Шляхи покращення стану ефективності використання активів ПАТ «Полтавакондитер»

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Сутність поняття «активи підприємства» як економічної категорії
• 1.2 Джерела формування активів підприємства та їх характеристика
• 1.3 Система показників, що використовуються при аналізі динаміки складу та структури активів підприємства
• РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ АКТИВІВ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ПОЛТАВАКОНДИТЕР»
• 2.1 Загальна характеристика ПАТ «Полтава — кондитер» та його фінансово — господарської діяльності
• 2.2 Аналіз динаміки складу та структури активів ПАТ «Полтавакондитер» шляхом загальної оцінки активів підприємства
• 2.3 Аналіз стану і структури оборотних активів ПАТ «Полтавакондитер»
• РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АКТИВІВ ПАТ «ПОЛТАВАКОНДИТЕР»
• 3.1 Шляхи покращення стану та ефективності використання основних засобів на підприємстві
• 3.2 Шляхи підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• Додатки

ВСТУП

Серед основних проблем, з якими на даному етапі розвитку економіки зіштовхуються українські підприємства, особливе місце належить ефективному управлінню активами, підприємства їх складом та структурою.

Забезпечення безперервного процесу виробництва — завдання оборотних активів. Оборотним активам належить особливе місце в структурі підприємства, тому що переважно вони забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства, кредитоспроможність і платоспроможність суб'єкта господарювання.

Необхідною умовою для підвищення ефективності використання оборотних активів є продумане визначення потреби в них. Однією з найважливіших його фінансово-господарських характеристик є ліквідність. Втрата ліквідності навіть на незначний період може привести не тільки до додаткових витрат, а й спричинити зупинку виробництва.

Якщо дебіторська заборгованість і виробничо-матеріальні запаси підтримуються на досить низьких рівнях, то ймовірність неплатоспроможності або нестачі коштів для забезпечення рентабельної діяльності досить висока. З ростом величини власних оборотних коштів як складової активів підприємства ризик втрати ліквідності зменшується.

Також необхідно не забувати про взаємозв'язок активів й рентабельності. Кожне рішення, пов’язане з визначенням рівня коштів, дебіторської заборгованості й матеріальних запасів, повинне бути розглянуте з позиції рентабельної діяльності.

Крім того, слід зазначити, що економічна ситуація в країні в цілому теж значно впливає на склад і структуру активів підприємства. Так, наприклад, у структурі оборотних коштів українських підприємств значну частину займає дебіторська заборгованість.

Об'єктом курсової роботи є публічне акціонерне товариство «Полтавакондитер», предметом — склад та структура активів підприємства.

Метою даної курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних питань складу та структури активів підприємства в сучасних умовах, пошук оптимальних шляхів їх оптимізації.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

— розкриття сутності, ролі й структури активів підприємства як окремої економічної категорії;

— визначення основних джерел формування активів підприємства й показників ефективності його використання;

— аналіз фінансового стану ПАТ «Полтавакондитер»;

— аналіз динаміки складу та структури активів ПАТ «Полтавакондитер»;

— пошук шляхів підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю організації та шляхи покращення станута ефективності використанняосновних засобів на підприємстві;

При написанні роботи були використані наступні методи: розрахунково-аналітичний, індексний, порівняльний аналіз, статистичні методи обробки кількісних даних, монографічний аналіз літератури, метод системного аналізу, узагальнення.

Інформаційною базою курсової роботи є: навчальні посібники, періодичні видання, фінансова звітність ПАТ «Полтавакондитер» за період з 2008; 2010 рр., а також підручники з фінансового менеджменту; фінансів підприємств.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Сутність поняття «активи підприємства» як економічної категорії

Активи підприємства — це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Залежно від строку та специфіки використання у виробничій діяльності підприємства активи поділяють на необоротні (фіксовані) та оборотні (поточні). Більш розширена класифікація активів подана в таблиці А.1

Активи підприємства — власність юридичної особи (підприємства), що має грошову вартість.

Необоротні активи підприємства — це сукупність матеріально-фінансових ресурсів, що використовуються в його господарській діяльності у своїй натуральній формі тривалий час (більше року) і мають значну вартість окремого об'єкта, а також довгострокове відчуження майна в підприємницьку діяльність інших суб'єктів господарювання. Необоротні активи призначені для тривалого використання в процесі фінансово-господарської діяльності. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові вкладення, а також незавершене будівництво, довгострокову дебіторську заборгованість тощо. Кошти, інвестовані в необоротні активи, є певною мірою знерухомленими, вилученими з обороту на тривалий період і не можуть бути оперативно використані на інші цілі. Тому інвестиції в необоротні активи, як правило, здійснюються за рахунок довгострокових джерел фінансування і докладно оцінюються з погляду їх доцільності[4].

Основні засоби є найважливішою складовою необоротних активів, оскільки є необхідними при організації будь-якого виробничого процесу. До основних засобів належать будівлі, споруди, транспортні засоби, меблі, електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування тощо. Кошти, інвестовані в основні засоби, так само як і самі основні засоби, часто називають основним капіталом.

Нематеріальні активи займають більш чи менш значущу частку необоротних активів залежно від специфіки діяльності підприємства, його фінансової та інвестиційної політики. В будь-якому разі — це активи, які досить швидко можуть втратити свою ринкову вартість внаслідок швидкого морального старіння. Тому їх вартість часто не враховують при обчисленні власного капіталу підприємства.

Основні засоби та нематеріальні активи неодноразово використовуються у виробничому циклі. В процесі такого використання їх вартість поступово зменшується внаслідок морального та фізичного зносу і переноситься на вартість виробленої продукції.

Довгострокові фінансові вкладення характеризують інвестиційну діяльність підприємства, безпосередньо не пов’язану з його основною діяльністю (якщо це не є вкладеннями в дочірні або асоційовані компанії). Кошти, вкладені у такий спосіб, є вилученими з господарського обороту і їх наявність може бути виправданою лише в разі високої прибутковості інвестицій та наявності вільних фінансових ресурсів, які не передбачено використовувати для розширення виробничої діяльності[2].

Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом не більше дванадцяти місяців з дати балансу. Значну частку оборотних активів на підприємствах складають запаси. До оборотних активів підприємства належать товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість, ліквідні цінні папери, грошові кошти тощо. Частина оборотних активів повністю використовується протягом одного виробничого циклу, а частина може залишатись невикористаною. Вартість використаних оборотних активів повністю переноситься на вартість виготовленої продукції, а активи поновлюються для забезпечення неперервності виробничого процесу.

Частина оборотних активів підприємства постійно перебуває в грошовій формі. Вона призначена для здійснення розрахунків з постачальниками, працівниками підприємства, бюджетом, виконання зобов’язань перед кредиторами, засновниками, банківськими установами та ін.

Кошти, інвестовані в оборотні активи підприємства, називають оборотним капіталом. Часто оборотним капіталом називають самі оборотні активи. Важливими характеристиками стану оборотних коштів на підприємстві є чистий оборотний капітал, що визначається різницею між оборотними активами та поточними зобов’язаннями, а також власний оборотний капітал, що визначає оборотні активи, придбані за рахунок власних коштів, і дорівнює додатній різниці між власним капіталом і необоротними активами підприємства.

Активи підприємства за ступенем ліквідності поділяють на кілька груп. Найменш ліквідними вважаються необоротні активи, більш ліквідними — товарно-матеріальні запаси, дебіторська заборгованість. Найбільш ліквідними активами є грошові кошти підприємства. Обсяг ліквідних активів, що значною мірою обумовлює платоспроможність та ліквідність підприємства, залежить від специфіки його діяльності, а також від бажання й уміння фінансових менеджерів підтримувати ліквідність та платоспроможність господарюючого суб'єкта на задовільному рівні. У цілому структура активів підприємства визначається його діяльністю і суттєво впливає на структуру фінансових ресурсів, а саме на співвідношення власних та залучених ресурсів, довгострокових і поточних зобов’язань підприємства[5].

Отже, основними перевагами необоротних активів порівняно з оборотними є:

ѕ менший ризик впливу інфляційного процесу та можливе збільшення ринкових цін на нерухомість вищими темпами, ніж темпи інфляції;

ѕ тривалий період використання у виробничому процесі, здатність приносити прибуток у разі несприятливої господарської діяльності.

До їх недоліків слід віднести наступні характеристики:

ѕ низький рівень маневреності;

ѕ неможливість швидко змінити структуру власних коштів;

ѕ низький рівень ліквідності і неможливість забезпечити потік платежів за погіршення платоспроможності підприємства.

В той же час слід враховувати основні переваги оборотних активів. До них відносять наступні:

ѕ можливість швидкого перетворення оборотних активів у грошові кошти;

ѕ можливість підвищити швидкість обігу шляхом раціонального управління Серед недоліків можна виокремити можливе інфляційне знецінення грошових коштів, додаткові витрати на утримання зайвих оборотних активів, вищий рівень фінансових ризиків[1].

1.2 Джерела формування активів підприємства та їх характеристика

Наявні у кожного підприємства активи, вони одержують з відповідних джерел. Джерела утворення майна підприємства поділяються на два види: власний капітал (внески власників, прибуток, резерви, фонди, безповоротне фінансування тощо) та зобов’язання (залучені кошти — кредити, кредиторська заборгованість тощо).

Між активами і джерелами їх утворення на підприємстві існує тісний взаємозв'язок. Яка сума є активів, така сума є джерел їх утворення. У вартісному виразі цю рівність можна виразити так:

А=Д. (2.1)

де, А — вартість активів;

Д — сума джерел активів.

Структура джерел формування активів підприємства може бути відображено з допомогою наступної структурно — логічної схеми (рисунок 1).

Рисунок 1 — Характеристика джерел формування активів підприємства

Джерела формування активів підприємства можуть існувати у багатьох формах, що наведені в таблиці А.3.

Як видно з таблиці серед основних джерел формування активів підприємства є власний капітал, що являє собою активи підприємства, що залишаються після вирахування його зобов’язань. Слід зазначити, що сума власного капіталу — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточну вартість прав власників підприємства.

Разом з тим, власний капітал є основою для початку і продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, він є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує такі функції:

ѕ довгострокового фінансування господарської діяльності - знаходиться у розпорядженні підприємства необмежено довго;

ѕ відповідальності та захисту прав кредиторів — відображений в балансі підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів від втрати капіталу;

ѕ компенсації понесених збитків — тимчасові збитки мають погашатись за рахунок власного капіталу;

ѕ кредитоспроможності - при наданні кредиту, за інших рівних умов, перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю та більшим власним капіталом;

ѕ фінансування ризику — власний капітал використовується для фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитись кредитори;

ѕ самостійності та влади — розмір власного капіталу визначає ступінь незалежності (автономності) та впливу його власників на підприємство;

ѕ розподілу доходів і активів — частки окремих власників у капіталі є основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації підприємства.

Збереження свого капіталу підприємство може забезпечити тільки при отриманні прибутку. Власний капітал утворюється двома шляхами:

ѕ внесенням власниками підприємства грошей та інших активів;

ѕ накопиченням суми доходу, що залишається на підприємстві[9].

Сума власного капіталу може збільшуватись внаслідок прибуткової господарської діяльності, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка (індексація) необоротних активів, переоцінка оборотних активів тощо).

ѕ Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із чистого прибутку. Тому за формами власний капітал поділяється на дві категорії:

ѕ інвестований (вкладений або сплачений капітал);

ѕ прибуток.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

ѕ статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і підлягає обов’язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць;

ѕ додатковий капітал (нереєстрований) — це додатково вкладений та індексований капітал, резервний капітал, спеціальні фонди і нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції. Так, статутний капітал — це первісне джерело інвестування та формування майна підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання відносин власності та управління підприємством, його розмір не може бути меншим за встановлену законодавством суму.

Активи підприємства можуть формуватися за рахунок прирівняних до власного капіталу джерел — забезпечення наступних витрат і платежів, величина яких на календарну дату може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування та цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

Забезпечення — зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат на: виплату відпусток працівникам, додаткове пенсійне забезпечення, виконання гарантійних зобов’язань, реструктуризацію, виконання зобов’язань щодо обтяжливих контрактів тощо. Суми створених забезпечень визнаються витратами і використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені.

Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Для здійснення господарської діяльності всі суб'єкти підприємництва, як правило, залучають майно через зобов’язання.

Зобов’язання — це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов’язання — це обов’язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов’язання можуть бути монетарними і немонетарними. Монетарні зобов’язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні - зобов’язання поставити товари або надати послуги визначеної кількості та якості.

Зобов’язання підприємства поділяються на: довгострокові, поточні, забезпечення, непередбачені зобов’язання.

До довгострокових зобов’язань належать:

ѕ довгострокові кредити банків;

ѕ інші довгострокові фінансові зобов’язання;

ѕ відстрочені податкові зобов’язання;

ѕ інші довгострокові зобов’язання.

ѕ Поточні зобов’язання включають:

ѕ короткострокові кредити банків;

ѕ поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;

ѕ короткострокові векселі видані;

ѕ кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;

ѕ поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;

ѕ інші поточні зобов’язання.

Непередбачене зобов’язання — це зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю.

Отже, констатуємо існування значного переліку джерел формування активів підприємства, що мають власні особливості та повинні бути в рівності з розміром активів[14].

1.3 Система показників, що використовуються при аналізі динаміки складу та структури активів підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства починають з вивчення складу і структури майна за даними балансу. У його складі виділяються оборотні (мобільні) та необоротні (іммобілізовані) кошти. Вивчається динаміка структури майна.

Аналіз динаміки складу і структури майна дозволяє встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства та окремих його видів. Зміна структури майна створює певні можливості для основної виробничої та фінансової діяльності впливає на оборотність сукупних активів. Показники структурної динаміки відображають частку кожного виду майна у загальній зміні сукупних активів, їх аналіз дозволяє зробити висновки про те, в які активи вкладено нові залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів.

Загальну структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів, який розраховується за формулою:

актив підприємство полтавакондитер

К_с= (Р +З)/Ф, (1.1)

де, Ф — іммобілізовані кошти (необоротні активи);

Р — грошові кошти, розрахунки та інші активи;

Ззапаси і витрати.

У ході внутрішнього аналізу структури активів необхідно з’ясувати причини зміни коефіцієнта за аналізований період.

Важлива характеристика структури коштів підприємства — коефіцієнт майна виробничого призначення, який розраховується за формулою:

К_вп= (В_овф+ В_нб+ В_вз+ В_нв) / А, (1.2)

де К_вп — коефіцієнт майна виробничого призначення;

де В_овф — вартість основних виробничих фондів;

В_нб — вартість незавершеного будівництва;

В_вз — вартість виробничих запасів;

В_нв — вартість незавершеного виробництва.

А — активи

Нормальне значення цього коефіцієнта для промислових підприємств не менше 0,5. У разі зниження цього показника нижче критичних розмірів необхідне поповнення власного капіталу або залучення довгострокових позикових коштів для збільшення майна виробничого призначення. Таким чином, в активах балансу відображається виробничий потенціал, який необхідний для ведення основної діяльності підприємства і створює умови для інвестиційної діяльності.

Однак в умовах перехідного періоду до ринку підприємства використовують різні фінансові схеми діяльності, за яких регулярно проводяться взаємозаліки з постійними контрагентами з дебіторської та кредиторської заборгованості у значних сумах, які становлять більшу частину загальної величини активів. Через це короткочасне зменшення величини активів не завжди свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

Після загальної оцінки динаміки складу і структури активів підприємства необхідно детально вивчити стан, рух і причини зміни кожного виду майна. В даному контексті доцільно провести декілька видів аналізу. Доцільно розпочати з аналізу стану основних засобів і необоротних активів підприємства. Матеріально-технічна основа процесу виробництва на будь-якому підприємстві — це основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюються за безпосередньої участі фінансів, за допомогою яких утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що опосередковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. У подальшому, по мірі участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна частина, що дорівнює зносу, переноситься на готову продукцію, друга — виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Частина вартості зношених основних фондів, перенесена на готову продукцію, по мірі її реалізації поступово накопичується у грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд формується за рахунок щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів.

На підприємстві з метою вивчення стану основних засобів за даними обліку і звітності обчислюються коефіцієнти зносу (К_з) і придатності (К_п), які характеризують відповідно частку зношеної частини основних засобів:

К_з= З_оз /П_воз (1.3)

К_п = 1 — К_з (1.4)

де З_оз — знос основних засобів;

П_воз — первісна (відновна) вартість основних засобів.

Ці показники обчислюються на початок і на кінець року (періоду). Збільшення коефіцієнта зносу означає погіршення стану основних засобів.

Важливе значення для оцінки стану засобів праці мають показники руху основних засобів: коефіцієнти оновлення (К_он) і вибуття (К_виб):

К_он = В_оз/В_кр (1.5)

К_виб = -В_оз/В_пр (1.6)

де В_оз — вартість основних засобів, що надійшли за звітний період;

— В_оз — вартість вибулих основних засобів за звітний період;

В_кр, В_пр — первісна (відновна) вартість основних засобів на початок і кінець року відповідно.

Зауважимо, що для виробництва продукції підприємству необхідні оборотні виробничі фонди, які включають виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара тощо), залишки незавершеного виробництва і видатки майбутніх періодів. Спожиті у процесі виробництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже у товарній формі (у вигляді готової продукції на складі та при відвантаженні), яка потім по мірі реалізації готової продукції переходить у грошову (грошові кошти при розрахунках, грошові кошти в касі підприємства та на його рахунках у банку).

Особливу увагу при вивченні стану і структури оборотних активів підприємства приділяють аналізові стану запасів і витрат, аналізові стану розрахунків з дебіторами та аналізові руху грошових коштів.

Для оцінки структури запасів товарно-матеріальних цінностей розраховується коефіцієнт накопичення:

К_н= (ВЗ+МШП+НВ)/ГП+Т (1.7)

де К_н — коефіцієнт накопичення;

ВЗ — виробничі запаси;

МШП — малоцінні і швидкозношувані предмети;

НВ — незавершене виробництво;

ГП — готова продукція;

Т — товари.

Коефіцієнт накопичення характеризує мобільність запасів і витрат, і при оптимальному варіанті він повинен бути менше 1. Дане співвідношення справедливе у тому разі, коли продукція підприємства конкурентоздатна і користується попитом[22].

Отже, серед показників, що використовуються для аналізу активів підприємства спостерігається тенденція до поділу їх на показники, що характеризують активи в цілому та ті, що окремо дають опис нематеріальних, оборотних активів.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ АКТИВІВ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «ПОЛТАВАКОНДИТЕР»

2.1 Загальна характеристика ПАТ «Полтава — кондитер» та його фінансово — господарської діяльності

ПАТ «Полтавакондитер», що у 1993 році в процесі приватизації набуло відповідного статусу до цього іменувалося як Державна кондитерська фабрика, створена в 1919 році шляхом концентрації п`яти кондитерських приватних підприємств. Джерелом для проведення аналітичної роботи служить фінансова звітність підприємства за період з 2008 — 2010 рр.

З метою збільшення торгової мережі створено за участю сторонніх осіб такі юридичні особи: ТОВ «Домінік «- м. Київ, Дніпропетровськ. Товариство має розгалужену мережу фірмових магазинів в Полтавській області.

Установчим документом є Статут ПАТ «Полтавакондитер» від 1993 року. ПАТ «Полтавакондитер» є підприємством приватної форми власності. Юридична адреса підприємства — Полтавська область, місто Полтава, вул. Спаська 10.

Метою створення підприємства є одержання прибутку.

Предмет діяльності:

1. виробнича діяльність;

2. виробництво какао, кондитерських виробів ;

3. закупівля сировини;;

4. оптова, дрібнооптова, роздрібна торгівля

В уставі підприємства відзначено, що ПАТ «Полтавакондитер «формує наступні фонди:

­ фонд розвитку виробництва,

­ фонд соціального розвитку,

­ єдиний фонд оплати праці.

­ резервний фонд,

­ ремонтний фонд,

­ інші фонди.

Однак на даний момент не всі зазначені фонди створені.

Органами управління є збори засновників, що є вищим органом правління, дирекція суспільства — виконавчий орган і ревізійна комісія — контролюючий орган.

При умовах переходу економіки України до ринкових відносин, істотного розширення прав підприємств в області фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного і якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки використання їхнього майна й капіталу, їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансовій стійкості й прибутковості, а також пошуку на цій основі способів підвищення й зміцнення фінансової стабільності.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів виробничої, комерційної й фінансово-господарської діяльності.

Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є аналіз забезпеченості, стану й ефективності використання підприємством основних фондів. Для якого використають ряд показників: фондоозброєність, що показує величину основних засобів на одного працівника; коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства, що відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства; коефіцієнт зносу, що показує рівень зносу; коефіцієнт оновлення, що показує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів; вибуття; приросту, що показує рівень збільшення основних засобів у звітному періоді проти минулого періоду; фондовіддача, що показує ефективність використання основних фондів; фондомісткість, характеризує забезпеченість підприємства основними засобами; рентабельність основних фондів визначає рівень використання основних засобів. Результати розрахунку показників забезпечення стану та ефективності використання основних засобів наведено в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 — Показники стану й ефективності використання основних фондів на ПАТ «Полтавакондитер» за період 2008;2010 рр.

Аналізуючи дану ситуацію на підприємстві констатуємо наступне: ПАТ «Полтавакондитер» не досить інтенсивно використовує свої основні засоби виробництва, про що свідчить спад фондовіддачі 2010 р. на 0,16 пункти в порівнянні з 2008 роком та на 0,17 пункти у порівнянні з 2009 роком. Але водночас не досить активно нарощуються обсяг основних засобів, про що свідчить зниження коефіцієнта оновлення (0,11 пункти в порівнянні 2010 року з 2008). Незначного покращення підприємство домоглося в 2010 році, коли спостерігалося зростання показника коефіцієнта оновлення, але в той же час аналогічно зростало і значення коефіцієнта зносу, що дещо нівелювало позитивний ефект росту коефіцієнта оновлення. До речі, таке відношення зі сторони керівництва є недосить коректним, що може призвести до передчасного зносу основних засобів, хоч показник зносу не досяг критичного значення 50%, але певні зміни відбулися, саме про це свідчить коефіцієнт зносу, який в 2008 році становив 34%, а в 2010 році - 42%. За проаналізований період було відмічено значне зниження коефіцієнта придатності (8%). Той факт, що спостерігається ріст фондоозброєності, є позитивною тенденцією для підприємства.

Матеріально — технічна база підприємства не досить часто відновлюється, про що свідчить коефіцієнт оновлення, хоча технологічні параметри підприємства повністю відповідають світовим стандартам і вдосконалюються, прагнучи перевершити конкурентів. Це й забезпечує продукції високу якість і постійний попит. Аналіз використання матеріальних ресурсів буде відбитий при аналізі рентабельності й ділової активності підприємства.

Комплексна оцінка фінансового стану підприємства, ступінь благополуччя та можливості вчасно, в повному обсязі виконувати підприємством свої зобов’язання, а також безперервне функціонування здійснюється за допомогою аналізу показників ліквідності, фінансової стабільності, рентабельності, діловій й ринковій активності

Ліквідність підприємства — це його здатність швидко й вчасно продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань.

Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів і короткострокової заборгованості.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчить той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальне надходження.

Для аналізу стану ліквідності ПАТ «Полтавакондитер «розглянемо таблицю 2.2.

Таблиця 2.2 — Показники ліквідності підприємства за період 2008 — 2010 рр.

За період 2008 — 2010 рр. на підприємстві помітно покращилися коефіцієнти ліквідності. Так ми можемо сказати, що підприємство мало в 2010 році 3,11 грн. оборотних активів на кожну гривню поточних зобов’язань, або поточні зобов’язання є в 3,11 рази меншими за оборотні активи. Даний показник за період 2008 — 2010 рр. зріс на 0,87 пункта та відповідно становить 138,54%, що говорить про підвищення кредитоспроможності й платоспроможності підприємства; підприємство могло б в один момент розрахуватися за всіма зобов’язаннями, оскільки оборотні активи перевищують його поточні зобов’язання. Але в цій ситуації є певний недолік. Звичайно для кредиторів, а особливо для короткострокових, таких як постачальників, чим більше значення коефіцієнта покриття, тим краще, для самого ж підприємства високе значення цього показника означає ліквідність, але також може вказувати на неефективне використання грошових коштів. Також збільшилися коефіцієнти швидкої й абсолютної ліквідності на 0,65 й 0,02 пункти відповідно, що також свідчить про ріст платоспроможності підприємства.

Позитивним явищем являється збільшення власного оборотного капіталу. З 2008 по 2010 рік він зріс на 26 590,6 тис. грн.

Аналіз фінансової стабільності підприємства представлений у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 — Показники фінансової стійкості ПАТ «Полтавакондитер»

Що стосується коефіцієнтів фінансової стійкості, то можна сказати наступне: збільшується питома вага власного капіталу в структурі всього майна підприємства. Помітно (на 65,1%) знизився коефіцієнт фінансування, що є позитивною тенденцією і свідчить про фінансову самостійність підприємства.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу майже досяг нормативного значення (0,5). Позитивним фактором є те, що підприємство забезпечене власними оборотними коштами, збереження такої тенденції й надалі може привести до підвищення показників ліквідності, платоспроможності.

Аналіз показників рентабельності ПАТ «Полтавакондитер» представлений у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 — Показники рентабельності підприємства ПАТ «Полтавакондитер» за період 2008 — 2010 рр.

Аналіз показників рентабельності свідчить про те, що підвищення рентабельності активів на 163,03% пов’язане з зменшенням майна підприємства в 2010 році, наявною базою виробничих потужностей та кадровим потенціалом. Разом із цим збільшується рентабельність власного капіталу на 0,02 пункта, що відповідає 155,11%.

Таким чином, варто відзначити, що ПАТ «Полтавакондитер» активно використовує свої виробничі потужності, про що свідчить про підвищення показників фондовіддачі (до 2008 року, що був кризовим та посприяв зниженню даного показника в наступному періоді), але неефективно нарощує основні засоби, що свідчить показник оновлення, придатності. Про ріст платоспроможності підприємства говорить ріст коефіцієнтів ліквідності. Зростання показників фінансової стійкості пов’язане зі збільшенням обсягів виробництва й можливістю забезпечення себе власними коштами. Ці ж фактори спричиняються підвищенню показників рентабельності активів і рентабельності продукції. Збільшення рентабельності власного капіталу говорить про раціональність додаткового збільшення капіталу підприємства.

2.2 Аналіз динаміки складу та структури активів ПАТ «Полтавакондитер» шляхом загальної оцінки активів підприємства

Для характеристики загальної структури активів використаємо показник співвідношення оборотних і необоротних активів, розрахунок якого показано в таблиці 2.5

Таблиця 2.5 -Аналіз структури активів

Аналіз таблиці показав, що велику питому вагу у структурі мають оборотні активи, що протягом аналізованого періоду коливалися на рівні, наближеному до 60%.Зауважимо, що протягом аналізованого періоду загальний обсяг оборотних та необоротних активів зріс на 38 311,6 тис. грн., що у відсотковому співвідношенні становить 22,47%. Зростання було спричинене збільшенням як показника оборотних активів так і необоротних. У ході аналізу з’ясовуємо, що на збільшення оборотних активів у 2010 році було спрямовано 54,14% приросту джерел коштів підприємства, що призвело до зниження на 0,055 пункту коефіцієнта співвідношення оборотних та необоротних активів. Зауважимо, що дані зміни не мали чітко визначеного характеру.

Важливою характеристикою структури коштів підприємства є коефіцієнт майна виробничого призначення, значення якого для ПАТ «Полтавакондитер» розраховано в таблиці 2.6. Також дана таблиця дає інформацію за показниками стану активів підприємства, що включають в себе коефіцієнти зносу, придатності, вибуття та оновлення.

Таблиця 2.6 — Показники оцінки структури та стану активів підприємства за період 2008 — 2010 рр.

Аналіз даних таблиці показав, що підприємство не потребує поповнення власного капіталу чи залучення довгострокових позикових коштів для збільшення майна виробничого призначення. Той факт, що коефіцієнт майна виробничого призначення скоротився в порівнянні з 2008 роком на 0,429 пункту не вплинуло на стан підприємства, оскільки показник не знизився нижче критичного рівня.

Моніторинг коефіцієнта зносу за період 2008 — 2010 рр. показав, що технічний стан основних фондів досить сприятливий для забезпечення основної діяльності. Той факт, що даний показник за аналізований період показав зростання в 0,08 пункту значно не вплинуло на характер діяльності підприємства. Дану тенденцію підтверджує і показник придатності, який на кінець аналізованого періоду становив 57,7%.

Позитивним є той факт, що підприємство проводить постійне оновлення основних засобів. Однак за період з 2008 — 2010 рр. коефіцієнт оновлення скоротився майже на 11%. Але дана ситуація не є критичною, оскільки коефіцієнт вибуття за даний період скоротився на 1 відсотковий пункт.

Більш конкретний аналіз структури необоротних активів і її зміни подано в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7 — Аналіз структури необоротних активів ПАТ «Полтавакондитер» за період 2008 — 2010 рр.

На підставі даних таблиці можемо констатувати, що невисока частка нематеріальних активів в структурі необоротних активів та високий ступінь їхнього зниження свідчать про невисокий рівень інноваційної стратегії підприємства, тобто спостерігаємо низький рівень орієнтації на вкладення в інтелектуальну власність. В цілому по підприємству спостерігалося зростання обсягу необоротних активів на 25,29%. Детально проаналізувавши структуру необоротних активів констатуємо, що найбільшу питому вагу складають основні засоби та незавершене будівництво, що характеризує орієнтацію на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності підприємства. Той факт, що основні засоби за 2008 — 2010 рр. скоротились майже на 6% або 3916,7 тис. грн., а частка незавершеного будівництва зросла на 13 686,4 тис. грн., що у відсотковому співвідношенні становить 719,35%. Саме за рахунок цих показників і було сформовано відповідні тенденції. Інші складові елементи також змінювалися, але їх вплив був незначним.

Отже, проведений аналіз показав, що активи підприємства знаходяться у задовільному стані та постійно оновлюються. Політика підприємства спрямована на розширення промислової діяльності підприємства, що проявляється в змінах необоротних активів.

2.3 Аналіз стану і структури оборотних активів ПАТ «Полтавакондитер»

У процесі аналізу активів підприємства важливу роль відіграє детальне дослідження стану та структури його оборотних активів. Особливу увагу при цьому приділяють аналізові стану запасів і витрат, аналізові стану розрахунків з дебіторами.

Структура оборотних активів — ця питома вага вартості окремих статей у загальній сумі оборотних активів. Аналіз складу й структури оборотних активів ПАТ «Полтавакондитер» представлений у таблиці 2.8

Таблиця 2.8 — Аналіз складу та структури оборотних активів ПАТ «Полтавакондитер» за період 2008 — 2010 рр.

Проведений аналіз показав, що найбільшу питому вагу в структурі активів підприємства на початок аналізованого періоду займає дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги та виробничі запаси. За період 2008 — 2010 рр. на підприємстві покращилася політика роботи з клієнтами, про що може свідчити скорочення частки дебіторської заборгованості на 1624,6 тис. грн. у порівнянні з 2008 р. та становила 40 189 тис. грн.

В той час ситуація, що склалася на підприємстві може призвести до виникнення дефіциту окремих видів сировини, перебоїв у процесі виробництва, недовантаження виробничих потужностей; збитків. Про таку можливість свідчить зниження показника виробничих запасів на 432,5 тис. грн., що відповідає 5,05% спаду та на кінець аналізованого періоду складав 31 923 тис. грн. або 26,21%. Також вплив на стан оборотних активів здійснювала дебіторська заборгованість за розрахунками, що протягом аналізованого періоду зросла на 15 983,1 тис. грн. та становила 25 039 тис. грн. Питома вага всіх інших складових була незначною та вагомого впливу не здійснювала.

В подальшому доцільно перейти до аналізу стану запасів і витрат, який наведено в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9 — Аналіз стану запасів та витрат ПАТ «Полтавакондитер» за період 2008 — 2009 рр.

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в складі виробничих запасів займають сировина і матеріали, їх питома вага у 2007 році склала 61,72%, а в 2010 році скоротилася на 1,54% та відповідно становила 60,18%, що відповідає 27 944 тис. грн. Значну питому вагу в структурі виробничих запасів займає готова продукція. В 2008 році готова продукція займала 22,73% від загальної величини виробничих запасів та за аналізований період зросла на 3,15% і становила 25,88%.

Дослідження запасів та витрат і оцінка структури запасів товарно — матеріальних цінностей відображено в таблиці 2.10

Таблиця 2.10 — Показники аналізу запасів та витрат ПАТ «Полтавакондитер»

Розрахункові дані підтверджують значне перевищення оптимального значення коефіцієнта накопичення, що може свідчити про несприятливу структуру запасів підприємства або про надлишкові і непотрібні виробничі запаси, невиправдане зростання залишків виробництва. Той факт, що за аналізований період значення показника скоротилося на 0,42 пункту. Але навіть це не виправило ситуацію, оскільки фактичний показник значно перевищував нормативне значення.

Отже, підсумовуючи вище сказане, зауважимо, що висока частка у структурі оборотних активів дебіторської заборгованості потребує ефективного підходу до управління нею. При тому, що підприємство не веде активної інноваційної політики — управління дебіторською заборгованістю виходить на перший план. Структура необоротних активів також характеризується високою часткою основних засобів, що потребує дій, спрямованих на підвищення ефективності їх використання.

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АКТИВІВ ПАТ «ПОЛТАВАКОНДИТЕР»

3.1 Шляхи покращення стану та ефективності використання основних засобів на підприємстві

Одним із найважливіших факторів збільшення обсягів виробництва продукції на промисловому підприємстві, здобуття ним конкурентоспроможної позиції на ринку є забезпеченість його основними засобами в необхідній кількості та асортименті, а також повніше й ефективніше їх використання. Забезпеченість підприємства основними засобами, їх технологічний стан та рівень ефективності використання безпосередньо впливає на загальний фінансовий стан, конкурентноздатність продукції, обсяги виробництва продукції, а також на показники її якості, сортності, асортиментності.

На сьогоднішній день дана проблема є достатньо актуальною та потребує не тільки обговорення, але й реального вирішення. Так, за даними статистичної звітності більшість українських підприємств застосовують зношене, застаріле обладнання (середній коефіцієнт зношеності основних засобів майже досягає 50%) та фактично не відбувається інтенсивного оновлення основних засобів (середній коефіцієнт введення ОЗ навіть не досягає 10%).

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих засобів підприємства є такі:

— екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих засобів;

— інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних засобів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і продовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання основних засобів.

Скорочення термінів експлуатації основних засобів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — призводить до зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей.

Оптимальний (економічно доцільний) термін експлуатації може бути визначений як період експлуатації, в якому забезпечується максимізація нагромадження коштів для відновлення основних засобів за рахунок амортизаційних відрахувань з врахуванням обсягів їх використання на проведення ремонтних робіт, тобто:

ДВОФ = НАМ — СВРЕМ > мах, (3.1)

де ДВОФ — джерела коштів для відновлення основних засобів;

НАМ — нагромаджені обсяги амортизаційних відрахувань на відновлення основних засобів протягом періоду їх експлуатації;

СВРЕМ — сукупні витрати підприємства на проведення ремонтних робіт протягом періоду експлуатації основних засобів.

Отже, визначений у такий спосіб оптимальний термін експлуатації окремих груп та видів основних засобів підприємства дозволяє визначити щорічний обсяг заміщення основних засобів для забезпечення їх простого відтворення та може розглядатися як один із способів покращення стану основних засобів на підприємстві.

Що стосується інтенсивних методів підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві, то можна виділити наступні:

— прискорення введення в дію нових машин;

— удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;

— зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;

— підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва товарної продукції;

— введення заходів науково — технічного прогресу по вдосконаленню технології виробництва і покращенню організації виробництва товарної продукції;

— підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.

Також варто зазначити, що підвищення якості продукції, зменшення втрат корисних речовин у відходах можна розглядати як одні з перспективних напрямків підвищення ефективності використання основних засобів на підприємстві.

Так, збільшення кількості корисних речовин в сировині і його технологічність, а отже й підвищення якості продукції призводить до збільшення виходу товарної продукції, а при тих самих діючих основних виробничих засобах підвищується фондовіддача. З урахуванням досягнень вітчизняної і зарубіжної практики це дозволяє збільшити фондовіддачу на 20−25%. Промислова утилізація відходів на місці їх виникнення дозволяє збільшити об'єми продукції до 20%, а значить і фондовіддачу на 10−15%.

Звичайно найкращим методом є впровадження досягнень сучасного науково-технічного прогресу і, в першу чергу, безвідходних, маловідхідних, ресурсозберігаючих технологій і техніки для їх здійснення. Це збільшує вихід продукції з того ж об'єму переробленої сировини та фондовіддачу. Це може бути впровадження нових систем автоматизованого управління основними виробничими засобами.

Отже, ми з’ясували, що підвищення ефективності використання основних виробничих засобів в даний час має величезне значення. Підприємства, що мають в своєму розпорядженні основні засоби, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, збільшувати час роботи обладнання, поліпшувати склад, структуру і склад основних засобів, але і максимально підвищувати ефективність використання того, що є із застосуванням переважно інтенсивних методів, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів та виробничих інвестицій.