Облік процесу реалізації продукції

Курсова робота

«Облік процесу реалізації продукції«

Вступ

Актуальність теми полягає у тому, що сфера реалізації готової продукції (робіт, послуг) є важливішою сферою діяльності підприємства, оскільки саме у цієї сфері формується майбутній прибуток підприємства, а також набуває розвитку проблема подальшого вдосконалення методики бухгалтерського обліку, реалізації продукції з максимальним наближенням її до міжнародних стандартів. У зв’язку з цим потребує необхідної організації облік реалізації продукції.

Метою роботи є оцінка методологічних принципів і організаційних основ обліку реалізації продукції (товарів, послуг) з урахуванням міжнародного досвіду і розвитку ринкових відносин в Україні.

Для досягнення зазначеної мети визначені такі задачі:

— вивчити економічну сутність процесу реалізації продукції (товарів, послуг);

— дослідити методику формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг);

— провести аналіз діючої нормативно-правової бази з питань реалізації продукції (товарів, послуг).

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів: Розділ 1 — Законодавчо — нормативна база бухгалтерського обліку визначає основні нормативні документи якими регламентується бухгалтерський облік; Розділ 2 — Реалізація продукції (товарів, робіт, послуг) як основне джерело доходів підприємства, що включає в себе: економічну сутність процесу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємством; методику формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг); методичні основи обліку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та облік фінансових результатів; висновків, списку використаних джерел.

Загальний обсяг курсової роботи 26 сторінок.

Розділ 1. Законодавчо-нормативна база бухгалтерського обліку

Законодавчо-нормативна база бухгалтерського обліку описується і регламентується такими нормативними документами: Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі - П (С)БО); План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств і організацій та розроблена до нього Інструкція із застосування, затверджені наказом Міністерства фінансів України.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові принципи регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно — правових форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність відповідно до чинного законодавства. Цей закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Закон включає в себе 5 розділів.

Розділ 1 називається «Загальні положення» і складається з 5 статей, в яких 1 — визначає терміни бухгалтерського обліку, 2 — сферу дії Закону, 3 — Мету бухгалтерського обліку та фінансової звітності, 4 — Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, 5 — Валюту бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Розділ 2 — «Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності» має дві статті: Стаття 6 «Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні» та Стаття 7 «Методологічна рада з бухгалтерського обліку».

Розділ 3 має назву «Організація та ведення бухгалтерського обліку».

Розділ 4 — Фінансова звітність, має 4 статті, в яких Стаття 11 містить Загальні вимоги до фінансової звітності; Стаття 12- Консолідована та зведена фінансова звітність. Стаття 13 — Звітний період. Стаття 14 — Подання та оприлюднення фінансової звітності. Стаття 15 — Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, який здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами.

Розділ 5 Прикінцеві положення[19].

Важливим документом регламентації бухгалтерського обліку є План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, необхідних для відображення діяльності підприємств, організацій, установ. План рахунків бухгалтерського обліку застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб (далі - підприємства).

План рахунків 2012 року містить дев`ять класів.

Клас 1 «Необоротні активи» включає рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, нематеріальних активів, довгострокової дебіторської заборгованості та інших необоротних активів, а також зносу необоротних активів.

Клас 2 «Запаси» об'єднує рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству предметів праці, призначених для обробки, переробки, використання у виробництві та для господарських потреб, а також малоцінних та швидкозношуваних предметів.

Клас З «Кошти, розрахунки та інші активи» охоплює рахунки для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів (у національній та іноземній валюті в касах, на поточних рахунках у банках), грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів і витрат майбутніх періодів.

Клас 4 «Власний капітал та забезпечення зобов’язань» включає рахунки для узагальнення інформації про стан та рух коштів різновидностей власного капіталу — статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.

Клас 5 «Довгострокові зобов’язання» об'єднує рахунки для обліку та узагальнення даних заборгованості підприємства банкам за отримані від них кредити, за зобов’язаннями за залученими позиковими коштами, за виданими векселями, інша заборгованість, яка не підлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 6 «Поточні зобов’язання» охоплює рахунки для обліку даних та узагальнення інформації про зобов’язання щодо короткострокових кредитів банків та виданих векселів, розрахунків з постачальниками та підрядниками, за податками і платежами, страхуванням, з оплати праці, учасниками, за іншими операціями, які будуть погашені у звичайному ході операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Клас 7 «Доходи і результати діяльності» включає рахунки, призначені для узагальнення інформації про доходи від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, а також від надзвичайних подій. Тут відображають валові фінансові результати підприємства від звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Клас 8 «Витрати за елементами» об'єднує рахунки для узагальнення інформації про витрати підприємства протягом звітного року за елементами витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація та інші операційні витрати. Інформація за цими рахунками необхідна для складання макроекономічних показників, зокрема показника валового внутрішнього продукту (ВВП).

Клас 9 «Витрати діяльності» охоплює рахунки, які застосовують для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності підприємства та витрати на запобігання надзвичайним подіям і ліквідацію їх наслідків.

Клас 0 «Позабалансові рахунки» включає рахунки, призначені для обліку майна і зобов’язань, які не підлягають відображенню у балансі. 21]

На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку — П (С)БО. Національне Положення (стандарт) бухгалтерського обліку — нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечить міжнародним стандартам.

За наказом № 73 від 2 лютого 2013 року затверджено Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цим Національним положенням (стандартом) визначаються мета, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності. Норми Положення (стандарту) 7 застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами усіх форм власності (крім бюджетних установ).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності[17].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності[18].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками, та її розкриття у фінансовій звітності[17].

Розділ II. Реалізація продукції (товарів, робіт, послуг) як основне джерело доходів підприємства

2.1 Економічна сутність процесу реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємством

Основним призначенням сфери матеріального виробництва є виробництво суспільно необхідного продукту. Створення цього продукту відбувається в процесі виробництва. Для забезпечення виробництва має здійснюватися процес постачання необхідними предметами праці (сировиною, матеріалами, паливом тощо). За виробництвом продукції відбувається процес її реалізації. Всі три процеси взаємопов'язані і взаємозумовлені, постійно змінюють один одного, забезпечуючи безперервний кругообіг господарських засобів. Найважливіший етап господарської діяльності підприємства, що завершує процес кругообігу капіталу — реалізація продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Реалізація продукції - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства, яка є його важливим показником.

Процес реалізації полягає у передачі готової продукції, створеної у процесі виробництва, споживачам (покупцям). Така передача здійснюється шляхом купівлі-продажу за укладеними угодами. Внаслідок реалізації підприємство одержує від покупців грошові кошти (виручку від продажу), але в більшому розмірі, ніж їх було витрачено на виробництво і реалізацію продукції на суму чистого доходу (прибутку), що входять до відпускної (продажної) вартості продукції. Отже, прибуток, створений у процесі виробництва, набуває грошової форми у процесі реалізації. Реалізація, завершуючи виробничий процес, забезпечує відновлення і розширення виробництва. Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців[6].

Реалізація продукції (робіт, послуг) — господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передання права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб'єктові підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Розрахунки за реалізовану продукцію (роботи, послуги) можуть здійснюватися у грошовій формі, а також шляхом товарообмінних (бартерних) операцій чи будь-яких видів погашення (заліку) взаємозаборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності) — метод нарахування;

б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію — касовий метод.

Кінцевим результатом реалізації продукції є отримання економічних вигод у вигляді прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) — виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших обов’язкових зборів і платежів, визначених чинним законодавством, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Як відомо, на обсяг виручки від реалізації істотно впливають зміна обсягу виробництва продукції разом із величиною залишків нереалізованої продукції, закладеною рентабельністю. За цим показником стоїть велика кількість різних видів продукції, різна номенклатура, неоднакова якість та ціни. У практиці господарювання підвищення частки високорентабельних товарів не завжди пов’язано з відповідним підвищенням якості цих товарів. Тому, розглядаючи зростання обсягів реалізації як фактор збільшення прибутку, важливо проаналізувати, за рахунок яких товарів здійснюється зростання прибутку й відповідно до цього формувати висновки щодо ролі зазначеного фактору[32].

Розмір прибутку залежить і від рівня цін. Політика ціноутворення на підприємстві є складним процесом, на який впливає система динамічних факторів: на макрорівні - рівень інфляції, попит на продукцію, ціни конкурентів, зниження платоспроможного попиту населення, державне регулювання в сфері податкового законодавства; на мікрорівні - форма власності підприємства, структура виробництва, рівень витрат, технічна оснащеність підприємства, вдосконалення технології, організація процесу виробництва, управління, кваліфікація персоналу, психологічні фактори.

Слід зазначити, що на сьогодні вітчизняні виробники всіх форм власності отримали більше можливостей у прийнятті рішень щодо формування цін. У всіх секторах економіки розширюється сфера застосування вільних цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін і тарифів (державні фіксовані та регульовані ціни).

Вільні (договірні) оптові й роздрібні ціни формуються тільки на договірних засадах між продавцями (виробниками чи посередниками) і споживачами. Ці умови забезпечуються розвитком ринкової конкуренції з боку незалежних товаровиробників, які здійснюють фінансово-господарську діяльність згідно з принципами самоокупності та самофінансування на підставі дії закону попиту й пропозиції[2].

Звернімось до чотирьох найвідоміших підходів до формування цін на підприємстві:

— встановлення ціни, яку можуть дозволити собі покупці;

— використання інформації про ціни конкурентів;

— використання інформації про собівартість продукції;

— використання інформації про постійні та змінні витрати підприємства.

Перші два методи вважаються найменш консервативними, а їх застосування доволі простими. Сутність підходу формування цін на основі використання інформації про собівартість продукції ґрунтується на показниках, зазначених у наступній формулі:

Ц = ВВ + АВ + П, де Ц — ціна одиниці реалізованої продукції;

ВВ — витрати на виробництво продукції підприємства;

АВ — адміністративні, загальновиробничі, інші операційні та інші витрати;

П — частина для формування прибутку (до оподаткування).

Господарська діяльність з реалізації продукції на підприємстві починається з координації інтересів підприємства-виробника з вимогами ринку. Виробник продукції зацікавлений у зниженні витрат виробництва, а це можливо досягти при великих обсягах виробництва і невеликій номенклатурі продукції, що випускається. Однак ринок вимагає іншого: споживачі зацікавлені у великому виборі якісної, різноманітної продукції з різними споживчими властивостями за прийнятною ціною. В остаточному підсумку виробнича програма підприємства, номенклатура, якість продукції повинні визначатися доходами і платоспроможним попитом споживачів: підприємств, фірм і населення.

Таким чином, виручка від реалізації продукції - це сума коштів, яка надійшла на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару[25].

Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

2.2 Методика формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг)

Загальні правила формування в обліку інформації про доходи від реалізації продукції (товарів, послуг) та її розкриття у фінансовій звітності встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 «Дохід».

Дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов’язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Доходи включають до складу звіту про фінансові результати згідно з принципами нарахування, періодичності та відповідності доходів. Через це доходи визнають і відображують у бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони належать[11].

Критерії визнання доходу, наведенні в П (С)БО 15, застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

— сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджет й позабюджетних фондів;

— сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента;

— сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг) ;

— сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг) ;

— сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

— надходження, що належать іншим особам;

— надходження від первинного розміщення цінних паперів.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

— покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

— підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

— сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

— є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені[34].

Дохід не визнається, якщо здійснюється обмін продукцією (товарами, роботами, послугами та іншими активами), які є подібними за призначенням та мають однакову справедливу вартість.

Дохід, пов’язаний з наданням послуг, визнається, виходячи зі ступеня завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінений результат цієї операції. Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінений за наявності всіх наведених нижче умов:

— можливості достовірної оцінки доходу;

— імовірності надходження економічних вигод від надання послуг;

— можливості достовірної оцінки ступеня завершеності надання послуг на дату балансу;

— можливості достовірної оцінки витрат, здійснених для надання послуг та необхідних для їх завершення.

Оцінка ступеня завершеності операції з надання послуг проводиться:

— вивченням виконаної роботи;

— визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;

— визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв’язку із наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат[9].

Сума витрат, здійснених на певну дату, включає тільки ті витрати, які відображають обсяг наданих послуг на цю саму дату. Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

Якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно оцінений і не існує імовірності відшкодування зазнаних витрат, то дохід не визнається, а зазнані витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо надалі сума доходу буде достовірно оцінена, то дохід визнається за такою оцінкою.

Визначений дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не коригується на величину пов’язаної з ним сумнівної та безнадійної дебіторської заборгованості. Сума такої заборгованості визнається витратами підприємства згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість».

2.3 Методичні основи обліку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Відправним моментом при відображенні об'єктів в обліку є їх документування. Це означає, що всі об'єкти мають бути зафіксовані, тобто має бути свідчення про їх наявність та рух. Роль такого свідчення виконує документ. Документ — це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Документація, яка характеризує стан об'єкта обліку на сучасний момент, називається оперативною, а протягом планового періоду — поточною. Перша використовується при контролі господарських процесів у момент їх проведення (наряд на проведення робіт і т.д.), а друга — після завершення операції (після закінчення кварталу).

Початкова документація про стан і використання ресурсів в господарських процесах та про результати діяльності називається первинною[29].

В процесі обробки для цілей обліку її перетворюють на вторинну. Вона також може бути проміжною і результатною. Так, при обліку реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) обсяги наданих послуг чи проданої готової продукції, що відображають у кількісних і вартісних вимірниках у накладних, є первинною інформацією. Ці самі обсяги, записані у регістри бухгалтерського обліку (журнал-ордер), є вторинною інформацією, а згруповані у нагромаджувальних відомостях протягом місяця за окремими видами робіт (послуг) — проміжною, і, врешті, систематизовану після закінчення місяця разом з іншими роботами (послугами) — результатною.

Готова продукція відвантажується покупцям згідно існуючим договорам (контрактам). При відвантаженні працівники складу на відібрану та вже упаковану продукцію виписують накладну, у якій ставить підпис представник покупця або інша уповноважена особа. Ця накладна та інші первинні документи передаються у бухгалтерію підприємства, де на основі цих документів, як правило, виписується рахунок-фактура.

Рахунки-фактури на відвантажену продукцію направляються покупцям, а їх копії залишаються у бухгалтерії підприємства — постачальника. У рахунках-фактурах вказуються:

— найменування вантажоодержувача та вантажовідправника, їх адреси;

— номера договорів;

— найменування банка та його реквізити;

— сума;

— найменування залізничної станції;

— дата відвантаження готової продукції та інші необхідні реквізити, передбачені законодавством.

Одночасно виписується платіжна вимога-доручення банку на отримання коштів від покупців за відвантажену продукцію. Платіжні вимоги-доручення нумеруються у єдиному порядку.

Для вивозу готової продукції з території підприємства представникам вантажоодержувача надаються товарні перепустки на вивіз з території підприємства готової продукції. Перепустки підписують керівник та головний бухгалтер підприємства або уповноважені особи. Перепусткою може бути товарно-транспортна накладна або фактури, на якій ставляться дозволяючи підписи[42].

При відпуску готової продукції покупцю безпосередньо зі складу особа, яка отримує зобов’язань надати доручення щодо права на Ії отримання.

По кожному рахунку — фактурі реєструється відвантаження готової продукції (робіт, послуг) та робиться помітка про оплату кожного рахунка, що дає можливість своєчасно контролювати отримання грошових коштів.

Відвантажену або передану на місці готову продукцію у залежності від прийнятої системи обліку реалізації продукції списують з рахунків синтетичного обліку.

На протязі місяця облік відвантаження та реалізації готової продукції здійснюється за відпускними цінами підприємства. На кінець місяця визначається фактична собівартість відвантаженої продукції (робіт, послуг).

Якщо покупець приймає продукцію безпосередньо на підприємстві, то після Ії передачі покупцю вона вважається реалізованою, що й оформлюється розрахунковими документами[27].

Таким чином, первинні документи по обліку реалізації готової продукції:

— виписка банку;

— приходний касовий ордер;

— платіжна вимога — доручення;

— товарно-транспортна накладна;

— видаткова накладна;

— рахунок-фактура;

— розрахункова відомість.

2.4 Облік фінансових результатів

облік реалізація дохід фінансовий Фінансовий результат діяльності підприємства характеризується показником прибутку або збитку. Отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов’язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток як головний показник ефективності діяльності підприємства виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації.

Обсяг прибутку підприємство одержує від основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності та надзвичайних подій.

Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату: прибуток чи збиток; формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності й податкових декларацій; інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов’язкових платежів, з акціонерами та засновниками за нарахованими їм дивідендами, формування резервів власного капіталу тощо.

Загальне визначення прибутку зводиться до збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності. Однак у бухгалтерському обліку перевагу надають терміну «чистий прибуток», що визначається як різниця між чистими доходами і валовими витратами[20].

Для обліку фінансових результатів використовують рахунки 79 «Фінансові результати» та 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». Якщо рахунок 79 «Фінансові результати» є номінальним і на кінець звітного періоду закривається (сальдо немає), то рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» є пасивним і його сальдо відображається в балансі. На рахунку 79 «Фінансові результати» обліковуються на окремих субрахунках результати основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності, надзвичайних подій. Основні вимоги до визнання складу та оцінки доходу викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» та П (С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» .

Рис. 2.1 Схема рахунку 79 «Фінансові результати»

Як зазначалося вище, сума отриманого прибутку відображається на рахунку 79 «Фінансові результати» за кредитом. Це сума чистого прибутку, оскільки нараховані податки й обов’язкові платежі з реалізації (продажу) на користь бюджету були враховані попередньо на рахунку 70 «Доходи від реалізації» до моменту перенесення його сальдо на рахунок 79 «Фінансові результати», а податок на прибуток був врахований на рахунку 98 «Податки на прибуток», а потім також відображений за дебетом рахунка 79 «Фінансові результати» .

Щодо податку на прибуток, слід зазначити, що це обов’язковий платіж до бюджету, який сплачують всі підприємства незалежно від форм власності з прибутку від господарської діяльності підприємства. Обчислення податку на прибуток здійснюється у відсотках до фактично отриманого підприємством прибутку за розрахунками податкової декларації і встановленою державою ставкою податку. Для складання податкової декларації бухгалтерія веде податковий облік. Для обліку належної за даними бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій ведуть рахунок 98 «Податок на прибуток». За дебетом цього рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, а за кредитом — включення її до фінансових результатів на рахунку 79 «Фінансові результати» [34].

Визначений фінансовий результат за рахунком 79 «Фінансові результати» переносять на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)», при цьому дебетують рахунок 79 «Фінансові результати» і кредитують рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» .

На рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку. За кредитом рахунка відображають отримання та збільшення прибутку від усіх видів діяльності, а за дебетом — збитки та використання прибутку. Облік на рахунку ведуть за субрахунками 441 «Прибуток нерозподілений», 442 «Непокриті збитки», 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» наростаючим підсумком з початку року — до його розподілу та списання після закінчення звітного року. Це відповідає встановленому порядку складання фінансової та податкової звітності.

Рис. 2.2 Організація обліку фінансових результатів У міру отримання прибутку підприємство використовує його відповідно до засновницьких документів і чинного законодавства. Так, акціонерні товариства за рахунок прибутку нараховують дивіденди, тобто частково розподіляють між акціонерами раніше накопичені прибутки, здійснюють виплати за раніше емітованими облігаціями тощо. Частина прибутку може, за рішенням засновників або акціонерів, бути спрямована на поповнення статутного або резервного капіталу підприємства. При цьому дебетують рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» і кредитують, відповідно, рахунки 67 «Розрахунки з учасниками», 40 «Статутний капітал», 43 «Резервний капітал» та ін. Підприємство за різних обставин може завершити звітний період зі збитками. Сума збитків відображається на окремому субрахунку і списується за рахунок раніше накопиченого нерозподіленого прибутку, а якщо його недостатньо — за рахунок резервного, пайового чи додаткового капіталу. На підприємствах, де відсутні такі джерела, непокритий збиток відображають у балансі в дужках у складі власного капіталу та вираховують його із загального підсумку[32].

Обліком фінансових результатів та їх розподілом і списанням завершується бухгалтерський облік господарських процесів. Прибуток є головним фінансовим показником господарської діяльності підприємства, його ефективності, прибутковості й платоспроможності. Обсяг та структуру прибутку, його формування та використання можна визначити завдяки методам бухгалтерського обліку. Показник прибутку є об'єктом всебічного економічного аналізу, зокрема факторного, для чого використовують різні економіко-статистичні методи та економіко-математичне моделювання.

Висновки

Реалізація продукції для підприємства важлива з ряду причин: обсяг реалізації визначає інші показники підприємства (величину доходів, прибуток, рентабельність). Крім того від реалізації залежить виробництво і матеріально-технічне забезпечення. Таким чином, в процесі реалізації остаточно визначається результат роботи підприємства, направлений на розширення обсягів діяльності і отримання максимального прибутку.

Реалізація продукції (робіт, послуг) — господарська операція суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає передання права власності на продукцію (роботи, послуги) іншому суб'єктові підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Розрахунки за реалізовану продукцію (роботи, послуги) можуть здійснюватися у грошовій формі, а також шляхом товарообмінних (бартерних) операцій чи будь-яких видів погашення (заліку) взаємозаборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків.

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок тощо. Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Фінансовим результатом господарської діяльності підприємства є збиток або прибуток. Прибуток в основному утворюється в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від інвестиційної діяльності.

Список використаних джерел

1. Базилінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 328 с.

2. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За ред. проф. Бутинця Ф. Ф. — 2-те вид., доп. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2006. — 672 с.

3. Бухгалтерський облік в торгівлі. Підручник для студентів вузів спеціальності 7.50 106 «Облік і аудит»./ За ред. Проф. Ф. Ф. Бутинця та доц. Н. М. Малюги. -2-ге вид., перероб. і доп. — Житомир: ПП «Рута», 2008. — 576с.

4.Бухгалтерський облік: Підручник для вузів / Під ред. проф. Ю.А. Бабаєва. — М., 2006;527 с.;

5. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. / За ред. проф. Бутинця Ф. Ф. — 5-те вид., доп. і перероб. — Житомир: ПП «Рута», 2007. — 726с.

6. Вербило О. Ф. Фінансовий та управлінський облік. — К.: Видавничий центр НАУ, 2008. — 256 с.

7. Воронова Є.Ю., Улітіна Г. В. Управлінський облік на підприємстві: навч. Посібник. — М.: ТК Велбі, 2006. — 248 с.;

8. Гавриловська Л. М., Ларіонова А.С. Фінансовий облік — 1: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. — К.: КНЕУ, 2006. — 320 с.

9. Гаценко О. П., Курило Л. І., Матюха М. М., Марчак О. А. Економічний словник бухгалтера. — К.: АМУ, 2009. — 181 с.

10. Гладких Т. В. Фінансовий облік. — Київ: Видавництво «Центр навчальної літератури», 2007. — 480 с.

11. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник. — Дніпропетровськ: ТОВ «Баланс-клуб «, 2007. — 768с.

12. Головко Т. В. Фінансовий облік — 1: Підручник. — К.: КНЕУ, 2008. — 416 с.

13. Грабова Н. М., Кривоносов Ю. Г. Облік основних господарських операцій в бухгалтерських проводках. Навч. посібник: 3-тє вид. — К.:А.С.К.2006.-504 с.

14. Дєєва Н. М., Дедіков О. І. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2007.

15. Економіка підприємства: навч. під ред. проф. О.І. Волкова. — М.: ИНФРА-М, 2006. — 416 с.;

16. Загородній А. Г., Партин Г. О. Бухгалтерський облік: основи теорії та практики: Навч. посіб. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: «Знання», 2007. — 550 с.

17. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. № 246 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

18. Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. № 27/4248 — Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

19. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 p. № 996-XIV // Бухгалтерський облік і аудит. — 1999. — № 6. — С. 9−13.

20. Інструкція з бухгалтерського обліку, Затверджена наказом Мінфіну РФ від 10.02.2006 р. № 25н;

21. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена Наказом МФУ № 291 від 30 листопада 1999 року.

22. Коблянська О.І. Фінансовий облік: Навч. посіб. доп. і перер — К.:Знання, 2006. -473 с.

23. Кужельний М. В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — К.: КНЕЦ, 2008. — 334 с.

24. Литвиненко Я. В. Сучасна політика фінансового обліку. — К.: МАУП, 2008. — 789 с.

25. Лишиленко О. В. Бухгалтерський (фінансовий) облік: Навчальний посібник. — Київ: Видавництво «Центр навчальної літератури», 2006. -628 с.

26. Лишиленко О. В. Теорія бухгалтерського обліку: Навчальний посібник. доп. і перер. — Київ: Видавництво «Центр навчальної літератури», 2006. — 224 с.

27. Огійчук М.Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: Підручник / М. Ф. Огійчук, В. Я. Плаксієнко, М. І. Беленкова та ін. / За ред. проф. М. Ф. Огійчука. — 6-те вид., перероб. і допов. — К.: Алерта, 2011. — 1042 с.

28. Партин Г. О., Загородній А. Г., Корягін М. В. та ін. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посібник. — Львів: «Магнолія плюс», 2006. — 240 с.

29. Савченко В. Я. Аудит: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2006. — 350 с.

30. Скирпан О. Л., Олійник В. М. Бухгалтерський облік в сільському господарстві. — Тернопіль.: КЖВ «Тернопіль», 2008. 294 с.

31. Сопко В. В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: Навч. пос. — Київ: КНЕУ, 2006. — 526 с.

32. Сопко В. В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. — 3-тє вид., перероблене і доповнене. — К.: КНЕУ, 2007. — 578 с.

33. Стельмащук А. М., Смоленко П. С. Бухгалтерський облік: Навч. пос. — Київ: ЦУЛ, 2007. — 528 с.

34. Тарасюк Г. М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. — К.:"Каравела", 2007. — 432 с.

35. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України. — 6-те вид доп. і перер., К.: А.С.К., 2006 — 788 с.

36. Ткаченко Н. М. Бухгалтерский финансовый учет, налогообложение и отчетность: Учебник. — К.: Алерта, 2008. — 1012 с.

37. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський (фінансовий) облік, оподаткування, звітність.: Підручник. — К.: Алеута 2006;1080 с.

38. Тян Р. Б. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2008. — 568 с.

39. Фінансовий облік/за ред. О. М. Коваль. — К.: Алерта, 2006. — 687 с.

40. Фінанси підприємств. Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддерьогін — 4-те вид. переробл. та доповн. — К.: КНЕУ, 2006.

41. Чабанова Н. В., Котенко Л. Н. Бухгалтерський облік (торгівельні і посередницькі підприємства): Навчальний посібник. — 4-те вид. перероблене і доповнене. — Харків.:"Олант" «Друк», 2008. — 454 с.

42. Шара Є.Ю., Андрієнко О.М., Жидеєва Л.І Бухгалтерський фінансовий та податковий облік. Навчальний посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 424 с.

43. Швець В. Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 535 с.