Використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю

ВСТУП Актуальність теми полягає в тому, що існує необхідність розширювати та вдосконалювати арсенал технологій та методів соціальної роботи з молоддю.

На даному етапі розвитку суспільства все більша частина молоді стикається з проблемами самореалізації та пошуку сенсу життя. При вирішенні таких проблем психологи та соціальні працівники можуть застосовувати екзистенційний підхід, що потребує детальної розробки та В сучасному суспільстві, з притаманним йому темпом та стилем життя все більше категорій населення стикаються з різним колом проблем соціального та психологічного характеру. Молоді люди не є винятком. Молодь називають поколінням перехідного періоду, яке живе в епоху бурхливих і глибоких перетворень, в роки суворих потрясінь і нових можливостей.

Молодь є однією з продуктивних сил суспільства. Ця категорія населення України визначається віком до 28 років. Молодь є майбутнім держави, її інтелектуальним потенціалом, основою економічного, політичного і суспільного життя. Тому соціальне становище і проблеми молоді вивчаються і досліджуються у таких аспектах: демографічна ситуація в молодіжному середовищі; молодь і здоров’я; соціальне становище та самопочуття молоді; молодь і шлюб, проблеми молодих сімей; зайнятість і професійна підготовка молоді; молодь і освіта; молодь і Збройні сили, інші військові формування України; фізична культура і спорт; система ціннісних орієнтацій, культурні потреби і духовний світ української молоді; групи ризику та ризикова поведінка; економічна активність молоді та ін.

Соціальна робота з молоддю має давню історію і ґрунтується на основних підходах і напрямках соціалізації особистості, які сформувались на основі теорії соціальної педагогіки. Соціальні перетворення в державі, кризовий стан економіки і зміни у суспільному житті спричинили необхідність появи нових соціальних інститутів, уповноважених реалізувати соціальний захист молодих людей, нових напрямків і підходів у соціальній роботі з молоддю, які відповідають потребам і вимогам суспільства, соціальним запитам юнаків і дівчат.

Але у даній роботі ми звертатимемо увагу саме на внутрішній світ сучасної молоді, проблему самореалізації, самоактуалізації та невідповідність зовнішнього світу очікуванням юнаків, що і призводять до внутрішньо психологічних конфліктів та криз існування молодих людей .

Дану тему досліджували Кривобок Ю. В, О. П Лисенко, Джордж Р, В. Франкл Семигіна Т.В., Мигович І.І та розробляли та визначали екзистенційну психологію у таких аспектах як:

· консультування

· практичні методики

· логотерапія, як теорія і практика екзистенційного консультування.

Об'єкт курсової роботимолодь, категорія клієнтів соціальної роботи.

Предмет курсової роботи — використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю.

Для реалізації зазначеної мети курсової роботи необхідно вирішити такі наукові завдання:

— проаналізувати стан наукової розробки теми: «Використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю»;

— охарактеризувати такі провідні поняття як «екзистенція», «молодь», «екзистенційна модель соціальної роботи»;

— визначити принципи і методи дослідження використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю;

— проаналізувати екзистенційний напрямок філософії XIX-XX ст. як теоретичне підґрунтя екзистенційної моделі в соціальній роботі.

— розкрити загальну характеристику екзистенційної моделі соціальної роботи;

— дослідити використання логотерапії при роботі з молоддю.

Гіпотеза: екзистенційна модель соціальної роботи є ефективним засобом подолання проблеми самоактуалізації та пошуку сенсу життя сучасної молоді.

Таким чином, ми вважаємо можливим перейти до викладення головних положень роботи.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З МОЛОДДЮ

1.1 Стан наукової розробки теми: «Використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю»

Розглядаючи проблему використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю, дослідники звертають увагу на два напрямки екзистенційної психотерапії:

· на саму екзистенційну психотерапію, або екзистенційну модель соціальної роботи;

· екзистенційне консультування.

Український дослідник Кривобок Ю. В зазначає, що у процесі аналізу поведінки клієнта особливої уваги потребує те, як він сприймає та інтерпретує свої уявлення про навколишній світ, як оцінює власний соціальний статус. Потреба у допомозі виникає тоді, коли уявлення клієнта про зовнішній світ неадекватні реаліям унаслідок формування неадекватного уявлення про власний соціальний статус, що, зазвичай, відбувається під впливом минулого соціального досвіду. [10]

За О. П Лисенко, екзистенційна модель соціальної роботи допомагає розкрити і усунути страх перед усвідомленням кінцевих даностей існування, установити контроль над власним життям, через пошук сенсу життя та налагодження зовнішніх стосунків [15,46].

Джордж Р. визначає екзистенційне консультування. як деякий погляд на людське існування (однак це не строга система) передбачає неприйняття механічних підходів. Клієнт тут представлений як індивідуум, який зіткнувся з такою реальністю, в якій є місце внутрішнім конфліктам. Використання підходу можливе також і в екстремальній ситуації [7,56].

Стосунки консультанта і клієнта можна характеризувати як присутність, автентичність, відданість, відсутність контрпереносів. У процесі консультування характерним є саморозкриття консультанта. У ході індивідуального консультування враховують сформованість певних видів захистів (від тривоги, пов’язаної зі смертю, свободою, ізоляцією, в ситуації відсутності смислів). Підхід використовується і в груповому консультуванні.

Іншою складовою екзистенційного підходу є логотерапія. Мета — допомагати знаходити сенс. Логотерапевти — вихователі відповідальності. Віктор Франкл (1905) сам пережив фізичні і психологічні страждання (перебуваючи в концтаборах). Він показав свої пошуки сенсу життя в таких працях: «Людина в пошуках смислу: вступ до логотерапії», «Підсвідомий Бог: психотерапія і теологія» й інші. Психолог писав: «Я бачив смисл мого життя в тому, щоб допомагати іншим побачити смисл у своєму житті» .

Основні положення логотерапії: Свобода волі. Прагнення до смислу. Усвідомленість. Духовне безсвідоме. Свідомість. Релігійне підсвідоме. Сенс життя і смерті. Самотрансцеденція. Джерела смислу. Сенс в роботі, любові, в стражданнях, у минулому, надсмисл. Екзистенційний вакуум. Екзистенційна фрустрація. Ноогенний невроз. Масова невротична тріада [14; 21]. Отже, психологи, психотерапевти, консультанти та соціальні працівники широко використовують екзистенційну модель та екзистенційне консультування у своїй практичній діяльності, але аспект використання такої моделі серед молоді є недостатньо вивченим в теорії соціальної роботи. Саме тому ця робота присвячена використанню екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю.

Таким чином, виходячи з наукового обґрунтування теми використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю, авторка вважає доречним перейти до розгляду головних понять теми.

1.2 Характеристика головних понять: «екзистенція», «молодь», «екзистенційна модель соціальної роботи», «логотерапія»

Розкривши зміст наукової розробки теми, доречно перейти до розкриття сутності головних понять роботи. Для інтерпретації авторка взяла такі як,: «екзистенція», «молодь», «екзистенційна модель соціальної роботи», «логотерапія».

Дослідник А. А. Грицанов визначає поняття «екзистенція» так: «Екзистенція (існування, лат. Exsistentia, від дієслова ex-sisto, ex-sistere — виступати, виходити, виявляти себе, існувати, виникати, показуватися, ставати, робитися) — філософська категорія, яка використовується для позначення конкретного буття. Її зміст і спосіб вживання зазнали радикальні трансформації в історії філософії. В середні віки категорією «екзистенція» позначали спосіб буття речі як створеного, похідного, в кінцевому рахунку, від божественного буття, як існування не самодостатньої, незавершеного, не збігається зі своєю сутністю. У сучасній філософії категорією «екзистенція» фіксують і позначають людське існування в його фундаментальної, глибинної онтологічної специфічності, протиставляючи, по-перше, спосіб людського буття у світі буття речі, по-друге, спосіб філософського осягнення і розуміння специфічно людського самоздійснення в світі і специфічно людських феноменів способу наукового і об'єктивуються пізнання «людського». «[6,1308].

У Великому філософському словнику поняття екзистенція трактується, як щось, що співвідноситься з трансценденцією, тобто виходом виходом людини за власні границі [19,664].

Аналізуючи вищевикладені поняття, намагаємося сформулювати своє визначення категорії «екзистенція». Отже, екзистенціяце поняття, що означає буття, усі прояви людського існування, з його неповторними особливостями, підкріплені минулим досвідом людини та таке, що може та має розвиватися.

Молодь — це соціально-демографічна група, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом набуття соціального статусу в різних соціальних підструктурах (професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій).Ця категорія населення України визначається віком до 28 років. [18,245]

Російська дослідниця Зубок дає інше визначення поняттю молодь: «Молодь — це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості, входження у світ дорослих, адаптацію до нього і майбутнього його оновлення. Межі цієї групи розмиті й рухливі, але зазвичай до молоді відносять населення у віці між 14-ю і 30-ма роками.» [9]

Екзистенційна модель соціальної роботи — модель, яка передбачає допомогу у розкритті та усуненні страху перед усвідомленням конечних даностей існування, а також у встановленні контролю над власним життям, подоланні екзистенцій них тривог шляхом налагодження близьких стосунків, пошуку сенсу життя та ін. [15,47]

Визначення терміну «логотерапія» належить австрійському психологу В.Франклу. В своїй книзі «Людина в пошуках смислу» він описує що таке логотерпія. «Логотерапия, або, як назвали її деякі автори,» третя віденська школа психотерапії «, зосереджена на сенс людського існування і на пошуках людиною цього сенсу. Згідно логотерапії, прагнення знайти сенс життя — основна мотиваційна сила людини. Ось чому я говорю про волю до смислу на відміну від принципу задоволення (або, як ми могли б сказати, волі до задоволення), на якій зосереджений фрейдовський психоаналіз, а також на відміну від волі до влади, на якій зосереджена Адлеровська психологія (вона користується терміном «прагнення до переваги»). «[20,290]

1.3 Принципи і методи дослідження використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю Для того щоб більш об'єктивно і точно описати дану тему ми будемо використовувати певний набір наукових методів і принципів, які дають змогу детальніше розкрити проблему використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю. У ході нашого дослідження ми будемо використовувати такі принципи дослідження як:

1. Принцип об'єктивності - орієнтує дослідника на отримання інформації, яка характеризує об'єкт (його властивості, особливості, структуру), що вивчається без врахування побажань суб'єкта, який досліджує тему, його світоглядних, політичних, моральних та інших позицій.

2. Принцип розвитку, або діалектичний принцип — розглядує будь-яке явище у соціальному житті, той чи інший процес в розвитку з погляду основних законів діалектики. Цей принцип є складно сукупністю таких простих принципів як: принцип єдності історичного і логічного, принцип шляху від абстрактного до конкретного, від явища до суті, від простого до складного, принцип критеріальності практики та інше.

3. Принцип додаткової - виникає у разі потреби в додатковому використанні інших, ефективніших методологічних потреб.

4. Принцип системності - передбачає представлення будь — якого досліджуваного об'єкта як системи, яка характеризується такими складовими: а) елементним складом (набір елементів); б) структурою, як формою взаємозалежності елементів; в) функціями елементів і цілого, і так далі.

5. Принцип гуманізму виступає як морально-етичний аспект пізнання, він визнає і трактує людину як найвищу цінність та особистість.

Реалізація зазначених принципів стає реальною за допомогою загально логічних методів.

Аналіз — це прийом мислення, пов’язаний з розкладанням досліджуваного об'єкта на складові частини, сторони, тенденції розвитку, способи функціонування з метою їх самостійного вивчення. За допомогою цього методу ми проаналізуємо систему становлення екзистенційної філософії, та створення экзистенційної моделі соціальної роботи.

Синтез — метод дослідження явищ шляхом зведення в єдине ціле даних, які були отримані результатами аналізу.

Головним інструментом (методом) дослідження в роботі є метод порівняння. Цей метод є універсальним логічним прийомом дослідження, за допомогою якого встановлюються за певною характерною рисою різниця та рівність об'єктів, явищ, які визначаються шляхом їх співвідношення. Для того, щоб порівняння було плідним, воно повинно відповідати двом вимогам. Перша — порівнюватися повинні лише такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна залежність. Друга — для пізнання об'єктів їх порівняння повинно здійснюватися за найбільш важливими, сутнісними ознаками. За допомогою порівняння інформація про об'єкт може бути отримана двома різними шляхами: виступаючи в якості результату порівняння або в результаті обробки первинних даних [2, 374].

Отже, в ході виконання дослідження ми будемо спиратися на такі наукові методи як: аналіз, синтез, метод порівняння. Але при цьому необхідно додержуватися таких принципів: об'єктивності, розвитку, додаткової, системності, гуманізму.

Таким чином у цьому розділі ми розглянули стан наукової розробки зазначеної теми та визначили, що дослідження використання екзистенційної моделі при подоланні проблем сучасної молоді є недостатнім на даному етапі розвитку теорії соціальної роботи.

Аналізується використання зазначеної моделі у роботах В. Франкла, Р. Джорджа, О. П Лисенко та Кривобока Ю. В Надав характеристику основним поняттям, таким як «екзистенція», «молодь», «екзистенційна модель соціальної роботи», «логотерапія» ми зробили уточнення щодо їх категорії в подальшому використання у ході дослідження. Проаналізував методи та принципи дослідження, ми визначили ті, які можуть бути застосовані для теоретичного та праксеологічного опрацювання проблеми в ході виконання роботи.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З МОЛОДДЮ

2.1 Екзистенційний напрямок філософії XIX-XX ст. як теоретичне підґрунтя екзистенційної моделі в соціальній роботі

Екзистенціалізм не є академічної доктриною, його основні теми — людське існування, доля особистості, віра і зневіра, втрата і набуття сенсу життя, — близькі кожному художнику, письменнику, поету, з одного боку, зробили цей напрямок популярним серед художньої інтелігенції, а з іншого — спонукали самих екзистенціалістів звертатися до мови мистецтва.

Екзистенціалізм (від лат. Exsistentia — існування), або філософія існування, — філософський напрямок XX століття, ідеї якого отримали широке поширення в багатьох європейських країнах, а також у США.

На відміну від методологізма і гносеологизма, поширених у філософії кінця XIX — початку XX століття, екзистенціалізм намагається відродити онтологію (вчення про буття). З філософією життя його зближує прагнення зрозуміти буття як щось безпосереднє і подолати інтелектуалізм як традиційної раціоналістичної філософії, так і науки. Буття, згідно екзистенціалізму, не є ні емпірична реальність, дана нам в зовнішньому сприйнятті, ні раціональна конструкція, пропонована науковим мисленням, ні світ «умосяжні сутностей», пізнання якого становило завдання класичного раціоналізму; у всіх цих випадках проводилося розрізнення і навіть протиставлення суб'єкта об'єкту. Буття повинно бути осягнуте тільки інтуїтивно, як якась початкова безпосередня, нерозчленована цілісність суб'єкта й об'єкта. Але на відміну від філософії життя, що виділила в якості початкового і справжнього буття саме переживання, екзистенціалізм прагне подолати психологізм і знайти ядро?? безпосереднього переживання, яке не може бути названо просто переживанням, тобто чимось суб'єктивним. В якості такого ядра екзистенціалізм висуває переживання суб'єктом свого «буття-в-світі». Буття тут дано безпосередньо, у вигляді власного буття — існування або екзистенції. Для опису її структури багато представників екзистенціалізму вдаються до феноменологічного методу Гуссерля, виділяючи в якості структури свідомості його спрямованість на інше (інтенціональність). На відміну від того, що у філософії життя називалося «життям», переживанням, яке як би замкнуто в собі, екзистенція відкрита, вона спрямована на інше, що стає її центром тяжіння. Згідно атеїстичному варіанту екзистенціалізму, екзистенція є буття, спрямоване до ніщо і усвідомлює свою кінцівку. Тому опис структури екзистенції, розпочате Хайдеггером, є опис низки модусів (властивостей) людського існування. Такі модуси екзистенції, як турбота, страх, рішучість, совість та інші, визначаються через смерть, вони суть різні способи зіткнення з ніщо, руху до нього, тікання від нього і т.д. Як вважає Ясперс, саме в прикордонних ситуаціях (в моменти найглибших потрясінь, перед лицем смерті) людина прозріває екзистенцію як найглибший корінь своєї істоти.

Отже, істотне визначення нашого буття, іменованого екзистенцією, є його незамкнутість, відкритість, передумовою чого є кінцівку екзистенції, її смертність. В силу своєї кінцівки екзистенція є тимчасовою, і її тимчасовість істотно відрізняється від об'єктивного часу як чистого кількості, байдужого по відношенню до заповнює його змісту.

Соціальний сенс вчення про екзистенції і трансценденції розкривається в екзистенціалістські концепціях особистості і свободи.

Карл Ясперс наголошує, що особистість, згідно екзистенціалізму, є самоціль, колектив — засіб, що забезпечує можливість матеріального існування складових його індивідів. Суспільство, далі, покликане забезпечувати можливість вільного духовного розвитку кожної особистості, гарантуючи їй правовий порядок, що захищає особистість від зазіхань на її свободу. Але роль суспільства залишається при цьому, по суті, негативною: свобода, яку воно може надати індивіду, це «свобода від» — свобода економічна, політична і т.п. Справжня ж свобода, «свобода для», починається по ту сторону соціальної сфери, в світі духовному житті особистості, де індивіди стикаються не як виробники матеріальних благ і не як суб'єкти правових відносин, а як екзистенції. Товариство при цьому лише обмежує особистість. Звідси центр ваги переміщується з родового, громадського на одиничного людини. Останній, проте, важливий не сам по собі, а лише як «явленность трансцендентного». У зв’язку з цим вводиться розрізнення індивідуальності й особистості. Екзистенціалізм виокремлює в людині як би декілька шарів: природний (біологічно-фізіологічний і психологічний), досліджуваний природничими науками і становить його природну, емпіричну індивідуальність; соціальний, досліджуваний соціологією; духовний, який є предметом вивчення історії, філософії, мистецтвознавства тощо, і, нарешті, екзистенційний, який не піддається науковому пізнання і може бути лише освітлений або «прояснене» філософією.

Суть екзистенціалістського підходу: особистість не залежить від навколишнього середовища, при цьому розум, логічне мислення становить лише деяку частину людини (не головну його частину). 1, 92]

Екзистенціалізм відкидає як раціоналістичну просвітницьку традицію, що зводять свободу до пізнання необхідності, так і гуманістично-натуралістичну, для якої свобода полягає в розкритті природних задатків людини, розкріпачення його «сутнісних» сил. Свобода, згідно екзистенціалізму, повинна бути зрозуміла виходячи з екзистенції. Оскільки ж структура екзистенції виражається в «спрямованості-на», в трансцендування, то розуміння свободи різними представниками екзистенціалізму визначається їх трактуванням трансценденції. Згідно Марселю і Ясперса, свободу можна знайти лише в Богові. Згідно Сартру, у якого трансценденція це ніщо, свобода є заперечність по відношенню до буття, яке він трактує як емпірично суще. Людина вільна в тому сенсі, що він сам «проектує», створює себе, вибирає себе, не визначаючись нічим, крім власної суб'єктивності, сутність якої - у повній незалежності від чого б то не було. Людина самотній і позбавлений всякого онтологічного «підстави». Вчення Сартра про свободу служить виразом позиції крайнього індивідуалізму. Свобода постає в екзистенціалізмі як важкий тягар, який повинен нести чоловік, оскільки він особистість. Він може відмовитися від своєї свободи, перестати бути самим собою, стати «як усі», але тільки ціною відмови від себе як особистості. Світ, в який при цьому занурюється людина, носить у Хайдеггера назву «man» (німецьке безособове займенник): це безособовий світ, в якому все анонімно, в якому немає суб'єктів дії, в якому все — «інші», і людина навіть по відношенню до самого себе є «іншим»; це світ, в якому ніхто нічого не вирішує, а тому й не несе ні за що відповідальності.

Спілкування індивідів, здійснюване в такому світі, не є справжнім, воно лише підкреслює самотність кожного. Згідно Камю, перед лицем ніщо, яке робить людське життя безглуздою, прорив одного індивіда до іншого, справжнє спілкування між ними неможливо. І Сартр, і Камю бачать фальш і святенництво у всіх формах спілкування індивідів, освячених традиційною релігією і моральністю: в любові, дружбі і т.п. Характерне для Сартра прагнення разоблічіть спотворені, перетворені форми свідомості («поганий віри» або «самообману») обертається вимогою прийняти реальність свідомості, роз'єднаного з іншими і самим собою. Єдиний спосіб справжнього спілкування, який визнає Камю, — це єднання індивідів у бунті проти «абсурдного» світу, проти кінцівки, смертності, недосконалості, безглуздя людського буття. Екстаз може об'єднати людини з іншим, але це по суті екстаз руйнування, заколоту, народженої відчаєм «абсурдного» людини.

Інше рішення проблеми спілкування дає Марсель. Згідно з ним, роз'єднаність індивідів породжується тим, що предметне буття приймається за єдино можливе. Але справжнє буття — трансценденція — є не предметним, а особистісним, бо справжнє ставлення до буття — це діалог. Буття, за Марселю, не Воно, а Ти. Тому прообразом ставлення людини до буття є глибоко особисте ставлення до іншої людини, здійснюване перед обличчям Бога. Любов, згідно Марселю, є трансцендирование, прорив до іншого, будь то особистість людська чи божественна. [4,330−332]

Поки екзистенціалізм виступає як філософія критична, що вимагає викриття ілюзій про людину, поки він виробляє «феноменологічну редукцію», очищаючи від зовнішнього і відкриваючи ядро людської особистості - екзистенцію, — він залишається вірним своїм передумов. Але як тільки він намагається затвердити позитивні цінності, він вступає з цими передумовами у протиріччя. У самому справі, як поєднати культурну творчість — творення, твердження — з спрямованістю до ніщо, кінця, смерті? Як поєднати культуру та екзистенцію? Перед обличчям ніщо всяке устремління, всяке творчість з самого початку приречена на крах, перед обличчям ніщо нема чого будувати. Тому екзистенціалісти (перш за все такі філософи, як Сартр, Камю) схильні скоріше до бунту, ніж до творчості, творення.

2.2 Молодь, як категорія клієнтів соціальної роботи У сучасній літературі існує багато визначень молоді.

Найбільш поширеним є визначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій притаманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.

Молодь _ це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни. У цей період людина переживає важливий етап сімейної і позасімейної соціалізації, процес становлення особистості, навчання, засвоєння цінностей, норм, установок зразків поведінки, прийнятих у даному суспільстві. Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» молодь — громадяни України віком від 14 до 35 років. [8]

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді. Вони залежать як від історичних особливостей, традицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:

— нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;

— верхня — визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежності.

Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку. Молоді притаманні основні та другорядні особливості. До основних належать: фізіологічні, психологічні, вікові й соціальні характеристики. Другорядні пов’язані з основними і виявляються залежно від суспільно-корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини тощо.

У житті молодої людини умовно можна виділити три основних періоди:

— період пошуку — коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і сфери професійної діяльності;

— період інтеграції в суспільство — пов’язаний із першими роками професійної діяльності;

— період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві значно розширилися можливості для власного самовизначення й індивідуального розвитку, молодь як була, так і залишається найбільш вразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, з другого — усе більше страждає від невирішеності своїх специфічних проблем. Досить важливим фактором, який деформує свідомість молоді, є відсутність довіри до неї з боку суспільства. Молодь є частиною суспільства, вона входить у розмаїття його зв’язків і відносин, однак дуже рідко залучається до вирішення та реалізації програм розвитку суспільства. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство. Найбільш суттєві з них такі:

— рівень освіти та матеріальний стан молоді;

— потяг до знань і необхідність працювати;

— прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

— професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

— бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Специфічні функції молоді в суспільстві:

— функція відтворення — полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

— трансляційна — це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;

— інноваційна — полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями [21, с.67−69].

Соціальне самопочуття молоді є одним з головних покзників розвитку суспільства. Для того щоб формування молоді відбувалося адекватно суспільним процесам, необхідно визначити її роль і місце в суспільстві, з’ясувати її проблеми. Серед них є традиційні - кохання, дружба, пошуки сенсу життя, створення сім'ї тощо. Вирішення багатьох проблем залежить від факторів соціального життя. Не менш актуальними є здоров’я, освіта молоді, спілкування її з дорослими й однолітками. Вивчаючи молодіжні проблеми, неможливо обійтися простим констатуванням позитивних чи тривожних фактів життєдіяльності молодих людей, потрібен глибокий системний аналіз буття молоді.

2.3 Емпіричне дослідження використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю. Визначення смисложиттєвих орієнтацій методикою «Тест СЖО (смисложиттєвих орієнтацій)» Джеймса Крамбо і Леонарда Махоліка Емпіричну базу роботи складають результати проведення тесту СЖО (смисложиттєвих орієнтацій)" Джеймса Крамбо і Леонарда Махоліка.

Дану методику було застосовано з групою молодих людей віком від 14 до 23 років. Група опитуваних складалась з 10 осіб, серед них (4-студенти вуза, 2- працюючі, 2- студенти колледжу та 2- учні 10 та 11 класів).

Таке розмежування опитуваних дає змогу ширше зрозуміти проблеми, що постають перед сучасною молоддю різних вікових категорій.

Мета даної методики — вивчення смисложиттєвих орієнтацій особистості, що складають основу образу Я. Система цінностей людини являє собою усвідомлювану, інтерналізовану частину системи її особистісних смислів. Результат усвідомлення цілей і сенсу власного життя являє собою смисложиттєві орієнтації людини. Джеймс Крамб і Леонард. Махолік, на основі теорії прагнення до сенсу і логотерапії В. Франкла, в 1968 р. розробили тест «Мета в житті».

Методика СЖО включає 20 описів дій, переживань або станів, які оцінюються за семибальною шкалою в залежності від того, наскільки вони характерні, типові для випробуваного. [11,5]

Показники тесту включають в себе загальний показник осмисленості життя (ОЖ), а також п’ять субшкал, що відображають три конкретні смисложиттєві орієнтації та два аспекти локусу контролю:

1. «Цілі в житті». Характеризує цілеспрямованість, наявність або відсутність в життя випробуваного цілей (намірів, покликання) в майбутньому, які надають життю свідомість, спрямованість і тимчасову перспективу.

2. «Процес життю або інтерес і емоційна насиченість життя». Визначає задоволеність своїм життям в сьогоденні, сприйняття процесу свого життя як цікавого, емоційно насиченого і наповненого змістом. Зміст цієї шкали збігається з уявленням про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити.

3. «Результативність життя або задоволеність самореалізацією». Вимірює задоволеність прожитого частиною життя, оцінку пройденого відрізка життя, відчуття того, наскільки продуктивна і осмислена була прожита її частину.

4. «Локус контролю — Я (Я — господар життя)». Характеризує уявлення про себе як про сильну особистості, що володіє достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і уявленнями про її сенсі, контролювати події власного життя.

5. «Локус контролю — життя або керованість життя». Відображає переконаність в тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя, переконаність в тому, що життя людини підвладна свідомому контролю. [12,3]

Першим етапом дослідження було проведення самого тесту. На другому етапі після обробки результатів та пояснення їх групі ми провели загальну бесіду по кожному з учасників окремо. Ми визначали як і чому кожен з групи обирав певні відповіді і чи відображають результати тесту реальну ситуацію з життя учасника.

Тест виявив цікавий факт: 8 із 10 опитуваних відмітили високим балом твердження: «Моє життя склалося не зовсім так, як я хотів», при цьому так само високо відмітили твердження «Я здійснив багато чого з того, що було мною заплановано в житті», та «Я вважаю, що людина має можливість здійснити свій життєвий вибір по своєму бажанню».

Тобто, не зважаючи на певні проблеми та негаразди, що і впливали на вибір в бік негативних стверджень з блоку «Результативність життя або задоволеність самореалізацією», молодь впевнена що людина здатна сама змінити своє життя.

Один з учасників опитування отримав дуже низькі результати по трьом субшкалам смисложиттєвих орієнтацій але нормальні результати по двом аспектам локусу контролю. Тобто, при практично повним незадоволенням життям цей хлопець зазначає, що він здатен все змінити і підтверджує це на груповому обговоренні.

З 10-ти учасників лише один зазначив що має чітко визначені цілі в житті. Останні ж розповідали, що не загадують наперед, бо не бачать у цьому сенсу.

Усі учасники зазначили, що мають вже чітко сформовані життєві погляди, що підтверджує факт про певну сформованість характеру приблизно з 15 до 25 років.

Загалом, всі учасники виявили, що тест підтвердив їх спрямованість життєвих орієнтацій. Групове обговорення дало змогу визначити причини проблем, що виникли в житті опитуваних, та можливі шляхи іх вирішення.

молодь логотерапія екзистенційний філософія

ВИСНОВОК Результати аналізу наукової літератури дають змогу зробити висновок про не великий обсяг теоретичного матеріалу про використання екзистенційної моделі саме для такої категорії як молодь, але достатній запас практичних методів у екзистенційній психології.

Відповідно до основної мети роботи використання екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю розглянуто у двох напрямках:

1. теоретико-філософському;

2. практичному.

За першим напрямком було виявлено багатомірність екзистенційної філософії та теорії консультування та логотерапії. Дослідження наукових джерел показали, що дана модель має суттєве філософське підґрунтя, а також розроблялася психологами та набула широке застосування у психології та соціальній роботі. У той час аспект використання саме екзистенційної моделі у соціальній роботі з молоддю є недостатньо вивченим.

За другим напрямком ми побачили, що існує певний арсенал методів щодо практичної допомоги клієнтам на основі екзистенційної моделі. Один із них був застосований у емпіричному дослідженні.

Результати емпіричного дослідження вказують на валідність існуючих методів в екзистенцій ній моделі соціальної роботи та доцільність їх використання для такої категорії клієнтів, як молодь.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев В. О. Философия. Конспект лекций.- М.: Эксмо, 2008. — 160 с.

2. Алексеев П. В., Панин А. В. Философия: Учебник. — 3-е изд., перераб и доп. — Москва: ТК Велби, Издательство Проспект, 2003. — 608 с.

3. Бернлер Г., Юнссон Л. Теория социально-психологической работы. — М.: РУ ВНИИМ, 1992. — 342 с.

4.

Введение

в философию: Учеб. пособие для вузов / Авт. колл.: Фролов И. Т. и др. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Республика, 2003. — 623 с.

5. Горбачев М. С. Молодежь — творческая сила революционного обновления. — М., 1997 — 125с.

6. Грицанов А. А История философии: Энциклопедия. — Мн.: Интерпрессервис; Книжный Дом. 2002. — 1376 с.

7. Джордж Р., Кристианы Т. Консультирование: Теория и практи-ка / Пер. с англ. А. Шадура. — М.: Изд-во «Эксмо», 2002.

8. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентации.- 2-е изд. — М.: Смысл, 2000. -18 с.

9. Леонтьев Д. А. Тест смысложизненных ориентаций (СЖО).- М: Смысл, 1992. — 16 с.

10. Лукашевич М. П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. — К.: МАУП, 2002. — 136 с.

11. Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования / Пер. с англ. Е. Волков и др. — СПб.: Питер, 2000.

12. Семигіна Т.В., Мигович І.І, Грига І.М., Кабаченко Н. В., Савчук О. М., Лисенко О. П. Теорії і методи соціальної роботи .-К: «Академвидав», 2005.-330 с.

13. Социальная работа: Теория и организация: Учеб. пособие / Под ред. П. П. Украинец. — Мн.: ТетраСистемс, 2005. — 288 с.

14. Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред. д.и.н., проф. Е. И. Холостова, д.и.н., проф. А. С. Сорвина. — М.: ИНФРА-М, 2004. — 427 с.

15. Тюптя Л. Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004. — С. 398.

16. Философский энциклопедический словарь/Гл. редакция: Л. Ф. Ильичев, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалев, В. Г. Панов — М.: Сов. Энциклопедия, 1983.—840с.

17. Франкл В. Человек в поисках смысла.-М: «Прогресс», 1990. 368 с.

18. Шуст Н. Б. Інноваційна діяльність молоді: сутність, структура, функції. — Вінниця 20 012, 141с.

ДОДАТКИ Додаток, А ТЕСТ змістовних життєвих орієнтацій (СЖО) Джеймс Крамб (і Леонард Махолік, адаптація Д.А. Леонтьєва ОПИС Мета даної методики — вивчення смисложиттєвих орієнтацій особистості, що складають основу образу Я. Система цінностей людини являє собою усвідомлювану, интернализованную частина системи її особистісних смислів. Результат усвідомлення цілей і сенсу власного життя являє собою смисложиттєві орієнтації людини. Джеймс Крамб (Crumbaugh J., 1968) і Леонард. Махолік, на основі теорії прагнення до сенсу і логотерапії В. Франкла (Frankl V., 1978), в 1968 р. розробили тест «Мета в житті» (PIL — Purpose in Life). Мета життя автори тесту визначають як переживання індивідом її «онтологічної значущості» PIL складається з трьох частин: 20 тверджень з двома полярними варіантами закінчення, оцінюваними за семибальною шкалою; 13 незакінчених пропозицій; завдання викласти свої устремління і цілі в житті, а також успішність їх реалізації. Дана методика кількісно вимірює наявність мети життя і дозволяє тим самим діагностувати ступінь «екзистенціального вакууму», суб'єктивного відчуття втрати сенсу, що є наслідком «екзистенціальної фрустрації», тобто невдачі в пошуку людиною сенсу життя. Пізніше Дж. Крамб створив ще один тестовий інструмент, що розглядається ним як доповнення до PIL — шкалу пошуку смисложиттєвих цілей (SONG — Seeking of Noetic Goals). Ця шкала спрямована на вимірювання сили мотиваційної тенденції до пошуку сенсу життя. Методика СЖО включає 20 описів дій, переживань або станів, які оцінюються за семибальною шкалою в залежності від того, наскільки вони характерні, типові для випробуваного. Дана методика являє собою 20 симетричних шкал-запитань, які складаються з пари цілісних альтернативних пропозицій з однаковим початком.

Показники тесту включають в себе загальний показник осмисленості життя (ОЖ), а також п’ять субшкал, що відображають три конкретні смисложиттєві орієнтації та два аспекти локусу контролю:

1. «Цілі в житті». Характеризує цілеспрямованість, наявність або відсутність в життя випробуваного цілей (намірів, покликання) в майбутньому, які надають життю свідомість, спрямованість і тимчасову перспективу.

2. «Процес життю або інтерес і емоційна насиченість життя». Визначає задоволеність своїм життям в сьогоденні, сприйняття процесу свого життя як цікавого, емоційно насиченого і наповненого змістом. Зміст цієї шкали збігається з уявленням про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити.

3. «Результативність життя або задоволеність самореалізацією». Вимірює задоволеність прожитого частиною життя, оцінку пройденого відрізка життя, відчуття того, наскільки продуктивна і осмислена була прожита її частину.

4. «Локус контролю — Я (Я — господар життя)». Характеризує уявлення про себе як про сильну особистості, що володіє достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і уявленнями про її сенсі, контролювати події власного життя.

5. «Локус контролю — життя або керованість життя». Відображає переконаність в тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя, переконаність в тому, що життя людини підвладна свідомому контролю.

У тесті СЖО життя вважається осмисленої при наявності цілей, задоволенні, одержуваному при їх досягненні і впевненості у власній здатності ставити перед собою цілі, вибирати завдання з готівки, і добиватися результатів. Важливою є співвіднесеність елементів з часом.

Це передбачає чітке співвідношення цілей — з майбутнім, емоційної насиченості - з сьогоденням, задоволення — з досягнутим результатом, минулим. Ситуація надає кожній людині можливість зробити у цьому певний вибір у вигляді вчинку, дії чи бездіяльності. Основою такого вибору є сформоване уявлення про сенс життя або його відсутності. Сукупність здійснених, актуалізованих виборів формує «минуле», яке незмінно, варіаціям схильні лише його інтерпретації. «Майбутнє» є сукупність потенційних, очікуваних результатів зусиль, що робляться в сьогоденні, в зв’язку з цим майбутнє принципово відкрито, а різні варіанти очікуваного майбутнього мають різну мотивуючу привабливість.

Тест СЖО дозволяє, таким чином, оцінити «джерело» сенсу життя, який може бути знайдений людиною або в майбутньому (мети), або в сьогоденні (процес) або минулому (результат), або у всіх трьох складових життя.

Існують дані про надійність і валідності методики. Надійність перевірялася за допомогою ретестування з інтервалом у два тижні на студентській вибірці.

Факторний аналіз методики виділив шість чинників, п’ять з яких добре інтерпретуються і значимо корелюють із загальним показником свідомості життя. Методика складається з п’яти шкал і загального показника СЖО.

ОБРОБКА Обробка результатів зводиться до підсумовування числових значень для всіх 20 шкал і перекладу сумарного балу в стандартні значення (процентилі).

Для підрахунку балів необхідно перевести відмічені випробуваним позиції на симетричній шкалою 3 210 123 в оцінки по висхідній або низхідній асиметричною шкалою. Висхідна послідовність градацій (від 1 до 7) чергується у випадковому порядку з низхідній (від 7 до 1), причому максимальний бал (7) завжди відповідає полюсу наявності мети у житті, а мінімальний бал (1) — полюсу її відсутності.

При підрахунку балів по ключу дотримуються наступного правила:

— У висхідну шкалу 1 2 3 4 5 6 7 переводяться пункти 1, 3, 4, 8, 9, 11, 12, 16, 17.

— В спадну шкалу 7 6 5 4 3 2 1 переводяться пункти 2, 5, 6, 7, 10, 13, 14, 15, 18, 19, 20.

Ось приклад перекладу відповідей на перші п’ять пунктів тесту в оцінки за асиметричним шкалами:

Після цього підсумовуються бали асиметричних шкал, що відповідають позиціям, зазначених випробуваним.

Субшкала 1 (цілі в житті) — 3, 4, 10, 16, 17, 18.

Субшкала 2 (процес життя) — 1, 2, 4, 5, 7, 9.

Субшкала З (результат життя) — 8, 9, 10, 12, 20.

Субшкала 4 (локус контролю — Я) — 1, 15, 16, 19.

Субшкала 5 (локус контролю — життя) — 7, 10, 11, 14, 18, 19.

Загальний показник — осмисленість життя (ОЖ) — всі 20 пунктів.

У таблиці нижче наведені середні і стандартні відхилення за загальним показником СЖО і всім п’яти субшкалам окремо для чоловіків і жінок, отримані на вибірці 200 чоловік у віці від 18 до 29 років (за даними Д. А. Леонтьтева, 2000).

Середні і стандартні відхилення субшкал і загального показника СЖО (за даними Д.А. Леонтьєва, N = 200 чол):

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ Субшкала 1. Цілі в житті.

Шкала характеризує наявність або відсутність в життя випробуваного цілей у майбутньому, які надають життю свідомість, спрямованість і тимчасову перспективу. Низькі бали за цією шкалою навіть при загальному високому рівні свідомості життя (ОЖ) будуть притаманні людині, яка живе сьогоднішнім або вчорашнім днем. Високі бали за цією шкалою можуть характеризувати не тільки цілеспрямованої людини, а й прожектер, плани якого не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їх реалізацію. Ці два випадки нескладно розрізнити, враховуючи показники по інших шкалах СЖО.

Субшкала 2. Процес життя, або інтерес та емоційна насиченість життя.

Зміст цієї шкали збігається з відомою теорією про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, що щоб жити. Ця шкала — показник того сприймає чи випробовуваний сам процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений змістом.Високі бали за цією шкалою і низькі по іншим будуть характеризувати гедоніста, що живе сьогоднішнім днем.

Низькі бали але цією шкалою — ознака незадоволеності своїм життям в сьогоденні; при цьому, однак, їй можуть надавати повноцінний сенс спогади про минуле або націленість в майбутнє.

Субшкала 3. Результативність життя, або задоволеність самореалізацією.

Шкала відображає оцінку пройденого відрізка життя, відчуття того, наскільки продуктивна і осмислена була прожита її частину.

Високі бали за цією шкалою і низькі по іншим будуть характеризувати людину, яка доживає своє життя, у якою все в минулому, але минуле здатне надати сенс залишку життя. Низькі бали — незадоволеність прожитого частиною життя.

Субшкала 4. Локус контролю — Я (Я — господар життя).

Високі бали відповідають уявленню про себе як про сильну особистості, що володіє достатньою свободою вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями і завданнями, а також уявленнями про її сенсі. Низькі бали — невіра в свої сили контролювати події власного життя.

Субшкала 5. Локус контролю — життя, або керованість життя.

При високих балах — переконання в тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя.

Низькі бали — фаталізм, переконаність в тому, що життя людини непідвладна свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє. ІНСТРУКЦІЯ (тест проводився російською мовою): «Вам будут предложены пары противоположных утверждений. Ваша задача — выбрать одно из двух утверждений, которое, по Вашему мнению, больше соответствует действительности, и отметить одну из цифр 1, 2, 3, в зависимости от того насколько Вы уверены в выборе (или 0, если оба утверждения на Ваш взгляд одинаково верны)».