Акцентуації характеру і девіантна поведінка

Курсова робота з психології

Акцентуації характеру і девіантна поведінка

ЗМІСТ

• Вступ 3
• Розділ 1. Теоретичні підходи дослідження взаємозв'язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки 6
• 1.1 Характер, його структура і вплив на поведінку людини 6
• 1.1.1 Поняття характеру та його структури 6
• 1.1.2 Основні риси типового характеру та поняття акцентуації 11
• 1.1.3 Природа характеру 14
• 1.2 Вплив акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку 15
• 1.2.1 Теоретичні передумови вивчення впливу акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку 15
• 1.2.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку підлітків і хлопців 17
• Розділ 2. Емпіричне дослідження акцентуацій характеру 33
• 2.1 Характеристика методики дослідження 33
• 2.2 Аналіз результатів дослідження 36
• Висновки 40
• Література 43
• Додатки 45

Вступ

Актуальність теми дослідження. В даний час багато областей трудової діяльності людини пов’язані з нервово-психічним напруженням. Урбанізація, прискорення темпу життя, інформаційні перевантаження, підсилюючи це напруження, часто сприяють виникненню і розвитку прикордонних форм нервово-психічної патології, що виводить питання психогігієни і психопрофілактики в ряд найважливіших завдань охорони психічного здоров’я людини. Рішення цих проблем пов’язане, перш за все, з необхідністю ранньої діагностики субклінічних проявів такого роду станів, зокрема, невротизації, психопатизації і схильності до них. Важливу роль грає і діагностика акцентуації характеру, яка під впливом психотравмуючих чинників здатна переходити в патологічний стан.

Психологи, що займаються проблемою характеру, вважають, що менше 40% дорослих людей мають збалансований характер — гнучкий, стійкий до стресів, з невисокою чутливістю і помірною тривожністю. Автор цього припущення відомий психолог і психіатр К. Леонгард, вважає, що творчі особистості, наприклад, вчителі, не можуть мати збалансованого характеру. Нарешті, не можна не згадати тут також і про відношення, що існує між акцентуацією характеру і геніальністю (або високою обдарованістю). Тут треба виходити з того факту, що в нерізко вираженій формі ті або інші психопатичні особливості властиві майже всім «нормальним» людям. Як правило, чим різкіше виражена індивідуальність, тим яскравіше стають і властиві їй акцентуйовані риси. Зрозуміло, що серед людей високообдарованих, з багато розвиненим емоційним життям і легко збудливою фантазією кількість безперечних психопатів виявляється досить значною.

У підлітків збалансований характер зустрічається вкрай рідко. У більшості тінейджерів окремі риси вдачі надмірно посилені (психологи говорять про такі особливо посилені риси, услід за Леонгардом, як акцентуація характеру), з’являється виборча уразливість в одних ситуаціях і неймовірна стійкість в інших. Іншими словами, для людини, що має певну акцентуацію характеру, буває психологічно важко переносити деякі ситуації. Вона відчуває розгубленість, невпевненість, мучиться сумнівами, втрачає працездатність, тоді як в інших ситуаціях він навпроти, відчуває себе адекватно або навіть відчуває прилив сил і бадьорості.

Спроби побудови типології характерів неодноразово робилися впродовж всієї історії психології. Однією з найбільш відомих і ранніх з них стала запропонована ще на початку нашого століття німецьким психіатром і психологом Е. Кречмером, а також нашим співвітчизником В.М. Бехтєрєвим. Дещо пізніше аналогічну спробу зробили психологи П.Б. Ганнушкін, М. Фрамер, О.В. Кербіков, У. Шелдон, а в наші дні - Е. Фромм, К. Леонгард, Г. К. Ушаков, А.Є. Личко і ряд інших учених.

Всі типології людських характерів виходили з ряду ідей. Основні з них наступні:

1. Характер людини формується досить рано в онтогенезі і впродовж решти її життя проявляє себе як більш-менш стійкий.

2. Ті поєднання особових рис, які входять в характер людини, не є випадковими. Вони утворюють чітко помітні, які дозволяють виявляти і будувати типологію характерів.

3. Більша частина людей відповідно до цієї типології може бути розділена на групи.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є схильність молоді до девіантної поведінки.

Предмет дослідження — взаємозв'язок між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

Метою курсової роботи є дослідження взаємозв'язку між акцентуаціями характеру і схильностями до девіантної поведінки.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Провести огляд літературних джерел з проблеми, що вивчається.

2. Підбір методів дослідження.

3. Проведення експерименту.

4. Обробка отриманих результатів та їх аналіз.

5. Висновки.

Рішення заявленої проблеми може використовуватися для вирішення наступних практичних завдань:

складання коректувальних програм;

профорієнтація і профдобір;

проведення судово-медичної експертизи;

виявлення групи ризику (осіб, схильних до правопорушень, наркоманії, суїцидів) з метою соціально-психологічної підтримки;

виявлення осіб, схильних до депресивних станів і афектних реакцій і т.д.

Розділ 1. Теоретичні підходи дослідження взаємозв'язку між акцентуаціями характеру і схильністю до девіантної поведінки

1.1 Характер, його структура і вплив на поведінку людини

1.1.1 Поняття характеру та його структури

Кожній людині крім динамічного боку дій, що виявляється в темпераменті, властиві істотні особливості, які позначаються на її діяльності та поведінці. Про одних говорять, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших — лінькуваті, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи. Ці й подібні до них риси виявляються настільки виразно й постійно, що становлять собою типовий вид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки. Такі психологічні особливості особистості називаються рисами характеру. Ці риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить. Сукупність таких стійких рис становить характер особистості.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Термін «характер» (від грецьк. character — «риса», «прикмета», «відбиток»). Введений він для позначення цих властивостей людини другом Аристотеля Теофрастом, який у «Характеристиках» описав з позицій мораліста 31 тип людських характерів — людей хвалькуватих, базік, нещирих, нудних у розмові, улесливих та ін. Пізніше філософи та психологи засадовими стосовно пояснень і класифікації людських характерів робили або особливості будови та функцій тіла, або морально-етичні особливості суспільних стосунків людей, або їхні розумові властивості та досвід.

Характер найбільше пов’язується з темпераментом, який, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму його вираження.

Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.

Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.

Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде поводити себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад [18, 260].

Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське «Я» як єдине ціле. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому окремих ланок з метою глибшого пізнання його сутності. І. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, відстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів. Якщо ви аналізуєте особистість, — писав він, — ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Але якщо окремі частини уявити відокремлено, без їх взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна. Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси висуваються на перший план, а які ледве виявляються, затираються.

Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

У структурі характеру необхідно розрізняти зміст і форму. Зміст характеру особистості визначається суспільними умовами життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються. Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, і від особливостей її характеру, передусім від темпераменту.

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

спрямованість;

переконання;

розумові риси;

емоції;

волю;

темперамент;

повноту;

цілісність;

визначеність;

силу [18, 260].

Спрямованість є провідною в структурі характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні до вчинків і діяльності людей і самої себе.

Переконання — знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності та правдивості, вимогливості до себе. Людина з твердими переконаннями здатна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Безпринципним людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.

Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова ж інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ без урахування їх важливості.

Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, «товстошкірість», нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки мірі вираженості в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтації, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.

Воля в структурі характеру зумовлює його силу, твердість. Отже, воля, як вважають, є стрижневим компонентом сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, здатним досягати поставленої мети. Безвільні ж люди слабохарактерні. Навіть при багатстві знань і досвіду вони нездатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість.

Темперамент у структурі характеру є динамічною формою його прояву. Характер — це єдність типологічного і набутого за життя досвіду. Особливості умов життя, навчання та виховання формують різноманітне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма прояву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом. Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно щодо сили, врівноваженості та рухливості дій.

Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер — це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний структурний компонент характеру: спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент інтегративне виявляється певною мірою в кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна говорити про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру. Характер як своєрідне стійке, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.

Повнота характеру — це всебічний розвиток основних його структурних компонентів: розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.

Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова та діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей помітно виявляються розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості.

Особливо важливою в характері є його визначеність. Твердість і незалежність особистості в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення окреслених цілей свідчать про визначеність її характеру. Визначеність характеру у людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи — вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті [18, 262].

Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності в діяльності, боротьбі за доведення справи до кінця, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.

Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, інтернаціоналіста, гуманіста — характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що в різних ситуаціях у однієї й тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою та надмірно вимогливою, непохитною та поступливою, щедрою та скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається і саме у цьому виявляється.

1.1.2 Основні риси типового характеру та поняття акцентуації

Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні - у сім'ї, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.

Особливості типового характеру виявляються при позитивному або негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та явищ дійсності.

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та працівників. Важливі риси у ставленні до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає у міжособистісних контактах і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо.

Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру. Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.

До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці [18, 264].

Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.

Разом з тим деяким людям властиві негативні риси: нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо.

Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції.

Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження.

Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

Розглянемо найхарактерніші прояви акцентуації.

Застрявання в стані збудження на впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень у дискусіях. У спокійному стані такі люди виявляють відповідальність і розсудливість при розгляді справ.

Педантизм виявляється в крайньому, нічим не виправданому формалізмі при вирішенні справи, в дотриманні «букви», хоча це й шкодить справі, у міркуванні типу «коли б чого не трапилося» .

Демонстративні характери виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість, де потрібно погодитися, вони заперечують очевидне: «це неможливо», «я цього не розумію». За звичайних умов такі особистості здатні погоджуватися, досягати значних творчих успіхів.

Екзальтовані особистості надмірно захоплюються, вихваляють те, що на це не заслуговує, легко збуджуються в радощах або сумують аж до розпачу, їхні реакції на вчинки свої або інших людей загострено емоційні, афективні.

Тривожні характери в усьому чекають небезпеку, виявляють підвищену боязливість, соромливість, розгубленість, здатні сховатися від небезпечного, поступитися навіть слабшому, втекти від нього, якщо він чимось погрожує.

Інтровертовані особистості замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин. Вважають, що аутизм підлітків більше властивий інтровертованим особистостям.

Екстравертовані особистості прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують [18, 265].

1.1.3 Природа характеру

Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підґрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, «є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем» .

У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

1.2 Вплив акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку

1.2.1 Теоретичні передумови вивчення впливу акцентуації характеру підлітків і молоді на їх поведінку

Фахівці стверджують, що на зорі вчення про психопатії виникла проблема обмеження їх від крайніх варіантів норми, що особливо яскраво виявляються в підлітковому віці. В.М. Бехтєрєв (1886) писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом». Відомий психіатр П.Б. Ганнушкін (1933) називав подібні стани як «латентну психопатію», О.В. Кербіков (1961) як передпсихопатію, Г. К. Ушаков (1973) як «крайні варіанти нормального характеру» .

П.Б. Ганнушкін, наприклад, сформулював загальні, основні ознаки психопатій:

подібні особливості характеру заважають пристосуванню людину до життя;

визначають весь психічний склад її особистості;

не піддаються різким змінам впродовж всього життя.

Відмінності між акцентуацією характеру і психопатіями ґрунтуються на діагностичних критеріях П.Б. Ганнушкіна і О.В. Кербікова (1966). При акцентуації характеру може не бути жодної з цих ознак: ні відносної стабільності характеру впродовж життя, ні тотальності його проявів у всіх ситуаціях, ні соціальної дезадаптації як наслідки тяжкості аномалії характеру. Фахівці вважають, що ніколи не буває відповідності всім цим ознакам психопатії відразу.

Акцентуація звичайно розвивається в період становлення характеру і згладжується з дорослішанням. Особливості характеру при акцентуації можуть виявлятися не постійно, а лише в деяких ситуаціях, у певній обстановці, і майже не виявляються в звичайних умовах. Соціальна дезадаптація при акцентуації або зовсім відсутні, або буває нетривалою [4, 38].

Личко А.Є. доводить, що при психопатіях декомпенсації, гострі афектні і психопатичні реакції, соціальна дезадаптація виникають від будь-яких психічних травм, в найрізноманітніших важких ситуаціях, а саме: лише тоді, коли вони адресуються до місця найменшого опору, до «слабкої ланки» даного типу характеру. Інші труднощі і потрясіння, що не зачіпають цього місця, не приводять до порушень і переносяться стійко. При кожному типі акцентуації, вважає Личко А.Є., є властиві йому, відмінні від інших типів «слабкі місця». На підставі викладеного дослідник підліткової акцентуації А.Є. Личко дає її визначення:

" Акцентуація характеру — це крайні варіанти, при яких окремі риси вдачі надмірно посилені, внаслідок чого виявляється виборча уразливість відносно певного роду психогенних дій при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших" .

Існують дві класифікації типів акцентуації характеру. Перша запропонована Карлом Леонгардом (1968) і друга — А.Є. Личко (1977). Наведемо зіставлення цих класифікацій, зроблене В. Юстицьким (1977).

1.2.2 Типи акцентуацій характеру та їх вплив на поведінку підлітків і хлопців

Розрізняють явну і приховану акцентуацію характеру (Личко А.Є., Александров А. А., 1973).

Явна акцентуація. Цей ступінь акцентуації відноситься до крайніх варіантів норми. Вона відрізняється наявністю досить постійних рис певного типу характеру. Ретельно зібраний анамнез, відомості від близьких, нетривале спостереження, особливо в середовищі однолітків, а також результати експериментально-патохарактерологічної оцінки за допомогою діагностичного опитувальника (Личко А.Є., Іванов Н.Я., 1977) дозволяють розпізнати цей тип. Проте вираженість рис певного типу не перешкоджає можливості задовільної соціальної адаптації. Займане положення звичайно відповідає здібностям і можливостям. У підлітковому віці особливості характеру часто загострюються, а при дії психогенних чинників, що адресуються до «місця найменшого опору», можуть наступати тимчасові порушення адаптації, відхилення в поведінці. При дорослішанні особливості характеру стають достатньо вираженими, але компенсуються і звичайно не заважають адаптації.

Прихована акцентуація. Цей ступінь мабуть повинен бути віднесений не до крайніх, а до звичайних норм. У буденних, звичайних умовах, риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім. Навіть при тривалому спостереженні, різносторонніх контактах і детальному знайомстві з біографією важко буває скласти чітке уявлення про певний тип характеру.

Проте риси цього типу можуть яскраво, часом несподівано, виявитися під впливом тих ситуацій і психічних травм, які пред’являють підвищені вимоги до «місця найменшого опору». Психогенні чинники іншого роду, навіть важкі, не тільки не викликають психічних розладів, але можуть навіть не виявити типу характеру. Якщо ж такі риси і виявляються, це, як правило, не приводить до помітної соціальної дезадаптації.

Часто говорять, що виховання необхідно індивідуалізувати. А як це зробити конкретно? Вивчення акцентуації дозволило підказати, які форми виховання для яких дітей неприйнятні. Підлітки з явною акцентуацією хоч і пристосовуються до оточуючого середовища, але в звичайних ситуаціях звертають на себе увагу шорсткостями, нерівностями характеру. Хто не бачив галасливих, товариських, пустотливих, невгомонних дітей? Вони люблять командувати, не бояться перед незнайомими людьми, але їм явно бракує відчуття міри, такту в спілкуванні із старшими. Жвавий розум і хороші здібності дозволяють їм добре вчитися. Але вчаться вони нерівно. А все із-за тієї ж невгамовності, непосидючості і, як наслідок, недисциплінованості.

У них переважає піднесений настрій, вони енергійні, але, зустрівши перешкоду, можуть дати спалах дратівливості, а то і гніву. Таку акцентуацію називають гіпертимною (у цьому термінові підкреслюється піднесений настрій і підвищена активність). Такі діти прагнуть до лідерства, легко змінюють захоплення, люблять хвастнути, переоцінюють свої можливості і здібності. Схоплюють все на льоту, але не завжди цього достатньо для успішного навчання, звідси і зриви в навчанні. У яких же ситуаціях гіпертимні підлітки дають зриви? Коли вихователю необхідно бути особливо пильним?

Ці діти бурхливо реагують на дріб'язковий контроль і жорстку дисципліну, тому легко дають реакції емансипації. Вони тяготяться самотністю, монотонною діяльністю, ненадійні там, де потрібна копітка, ретельна робота, не відрізняються акуратністю в обіцянках. Легковажно відносяться до правил і заборон, непомітно для себе можуть переступити грань допустимого, нерозбірливі в знайомствах і можуть опинитися в сумнівній компанії. У пошуках нових відчуттів схильні до ранньої алкоголізації і вживання токсичних речовин.

Є у них і достоїнства. У важких випадках вони не розгублюються, здатні проявити винахідливість. Але достоїнства ці можуть обернутися недоліками: діти легко починають хитрувати і вивертатися. При вихованні особливу увагу необхідно приділяти розвитку уваги, посидючості, почуття обов’язку і відповідальності. Не виправдовують себе авторитарний стиль взаємостосунків з ними. Але якщо з повагою відноситися до їх думки, заохочувати корисну діяльність, доручати організацію серйозних справ, то можна направити їх енергію на соціально прийнятні вчинки. Можна спиратися на прагнення до лідерства. Із-за суперництва у таких дітей можливі конфлікти з товаришами.

Залишати їх без нагляду не можна, але при цьому необхідно підкреслювати поважну увагу до них, а не дріб'язковий контроль і недовір'я. До порушень їх поведінки можуть привести як бездоглядність, так і неприкрито жорсткий контроль.

Потуральна гіперпротекція їм приємна, але може прищепити їм істеричні риси вдачі, прагнення бути в центрі уваги, викликати захоплення, а ради цього вони будуть готові здійснювати сумнівні вчинки.

Їх надмірна рухливість пояснює те, чому у них частіше, ніж у інших дітей, бувають черепно-мозкові травми. Якщо травми не лікувати, то можуть посилюватися спалахи дратівливості, гнівливості. Лікувати таких дітей важко. Необхідний постільний режим, а всяке бездіяльне очікування для них нестерпне. Тому під час хвороби необхідно знайти для них захоплююче заняття (детективи, головоломки).

Циклоїдний тип акцентуації виявляється чергуванням підвищеного і пониженого настрою, що виникають без зовнішніх причин. На тлі підвищеного настрою такі діти нічим не відрізняються від гіпертимної акцентуації. Тривале пониження настрою вперше виникає в пубертатному періоді на тлі рівного або піднесеного настрою

Підліток нерідко скаржиться на млявість, занепад сил. Те, що раніше давалося легко, тепер вимагає неймовірних зусиль, все валиться з рук. Обтяжує товариство, і раніше жваві підлітки стають смутними домосідами. Знижується апетит, улюблена їжа не приносить задоволення. Порушується сон (безсоння або сонливість), порушене засипання, вранці спостерігається несвіжість, млявість.

Такі стани ні підлітками, ні батьками не розцінюються як хворобливі. Звичайно підлітки скаржаться не стільки на понижений настрій, скільки на нудьгу. Хворобливі реакції виникають в тих випадках, коли рідні, не розібравшись, докоряють дітей в ліні, бездіяльності. Тоді можливі спалахи роздратування, які змінюються ще більшим смутком.

Зауваження, докори, звинувачення рідних заглиблюють депресивний стан. З’являються думки про власну неповноцінність, нікчемність, даремність, можуть виникати думки про самогубство

У такі періоди особливо важко переносяться зміни умов життя: переведення в іншу школу, переїзд на нове місце проживання, закінчення школи і вступ до ВУЗу. Депресивний стан затягується і отримує зовнішнє обґрунтування: трудність пристосування до нових умов. Оскільки йдеться про крайні варіанти норми, підлітки зберігають можливість продовжувати навчання, але з набагато більшим напруженням сил.

Коли субдепресивна форма змінюється гіпертимною, то підлітки знову стають товариськими, прагнуть до компанії, знову з’являються колишні або нові захоплення, кипуча діяльність.

Підвищення настрою або занепад його можуть бути такими значними, що роблять неможливою звичну діяльність. У цих випадках доводиться мати на увазі не патологічну поведінкову реакцію, а прояв хвороби. Деякі психічні захворювання можуть виявлятися маніакальними і депресивними фазами. При вчасному звертанні до лікаря вдається досягти хорошого лікувального ефекту.

Лабільний (рухомий) тип відрізняється крайньою мінливістю настрою. Якщо при гіпертимній і циклоїдній акцентуації емоційні зрушення відносно стійкі, то у осіб лабільного типу настрій міняється протягом дня і від нікчемних причин. Всі підлітки в якійсь мірі наділені емоційною рухливістю, але у лабільних це виходить за межі звичайних коливань настрою. Не завжди можна уловити причину їх мінливості, але вона є і криється в зовнішніх приводах: непривітний погляд, неприємна інтонація, невтішне слово, пляма на костюмі, несподіваний дощ — все може занурити в смутний і похмурий настрій.

І навпаки, швидкоплинний комплімент, цікава новина, приємна бесіда, малореальні, але принадні перспективи можуть швидко підняти настрій. Характерний миттєвий перехід від гірких сліз до радісної усмішки.

Хвилинний настрій позначається і на самопочутті. Міняється сон, апетит, працездатність. При поганому настрої такі підлітки прагнуть до самоти, при хорошому — люблять галасливе товариство. Залежно від настрою майбутнє представляється то безрадісним і смутним, то розцвітає яскравими фарбами. Одні і ті ж люди при поганому настрої сприймаються як непривабливі, нудні, погані, при хорошому — як привабливі, цікаві, милі. При всій мінливості настрою до тих, хто їх любить і проявляє турботу, вони переживають глибоке почуття прихильності, що, втім, не заважає виникненню частих, але швидкоплинних образ, сварок. І в хвилини смутку вони шукають дружбу з тими, хто здатний утішити, підбадьорити, відвернути від похмурих думок. Лабільно чутливо реагують на похвалу, схвалення, знаки уваги — все це щиро радує їх. Реакція групування залежить від настрою. При теплому відношенні в сім'ї реакції емансипації не виникає.

Коли у лабільних підлітків виникають хворобливі реакції? У ситуації емоційної холодності, коли їх відкидають, проявляють до них байдужість, грубість, не говорячи вже про жорстокість. У цих випадках у них легко виникають афектні невротичні реакції, і вони потребують допомоги психолога або психіатра.

Якщо при акцентуації гіпертимного, циклоїдного, лабільного типів поведінка визначається емоційним фоном, то у нестійкого типу вразлива вольова сфера: таких підлітків можна назвати безвільними. Вольова слабкість виявляється в навчанні, праці - скрізь, де потрібно докласти зусилля, проявити цілеспрямованість. Навіть у пошуку розваг вони пливуть за течією і примикають до активніших товаришів. Їх підвищена тяга до розваг і задоволень не первинна, а, швидше, наслідок прагнення до неробства, неробства. Вони охоче втікають з уроків в кіно, безцільно гуляють по вулицях, годинами стирчать в місцях звичайних зборищ підлітків. Їх тягне до поганого, якщо воно не вимагає вольових зусиль.

У більш ранньому дитинстві вони відрізняються непосидючістю і неслухняністю, але бояться покарань, що їх стримує. Жорсткий контроль дозволяє упорядкувати їх поведінку, але при першій нагоді вони ухиляються від справи, наслідують ті форми поведінки, які обіцяють негайне задоволення. З бажання розважитися охоче йдуть на асоціальні вчинки, рано починають палити і вживати алкоголь або інші дурманні засоби, із захватом розповідають про свої переживання в сп’янінні, схильні до дрібних крадіжок.

У таких підлітків немає щирої теплоти у відносинах з рідними. Дивляться на них як на джерело засобів для задоволень. При відмові дають реакції емансипації. Не здатні вони ні на романтичну закоханість, ні на відданість в дружбі. Для них переважна компанія для розваги. Про майбутнє не замислюються, живуть одним днем. Боязкі і безініціативні, вони прагнуть до групування і стають слухняним знаряддям активніших однолітків, ними зневажають, примушують «тягати каштани з вогню» для інших.

Їх захоплення поверхневі. Люблять годинами базікати із знайомими, з радістю вдаються до азартних ігор. Спорт не люблять, але скажена їзда на мотоциклах для них принадна. Серед правопорушень підлітків цієї групи переважають угін автомашин і мотоциклів.

Для таких підлітків найбільш небезпечна бездоглядність. В умовах постійного жорсткого контролю, коли їм не дозволяють ухилятися від навчання або праці, коли всі навколо працюють, вони на якийсь час упокорюються. Але як тільки контроль слабшає, вони спрямовуються в найближчу асоціальну компанію у пошуках задоволень, що не вимагають зусиль. Все, що вимагає наполегливої праці, їх не приваблює. Вони не здатні до тривалого напруження, але не тому, що не витривалі, а через безвілля.

Близько примикає до нестійкого, але не співпадає з ним конформний тип акцентуації («погоджувальний»). Під конформністю розуміють схильність до підпорядкування думці групи за відсутності проявів незалежності, самостійності. У різних випадках багато підлітків проявляють той або інший ступінь конформності. Але для конформної акцентуації це найбільш стійка риса вдачі, що визначає весь стиль поведінки. Вони начисто позбавлені індивідуальності у вчинках і думках: від одягу і манери поведінки до поглядів і переконань — все повинно бути у них, як у всіх. Ні у чому не відстати, але й не забігти вперед. Вони не люблять нового, але, якщо середовище освоїло нове, вони безповоротно цьому підкоряються.

Вони — повністю продукт свого середовища. Тому, якщо оточити їх хорошими людьми, якщо вони бачать навколо себе лише позитивні приклади, то вони успішно вчаться, здобувають вищу освіту, стають виконавчими працівниками. Важливо, щоб робота не вимагала від них особистої ініціативи. Це природжені виконавці. Вони не люблять змін, важко освоюють нову ситуацію, нові умови роботи, але можуть витримати і напружений ритм, якщо він чітко регламентований. Зміна школи, нове місце проживання — великий струс для них. При виборі учбового закладу вони слідують за більшістю. Захоплення неспроможні, визначаються модою або групою. Часом можуть справляти враження «зразкових дітей», оскільки беззаперечно виконують вимоги старших і сильніших. Але радіти тут нічому. За слухняністю і поступливістю ховається обмеженість бажань і спонук, байдужість, відсутність самостійності, всеїдність.

Для такого типу акцентуації найбільш небезпечна бездоглядність, оскільки тоді вони легко можуть опинитися в асоціальній групі. У поганому середовищі вони легко засвоюють її звичаї і звички, як би це не було згубно для них самих. Вони легко спиваються або втягуються в групові правопорушення. Якщо їх відривають від звичної групи або не дозволяють поступати, «як всі», тоді вони дають реакцію емансипації.

При істероїдній акцентуації головна риса — це невгамована потреба уваги, потреба викликати захоплення, здивування, шанування, співчуття. Якщо такі підлітки непомітні для інших, то страждають, обурюються, ненавидять. Зовні вони справляють враження дуже емоційних. Проте їх почуття поверхневі, демонстративні, переживання театрально награні. Все це не більше ніж поза, рисування. Глибокі почуття до інших у них відсутні, але себе вони люблять щиро.

Вже в дитинстві вони не виносять, коли при них хвалять інших дітей, приділяють увагу іншим. Якщо ними захоплюються, то вони охоче співають, танцюють, декламують вірші. Якщо їм бракує здібностей, наполегливості, то ради привернення уваги порушують дисципліну, прогулюють, ухиляються від навчання і роботи. Можуть зухвало поводитися в громадських місцях, але важких правопорушень уникають. «Сіре» життя їх не влаштовує. Ради привернення уваги брешуть і фантазують, готові перебільшити свою алкоголізацію, хвастнути кількістю і якістю випитого, видати себе за наркомана. Якщо заплутуються в неймовірній історії, то демонструють бажання і спроби самогубства, приписують собі вдавані хвороби.

Поширена думка, що істеричні особистості навіювані. Це вірно лише наполовину. Навіюваність їх одностороння, доти, поки це підіграє їх самолюбності. Крізь всі їх вчинки просвічує бажання привернути до себе або повернути втрачену увагу. Натхнені увагою і захопленням, вони можуть проявити тимчасову відвагу, але перед труднощами пасують. Ненадійні в дружбі, легко зраджують товаришів, люблять пустити пил в очі. Вони чуйно уловлюють настрій, бажання, прагнення оточуючих і, потураючи їм, стають на годину ватажками, виразниками мас. У групі надовго не затримуються. Вичерпавши запас уваги до себе, прямують в нову. Захоплення у них обов’язково модні і такі, що не вимагають наполегливої праці. Їх приваблює зовнішня незвичність: гімнастика йогів, екзотичні колекції. Можуть афішувати неіснуючі сексуальні зв’язки, розігрувати серед скромниць роль розпусників і насолоджуватися приголомшливим враженням. У них необґрунтовані претензії і надії на блискуче майбутнє.

Найуразливішим для них є удар по самолюбству, нездатність зайняти видне місце і положення, крах надій на успіх, втрата уваги впливових осіб, осміяння, викриття їх вигадок. Свою досаду зганяють на рідних, які вже не в силах, як це бувало в дитинстві, захистити їх від труднощів і невдач. На подив батьків, на турботу і ласку відповідають холодністю, грубістю, озлобленням. Якщо все вдається, якщо оточуючі потурають їм і йдуть на поступки, то такі підлітки достатньо компенсовані, хоча театральність поведінки залишається помітною. При невдачах спостерігаються демонстративні невротичні реакції, відхід в хворобу, іпохондричний розвиток. Реакції емансипації носять лише гучний характер. Справжньої свободи не шукають, зовсім не жадають залишитися без батьківської опіки і турботи. Істерична акцентуація — часто плід виховання по типу «кумир сім'ї» (потуральна гіперпротекція).

Сенситивний тип акцентуації прямо протилежний істеричному. Центральна риса — знижена самооцінка, відчуття неповноцінності в поєднанні з надмірною вразливістю. Вже в дитинстві вони відрізняються боязкістю, боязливістю. Уникають галасливих і жвавих товаришів, пустощів, рухомих ігор. Люблять грати з малюками, з ними вони відчувають себе спокійніше, впевненіше. Славляться «домашніми» дітьми: слухняні, соромливі, старанно вчаться. У всіх дітей трапляються страхи темноти, собак, самотності. Але у сенситивних дітей страхів значно більше і вони різноманітніше.

Труднощі починаються, коли таким дітям доводиться проявляти самостійність зовні дому. Школа лякає їх шумом, метушнею, сутичками однолітків на перервах. Навіть при хорошій успішності вони бояться контрольних робіт, у них рано формується почуття обов’язку, відповідальності, вони часто пред’являють до себе і до оточуючих надмірні вимоги. У дружбі надійні, але не бувають лідерами, грають роль веденого. До рідних прив’язані навіть при суворому поводженні з ними.

Вони прагнуть подолати свої слабкості. Так, хлопчики прямують у силові види спорту, дівчатка сподіваються в громадській роботі подолати свою боязкість і соромливість. Захоплюються музикою, співочими птахами, розведенням рибок, квітів. Свої успіхи зменшують, але в роботі добросовісні.

Дуже хворобливо такі підлітки переживають недоброзичливе ставлення оточуючих, насмішки, підозри в непристойних вчинках, несправедливі звинувачення. У сприятливій обстановці знаходять спокій і упевненість. Якщо в більш старшому віці не склалося особисте життя або ділові відносини, то сенситивні риси загострюються. Посилюється ранимість, образливість, слізність, песимістична оцінка сьогодення і майбутнього.

До сенситивного типу близький психастенічний. Це нерішучі, тривожні, недовірливі підлітки. Вони люблять займатися самоаналізом, який переходить в самокопання. Виникаючі неприємності турбують менше, ніж очікування невдач в майбутньому. У дитинстві відрізняються не за віком «інтелектуальними» інтересами. Люблять багато читати, міркувати. Відрізняються руховою невмілістю, тому не люблять рухомих ігор. Слабо розвинені фізично, особливо руки, але в бігу, лижах, велосипедному спорті (акцент на рух ніг) можуть досягати непоганих результатів, що підвищує їх упевненість.

Нерішучість у них виявляється при необхідності зробити вибір. Ухваливши рішення, поспішають виконати його, щоб не передумати. Вони не люблять змін обстановки, нових предметів, побоюються незнайомих людей. Схильні до інтелектуальних або естетичних захоплень. Намагаються додати собі упевненість придуманими прикметами і ритуалами. Вважають, що якщо наперед все передбачити, то нічого поганого не трапиться. Тому в роботі педантичні і від інших вимагають дотримання дрібних формальностей.

Для них важкі ситуації з відчуттям підвищеної відповідальності. Непосильний вантаж для них — великі надії батьків на їх успіхи. Безперервні нагадування про відповідальність, обережність, залякування неприємностями і знегодами перенапружує їх, приводять до невротичних зривів або загострює небажані риси.

При астеноневротичній акцентуації на перший план виступають: підвищена стомлюваність, дратівливість, слабкість, схильність до іпохондрії. Ця підлітки часто скаржаться на фізичне нездужання, охоче лягають в ліжко, лікуються і обстежуються. Проте помірне фізичне навантаження переносять задовільно, більше втомлюються при розумових заняттях і емоційному напруженні. При стомленні вибухають з нікчемного приводу, але обурення завершується розкаянням і сльозами. Тягнуться до однолітків, але від компаній втомлюються. При захворюваннях близьких посилюється іпохондричність, шукають у себе хвороби. Вразливе місце — напружене розумове і емоційне навантаження.

Шизоїдний тип акцентуації - теж крайній варіант нормального характеру і не має прямого відношення до шизофренії як хвороби. Шизоїдні особи відрізняються замкнутістю і відгородженістю, живуть у світі своїх незвичайних захоплень і інтересів. Можуть захоплюватися китайськими ієрогліфами, генеалогією царів, складанням конституцій для держав, колекціонуванням неприємних комах, залізних болтів і ін., колекції можуть бути і унікальними, і абсолютно даремними. Все це робиться не напоказ, не для демонстрації незвичності, а лише для себе. Захоплення приховують, побоюючись насмішки. Їм вдаються тонкі ручні роботи, гра на музичних інструментах. У спорті віддають перевагу індивідуальним заняттям.

Зовнішній малюнок поведінки суперечливий: вони то апатичні і бездіяльні, але напористі і цілеспрямовані, то нетовариські, то настирливі, то соромливі, то нетактовні. Зовнішня холодність поєднується у них з витонченою чутливістю. З малих років вони грають наодинці, не тягнуться до однолітків, не за віком стримані, не проявляють теплоти і безпосередності. Біда шизоїдних підлітків в недостатності емоційної сфери. У них відсутній емоційна відгукуваність: вони не уловлюють ставлення оточуючих до себе, не можуть уловити момент, коли треба піти або припинити розмову. Через це з ними важко спілкуватися. Вони самі страждають від цього і ще більш замикаються в собі. Тому їх поведінка може сприйматися як нетактовна і настирлива, а їх замкнутість розцінюється як холодність. Між ними і оточуючими як би лежить стіна емоційної глухоти. Важко сказати, пов’язано це з природженою слабкістю емоційних нервових центрів чи з дефіцитом емоційного спілкування в ранні роки і навіть місяці життя.

Коли у цих підлітків виникають хворобливі реакції? При настирній спробі проникнути в їх внутрішній світ, викликати на відвертість. Незадоволення своїм життям схиляє їх до відходу в світ фантазій, і це є для них формою психологічного захисту, самовтіхою. Природно, що спроба позбавити їх цього притулку викликає протест. До буденного життя вони не пристосовані, оскільки живуть в придуманому, а не реальному світі. Найскрутніше для них спілкування з оточуючими. Ділові контакти з ними цілком задовільні. Але там, де потрібне встановлення неформальних міжособових відносин, покладатися на них не можна. Якщо надати їм можливість роботи, що не вимагає колективних зусиль, то вони можуть досягти значних і навіть видатних результатів, стати неабиякими вченими, музикантами, шахістами.

Епілептоїдний тип акцентуації виявляється в схильності до тужливо-злобного настрою (дисфорії). Такі стани розвиваються поступово під впливом дрібних незначних моментів, тривають годинами і днями, і можуть розрядитися на кому завгодно. При цьому можливі важкі правопорушення, пов’язані з нестримною люттю, жорстокістю, цинічною лайкою, байдужістю до безпорадністю жертви. Деякі особливості їх поведінки повинні насторожувати вже з малих років: вони люблять мучити тварин, дратувати і ображати малюків, кривдити слабких і немічних, безглуздо ламати іграшки і псувати речі (іноді діти псують іграшки з допитливості: їм хочеться дізнатися, що там всередині пищить або примушує рухатися. Цій допитливості можна сприяти, купуючи розбірні іграшки). У такої дитини спостерігається недитяча ощадливість відносно свого: одяг, іграшок — і злобна реакція, якщо роблять замах на її власність. Вже в школі спостерігається педантична (дріб'язкова) акуратність в поводженні з книгами і зошитами. Такі діти люблять раз і назавжди встановлений порядок, порядок для них важливіше за саму справу.

Для їх поведінки характерні повільність, тугорухливість у всіх сферах психіки (емоційність, мислення, рухова активність), із захоплень віддають перевагу силовим видам спорту, але можуть займатися і копіткою роботою, особливо якщо це веде до вигоди. У них взагалі рано виявляється пристрасть до збагачення.