Топонімія і гідронімія Лисянського району Черкаської області

Київський університет імені Тараса Шевченка Філологічний факультет Відділення української мови і літератури Кафедра сучасної української мови Курсова робота Топонімія і гідронімія Лисянського району Черкаської області

студентки 2 курсу Охріменко Н.О.

Науковий керівник:

доц. Сидоренко О.М.

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Загальна характеристика розвитку української топоніміки Розділ 2. Топоніми Лисянського району Черкаської області

2.1 Топоніми, утворені за допомогою формантак (а)

2.2 Топоніми, утворені з допомогою формантаівка

2.3 Топоніми, утворені з допомогою формантаинці

2.4 Топоніми, утворені безафіксним способом

2.5 Топоніми, утворені як множинні іменники

2.6 Топоніми, утворені за допомогою формантаок

2.7 Топоніми, утворені за допомогою інших формантів

2.8 Топоніми, утворені шляхом основота словоскладання

2.9 Топоніми, що являють собою словосполучення Розділ 3. Гідроніми Лисянського району Черкаської області

3.1 Гідроніми, утворені морфологічними способами творення

3.2 Гідроніми, що являють собою словосполучення Висновки

ВСТУП

Одна з основних функцій мови — номінативна. За допомогою слова, універсальної мовної одиниці, ми можемо давати імена будь-яким предметам та явищам дійсності, певним особливостям та ознакам цих предметів та явищ. Крім таких загальних назв у мові ми послуговуємося ще й власними назвами. Саме власні назви є предметом вивчення такої галузі лінгвістики як ономастика (гр. onomastike — майстерність давати імена) — розділ мовознавства, що вивчає історію виникнення та розвитку власних імен у літературній мові та в діалектах. Відповідно до категорії власних імен має кілька розділів — топоніміку, антропоніміку, астроніміку. [3;115]

У сучасній мовознавчій науці знаходимо багато розвідок з української топоніміки, як загального (праці З. Франко, М. Янко, А. Івченко, К. Цілуйко), так і місцевого (про окремі регіони) характеру. Серед регіональних праць добре досліджена топоніміка Західного та Північного Полісся, особливо Чернігівська область, Закарпаття, багато праць присвячено дослідженню Полтавщини та Київщини, менш дослідженими залишаються східні та центральні області України, серед них і Черкаська область.

Актуальність роботи. В останні роки багато уваги приділяється дослідженню ономастики, а особливо топоніміки. Такі дослідження є цінними, бо дають змогу відкрити, невідомі досі загадки мови. Саме на прикладі давніх назв поселень, ми можемо прослідкувати не лише певні особливості словотвору в процесі історичного розвитку мови, але й окремі етапи історичного розвитку народу, які відбиваються у цих назвах. Тому досить важливим є з’ясувати походження топонімів та гідронімів на території Лисянського району Черкаської області.

Матеріалом для курсової роботи обрано роботи з історії та ономастики досліджуваного регіону В. М. Щербатюка («Край козацький. Довідник з історії Лисянщини») та М. П. Лубка («Знаменитий, многолюдний град»), а також роботи з топоніміки М. Янко, А. Коваль, лексикографічні джерела.

Безпосередній об'єкт аналізу — основні групи твірних основ та основні словотворчі форманти, які беруть участь у творенні топонімів та гідронімів.

Предмет дослідження — особливості словотвору назв населених пунктів та водоймищ.

Мета нашої роботи — простежити, як утворювалися топоніми та гідроніми на території сучасного Лисянського району Черкаської області. А також на основі знань з географії, історії, фольклору, традиційно-побутової культури досліджуваного регіону визначити, чим мотивовані твірні основи, основні способи їх творення, як топоніми відображають діалектні особливості та історичний процес.

Щоб по-справжньому дослідити топоніміку потрібно володіти методологією дослідження власних назв, яка передбачає застосування багатьох лінгвістичних методів вивчення слова — текстуального, словотвірного, структурного його аналізу, а також уміння визначати мовну атрибуцію топоніма. [2; 34]

Завдання:

1. Визначити період утворення географічних назв досліджуваного регіону та їх походження;

2. Визначити найпродуктивніші способи словотвору та погрупувати топоніми й гідроніми за способами словотвору;

3. Визначити найпродуктивніші словотворчі форманти. Словотворчий (словотвірний) формант — складна одиниця, сукупність усіх засобів, що беруть участь у творенні слова. [УМЕ; 706−707];

4. Визначити семантику мотивованих іменників, зазначивши до яких лексико-семантичних категорій та груп вони належать;

5. Довести велике значення топоніміки як джерела історії, географії та краєзнавства на прикладі дослідження у Лисянському районі Черкаської області.

Розділ 1. Загальна характеристика розвитку української топоніміки Майже всі географічні об'єкти — гори й низовини, моря й океани, острови й півострови, річки й озера, населені пункти й ліси — мають свою, закріплену назву. Сукупність усіх географічних назв певної території називається топонімією. [3; 184] від топонім (гр. topos — місце, місцевість і onyma — ім'я) — географічна назва.

Топоніміка — складова частина ономастики, розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Вона займається власне вивченням географічних назв, їхнього функціонування, походження, значення, структури, ареалу розповсюдження, розвитку і змін у часі. [3; 184].

Географічні назви (топоніми) утворюються або від загальних назв (апелятивів), наприклад, назва села Берег від апелятива берег, назва річки Ріка — від апелятива ріка, або від власних назв (антропонімія), наприклад, назва міста Івано-Франківськ — від власного імені Іван Франко. Значна частина географічних об'єктів має опосередковані назви.

За видами об'єктів топоніми неоднакові. Одні з них означають назви міст, інші — найменування річок, ще інші — гір і т. ін. Кожен вид цих об'єктів має свою назву. Для назв населених пунктів — міст, селищ, сіл тощо — прийнято крім загального терміна топонім вживати ще й термін ойконім (від гр. oicos — житло, оселя і onyma — ім'я) Далі будемо вживати цей термін поряд із терміном топонім; для назв водних об'єктів (річок, джерел, водоспадів, потоків, струмків, а також океанів, морів тощо) — термін гідронім (від гр. hydor — вода і onyma — ім'я); для об'єктів рельєфу, тобто об'єктів орографічних (гір, хребтів, горбів, долин, плато, низовин, гірських ущелин та ін.) — термін оронім (від гр. oros — гора і onyma — ім'я).

Крім того, всі топоніми розрізняються за ознаками природи:

а) особливостями рельєфу (вершина Стіг, підвищення Гостра Могила, Нагольний кряж тощо); водних об'єктів (р. Біла, м. Жовті Води),

б) видами рослин (м. Дубно, с. Березівка, р. Рогозянка),

в) видами тварин (р. Щучна).

Окрему групу становлять відантропонімічні назви, що походять від імен, прізвищ; етнонімічні — від найменування народів, родів, племен (с. Дуліби, с. Поляни, с. Ятвяги, с. Деревляни, смт. Печеніги, м. Ківерці, смт. Торчин, смт. Узин, с. Серби та ін.), назви, які відображають соціальну нерівність — пов’язані з іменами царів, поміщиків та такі, що відображали злиденне життя простого люду, а також назви виробничого характеру (с. Бортники, м. Бровари); топоніми культового походження, пов’язані з релігійними святами, храмами, церквами, мечетями тощо.

Географічні назви України пройшли складний шлях розвитку і утворення. Значна їх частина успадкувала топонімічну систему цілого ряду епох, починаючи від доісторичної (дописемної) і закінчуючи нашим періодом. Упродовж тривалого історичного часу вони розвивалися в тісному зв’язку з топонімією багатьох племен і народів Євразії, залишаючись у своїй основі слов’янськими. Багато з них дійшли до нас із сивої давнини — з періоду індоєвропейської мовної спільності.

Формування загальнослов’янської топонімії, яка згодом лягла в основу давньоруської, отже й української, відбувалося протягом тривалого історичного часу під впливом різних народів і племен, і насамперед сусідів слов’ян. Так, до старослов’янських географічних назв слід віднести: Вепр, Десна, Бобр, Бобра, Тетерів, Уж, Прип’ять, Ломниця, Яблониця та ін.

Топонімія України, як і інших країн, знаходилася в постійному русі і зміні, під мовним впливом інших народів. Особливо позначились на її формуванні російська, білоруська та польська топонімії. Українську мову, як і будь-яку іншу, не можна розглядати поза системою споріднених з нею мов, а в топонімічній лексикографії не бачити слідів попереднього розвитку. Однак іншомовні вкраплення в топонімію України незначні, вони не змінили загальної картини її слов’янсько-україномовності.

Топоніміка — наука, якою одночасно займаються історія, географія і лінгвістика. Тільки спираючись на мовні закони, на історію, на конкретну географічну обстановку, можна досліджувати географічні назви, в яких відбито природні особливості об'єктів, їх положення, господарську діяльність людей, назви народів, племен, імена видатних людей, народні звичаї тощо.

Усі географічні назви можна згрупувати у певні лексико-семантичні розряди, що мають різне походження, а саме: антропонімічні, етнонімічні і назви, що походять від географічного середовища або вказують на характер господарства та різні види людської діяльності.

На території України в назвах поселень топоніміст Янко М. Т. виділяє кілька історичних періодів:

язичеський — від цього збереглися назви, наприклад: Перун, Свараж, с. Данине, Стрибіж, Святець, Волос, Хоросна, р. Велесниця та ін;

часи Київської Русі і феодальних князівств — назви Бараші, Ждани, Немир, Томило, Хозари, Печеніги та ін.;

XVIII—ХIX ст. — заселення Півдня України, так званої Новоросії;

кінець XIX ст. — початок XX ст.— промисловий розвиток Донбасу і Придніпров'я, швидке розорення хуторів;

післяжовтневий.(перейменовувалися переважно поселення, назви яких повязані з релігією і культом). [15; 11]

Кожна географічна назва має свою, притаманну їй форму або модель, побудовану за допомогою граматичних засобів і закономірностей. Словотворення українських, як і інших слов’янських топонімів, відбувається головним чином шляхом афіксації (афікс (від латин affixus — прикріплений) — частина слова, що має граматичне значення і впливає на зміну твірної основи топоніма, якою може бути географічний термін, апелятив, антропонім, етнонім). [УМЕ; 26] По відношенню до кореня слова афіксом частіше бувають суфікс і префікс.

Особливе місце в словотворенні географічних назв України, зокрема в гідронімії, займає суфіксальний спосіб. Функція суфіксів полягає в тому, що вони часто видозмінюють, конкретизують, індивідуалізують значення слова Найбільш продуктивними топонімічними суфіксами в словотворенні українських географічних назв є: -ка, -івка, -иця, -ов, -ів, -ин, -ськ, -н. Особливо продуктивний суфікска. У частині назв він приєднується безпосередньо до основи (Жарка).

До досить стародавніх слід віднести суфіксиов/-ів, -ин (Чернігові - Чернігів, Ніжин), зменшувальніик, -ка, -ець (Довжик, Дуванка, Зубринец); -ах, -ех, -их, -ох, -ух тааш, -еш, -иш, -ош, -уш: Кінах, Кінаш, Хариш, Гриньох, Іванух, Радех та ін., відомі тепер як прізвища. Суфіксище вказує на місце, де щось було (табір — Таборище, город — Городище, млин — Млинище, став — Ставище).

Для гідронімів характерні давні суфіксииця, -ва, -ава, меншою міроюня; досить поширений демінутивний (лат deminutus — зменшений [3; 45]) суфікск (а).

Більшість моделей утворена з допомогою суфіксації (Рокит-н-а), певна частина топонімів утворена з допомогою префіксації (За-броди) або ж префіксації разом з суфіксацією (За-дуна-ївка, За-болот-ів). Деякі являють собою словосполучення (Нове Село, Перша Рудка, Асканія-Нова), інші — складні двоосновні слова (Звенигород, Ужгород) або утворені за допомогою інших граматичних засобів: флексій (закінчень) числа (Близнюки), відмінка (Федотова Коса), роду (Солоне — озеро).

Географічні назви, що дійшли до нас з давньоруської і староукраїнської епох, успадкували від них і набір моделей, котрі й нині правлять як дійові в процесі топонімотворення, забезпечуючи безперервність і незмінність традицій від давнини до сучасності.

У топонімії велике значення має топоформант — словотворчий елемент (префікс, суфікс, граматичний показник числа і роду), який у мові самостійно не вживається і є лише додатком до основи для утворення географічної назви, наприклад, Брід-ок, За-дубр-івка тощо. [19; 158]

Серед найдавніших топонімів, утворених на загальнослов’янському ґрунті, до нас дійшли такі топонімічні типи з топоформантами: *-іtjі: Сновидовичі; *-jь: Добромиль; -ани (-яни): Добровляни; *-ькь: Турійськ; *-ьнь, *-ьно: Листвен, Червен, Дубно; -ань, -ень, — єнь: Желань, Здвижен (ь), Іскоростень, Родень; *-інь: Пирятин; *-оv/*-еv; Чернігов, Боричів (Бори-чевь); -инці: Микулинці, Немиринці; -овци/-івці: Баришківці.

Ойконімічні суфікси являють собою або повторення суфіксів назв гідронімів, оронімів, від яких вони утворилися, або ж пов’язані з антропонімами.

Продуктивними в утворенні топонімів є і префікси. Характерними топонімічними префіксами в українській мові є під-, над-, з-, за-, від-, при-, про-, пере-, роз-, без-, із-, о- (об-). Так, ознакою просторового поняття, розташування за якоюсь межею є префікс за- (Заліщики, Зарічне, Закарпаття).

Порівняно невелику групу утворюють топоніми безсуфіксні, точніше афіксально не переоформлені, наприклад: Марганець, Сіль.

Далі спробуємо визначити, які із зазначених вище словотвірних засобів є найпродуктивнішими в утворенні топонімів та гідронімів на території Лисянського району Черкаської області.

Розділ 2. Топоніми Лисянського району Черкаської області

У процесі формування топонімів у різні історичні періоди переважають тенденції формального та семантичного характеру. Оскільки ці фактори розвитку топонімічної лексики зв’язані рамками певної топонімічної системи, то можна вважати, що існують універсальні структурно-семантичні топонімічні моделі, продуктивність яких у різні історичні часи була різною.

2.1 Топоніми, утворені за допомогою суфіксак (а) Суфікск (а) особливо продуктивний у творенні географічних назв взагалі. У сполученні з іншими словотвірними елементами утворює нові топоформанти: -івка/-ївка, -авка/-явка, -енка/-енька, -анка/-янка, -унка/-юнка, -тка/-ятка, -очка/-ечка, -учка/-ючка, -уватка/-юватка й формантиійка, -ойка, -уяка. Цей суфікс може мати демінутивне значення, вказувати на походження чи відношення до предметів і явищ.

На території Лисянщини нараховується лише 5 топонімів утворених з допомогою цього суфікса. Це такі села: Боярка, Бужанка, Жабянка, Лисянка, Чаплинка.

Назва Боярка утворюється від твірної основи бояр (від боярин) — історична особа, що мала найвищий стан, найвище звання серед службовців [1; 61], тому ймовірно, що назва дана за приналежність населеного пункту якомусь бояру. Відомо також, що термін бояри існував на позначення княжих поселень, звідси, очевидно, і назва [9; 58].

Село Бужанка утворене від іменника назви етнічної групи бужани. Так називалося стародавнє східно-словянське плем’я, так само називали і переселенців з Південного Бугу, які на початку XVII століття втікали на територію сучасного села від польського гніту. Цю назву можна виводити від назви річки Буг, де г змінюється на ж внаслідок сполучення праслов’янського g з палатальним j.

Назва села Жаб’янка походить від однойменного гідроніма. Про походження назви річки йтиметься нижче.

Від іменника назви птаха виводять учені ойконім Чаплинка — місце, де водяться чаплі - болотні, дикі перелітні птахи з великим дзьобом, довгою шиєю і довгими ногами, який живиться комахами, рибою, земноводними [1; 1370]. Суфікск (а) приєднується до присвійного прикметника, утвореного з допомогою суфіксаин — чаплин, і утворюється складний топонімічний формантинк (а).

Щодо походження назви містечка Лисянка існують різні гіпотези. Краєзнавець М. Лубко у своїх дослідженнях опирається на «Словарь української мови» Б. Грінченка і виводить назву поселення від іменника лисина — поляна в лісі; зменшувальне — лисинка, адже місцевість насправді вирізняється пустинністю серед навколишніх лісів. У своїй книзі «Знаменитий, многолюдний град» він стверджує, що саме таку назву мало містечко спочатку, а згодом лише трансформувалося у Лисянка. Як підтведження цьому автор наводить цитату із дорожніх нотаток архідиякона Павла Аллепського, який у 1654 році разом із патріархом Антіохійським Макарієм проїжджав через Лисянку: «Увечері ми прибули у велике місто… Ім'я місту — Лисинка…». [14; 19−20] А от укладач топонімічного словника М. Янко виводить цю назву від ороніма, розташованого неподалік, — Лиса гора. Назва гори від того, що її гола вершина знаходиться серед густих, колись непрохідних лісів. [8; 209] Словотворчим формантом виступає суфіксянка.

2.2 Топоніми, утворені за допомогою формантаівка Власне український суфіксівка виник внаслідок творення іменників за допомогою суфіксак (а) від присвійних прикметників наова (-ева) із пізнішим переходомотаев новозакритих складах ві-. Цей топоформант, відбиваючи приналежність, утворював топоніми насамперед від антропонімів. Як пояснюють деякі дослідники (А. Корепанова), цей суфікс є продуктивним ще й тому, що він приєднується майже до всіх твірних основ, а також є виразнішим, ніж, скажімо, давній суфіксjь; [11; 33]

У досліджуваному регіоні нараховується 18 ойконімів, які утворені від різних основ:

a) від антропонімів;

b) від іменників назв посад та роду занять;

c) від іменників назв рослин і природних утворень;

d) від інших основ.

· Відантропонімічні топоніми Як відомо, степи України (а ці назви переважають у степовій та у лісостеповій зоні) заселялися порівняно недавно у XVII-XIX ст., тому кожне нове поселення діставало назву переважно від імені першого поселенця, звідси в Україні сотні сіл з однаковими назвами. [9;120]

До таких топонімів у регіоні належать: Мар’янівка — від імені Мар’яна (село відоме з XVII ст. Як подають історичні джерела, село належало графу Потоцькому, який програв його в карти поміщиці Мар’яні, яка й збудувала тут маєток — весільний подарунок дочці Бібі. Біба назвала поселення на честь матері. [12; 164]); Михайлівка — від Михайло; Семенівка — від Семен (від імені Семена Палія, який недалеко від сучасного поселення розбив вороже військо); Тихонівка — від Тихін (Тихон); Франківка — Франк (Франц; від імені сина поміщика Браницького, який тривалий час володів селом [12; 285].

У назві Федюківка бачимо поєднання двох суфіксівюк-±івка-. Засновником села є кріпак-утікач Федір Мороз, після смерті якого хутір, а згодом село стали належати його сину, ім'я якого не збереглося. [12; 284] Суфіксюк- - власне український, з його допомогою творяться переважно назва сина від імені, професії чи іншої властивості батьків [4; 111]. У Утворенні ойконіма спостерігається кілька етапів: спочатку утворилася назва сина від імені батька Федір — Федюк — звичайно мало б бути Федорук, але частина основиорвипадає. Можливо, що Федюк твориться від згрубілої форми імені-твірної основи — Федько, де, як бачимо, ця звукосполука теж випадає. Пізніше утворюється власне назва села, від присвійного прикметника Федюків (хутір) — Федюківка.

· Топоніми, утворені від іменників назв посад Писарівка. Як подає словник української мови: писар — це людина, яка професійно займається переписуванням паперів, писець [1; 759]; писарі працювали при волостях, займалися реєстраціями жителів, виконували обов’язки волосного старости за його відсутності. Оскільки село розташоване поблизу колишньої Боярської волості, очевидно у ньому жив писар з усією родиною. Звідси й назва.

Попівка. Як зазначає дослідниця А. П. Коваль усі ойконіми з такою назвою свідчать про власника-священика якогось церковного приходу. [9; 174]. Деякі історичні джерела зазначають, що власником цього села був піп Петро. Звідси й інша назва села, поширена серед місцевих жителів Попівка-Петрівка — село попа Петра.

· Топоніми, утворені від назв рослин і природних утворень Для наших предків-язичників природа була не лише джерелом для виживання, а й предметом основних вірувань. Так, дуб був символом сили і влади, священним деревом бога грому і блискавки Перуна, біля цього дерева часто відбувалися народні зібрання та свята, тому давні слов’яни любили селитися поблизу дубових гаїв, називали іменем шанованого дерева свої поселення. В Україні понад сто сіл і містечок мають назву, утворену від слова дуб. [9; 74]. У досліджуваному регіоні - Дібрівка, Дубина, Рідкодуб. (про способи творення двох останніх нижче) Діброва — листяний (інколи мішаний) ліс на родючих ґрунтах, у якому переважає дуб [СУМ; ІІ; 250]. Саме поблизу такого лісу знаходиться село Дібрівка, чим і пояснюється його назва.

Яблунівка — назву села слід виводити від назви садового й лісового фруктового дерева родини розоцвітних з плодами переважно кулястої форми [1; 1421]. Як відомо, село в усі часи славилося вирощуванням різних сортів яблук, тому така й назва: яблуневе село — Яблунівка. Як бачимо, назва утворена не від присвійного, а від відносного прикметника, очевидно, тут можна простежити аналогійний вплив на формування топоніміки.

· Топоніми, утворені від інших основ До цієї групи назв належать села Босівка, Ганжалівка, Дашуківка, Кучківка, Розкошівка, Порадівка, Чеснівка, Шушківка.

Твірною основою назви села Босівка можна визначити слово босва — за етимологічним словником збірно-лайливе означення босота на позначення бідних людей від старослов’янського босъ — босий [ЕСУМ; І; 271]. Так, Босівка — село босви (босоти, босяків) Дашуківка. Твірною основою є іменник дашук від дах. У селі здавна були відомі так звані дашуки — люди, які займалися дашуванням (дашити — покривали дахом хати та інші будівлі [ЕСУМ; II;15])

Назву села Кучківка слід виводити від іменника кучка, як зменшено до куча. Словник фіксує два омонімічні значення цього слова. Куча — те саме, що купа (рідко); куча — приміщення для птахів і тварин [1; 476]. Оскільки у селі знаходилася птахоферма власників Браницьких, [12; 71] то назву поселення слід виводити від другого значення цього етимона.

Розкошівка — розкішне село, тобто красиве, пишне. Якщо розглядати утворення назви поетапно, то бачимо, що від етимона розкіш не можна утворити ні присвійний, ані відносний прикметник із суфіксомовабоев-. Тому у даному випадку суфіксівка сформувався, очевидно, шляхом додаванням суфіксак (а) до закінчення родового відмінка іменника розкіш у формі множини — розкошів+ка. Іменник розкіш вживається у множині лише коли означає або надмірне задоволення життєвих потреб, пов’язане з марнотратством; коштовні речі, які не є першою необхідністю; що-небудь звичайно неможливе, недоступне, або ж багатство природи [1; 1054] Науковці-краєзнавці, зокрема М. Лубко, схиляються до думки, що саме останнє значення і послужило за основу утворення такої назви.

В основі назви іменник на позначення абстрактного поняття і в ойконіма Порадівка — від порада — пропозиція, вказівка діяти за якихось обставин; допомагати добрим словом у скруті; сприяння, допомога у якій-небудь справі [1; 878].

Чеснівка. За народними переказами у цьому селі живуть чесні люди. Твірною основою є якісний прикметник на позначення індивідуальної психологічної ознаки людини, яка відзначається високими моральними якостями — чесний [СУМ; 376]. Розглянувши усі можливі словоформи та спільнокореневі слова до слова чесний можна зробити висновок, що ойконім утворився від твірної основи чесншляхом додавання уже сформованого суфіксаівка.

У топонімі Ганжалівка твірною основою є іменник абстрактна назва гандж, яке за словником — те ж, що вада — негативна риса кого-, чого-небудь, недолік [1; 72]. До твірної основи спершу додається суфіксал-, який у східнослов'янський період використовувався лише для агентивних назв осіб жіночого роду і є властивим для всіх слов’янських мов [4; 110], очевидно, для позначення людини з якимось ганджем, вадою. Далі утворився присвійний прикметник ганжалів, а потім сучасна назва села.

2.3 Назви, утворені як множинні іменники Орли. Назву поселення виводять від антропоніма. Тут жив чоловік на прізвисько Орел, яке отримав від того, що постійно полював на цих птахів.

Таким само способом утворено назву села Верещаки від прізвиська першого поселенця — Верещака, що означає той, хто багато верещить [1; 82].

До цього типу можна віднести також назву села Ріпки, де етимоном є іменник назва рослини ріпа, а точніше зменшене до ріпа — ріпка у формі множинного іменника.

словотворчий формант топонім гідронім

2.4 Топоніми, утворені безафіксним способом Безсуфіксний (безафіксний) словотвір іменників (нульова суфіксація) у сучасній українській мові використовується при творенні віддієслівних, рідше відприкметникових, іменників. У мовознавчій літературі виділяють чотири типи словотвірних моделей іменників, які творяться безафіксним способом. При утворенні ойконімів та гідронімів використовують лише один: іменники І відміни жіночого роду та подекуди іменники чоловічого роду ІІ відміни (потік-потекти) [15; 282]. У досліджуваному регіоні функціонують назви, що утворені від назв споріднених з промисловим виробництвом. На Північному Заході сучасного Лисянського району Черкаської області розташовані два села, назви яких утворені шляхом афіксації. Вони говорять про те, чим займалися колись місцеві жителі. Це поселення Гута та Буда.

Назву Гута слід виводити від промислового виробництва скла, яке називалося раніше в Україні гутництвом (з польського — «склодувний завод» [9; 148]). Як свідчать історичні джерела, на території сучасного села у кін. XIX — на поч. XX ст. діяв склодувний завод, який приносив великий прибуток. [12; 76].

Для виготовлення скла раніше використовували поташ — калієву сіль вугільної кислоти, білу порошкоподібну речовину з властивостями лугу, яку використовують як добриво, при миловарінні, виготовлені скла тощо [1; 902]. Цю речовину виготовляли на так званих поташних заводах, які називалися будами, і розташовувалися переважно у лісовій місцевості. Звідси і назва поселення — Буда. [9; 149]

До цього типу творення, точніше до афіксально не переоформлених [19; 10], належать також і назва поселення Виноград, в основі якого старослов’янізм запозичений із готської мови — wein — вино і gard — город, сад (значення другого компонента на східнослов'янському ґрунті втратилося і слово почало вживатися як просте [ЕСУМ; І; 632]); та назва поселення Дубина від назви рослини та вказує на місце розташування села — дубовий ліс, гай, діброва, памолодь. 1; 250]

2.5 Топоніми, утворені за допомогою формантаок Суфіксок у сучасній українській мові є малопродуктивним і вживається на позначення особи за родом занять (знаток, їдок) та на позначення зменшено-пестливої ознаки (лісок, дубок). [5; 235]

У досліджуваному регіоні є село Брідок. У його основі назва, споріднена з дієсловом: бродити — брід — мілке місце річки, озера або ставка, в якому можна переходити або переїжджати на інший беріг [1; 63]. Суфіксок на позначення зменшувальної ознаки втрачає своє значення при утворенні топоніма. Таким же способом твориться назва Монастирок — від іменника назви культової споруди монастир, який був розташований на території сучасного хутора [12; 39]. У п’ятий післяжовтневий період формування топонімів назва була змінена на Жовтень (1952). Назву пострадянського періоду легко пояснити. Жовтень — назва десятого місяця календарного року. Саме у жовтні 1917 відбулася Велика Жовтнева революція в Україні, захоплення більшовиками влади.

2.6 Топоніми, утворені за допомогою формантаинці.

Цікавими для розгляду є назви, утворені суфіксоминці: Журжинці, Почапинці, Смільчинці, Хижинці, Шестеринці.

Назву Журжинці дослідник В. Щербатюк виводить від іменника на позначеня роду занять джура, адже у пам’ятках засвідчена інша назва — Джурджинці або Джуринці. Джура — це зброєносець у козацької старшини у XVI-XVIII ст. [СУМ; ІІ; 318], а, оскільки, перша згадка про село відноситься до 1480 року, цілком ймовірно, що це могло бути поселення, де проживали люди цього роду занять. Співставляючи назви Джуринці, Джурджинці та Журжинці В. Щербатюк доходить до такого висновку, що «у назві Джуринці не вистачає двох звуків ДЖ, щоб стала назва Джурджинці. Пояснити це можна таким чином, що ці звуки не завджи були зручними при вимові поселення і при розмові випадали. Тому, можливо, дослідники і самі мешканці їх просто тне вживали у назві села. Звідси і назва нинішня не Журджинці, а Журжинці.» [7; 38] Варіанти Дж — Ж на початку слова пояснюється тим, що в українському діалекті функціонують такі варіанти цього слова: жура, цюра, чура, журим, джурило. [ЕСУМ; ІІ; 54]

Почапинці. Цей ойконім утворений від інфінітива почапати — синонім до слова йти, із значенням — нетвердо ступати, йти непевною ходою. Його засновники — жителі поселення Могила, розташованого неподалік, — поступово переселилися на територію сучасного поселення. Згодом переселенців почали називати почапинцями — прийшлими людьми. Словотвірний формант — -инці виражає у даному випадку ознаку окремої групи людей, тому й утворює множинний іменник.

Сучасне село Смільчинці раніше називалося Смольчинці. Зміна о на і очевидно пов’язана із перебуванням цього звука у закритому складі. Твірна основа — іменник смільчак — назва індивідуальної психологічної ознаки людини — сміливості. 1; 1154]

Від субстантивованого прикметника, що позначає індивідуальну психологічну ознаку людини твориться також ойконім Хижинці - від хижі люди. За словником хижий — подібний до хижака лютістю, жорстокістю, який прагне наживи, жорстоко визискуючи кого-небудь, діючи як хижак. [1;1342]

Цікавою є твірна основа у топоніма Шестеринці. Згідно з етимологічним словником назву слід виводити від відчислівникового іменника шестерик, що є або запряг із шести коней; або давньоруська міра ваги, об'єму, ліку і т. д., що містить або нараховує 6 якихось одиниць, а також предмет, який складається з 6-ти частин. [1; 1394]

2.7 Топоніми, утворені за допомогою інших формантів В українській мові суфіксищ уживається на означення держаків різних приладів (вудилище), та для означення окремих місць за певними властивими їм ознаками (глинище, базарище), для означення збільшеності, згрубілості, зневаги (носище). [5; 233−234] З допомогою формантуищ в останньому значені твориться назва села Будище від буда — невелика покрівля для господарських потреб, для захисту від негоди. [1; 65]

У 1929 році на карті Лисянського району з’явився ще один населений пункт — від села Боярка відокремився в окремий хутір куток, який називався Харченкове. У морфемній будові цього топоніма виділяємо два суфіксиенко+ -ов (е). Суфіксенко є власне українським. З його допомогою утворюються патронімічні (рідше матронімічні) назви синів за ім'ям, професією чи якоюсь властивістю батька (матері), а пізніше й за місцем проживання: Савченко, Коваленко, Харченко. Виникає суфіксенко у період після занепаду редукованих голосних зен+к (о), і тому звук е не змінюється на і. [4; 111] Утворення антропоніма Харченко слід виводити від харчати — те саме, що хрипіти, говорити з хрипом, сипким голосом, [1; 1339] за індивідуальною ознакою людини. Пізніше до антропоніма додається присвійний суфіксов. Закінченняе вказує на граматичну категорію роду — село Харченкове.

2.8 Топоніми, утворені шляхом основота словоскладання.

Основоскладання (композиція) — це поєднання кількох основ слів за допомогою інтерфіксіво-, -е- (або й без них), у результаті якого утворюються складні слова або композити. У композитах твірними виступають повні основи слів, які співвідносяться із словосполученнями, побудованими за типами підрядного зв’язку (Староконстянтинів) або сполученням компонентів з сурядним зв’язком (Асканія-Нова). [16;172]. На території Лисянщини топонім, утворений таким способом — село Рідкодуб. Поселення Рідкодуб твориться шляхом основоскладання за допомогою інтерфіксао-. Це третій тип основоскладання — іменник, мотивований сполученням іменника з прикметником [15; 285] У словнику знаходимо слово рідкодубина на позначення рідкого дубового лісу [1; 1033].

Словоскладання або юкстапозиція (лат. juxta — поряд, біля, positio — місце) — це поєднання кількох слів або словоформ у одному складному слові, наприклад: хата-читальня. 3; 272]

Щоб віднайти ключ до розгадки походження назви Погибляк, дослідники звернулися до легенди про походження поселення. Так, за переказами, поблизу поселення відбувся бій Семена Палія з поляками, у якому всіх ворогів було знищено, та місцевість почала називатися «Погиб-лях». [12; 131−132]. Тобто ойконім твориться саме шляхом словоскладання двох повнозначних слів — дієслова доконаного виду минулого часу 2-ї особи однини погиб від погибати — переставати жити, вмерти, пропасти // зазнавати руйнування, занепаду, знищення // переставати існувати, зникати [1; 817]; та іменника назви особи за національною приналежністю лях — поляк [1; 501].

2.9 Топоніми, що являють собою словосполучення На території Лисянщини знаходимо 5 топонімів, які за будовою є іменними словосполученнями — Кам’яний Брід, Рубаний Міст, Товсті Роги, Шубині Стави, Червона Зірка.

Назву поселенню Кам’яний Брід дає річка, яка протікає серед кам’янистих скал. У назві відбиваються особливості рельєфу. Брід через річку став у нагоді, коли війську Семена Палія потрібно було проникнути у середину ворожого війська.

Рубаний Міст. Село розташоване у долині річки Нипавка, по обидва береги. Щоб легше було добиратися до родичів на інший бік, жителі звели (зрубали) дерев’яний міст. Пізніше поселення отримало таку назву.

Товсті Роги. Назву села пов’язують із символічним значенням слова ріг достатку — символ невичерпного багатства [1; 1033], що пов’язують із багатством населення. Як свідчать історичні джерела, у II половині XIX ст. у селі проживало 776 жителів, 550 з яких польська православна шляхта [12; 277] Товстий — який має велику, значну товщину, дуже наповнений, набитий чим-небудь [1; 1252] підкреслює заможність сільських жителів.

Червона Зірка. Свою остаточну назву поселення отримало під час Великої Вітчизняної війни, коли невелике село Зірка було майже зруйноване і потопало у крові. Першу назву Зірка дали перші поселенці, які розмістили свої хати у вигляді п’ятикутної зірки.

Шубині Стави — поселення над ставами. Важко визначити значення прикметника шубині - присвійний прикметник до шуба — верхній зимовий одяг із хутра; перен. сніговий, трав’яний покрив; шерстяний покрив тварини [1; 1409]. Жодне з цих значень не лежить у основі саме цього прикметника. Ймовірно, що шубині вжито у значені прикметника шубний — призначений для шуби [1; 1409], тобто стави, призначені для шуби, для покриву. Іншими словами — село, покрите ставами.

Отже, як бачимо, топонімія досліджуваного району твориться переважно суфіксальним способом різноманітними топоформантами або ж за допомогою основочи словоскладання. Топоніми-словосполучення відбивають у своїй назві конкретні особливості того чи іншого поселення, які не можна схарактеризувати одним словом. Далі спробуємо розглянути як же утворилися гідроніми на цій території.

Розділ 3. Гідроніми Лисянського району Черкаської області

Гідронім — власна назва водного об'єкта, природнього чи створеного людиною: моря, озера, річки, водоймища та ін. Гідроніміка — розділ лексикології (топоніміки), який вивчає гідроніми, закономірності їхнього виникнення, розвитку і функціонування.

Серед безлічі географічних назв — особливий інтерес викликають гідроніми. Вивчення назв водойм дає можливість краще довідатися про минуле народу, його життя, побут, духовні цінності. Гідроніми є самими стійкими і, отже самими древніми з географічних назв. Вони є свідченнями історичних епох, відбивають минулі міграції народів, а також древні місця розселення етносів. Гідронімія в Україні розгалуджена, проте серед назв річок чимало таких, походження яких до сьогодні остаточно не з’ясоване, хоч стосовно майже кожної є припущення. [17; 9] Характерною рисою давньоєвропейських назв річок, що подекуди характерно і для сучасних найменувань, є наявність у них основ на означення «вода», «джерело», «текти», «потік», а також кольорів «білий», «блискучий» тощо. [19; 4] На території досліджуваного району протікають 6 невеликих річечок-приток основного русла — Гнилого Тікича та два джерела мінеральних вод Калиновий Кущ і Громова Вода.

3.1 Гідроніми, утворені морфологічним способом словотвору Назва невеличкої річки Гончарівка, яка протікає на території села Бужанка, утворюється за допомогою топоформантаівка від твірної основи іменника назви роду занять — гончар, яка мотивована занятістю переважної більшості населення цим ремеслом. Місцеві жителі називають цю річку також Бужанка, ймовірно за ойконімом. На території цього ж села протікає невеличка річечка Фоса. Колись дуже поширена, а тепер діалектна назва на позначення рову, канави, ями на Правобережній Україні. [Янко; 370] Назва свідчить про невеликі розміри водойми.

Жаб’янка — колись повноводна річка, яка протікає на території однойменного села. Дослідниця Коваль пояснює цей гідронім так:"Коли так називають річку, то це означає, що вода тиха, без вирв, не дуже глибока, вода в ній тепла, береги вкриті густою травою, вечорами аж у вухах лящить від «жаб'ячого співу». [9; 136] Назва ж села, яке з’явилося на цій території за річкою з її голосистим жаб’ячим хором. [9; 136]. Словотвірний формант — суфіксянка.

Назва річки Павлівка твориться від антропоніма і свідчить про ймовірну належність річки особі, яка мала таке ім'я. Суфіксівка на позначення присвійності приєднується до основи антропоніма Павло. (Порівняймо з топонімами Мар’янівка, Тихонівка.)

Гідронім Свинотопка утворений шляхом основоскладання другого типу — іменник жіночого роду назва виробничого процесу мотивований сполученням дієслова і залежного іменника з об'єктивною функцією. [15; 284] - свиней топити. Основа топка походить від дієслова топити (3) — силою занурюючи у воду, змушувати опускатися, падати на дно, затоплювати [1; 1256] і позначає власне процес виконання дії.

Річка Нипавка на території села Рубаний Міст твориться за допомогою суфіксак (а). Твірною основою є дієслово доконаного виду минулого часу 2-ї особи однини нипав від нипати — діал ходити туди й сюди, вишукуючи що-небудь [1; 622] Суфікск (а) сформувався у спільносхіднослов'янський період і служить для означення іменників спільного (чоловічого і жіночого) роду віддієслівних та відприкметникових назв осіб (порівн. невмивака) [4; 110] Пояснити, як така назва могла закріпитися за водоймою важко.

3.2 Гідроніми, що являють собою словосполучення Назву річки Гнилий Тікич топоніміст М. Янко визначає так: «у назві гнилий відображено особливості води: від слабої проточності вона місцями застоюється і загниває». [Янко; 98] Назву ж Тікич дослідник виводить від дієслова текти [Янко; 352] - переміщати свої води у певному напрямку; рухатися своєю течією, пропливати де-небудь. [1; 1235]

Джерело Калиновий Кущ отримало таку назву через своє місцезнаходження серед зарослів кущів калини.

Назву іншого джерела Громова Вода пов’язують із легендою про те, що в скелю, з якої б'є джерело влучила блискавка, якраз на свято Благовіщення, що стало своєрідним провіщенням народу. З того місця, куди вдарив грім потекла вода, яка має лікувальні властивості, пов’язані з великим вмістом заліза. [11; 74−75]. Вода з грому — Громова Вода.

ВИСНОВКИ Особливість топоніміки як розділу ономастики у тому, що вона вивчається не лише мовознавством, а й історією, географією, краєзнавством. Бо топоніміка не лише розкриває значення топонімів, процеси їхнього утворення й еволюції, а й дає фактологічний матеріал для дослідження онтогенезу та етнічної території, колонізаційних рухів окремих етносів тощо [2; 34]. Топоніміка яскраво відбиває історію, традиції, фольклор, діалектну мову певної окремої території. Все це було підтверджено під час дослідження топонімів і гідронімів на території сучасного Лисянського району Черкаської області.

Дослідження топонімів та гідронімів зазначеного регіону допомогло виявити такі основні особливості:

— Географічні назви регіону переважно слов’янського та власне українського походження, творилися переважно у XVIII-XIX ст. (період заселення Півдня України та так званої Новоросії) та у післяжовтневий період найменування поселень.

— Вся топоніміка регіону утворена такими способами: суфіксальний (Боярка, Чеснівка, Смільчинці, Гончарівка), безафіксний (Буда, Виноград, Фоса), основота словоскладання (Рідкодуб, Погибляк, Свинотопка), за допомогою граматичного засобу числа (Ріпки, Орли), у вигляді словосполучення (Камяний Брід, Гнилий Тікич).

— Найпродуктивнішими словотвірними формантами є такі суфікси: -к (а), -івк (а), -инці, -ок, -ище, -енков (е), -анк (а)/-янк (а).

— Топоніми та гідроніми, що являють собою словосполучення за видами є іменниковими, спосіб підрядного звязку — повне узгодження у роді, числі, відмінку.

— Твірними основами виступають антропоніми, іменники, назви рослин, тварин, птахів, професій та роду занять, на позначення особливостей рельєфу, навколишнього середовища, прикметники на позначення окремих якостей та характеристик людей.

— Гідроніми району мають у основи на означення «вода», «джерело», «текти», «потік» (Гнилий Тікич, Громова Вода, Фоса).

— Дослідженням підтверджується велике значення топонімії як джерела історії та географії краю. Вони відбивають історію території, зберігши у назвах поселень імена власників, основні види ремесел і промисловості, якою займалися поселенці, особливості характеру людей, певну символіку та вірування, відображають навколишнє природнє середовище.

Отже, топоніми та гідроніми Лисянського району Черккаської області творяться найпродуктивнішими способами словотвору в сучасній українській літературній мові, відбиваючи певні періоди як у формуванні географічних назв на території сучасної України, так і у формуванні української лексики взагалі та вплив на її формування не лише внутрішньо-, а й позамовних чинників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдєєва С. Вплив словотворчого форманта ойконіма на вибір відмінкової флексії (на матеріалі пам’яток XIV-XV століть) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство) / Мін-во освіти України. Кіровоградський держ пед ун-т ім В Винниченка; Відп ред В. В. Лучик — Кіровоград, 1999. — Вип. 16. — С 117−121.

2. Гнатюк В. Аматорська топоніміка: потрібна розумна межа. // Дивослово. — 2001. — № 4. — С. 34−35.

3. Демешко І. Формування ойконімів наівка північно-східного Полісся України. // наукові записки: серія: Філологічні науки (мовознавство). — Вип. 30. — Кіровоград, 2000. С. 171−181.

4. Жовтобрюх М. А., Волох О. Т. Історична граматика української мови: Посібник для студентів філологічних факультетів. — К.: Вища школа, 1980. — 320 с.

5. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови: Підручник для факультетів мови та літератури педагогічних інститутів. — Ч. І. — К.: Радянська школа, 1959 — 390 с.

6. Івченко М.А. Міста України. Довідник — К., 2000. — 259 с.

7. Історія Лисянщини та розвиток краєзнавства в краї / Збірник матеріалів науково-практичної конференції. — К., 1999. — С.36−39.

8. Каталог річок України. — К., 1957.

9. Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Либідь, 2001. 304 с.

10. Компан О. С. міста України в другій половині XVII ст. — К., 1963. — 247 с.

11. Корепанова А. П. Архаїчні типи як вихідна база для історико-типологічного дослідження топонімії словянських мов. // Мовознавство. — 1983. — № 3. — С. 31−34.

12. Край Козацький. Довідник з історії Лисянщини. Щербатюк В. М., Березовський О. М., Вдовиченко О. О. та ін. / Упорядн. Щербатюк В. М. — К.: Наукова думка, 2004. — 408, VIII с.; іл.; бібліогр.: с. 385−395.

13. Купчинська З. О. Топоніми наин, -ів словянського походження. // Мовознавство. — 1993. — № 5. — С. 27−34.

14. Лубко М. Знаменитий і многолюдний град.- Полтава, 1998. 217 с.

15. Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. Підручн. для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Вища школа, 1977. — С. 275−286.

16. Сучасна українська літературна мова: Підручник длоя студентів філологічних факультетів/ за ред. М. Я. Плющ. — 6-те вид., — К.: Вища школа, 2006. — С. 312−322.

17. Франко З. Назви річок. Звідки вони походять? // Франко З. Хто ми? Звідки родом?: Українська топоніміка. — К.: тов-во: «Знання» УРСР, 1990. — С. 9−20.

18. Франко З. Т. Топонімія XIV-XV ст Джерело реконструкції лексики давньоруської і староукраїнської мови. // Лексика української мови у її зв’язках з сучасними слов’янськими мовами: Тези доповідей. — Ужгород, 1982. С. 182−183.

19. Янко М. Т. Про українську топоніміку.// Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіях. — 2005. № 6. — С. 157−159.

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА

1. ВТС СУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 1440 с.

2. ЕСУМ Етимологічний словник української мови. — У 7-и томах. — Т. 1, 2. — К.: Наукова думка, 1982 — 632 с., 648 с.

3. Єрмоленко С.Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українска мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів /за ред С.Я. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.

4. Нечволод Л.І. Сучасний словник іншомовних слів. — Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. — 768 с.

5. СТСУМ Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг ред. д-ра філол. Наук, проф. В. В. Дубчинського — Х.: ВЦ «ШКОЛА», 2006. — 1008 с.

6. СУМ Словник української мови: В 11 т. / І.К. Білодід, А. А. Бурячок, Г. М. Гнатюк та ін. — К.: Наукова думка, 1971.

7. УМЕ Українська мова. Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В.М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. — К.: Українська енциклопедія, 2000. — 752 с.: іл.

8. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник — К.: Знання, 1998. — 432 с. — бібліогр.: с. 403−429.