Марс

Марс Марс — четверта від поверхні Сонця й перша верхня щодо Землі планета Сонячної системи. Краще час щодо його спостережень — епоха протистояння. Орбіта Марса, — еліпс з великим ексцентриситетом; тому всяке протистояння однаково сприятливо для спостережень. При орбітальному русі Марса його відстань від поверхні Сонця змінюється і ГЗК стає найменшим, коли планета проходить перигелій. Якщо цей час відбудеться протистояння, то просторі, що у епохи великих протистоянь Марс має негативне схиляння і тому видно на невеличкий висоті над обрієм. Натомість у цей час Марс успішно зокрема у південній півкулі Земли.

Большая частина поверхні планети зайнята помаранчевими «материками», які дають Марсу червонястий колір, який виділяє його серед інших планет. Кілька меншість поверхні Марса займають темні зеленкуваті «моря». На малюнку видно південна полярна шапка (розташована вгорі, оскільки телескоп перевертає зображення). Бувають такі становища Марса і Землі на орбітах, коли видно обидві полярні шапки або тільки одна северная.

Один оборот навколо осі Марс робить за 24 год. 37 м. 23 з., а тривалість сонячних марсіанських діб дорівнює 24 год. 39 м. 29 з. Вісь обертання нахилена до площині орбіти з точки 650 041, схоже ж, як земна (660 341). Нахил осі - причина зміни часів року; оскільки «рік» Марса триває 687 земних діб, те й тривалість марсіанських часів року становили майже вдвічі більше земних. Якщо спостерігати поверхню Марса систематично, протягом хоча б кількох тижнів, то легко помітити сезонні зміни розмірів полярною шапки: принаймні наступу літніх днів полярна шапка зменшується — замёрзшее речовина поступово тане. Проте танення полярною шапки явище, як виявляється, непроста. Якщо полярні шапки Землі утворені льодом і снігом і хімічний склад їх речовини однорідний, про полярних шапках Марса цього сказати не можна. Виявляється, що у атмосфері Марса обмаль водяної пари та багато вуглекислого газу. При низьких температурах утворюється конденсат СО2, выпадающий в зимовий період на поверхню на поверхню планети. При підвищенні температури він випаровується і в газоподібне стан. Що ж до водяного льоду, він зберігається, і в розпал марсіанського літа, коли полярна шапка скорочується до мінімальних розмірів, бачимо залишкову полярну шапку, що складається з замёрзшей воды.

Наиболее цінні і докладних відомостей про деталях поверхні Марса передані міжпланетними автоматичними станціями і апаратами, занепалими на планету. Безліч прекрасних знімків поверхні Марса послужило підвалинами побудови докладної карти більшу частину планети. На Марсі виявлено: кілька вулканічних гір, мають величезні розміри, надзвичайно цікаві освіти — грандіозний розлам кори Марса, який отримав назву Копрат. Ширина його сягає 120 км, глибина близько 6 км, а довжина 4000 км. З боків від цього відходить безліч звивистих ярів. Нагадують русла річок. Інший примітний об'єкт: на знімку у малих масштабі видно темне пляма, але в знімку на більш великому масштабі - гряди паралельних дюн.

Цветные зображення околиць місця посадки було передано з Марса спускаемыми апаратами «Вікінг». Цими знімках видно пустельна червонувата поверхню, засіяна безліччю каменів різноманітних ж розмірів та купами піску, нанесённого вітром. Небо Марса жёлтое, очевидно, також від виваженої пилу. Спеціальна апаратура, встановлена «Вікінгів», справила хімічний аналіз марсіанського грунту. Виявилося, що грунт Марса містить дуже багато заліза, кремнію і кальцію. Червонястий колір планети — результат окислення железосодержащего грунту. Встановлено, що клімат Марса суворий, загалом температура її поверхні набагато нижча нуля Цельсія і лише поблизу полудня в екваторіальній зоні температура ненадовго піднімається вище нуля. Атмосфера на 95% складається з вуглекислого газу та надзвичайно розріджена. У поверхні планети атмосферне тиск становить лише 0,01 атм.

Несмотря на розрідженість марсіанської атмосфери, у ній виникають урагани, піднімають хмари пилу, яка може тижнями перебувати в підвішеному стані, замутняя атмосферу і створюючи непрозору пелену. Зіставленні всіх даних про Марсі створює враження про неживої планеті. У той самий час лежить на поверхні Марса видно сліди минулих епох, які свідчать про вищої певній температурі й більш щільною атмосфері, і навіть, можливо, присутність планети воды.

Спутники Марса.

Вокруг Марса рухається два природних супутника — Фобос і Деймос, що означає «Страх» і «Жах»; адже Марс — античний бог війни. Ці маленькі небесні тіла перебувають настільки близько до планеті, що й дуже важко помітити. Вони повинні були відкриті видатним американським астрономом Асафом Холом в 1877 року. Найближчий до Марса супутник, Фобос, віддалений від центру планети на 9400 км й поводиться у прямому напрямі за 7 год. 39 м. 14 з., тобто за одну добу Марса він обегает навколо планети більше трьох раз. Тому які перебувають планети спостерігач бачив б Фобос висхідним ніяких звань і заходящим на східному боці неба. Другий супутник, Деймос, віддалений від центру Марса на 23 500 км і робить один оборот навколо планети за 30 год. 17 м. 55 с.

Спутники Марса мають неправильне форму і дуже малі. Розміри Фобоса становлять 19 км x 21 км x 27 км, а Деймоса 11 км x 12 км x 15 км. Це крихітні небесні тіла, можна з невеликими астероїдами. Завдяки створенню штучних супутників Марса, ми дізналися про Фобосі і Деймосе багато дивного. Цьому сприяє та обставина, що штучні супутники обертаються навколо Марса приблизно тих-таки висотах, як і Фобос і Деймос. Приміром, вдалося сфотографувати поверхню Деймоса з відривом 23 км. Виявилося, що поверхню Фобоса покрита як кратерами, а й борознами, майже паралельними одна одній. Глибина борозен от20 до 30 м, ширина от100 до200 м. Ці борозни пов’язані з найбільшим на Фобосі кратером, названим Стикни, на вшанування дружини Асафа Голла. Вони ніби віялом розходяться з точки, діаметрально протилежної цьому кратеру. Очевидно, кратер Стикни утворився дуже давно внаслідок потужного удару у зіткненні Фобоса з іншим небесним тілом. Виниклі у тілі Фобоса ударні хвилі породили й інші борозды.

Второй супутник Марса, Деймос, володіє більш як згладженим рельєфом поверхні. Найбільший кратер має діаметр близько два кілометри. На знімку, отриманому з певної відстані в 23 км, видно дуже багато дрібних кратерів, які свідчать у тому, що метеоритна бомбардування, якої піддавався Деймос, залишила з його поверхні незгладимі следы.

Список литературы

В. П. Цесевич, «Що як спостерігати на небі», Москва «Наука» 1984.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.