Особливості стресових станів у дітей різного віку

Зміст:

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

1.1 Поняття про стрес в психологічній науці

1.2 Причини виникнення стресових станів в дитячому віці

1.3 Фізіологія та психодіагностика стресових станів у дітей та підлітків РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРЕСОВИХ СТАНІВ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

2.1 Обґрунтування методики емпіричного дослідження

2.2 Аналіз результатів емпіричного дослідження

2.3 Методичні рекомендації для вчителів, психологів, батьків ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Коло явищ, що спричиняють травматичні стресові порушення достатньо широке та охоплює безліч ситуацій, коли виникає погроза життю, фізичному здоров’ю, або образу «Я».

Об'єктом нашого дослідження є діти в різних вікових категоріях що опинились в стресових ситуаціях, різної тривалості та складності. Коли в сім'ї або в школі є травмована дитина, вчителі або батьки часто не знають як себе з нею вести та яку допомогу надати, батьки таких дітей частіш за все також являються травмовані. А доросла людина, яка не взмозі допомогти в першу чергу собі, тим більше не здатна надати відповідну допомогу своїй дитині. Завдані стихійні лиха, катастрофи та міжнаціональні війни, зріст насилля з очивидністью показали яка важлива готовність батьків та педагогів до надання допомоги дітям-найбільш вразливим до складних життєвих ситуацій і адаптації в сучасному навколишньому середовищі. З якою би важкою життєвою ситуацією не стикнувся людський організм її можна подолати двома способами, або двома основними типами реакцій: активною (за допомогою опору та боротьби), або пасивною (уникання, або готовність терпіти її). Природа передбачила безлич способів за допомогою яких накази «боротися», або «терпіти» передаються нашим клітинам на фізіологічному рівні. Протягом століть було висунуто багато теорій та гіпотез що до досягнення миру та щастя на шляху політичного та технічного прогресу за допомогою високого рівня життя, слідуванню законів та суворого дотримування заповідей того чи іншого вождя, або пророка. Та історія доводила знову і знову що жоден з цих засобів не можна вважати ефективним та надійним. Взагалом віра давала людині загальне направлення, опору до самодисципліни та праці необхідні для запобігання хаотичної поведінки.

Як відмітив Карл Поппер, закони природи не предписують, а лише описують.

Закони суспільства предписують що можна робити, а чого-ні. Їх порушення є єдиним виправданням для їх формування. Закони природи на кожному етапі розвитку людського знання можуть бути не чітко сформульовані, але не можуть бути порушені.

Підтримуючи твердження Г. Сельє що для досягнення душевної рівноваги, миру та самовираження люди мають працювати заради тої мети що здається їм високою. Художник, композитор, музикант, або вчений сильно страждає якщо позбавлений можливості займатись улюбленою справою. Енергійній людині важко пережити вимушену бездію перебуваючи в лікарні. Але є і інші що навідміну від постійного пориву до активних дій постійно перебувають в пасиві, які почуваються щасливими просто насолоджуючись дарами природи, спогляданням в мовчазні ліси чи шумом морів, творінням людських рук-музикою, спортом без активної участі в цьому.

Предметом нашого дослідження є передумови нервових розладів, порушення що розвиваються після пережитих психічних травм які зачіпають всі рівні людського функціонування (фізіологічний, особистий рівні міжособистісної і соціальної взаємодії), стрес та особливості стресових станів зокрема в дитячому віці, так як посттравматичні стресові порушення сприяють формуванню специфічних сімейних відносин, особливих життєвих сценаріїв та можуть впливати на все подальше життя. Знання та врахування психологічних особливостей людини що перенесла травматичний стрес, підвищення власної компетенції в даному питані допоможе знизити ризик важких наслідків до мінімума. На думку багатьох авторів стрес може бути причиною багатьох захворювань.

Слово стрес так як і «успіх"або «поразка"має різне значення для різних людей. Тому дати йому визначення досить важко, хоча воно і увійшло в наші повсякденні розмови.

На даний момент також немає певного визначення цьому терміну, та найбільш розповсюджені уявлення про стрес наступні:

· емоційне напруження, яке виникає в результаті будь-яких переживань;

· особливий стан організму у людини та ссавців що виник у відповідь на сильний зовнішній подразник;

Автори Великої медичної енциклопедії розуміють під стресом стан, який виникає при дії надзвичайних або патологічних подразників і призводить до напруження неспецифічних адаптаційних механізмів в організмі. Зусилля, втома, страх, біль, або несподіваний успіх, будь-що з переліченого може викликати стрес, але жодне з цього не є визначенням стресу. Дослідження відомого канадського фізіолога Г. Сельє показали що певний ступінь стресу може бути навіть корисним так як виконує мобілізуючу роль та сприяє адаптації людини до мінливих умов зовнішнього середовища. Але якщо стрес є постійним та сильнодіючим, тоді він перевантажує адаптаційні можливості і призводить до психологічних та фізичних розладів в організмі людини.

Метою нашого дослідження є надати загальне уявлення про психологію травматичного стресу, чому як і при яких умовах він виникає, ознайомитись з віддаленими та негайними його наслідками, відмітити шляхи надання психологічної допомоги при травматичних стресових ситуаціях. Дослідити особливості стресових станів зокрема в дитячому віці, а також проаналізувати чинники їх розвитку шляхом розглядання проблеми психічного здоров’я дітей різноих вікових груп. Адже причинами багатьох нервових розладів є саме тривалий стрес в якому опиняється дитина яка не в змозі дати собі раду заходячись в важких умовах сучасного світу.

Завданням нашого дослідження є розглянути проблеми психічного здоров’я дітей, проаналізувати стрес як поняття вцілому, та як фізичний стан організму людини. Дослідити передумови його розвитку та наслідки які він зумовлює.

Дана тема заслуговує уваги не тільки спеціалістів в даній сфері, а насамперед вчителів та батьків, які є першими хто має зважати на психічне здоров’я своєї дитини, адже з кожним роком зростає кількість дітей яким поставлено діагноз певного психічного захворювання причиною якого є насамперед кризові та стресові ситуації, як в сім'ї, так і в іньшому оточуючому дитину середовищі. Отже для того щоб наше суспільство і наступні покоління були здоровими психічно, слід досліджувати причини психологічного дискомфорту дитини, адже надмірна тривожність заважає її нормальній діяльності.

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ

Слово стрес сьогодні ледь не найпошириніше, його можна зустріти в повсякденних розмовах, прочитати в журналах, побачити по телевізору. Найчастіше його застосовують лікарі: психологи, терапевти або психотерапевти. Паціенту що жаліється на будь яке порушення душевної рівноваги виявляється найпростіше винесення діагнозу-недавнє перенесення стресу. Що ж таке стрес і чому ж це слово таке популярне на сьогодні? Його переносить кожна людина, але не завжди це усвідомлює, так як і не завжди усвідомлює що саме вона має на увазі під словом стрес.

1.1 Поняття про стрес в психологічній науці

В сучасному англо-українському словнику слово «stress» перекладається як «напруження» і як в медецині так і в повсякденні явно розуміється що це напруження нашого організму, або якоїсь з його частин та аж ніяк не електричне напруження. Як відмічено в Великій радянській енциклопедії:стрес в фізіології, психології та медецині-це стан психічного напруження що виникає у людини при діяльності в важких умовах.

Автори Великої радянської енциклопедії розуміють під стресом стан що виник під дією надзвичайних, або патологічних подразників що призводить до напруження неспецифічних адаптаціоних механізмів людини.

Взагалом кожна нова книжка з психології та медецини буде давати все нове і нове розтлумачення цього слова, мабуть, тому що кожен спеціаліст в цій галузі намагається дати своє формулювання, а не переписувати класичні пояснення іньших. Найбільш широко вживаним на даний час поясненням можна прийняти таке: стрес-це напружений стан організму, причому як фізичний так і психічний.

Та всеж першозасновником терміну стрес в біології визнаний канадський лікар-патолог австро-венгерського походження Ганс Сельє. Він дав таке визначення: загальний адаптаційний синдром, викликаний ушкоджувальними агентами. Це-центральне поняття наукової теорії стресу, тому всяке вищезгадане про стрес неможливе без цитування Г. Сельє.

Ще в 1936 р. Сельє чітко відчуваючи ворожість науково-медичної публіки до сприйняття нового терміну, назвав свою першу публікацію «Синдром, викликаний різноманітними ушкоджувальними агентами». По його власному зізнанню, він не наважився вимовити «стрес» поступившись тим самим загальноприйнятим поглядам.

Іноді йдеться про те що стрес-явище що стало масовим тільки в XX ст. і було викликано особливою напруженістю віку. Та це не вірно вже тому що хоч сам термін започаткований Г. Сельє всього пів століття тому, та немає ніяких порівнювальних даних (в більш ранні часи людство таких термінів не знало, але стрес безумовоно переносило). Згідно з вченням Сельє стрес-це наукова концепція що дає змогу розгянути сан здоров’я людини дещо з іньшого боку. Суть цієї концепції в тому що ушкоджувальні агенти викликають стрес-загальний адаптаційний синдром. Психологічний стрес тобто напруження в нашій психіці інакшими словами можна назвати «стресом душі», а фізичний-«стресом тіла».

Одже міжнародне визнання стресу як наукової концепції таки відбулося: в столиці Канади був організований Інститут стресу, першим та пожиттєвим його директором став Г. Сельє. Незабаром в різних країнах світу почали з’являтися аналогічні заклади, такі як: Берлінський Інститут по вивченню стресу в германії; Інститут стресу в Парижі; Інститут психологічної екології та профілактики стреса в Іжевську (Росія); та інші. Безліч цих та іньших організацій (учбових, академічних та науково-дослідних інстиутах) проводять дослідження присвячені стресу, при спеціалізованих в тому числі не медичного профіля кафедрах.

Однак Сельє думав про стрес інакше ніж думають сьогодні. То в чому ж відміннісь сучасних уявлень про стрес, від тих що існували раніше?

Перш за все, стрес зараз виступає не як наукова концепція, а насамперед як стан здоров’я людини. Тоді як для Сельє стрес-зовсім відокремлена від хвороб адаптаційна реакція організму, яка може бути як результатом, так і наслідком хвороби організму, або і зовсім не пов’язаною з нею. Т ак як по Сельє стрес-це не що іньше як ланцюг фізичних і біохімічних змін в організмі викликаних стресором.

Так в науковій та популярній літературі останніх двох десятиліть, відокремивших нас від Сельє, можна зустріти такі словосполучення як фізичний стрес, нервовий, травматичний, або посттравматичний стрес, больовий стрес, або стрес життя та багато іньших. Також цікаво відмітити шо кожне таке словосполучення має зовсім іньше значення і суть ніж наступне. На прикладі людини що отримала надзвичайну звістку (хорошу чи погану) лікар без зволікань поставить діагноз на основі аменезу: стрес. Ймовірно що Сельє дав би аналогічне визначення, та очевидно свій діагноз грунтував би на підвищеному вмісті адаптивних гормонів в крові.

Не тільки сьогодні, а вже четверть віку тому 67 річний Г. Сельє змінив власне розуміння стресу таким чином: «стрес є неспечифічна відповідь організму на будь-яку висунуту йому вимогу». Або загальний розвиток суспільства, або іньші обставини змусили класика промовити таку тираду доступну можливо лише спеціалістам та яку навряд чи зрозуміє іньший мешканець планети. Та щоб роз’яснити нове визначення стресу потрібно спочатку зрозуміти що мається на увазі під словами «неспецифічне» та «висунута організму вимога» Специфічність те ж саме шо і своєрідність, на відміну від різноманіття-неспецефічності. Коли людина замерзає вона мимоволі тремтить для того щоб наші внутрішні біофізичні та біохімічні реакції виробляли більше тепла, щоб вона могла зігрітися, а кров’яні судини шкіри мимоволі звужуються уповільнюючи втрату тепла з поверхні тіла. Це-спецефічна відповідь нашого організму на дію холоду. При тривалій фізичній праці, або просто при перебуванні в умовах підвищеної темпера-тури людина пітніє, а випаровування поту її охолоджує-така спецефічна дія жари. При зайнятті спортом коли розвиваються максимальні м’язові зусилля і швидкість рухів, м’язи рук та ніг, а також серцево-судинна система потребують додаткових джерел енергії, тому серцебиття прискорюється, підвищений кров’яний тиск розширює судини та поліпшується крово-постачання м’язів. Кожні ліки і кожен гормон надають спецефічну дію.

Однак не залежно від того які своєрідні зміни в організмі викликають всі ці агенти, вони мають дещо спільне між собою-надають вимоги до пере-будови внутрішніх сил організму. ця потреба не специфічна, не своєрідна, вона полягає в адаптації організма до виникших труднощів, яка б не була ця складність-в адаптації біологічних систем до нових умов існування. З іншого боку зачастіш вживаним лишився термін прийнятий в першо-початковому трактуванні: напружений стан організму.

Застосовуючи термін «стрес» в повсякденні, люди часто мають під цим на увазі психологічний стрес, який може бути зумовлений також різними чинниками. Іноді психологічний стрес ділять на інформаційний та емоціо-нальний. Інформаційний, особливо розповсюджений в вік інтенсивних технологій, розвивається при перевантаженнях інформаційних властивостей, коли людина в пошуках економічної, або фінансової користі бере на себе забагато відповідальнлсті яку не може витримати на собі і переносить при цьому важке психологічне напруження. Іньший-емоційний стрес, супро-воджує зазвичай переживання негативних емоцій (злість, образа, паніка, страх…) і також надає вплив на людські дії. Гарним тому прикладом емоційного стресу може бути стан мешканців Америки, почувших по телевізору 11 вересня 2001 року звістку про теракт в Манхеттені, або душевну травму десятка тисяч московських футбольних фанатів коли 9 червня 2002р російські футболісти програли японцям на світовому чемпіо-наті. В обох цих випадках всі травмовані опинились «жертвами обставин» і «винні» лише в тому що своєрідно сприйняли ці світові події, в дійсності не порушивши жодних законів своєї країни. Загальне між двома групами лю-дей-перенесення емоційного стресу, самовільний перехід емоційного стресу в соціальний. Г. Сельє виділяє три стадії розвитку стресу:

1. Перша стадія-аларм стадія, або стадія тривоги, коли відбувається мобілізація адаптаційних ресурсів огранізму. На цій стадії людина зна-ходиться в стані напруженості та настороженості. Це своєрідна підготовка до наступного етапу, тому іноді перша стадія називається «передстартовою готовністю». Фізично та психологічно людина почувається досить добре, знаходиться в припіднятому настрої. На цій фазі проходять захворювання які відносять до розряду «психосоматичних»: гастрити, язви шлунку, мігрені, алергії і т.п. Правда до третьої стадії вони вертаються в три рази сильнішими. Це-добре відомий феномен: в часи Великої Вітчизняної війни люди досить рідко хворіли-настільки вони були внутрішньо мобілізовані. проте після війни хвороби просто посипалися на них. Аналогічний приклад можна привести періодизацією 1992;1993 рр. коли наше суспільство було надзвичайно підвладно стресу за рахунок надзвичайно швидких соціальних, політичних та економічних змін, лікарні та поліклініки стали порожні. Пояснюється це тим що людство мало мобілізувати всі наявні адаптаційні ресурси, запас яких не безмежний на виживання в важких умовах. Якщо стресогенний фактор знадто сильний, або постійно продовжує свою дію наступає наступна фаза:

2. Стадія резистентності або опору. На цій стадії здійснюються збалансовані витрати адаптаційних можливостей. Людина розвиває опти-мальну енергію адаптуючись до змінюючихся обставин. Почувається при цьому цілком стерпно, хоча вже без душевного підйому характерного для першої фази. Вона наче ввійшла в цей ритм і готова до більш-меньш довготривалого зусилля для подолання труднощів. Проте іноді відчуваеться накопичена втома. Якщо стесор продовжує діяти далі то починається третя стадія:

3. Стадія виснаження. На цій стадії енергія вичерпана, психологічний та фізичний захист також. Людина не має сили захищатися. На відміну від пршої стадії, коли стесовий стан організму веде до розкриття адаптаційних резервів та ресурсів, стан третьої стадії більш схожий на «заклик про допомогу» яка може прийти тільки ззовні (в вигляді підтримки, або в усуненні стресору)

Навколо кожного з нас відбуваються події що впливають на наше життя позитивно або негативно. Позитвними подіями що сприятимуть винекненню стресу можна назвати народження дитини, весілля, успішна здача сесії, підвищення на роботі. Протягом життя ми переносимо ще безліч позитивних подій: закоханість, натхнення, досягнення результату. Стрес викликаний такими подіями, що сприяє збереженню здоров’я і був названий еустресом, на відміну від негативного стресу-дистресу. Дистресом названий також стрес що викликаний больовою дією і супроводиться зазвичай негативними емоціями. Частіше вчені та медпрацівники використовують термін стрес для означення саме дистресу.

Травматичний стрес — особлива форма загальної стресової реакції. Коли стрес перевантажує психологічні, фізіологічні адаптаційні можливості людини і знищює її захист, він стає травматичним, тобто викликає психо-логічну тривогу. Далеко не кожна подія може викликати травматичний стрес. Психологічна травма можлива якщо:

— подія що відбулась усвідомлюється. Людина занє що з нею

відбулося та за чого в неї погіршився психологічний стан.

— пережите знищює звичний образ життя.

Травматичний стрес це свого роду результат особливої взаємодії людини та оточуючого її світу, нормальна реакція на ненормальні обставини. Останнє досить важливо, так як дорослі та діти перенесші травматичний стрес іноді можуть здаватися неадекватними, божевільними хоча такими не є.

Травматичні події зазвичай неочікувані і некеровані. Вони можуть подавити індивідуальне почуття самозбереження, лишити у особистості почуття незахищеності та вразливості в оточуючому її світі. Події що відбуваються раптово і тривають декілька хвилин, а іноді годин позна-чаються як травматичні події типу 1. Сюди відносяться природні і раптові стихійні лиха, а також навмисні сплановані виклкані людською діяльністю події.

Природні такі як пожежі, повені, землетруси та раптові: дорожньо-транспортні події, вибухи, аварії. Рукотворні такі як згвалтування, взяття заручників, озброєні напади. Довготривалі травматичні події (травматичні події типу 2) зазвичай викликаються повторюючимися і постійними подіями як наприклад природні і технологічні лиха так як природні і рукотворні токсичні викиди та ядерні аварії. Не дивлячись на неоднорідність травма-тичних подій особи які прямо або частково приймали в них участь набувають початкові форми психопатології, об'єдненні хронічним посттравматичним стресом.

До цього часу ми розглядали що означають стреси взагалом. На даний момент теорія стресу сприймається вже не так як це було пів-століття тому.

Окрім дифірамбів в адресу Сельє переважаючих в колі фізіологів та меди-ків, з’явились круті критичні точки зору що виходять від біохіміків, філо-софів, нейрофізіологів, психологів. Останні розглядають стрес на рівні з іньшими життєвими явищами, або медико-філосовськими поняттями такими як фрустрація, конфлікт, криза. Вчені наукові інтереси яких не пов’язані з жодною з цих тем при виборі категорії стресу виходять в основному з інтуєтивних, або стилістичних суджень. Все це призводить до великої термі-нологічної плутанини. Для запобігання утворення наступної позначимо терміном стрес весь набір понять критичних ситуацій.

Сам по собі стрес-це особливо цікавий феномен духу та тіла. Він ви-кликає взаємодію між мозком, нервовою та ендокринною системами. Щоб зрозуміти як стрес впливає на здоров’я дітей і чому ефективні методи «тіло"та «дух» необхідно знати як реагує на стрес наш організм.

Загублені ключі від квартири, дитина забуває взяти сніданок до школи, в останній момент відміна важливої зустрічі-і запускається реакція небезпеки. Постійно виробляючи гормони стресу і не витрачаючи їх людський організм втомлюється: підвищюється тиск, підвищюється дихання та частота серцевих скорочень, звіжуються кровоносні судини, та напрягаються м’язи. А в результаті — гіпертонія, остеохондроз, шлункові спазми та головний біль. Таким самим чином стрес впливає і на дітей. Ті хто переніс стрес більш чутливі до вищезазначених хвороб. Вони гірше себе ведуть або вчаться, порушується сон, ймовірніші шкіряні захворювання, інфекції. Наприклад було встановлено що стрес часто стає джерелом бактеріальних захворювань горла у дітей. Більш того спадкові соматичні хвороби-асма, алергії та діабет можуть виникнути в наслідок перенесеного в дитинстві стресу. Внаслідок існує ймовірність що діти які переносили стрес через деякий час перетворяться в підвладним стресу дорослих, тому що ми переносимо свій досвід з дитинства в доросле життя. Тому корні бахатьох захворювань можуть лежати в дитинстві. Засновник клініки психосоматичних захво-рювань доктор Рід Московіц каже: «постстресові захворювання можуть бути в будь-якому віці. Фізіологічні наслідки перенесеного напруження формуються роками і десятиліттями. Чим раніше ми навчимось справлятись з їх першопречинами, тим більш здоровими та енергійними будемо в зрілому віці». Існують наукові свідчення того що наприклад утворення бляшок в коронарних артеріях починається вже в ранньому віці, тобто серцеві захворювання починають розвиватись в дитинстві та прогресують все життя. Тому вивчення дітьми методів преривання стресу може надати серьйозного впливу на стан їх здоров’я та продовжуваність життя.

1.2 Причини винекнення стресу

Звідки береться стрес було вже визначено-його викликають стресори в більшості емоційні, або ті що діють на нашу психіку: смерть близьких, втрата чогось значущого, народження дитини, виграш або програш в лотереї. Це як гостро діючі стресори. Хронічний або довготривалий стрес виникає при постійному впливі таких стресорів як довготривалі розлуки з рідними людьми, постійний набридливий шум, нестача світла або простору. Стресором може бути власна ідея або отримана звістка, або фізична дія: постійне вимкнення теплопостачання і як результат постійне тремтіння тіла від холоду. Під дією стресора в організмі людини запускається спеціальна адаптаційна реакція або ланцюг реакцій. Людина не може противостояти ні запуску ані пртіканню фізіологічних подій в її тілі. Вона може лише знати або не знати про них, пасивно погоджуватись з цими положеннями або не погоджуватись, активон намагатись згладити наслідки цих подій за допо-могою фармакологічних засобів, фізичних вправ, або відвідуванням лікаря-психолога. Тому що стресова реакція-це реакція всього людського організму, вона просто необхідна людині для того щоб адаптуватись до важких та мінливих умов навколишнього середовища.

Прикладом простого винекнення стресу є те як людина що живе стабільним, спокійним життям аж раптом по якій небуть причині вирішує кинути палити і кидає настільки впевнено як і жила весь час. В такому випадку ідея кинути палити та відмова від викурювання цигарки перший, другий. третій день розглядається як дія одного довготривалого стресора. А події в її організмі які вона може не відчувати мають бути названі хронічним стресом. Так виникає стрес, він захоплює все тіло і безроздільно керує ним. Людина прямо відчуває стрес думками, шлунком, коли ходить, їсть або лягає спати, довгими місяцями вона може страждати від нестачі того ж тютюно-вого диму. В даному випадку стресор має важкий характер: він фізичний так як організм людини перестав підлягати фізичній дії тютюнового диму, а також психологічний так як вона твердо вирішила так зробити і постійно тисне власною психікою на свою ж біологічну природу. Він нарешті білогічний, тому що таким вчинком людина змушує свої фізіологічні системи давно пристосовані до постійного надходження і дії біологічно активних речовин тютюнового диму, перемкнутись на новий незвичний для нього режим роботи.

Дія стресора може бути спровокована на деякому вихідному фоні або обумовлено деякими причинами які Сельє називав «обумовлюючими факторами"-факторами внутрішніх та оточуючих середовищ. Причинами стресу можуть бути названі як сама дія стресора, так й попередньо його дії: початкова соціальна обстановка, фізичний або психологічний стан. Серед причин стресу можна виділити моральну або фізичну самотність, розумову або фіичну втому, швиткий ритм життя або його зміна, різноманітні життєві поразки. Глибинними причинами соціального стресу можуть бути прези-дентські вибори, недостатнє підвищення пенсій, нове підвищення тарифів на проїзд в міських транспртних засобах, або економічна криза в країні.

Іньшими близькими для людей причинами стресу можуть бути такі умовлюючі обставини:

— Доводиться робити те що має принести матеріальний достаток, або те що входить в коло обов’язків але це не те що подобається. Людині нестерпна її робота ї огидно все що пов’язано з нею і навіть сам робочий день.

— Людина розпланувала свій день або режим дня так що їй не вистачає часу на виконання цих справ і тим більше на відпочинок.

— Постійне незадоволення своїм життям.

— Постійні конфілікти вдома, або на роботі.

Взагалом всяка приставка при використанні терміну «стрес» визначає тип стресу або причину його винекнення: фізичний стрес викликаний фізичним стресором, травматичний-травмою нервовий через нервове перенапруження і т. д. Розглянемо причини винекнення деяких видів стресу:

Травматичний стрес. Існує багато теорій винекнення травматичного стресу. Американський психолог Дж. Ялом запропонував розглядати всі психологічні проблеми травматичного стресу з точки зору смерті, ізоляції, свободи. В травматичній ситуації ці теми виступають не абстрактно, не як метафори, а являються абсолютно реальним об'єктом переживань. Так смерть повстає перед людиною в двоякому вигляді. Людина стає свідком смерті іньших людей і опиняється перед обличчям своєї можливої смерті. В звичайному житті у людини є свої психологічні захисти які дозволяють їй існувати з тією думкою, що в будь-який момент для неї все перестане мати значення. Утворюються ці психологічні захисти не відразу. Страх смерті вперше виникає у трирічної дитини: вона починає боятись засинати, розпитує у батьків чи не помруть вони і т. д. В подальшому дитина створює психо-логічний захист у вигляді базових ілюзій: ілюзія власного безсмертя, ілюзія справедливості і ілюзія простоти формування світу.

Всі ці ілюзії досить стійкі, вони є не тільки у дітей, а й досить часто у дорослих, які так само іноді не можуть уявити що колись мають померти.

Ілюзія власного безсмертя виглядає приблизно так: «я знаю що людина рано чи пізно має померти, та коли справа дійде до мене то я якось викру-чусь, до того часу мають винайти еліксир безсмертя чи щось на зразок того». Іньшими словами: «всі мають померти окрім мене». Та перше зіткнення з будь-якою травматичною ситуацією ставить дитину обличчям перед реальністю. Вперше в житті вона можливо вимушена визнати що може померти. Для більшості таке усвідомлення смерті може сильно змінити образ світу, який з затишного та захищеного може перетворитись в світ неперед-бачиних випадків від яких ніхто не в змозі вберегти.

Ілюзія справедливості-це коли людина вірить в те що :"кожен отримує по заслугах" Інакше кажучи, дитина думає що якщо вона буде слухняною і чемною то нічого поганого не відбудеться, ця ілюзія також достатньо розповсюджена та стійка. Один з її варіантів коли людина вірить що якщо вона буде робити людям добро то воно обов’язково до неї повернеться.

Коли така людина опиняється в травматичній ситуації то всі ці ілюзії швидко руйнуються. Для дитини — це відкриття і часто справжнє потрясіння. Отже насправді воно знецінює всі її зусилля. Перед нею відразу повстають питання навіщо було старанно вчитись, для чого всім допомагати якщо це не дасть захищеності. Знищення базових ілюзій — момент хвороби для будь-кого і дуже важливо що буде після цього. Якщо людина зможе вийти зі світу хоч і зручних, та всеж ілюзій в небезпечний, але всеж реальний світ значить вона подорослішала і сильно просунулась як особистість. Але якщо вона так і не змогла подолати цей бар'єр, то зазвичай вона або робить висновки, що світ жахливий, або ж будує іньші ілюзії, які нададуть відчуття захищеності від реальності. Роль дорослих по відношенню до дітей що зіткнулися з кризовими моментами полягає в тому щоб допомогти дитині подолати цю зустріч з її не саимими приємними відчуттями в житті і роль цю важко переоцінити. Подолання базової ілюзії могло б виступити в такому варіанті: «все що ми робимо ми робимо в першу чергу для себе і навіть якщо це може здатись безцільним то ми маємо це робити хочаб для того щоб лишатись людьми». Відомий австрійський психолог В. Франкл в свій час пережив концентраційний табір, він відмітив прояв по якому можна було визначити що людина вже зламана як особистість: вона переставала чистити зуби. Зрозуміло що в концтаборі це останнє що може хвилювати в’язнів коли вони приречені, та всеж ця звичкаце те що виступало для них єдиним зв’язним з власне нормальним людським життям. Так багато з того що ми робимо, маємо намагатись робити при будь яких обставинах, для того щоб просто лишатися людьми.

Третя базова ілюзія-це ілюзія простоти влаштування світу вона пояснює що світ простий — в ньому є чорне та біле, весь світ ніби поділений на дві антагонестичні частини. Чим більш зрілою стає особистість тим більш вона прчинає погоджуватись з фразою яку часто можна почути від людей більш зрілого віку: «який складний світ, чим більше живу тим меньше розумію»

Безумовно нікому не побажаєш пережити психологічну травму, але якщо це всеж таки відбулось то все залежить тільки від того як людина зможе з цим впоратись. В кращому випадку коли людина змогла зі свого пережи-вання вилучити важливий для себе досвід вона стає набагато зрілішою особистістю. І не залежно від свого віку вона психологічно буде зріліша ніж та, яка ніколи не зустрічалась з критичною ситуацією.

Якщо уявити особистість людини у вигляді концентричиних кіл, то в самому центрі розташовується ядро «Я» — це, те завдяки чому при самих різних обставинах і змінах ми лишаємось самими собою. Наступне коло-це схема тіла самим щільним образом пов’язана з ядром «Я» і є також склдовим базової характеристики особистості. Схема тіла у людини починає формуватись надзвичайно рано і відіграє важливу роль в подальшому житті. Вона включає в себе і образ свого тіла і його оцінку. Все це починає виникати у немовля разом з батьківськими дотиками. Дитина до якої не торкались і не пестили як це буває у дітей з притулку в наслідку може мати серйозні психологічні порушення. Тож що спричиняє стрес насамперед у дітей ще не увійшовших в реальний світ дорослого життя? Як правило необхідність розлучатись з близькими людьми починаючи з походу в дитячий садочок і закінчуючи самостійним відвідуванням туалету, переміни в звичному ритмі життя-все це початкові причини стресу в ранньому дитячому віці. Часто стреси пов’язані з розставанням, відвідуванням перукаря, або лікаря. Відношення дитини до цих подій в першу чергу пов’язано з тим, як їх переживає дорослий — діти заражаються пережи-ванням батьків. Розповсюдженою причиною стресу є також розлучення батьків. Світ малюка складається з двох половинок: маминої та батькової. І коли ці половинки роз'єднуються дитина переносить іноді справжні фізичні страждання, дорослі мають про це пам’ятати. У дитини починає боліти голова, сняться страшні сни. Іноді вона шукає для себе небезпечні ситуації що можуть закінчитись травмою. У дітей різного віку переважаючі причини стресу також різні. Це пов’язано з тим що в різному віці у дитини різні «зони психічної чутливості» які найбільш вразливі і найбільш підвладні стресу. Батькам зазвичай такі тонкощі невідомі тому іноді важко відрізнити дитячий стрес від виснаження, хворобливості які супроводжують нормальні процеси росту та розвитку дитини. У дітейвід 5 до 10 років можуть спостерігатись біль та розлади включаючи нудоту, підвищену занепокоєність своїм здо-ров'ям, відмову від відвідування школи та прогулянок з іньшими дітьми, підвищене бажання здаватись хорошим, нервовісьть в рухах, низька само-оцінка, порушення сну та харчування, відставання в школі. Причинами цього являються як правило школа, друзі та неуспіхи або конкуренція в навчанні. Діти в цьому віці починають розуміти що хтось може бути розумніший, сильніший, чи гарніший за них і це являється для них серьйозним психологічним навантаженням. Знущання та образи в школі займають перше місце в списку причин дитячого стресу. Однак діти не завжди залякані тільки однолітками. Часто головним «збудником» стресу являються саме вчителі. Їх боїться і ненавидить кожна десята дитина. Причиною дитячого стресу в будьякому віці може стати велика сімейна подія, наприклад розлучення, наро-дження ще одної дитини, зміна місця проживання або навчання, навіть смерть домашньої тварини.

Батьки часто бояться що дітям може бути важко в сучасному технічному світі. Щоб вони досягли успіху або просто вижили вони змушують їх вивчати математику, економіку, іноземні мови, вимагають щоб для всестороннього розвитку вони займались спортом, музикою. Професор Д. Елкінд пропонує термін «загнані діти», так як батьки постійно підгатяють та «заганяють» своїх дітей бажаючи щоб вони постійно відповідали постійно змінюючомусь світу. Але в такому випадку батьки не розуміють що «загнана дитина більш вразлива до стресів». Сучасні батьки постійно безжально підганяють своїх дітей так як і себе. Вони починають надавати вимоги до дитини з перших років життя і не завершують цього ніколи.

В великих містах таких як Нью-Йорк, Чікаго, Вашингтон сотні дошкільників змагаються за місця в дитячих садках для «геніїв». Іноді малюки у віці 2−3 років вде проходять інтерв'ю та тестування. Тиск на маленьких дітей зростає. При тому наприклад мати дитини яка проходить тестування звісно хвилюється що він не потрапить в той садочок що вона вибрала, а її хвилювання передається дитині. Нижче преведені найбільш впливові фактори що піддають дитину стресам:

Школа Дуже часто дитина переносить стрес коли відчувають що ситуація виходить з під контролю. Несправедливий вчитель, занадто важка контрольна, другої спроби не буде і т. д. Ще одна шкільна проблема це хвилювання за можливих помилок, або за страху критики зі сторони вчителів. Хвилювання тримає школярів в стані напруженості або гіперактивності що заважає нормальній діяльності та навчанню, тому що навчання як відомо потребує зосередженості. Таким чином в школі діти можуть опинитись в пастці у стреса. Погана успішність в школі може бути пов’язана з тим що дитині важко висловлювати свої почуття. Дослідження показали що якщо батьки вміли керувати своїми емоціями і навчили цьому своїх дітей усвідомлювати і висловлювати свої почуття то діти краще встигали по математиці та читанню. У них було меньше проблем з пове-дінкою, вони довше втримували увагу, рівень гормонів стресу у них був нижчий і частота серцевих скорочень меньша.

Контрольні роботи також є джерелом тиску. Вони здаються дітям дуже важливими і навіть відмінники розуміють що їм можуть задати питання на яке вони не зможуть відповісти. Контрольні також вимагаютьщоб діти вико-ристовували засвоєну інформацію в обмежений відрізок часу, а багатьом це досить важко. Хвилювання перед контрольною може погано повпливати на здатність дитини відповідати на питання, яке вона точно знає, а ліміт часу що зазвичай відведений для виконання роботи іноді змушує дітей робити дурні помилки. Контрольні - це типовий випадок залякування себе, коли в голові постійно крутяться думки: «я не достатньо займався, я отримаю погану оцінку». Хвилювання від того посилюється і дитина часто опиняється в пастці страху, з трудом зосереджуючись на завданні.

Проблеми в сім'ї. Сімейний конфлікт, розлучення батьків стають для дитини причиною постійно розвиваючогося стресу. По-перше дві людини яких він любить більш за всіх і від яких залежить його емоціональна рівновага, знаходяться в стані війни. Можливо мати змушена піти на роботу і тоді дитина лишиться одна, саме тоді коли їй більш за все потрібна підтримка. Може початись довгий судовий процес на рахунок того з ким лишеться дитина і вона опиниться в його епіцентрі. Коли розлучення позаду і всі починають звикати до нового життя, хтось з батьків може знову одру-житись, або вийти заміж, змушуючи дитину прийняти нову сім'ю, новий дім і можливо нову школу. Психологи стверджують що діти в таких сім'ях страждають від стресу більше ніж їх батьки, так як структура сім'ї являється важливими аспектом в розвитку дитини. Стрес що виник в наслідок розпаду сім'ї діти різного віку переживають не однаково.

Дошкільники часто бояться бути кинутими тому при розлученні дуже прив’язуються до того з батьків з яким лишились і нервуються після від-відування іньшого. Вони погано сплять по ночам, можуть по дитячому почати смоктати палець.

5−8 років: діти цього віку відчувають втрату, самотність та провину. Вони можуть думати шо розлучення відбулось їз за них, тому часто плачуть погано сплять та важко зосереджуються на навчанні.

9−12 років: у них також виникають проблеми поведінки та успішності. Вони зляться на батьків із за розлучення, нервуються, страждають, почуваються самотніми. Діти цієї вікової групи часто жаліються на фізичні недуги: головний біль та коліки в животі - класичні симптоми стресу.

Дрібні неприємності. Щоденні неприємності, дрібні елемнти роздратування в нашому житті можуть бути джерелом великого стресу для дитини. Ними стають запізнення до школи, провал по математиці, сварка з другом, не отримане запрошення на день народження, або поразка в фут-больному матчі. Психологи кажуть що накопичення щоденних непри-ємностей впливає на стан здоров’я як дітей так і дорослих.

Ріст і розвиток. Звісно ріст і розвиток природні і цілком нормальні про-цеси людського організму але вони можуть вести за собою стрес, тому що включають в себе відмову від чогось (наприклад від соски), або розуміють під собою необхідність долати труднощі (наприклад сором’язливій дитині треба зіграти роль в шкільному спектаклі). Більш того іноді відбуваються непередбачувані події: переїзд сім'ї або розлучення батьків-впливати на які діти не можуть. І це викликає часто переносиме дітьми почуття безпорад-ності. Навряд чи знайдеться дитина яка би любила повністю всіх вчителів та однокласників, зустрічала тільки справедливих людей і не переживала роз-біжностей з ким-небуть. Але конфлікт являє собою складову частину життя. Психіатри вважають що кожному її періоду відповідає свій конфлікт, не вирішивши який, не можливо розвиватись далі.

Навіть у маленьких дітей існує протиріччя між довірою (впевнінестю що батьки завжди будуть про них піклуватись) і недовірою (страхом що їх лишать самих). Якщо цей конфлікт вирішується позитивно, дитина отримує почуття надії. Ще один конфлікт раннього дитинства-між залежністю та прагненням до самостійності-сприяє формуванню волі дитини. Маленкі діти полюбляють грати в війну, ігри такого роду дозволяють їм пізнати сильне (або слабке) почуття успіху. В шкільному віці конфліктом стає протистояння слухняності та ліні, а ціллю являється набуття знань. Можливо деякі батьки не вважають що у їх дитини стрес, так як у нього багато друзів, він гарно вчиться, або він щасливий вдома, але часто чують від іньших батьків такі фрази як: «я нічого не розумію мій син так гарно вчився до третього класу, а зараз плаче та не хоче йти до школи» або «наша донька була душою класу, а зараз у неї зовсім немає друзів». Життя сповнене несподіваних ситуацій які необхідно долати. Здорова дитина може захворіти, міцна сім'я розпастись, сім'я може переїхати або пережити смерть близьких. Ці події «перемелю-ють» душу дитини і можуть серьйозно повпливати на його здоров’я та розвитотк. Теж саме підтверджують психологічні досліди: хворі діти переживали по справжньому сумні події за рік до захворювання в три раз частіше ніж здорові.

Цінність вивчення індивідуально значущих життєвих подій зумовлена тим, що такі події збільшують вірогідність стресу і його клінічних проявів, оскільки вони змінюють взаємодію людини і його оточення, пред’являють підвищені вимоги до адаптаційних ресурсів. Проте, центр тяжіння під час оцінки психічного стресу не може переноситися на характеристики сере-довища. Стрес є не сукупність средових дій, а внутрішній стан організму, при якому ускладнюється здійснення його інтеграційних функцій. Як первинна ланка в розвитку психічного стресу виступає фрустрация — психічний стан, який виникає при блокаді задоволення значущих потреб і виявляється відчут-тям незадоволеності і психічної напруги, що виникає із-за неможливості реалізувати ті або інші цілі. Відтак причини дитячих стресів не меньш важливі ніж у дорослих на які треба звертати навіть більшу увагу, так як вже було зазначено вище нормальний розвиток дитини сприяє кращому форму-ванню особистості в подальшому вступившій в доросле життя.

1.3 Фізіологія та психодіагностика стресових станів у дітей та підлітків

Розглянемо для початку шо відбувається в організмі людини при стресах.

В організмі шо перебуває під дією стресора немає первних пріорітетів ні певної послідовності дій. Організм влаштований таким чином що людські тканини та клітини самостійно відбивають всеможливі атаки чужерідних речовин та факторів, виробляють певні хімічні речовини для власного вживання, або знаходяться в стані спокою нічого не проявляючи при цьому ніяких дій. Спираючись на виключно наукову логіку ми зробили висновки що стрес — це неспланована алогічна реакція самого нашого організму на щось зовнішнє. Відповідно медичній науці людина не може жити без стресу. Тому що фізіологічний стрес-це тільки властивість організму і ніщо більше. Сама природа заклала в нашому організмі здатність реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. Під зовнішніми причинами стресу варто розуміти не тільки зміни в погоді, а ще і вибух атомної бомби в сусідній державі, переляк і навіть просту звіску про програш улюбленої команди з футболу, іншими словами — все те що навіяно зовнішнім не залежним від наших бажань світом. Звісно далеко не всі жителі планети відреагують стресом на такі «дрібниці», хтось не зверне уваи на гру в футбол або теракти в Чечні, але знайдуться і потерпаючі від даних подій деякі з них навіть померають від інфаркту після емоційного стресу. Завдяки нашій науці тепер відомо що будь-який стрес починається з нашого розумового сприйняття подій. Душою людини являється таким чином не серце як давно прийнята її поетична форма, а мозок. Гіпоталамус як емоційний центр мозку сприймає будь-яку дію на організм ззовні і передає її гіпофізу та надпочечникам, які прискорюють синтез своїх гормонів і викид їх у кров. Надпочечники виробляють кортикоїди та адреналін які змушують наш організм раптово набувати припіднятий настрій. Але яким способом гормони надають таку стимулюючу дію? Виявляється тією ж природою, а точніше законом збереження енергії влаштовано так що у відповідь на зовнішні сили біохімічні реакції в організмі перемикаються на перетворення потенціальної енергії більків, складних вуглеводів та жирів в кінетичну енергію амінокислот, простих цукрів та жирних кислот. Саме громони являються перемикачами в цих перетвореннях: вони сприяють як розпаду білків та жирів, так і утворенню складних вуглеводів з амінокислот та жирних кислот. Мінералокортикоїдні гормони змінюють водно солевий баланс крові та всіх іньших рідин в тілі, так що артеріальний тиск підвищюється і кров більш стрімко розноситься по тілу. Глюкокортикоїди і адреналін надзвичайно швидко і ефективно активізують обмін органічних речовин і вивільнення з них енергії, необхідної для скорочення всіх м’язів, включаючі гладкі м’язи кишечника і відповідно для підтримання самого життя.

В стані травматичного стресу у людини як відомо підвищються рівень адреналіну в крові. Та є ще одна речовина яке викидається в кров при травматичних стресах. Це ендорфіни — речовини виконуючі роль внутрішніх заспокійливих засобів. При довготривалих або травматичних стресах кількість ендорфінів не може підтримуватись на необхідному рівні, з часом його виробництво зменьшується. Тоді людина потребує застосування штучних заспокійливих засобів таких як алкоголь, тютюн, заспокійливі таблетки, наркотики і т. п. Тому збільшення вживання алкоголю чи викурених цигарок після пережитої травми може визначати починаючийся розвиток посттравматичного стресу. Діти в подібних випадках прямо просять у дорослих заспокійливі засоби. Можливі наступні порушення викликані або посилені стресом: гіпертонія, серцево-судинні розлади, мігрень, головний біль, хвороби органів дихання, язви, проблеми з диханням. Стрес погіршує роботу серцево-судинної системи, сприяє порушенню серцевого ритму як правило підвищює артеріальний тиск та рівень холестирину в крові. Все це провокує додаткові порушення в роботі серця і сприяє згущенню крові. Стрес порушує роботу шлунково-кишкового тракту і тим самим погіршує травлення. Шлунок продукує не достатню кількість соляної кислоти, що може призвести до запорів, діареї, скупченням газів, вздуттю живота та іншими проблемами.

Окрім фізичних виділяють також психологічні ознаки стресу.

Американська академія дитячої та підліткової психології виділяє наступні ознаки того що дитині необхідно втручання психіатра, психолога або терапевта.

Для молодшого шкільного віку:

— помітне погіршення шкільної успішності;

— збільшення часу занять при зниженні результатів;

— виражене засмучення або хвилювання: небажання іти до школи, йти спати або приймати участь в спільних заняттях;

— гіперактивність, нервові тіки або постійний рух, апатія або зниженя активності;

— постійні нічні кошмари;

— провокаційна поведінка: неслухняність непокора дорослим, агресія (довше одного місяця);

— часті спалахи роздратування;

Для дітей середнього та старшого шкільного віку:

— зміни в шкільній успішності;

— вживання алкоголю або наркотиків;

— зміни в режимі сну або харчування;

— часті скарги на фізичний стан;

— одержимість питанням своєї ваги: невиправданий страх ожиріння;

— протипоставлення себе правам та владі іньших людей виражене в актах крадіжки або вандалізму;

— затяжна дипресія, зниження апетиту, песимізм, меланхолія, думки про смерть.

— часті прояви агресії або жорстокості;

Також можливі зміни що впливають на особисті якості людини що пережила психологічну травму. В такому випадку під травмованою особистістю матимемо на увазі таку особистість яка не просто сформувалась під впливом травматичного стресу коли-небуть пережитого, але яка стала вважати позитивними паталогічні зміни які відбулися з нею, також знаходити певну психологічну корись в цьому, іноді навіть цим пишатись. Прикладом може бути наступна ситуація: Дев’ятирічного хлопчика жорстоко побили старші діти. До цього випадку він був досить сором’язливий і мовчазний, у школі його ніколи серьйозно не сприймали, та після інциденту у нього з’явилась не властива йому раніше агресивність. Він сам почав відчувати що з ним щось не так коли у нього з’являється бажання вбити іньшу дитину ящо та пожартувала що до нього. Проте тепер в класі його стали побоюватись і навіть поважати. Йому це дуже подобається і звісно що він вже не хоче бути таким я до інциденту. В цьому випадку можна казати про формування особистих рис і допомогти такому хлопчику можна лише змінивши його особистість, а саме цінносні орієнтації. Іноді дитина починає вважати що з нею все порядку і вона не змінилась просто змінились всі навколо, або у неї відкрились очі на оточуючих. В шкільному віці такі діти часто не хочуть іти на зустріч дорослим які намагаються допомогти теж не докінця усвідомивши що сталось з їхньою дитиною. Окрім агресії до однолітків з’являється агресія і до дорослих зокрема до батьків. По суті травматична особистість — це більш або меньш стійкий набір впізнаваємих рис що формуютьсяя під впливом травми якщо дитина не змогла або не захотіла зрозуміти що з нею відбулось, або відбувається і замість одних зруйнованих базових ілюзій побудувала іньші.

Одним з «фільтрів» стресу є також темперамент. Дослідження які проводились більше сорока років показали що одне з відмінностей яке вирізняє дітей одне від одного на початку життя базується на розбіжності в темпераменті. Вчені писали: «не існує одного чарівного рецепту для всіх дітей. Для здорової дитини важливе збалансоване поєднання відношення до нього батьків, їх очікувань та індивідуального темпераменту малюка».

Та схильність дитини до певного темпераменту ще не створює захищену від стресу дитину. Вона тільки означає що дитина відповідає вимогам певної ситуації. Деякі десятирічні діти наприклад не готові до поїздки в літній табір, а інші восьмирічні здатні легко адаптуватись до табірного життя. Школа може спричиняти тиск на одних дітей, а іньші його зовсім не відчувають. Діти здатні справитись з новою ситуацією або завданням розвивають в собі навик подолання труднощів, почуття впевненості та компетенції, в той час ті що не змогли подолати їх страждають від хвилювання і втрати самоповаги. Немає сенсу ховати дітей від стресу в той час коли можна реально оцінити можливості дитини, співставляючи з ними батьківські очікування і враховуючи сильні та слабкі їх сторони. Таке достатньо широке різноманіття темпераментів, а також нервової системи та інших особистих рис людини відразу наводить до простої думки: люди в принципі не можуть однаково реагувати на дію одного й того ж стресора. Кожні дві людини відрізняються взаємно від третього. Холерик або особа з сильним неврівноваженим типом нервової системи збуджується по різним причинам набагато частіше чим байдужий до всього меланхолік.