Банківська система України

Зміст Вступ

1. Сутність, історичний розвиток банківської системи в Україні та її сучасний стан (1991;2014 рр.)

2. Роль Національного банку України в банківській системі

2.1 Керівні органи Національного банку

2.2 Функції Національного банку України

2.3 Банківське регулювання і банківський нагляд

3. Комерційні банки в економіці України

3.1 Правовий статус та діяльність комерційних банків

3.2 Державні банки в банківській системі

3.3 Іноземні банки в економіці України

4. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України Висновки

Список використаних джерел Додатки

Вступ Банківська система посідає чільне місце в економічному розвитку будь-якої держави. Як важливий інструмент грошово-кредитного регулювання економіки, банківська діяльність сприяє мобілізації та використанню грошових ресурсів, забезпечує виконання фінансових зобов’язань, визначає динаміку інвестиційного процесу. Ефективно організована банківська система є запорукою сталого економічного зростання.

Для банківської системи України характерна значна кількість проблем і прогалин у її функціонуванні, що гальмують процес розвитку як банківської системи зокрема, так і всієї економіки України в цілому. Нерозв’язаними залишаються проблеми: підвищення рівня капіталізації банків; ефективності функціонування банківської системи та способів оцінювання цієї ефективності; удосконалення державної стратегії розвитку банківської системи, яка б сприяла її надійній та ефективній діяльності. У зв’язку з цим виникає об'єктивна необхідність проаналізувати теоретичні основи, охарактеризувати банківську систему, запропонувати практичні рекомендації для поліпшення управління її розвитком.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А. Пігу, Дж. Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова, Е. Жуков. Виявленням сутності банківської системи України займалися такі вітчизняні вчені як Мороз А. М., Савлук М.І., Єпіфанов А.О., Маслєнніков В.В., Дзюблик О. В., Рекіянов С.О., Івченко К. А. Дослідженням питань еволюції української банківської системи — Денисенко М. П., Д’якова І.І., Мордань Є.Ю., Малиновська Т. М., Васюренко О. В., Прилуцький О. В. Висвітлюють питання щодо проблем і перспектив розвитку банківської системи України праці Вінника І.Ю., Фаюри Н. Д., Тисячної Ю.С., Демчука Н.І., Возняка В.Ю.

Не зважаючи на значну кількість праць та на певні успіхи в дослідженнях, присвячених різним аспектам діяльності банківської системи України, дане питання залишається актуальним. Розвиток економіки й банківської системи як одного із визначальних факторів економічного зростання є динамічним, отже, потребує систематичного вивчення. Зовнішні чинники такі як економічні кризи, політична нестабільність чинять вплив на функціонування банківської системи й може негативно впливати на фінансову стабільність країни. А тому є доцільним аналіз негативних і позитивних тенденцій в контексті розвитку банківської системи України для виявлення правильних шляхів розвитку з використанням досвіду власного й інших країн. Актуальним є і виявлення існуючих проблем вітчизняної банківської системи з метою їх усунення і забезпечення сприятливих умов для економічного розвитку України.

Метою даної курсової роботи є дослідження сутності банківської системи, процесу становлення банківської системи України ї її сучасного стану, виявлення проблем у її функціонуванні та розробка рекомендацій для перспективного розвитку.

Досягнення мети курсової роботи передбачає розв’язання таких завдань:

· розкрити економічну сутність, структуру й функції банківської системи;

· виявити структуру й роль в економічному розвитку банківської системи України;

· дослідити процес становлення і розвитку української банківської системи;

· розкрити діяльність Національного банку України та комерційних банків ;

· провести аналіз сучасного стану банківської системи України;

· виявити проблеми та перспективи розвитку української банківської системи.

Об'єкт дослідження — проблеми та перспективи розвитку банківської системи України, як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах становлення ринкової економіки та механізми регулювання.

Предмет дослідження — теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та розвитку банківської системи України.

Теоретичною та методологічною основою даної курсової роботи стали фундаментальні положення зарубіжної та вітчизняної теорії функціонування та розвитку банківської системи. Для досягнення визначеної мети залежно від складності наукових завдань застосовувався комплекс загальнонаукових методів: аналіз і узагальнення, класифікація, оцінювання; системний та порівняльний аналіз.

економічний комерційний банк

1. Сутність, історичний розвиток банківської системи України та її сучасний стан (1991;2014 рр.)

У будь-якій державі незалежно від домінуючої економічної моделі та способу організації суспільних відносин банківська система відіграє ключову роль. Саме вона забезпечує економіку необхідним обсягом фінансових ресурсів, забезпечуючи вільних рух капіталу, розрахунки суб'єктів господарювання, кредитування економіки, а також реалізацію інших функцій та завдань.

Банківська система — це не довільне явище, а складова частина кредитно-грошової системи, елемент економічного базису суспільства, яка розвивається за законами ринкової економіки. Ця система — внутрішньо організована, взаємопов'язана, має загальну мету та завдання.

Умовами нормального функціонування банківської системи є:

1) достатня кількість у країні діючих банків і кредитних установ;

2) відсутність у системі зайвих елементів, тобто банківських установ, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій бо утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення;

3) наявність центрального банку;

4) існування поряд із центральним банком найрізноманітніших комерційних банків, які охоплюють усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг;

5) діяльність банків і кредитних установ, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

Банківська система є законодавче визначеною, чітко структурованою сукупністю фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю.

Специфіка банківської системи виявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і регулювання грошової маси;

6) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

Важливою функцією банківської системи є функція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає в тому, що банки оперативно змінюють масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші.

Для банківської системи характерна трансформаційна функція, яка полягає в тому, що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб'єктів господарювання і передаючи їх іншим, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й строки грошових капіталів та фінансові ризики.

Крім зазначених функцій, банківська система також виконує стабілізаційну функцію, тобто забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку. Оскільки для банківської діяльності характерна висока ризикованість, і банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. [7, c. 299].

Історичний досвід свідчить про те, що та або інша структура банківської системи залежить від конкретних суспільно-економічних умов. Результативність діяльності банківської системи ринкового типу доцільно оцінювати поетапно, зважаючи на зміну параметрів функціонування як власне банківської системи, так і її окремих складових. Опрацювавши відповідний матеріал з цієї теми, можемо подати власну схему еволюції розвитку банківської системи України. Отже, еволюцію розвитку банківської системи України можемо подати чотирма блоками: перший — становлення (перші чотири етапи), другий — стабільності (п'ятий та шостий етап), третій — кризовий (сьомий етап) та після кризовий блок (рис. 1.1).

Створення банківської системи в Україні на основі державних банків розпочалось в 1991р. з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи. Поява дворівневої банківської системи в Україні була першою ознакою переходу до ринкової економіки. Створення Національного банку України відбулося на базі Українського Республіканського відділення Держбанку СРСР.

Рис. 1.1. Етапи розвитку банківської системи України Створення банківської системи в Україні на основі державних банків розпочалось в 1991р. з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким було закладено основи класичної дворівневої банківської системи. Поява дворівневої банківської системи в Україні була першою ознакою переходу до ринкової економіки. Створення Національного банку України відбулося на базі Українського Республіканського відділення Держбанку СРСР.

Виділяють такі етапи розвитку сучасної банківської системи:

Перший етап — 1991;1992 рр. — процеси перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. Основне завдання цього етапу полягало в чіткій організації ринкових структур, які б забезпечували умови для розвитку конкуренції і підприємництва у сфері руху фінансових ресурсів.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап — 1992;1993 рр. — виникнення банків «нової хвилі».

На цьому етапі з різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків. Ці банки починали своє становлення з «нуля»: офісні приміщення, грошові сховища, системи охорони і сигналізації, локальні комп’ютерні мережі, телекомунікації та інше придбавалися за власні кошти, що оподатковувалися. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою КМУ «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Це почало не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних «кишенькових» банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992;1994рр., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. Протягом цього періоду здійснено демонополізацію банківської системи, забезпечено її функціонування на дворівневій основі. На кінець 1993 pоку у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап — 1994;1996 рр. — перші банкрутства.

Активізація роботи НБУ з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Запроваджена система регулювання діяльності банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників [6, с.77−78].

Тоді банківська система перебувала в стані стагнації: відбувається скорочення розміру активів деяких банків, спостерігається велика розбіжність у концентрації банківського капіталу, третина зареєстрованих банків не мали необхідного сплаченого статутного фонду.

Четвертий етап — 1996;2000 рр. — стабілізація банківської системи та впровадження національної валюти — гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба НБУ з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ. На цьому етапі виділяють період до і після кризи 1998 р., пов’язаний з дефолтом у Росії. Наслідки цієї кризи призвели до девальвації гривні, що, у свою чергу, вплинуло на знецінення банківського капіталу, зниження прибутковості активів та до масового відпливу депозитів фізичних осіб із банківських рахунків в обмін на іноземну валюту [6, с.78−79].

П’ятий етап — 2000;2004 рр. — удосконалення банківської системи.

У цей період відбувається поступова стабілізація курсу гривні, проведення виваженої грошово-кредитної політики, зростання стійкості кредитної системи, поступовий перехід від монетарних методів управління економікою до ринкової трансформації та структурного реформування, удосконалюється нормативно-правова база. Зокрема, у 2000 році був прийнятий новий Закон України «Про банки і банківську діяльність», який визначив структуру банківської системи (перший рівень — НБУ, другий рівень — інші банки) і врегулював основні засади створення і ліквідації банків, також визначив порядок здійснення нагляду за комерційними банками і застосування заходів впливу. Уперше передбачено поділ банків за територіальною ознакою, цілями створення і мінімальними розмірами статутного капіталу. У 2001 році створено орган гарантування депозитів в Україні на підставі Закону «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20.09.2001р. Основним завданням фонду стало забезпечення розміщених у банках вкладів фізичних осіб та, у випадку банкрутства банку, відшкодування коштів за їх вкладами, що водночас, сприяє стабільності банківської системи

На цьому етапі спостерігається тенденція збільшення кількості діючих банків, а також помітне зменшення банків, які перебували у стані ліквідації (рис 1.2).

Рис 1.2 Основні показники діяльності банків (01.01.2014р). 23, с.25]

Шостий етап — 2005;2007 рр. — поглинання банків іноземним капіталом.

Починаючи з 2005 року, спостерігається стійкий інтерес до української банківської системи з боку іноземних банків. Українські банки сподіваються мати доступ до недорогих, порівняно з внутрішніми, фінансових ресурсів та отримати підтримку іноземних власників. У той же час іноземні банки зацікавлені у виході на український ринок, адже дохідність українського ринку значно перевищує показники економічно розвинених країн світу, а надійність української банківської системи на фоні економічного зростання України не викликає сумнівів.

Банківський сектор України визнано інвестиційно найпривабливішою галуззю. Іноземні експерти пояснюють підвищену цікавість іноземних банків до України бідністю українських громадян — населення багатших країн такої гострої проблеми в кредитах не має. На рис 1.2 ми бачимо яскраву тенденцію до збільшення кількості банків зі ноземним капіталом в цей період.

Частка іноземного капіталу в банківській системі України з початку 2005 року до кінця 2007;го зросла з 9,6 до 35%. Кількість банків з іноземним капіталом за той час збільшилась з 19 до 47 банків, у тому числі зі 100%-им іноземним капіталом — із 7 до 17 [7, с.82−83].

Крім того, упродовж цього періоду почала відновлюватися довіра населення до банківської системи та національної валюти, про що свідчить залучення значного додаткового обсягу депозитів з одночасним поліпшенням їх строкової структури.

Сьомий етап — 2-ге півріччя 2008р.-2009 рр. — період світової фінансової кризи.

Починаючи з 2-го півріччя 2008 року, в Україні почали спостерігатися кризові явища в економіці загалом та банківському секторі зокрема.

Світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі України. Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто-, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Проте в умовах, коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. У результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 15−7%, крім того, були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. НБУ, щоб запобігти можливій фінансовій кризі в Україні, значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів.

Нестабільна ситуація з національною валютою і доларом спричинила відплив коштів з банківської сфери. За даними НБУ, обсяг депозитів на 01.01.2009 р. становив 359,7 млрд. грн. За 2008 рік темпи зростання депозитів становили 126,7 проти 152,7% на кінець грудня 2007 року. У січні 2009 року відплив депозитів з українських банків становив 21 млрд. грн. Цей факт є прямою ілюстрацією недовіри до банків.

З рис 1.2 видно, що кількість зареєстрованих банків цього періоду залишалася незмінною, проте частка іноземного капіталу збільшувалась.

Очікуваний обвал ринку нерухомості, зниження цін на товари, які становлять основу українського експорту, і падіння курсу гривні негативно позначилися на спроможності позичальників виконувати свої зобов’язання. З уповільненням темпів зростання кредитування (за перших сім місяців 2008 р. обсяг кредитування юридичних осіб зріс на 22,4%, а фізичних — на 27%, проти, відповідно, 63 і 98% за 2007 рік) частка проблемних кредитів лише збільшувалась [7 с.107].

Восьмий етап — з 2010 р. — після кризовий період. В умовах скорочення експорту, гострої недостатності іноземної валюти і девальвації гривні надані кредити в іноземній валюті стали головним генератором широкої масштабної банківської і економічної кризи в Україні. На рис 1.2 чітко можна спостерігати збільшення кількості іноземного капіталу та велику їх частку в банківській системі України останніх років. Для підтримки ліквідності і платоспроможності банків Національним банком України були надані кредити рефінансування переважно великим банкам на суму понад 120 млрд. грн. У 2011;2012 рр. стан вітчизняної банківської системи стабілізувався. Подолавши труднощі кризи 2008;2009 рр. і наростивши капітал у 2,3 разу активи у 1,8 разу та погасивши 22,3% зовнішньої заборгованості, за 2012 р. банківська система отримала позитивний результат своєї діяльності — 4,3 млрд грн прибутку — та вийшла на позитивні показники рентабельності капіталу та активів [ 11, с. 8]

Основні показники діяльності банків розміщенні в додатку А.

Щодо післякризового стану національної банківської системи, можна сказати, що банківською системою досягнута хитка рівновага. Будь-яка необережна дія, зокрема з боку регулятора, може викликати поновлення панічних настроїв та поглиблення кризового стану; Необхідно зазначити банківська система за відсутності чіткої стратегії дій з боку НБУ перебуває у стані стагнації за всіма базовими показниками (прибуток, розмір капіталу, динаміка активів та кредитно-інвестиційного портфелю);

— частка «поганих» кредитів у структурі кредитно-інвестиційного портфелю є небезпечною (до 30% від загального обсягу);

— робота Уряду і НБУ з банками-банкрутами не завершена. Пролонгація роботи з проблемними банками призвела до того, що майже 70% від їх кредитних портфелів на сьогодні є проблемними;

— продовжується політика зовнішніх запозичень (криза нічому не навчила), при цьому досі не розроблена програма розвитку внутрішнього інвестиційного ринку.

Підсумовуючи вищевикладене, слід підкреслити, що залежно від динаміки економічного зростання в еволюції банківської системи України можна виділити чотири блоки, кожен з яких охоплює один або декілька етапів, що визначають значну зміну кількісних та якісних характеристик системи.

2. Роль Національного банку України в банківській системі

2.1 Керівні органи Національного банку Відповідно до статті 8 Закону України «Про Національний банк України» керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду ВРУ за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Президент України та ВРУ призначають по сім членів Ради Національного банку. [10]

Рада Національного банку має, зокрема, такі повноваження:

1) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, публікує їх в офіційних виданнях та подає щорічно до Верховної Ради України для інформування;

2) здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики;

3) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;

4) затверджує щорічно кошторис доходів та витрат Національного банку на наступний рік;

5) подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічно до 1 квітня відомості про частину прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахування до Державного бюджету України, для включення до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік;

6) затверджує Регламент Ради Національного банку України;

7) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

8) затверджує річний план проведення аудиторських перевірок структурних підрозділів Національного банку;

9) визначає до 1 листопада звітного року аудиторську фірму, яка має досвід у проведенні аудиту за міжнародними стандартами аудиту;

10) розглядає аудиторський висновок та затверджує до 30 квітня наступного за звітним року річну фінансову звітність Національного банку;

11) затверджує рішення Правління Національного банку про участь Національного банку у міжнародних фінансових організаціях;

12) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно: методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики; окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України; політики курсоутворення та валютного регулювання та інших питань;

13) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

14) затверджує за поданням Правління Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників.

Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку (крім випадків погодження відповідно до цього Закону кандидатур на посади заступників Голови Національного банку) або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.

Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку. Члени Ради Національного банку зазначені у додатку Б.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за посадою.

Правління Національного банку:

1) приймає рішення:

· щодо надання пропозицій Раді Національного банку стосовно розроблення Основних засад грошово-кредитної політики;

· щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку із цих питань та необхідності ;

· забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти;

· щодо банківського регулювання та нагляду;

· щодо організації системи рефінансування;

· щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики, валютного регулювання та управління золотовалютними резервами;

· щодо функціонування платіжних систем та організації розрахунків;

· про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;

· про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку;

· про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;

· щодо лімітів позабалансових зобов’язань НБУ та інших питань

2) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення;

3) визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку, затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;

4) розробляє та подає на затвердження Раді Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників;

5) встановлює порядок надання юридичним особам, які мають намір здійснювати банківську діяльність, банківських ліцензій, а також ліцензій іншим юридичним особам у випадках, передбачених законом

6) видає нормативно-правові акти Національного банку;

7) затверджує Регламент Правління Національного банку України;

8) виконує функції, передбачені статтями 3, 7, 23, 28 і 64 Закону «Про Національний Банк України», та інші функції, що випливають з основної мети діяльності НБУ та не віднесені до повноважень Голови Національного банку та Ради Національного банку[10].

Таким чином, Правління, на відміну від Ради Національного банку, яка визначає основні засади грошово-кредитної політики України, безпосередньо забезпечує реалізацію зазначеного напрямку фінансової політики держави. Слід підкреслити, що Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку[9].

Голова Національного банку призначається на посаду ВРУза поданням Президента України більшістю від конституційного складу ВРУ строком на п’ять років. Відповідно до статті 19 Закону України «Про Національний банк України» Голова Національного банку України має такі повноваження:

1. Керує діяльністю Національного банку.

2. Діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями.

3. Головує на засіданнях Правління Національного банку.

4. Підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком.

5. Розподіляє обов’язки між заступниками Голови Національного банку

6. Видає розпорядчі акти, обов’язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;

7. Приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку та Правління Національного банку відповідно до цього Закону

8. Одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку. 13]

2.2 Функції Національного банку України Національний банк України — найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.

Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет).

У сфері валютного регулювання НБУ складає разом із урядом платіжний баланс країни, контролює дотримання затвердженого ВРУ ліміту зовнішнього державного боргу України, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам, нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей, видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, тощо.

На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Виконуючи функцію банку банків, НБУ надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов’язаних зі структурною перебудовою економіки України.

Як банк держави НБУ організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування державного бюджету України.

Відповідно до функції організатора міжбанківських розрахунків НБУ створив і запровадив із січня 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Нині всі банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських платежів (СЕП) НБУ.

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави. Метою грошово-кредитної політики є регулювання пропозиції та попиту на позиковий капітал через ефективне управління грошовою масою[13].

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.

Обов’язкові резерви встановлюють у вигляді певного процента від загальної суми залучених ресурсів, за винятком отриманих міжбанківських кредитів, які не підлягають резервуванню. Резервні кошти зберігають на рахунках банків у НБУ, вони не можуть бути використані ними на фінансування власних операцій. Таким чином, якщо НБУ необхідно зменшити пропозицію грошей в економіці, норму обов’язкового резервування буде підвищено.

Процентна політика Національного Банку — інструмент грошово-кредитної політики НБУ, який використовується з метою регулювання попиту та пропозиції на грошові кошти шляхом зміни процентних ставок за своїми операціями та шляхом надання рекомендацій щодо встановлення процентних ставок.

З метою ефективного управління грошово-кредитним ринком Національний банк встановлює за своїми операціями такі процентні ставки: облікову; за кредитами овернайт; рефінансування; за стабілізаційними кредитами; за депозитами овернайт; ставки залучення тимчасово вільних коштів банків[14].

Політика рефінансування комерційних банків ґрунтується на наданні НБУ кредитним установам позик під визначені види забезпечення за встановленою ставкою рефінансування[13]. У лютому 2014 року облікова ставка Національного банку України залишалася на рівні 6,5% річних.

Середньозважена процентна ставка за всіма інструментами рефінансування порівняно із січнем зросла до10,4% річних. Зростання вартості рефінансування відбулося насамперед через надання Національним банком України довгострокових кредитів під програми фінансового оздоровлення окремих банків. Зазаначені кредити надавалися під 18,4% річних, а їхній обсяг становив 25,1% від загального обсягу наданого рефінансування. Крім того, у лютому на 8.1 процентного пункту зросла вартість кредитів, наданих шляхом проведення тендера, — до 14, 6% річних. Стабілізаційні кредити у лютому не надавалися. Проте надавалися інші короткострокові кредити під 19,5% річних, що також визначило зростання середньозваженої процентної ставки. вартість кредитів овернайт у лютому залишалася на рівні 7,5% річних[15, с. 30]. Зміна процентних ставок Національного банку зображена в таблиці 1.

Таблиця 1 Процентні ставки Національного банку України, %[15, с. 30]

Управління золотовалютними резервами забезпечується шляхом здійснення НБУ валютних інтервенцій, тобто операцій з купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо інших валют і також на загальний попит та пропозицію грошей в економіці.

Купівля НБУ цінних паперів на відкритому ринку буде означати збільшення грошової маси, а відтак і кредитних можливостей банків; операції з продажу призведуть до скорочення грошових ресурсів та відповідних кредитних обмежень[13].

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

12) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

13) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установам;

14) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

15) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

16) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей та інші функції[10].

2.3 Банківське регулювання і банківський нагляд Специфічними формами управління банківською системою є банківське регулювання і банківський нагляд.

Відповідно до ст. 1 Закону про НБУ банківське регулювання — одна з функцій Національного банку, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Зміст поняття «банківське регулювання» включає в себе більш вузьке за змістом поняття «банківський нагляд» .

Головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Цілями банківського регулювання є: забезпечення дотримання державних, суспільних та приватних інтересів у процесі підприємницької діяльності кредитних організацій та забезпечення безперервного грошового обігу, ефективності платежів та міжбанківських розрахунків між суб'єктами економічного обороту.

Банківське регулювання здійснюється Національним банком України. Державне регулювання діяльності банків здійснюється НБУ у таких формах:

I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) установлення обов’язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов’язкових резервів для банків;

3) установлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення відсоткової політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентські відносини;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорт та експорт капіталу.

У сукупності форми банківського регулювання спрямовані на створення єдиних державних стандартів банківської діяльності в Україні, що дає змогу забезпечувати рівні умови при здійсненні діяльності банків та інших фінансово-кредитних установ і стабільність банківської системи України[16].

Банківський нагляд — система заходів щодо контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, законодавства і встановлених нормативів з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.

НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

Завданнями банківського регулювання та нагляду є: захист інтересів клієнтів і вкладників від неефективного управління та шахрайства; створення конкурентного середовища в банківському секторі; забезпечення прозорості банківського сектору; підвищення стійкості та ефективності банківської діяльності.

Основними принципами організації сучасного банківського нагляду. є:

1) багаторівневість системи нагляду за банками;

2) постійне вдосконалення нормативного та методичного забезпечення наглядових процесів;

3) вдосконалення наукового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення банківського нагляду;

4) постійне підвищення кваліфікації спеціалістів банківського нагляду;

5) посилення публічності та прозорості фінансового стану банків, широке використання механізмів ринкової самодисципліни[10].

3. Комерційні банки в економіці України

3.1 Правовий статус та діяльність комерційних банків Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у певні, визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Комерційний банк є суб'єктом підприємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право на підставі ліцензії здійснювати перелік операцій, серед яких: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; 4) операції з валютними цінностями; 5) емісія власних цінних паперів; 6) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 7) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 8) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 9) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); 10) лізинг; 11) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів та іші послуги.

За умови отримання письмового дозволу НБУ банки також мають право здійснювати такі операції: здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) грошових лотерей; перевезення валютних цінностей та інкасація коштів; операції за дорученням клієнтів з фінансовими активами; довірче управління коштами та цінними паперами; депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів[10].

Можливість здійснення банком тих чи інших операцій підтверджується ліцензією, яка видається Національним банком України. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральні. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою Національного банку України та підлягає державній реєстрації шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.

Банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки). Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю.

Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі уряду або уповноважених ним органів Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має суттєву частку, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації[11].

Щодо кількості банків в Україні, то протягом 2012 року за Державним реєстром вона зменшилась на 22 банки.

Рис 3.1 Інформація щодо кількості банків в Україні[17, с. 57]

Якщо говорити про територіальне розміщення комерційних банків в Україні, то найбільша частка припадає на Київ та Київську область, Донецьку, Одеську та Дніпропетровську області. Така концентрація пояснювалася насамперед тим, що зазначені регіони є найбільш розвинутими промисловими регіонами та мають високий інвестиційний рейтинг. Водночас одинадцять регіонів (Івано-Франківська, Черкаська, Миколаївська, Хмельницька, Кіровоградська, Херсонська, Рівненська, Житомирська, Вінницька, Тернопільська, Чернівецька області) забезпечували населення через філії та відділення банків Рис 3.2 Кількість банків та філій банків у розрізі регіонів[17, c. 57]

Фінансовий результат банківської системи за 2013 рік, згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, був позитивним. Станом на 01.01.2014 р. банки отримали чистий прибуток в розмірі 1436 млн. грн. Однією з причин нарощення прибутків банківської системи України є введення в дію з початку 2013 року постанови НБУ № 23, яка в свою чергу змінила правила формування резервів за активними операціями комерційних банків. В результаті цього в комерційних банків з’явилася можливість зменшити обсяг встановлених резервів під активні операції. Однак, зростання відсоткових ставок за депозитними вкладами та погіршення якості клієнтського кредитного портфеля не могло не знайти відображення у кінцевому результаті діяльності. Так, станом на 01 березня 2014 року БСУ отримала збиток в розмірі 2 642 млн. грн. Основною причиною збитків є значне збільшення обсягу сформованих резервів, що, в свою чергу, збільшились більше, ніж у 1,5 рази (7 532 млн. грн.) порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Станом на 01.03.2014 р. обсяг сформованих резервів становить 12 021 млн. грн. (рис. 4.6).

Рис. 3.3 Фінансовий результат діяльності банків України

За результатами 2013 року збиток показали 20 банків із 180 (11,11%), які подали звітність до НБУ. Загальна сума збитку показана збитковими банками за результатами 2013 року становила -6 683, 48 млн. грн. Найбільш збитковим банком був ПРОМІНВЕСТБАНК (-2 575,27 млн. грн.)

Рис 3.4 Топ 10 збиткових банків в Україні за результатами 2013 року [18, с 18]

Найбільш прибутковим банком за результатами 2013 року був ПРИВАТБАНК (1873,39 млн. грн.) Друге та третє місця належать УКРГАЗБАНКУ (1001,97 млн. грн.) та РАЙФФАЙЗЕН БАНКУ АВАЛЬ (730,05 млн. грн.)

Із загального розміру фінансового результату прибуткових банків 6,66 млрд. грн. (або 81,96%) прибутку припадає на 10 найприбутковіших банків.

Рис 3.5 Топ-10 прибуткових банків України за результатами 2013 р. [18,c19]

Протягом 2013 року чисті активи банківської системи України збільшились на 13, 4% (150,9 млрд. грн.) та станом на 01.12 014р. становили 1278 млрд грн. Зростання активів протягом 2013 року відбувалося переважно за рахунок нарощення клієнтского кредитного портфеля (збільшився на 96 075 млн. грн., у т. ч. зріс обсяг кредитів, наданих наданих суб'єктам господарської діяльності на 89 575 млн. грн.), а також вкладенням значного обсягу коштів в ОВДП (збільшився на 14 995, 25 млн. грн.) та станом на початок 2014 рок складає 81 047, 65 млн. грн. Значення середньозваженої відстокової ставки за ОВДП на первинному ринку за 2013 рік становило 12, 96% (в національній валюті)[18, c 19].

Динаміка активів банків з різною формою власності була нерівномірною: зростання активів державних банків було у межах середньоринкового показника — 13%; обсяг активів банків з російським капіталом у порівнянні з 2012 роком в абсолютному вираженні практично не змінився; активи західних банків скоротилися на 14%. Лідерами ж зростання були банки з українським приватним капіталом, зростання активів яких становило 28% як за рахунок органічного зростання, так і за рахунок «поглинання» інших фінансових установ та/або скупки кредитних портфелів. Так, лідерами зростання в 2013 році були Дельта банк (+85%), Брокбізнесбанк (+71%), ВіЕйБі Банк (+59%), Київська Русь (+50%), ФідоБанк (+42%). І навпаки, лідерами зі скорочення активів виявилися Кредит Дніпро (-30%), ВТБ (-26%), ІНГ банк (-16%), Райффайзен Банк Аваль (-9%), ОТП (-8%) Структурна характеристика активів банкізображена в додатку В.

За результатами 2013 року власний капітал банків збільшився на 13, 75% (23 279 млн. грн). Рівень покриття власним капіталом активів та кредитно-інвестиційного портфеля є прийнятним і становить 15,07% і 19,17% відповідно.

Протягом 2012 року обсяг регулятивного капіталу збільшився на 26 067 млн. грн., що в свою чергу частково є наслідком поступового збільшення статутного капіталу та позитивного фінансового результату. Коефіцієнт фондової капіталізації є високим та станом на 01.01.2014р. становить 90,37%, однак якість регулятивного капіталу банківської системи України залишається низькою, що в свою чергу пов’язано з наявністю збитків минулих років. Адекватність регулятивного капіталу протягом грудня зросла до 18,26% (18,1% станом на. 2013р.).

Рис 3.6 Динаміка основних показників власного капіталу банків України[18].

Станом на 01.01.2014р. обсяг зобов’язань банківської системи України складає 1085,5 млрд. грн. Основною складовою зобов’язань банківської системи України є портфель коштів клієнтів — 61.6% Стабілізація гривневої ліквідності фінансової системи в 2013 році призвела до зниження відсоткових ставок за банківськими вкладами.

Рис 3.7 Динаміка та структура зобов’язань банківської системи України

Так, станом на 01.01.2014р. середні відсоткові ставки за депозитами в національній та іноземній валюті складають 13,2% та 7,2% відповідно (16,6% ти 7,0% на початок року)[18].

Таким чином, простежується помітне зростання показників банківської діяльності у 2013 році, зокрема вихід на прибуткову діяльність. Водночас 2014 рік позначився певним спадом у сфері банківської діяльності, що зумовлено, зокрема, і політичними подіями, що відбуваються в країні.

3.2 Державні банки в банківській системі

У відповідності зі статтею 7 Закону України від 07.12.2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», державний банк в Україні - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. КМУзобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України[11].

Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів України здійснює управління державним банком у випадках, встановлених законом «Про банки і банківську діяльність», іншими законами і статутом державного банку.