Міжнародні повітряні перевезення

• Вступ
• Розділ 1. Сутність та особливості повітряного транспорту
• Розділ 2. Особливості договірних відносин перевезення вантажів на повітряному транспорті
• Розділ 3. Особливості правового регулювання відносин транспортних зв’язків на повітряному транспорті
• Розділ 4. Система управління охороною праці на повітряному транспорті
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення Української держави в умовах ринкових реформ сьогодні залежить від розв`язання багатьох правових проблем, у тому числі у сфері транспортних послуг. Транспорт є однією з найважливіших галузей національної економіки, від функціонування якої залежать усі сфери суспільного виробництва і соціальний клімат у державі.

Актуальність теми дослідження обумовлена особливим значенням перевезень повітряним транспортом для економіки України, недосконалістю правового регулювання відносин, які пов’язані з повітряними перевезеннями та відсутністю комплексних наукових досліджень. Сьогодення обумовлює необхідність визначення та однозначного розуміння базових понять договору перевезення повітряним транспортом в умовах реформи цивільного права та формування нової системи зобов’язань; заповнення прогалин у дослідженні цього договору, що мають місце у вітчизняній літературі; визначення співвідношення норм чинного Цивільного, Господарського та Повітряного кодексів України, які регулюють відносини перевезення повітряним транспортом.

Виконання міжнародних повітряних перевезень засновується на повазі національного суверенітету, наслідком якого є надання та регулювання державою прав на перевезення. Проте на сучасному етапі діяльність у сфері міжнародного повітряного транспорту характеризується послабленням урядового контролю за здійсненням міжнародних повітряних перевезень та залученням іноземних авіаперевізників до здійснення перевезень через свою територію. Можна говорити про виникнення нової тенденції в регулюванні міжнародних повітряних перевезень, пов’язаної з лібералізаційним підходом стосовно надання доступу до ринку міжнародних повітряних перевезень. Проявом цього є укладання двосторонніх та регіональних угод про повітряне сполучення, які містять лібералізаційні положення.

Цивільний кодекс України вніс низку істотних новел у правове регулювання договірних зобов’язань, викликаних потребами ринкових реформ. Відповідно у практичній діяльності іноді досить складно застосовувати нові положення Цивільного кодексу України. Надзвичайну актуальність набуває проблема узгодження норм нового Цивільного та Господарського і Повітряного кодексів України.

Дискусійними залишаються ще багато теоретичних і практичних питань щодо визначення поняття договору перевезення повітряним транспортом, правової природи перевізної послуги, правового статусу учасників договору, істотних умов договору, які не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що ускладнює вирішення справ цієї категорії у судовій практиці.

Наведене не лише обумовлює вибір теми дослідження, але й свідчить про її актуальність як в теоретичному плані, так і з позицій договірної практики у сфері повітряних перевезень.

Метою дослідження є комплексний науковий аналіз поняття договору перевезення повітряним транспортом як окремого інституту договірних зобов’язань, аналіз чинного законодавства України, теоретичних та практичних проблем, що виникають у сфері повітряних перевезень, вивчення договірної практики та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері повітряних перевезень.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають із договору перевезення повітряним транспортом.

Предметом дослідження є національне законодавство, міжнародні нормативні акти з питань повітряних перевезень, наукові літературні джерела, судова практика з розгляду спорів, що випливають із повітряних перевезень.

Методологічну основу дослідження становлять положення загальної теорії цивільного права. У процесі дослідження було застосовано такі методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний і метод моделювання.

Науково-теоретичну основу роботи склали праці вчених-юристів радянського та сучасного періодів: М. М. Агаркова, С.С. Алексєєва, О. А. Беляневич, Д.В. Бобрової, М.І. Брагінського, Т. В. Бондар, О.М. Вінник, В.В. Вітрянського, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, О.С. Іоффе, О.Г. Калпіна, В.І. Кисіля, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, Л. А. Лунца, В. В. Луця, В.Л. Мусіяки, В.А. Ойгензіхта, О.А. Підопригори, І.С. Перетерського, К.П. Побєдоносцева, Г. П. Савічева, О.Н. Садікова, В. Т. Смирнова, В.І. Труби, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича, Г. Л. Шмігельського, В. С. Щербини, К.К. Яічкова та ін.

Емпіричну основу дослідження склали цивільне та господарське законодавство України, практика його застосування, міжнародно-правові акти, що регулюють повітряні перевезення.

Розділ 1. Сутність та особливості повітряного транспорту

Авіація як галузь — це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.

Повітряне судно — це летальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному просторі.

Повітряні судна бувають державні (використовуються на військовій, міліцейській або митній службі і зареєстровані у державному реєстрі), цивільні (зареєстровано у державному реєстрі цивільних повітряних суден), експериментальні (до державного реєстру не заноситься, призначене для проведення випробувань або дослідно-конструкторських робіт)

Необхідно зазначити, що особливість державного регулювання у цій сфері транспорту визначається призначенням авіаційного транспорту — забезпечення потреб громадян, держави у перевезеннях. У зв’язку з цим (за призначенням) авіаційний транспорт можна розділити на два види: державний і цивільний. Таке виділення дозволяє здійснити певне узагальнення щодо особливостей регулюючої діяльності конкретного виду авіаційного транспорту. Стосовно державного транспорту діяльність щодо регулювання відбувається на засадах паритетного використання прямих і непрямих методів. Щодо цивільного транспорту — регулювання його діяльності здійснюється за допомогою, в основному, непрямих методів. Спільним для усіх видів транспорту є обов’язкові процедури реєстрації та сертифікації, які здійснюються з метою забезпечення безпеки перевезень повітряними суднами, надання послуг аеропортами, а також контроль та нагляд за забезпеченням безпеки польотів повітряних суден. Особливим — додатково передбачена процедура ліцензування для цивільного авіатранспорту.

міжнародний повітряний перевезення транспорт Нормами національного законодавства не можливо охопити весь спектр відносин, які виникають у сфері повітряних перевезень, тому врегулювати питання співвідношення національних законодавств у цій сфері покликані норми міжнародного права. Повітряні перевезення — це в основному міжнародні перевезення, тому в Україні сьогодні відбувається становлення правового регулювання у цій сфері правовідносин. Відповідно до проведено аналізу можна додати кілька прогнозів розвитку повітряного транспорту. На думку західних аналітиків світовий ринок повітряних перевезень багато в чому залежить від напрямів розвитку, який оберуть собі демократичні держави пострадянського простору. Тому, на нашу думку, одним із найнагальніших питань у розвитку вітчизняної науки стає уніфікація регулювання повітряних перевезень з нормами і стандартами міжнародних організацій. Ці тенденції розвитку правового регулювання у сфері повітряних перевезень, зокрема, поглиблення співпраці заради інтеграції України у Європейське і світове співтовариство у галузі правового регулювання повітряних перевезень, приведення у відповідність норм міжнародних багатосторонніх конвенцій і норм чинного законодавства України стосовно меж відповідальності перевізника, перспективи укладення двоі багатосторонніх угод про повітряне сполучення із країнами, з якими такі угоди ще не укладені тощо, стануть в нагоді нашій державі для поглибленої співпраці з іноземними партнерами та зміцнення на міжнародній світовій арені. Всі угоди перевезення є договорами про надання цієї послуги. Серед договорів перевезення за своїм предметом можна поділити на два їх види: договори перевезення вантажу і договори перевезення пасажирів і багажу. Договори перевезення вантажу залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, поділяються на автомобільні, повітряні, залізничні, морські і внутрішнім водним транспортом. Вид транспорту, яким здійснюється перевезення, визначає певні специфічні істотні умови його укладення.

Розділ 2. Особливості договірних відносин перевезення вантажів на повітряному транспорті

На основі загального визначення договору перевезення вантажу, яке не містить, на нашу думку, усіх істотних ознак, пропонуємо визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як такий, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов’язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником вантажу або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким визначенням, будуть вирішені такі основні проблеми договору повітряного перевезення вантажу:

по-перше, буде однозначно визначено сторони договору перевезення вантажу повітряним транспортом (повітряного перевізника і відправника вантажу або замовника);

по-друге, визначено основні зобов’язання сторін з доставки вантажу до аеропорту призначення і оплати перевезення та необхідні істотні умови про предмет договору, оплату, строк та місце виконання договору.

Договір перевезення вантажу повітряним транспортом є різновидом договору про надання перевізних послуг, що має такі особливості:

предмет договору містить специфічні ознаки щодо характеристики вантажу (його вид, вага, об'єм тощо), які безпосередньо впливають на виконання перевезення;

за загальним правилом у договорі про надання послуг беруть участь дві сторони — замовник і виконавець, на відміну від цього у договорі перевезення вантажу повітряним транспортом одержувач вантажу, як правило, не є стороною договору, а є особою, на користь якої виконується даний договір.

Відповідно до ст. 59 Повітряного кодексу України повітряний перевізник — це будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Перевізник (або авіакомпанія) — юридична або фізична особа, що має постійне місце діяльності в Україні (і/або Україна забезпечує і підтримує фактичний контроль за діяльністю цієї юридичної або фізичної особи) і яка перевозить або бере на себе зобов’язання перевезти пасажира та/або його багаж згідно з квитком, а також бере на себе зобов’язання надати всі інші послуги, що пов’язані з таким перевезенням, незалежно від того, чи є ця юридична або фізична особа «фактичним перевізником» або «перевізником за договором» .

Пасажир — особа (за винятком членів екіпажу), що перевозиться повітряним судном за згодою перевізника згідно з договором перевезення.

На пасажира покладається певно сукупність обов`язків.

Перевезення — транспортування пасажирів та багажу на повітряних суднах, що здійснюється відповідно до договору перевезення, при якому згідно з визначенням сторін пункт відправлення і пункт призначення незалежно від того, була чи ні зупинка в перевезенні або перевантаження, розміщені або на території двох різних країн, або на території однієї країни, якщо узгоджена зупинка передбачена на території іншої країни.

Основним юридичним, документом, який засвідчує правомірність перебування пасажира на повітряному судні - договір перевезення, який як правило оформлюється у формі квитка.

Квиток надає право пасажиру на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов’язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов’язані з перевезенням, згідно з умовами договору перевезення. Умови договору перевезення, наведені у квитку, не повинні суперечити Варшавській конвенції.

Особа не буде мати право на переліт на рейсі, якщо вона:

— не сплатить відповідний тариф за перевезення або не укладе кредитну угоду з перевізником;

— не пред’явить квиток, який містить польотний купон на відповідний рейс, усі інші невикористані польотні купони, а також пасажирський купон або, якщо він відсутній, то пасажирську квитанцію;

— пред'явить зіпсований квиток або квиток, в який були внесені зміни не перевізником або його уповноваженим агентом;

не в змозі підтвердити те, що електронний квиток був належним чином наданий такій особі (у разі оформлення електронного квитка).

Розділ 3. Особливості правового регулювання відносин транспортних зв’язків на повітряному транспорті

Лібералізація міжнародних повітряних перевезень — процес, який означає вільне надання доступу до ринку повітряних перевезень. У свою чергу, доступ до ринку повітряного транспорту для будь-якого авіаперевізника полягає в характері та ступені основних прав (з будь-якими супутними умовами та обмеженнями), які надаються відповідним урядовим повноважним органом, а також додаткових прав, наприклад, прав щодо надання послуг. Право на доступ до ринку, як правило, надається в обмін на аналогічні права шляхом укладення угоди чи угод між державами, та, зазвичай, обмежується регулярними міжнародними сполученнями. Право на доступ до ринку, як було з’ясовано в ході дослідження, складається з трьох видів прав: право на маршрути; право на експлуатацію; право на перевезення (комерційні права). Право на маршрут — це право доступу до ринку, яке полягає в погодженому географічному описі маршруту чи маршрутів, якими можуть здійснюватися повітряні сполучення, та порядку, в якому можуть обслуговуватися призначені пункти. Право на експлуатацію — право доступу до ринку, яке полягає в погодженому визначенні того, яким чином можуть призначатися перевізники та експлуатуватися повітряні судна; які типи повітряних суден можуть використовуватися; які позначення рейсів можуть встановлюватися для узгодженого маршруту. Право на перевезення (комерційні права) — право доступу до ринку, яке полягає в дозволі на здійснення комерційної діяльності у своєму повітряному просторі, яке надається іноземному авіаперевізнику. Отже лібералізація міжнародних повітряних перевезень здійснюється шляхом, що включає в себе обмін «свободами повітря» понад п’яту та шосту, зняття обмежень на регулювання частоти, провізної ємності та затвердження тарифів, аеропортових зборів, множинне призначення авіаперевізників, розширені критерії володіння авіакомпаніями та контролю за їх діяльністю. Лібералізація міжнародних повітряних перевезень повинна бути поступовою, прогресивною, впорядкованою та здійснюватися з наданням відповідних гарантій щодо забезпечення безпеки польотів та сумлінної конкуренції.

Що стосується подальшого розвитку, то в майбутньому режим лібералізації міжнародних повітряних перевезень, очевидно, буде мати змішану чи гібридну структуру. Багато держав будуть продовжувати спиратися, як правило, на двосторонні угоди про повітряні сполучення між парами держав; інші будуть спиратися як на багатосторонні угоди в рамках груп держав, так і на двосторонні угоди з іншими країнами. Механізми регулювання, які були розглянуті в дослідженні, передбачені для функціонування як на двосторонньому, так і на універсальному чи регіональному рівнях. Ними охоплюється наступний діапазон угод: від традиційних угод між двома державами до угод між однією державою та групою держав та угод між двома групами держав. Деякі запропоновані механізми можуть потенційно використовуватися в багатосторонніх угодах, заснованих на регіональних та нерегіональних групах держав, а деякі з них можуть, напевно, представляти інтерес для ряду країн, які будуть намагатися укласти всесвітню угоду. Тому запропоновані механізми надають можливість прогресу не тільки у відношенні розвитку змісту угод про повітряні перевезення, але також й у відношенні їх структури. Отже, на думку автора, майбутні механізми регулювання мають будуватися на існуючих механізмах та мають бути спрямовані на розширення можливостей авіаперевізників та держав для участі в діяльності міжнародного повітряного транспорту. Принцип поваги існуючих прав не повинен використовуватися для створення перепон справедливій конкуренції, яка є попередньою умовою лібералізації. Також конструктивне співіснування не означає застосування поступової лібералізації однією групою держав на шкоду іншій групі держав. У будь-якому випадку змінювати підхід до регулювання міжнародних повітряних перевезень слід таким чином, щоб належним чином були враховані цілі участі та наступні фактори:

· збереження існуючих ефективних та економічно вигідних торгівельних зв’язків між державами;

· подальший зріст широких економічних та соціальних переваг повітряного транспорту;

· існуючі обмеження інфраструктури аеропортів та міркування щодо пропускної здатності повітряного простору;

· інтереси осіб та організацій, які беруть безпосередню участь у функціонуванні міжнародного повітряного транспорту, включаючи авіаперевізників, споживачів, аеропорти, посередників розподілу послуг та робочу силу.

Цивільний (ст.924), Господарський (ст.314) і Повітряний кодекси України (ст.93) встановлюють відповідальність перевізника за незбереження вантажу лише у розмірі фактичної шкоди і не передбачають стягнення упущеної вигоди (неодержаних доходів). У роботі зроблено висновок про необґрунтованість обмеження розміру відповідальності та закріплення у Цивільному та Повітряному кодексах України повної відповідальності перевізника.

Розділ 4. Система управління охороною праці на повітряному транспорті

Система управління охороною праці в цивільній авіації - комплекс заходів, спрямованих на підготовку, прийняття та реалізацію рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров’я і працездатність людини в процесі праці.

Останніми роками на фоні зростання обсягів міжнародних авіаперевезень зростає й кількість позовів пасажирів до авіаперевізників, які виникають з відносин міжнародного авіаперевезення пасажирів та їхнього багажу. Найбільш частими є випадки затримки рейсів, втрата стиковки у пункті пересадки пасажира внаслідок затримки рейсу, анулювання рейсів, втрата чи затримка багажу тощо.

Як свідчить практика судового розгляду таких позовів, пасажири та їхні юристи припускаються низки типових помилок в обґрунтуванні своїх вимог, суттєво завищують суми претензій до авіаперевізників. Включення до сум збитків, понесених пасажиром, наприклад, сум договорів, які нібито втрачені внаслідок затримки у перевезенні пасажира чи анулювання рейсу, є штучним завищенням вимог до авіаперевізника.

Висновки

На основі аналізу і дослідження поставлених завдань можна обґрунтувати такі висновки:

1. Авіаційна діяльність в Україні регулюється законами України, прийнятими Верховною Радою, авіаційними правилами та іншими нормативними актами, указами Президента України, рішеннями Ради з національної безпеки й оборони України (РНБОУ), постановами Кабінету Міністрів України і наказами Укравіатрансу.

Джерела національного законодавства, що регулюють відносини з договору перевезення повітряним транспортом можна поділити дві групи. До першої групи слід віднести нормативні акти, які присвячені регулюванню загальних питань зобов’язального права, тобто, цивільні кодекси, зобов`язальні закони і т. ін., до другої нормативні акти, предметом регулювання яких є відносини, що виникають саме з договору перевезення повітряним транспортом.

Отже, до загальних джерел регулювання повітряних перевезень віднесено чинні законодавчі та нормативні акти, зокрема Цивільний і Господарський кодекси України, міжнародно-правові акти, двосторонні міжнародні угоди про повітряне сполучення. До спеціальних джерел — Повітряний кодекс України, Правила повітряних перевезень пасажирів та багажу та інші підзаконні нормативні акти, що регулюють повітряні перевезення. Договір перевезення повітряним транспортом також є джерелом правового регулювання повітряних перевезень.

2. Відповідно до ст. 59 Повітряного кодексу України повітряний перевізник — це будь-яка юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Перевізник (або авіакомпанія) — юридична або фізична особа, що має постійне місце діяльності в Україні (і/або Україна забезпечує і підтримує фактичний контроль за діяльністю цієї юридичної або фізичної особи) і яка перевозить або бере на себе зобов’язання перевезти пасажира та/або його багаж згідно з квитком, а також бере на себе зобов’язання надати всі інші послуги, що пов’язані з таким перевезенням, незалежно від того, чи є ця юридична або фізична особа «фактичним перевізником» або «перевізником за договором» .

3. Пасажир — особа (за винятком членів екіпажу), що перевозиться повітряним судном за згодою перевізника згідно з договором перевезення.

На пасажира покладається певно сукупність обов`язків.

4. Перевезення — транспортування пасажирів та багажу на повітряних суднах, що здійснюється відповідно до договору перевезення, при якому згідно з визначенням сторін пункт відправлення і пункт призначення незалежно від того, була чи ні зупинка в перевезенні або перевантаження, розміщені або на території двох різних країн, або на території однієї країни, якщо узгоджена зупинка передбачена на території іншої країни.

5. Основним юридичним, документом, який засвідчує правомірність перебування пасажира на повітряному судні - договір перевезення, який як правило оформлюється у формі квитка.

6. Квиток надає право пасажиру на переліт відповідним рейсом (рейсами) і зобов’язує перевізника здійснити відповідне перевезення пасажира та його багажу, а також надати інші послуги, пов’язані з перевезенням, згідно з умовами договору перевезення. Умови договору перевезення, наведені у квитку, не повинні суперечити Варшавській конвенції.

7. Особа не буде мати право на переліт на рейсі, якщо вона:

— не сплатить відповідний тариф за перевезення або не укладе кредитну угоду з перевізником;

— не пред’явить квиток, який містить польотний купон на відповідний рейс, усі інші невикористані польотні купони, а також пасажирський купон або, якщо він відсутній, то пасажирську квитанцію;

— пред'явить зіпсований квиток або квиток, в який були внесені зміни не перевізником або його уповноваженим агентом;

— не в змозі підтвердити те, що електронний квиток був належним чином наданий такій особі (у разі оформлення електронного квитка).

8. Перевізник несе відповідальність лише за збитки, що сталися на його рейсі.

Відповідальність перевізника при перевезеннях, обмежена нормами і за будь-яких обставин не може перевищувати суми доведених збитків.

Перевізник не несе відповідальності за непрямі, побічні, опосередковані збитки, неодержану вигоду (прибутки). Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі загибелі або тілесного ушкодження пасажира, лише при умові, що подія, яка є причиною загибелі або тілесного ушкодження, відбулася на борту повітряного судна чи в період здійснення будь-яких операцій щодо посадки або висадки пасажира.

Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі знищення, втрати або ушкодження багажу, лише при умові, що випадок, який став причиною знищення, втрати або ушкодження багажу, відбувся на борту повітряного судна чи протягом будь-якого періоду, протягом якого зареєстрований багаж перебував під контролем перевізника. Однак перевізник не відповідає, якщо така шкода є результатом властивостей багажу, дефекту, якості чи пороку багажу. Щодо незареєстрованого багажу (ручної поклажі), включаючи особисті речі пасажира, перевізник несе відповідальність, якщо шкода заподіяна з його вини чи з вини його службовців, чи його агентів.

Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну в разі затримки у перевезенні пасажира і багажу. Однак перевізник не відповідає за шкоду, заподіяну у результаті затримки, якщо доведе, що ним та його службовцями і його агентами були вжиті усі необхідні заходи для того, щоб уникнути шкоди, або, що такі заходи неможливо було вжити.

На основі загального визначення договору перевезення вантажу, яке не містить, на нашу думку, усіх істотних ознак, пропонуємо визначити договір перевезення вантажу повітряним транспортом як такий, за яким одна сторона (повітряний перевізник) зобов’язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником вантажу або замовником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Таким визначенням, будуть вирішені такі основні проблеми договору повітряного перевезення вантажу:

по-перше, буде однозначно визначено сторони договору перевезення вантажу повітряним транспортом (повітряного перевізника і відправника вантажу або замовника);

по-друге, визначено основні зобов’язання сторін з доставки вантажу до аеропорту призначення і оплати перевезення та необхідні істотні умови про предмет договору, оплату, строк та місце виконання договору.

Договір перевезення вантажу повітряним транспортом є різновидом договору про надання перевізних послуг, що має такі особливості:

предмет договору містить специфічні ознаки щодо характеристики вантажу (його вид, вага, об'єм тощо), які безпосередньо впливають на виконання перевезення;

за загальним правилом у договорі про надання послуг беруть участь дві сторони — замовник і виконавець, на відміну від цього у договорі перевезення вантажу повітряним транспортом одержувач вантажу, як правило, не є стороною договору, а є особою, на користь якої виконується даний договір.

Список використаних джерел

1. Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 25. — Ст.274 (із змінами).

2. Развадовський В. Й. Джерела правового регулювання відносин у транспортній сфері. — Х.: НУВС, 2004. — 76 с.

3. Про затвердження Правил реєстрації цивільних повітряних суден в Україні Державіаслужба; Наказ, Форма типового документа від 31.01.2006 № 67

4. Про транспорт: Закон України від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради. — 1994. — № 51. — Ст.446 (із змінами)

5. Развадовський В. Й. Адміністративно-правове регулювання правовідносин у транспортній сфері України: Монографія. — Х.: НУВС, 2004. — 284с.

6. Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом: визначення в законодавстві України // Держава і право. — К., 2010. — № 24. — C.342−346.

7. Про затвердження Положення про використання повітряного простору України Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 29.03.2002 № 401

8. Транспортные системы: моделирование и управление/ А. С. Бутов, Д. В. Гаскаров, А. Н. Егоров, Н. В. Крупенина, А. С. Бутов (ред.). — СПб: Судостроение, 2001. — 552с.

9. Развадовський В. Й. Зміст і особливості адміністративних правовідносин у транспортній сфері // Наше право. — 2011. — № 4. — С.36−44.

10. Международное воздушное право. Кн.1. — М.: Наука, 1980. — 380 с.

11. Кейлин А. Д., Виноградов П. П. Морское право. — М.: Водный транспорт, 2011. — 245 с.

12. Международное воздушное право. Кн.2/Отв. ред.А. П. Мовчан. — М.: Наука, 2010. — 366 с.