумачення суті однієї й тієї самої економічної категорії — кредиту, на якому, зрештою, будуються всі кредитні відносини в країні. А це, безумовно, справляє негативний вплив на організацію банківського кредитування на практиці.

Розглядаючи кредитування як практичну реалізацію суті кредиту, передусім зауважимо, що його організація має будуватися за принципами, що випливають із цієї ж суті й спрямовані на різнобічний захист банків від ризиків, зумовлених неповерненням наданих позичок. Однак на сучасному етапі розвитку кредитних відносин в Україні, як і в інших країнах СНД, зокрема в Росії, немає єдиного підходу ні до складу та змісту принципів кредитування, ні до визначення їх належності до організації саме кредитних, а не фінансових чи якихось інших, відносин. Інакше кажучи, на сьогодні немає ясності щодо того, на яких саме принципах — кредиту чи кредитування — мають будуватися кредитні відносини банку з позичальниками, хоча різниця між такими поняттями, безумовно, є.

Якщо ж взяти до уваги засади окремих економістів з цього приводу, які не суперечать одна одній, отримаємо таку сукупність принципів кредитування:

· повернення кредиту;

· терміновість кредитування (терміновість кредиту; терміновість повернення кредиту);

· цільовий характер кредитування (цільове використання кредиту);

· диференційований характер кредитування (диференційований характер кредиту);

· забезпеченість кредиту;

· платність кредитування (платний характер кредиту; платність кредиту).

Усі принципи кредитування взаємопов'язані між собою та, певним чином, визначають і організовують елементи процесу кредитування.

Так з принципом строковості повернення кредиту тісно пов’язані принцип забезпеченості, який допомагає банкам захистити свої інтереси і не допускати збитків від неповернення кредитів унаслідок неплатоспроможності позичальника, та принцип диференційованості кредитування. Без забезпечення кредит може надаватися лише в тих випадках, коли джерело погашення позики високоліквідне. В інших випадках у виборі того чи іншого виду забезпечення за кожною окремою угодою слід підходити диференційовано, залежно від економічного та юридичного аналізу операції, що кредитується.

Платність кредиту має стимуляційний вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх установлювати оптимальне співвідношення між власними і позиченими коштами та ефективно використовувати останні. З іншого боку, платність кредиту забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку. Підвищення ризику надання позики та порушення термінів її повернення прямо пов’язано зі збільшенням процентної ставки як методу страхування від ризику неповернення.

Зміст принципу цілеспрямованості кредитування полягає в тому, що позики мають видаватися лише на визначені цілі, а саме — на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. Якщо позиками будуть покриватися потреби, що не мають тимчасового характеру, позикові кошти не повернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротне фінансування. На практиці цей принцип реалізується шляхом надання позик на конкретні цілі (об'єкти). Об'єктами банківського кредитування можуть бути: товарно-матеріальні цінності, витрати виробництва, поповнення власних оборотних коштів, кошти у розрахунках, потреба в коштах для здійснення поточних платежів за тимчасових фінансових ускладнень.

Принцип диференційованості кредитування полягає у наданні кредиту на різних умовах залежно від характеру позичальника, спрямованості кредиту, кредитного ризику, строку кредитування та інших обставин. Комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про надання кредиту своїм клієнтам, що претендують на його отримання. Кредит має бути наданий тільки тим господарюючим органам чи фізичним особам, які здатні його повернути у визначений час. Диференціація кредитування має здійснюватися на основі показників кредитоспроможності, під якою розуміється фінансовий стан підприємства, що дає впевненість у здатності позичальника повернути кредит у визначений договором строк. Ці якості потенційних позичальників оцінюються за допомогою аналізу їхнього балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами коштів, рівень його рентабельності на поточний момент і в перспективі.

Оцінка кредитоспроможності господарюючих органів, які бажають отримати кредит, що проводиться банками до укладання кредитного договору, дає їм можливість підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту та пов’язаних з цим збитків для банків. Диференціація кредитування, виходячи з кредитоспроможності позичальників, перешкоджає покриттю їхніх збитків за рахунок кредиту і є необхідною умовою його нормального функціонування на засадах повернення та платності.

Своєчасність повернення перебуває в тісній залежності не тільки від кредитоспроможності позичальників, а й від забезпеченості кредиту. Донедавна принцип забезпеченості кредиту трактувався дуже вузько: визнавалася лише матеріальна забезпеченість кредиту. Це означало, що позики мали видаватися під конкретні матеріальні цінності, що знаходяться на різних стадіях відтворення, наявність котрих протягом усього строку користування позикою свідчило про забезпеченість кредиту і, отже, про реальність його повернення. Між тим у світовій банківські практиці видами кредитного забезпечення, крім матеріальних цінностей, оформлених зобов’язанням застави, є гарантії та поруки платоспроможних юридичних і фізичних осіб, а також страхові поліси оформленого позичальниками у страховій компанії ризику непогашення банківського кредиту. Отже, за сучасних умов під забезпеченістю кредиту слід розуміти наявність у позичальників юридично оформлених зобов’язань, що гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов’язання застави, договори гарантії, договори поруки, договори страхування відповідальності непогашення кредиту.

Принцип строковості означає, що кредит має бути не просто повернений, а повернений у чітко визначений строк, тобто в ньому знаходить конкретне відображення фактор часу, і строковість є часовою визначеністю повернення кредиту. Строк кредитування є граничним часом перебування позичених коштів у господарстві позичальника і є тією мірою, поза меж якої кількісні зміни протягом часу переходять у якісні: якщо порушується строк користування позикою, то викривляється сутність кредиту, він втрачає своє дійсне призначення, що негативно впливає на стан грошового обігу в країні.

Отже, принципи строковості повернення та платності кредиту означають, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений кредитним договором строк з відповідною платою за його користування. Принцип повернення є тією особливістю, що відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит не може існувати. Принцип повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Крім розглянутих принципів кредитування, доцільно вказати на ще один, який використовується на практиці, але досі залишається поза складом принципів кредитування. Йдеться про договірний характер кредитування, тобто обов’язкове укладання кредитного договору учасниками кредитної угоди — кредитором і позичальником. Інтереси учасників кредитних відносин на перший погляд не збігаються. Для банків — це отримання відсотків за надання кредитних ресурсів і, звичайно, у максимально допустимих межах, відповідно для клієнтів — продуктивне використання цих ресурсів для забезпечення комерційної діяльності, тобто отримання прибутку. Спільність інтересів цих суб'єктів досягається на основі конкурентного середовища, рівноправності та взаємної відповідальності між собою. Формою реалізації спільності інтересів у кредитних відносинах є укладення кредитних угод, тобто введення в дію процесу кредитування.

Особливістю договірних відносин у процесі кредитування є те, що вони:

· по-перше, виникають між суб'єктами, які виступають як юридично самостійні особи;

· по-друге, забезпечують майнову відповідальність один перед одним;

· по-третє, виникають між суб'єктами, котрі виявляють взаємний економічний інтерес.

Усе викладене вище дає підставу для висновку, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід До кредиту як економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків у організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов’язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. З цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування. Тому необхідне прийняття законодавчих та нормативно-правових документів щодо банківського кредитування, що сприятиме формуванню в Україні зрозумілої та чіткої концепції кредитної політики центрального банку держави, спрямованої на підвищення якості кредитних відносин.

2. Оцінка і аналіз банківського кредитування у сучасних умовах національної економіки Процес економічних перетворень в Україні після проголошення незалежності розпочався з реформи банківської системи, яка продовжує розвиватись і модернізуватись і на сьогодні. Комерційні банки стали центральною ланкою ринкової системи функціонування економіки, в умовах якої банківська справа набуває надзвичайної ваги у суспільному житті. Банки своєю діяльністю активно впливають на всі економічні й соціальні процеси у країні. У ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються майже всі члени суспільства, чим зумовлюється необхідність того, щоб усі члени суспільства були добре обізнаними з банківською діяльністю .

Сучасна система кредитування — це модель, за якої функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від об'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи;

до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, обирають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті.

Кредитування економіки — одна із найважливіших функцій діяльності банків. Основними установами, що надають кредити в Україні, є комерційні банки. За даними Національного банку, станом на 01.01.2011року в Україні кількість діючих банків становить 194, з них 20 банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом. Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків складає 40,6% проти 35,8% в порівнянні з аналогічним періодом у 2010 році (табл. 1).

Таблиця 1

Кількість банків в Україні у 2005;2011 рр.*

Складено на основі даних [ 2].

Отже, фінансові ресурси в Україні розосереджені серед великої кількості банків. В таких умовах прихід іноземних банків може підірвати стабільність національної банківської системи. Частка іноземного капіталу у статутному капіталі банків збільшилася з 35,8% на 01.01.2010 р. до 40,6% на 01.01.2011 р., тобто зросла майже на 5%. такий момент насторожує. Питання відкриття філій іноземних банків в Україні залишається актуальним. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки зі 100%-вим іноземним капіталом, але з обов’язковою умовою — це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України. Якщо ж буде прийнятий законопроект № 7274, що вносить зміни до Закону України «Про банки і банківську діяльність «і дозволяє відкривати філії іноземних банків на території України, то це, на думку експертів Асоціації українських банків, порушить створену протягом років незалежності України фінансову систему, яка забезпечувала економічну безпеку державного розвитку. У зв’язку з наявними проблемами Асоціація українських банків (АУБ) вважає недоцільним відкриття філій іноземних банків в Україні. Допуск філій на національний банківський ринок АУБ пропонує вирішити наступним чином:

· обмеження розміру іноземного капіталу (включаючи приписний капітал філій іноземних банків) в банківській системі України до 25% від його загальної суми;

· набуття чинності ст. 24 (в частині відкриття філій іноземних банків) через 6 місяців після одержання Україною суверенного рейтингу не нижче «A».

Включення запропонованої умови набуття чинності нормами модифікованого Закону України «Про банки і банківську діяльність «надало б комерційним банкам України час для підготовки до жорсткої конкуренції з філіями іноземних банків і одночасно запобігло б приходу в Україну в цей час філій «несолідних «іноземних банків.

Законопроект № 7274 було прийнято в першому читанні, але в другому парламентарі таки відхилили його, зваживши на те, що Україна ще не готова до такого кроку.

В таких умовах банківський ринок зазнає змін. Це позначається на можливості банків щодо надання кредитів. Проаналізуємо стан ринку кредитування в Україні. Але спочатку розглянемо динаміку основних показників діяльності банків. Розрахункові показники подані на початок періоду, тобто на 1 січня кожного року (таблиця 2).

Таблиця 2

Основні показники діяльності банків*

Складено на основі даних [ 2].

Наведені дані показують, що темп приросту активів випереджає темп приросту капіталу і несуттєво відстає від темпу приросту зобов’язань. Крім того, як свідчить аналіз наведених показників, середньорічний темп приросту чистих активів становить 43,37%, зобов’язань — 41,79%, капіталу — 42,74%. І середньорічні показники, і темпи приросту капіталу й активів свідчать про відставання темпів нарощування капіталу в порівнянні з темпами зростання активів. Таким чином, проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що при загальному позитивному характері розвитку кредитного ринку України зростання обсягів кредитування мало в цілому екстенсивний характер.

Цей факт свідчить про нагальну потребу у капіталізації банківської системи, щоб не допустити у найближчому майбутньому істотного сповільнення темпів приросту кредитів.

Банківська система України розвивалась прискореними темпами. Переломним у її розвитку став 2008 р., за підсумками якого ВВП виріс лише на 2,1%, а промислове виробництво знизилося на 3,1%. Відбувся спад внутрішнього та зовнішнього попиту. Катастрофічне погіршення економічної ситуації поглиблювалось різким знеціненням гривні, яка за останні місяці 2008 р. впала на 60%.

Оскільки до кризи більшість кредитів видавались у іноземній валюті, то через девальвацію гривні знизилась платоспроможність позичальників повертати кошти. У такій ситуації посилились тенденції до зміни структури власності й активного втручання НБУ у фінансову політику. Причиною виникнення кризи в Україні є залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Причому важливим є те, що переважно здійснювалося споживче кредитування населення. Тобто гроші сплачували не на реальний розвиток економіки, а на споживання матеріальних благ.

Головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий термін, але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам [4, c.37]. Беручи до уваги статистичні дані НБУ останніх років, стає помітним сповільнення темпів розвитку кредитування в Україні. У 2008 р. обсяги виданих кредитів становили 734 млрд. грн. у 2009 р. — 723 млрд. грн. у 2010 р., порівняно з 2009 р. обсяги наданих кредитів скоротилися на 7 млрд. грн. (рис. 1).

Рис. 1. Обсяги виданих кредитів в Україні за 2005;2010 рр. [2]

На початку 2011 р. спостерігається стабілізація кредитування в Україні. Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку. Кредити надані банками на кінець лютого 2011 р. становили 739 млрд. грн., а темп їх приросту становив 4,3% у річному обчисленні, порівняно з 3,1% на кінець січня. Темпи приросту кредитів, наданих нефінансовим корпораціям, становили 11,5% у річному обчисленні, а кредитів, наданих домашнім господарствам, — 10,5%. При цьому темп приросту, наданих нефінансовим корпораціям у національній валюті, становив 16,9% у річному обчисленні, а темп приросту кредитів, наданих домашнім господарствам у національній валюті, — 2,8% у річному обчисленні. Темпи приросту кредитів, наданих домашнім господарствах і нефінансовим корпораціям у доларах США, становили відповідно 15,1% і 5,5% у річному обчисленні. Це свідчить про загальну тенденцію до розширення кредитного ринку.

Особливої уваги заслуговує надання банками кредитів за секторами національної економіки (рис. 2).

Рис. 2. Надання банками кредитів за секторами національної економіки в Україні за 2005;2010 рр. [4]

Зазначимо, що банківські кредити виступають не тільки одним з джерел залучених коштів для підприємств, але є і певним економічним індикатором, за допомогою якого можна говорити про переважний розвиток того чи іншого сектору національної економіки. Як видно з рис. 2, за рахунок кредитів набув значного розвитку сектор нефінансових корпорацій.

На обсяг наданих кредитів впливала величина відсоткових ставок, які постійно змінювались. Тенденцію їх зміни можна простежити на рис. 3.

Рис. 3. Величина відсоткових ставок на кредит в Україні за 2006;2010 рр. [4]

Банківське кредитування в Україні впливає на національну економіку.

Але варто зауважити, що розвиток кредитних відносин зумовлений низкою проблем, основними з яких є:

· складна процедура отримання кредиту;

· чинник страху «життя в борг» ;

· недостатня державна підтримка ринку кредитування;

· існуючі недоліки у сучасних системах оцінки кредитоспроможності позичальників;

· відсутність знань про процедуру отримання кредиту;

· відсутність майна під заставу;

· високі відсоткові ставки;

· відсутність чіткої законодавчої регламентації кредитних відносин;

· низький рівень довготермінового та інвестиційного кредитування.

З огляду на фінансову кризу та значну девальвацію гривні наприкінці 2008 р. — на початку 2009 р., українці відчули значні проблеми з поверненням кредитних коштів. Разом із тим, банкіри відмовилися від ідеї дозволити своїм боржникам гасити кредити за старим курсом гривні. Тому перед банківською системою постала проблема неповернення кредитів. Намагаючись вирішити проблему недостатності довготермінових ресурсів, комерційні банки зверталися за фінансовими ресурсами до зовнішніх ринків (насамперед до банків з іноземним капіталом). Внаслідок цього, значними темпами зростали суми зобов’язань українських банків перед нерезидентами, що свідчило про зростання кредитного та валютного ризиків у банківській системі, особливо під час здійснення кредитних операцій з фізичними особами, а це, своєю чергою, негативно вплинуло на виконання банками своїх зобов’язань перед клієнтами.

3. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування в Україні

банківський кредитування національний економіка Банки складають невід'ємну частину сучасного грошового господарства. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв’язуючою ланкою між виробником і споживачем. В умовах ринку неминуче банки входять в число основних, ключових елементів економічного регулювання. У цьому плані особливу роль відіграють кредити, перетворюючись, власне кажучи, у єдине джерело додаткових грошових ресурсів національної економіки .

Основною формою кредитних відносин є банківський кредит. Це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на засадах строковості, повернення, платності, забезпеченості та цільового використання, де у ролі посередника виступає банк.

Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних субєктів. Вона охоплює принципи, обєкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.

Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасна система кредитування представляє собою модель, при якій функціонують нові методи та форми кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин; відбувся перехід від пообєктного кредитування до кредитування субєкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити приймають участь в процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники і банки, користуючись своїм правом, приймають найбільш прийнятну для них форму: як кредити, що постійно знаходяться в обороті позичальника, так і разові, що покривають тимчасовий розрив в платіжному обороті.

Негативні тенденції вплинули на стан кредитування. На фоні широкої реклами, простоти отримання кредитів обсяг наданих банками кредитів за 2007;2008 роки зріс майже в 3 рази. Більше половини загального їх обсягу припадає на кредити, надані в іноземній валюті (на 01.01.2009 року 52%). Це було, передусім, пов’язано з більш низькими процентними ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, яка не могла гідно конкурувати із зовнішніми ринками, як у частині обсягів наявних кредитних ресурсів, так і строків, на які вони могли бути надані позичальникові. Для більшості українців іноземна валюта (долар США і євро) протягом тривалого часу залишалася основним засобом заощадження та накопичення капіталу, оскільки, починаючи з 2000 року, курс американського долара по відношенню до гривні змінювався ненабагато.

2008 рік став переломним у розвитку банківської системи України. Якщо перші три квартали були періодом стрімкого росту і експансії, то четвертий квартал — часом обвалу фінансової сфери.

До початку кризи банківська система України розвивалась прискореними темпами. Кількість діючих банків досягла 184. Впродовж року спостерігалось потужне нарощування їх активів з 603,3 до 926,1 млрд. грн. (55%). Десять найбільших банків контролювали майже половину усіх активів. Співвідношення активів до ВВП склало 97,5%. Така цифра перевищувала аналогічні показники у Центрально-Східній Європі.

Водночас спостерігалась тенденція до різкого розширення обсягів кредитування, лібералізація доступу до отримання кредиту. Внаслідок цього абослютні показники виросли з 492 до 792,4 млрд. грн. Розмір депозитного портфелю також демонстрував позитивну динаміку, збільшившись майже на 30%. Поряд із цим відбувалась активна експансія іноземного капіталу в банківську сферу країни. Частка іноземних банків у структурі активів перейшла рубіж 50%. Саме на банківський сектор в 2008 р. припало 43% іноземних інвестицій в економіку України. Чистий прибуток банків зріс на 7,5 млрд. грн. Структура доходів напередодні кризи виглядала наступним чином. 77,10% складали процентні доходи, 14,67% - комісійні, а 8,24% - інші. В структурі процентних доходів 46,93% - складали кредити суб'єктам господарювання (юридичним особам), 32,65% - кредити фізичним особам, 2,50% - доходи від цінних паперів, 12,88% - прибуток від операцій з філіями, 4,90% - дохід від розміщення коштів у інших банках і 0,13% - від інших операцій.

Такі вражаючі успіхи банківської системи були досягнуті на фоні економічного росту, високих інфляційних індексів та бурхливого зростання споживання. Так, за період з січня по вересень 2008 р. темп росту ВВП склав 6,7%, а доходи населення у першому півріччі виросли на 13,4%. Активно у січні-червні зростав сектор промислового виробництва, особливо експортно-орієнтовані галузі.

Починаючи з вересня 2008 р. в Україні розпочалось погіршення макроекономічної ситуації. В IV кварталі країну охопила жорстка фінансово-економічна криза, зумовлена як впливом світових тенденцій розвитку, так і структурними недоліками української економіки. За підсумками 2008 р. ВВП виріс лише на 2,1%, а промислове виробництво впало на 3,1%. Відбулось падіння внутрішнього та зовнішнього попиту. Катастрофічне погіршення економічної ситуації поглиблювалось різким знеціненням гривні, яка за останні місяці 2008 р. впала на 60%.

Внаслідок цього похитнулась довіра до банківської системи країни, розпочався процес відтоку депозитів з банків. Лише у жовтні-грудні 2008 р. обсяг гривневих депозитів впав на 15%, а валютних — на 9%. Водночас відбулось зниження ліквідності банків через скорочення доступу до валютних резервів. Оскільки до кризи більшість кредитів видавались у іноземній валюті, то через девальвацію гривні впала платоспроможність позичальників повертати кошти. Ряд банків опинились перед загрозою дефолту. В такій ситуації посилились тенденції до зміни структури власності і активного втручання НБУ в фінансову політику.

У 2009 р. фінансово-економічна криза продовжувалась. ВВП України знизився на 15,1%, а промислове виробництво — на 21,9%. Найвищі темпи падіння економіки спостерігались у першій половині 2009 р. З другого півріччя намітились тенденції до стабілізації економічного становища. Відбулось зниження інфляції, певна нормалізація обмінних курсів валют. Так, гривня за минулий рік знецінилась лише на 2,5% по відношенню до долара. Сукупний дефіцит торгового балансу впав з 16,1 до 5,3 млрд. грн. Підтримка МВФ також допомогла врятувати Україну від дефолту. Проте в цілому фінансовий сектор продовжував залишатись в надзвичайно складному становищі.

Через стрімке зростання кількості проблемних кредитів, майже всі банки припинили діяльність у сфері кредитування. Обсяг кредитного портфелю скоротився на 2,1% (747 млрд. грн.). В реальності така цифра є вищою, тому що кредити в 2009 р. масово надавались державними банками в рамках цільових програм. Суттєво впало кредитування фізичних осіб — на 14%. Водночас відбулось зменшення рівня доларизації позик з 59% до 51%.

У сфері депозитів також спостерігалась негативна динаміка. Сукупні об'єми депозитів впали на 8,3%. При чому, найвища швидкість падіння була характерна для депозитів юридичних осіб (18%). Сума депозитів населення майже не змінилась. Частково таку ситуацію можна пояснити високими відсотковими ставками і відсутністю альтернативних джерел вкладення коштів. Оскільки рівень довіри до гривні був підірваний, відбулось зростання частки доларових депозитів (з до 53% серед фізичних осіб).

Незважаючи на деякі ознаки позитивних тенденцій, прибуток банківської системи у 2009 р. мав чітку негативну динаміку. В підсумку загальні збитки досягли 38,5 млрд. грн. Проте варто відзначити, що більшість з них належить п’яти проблемним банкам.

На кінець 2009 р. в Україні функціонувало 182 банки. 14 з них перебувало на етапі ліквідації. Обсяг чистих активів банків у 2009 р. впав з 927,2 до 880,3 млрд. грн. Ринкова частка найбільших 10 банків у загальній сумі активів майже не зазнала змін. Також не відбулось суттєвих зрушень в структурі власності банківської системи та посилення іноземного капіталу. Виняток склали лише депозитні портфелі іноземних банків, котрі виросли з 29 до 39% .

На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти (близько 17 млрд. доларів), які вже роздані як довгострокові кредити, через відсутність інших джерел фінансування примушує банки і саму державу вживати заходів для забезпечення фінансової спроможності української банківської системи. Вчасно не скоригувавши свою політику та не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави і власних клієнтів. Банки переживають кризу ліквідності; їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. Арсенал засобів і винахідливість банкірів вражає - вони підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають депозити як достроково, так і після закінчення строку, затримують проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін.

Зокрема, обсяг виданих позик українськими банками у 2009 році перевищує акумульовані кошти на депозитах у 2,24 рази, при цьому кредитів в американській валюті видано у 2,8 рази більше, ніж залучено валютних ресурсів на депозитах.

У першій половині 2010 р. економіка України продовжила тенденції поступового виходу з кризового стану, котрі намітились ще з другої половини 2009 р. ВВП у І кварталі зріс на 4,9%. Приріст промисловості перевищив 10%. Проте слід відзначити, що такі значні цифри відмічаються на фоні глибокого минулорічного падіння. Тому стверджувати про остаточне подолання симптомів рецесії зарано. Позитивним фоном для відродження фінансової системи є стабільність курсу гривні та відсутність масових банкрутств банків (прийнято рішення про ліквідацію лише 13). Негативним фактором виступає наявність значної кількості пробемних кредитів та майже повна стагнація кредитування.

Активи банків демонструють поступове збільшення. За січень-квітень 2010 р. вони виросли з 868,1 до 885,8 млрд. грн. Однак кредитний портфель банків перебуває в стадії стагнації: він навіть скоротився з 730 до 723 млрд. грн. Особливий удар криза нанесла по споживчому кредитуванню фізичних осіб. З початку року спостерігається подальше скорочення обсягів кредитування з 217,3 до 206,1 млрд. грн. Натомість ринок кредитів для суб'єктів господарської діяльності фіксує мінімальний ріст на 3 млрд. грн. Деструктивну функцію в майбутньому може зіграти і зростання грошової маси в економіці: з 480 до 521 млрд. грн. (травень 2010 р.), тоді як в минулий рік було зафіксовано її стабілізацію.

Незважаючи на ознаки симптомів оздоровлення, стан банківської системи продовжує залишатися складним. Свідченням чого є збиток в сумі 7,5 млрд. грн. за п’ять місяців поточного року. Доходи банків за січень — травень 2010 року порівняно з відповідним періодом минулого року скоротилися на 11,3% і склали 53,9 млрд. грн. Витрати банків порівняно з відповідним періодом минулого року зменшилися на 15,6% і становили 61,4 млрд. грн. У структурі доходів найбільшу питома вага належить процентним доходам (86,5%). Комісійні доходи займають 10,7%, результати від торговельних операцій — 0,95%, інші операційні доходи — 1,33%. Серед витрат провідне місце займали процентні (43,4%), потім йшли адміністративні - 31,5%. Частка інших є порівняно незначною. У результаті нестачі власних ресурсів, банки скоротили кредитування економічних суб'єктів. Скорочення кредитування економіки банківським сектором може негативно відбитись на розвитку практично усіх секторів економіки.

Ускладнення доступу до кредитних ресурсів, невизначеність перспектив кон’юнктури ринків та економіко-правового середовища в Україні, значний рівень політичних ризиків дестимулюють інвестування в Україні, сповільнюють темпи кредитування економіки та погіршують якість кредитів, що посилює низхідну динаміку економічного зростання.

Також важливим чинником, що обмежує обсяги кредитування, а також конкурентоспроможність банківської системи України за сучасних умов є недостатній рівень їх капіталізації, який проявляється у тому, що попри зростання капіталу, темпи збільшення капіталу банків не встигають за розширенням їх зобов’язань та активів. Низький рівень капіталізації також сприяє зростанню кредитних ставок та знижує конкурентоспроможність банків.

Таким чином, імідж вітчизняної банківської системи, що створювався протягом декількох років ціною величезних матеріальних витрат, був зруйнований протягом декількох днів в кінці 2008 року. Сповільнення динаміки і спад в реальному секторі економіки у 2008 році супроводжувалися активним наростанням негативних тенденцій макрофінансової дестабілізації. Погіршення фінансового становища банків відбилося в підвищенні ними жорсткості власної політики: банки згорнули довгострокові програми кредитування, ужорсточили умови надання споживчих позик, підвищили процентні ставки (за рік кредитні ставки банків у національній валюті зросли з 14,4% до 21,6% річних). Відбулось зростання частки проблемних кредитів.

Причина, через яку виникла криза в Україні, — залучення банками зовнішніх запозичень з метою кредитування в Україні. Причому важливим є те, що переважно здійснювалося споживче кредитування населення. Тобто гроші направлялися не на реальний розвиток економіки, а на споживання побутової техніки, автомобілів і квартир (на придбання сьогодні того, що хочеться, але на що немає грошей). Головною проблемою стало те, що гроші надавалися споживачам на тривалий строк — 5−7 років для авто й 20−30 років для нерухомості, а закордонні кредити вітчизняні фінустанови залучали на незначний строк — 3−5 років. При цьому наші банки розраховували перекредитовуватися за кордоном на таких же вигідних умовах і надалі. Але через світову фінансову кризу іноземні банки спочатку зробили жорсткішими умови залучення кредитів в Україну, а незабаром взагалі перестали надавати кредити українським банкам .

Отже, очевидно, що найбільш значними проблемами банківського кредитування підприємств в Україні є:

— - нестабільність фінансової та політичної системи,

— - недосконале та непостійне законодавство,

— - надто високі кредитні відсотки,

— - невигідні умови кредитних угод для позичальників,

— - надзвичайно довга процедура розгляду можливості отримання кредиту тощо.

Аналізуючи проблеми банківського кредитування в Україні видно, що банківська система України потребує значного реформування, направленого на здешевлення кредитів, їх доступності, економічно обґрунтованих кредитних ставках, вдосконалення законодавчої бази, переймання досвіду іноземних держав (так, у Японії ставка за банківський кредит становить 7 — 8%, у Росії - 12,36 — 12,81% тощо). Отже, Україна потребує значних реформ, як у банківській системі, так і у фінансовому секторі в цілому.

Удосконалення кредитної політики вітчизняними банками повинно забезпечити оздоровлення фінансового сектору та відновлення темпів економічного зростання в Україні. Саме це є головним завданням в умовах необхідності якнайшвидшого подолання наслідків фінансової кризи у вітчизняній економіці та запорукою забезпечення її подальшого розвитку.

В умовах фінансової кризи в Україні загострились проблеми у сфері кредитування як юридичних, так і фізичних осіб, що обумовлює необхідність виявлення проблемних моментів у сфері кредитування та пошуку шляхів їх вирішення.

Кредитування є найважливішим напрямом здійснюваних банком активних операцій, розробка системи заходів щодо підвищення успішності кредитування, підвищення дохідності кредитних операцій є необхідною умовою забезпечення ефективного функціонування усієї банківської системи. Вказані обставини визначають актуальність дослідження основних проблем організації кредитних відносин в умовах ринкових перетворень в економіці з метою розробки шляхів оптимізації функціонування як банківської системи так і фінансових ринків загалом.

Держава і банки за допомогою інструментів регулювання кредитної діяльності можуть впливати не тільки на її прибутковість та ризикованість, але й на ділову активність суб'єктів господарської діяльності, спрямовуючи кредитні ресурси, насамперед, у ті сфери економіки, розвиток яких має пріоритетне значення для суспільства.

Однак, розглядаючи подальший розвиток кредитування в Україні, потрібно насамперед зосередити всі зусилля на вирішенні питань щодо вдосконалення законодавства України, яке спрямоване на регулювання кредитної діяльності банків, системи кредитування і усунення незахищеності банків від ненадійних позичальників.

Слово «кредит» походить вiд латинського credere — довiряти, або вiдповiдно credo — вiрю. Довiра — фундамент кредитних вiдносин, одна з найважливіших передумов їх виникнення. Проте нині ця передумова часто відступає на другий план. Для виникнення кредитних відносин і укладення кредитної угоди самої довiри зараз замало, бо майже завжди існує ризик несвоєчасного чи неповного повернення кредиту.

Окрім довіри, обов’язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.

Професор М. Савлук трактує кредит як суспільні відносини між економічними суб'єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.

Недосконалість законодавчої бази для банківської діяльності взагалі і кредитної зокрема. Один із найактивніших і найризикованіших видів діяльності банків залишився без законодавчого регулювання. Існуюче Положення НБУ «Про кредитування» регламентує тільки діяльність банків з проведення кредитних операцій. Діяльність же позичальників щодо отримання, використання, повернення банківських кредитів зокрема та інших кредитів взагалі, залишилася з правової точки зору не повністю врегульованою. Тому банки у багатьох випадках не мають законних підстав для обґрунтованого впливу на позичальників щодо ефективного використання та повернення ними банківських коштів, у результаті чого зазнають збитків.

Нині правовідносини у сфері кредитування регулюються в основному нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування», в яких містяться загальні норми та положення з питань банківського кредитування, грошово-кредитної політики, захисту прав та інтересів кредиторів і забезпечення стабільності усієї банківської системи. При цьому права банків зафіксовані у цих та інших законах ігноруються. Отже, у нормативно-правовому аспекті доцільно удосконалити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави.

Для того, щоб збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій потрібно в Законі України «Про банківське кредитування» визначити всі види банківських кредитів, включаючи і малорозвинені кредити, а також форми і методи кредитування; визначити порядок організації контролю у процесі кредитування; передбачати інфляційні ризики та інші важливі питання. Всі ці доповнення відіграють позитивну роль не лише для банків, але й для позичальників, які зможуть розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів, та держави, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.

Непрофесійні дії органів управління та персоналу банків щодо надання і, особливо, супроводження кредитів. Зусилля підрозділів установ банків не завжди сконцентровано в напрямку забезпечення безпеки кредитних операцій, а їхні дії не в повному обсязі бувають узгодженими й організованими. Посадові особи, залучені до кредитної діяльності, не завжди розуміють реальність загроз кредитним коштам під час проведення кредитних операцій, тому ефективність перевірки позичальників не завжди забезпечує об'єктивну картину їхніх можливостей, стану та діяльності.

Недобросовісна поведінка, а подекуди і кримінальний характер діяльності позичальників. Як показує практика роботи правоохоронних органів, певна частина комерційних підприємств створюється заздалегідь, маючи на меті протиправну, злочинну діяльність, спрямовану насамперед на отримання коштів нечесним шляхом, у тому числі і незаконне отримання або використання кредитних коштів. Слід зауважити, що у ринковій економіці завжди існує ризик вкладення коштів як у банків, так і у підприємств. Тому на їх повернення впливатиме не тільки кримінальний характер діяльності позичальників, а й професійні якості та досвід роботи працівників підприємств, банків, поведінка контрагентів і партнерів, кон’юнктура ринку, зміни в правовому полі тощо.

Не менш важливим сьогодні залишається питання професійних вимог до банківських працівників. Національний банк України визначає своїми нормативно-правовими актами професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів банків та має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам для зайняття зазначених посад.

Банки зобов’язані розробляти та затверджувати внутрішньобанківські положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальників, їх класифікації, достатності резервів під кредитні ризики.

Щодо проблем у організації кредитних відносин на мікроекономічному рівні, то досить суттєвою на сьогодні є проблема наявності значної частки проблемних кредитів у портфелях комерційних банків [2,с.134].

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики. Вони ускладнюють реалізацію функції кредитного посередництва — видачі нових кредитів стримується обсягом раніше виданих позичок та порушуються базові принципи кредитування: поверненості і строковості.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними операціями банку з допомогою відповідних методів управління.

Проблемними, насамперед, є кредити, ризик по яких є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку. Ці заходи варто здійснити якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть необоротними. При цьому варто врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою боргу і втратою процентів.

Доцільно проводити ефективну кредитну політику та організацію кредитної роботи в банку, включаючи наявність досвідченої команди кредитного аналізу та контролю, яка, безперечно, за вартістю значно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.