Прагматика гумору у телесеріалі «Теорія великого вибуху»

Прагматика гумору у телесеріалі «Теорія великого вибуху»

Вступ гумор телесеріал лінгвістичний Гумор є дуже важливою частиною спілкування між людьми, це найкращий спосіб швидко налагодити контакт з людиною, завоювати її прихильність та повагу. Саме гумор вважають ознакою розуму, освіченості та ерудованості. Гумор часто не є універсальним і не переноситься з однієї культури в іншу, зазвичай через те, що залежить від деталей конкретного — культурного оточення. З одного боку, в епоху глобалізації відмінності між культурами стають все більш зрозумілими, а гумор стає більш універсальним. З іншого — у кожної соціальної групи є певні рамки, куди гумор не пускають [7, с. 125].

Слово «гумор» англійського походження, його перекладають як «примха, настрій, вдача». Почуття гумору можна охарактеризувати як здатність зауважувати комічні сторони життя й емоційно реагувати на них. Гумор найчастіше полегшує вирішення будь-яких протиріч.Гумор — це доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття його вад. У той же час, гумор — це художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.

Українцям незрозумілий англійський гумор тільки тому, що ми — представники двох різних країн і національностей. У кожного з нас є свої звички, життєвий уклад, історія, традиції і звичаї, свій уряд, свої уподобання і т.д. Тому ми і не можемо зрозуміти, що такого смішного в тому чи іншому анекдоті англійською мовою. А от самому англійцю він може здатися неймовірно смішним. Це ж правило працює навпаки: при переведенні українських жартів на англійську мову можна або зовсім втратити їх сенс, або вони все одно буде незрозумілими англійцю, так як він не в курсі українських реалій.

Англійці сміються над чим завгодно: над урядом, над погодою, над своєю поведінкою, над своїми традиціями, над своєю зайвою манірністю, над своїми історичними фактами. Дуже часто їхні жарти здаються нам вульгарними, з використанням табуйованою лексики, назв частин тіла, неприємних процесів організму, тематики сексу. Хоча якщо поміркувати, то ми теж над цим сміємося, тому неправильно називати англійський гумор надто вульгарним.

Англійський гумор присутній скрізь — в телевізійних програмах, оголошеннях, рекламі, серіалах. Сьогодні дуже популярні зарубіжні комедійні телесеріали, в яких при будь-якому жарті на задньому плані лунає гомеричний регіт. М. Мінський, який досліджував питання дотепності та її прояву, вважає, що виникнення гумору можна віднести до того часу, коли людина вчилася думати не тільки про конкретні проблеми навколишнього світу, а й про те, як краще використати ресурси розуму для розв`язання цих проблем, тобто коли людина вчилася планувати [10, с. 264]. Що навчитися планувати свою діяльність, людина повинна була відчувати ті межі, в яких мислення спрацьовує безперебійно. Людина поставала перед необхідністю уникати числених помилок, викликаних хибними асоціаціями, найтоншими змінами, а також рухом думки «по колу». Фрейд висловив припущення, що в соціальній та розумовій діяльності людини виникли (як компенсація недоліків мовної комунікації) внутрішні «обмежувачі», що формували неусвідомлювані мовцями бар`єри («цензори»), які перешкоджали виникненню «заборонених» думок. Коли за допомогою дотепу вдається обминути цензорів, людина дістає задоволення від раптового вивільнення психічної енергії у вигляді сміху.

Кожна культура, в тому числі і англомовна, має свої особливі засоби створення комічного. Хоча психологічна та фізіологічна природа гумору є єдиною для всіх мовно-культурних спільностей; зазначені засоби надають комічному національно-культурної специфіки; особливості тематики англомовних мінімальних гумористичних текстів, концептуальна спрямованість, функціонування в текстах опорних слів, які відображають обряди, звичаї, вартості мовної спільності, термінологія національно-культурного характеру, які є властивими засобами мовного оформлення, взаємодії висловлювань в мінімальних гумористичних текстах, характерними для англійської мови, становлять лінгвокраїнознавчі основи таких текстів.

Наведені вище факти складають актуальність теми, також варто зазначити, що за останні десятиліття світ дуже швидко розвивався і процес взаємовпливу культур поширювався та продовжується до сьогодні. Активно інтегруються процеси взаємодії людей один з одним на міжнародному рівні в усіх сферах життєдіяльності, тобто глобалізація набирає усе ширших обертів.

Об'єктом дослідження є лінгвістичний феномен «гумор» у англомовному телесеріалі «Теорія Великого Вибуху».

Предметом дослідження є лінгвістичні особливості виявлення англійського гумору людиною та його аналіз у телесеріалі «Теорія Великого Вибуху».

Метою дослідницької роботи є теоретичне та практичне обґрунтування особливостей англійського гумору на основі аналізу телесеріалу «Теорія Великого Вибуху».

Завданнями курсової роботи є наступні:

1. розглянути природу і значення гумору;

2. систематизувати теорії гумору;

3. дослідити лінгвістичні особливості англійського гумору телесеріалі «Теорія Великого Вибуху».

Матеріали є лінгвістичні засоби вираження гумору у телесеріалі «Теорія Великого Вибуху».

Робота складається зі Вступу, трьох розділів та Висновків, загальний обсяг роботи ст.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження феномену гумору

1.1 Визначення та класифікація гумору Гумор несе користь у життя більшості людей. Він приносить радість і відволікає нас від проблем. Якщо у важкій ситуації знайти щось смішне, то відчуєш відступ напруги і роздратованості. Якщо, при великій кількості проблем, ми все-таки знаходимо розумним перевести сформовану напружену ситуацію в жарт, спробувати посміятися над собою, у нас з’являється більше шансів подолати внутрішній дискомфорт.

Гумор — це позитивний душевний стан, який виникає, коли яка-небудь людина говорить або робить щось безглузде, несподіване або абсурдне, або з іншої причини, в результаті чого люди починають сміятися. Знаходячи що-небудь кумедним, вони відчувають певну радість, ось чому така здібність важлива для щастя. Гумор сприяє створенню позитивного душевного настрою. Розглянуте нами явище зовсім не рідкісне: воно помічається приблизно 18 разів на день, частіше за все як безпосередні реакції на різноманітні ситуації в присутності інших людей. Гумор — один із стандартних методів, що дозволяють створити позитивний душевний настрій. Чимала частка радіоі телепрограм спрямована на те, щоб розсмішити людей. Схоже, бажання бути щасливим або, принаймні, перебувати в гарному настрої - дуже поширене явище, і засоби масової інформації охоче вдаються до допомоги гумору для досягнення такої мети. Про що б не йшла мова в телевізійних передачах, вони повинні бути цікавими і розважальними.

В останні десятиліття, вчені різних країн почали вивчати гумор з різних мовних кутів, таких як семантики, прагматики, функціональної лінгвістики, соціолінгвістики і когнітивної лінгвістики. Гумор є універсальним явищем, загальним для всіх людей. Багато вчених досліджують гумор з різних точок зору, але ще досі не прийшли до остаточного визначення цього поняття [9, c. 94].

З етимологічного погляду, англійське слово «гумор» походить від латинського слова humor — рідина: вважалося, що чотири тілесні рідини визначають чотири темпераменти, або характери. Вінвиділяється серед інших видів дотепного, які безособові, не забарвлені індивідуальним розумінням і відчуттям. Принаймні у високому гуморі завжди є натяк на зв’язок з якоюсь загальною ідеєю, за своєю природою не кінцевою, але кінцевою за формою".

У всі часи мислителі зверталися до проблеми гумору, намагаючись з’ясувати його природу, зрозуміти значення і функції - кожен знаходив щось нове і оригінальне в підході до вирішення цього завдання.

Платон і Аристотель звернули увагу на явище гумору і провели ряд досліджень. Платон вважав гумор негативним явищем, бо почуття це засноване назлобі і заздрості, особливо сміх, викликаний нещастям чи невдачею інших, або глузування над нижчими за своїм становищем. Він не намагався пояснити природу смішного, але зробив доволі важливий висновок про те, що сміх може мати серйозні наслідки, у тому числі для життя цілої держави.

Академія Кестлера, ділить гумор на «словесний» і «ситуаційний». У порівнянні з ситуаційним гумором, словесний гумор займає надзвичайно велику частку, і найбільше він представлений в повсякденному житті. Словесний гумор виражається через мову, а також створений мовою, в той час як ситуаційний гумор ні.

Різні вчені, такі як: Цицерон, Б. Спіноза, Гоббс, Дж. Локс та інші, протягом останніх десятиліть вивчали гумор з різних мовних аспектів, прагматики, соціолінгвістики, семантики, функціональної лінгвістики і когнітивної лінгвістики.

Цицерон надав першу класифікацію прийомів дотепності. Він виділив два основних типи дотепності: або рівномірно розлита по всьому мовленню, або ж їдка і різка. Словесна форма дотепності включає в себе, за Цицероном: двозначність, несподівані висновки, каламбури, незвичайні тлумачення власних імен, прислів'я, алегорію, метафори, іронію. Це перша формальна класифікація прийомів дотепності. Цицерон намагався поставити теорію гумору в рамки класичної риторики, але при цьому вважав, що гумор — властивість природна, яку неможливо вивчити [15, с. 54].

Б. Спіноза вважав сміх наслідком афекту задоволення, який виникає з розсуду в неприємній нам речі чиєїсь гідної зневаги. Спіноза дуже високо ставив значення сміху для духовного життя людини, за його словами «веселість не може бути надмірною».

Звернувшись до проблеми сміху, Гоббс, зазначив психологічну парадигму цього феномена. Стверджуючи, що сміх — це завжди радість. Він казав, що сміх можуть викликати різні події, загальне в них — щось нове і раптове: тоді у людини виникає відчуття тріумфу від того, що вона усвідомила щось значне в собі самій і порівняла це значне зі слабкістю інших або своєю неміччю в минулому.

Дж. Локк цікавився особливістю дотепною думки, яка відрізняє її від недотепної. Він розрізняє просте судження і дотепне, мета першогоуникнути хибності, яка заснована на випадковій схожості, а секрет дотепності полягає насамперед у подібності ідей та їх об'єднанні, швидкому і примхливому, яке надає почуття задоволення.

Іммануїл Кант в «Критиці чистого розуму» стверджує, що «сміх є емоцією, яка виникає з несподіваного перетворення напруженого очікуванняв ніщо».

Таким чином, з допомогою гумору ми полегшуємо своє життя. Легенький сарказм, сатиричний погляд на життя — збарвлює буденні, сірі дні.

Гумор в спілкуванні займає важливе місце і без нього багато хто навіть не уявляють собі спілкування. Почуття гумору надзвичайно складне, тонке почуття і в спілкуванні його значення важко переоцінити [2, c. 12].

Навіть якщо гумору досліджується з різних точок зору, ми можемо знайти щось спільне: основні й істотні фактори гумору. Тобто, мають бути присутні учасники і тоді коли відбувається «гумор», вони в змозі виробляти і інтерпретувати смішний і цікавий феномен, який може розважити їх [14]

Серйозність гумору особливо підкреслював Жан-Поль: «Гумор сходить в пекло, щоб піднестися на небеса… великі гумористи не тільки були украй суворі, але і якнайкращим з них зобов’язані ми меланхолійному народу, тобто англійцям». Жан-Поль [4, с. 130; 151; 156].

1.2 Теорії дослідження гумору

Існує різноманітна кількість теорії. Віктор Раскін запропонував розділити їх на три категорії: теорії несумісності, теорії ворожості і теорії вивільнення [6, c. 54].

Теорії несумісності. Ці теорії припускають, що гумор виникає внаслідок розуміння несумісності між очікуванням слухача й тим, що сталося, результатом. До цієї категорії теорій гумору можна також віднести наступні, запропоновані Патріцією Кейт-Шпігель:

Теорії неконгруентності. Гумор виникає внаслідок зіткнення різнорідних і несумісних ідей або ситуацій, які виходять за рамки звичних форм поведінки.

Теорії амбівалентності. Людині буває смішно, коли вона відчуває подвійні почуття. Навідміну від теорії неконгруентності, де на першому плані стоять ідеї та сприйняття, дана теорія робить акцент на почуттях. Тобто мова йде про взаємозамінювання між задоволенням і стражданням.

Конфігураційні теорії. Гумор виникає, коли елементи, які спочатку здавалися не пов’язаними між собою, раптом складаються в якусь цільну картину.

До найбільш відомих прихильників подібних теорії можна віднести І. Канта і А. Шопенгауера.

Теорії ворожості. У цих теоріях йде мова про те, що смішне полягає в знаходженні почуття зверхності відносно чого-небудь, або в подоланні перешкоди, чи агресії, нападу на якийсь об'єкт. Патриція Кейт-Шпігель виділила аналогічну групу теорій гумору:

Теорії зверхності. Сміх виникає тоді, коли ми відчуваємо себе не настільки дурними, потворними, нещасними або слабкими, як оточуючі.

Подібні теорії походять від праць Платона, частково Аристотеля і М. Т. Цицерона, а також знайшли підтримку в працях А. Шопенгауера і Т. Гоббса.

Теорії вивільнення. Ці теорії вчать, що комічне є результатом вивільнення психічної енергії, звільняючи людину від певного обмеження. Патриція Кейт-Шпігель назвала аналогічну групу теорій гумору як теорії розрядження, тобто функція гумору в даному випадку розглядається як засіб для зняття стресу і напруги.

Найбільш відома з цих теорій належить З. Фрейду, який наголосив, що гумор дозволяє економити психічну енергію. Фрейд пов’язував задоволення від гостроти з економією витрати енергії, яка витрачається на затримки або придушення певного змісту. Фрейд розрізняв 3 типи гумористичних ситуацій і відповідних їм енергій, які можуть бути розряджені в сміху:

1) розрядження енергії витіснення пов’язане з дотепністю;

2) розрядження розумової енергії здійснюється за допомогою комічного;

3) розрядження емоційної енергії відповідає власне гумору [10, c. 236].

Гумор, як один із способів розрядки, перетворює негативні почуття у щось прямо протилежне — в джерело сміху. Роль гумору в цьому випадку зводиться до захисту людського Я, оскільки дозволяє зберегти самовладання, гідність і самоконтроль у виняткових (екстремальних) умовах.

Ідеї Фрейда знайшли послідовників: Д. Флагел: вивільнення енергії, яке поєднане з гумором і сміхом, пов’язане з руйнуванням соціальних заборон. М. Чойс: сміх — захисна реакція проти страху заборони. Як він вважає, людина за допомогою сміху долає страх перед батьком, матір'ю, владою, сексуальністю, агресією тощо. Таким чином, за своїм соціальним значенням сміх прирівнюється до мистецтва, неврозів, алкоголізму. Е. Кріс вважав комізм не лише засобом звільнення енергії, але також поверненням до дитячого досвіду. Розглянута класифікація заснована на виділенні одного аспекту комічного, але при створенні теорій учені рідко обмежуються використанням лише одного критерію [2, c. 34].

Семантична теорія гумору. Ця теорія була запропонована В. Раскіним і розвинена слідом за ним Сальваторе Аттардо.

Згідно з ідеями цих авторів гумористичний ефект виникає при раптовому перетині двох незалежних контекстів в точці бісоціаціі, коли два абсолютно різні контексти, починають здаватися нам асоційованими — так виникає когнітивний дисонанс, який компенсується реакцією сміху.

Згідно когнітивним теоріям наша пам’ять зберігає відомості у вигляді структур, які В. Раскін і С. Аттардо назвали скриптами. Скрипт — це структурований опис типових ознак об'єкта. Раскін вважає, що в основі гумористичного ефекту лежить зіткнення контекстів, а не простого мовного сенсу. Відповідно до цієї теорії гумористичний ефект виникає, якщо присутні такі умови: а) тексту властива несумісність, часткова або повна; б) дві частини тексту протилежні в певному сенсі. Раскін вважав, що будь-який гумористичний текст включає в себе елемент несумісності і елемент вирішення. Відмінність теорії Раскіна від попередніх полягає в тому, що він надав поняттю протилежності універсальний семантичний зміст.

Класифікація теорій гумору Б. Дземідок. Ще одну класифікацію філософських теорій комічного запропонував Б. Дземідок. По-перше, він поділяє теорії комічного за значимістю для них ролі суб'єкта або об'єкта комічного. Всі концепції поділяються на наступні:

1) об'єктивістські (в центрі уваги знаходяться об'єктивні властивості комічного об'єкта);

2) суб'єктивістські (визначають комічне як результат суб'єктивних здібностей особистості);

3) реляціоністські (розглядають комічне як наслідок взаємовідносин об'єктивних властивостей об'єкта і суб'єктивних особливостей особистості).

Таким чином, якщо класифікувати теорії гумору, роблячи акцент на якій-небудь одній рисі, то залишиться низка теорій, які будуть підходити до декількох категорій. Тобто більшість філософів не обмежуються виділенням єдиного критерію, а роблять більш-менш повний аналіз різних характеристик і властивостей комічного. Тому при виділенні в теорії лише ведучого принципу пояснення комічного великий обсяг найцікавіших ідей залишається без уваги.

1.3 Короткий опис телесеріалу «Теорії Великого Вибуху»

Вважається, що такий формат, як «ситком» вперше з’явився в США на радіо. В 1926 році на радіо WGN, в Чикаго, вийшло в ефір шоу «Sam and Henry» (Сем і Генрі), що було створене за гумористичними коміксами. В 1928 році на радіо CBS вийшло шоу «Amos & Andy» (Еймос і Енди), яке стало найпопулярнішою комедією ситуацій в 20−30- их роках. Офіційно цей термін — «sitcom» (ситком) появивсяв ефірі в 1951 році після виходу телевізійної комедії «I Love Lucy» (Я кохаю Люсі). Після цієї події «sitcom» (ситком) став позначенням назви телевізійних серіалів комедій. «Комедія ситуацій» це також різновид комедії в драматургії наприклад комедії Шекспіра («Сон літньої ночі»). Традиційний формат ситкому 30 хвилин (22 хвилини ефірного часу і 8 хвилин реклами). Основні персонажі не змінюються, події кожної серії підходять до свого логічного завершення кінці кожної серії і зазвичай більш не згадуються в наступних (це об'єднує ситкоми з телесеріалами дії).

Телесеріал «Теорія Великого Вибуху», один з найпопулярніших комедій сучасності, який відразу ж викликав ажіотаж, особливо серед молодих людей. Крім збагачення нашого життя, введення американських комедій також сприятиме нашому розумінню американської культури і допоможе розвивати нашу зацікавленість в англійській мові. Ця робота буде намагатися проаналізувати словесний гумор у телесеріалі «Теорія Великого Вибуху» з прагматичних аспектів.

Шоу розташоване в Пасадені, штат Каліфорнія, і зосереджене навколо п’яти образів акторів: два з них генії, які орендують спільне житло і працюють в Каліфорнійському технологічному інституті, Леонардо блискучий фізик-експериментатор (IQ 173 бали), має ступінь доктора філософії (отримав у 24 роки), працює в одному із провідних фізичних інститутів на кафедрі експериментальної фізики, грає на віолончелі, любить комп’ютерні ігри, комікси, фантастичні серіали, збирає мініатюри героїв коміксів (деякі досі зберігає нерозпечатаними — вважається, що після тривалого часу їхня колекційна вартість зросте багаторазово). Живе разом зі своїм другом Шелдоном. У першій серії серіалу закохується в Пенні, і з тих пір намагається справити на неї приємне враження, але по дорозі до її серця потрапляє у безліч комічних ситуацій (джерело) і Шелдон Купер геній фізики (IQ 187 балів), вундеркінд (отримав ступінь кандидата наук у 15 років), один із наймолодших лауреатів премії Стівенсона, працює фізиком-теоретиком у тому ж інституті, що і Леонард, на кафедрі теоретичної фізики, обожнює відеоігри, комікси, фантастичні серіали.; їхня сусідка по холу Пенні, приваблива блондинка, яка працює офіціанткою, починаюча актриса.

Друзі Шелдона: Говард Воловиця магістр інженерії, що працює в тому ж інституті на кафедрі машинобудування. Стверджує, що знає 6 мов (у тому числі: російська, китайська, французька і японська), в ході серіалу періодично користується фразами на різних мовах (не обов’язково те, що він вимовляє, відповідає тому, що він мав намір сказати — це говорить про його рівень володіння мовами). Як і друзі, любить відеоігри, комікси та наукову фантастику і Раджеш Кутраппалі працює в інституті з друзями на факультеті астрофізики. Мріє стати Індірою Ганді астрофізики частинок. Раджеш дуже сором’язливий, тому не може розмовляти з дівчатами. Леонард і Шелдон блискучі фізики, свого роду «красивих умів», які розуміють, як працює Всесвіт.

Розділ 2. Історія вивчення теорії релевантності

2.1 Дослідження теорії релевантності

Значення теорія релевантності і в наш час являє собою досить популярну альтернативу грайсовскому підходу значення мовця і принципукооперації. Авторами цієї теорії є французькі вчені Дейрдр Уїлсон і Дан Спербер. Свою концепцію вони постійно удосконалюють, виступивши в творчому дуеті в 1986 р. з книгою «Relevance: Communication and Cognition» і активно публікуються спільно і порізно аж до теперішнього часу [7, c. 125].

В якості стимулів для побудови теорії релевантності послужили такі головні джерела:

а) роботи Г. П. Грайса про комунікації між людьми (як вербальної, так і невербальної), в процесі якої здійснюється вираження і розпізнавання інтенцій;

б) на початковому етапі книга Джеррі Фодор «The modularity of mind» (1983), яка присвячена порівнянню процесів кодування / декодування інформації та вивідного (інференціонного) оперування інформацією, архітектурі розуму.

Як правило, основні ідеї теорії релевантності можуть бути зведені в чотирьох аспектах:

По-перше, є два принципи релевантності:

(1) Людське пізнання, як правило, спрямоване на максимізацію значущості.

(2) Кожен акт спілкування має свою оптимальну релевантність [7, с. 260].

Перший принцип з когнітивної точки зору, а другий з точки зору зв’язку. І перший принцип є більш загальним і фундаментальним, ніж другий.

По-друге, наочно очевидним стимулом оптимального відношення до аудиторії [7, c. 270]

По-третє, відповідно до Спербер і Вілсон, є три типи контекстних ефектів для входу:

(А) Посилення (надання додаткових доказів для) існуючих припущеннь;

(Б) На противагу (надання доказів проти) існуючим припущенням;

© Об'єднання з існуючими припущенями, щоб отримати нові контекстні наслідки, пов’язані з вирішальною взаємодією старої і нової інформації [7, c. 109].

Нарешті, ступінь значимості може бути оцінений за допомогою двох факторів: контекстного ефекту і обробки зусиль. Актуальність змінюється обернено пропорційно пізнавальній діяльності.

Універсальна когнітивна тенденція до максимізації релевантності дає можливість (принаймні в деяких відношеннях) передбачити ментальні стани співрозмовників і маніпулювати ними. Розмовляючий може знати схильність співрозмовника вибирати самі релевантні в своєму середовищі стимули і обробляти їх так, щоб максималізувати їх релевантність. Враховуючи це, людина може:

а) провести якийсь стимул, який безумовно приверне увагу співрозмовника, б) підказати йому доречну зміну деяких контекстуальних припущень, в) підштовхнути співрозмовника до потрібного висновку.

Д. Спербер і Д. Вілсон неодноразово оперуються таким прикладами. Інференційна комунікація творців цієї теорії розглядають як остенсивно-інференціонна комунікація. Її характеристика міститься в наступних тезах:

а) Інформативний намір: намір інформувати слухача про щось.

б) Комунікативний намір: намір інформувати слухача про свій інформативний намір.

Example 1

Sheldon: So if a photon is directed through a plane with two slits in it and either slit is observed, it will not go through both slits. If it’s unobserved, it will. However, if it’s observed after it left the plane but before it hits its target, it won’t have gone through both slits.

Leonard: Agreed. What’s your point?

Sheldon: there’s no point, I just think it’s a good idea for a T-shirt.

У бесіді, Шелдон зробив три різні умови до розрахунків і, відповідно, зробив три твердженння співвідношень між фотоном і площиною. Мова була детальною і професійною, процес мислення був логічним і всеосяжним, отже Леонардо робить висновок, що Шелдон робить академічні висновки, щодо фотону. Однак з’ясувалося, що його точка була приблизно такою тривіальною річчю, як сорочка. Конфлікт між Шелдоном і Леонардом приводить аудиторію до гумористичного ефекту.

2.2 Максимальна і оптимальна релевантність Спербер і Вілсон кожен аспект спілкування та пізнання регулюють пошуками релевантності. Оскільки вимога релевантності відноситься до пізнавальної здібності і комунікації по-різному, існує два її загальних принципи :

— по-перше, когнітивний принцип: людське пізнання, як правило, спрямоване на максимізацію значущості.

— по-друге, комунікативний принцип. Це тенденція під час розмови для слухача, щоб порівняти нову інформацію зі знанням, які він вже має, та зробити висновок, яка інформація йому ближча [12, c. 212].

Хоча в той же час, людське спілкування створює очікування оптимальним чином в слухачі, адекватна інформація повинна бути надана для нього зрозумілою з мінімальними зусиллями обробки. Тим не менш, через відмінності в особистих переживаннях і комунікативних здібностей між людиною, яка говорить і слухачем, оптимальна релевантність не може бути досягнута таким чином, створюючи непорозуміння і гумористичні ефекти у різних сценах. Гумор походить від контрасту між максимальною і оптимальною релевантністю.

Example 2

Penny: Yes. I can’t get my stupid door open.

Sheldon: You appear to have put your car key in the door lock— are you aware of that?

Penny: Yeah.

Sheldon: All right, then.

Penny: Damn it, damn it, damn it, damn it, damn it!

Sheldon: Would it be possible for you to do this a little more quietly?

Penny: I can’t get the damn key out.

Sheldon: Well, it’s not surprising— that Baldwin lock on your door uses traditional edge-mounted cylinders, whereas the key for your Volkswagen uses a center cylinder system.

Penny: Thank you, Sheldon.

Sheldon: You’re welcome. Why did you put your car key in the door lock?

Penny: Why? I’ll tell you why— because today I had an audition. It took me two hours to get there, I waited an hour for my turn, and before I could even start they told me I looked too Midwest for the part. Too Midwest—what the hell does that even mean?

Sheldon: Well, the American Midwest was mostly settled by Scandinavian and Germanic people. They have a characteristic facial bone structure…

Penny: I know what it means, Sheldon! God! You know, I have been in L.A. for almost two years now, and I haven’t gotten a single acting job. I’ve accomplished nothing, haven’t gotten a raise at work, haven’t even had sex in six months, And just now, when I was walking up those stairs, a fly flew in my mouth and I ate it!

Sheldon: Well, actually, insects are a dietary staple in many cultures. They’re almost pure protein.

Penny: Oh, son of a bitch!

Sheldon: I believe the condensation on your frozen foods weakened the structural integrity of the bag. But returning to your key conundrum, perhaps you should call a locksmith and have him open the door for you.

Penny: I did. He said he’ll get here when he gets here.

Sheldon: And you’re frustrated because he phrased his reply in the form of a meaningless tautology?

Penny: No! I am frustrated because I am a failure at everything and my breath smells like fly.

Пенні була засмучена через відмову на прослуховуванні. Поскаржившись Шелдону, вона не очікувала, буквального пояснення всієї плутанини. Шелдон мало знав про людські емоцій, і він сприймав кожне слово буквально. Протиріччя між максимальною і оптимальною релевантностями показані на прикладі Шелдона і Пенні, які роблять так, щоб аудиторія сміялася.

Розділ 3. Аналіз гумору у телесеріалі «Теорія великого вибуху»

3.1 Недотримання максим Якості (правдивості)

Недотримання максим якості виникають, коли мовець говорить щось, що не відповідає дійсності, або тоді коли не має достатніх доказів.

Максима якості:

· намагайся, щоб твій внесок був правдивим, а саме:

· не кажи те, що вважаєш за неправду;

· не кажи те, на що не маєш адекватних доказів [12, c. 241].

Example 3

Sheldon: his name isn’t Toby. Toby is an absurd name for a cricket.

Raj: what would you name him?

Sheldon: an appropriate cricket name. For example, Jimmy.

Шелдоні Радж зловили цвіркуна після наполеглевих спроб. Радж хотів назвати його Тобі, але Шелдон не згоден, стверджуючи, що"Тобі абсурднее ім'я для цвіркуна."Замість цього, він запропонував Джиммі, очевидно, не маючи для цього жодного обґрунтування. Ось, Шелдон каже, що «Я розумніший і краще інформований, ніж ви. Я повинен бути тією людиною, яка обере ім'я цвіркуну.»

Example 4

Sheldon: I’ve never slept on an air mattress before. No lumber support whatsoever.

Howard: Maybe you’d be happier on a park bench.

Sheldon: I don’t see any way to get a park bench in here.

Шелдон запитав у Говарда чи може він тимчасово пожити у нього, але скаржився на те, що мотлох підпирає надувний матрас, на якому він може спати. Звісно Говард знав, що лавки менш комфортні. Але він припускає, що Шелдон повинен перестати скаржитися і бути вдячним. Незручності для Шелдона справили глибоке враження на глядачів і викликало багато сміху.

Example 5

Howard: Look at these women.

Leonard: They are gorgeous.

Sheldon: Oh, worf, nice! Too bad that’s a proper noun.

Howard: Oh, look! There’s the future Mrs. Wolowitz. No, wait, that’s the future Mrs. Wolowitz, with her head in the lap of … Oh, what a coincidence! It’s the future Mrs. Wolowitz.

Пенні не могла подивитися свій власний телевізор тому, що не сплатила рахунку за кабельне телебачення, і прийшла в будинок Леонарда дивитися America’sTopModel. Чотири ботаніки дивилися цю програму в перший раз, і були глибоко захоплені всіма красунями, особливо Говард, який сказав щось, очевидне, яке не відповідає дійсності. Його дивна реакція показала йоговідношення до красивих жінок. Більше того, він завжди думав, що його слова смішні і розумні, які звучить непристойно від людини зі здоровим глуздом.

3.2 Недотримання максим Кількості (інформативності)

Максима кількості стверджує, що своїм внесок співрозмовник повинен забезпечити не дуже багато інформації, але у достатній кількості.

Максима кількості:

· зроби свій внесок до розмови настільки інформативним, настільки це потрібно;

· не перевантажуй своє мовлення зайвою інформацією.

Example 6

Penny: you want to know the most pathetic part? Even though I hate his lying, cheating guts… I still love him, is that crazy?

Sheldon: yes.

Leonard: no, it’s not crazy. It’s uh… uh…it's a paradox. The paradoxes are part of nature… think about light. If you look at Huygens, light is a wave, as confirmed by the double-slit experiment, but then along comes Albert Einstein and discovers that light behave like particles, too.

Коли Леонард і Шелдон зустріли їхню нову сусідку Пенні вперше, вони запросили її на вечерю. Вонарозповідала про свого екс-бойфренда, і не могла втриматися від сліз. Леонард намагався заспокоїти її, багато говорив про абстрактну науку. Він говорив ту інформацію, яку неочікувала почути Пенні і чим була дуже здививана. Глядачі сміються від того, що Леонардо нервувався в присутності Пенні.

Нижче ще один приклад з аналогічним комічним ефектом.

Example 7

Leonard: I should probably give you a heads up about his mother.

Penny: what about her?

Leonard: she’s a delightful woman. You’ll love her.

Говард був ображений на зауваження Пенні. Після довгих умовлянь і прохань Шелдона, вона вирішила піти додому до Говарда і вибачитися перед ним. Перед візитом Пенні, Леонард згадує матір Говарда, не даючи адекватної інформації про неї. Тому, коли Пенні зустріла стареньку, був контраст між реальністю і її уявленнями про неї, що в свою чергу створив гумор в аудиторії.

3.3 Недотримання максим Відношення (релевантності)

Максима відношення розробляється на основі відповіді або зауваження, яке не має відношення до теми.

Example 8

Penny: So, hey. How are things with you and Leslie?

Leonard: Oh. To be honest, I don’t think it’s going to work out.

Penny: Oh, that’s too bad. Well, hey, don’t worry. I’m sure there’s someone out there who’s just right for you.

Leonard: well, what did she mean by that? Was that just a generic platitude or was that a subtle bid for attention?

Sheldon: you know why this hamburger surpasses the Big Boy? This is a single-decker, whereas the Big Boy is a double-decker. This has a much more satisfying meat-to-bun-to-condiment ratio.

Леонард не був упевнений, чи хоче Пенні привернути його увагу або просто хоче підтримати його і запитав, що про це думає Шелдон. Шелдон дав недоречну відповідь, пояснюючи, чому це гамбургер перевершив Big Boy у великій довжині. Тут зневажаючи максиму відношеннь, Шелдон спробував сказати, що він не мав ніякого інтересу до цього питання.

На думку Уїлсон і Спербера, мета прагматики полягає в тому, щоб пояснити, як слухач сприймає введення значення мовця на основі забезпеченої очевидності. Визнається, що висловлювання автоматично створюють очікування, які і ведуть слухача до значення мовця [7, c. 132].

Для досягнення комунікативних цілей учасники спілкування координують своє мовлення. Така координація передбачає уникнення комунікативно несумісних дій, що обумовлюється дотриманням ввічливості у спілкуванні та прагненням співрозмовників до комунікативного співробітництва (кооперації).

Тому науковці, аналізуючи такі категорії, як комунікація, спілкування, комунікативність, пояснюють їхню сутність як процесу обміну інформацією [1]; стверджують, що правила організації інформаційного обміну виявляються насамперед у принципі кооперації і принципі ввічливості [13, с. 98].

Уперше принцип кооперації [лат. сooperation — співробітництво] як принцип спілкування, що регулює інформаційний обмін, сформулював американський науковець Г. Грайс, зазначаючи, що комунікативний внесок кожного співрозмовника на певному етапі діалогічної взаємодії має бути таким, як того потребує спільно окреслена мета або напрям діалогу [3, c. 197].

О. Яшенкова узагальнює, що принцип кооперації реалізується у вигляді правил або «максим» мовленнєвого спілкування, кожна з яких має свої конкретні постулати. Дотримання цих максим визначає ступінь кооперативності дискурсу, його нормативність [13, с. 99].

Структурування правил спілкування здійснював Г. Грайс, виокремивши такі максими: кількості, якості, відношення, манери [3, c. 195].

Згідно з максимою кількості, що пов’язана з обсягом інформації, яку необхідно передати, висловлювання повинне мати оптимальну кількість інформативних даних: не більше і не менше, ніж потрібно.

Максима якості базується на дотриманні учасниками діалогічного процесу істинності висловлювань. Такий підхід можна охарактеризувати чіткими вимогами: «Не говори того, що вважаєш неправдивим; не говори того, для чого не маєш достатніх підстав» [1, с. 398].

Відповідно до максими відношення співрозмовники не повинні відхилятися від теми спілкування. Це правило обумовлює конструювання комунікативного процесу на основі релевантних, доречних висловлювань учасників діалогічної взаємодії.

Стосовно способу викладу думки в розмові, чіткості формулювання висловлювань виокремлюють максиму манери. Співрозмовники покликані уникати незрозумілих і невпорядкованих висловів, неоднозначності, багатослів'я.

Дотримання правил принципу кооперації спонукає співрозмовників до ефективного передавання інформації. Навіть за умови порушення окремих максим, що спостерігається в реальному спілкуванні, зазвичай зберігається загальний принцип кооперації.

Другим основним принципом спілкування, на думку британського лінгвіста Д. Лінча, є принцип ввічливості. Науковець тлумачить ввічливість як форму поведінки, що заснована на встановленні та підтримці взаємоповаги між співрозмовниками і наголошує на необхідності звести до мінімуму виклад неввічливих думок і доведення до максимуму вираження ввічливих висловлювань [5, c. 37].

Цей принцип формується на основі шести правил: такту, великодушності, схвалення, скромності, згоди та співчуття, що є важливим для педагогічного спілкування.

Так, згідно з максимою такту співрозмовник покликаний завдавати мінімум незручностей іншим.

Максима великодушності застерігає співрозмовників від домінування під час комунікативного процесу.

Дотримання правила (максими) схвалення передбачає, що співрозмовники уникатимуть негативних оцінок інших, а також утримуватимуться від надмірної похвали на межі з лестощами, що особливо важливо враховувати у спілкуванні на рівні «вчитель — учень».

Максима скромності базується на реалістичній самооцінці співрозмовників, що є однією з умов успішної реалізації мовленнєвого акту.

Максима згоди спонукає співрозмовників до уникнення суперечностей і пошуку толерантних способів вирішення конфліктних ситуацій.

Особливо важливою для педагогічного спілкування є максима співчуття, яка передбачає зведення до мінімуму почуття антипатії до співрозмовника; спонукає майбутнього вчителя до вияву турботи про інтереси, бажання, потреби учнів [14, c. 163].

З огляду на соціальну регуляцію спілкування принципу ввічливості часто надають вищого статусу, ніж принципу кооперації, оскільки неввічлива людина може бути позбавлена можливості спілкування [13, с. 100].

Контроль за дотриманням принципів спілкування можуть здійснювати і мовець, і слухач. Тому основним завданням учителя в організації педагогічного спілкування є не тільки дотримання основних принципів і правил комунікативної взаємодії, а й підготовка учнів до ефективного спілкування на різних рівнях: «вчитель — учень», «учень — учень» та ін. на засадах окреслених принципів і максим.

У «Теорії Великого Вибуху» ці максими або зневажаються, порушуються або тимчасово призупиняються, так що створюється одне зауваження до гумору за іншим.

Представники теорії релевантності розділяють інтуїтивне переконання Грайса, що висловлювання пробуджують очікування релевантності (доречності, відношення до справи). Але вони:

а) сумніваються в необхідності як принципу кооперації в цілому, так і його максим;

б) не схильні надавати велике значення інтерпретації імплікатур з метою встановлення їх експліцитного змісту;

в) не акцентують характер порушень максим в інтерпретації висловлювань;

г) не трактують не буквальні висловлювання (у тому числі метафору, іронію і т. д).

3.4 Недотримання максим Способу (ясності)

Люди можуть використовувати незрозумілу або непристойну мову. У таких випадках може виникнути недотримання максим ясності.

Максима способу:

o ясно висловлюй свої думки, а саме:

· уникай неточності;

· уникай двозначності;

· висловлюйся стисло;

· висловлюйся послідовно.

Example 9

Sheldon: so, Leonard, how goes the mimesis?

Leonard: mimesis?

Sheldon: you know, mimesis, an action in which the mimic takes on the properties of a specific object or organism.

Для того, щоб бути гармонійним в колі спілкування Пенні, Шелдон вирішив подивитися футбольний матч з ними, але він не мав ніякого інтересу до нього. Для того, щоб не бентежити Леонарда, Шелдон запитав його про ситуацію непрямим чином. Тут гумор походить від ще більшої незручності. Шелдон часто робить такі смішні помилки прагнучи показати свої глибокі знання.

Example 10

Penny: So I’ve known for a while now that Leonard has had a little crush on me…

Sheldon: A little crush? Well, I suppose so, in the same way Menelaus had a little crush on Helen of Troy.

Шелдон думав, що Пенні втрачає інтерес до Леонарда. Замість того, щоб негайно натякнути про це, він порівняв захоплення Леонарда і Пенні, з Менелеєм і Оленою, намагаючись бути смішним.

Неминуче, є ряд проблем та обмежень, пов’язаних з теорією Грайса. Наприклад, різні максими відрізняються за своєю природою, але можуть частково збігатися і важко відрізнятися одна від одної.

Отже, лінгвісти завжди цікавилися питанням: які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення. Умови успішної комунікації будуються на принципі кооперації. Теорія імплікатур П. Г. Грайса розкриває спрощену схему передачі й декодування особливих умовиводів (імплікатур). Згідно цієї теорії, для того, щоб відбувся успішний та ефективний процес кооперації, необхідно дотримуватися чотирьох основних конверсаційних максим:

1. максими якості, згідно якої мовленнєвий внесок повинен бути правдивим;

2. максими кількості, згідно якої комунікативний внесок має містити лише необхідну кількість інформації;

3. максими якості, згідно якої внесок до розмови має бути доречним;

4. максими способу, згідно якої потрібно ясно висловлювати свої думки.

Ці постулати вважають універсальними, так як вони виводяться із загальних положень принципу успішної кооперації, і їх можна застосовувати для всіх типів мовної взаємодії. Конверсаційні імплікатури проявляються двома способами: першим — якщо мовець чітко слідує максимам і цього ж очікує і від адресата, в другому випадку — мовець відкрито ігнорує максими.

Порушення максим породили багато образних висловів. Так, порушення максими якості, особливо коли обидва компетентні учасники розмови усвідомлюють це порушення, але обмін думками так чи інакше відбувається, призводить до появи іронії або метафори. Це ж стосується і риторичних питань. Навіть порушення максими кількості, що очевидно призводить до появи тавтології є виправданими, якщо принцип кооперації збережено. Порушення максими релевантності відслідкувати складніше, оскільки важко тлумачити відповідь на питання як невідповідну, хоча таке явище спостерігається під час повної і раптової зміни теми розмови, тощо. Максима способу порушується у випадку багатослів'я, тобто там, де можна було б вжити просту репліку замість розгорнутої.

Висновок Отже, гумор є універсальним явищем, загальним для всіх людей. Багато вчених досліджують гумор з різних точок зору, але ще досі не прийшли до остаточного визначення цього поняття.

Слід враховувати кілька аспектів гумору: його сприйняття, створення і використання для подолання проблемних ситуацій. Всі три аспекти можна виміряти за допомогою відповідних тестів. Вони є складовими гарного почуття гумору, яке часто потрібно в оголошеннях про знайомства. Жарти бувають різних видів, але важко створити загальноприйняту класифікацію як таку. Відомі етнічний гумор, різноманітний чорний гумор, жарти на сексуальну тематику, абсурдні анекдоти, каламбури та інші види словесного гумору, до яких ще можна віднести фарс тощо.

Як відомо, гумор — це така якість дії або мови, яка обов’язково збуджує почуття смішного. Гумор — явище психологічного характеру. Він може використовувати іронію як один зі своїх прийомів, і в цьому випадку іронія, природно, буде викликати сміх. Але гумор не слід змішувати з іронією. Смішне зазвичай є результатом невиправданого очікування, деякого зіткнення позитивного і негативного. І лише в цьому сенсі іронія як мовний прийом має багато спільного з гумором [2, c. 123]

З аналізу загальних труднощів при перекладі з англійської мови на українську можна визначити такі основні групи та підгрупи труднощів:

І - мовні труднощі:

1. багатозначність слів;

2. слова, утворені шляхом конверсії;

3. неологізми;

4. омонімічні форми;

5. оказіональні варіанти слів;

6. фразеологічні одиниці;

7. «хибні» друзі перекладача — слова, що мають зовнішню подібність до слів української мови, але значення іх не співпадають;

8. інші омоморфні риси англійської мови.

ІІ - труднощі культурно-країнознавчого характеру:

1. слова, які позначають реалії;

2. топоніми;

3. антропоніми;

4. варіантні та діалектні мовні одиниці тощо.

В основу класифікації мінімальних гумористичних текстів покладені деякі елементи розподілу гумористичних мікро текстів, запропоновані Г. Г. Почепцовим.

Класифікація розроблена на основі 4 принципів:

1. виходячи із аспектів мови;

2. враховуючи семантичне навантаження;

3. аналізуючи прагматичний підхід, який створює гумористичний ефект через особливості інтерпретації;

4. виходячи із «статусу» мови (чи є мова рідною та наявність мовних діалектів та варіантів).

Саме ці принципи покладені в основі лінгвістично заснованих жартів.

Список використаної літератури гумор телесеріал лінгвістичний

1. Аттардо С. Семантисні основи когнітивних теорій гумору / С. Аттардо. — Гумор: Міжнародний журнал дослідження гумору, 1997. — С. 395 — 420.

2. Бергсон А. Смех / Под ред. И. Вдовина. — М.: Искусство, 1992. — 127 с.

3. Грайс Г. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16: Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — С. 194 — 200 с.

4. Жан-Поль. Підготовча школа естетики. / Жан-Поль. — М. 1981. С. 130−156.

5. Лінч Д. Принципи Прагматики / Д. Лінч. — Лондон: Лонгман, 1983. — 250 с.

6. Раскин С. Семантические механизми юмора / С. Фрейд. — Дордрехт и Бостон: Райдел издательская компания, 1985. — 134 с.

7. Спербер Д. і Вілсон Д. Релевантність: Комунікація і пізнання / Д. Спербер і Д. Вілсон. — Оксфорд: Блеквелл, 1995. — С. 125; 132;156.

8. Стеблін-Каменський М.І. Історична поетика./ М.І. Стеблін — Каменський. — Л., 1978. — С. 165

9. Сычев А. Природа смеха или Философия комического / Под ред. Р. И. Александрова. — Саранск: Изд-во Мордов. ун-та, 2003. — 176 с.

10. Фрейд С. Дотепність і його відношення до несвідомого / С. Фрейд. — Лондон: Пенгвін Букс, 1976. — 420 с.

11. Цицерон М. Т. Три трактата об ораторском искусстве / Пер. с лат. Ф. А. Петовкого, И. П. Стрельниковой, М. Л. Гаспарова / Под ред. М. Л. Гаспарова. — М: Научно издательский центр «Ладомир», 1994. 475 с.

12. Шпербер Д., Уильсон Релевантность // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 23: Когнитивные аспекты языка. М. — С. 212 — 257.

13. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації: навч. посіб. / О. В. Яшенкова. — К.: ВЦ «Академія», 2010. — 312 с. (Серія «Альма-матер»).

14. Grice H.P. Logic and Conversation / H.P. Grice // Syntax and Semantics / Ed. by P. Cole and J. L. Morgan. — N. Y. Academic Press, 1975. — P. 41.-58.

15. Вікіпедія. Стаття «Гумор» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/ (5 трав. 2015).

16. Вікіпедія. Стаття телесеріал «Теорія Великого Вибуху» [Електронний ресурс]. — Режим доступу https://ru.wikipedia.org/wiki/ (12 трав. 2015).

17. Вікіпедія. Стаття як виник комедійний серіал [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/ситком (12 трав.2015).

18. Глинка К. «Теория Юмора"[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.lebed.com/2004/art3865.htm (2 трав.2015).

19. Грайс Г. Основні максими [Електронний ресурс] / Г. Грайс. — 2001. — Режим доступу: http://www.confcontact.com/2009fil/7 (13 трав. 2015).

20. Дземідок Б. Теорії гумору [Електронний ресурс] / Б. Дземідок. — 1974. — Режим доступу: ttp://padaread.com/?book (13 трав. 2015)

21. Различные подходы к проблеме объяснения феномена юмора [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.studyexperts.ru/stdds-353−1.html (28 квіт.2015).

22. Спиноза Б. Этика: IV. О человеческом рабстве, или о силах аффектов [Електронний ресурс] / Бенедикт Спиноза. — 1996. — Режим доступу: http://bdsweb.tripod.com/ru/eth/eth4.htm (2 трав. 2015).

23. Сусов И. Лигвистическая Прагматика [Електронний ресурс]. / И. Сусов. — Режим доступу: http://homepages.tversu.ru/~ips/Pragmk.html (1трав. 2015).

24. Философия и остроумие. История вопроса [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.zorych.ru/content/view/295/40/ (5 трав. 2015).