Антитехнології у політичній боротьбі: використання змі

Антитехнології у політичній боротьбі: використання змі

Реферат виконала: студентка грн. 331 Атанасова В.О.

Національний університет «Києво-Могилянська Академія».

Миколаїв — 2000.

Вступ.

Політична реклама являє особливу складність для розробок через свій інтенсивний характер: в її межах необхідним є досягнення цілком конкретних результатів у стислі рядки. Політична реклама є також максимально вільною в плані форми й змісту, отже, політична комунікація знаходиться в особливих умовах.

Виборчі технології являють собою найбільш ефективні шляхи розв’язання завдань, що існують в сучасному світі. Тому звернення перед тим є невідворотним — бо усі хочуть вирішувати поставлені проблеми найвдалішим способом. Додамо до цого досить агресивну форму впливу, котра зазвичай практикується под годину виборів. Не менш важливим є й креативний аспект подібних повідомлень у тому, щоб смердоті могли увійти в масову свідомість й закріпитися у ній.

Особливі умови спілкування в такому ключі потребують вивчення подібного роду диркурсу як такого, що функціонує за своїми власними законами.

Роль й значення впливу політичної реклами досліджується уже протягом тривалого часу.

В західних джерелах (роботи Є. Семпсона., М. Спілмена., Р. Фішера) дослідники звертаються здебільшого до шляхів побудови позитивного іміджу. У розробках радянських науковців (У. Житенєва, І. Мащенка) переважає дослідження політичної агітації й критика буржуазного інформаційного бізнесу. Останнім годиною, щоправда, розробки проблем політичної реклами породжують нові публікації, в які дана тема освітлюється глибоко й різнобічно. Заторкуються проблеми як побудови позитивного іміджу, то й політичної антиреклами, стратегії виборчої кампанії та маніпуювання масовою свідомістю. Показовими в цьому плані є роботи Р. Почепцова. Вони подають в основному розробки проблем побудови іміджу політичного лідера, стратегій й тактики виборчих кампаній, політичної реклами та антиреклами.

Антиреклама є вагомою складовою політичної, й, зокрема, виборчої боротьби. Адже, за словами Р. Почепцова, кожна виборча кампанія лише тоді добра, коли має гідного супротивника.

Політичні ціності й політичний символізм як основа впливу на масову свідомість.

1.Політичні цінності.

Дослідження проблеми, пов’язаної із політичними цінностями є досить актуальним, оскільки цілком очевидно, що ціності здійснюють значний вплив на політичний процес, виступають інтегративною основою для малої й великої соціальної групи, нації. Поняття «цінність» у цьому у цьому ключі змальовує особливу реальність, що не виводиться із потреб. Потреби людей політиці являють в структурі мотивації актуальний життєвий світло людини, смердоті динамічні, змінюючись відповідно до стану життєвих відносин суб'єкта. Політичні цінность представляють внутрішній світло людини. Вони відбивають не скільки динамічні аспекти індивідуального досвіду, стільки інваріантні аспекти політичного досвіду, що засвоюється індивідом. Цінність має особливий статус. «Наділяючи певний об'єкт статусом ціності, — зазначає У. Малахов, — людина аби суб'єктивує його, визнає його декларація про власниий голос"[1].

Понадіндивідуальний характер політичних цінностей виражає таке поняття як «політична традиція» Суть політичної традиції - це найбільш стійкі й «живучі» політичні ціності, що передаються із покоління в покоління. Сила традицій дуже велика, бо, вочевидь, ціності, що стали традицією, володіють умами людей на рівні несвідомого. Словами К. Г. Юнга — це колективне несвідоме. Алі цей факт, безумовно, не заперечує існування свідомих переконань чи уявлень суб'єкта про цінне власне для нього, щовиражене в понятті «цінніна орієнтація». цінніна орієнтація відноситься до тихий аспектів орієнтації діяча, котрі пов’язують його із дотриманням певних норм, стандартів, критеріїв відбору.

Специфічною рисою сучасних пострадянських суспільств є деактуалізація цінностей, коли ціності дійсного години не витримують конкуренції із цінностями «світлого минулого». Дані соціологічного опитування, проведеного Санкт-Петербурзьким НДІ свідяачь — до 60% респондентів розцінюють пріоритети іціннісні установки радянської доби як кращі порівняно із сучаснісними. Так саме й риси «класичн» радянської людини зразка 50х — 70-х років у громадськійдумці помітно виграють у порівнянні із портретом «сучасника». 2] Цим й користуються активно поліики лівого спрямування, обіяючи повернути радянське минуле.

Під політичними цінностями розуміються не лише ідеали, але й і чітко змальовані норми, узаконенні установлення, які слід дотримуватись. При усій своїй значимості політичні ціності не можуть бути пізнаними безпосередньо. Вираженням політичних ідеалів й цінностей із різним ступенем адекватності слугують зафіксовані з політичній сфері життя предметні втілення — політичні символи.

2.Політична символіка

Політичний символізм — невід'ємна частина ідеології, політики, культури. Під політичною символікою здебільшого розуміються символи, про існують й використовуються в політиці. Докладне визначення подає словник «Політологія»: «Політична символіка — це сукупність виразних засобів, що надають політичному життю, політичній дії, різним формама матеріальної політики явний, особливо очевидний чи навпаки, прихований сенс."[3] Існує декільна класифікацій політичної символіки, проте доречно було б б навести лише тих її різновиди, котрі використовуються найчастіше в політичній рекламі й антирекламі зокрема:

Наглядно-агітаційна символіка (засоби наглядної агітації, що стосуються політичної реклами: гаснула, плакати мітингуючих, передвиборчі листівки, спалювання опудал й прапорів, портрети й карикатури тощо;

Політико музична символіка (гімни, революційні й народні пісня). Так було в Україні на виборах «98 використовувались популярні в радянсікий годину пісня у роликах «лівих» партій, й смердоті ж — як в Україні, то й в Росії - для супроводу кадрів зі «злочинами комунізму» як можливими наслідками «червоного реваншу»;

Люди — політичні символи (політичні лідери — Ленін, Сталін, Лінкольн, Гітлер; легендарні герої: Ілля Муромець, Робін Гуд чи навіть вигадані - дядько Сем, Петрович). У своїй президентській кампанії Єльцин активно включав проти Зюганова жупел концтаборів, розстрілів, порожніх полиць в українських магазинах, пов’язуючи їхні із комунізмом. Хоча, суворо логічно, Зюганов мав до цого таке ж ставлення, як й сам Єльцин. Алі емоційно вдалося ввімкнути необхідні типи «картинок», котрі зрослися саме із постаттю Зюганова. Утворився, словами нейролінгвістичних психологів (це у політичну боротьбу долучається і НЛП) «якір», що пов’язував появу Зюганова із певним типом інформації. Собі ж Єльцин забравши «картинку» реформ, прогресу, створивши поділ світу на два класи: реформістів та антиреформістів. Зюганов в результаті опинився в ролі представника менш прогресивної частини людства. А, як відомо, кожен прагне відчути собі поряд із кращими, із переможцями. Так, зіставлення «червоного кандидата» скажімо, зі Сталіним викличе здебільшого негативну реакцію, але й може матір і протилежний наслідок — за умів існування у переважної більшості суспільства очікувань «твердої руки» й жорсткого порядку;

Умовно-графічні символи (всілякі зірки, хрести, леви — істотна складова політичної символіки. Їх можна зустріти в поєднанні із іншими символами.) Наприклад, неповороткий російський ведмідь в замальовках західних ЗМІ; використання символічної бджілки ПРП чи зображення слона як символу однойменного передвиборчого блоку у карикатурах напередодні парламентських виборів 1998 р. в Україні;

Політична мова (різноманітні мовні звороти, що використовуються в політичній сфері, зокрема, звертання: «панове», «товарищі» чи «панове-товарищі» — із іронією);

Політична мода (особливості висловлювання чи поведінки, характерні для прихильників певної політичної ідеології чи окремого політичного діяча часто використовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких як «Ляльки» на каналі НТВ);

Символи місця й години (звороти, такі як «сталінська епоха», «радянські часи» тощо — як із позитивним, то й із негативним відтінком). Особливість політичної символіки — до того, що її символи не належати до якоїсь однієї категорії. Вони не є лише природніми (хоча подібні види наявні - «ленінські місця» наприклад) й не є лише образними, за присутності іконічних моментів — у портретах, листівках, тощо.

Засвоєння особистістю політичної символіки відбувається поступово — від найпростіших іконічних моментів до более складної політичної мови. Цим також вміло користуються політичні ділки для «ідеологічної обробки».

Маніпулятивні технології.

Найбільшою ж небезпекою для масової свідомості є політичне маніпулювання.

Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю є соціальний міф — твердження чи ідей, котрі сприймаються переважно на віру, без будь-якого критичного осмислення. У кожному суспільстві наявні міфи, котрі активно підтримуються й правлячими колами, зокрема, за допомогою ЗМІ. То в комуністичній системі існували такі міфи:

про приватну власність як джерело зла;

про обов’язковий крах капіталізму й перемогу комунізму;

про провідну роль робочого класу й комуністичної партії;

про марксизм як єдино вірне вчення. З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи:

про капіталізм як «світле майбутнє»;

про обов’язкові жертви в перехідний період;

про правлячі кола й номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.

Навіть США, котрі так пишаються тім, що буцімто в їхнього суспільстві немає ідеології мають й підтримують свої соціальні міфи, визначені Г. Шиллером:

про індивідуальну свободу й особистий вибір громадян;

про нейтралітет основних політичних інститутів: Конгресу, судів, ЗМІ зокрема тощо;

про незмінно егоїстичну природу людини, її егоїзм й схильність до споживацтва;

про відсутність в суспільстві соціальних конфліктів, експлуатації й гноблення;

про плюралізм ЗМІ, котрі на самом деле контролююються великими рекламодавцями й урядом.

Для укорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відноситься пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні й наклепу, а також более тонкі, рафіновані засоби: напівправда (коли із метою забезпечити довіру аудиторії об'єктивно й докладно висвітлюються конкретні, малозначущі факти й одночасно замовчуються более важливі чи ж подається загально хибна інтерпретація подій), навішування ярликів (для компрометації й відторгнення слухачами осіб чи ідей їм без доказів навішується ярлик фашистів, імперіаліста чи «червоного»).Ще один приклад симуляції масової демократії - витіснення апеляції до суспільної свідомості за допомогою маніпуляцій експертів із рейтингами. Рейтинги на основі вибіркового опитування, коли респондент вибирає між варіантами суджень самого експерта — це лише модель реальноъ думи мас, якої експерти нібито «оживляють». І подібність моделі стає політично дієвим як чинник політичних рішень. Наведемо кілька прикладів:

Метод фрагментації полягає в поданні інформації єдиним потоком, так, що яку-небудь тенденцію вловити досить складно, а масового споживача практично неможливо. Максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом «білий шум» — зниження сприйняття фактів поданням такої кількості новин, коли стає неможливим зробити їхнього сортування. «Шум» може створюватися великою кількістю різноречивих коментарів, протиречивих суджень, котрі не спираються на точні і перевірені факти. «Шум» може ствоюватись й через оснащення фактів складними теоретичними викладками, «заумними» коментарями. Один із аспектів Сучасної культури (зокрема. інформаційної) полягає «у твердженні, що усі проблеми [економічні, політичні, моральні] надзвичайно складні й середній людині їхнього просто більше не зрозуміти…проблеми…подаються як дещо надзвичайно серйозне й складне лише для того, аби переконати людей, що у яких може розібратися лише „спеціаліст“…це відбиває по людях бажання намагатися вникнути в суть проблеми без сторонньої допомоги, розібратися в ній й допомогти розібратися іншим. Людина просто відучається мислити самостійно». 4] У результаті в людини із одного боці формується цинічне ставлення до писаного чи ефірного слова, а із іншого — наївна довіра до всього, що висловлено із достатнім апломбом. Цим досить часто користуються маніпулятори від політики, подаючи у повідомленнях «думку незалежних компетентних експертів».

Метод створення фактів полягає у поєднанні дійсних фактів правдоподібних фактів, що відбулися, дійсних неправдоподібних фактів, що відбулися й вигаданих правдоподібних фактів. як лише сумніви аудиторії із приводу фактів другої категорії якщо розвіяно, вон без сумнівів повірить фактам третьої категорії.

Метод історичних аналогій ефективний по-перше, інтелектуальністю (пропагандист лестить ерудованості аудиторії: «ві ж пам’ятаєте…»), а також й тім, що в історії можна віднайти майже будь-який необхідний приклад. Даний метод також немалим чином допомагає в конструюванні метафор, котрі програмують об'єкт впливу.

Метод «закидання багном» полягає в підборі таких епітетів й такої термінології, що дають предмета розмови суворо негативну етичну оцінку. Цей метод причисляють до найбільш грубих, але й тім частіше він використовується в політичній боротьбі.

Метод семантичного маніпулювання. Суть його в прискіпливому відборі слів, котрі викликають чи позитивні чи негативні асоціації й таким чином впливають на сприйняття інформації («наша» людина — розвідник, «їхня» — шпигун; ми — визволителі, смердоті - окупанти; ми — борці за незалежність, смердоті - бойовики; в нас — війська, у яких — незаконні збройні бандформування.).

Використання дезінформації - сила даного прийому — в томсу, що дезінформація використовується, як правило. У час прийняття якогось важливого рішення й коли випливе щоправда — позначка дезінформації якщо уже досягнута. Спростування дезінформації на психологічну установку, що склалася, уже не впливає.

Для шкірного інформаційного жанру поряд з загальними прийомами маніпулювання існують й спеціальні засоби. Так, для формування у глядачів відразливого ставлення до небажаних політиків (в Росії, наприклад, це здебільшого комуністи) ТБ використовує непривабливі ракурси їхні показу чи відповідним чином монтує відзняті кадри.

Найбільш якісні пропагандистські повідомлення апелюють до несвідомого, смердоті спрямовані на маніпуляцію страхами і бажаннями. Водночас, повідомлення апелює до підсвідомості приховано, подаюви свідомості безпечну нейтральну інформацію, створюючи, за висловом Бодрійяра. «алібі для свідомості».

На пропагандиста працює також природній механізм психологічного захисту людини, який запобігає інформаційному перевантаженню, блокуючи неприємне, чуже, незрозуміле. Проте, в обхід заблокованої свідомості, повідомлення потрапляють до підсвідомого й продовжують визначатти поведінку. У умовах інформаційного перевантаження — але в сьогодні норма — захисний механізм спрацьовує навіть щодо важливих повідомлень, котрі за інших умів були б сприйняті критично: коли діє захисний механізм, аналітичний апарат відключається. 5] Вправно складене повідомлення сприйняте у стані «напіввідключення», потрапляє безпосередньо до підсвідомого й в ідеальному для пропагандиста варіанті стає керівництвом до дії. При цьому люди переконані, що думи і дії - їхні власні.

Пропагандисти досягають такого ефекту, використовуючи, наприклад, культурні табу. Табуйована інформація блокується захисним механізмом від свідомішого сприйняття, але й фіксується на тілесному рівні. У нашому суспільстві табу пов’язані, насамперед, з сексуальною сферою. Тому такою ефективною є сексуальна символіка в пропагандистських повідомленнях. Захисний механізм блокує свідомість від сприйняття сексуального символу, але й підсвідомо ми усе ж таки сприйймаємо його Підсвідоме враження від повідомлення асоціюється із пропангованим продуктом чи ідеєю й, коли об'єкт пропаганди стає одним із варіантів вибору, людина обере його, при цьому вибір якщо сприйнято як власний.

Так, утверждает американський дослідник Ян Ке, в повідомленнях, розрахованих на жіночу аудиторію, використовуються атрибути жіночої сексуальності, котрі є для жінок потужними табу. Наприклад, бляшанка із дієтичною пепсі-колою, якої споживають переважно жінки, розмальована бульбашками й кубіками льоду так, що можна розгледіти досить очевидне зображення жіночих груд. Відповідно, повідомлення, орієнтовані на чоловіків, насичені атрибутами чоловічої сексуальності. 6].

Емоційно забарвлена, репресована інформація залишається в пам’яті надовго, можливо, на все життя.

Найбільш інтенсивна емоційна реакція пов’язана із сексом й смертю. «Загиблі за ідею» завжди додають ваги тій чи іншій ідеології. Можна відзначити, що акції українських націоналістів до річниць смерти Ольжича чи Теліги чи битви под Крутами сприяють підтримці іміджу партії. Цікаво, що і ідеологічний антипод ОУН — Комуністична партія — теж спирається на «батьків й дідів», що помирали із проханням вважати їхні комуністами. Зобов’язання перед померлими використовується пропагандистами для мобілізації людей на потрібні дії. Вісь, наприклад, цитата із рубрики «Гаряча лінія» газети «Товариш», тема — вибори голови Верховної Ради:

Зінаїда Штанько, пенсіонерка, м. Миргород. «У мене був Чоловік, ветеран війни, справжній комуніст. Колі перевертні кидали партквитки, зним стався інфаркт й він помер. Від його імені ганьба тім зрадникам, котрі блокують вибори Голови Верховної Ради"[7].

Звичайно ж ефект використання мотивацію смерти залежить лише від вправності пропагандиста. Набагато краще використовується даний мотив в газеті «Факти», у поєднанні, зокрема й із першим — сексуальним. Практично кожен примірник «Фактів» містить «репортаж» про черговий кривавий злочин, жертвами якого є «прості люди» — тобто близькі до пересічного читача; водночас на останній сторінці - обов’язковий портрет оголеної красуні. Увагу привертає стовідсотково. Плюс інформація «на політичні тими», звичайно, у певному ключі, котра проходити аби тлом й тім ефективніше діє. 8].

Підвищеною схильністю до сугестії характеризуються межові стани свідомості. Ефективними засобами створення таких станів є звук та світло певних частот — на ефекті їхні наслідування електромагнітними хвилями мозку базується вплив на мозок через звук. Відомо, що в гіпнотичному стані, людина найефективніше піддається сугестії., а гіпнотичний стан може бути навіяний музикою певної частоти. Цим зумовлена популярність розміщення реклами на концертах, залучення музикантів до передвиборчих кампаній. Під годину передвиборчих марафонів У Росії «96 року та в Україні «99 року такі техніки також спробували застосувати. Проте часто кандидати діяли за старою схемою: спочатку виходили кандидати, проводилися урочисті збори, а потім був концерт — так, наприклад, відбувався тур кандидатів з співаками «Червоної рути». У результаті передвиборчі програми не викликали нічого окрім роздратування аудиторії. Поза увагою іміджмейкерів залишилося ті, що спочатку треба створити змінений стан свідомості, а потім «запускати» повідомлення. Колі ж відбувалася «розкрутка» референдуму навесні 2000 року, цю техніку було б уже опановано. Між музичними номерами раз за лунали заклики ведучих «скажемо референдуму «так»!». До речі, ритм самої музики якраз підпадав под визначення «гіпнотичний». 9].

Побудова іміджу політичного суперника: Теоретична база й технології впровадження.

«Походження нині забезпечується рекламою». Реклама стоворює образ товару. Саме ці образи й обертаються на сучасних ринках. Фізичний об'єкт реклами перестає бути визначальним. Рекламується не річ, а образ (привабливості, респектабельності, впевненості).

Подібно до комерційної реклами реклама політична також має на меті якнайефективніший «продажів свого товару» — політичних ідей чи діячів, використовує подібні методи: рекламу в громадському транспорті, рекламні плакати, листівки, direct-mail тощо. Проте, на відміну від реклами комерційної, політична часто містинь неприємну критику опонента. За твердженням деяких фахівців подібний метод має ефективніший вплив ніж позитивна реклама.

Подібний перекіс в негативний бік є характерним задля виборчої кампанії. Тоталітарні країни, наприклад, закладають імідж ворога основою своєї ідеології. Це вигідний фон, оскільки наявність «гідного» ворога дозволяє зцементувати націю навколо єдиного лідера, робить можливим невиконання тихий чи інших обіцянок, породжує героїчні пориви, без які є немислимою ідеологія. Всі прояви героїзму нашого колишнього періоду були тією чи іншою мірою виправдані існуванням ворога. Досить згадати Павку Морозова, який «порушує закони біологічні зазаради законів соціальних."[10] Тоталітарна держава має могутній потенціал ворожого поля, що дозволяє робити вогрогом держави представників будь-яких соціальних груп. Сталін міг оголосити троцькістом чи шкідником будь-кого, а громадська реакція на цей «ярлик"була однозначною й чітко випрацюваною в минулому.

Ворог оживає, набуваючи яскравих кольорів, й в демократичних державах, але й уже под годину виборчих кампаній. Наприклад, Р. Зюганов стараннями команди Б. Єльцина в президентських виборах 1996 р. У Росії перетворився на лютого демона. Всі його дії оголошувались неправильними, починаючи ледве не із моменту народження. Така «підказка» відповідно полегшує для виборців ситуацію «правильного вибору». Було також задіяно перну експлуатацію страху, звільником від якого було б обрано Б. Єльцина.

В тій кампанії було б вироблено досить тверезі правила роботи із опонентами. Вісь, наприклад, цитата із документа, що визначає переговорний процес із опонентами, на якому є шапка «затверджую — Б.Єльцин. 12 апреля 1996р.»:

«4 Заходи з руйнації ресурсів опонента (ведуться паралельно з переговорним процессом):

4.1. Проведення кампанії по разодблачению у ЗМІ опонента, ведещего себе неадекватно; підтримка й надання ефіру й газетних шпальт опонентам, котрі зайняли позитивну позицію або опонентам, сталкивающимся однією сегменті електорату — їхнього взаємного ослабления.

4.2. «Відсікання» опонентів від джерел фінансування та інформаційних каналов.

4.3. Здійснення прихованого впливу, непрямого тиску опонента через значимі йому референтні групи — через довірених осіб, його власних спонсорорв, радників, зарубіжних партнерів, авторитетних для опонента людей і др.

4.4. Реалізація спеціальні заходи по: протиставлення претендента його союзникам та інших кандидатам, відсіканню від опонента його прихильників; прихованої підтримці безпосередніх противників оппонентов.

4.5. Активне використання «гармати смеха». «[11].

Найефективнішим засобом політичної пропаганди й антитехнологій в сучасному світі стало телебачення (ТБ). Воно дозволяє монтувати картинку, Яка впливає на свідомість й емоції. Живє слово й зоровий образ наділені більшою силою емоційного впливу, який нерідко може перекривати раціональну аргументацію.

Послуговуючись літературно-художньою аналогією, ТБ можна порівняти із «трохи навіженою феєю із казки Перро, Яка одним помахом чарівної палички може Попелюшку перетворити на принцесу, а будь-яку принцесу — на „безперспективну“ Попелюшку». 12] Так саме й ТБ світлом й кольором екрану підносить чи скидає із п'єдесталу. Професор Нью-Гемпширського університету Д. Мейровіц на сторінках журналу «TV-guide» зазначає: «великий телевізійний план політичного діяча рідко справляє позитивне враження. Не можна не помітити зморщок на обличчі, коли смердоті заповнюють собою весь екран.» Так, на радянському телебаченні, що более Л. Брежнєв з’являвся на екрані, то менше глядачі вірили, що це потрібно.

Навіть сильні сторони кандидатів за вмілої атаки можуть виявитися слабкими. Це сталося із екологічними позиціями М. Дукакіса — кандидати президенти Америки на виборах 1992р. Проти Дукакіса командою Дж. Буша було б запущено рекламу «Гавань». У тексті говорилося:

«Сьогодні Бостонська гавань є однією із найбрудніших в Америці, її очищення коштуватиме мешканцям шість міліонів доларів. А Майкл Дукакіс обіцяє зробити для Америки ті, що він уже зробив для Масачусетса.».

Е. Салагаєв наводити приклад чеченської «боротьби» за ЗМІ. «Був випадок, коли на ТБ показували чеченську жінку, Яка дряпала собі обличчя й кричала, що в неї загинув хтось близький. А потім цю жінку побачили в 3х — 4х репортажах, де вон робила ті саме. Це частина ідеологічної машини бойовиків». 13].

Існує також інструкція для преси із приводу висвітлення чеченських подій, Яка, хоча й спростовувалась потім офіційними особами, але й все одне являє інтерес для розгляду, оскільки подає досить конкретні типажі подавання суперника.

«Избирать зневажливу форму викладу в описах керівників противника, віявляя все їхнє примітивність, озлобленість, жорстокість і звірячу сущность.

Выискивать і вімячивать всевозможніе розбіжності й антагонізм серед противника, описівать наявні в нього ниці пристрасті, наклонности".

«Максимально уникати висвітлення фактів військових поразок російських військ. Доказово подавати мінімальність жертв від російської сторони і приречену масову загибель боевиков.

Интерпретировать події в такий спосіб, щоб відбивалися толлько позитивні для Росії моменты.

Создавать інформаційні масиви, які відзначають могутність і вплив дух російської армії, силу російського зброї. Розкривати меркантильний інтерес чеченських боевиков-бандитов і властивий їм страх."[14].

За цим та іншими документами видно, що опонент прив’язується до певного негативного полюса, мінуси якого було б поставлено задовго до даних подій. На зовнішній арені, наприклад, чеченські бойовики прирівнювались до ісламського чиннику, страх перед яким відомий у західному світі. Відповідно Росія моделювалася як форпост західної цивілізації перед ісламською агресією.

Владні структури достить чітко відчувають такого типу речі. Член Президентської заради Росії А. Мігранян мовивши із цого приводу:"Є лише одна точка зору, спрямована виключно на рельєфний показ негативних моментів. Поки про мас-медіа працюють виключно до одного бік."[15].

Іноді переносити заподіяння боротьби на «територї суперника». Російський приклад такого роду пролунав із вуст Гаррі Каспарова, який ставши займатися висуненням О. Лєбєдя на майбутні президентські вибори: «Наше заподіяння — апелювати до тієї частини російського суспільства, котра под впливом ліберальних завобів масової інформації, зокрема. програми „Результати“, переносити до Лєбєдя негативно. Мова йде про також й про покращання нашої загальноаналітичної роботи, про формування тієї політичноїбази, із якої Лєбєдя й якщо висунено, на мою думку, на посаду Президента Росії». 16].

Цікаво, що усі ці приклади порушують один із постулатів західної політології, який проголошує, що працювати слід лише зі своїми прихильниками й із тими, хто ще не вирішився. Робота із суперниками вважається мало перспективною, оскільки введені стереотипи слабко піддаються змінам. Хіба що можна побудувати новий стереотип, але й лише із урахуванням старого, спираючись на нього, але й не заперечуючи. Рівень удару по супернику винна серйозно контролюватися, оскільки населення може відвернутися від того, хто атакує, що, зокрема, властиво нашому суспільству.

Існує певна залежність від прийнятої в стране етики суспільної комунікації. Якщо американці б’ють по особам кандидатів, то тут для Великобританії така відверта особистісна критика є неможливою. Можна критикувати партію як організацію, її діяння, але й менш етично «опускатися» до рівняособистої критики самого кандидата. Практично така ж ситуація складається поки що в країнах СНР. Навіть максимальний обсяг критики, вигорнутий на Р. Зюганова под годину кампанії 1996р. Усі ж був спрямований саме на партію. Особисто ж Зюганов ніяк не міг нести відповідальності за голод 1933р.

Сумарно можна представити дану ситуацію таким чином, що виборцям слід відкрити очі на усі слабкі місця опонента. Особливою популярнісю користуються такі моменти:

Його недостатній досвід;

Його особистісні риси: несім'янин, гультяй, корупціонер тощо;

Невиконання їм своїх обіцянок в минулому;

Негативні риси роботи на колишній посаді;

Погріхи й невдачі, що демонструють його нинішню чи минулу некомпетентність.

Невиконання обіцянок стає негативним аргументом й у випадку партії. Однак іміджмейкери не скільки створюють негативи, стільки надають їм характер вселенських масштабів.Так, в кампанії проти Дукакіса було б використано цей прийом — в зв’язку із тім, що він підтримав систему відпусток для ув’язнених, под годину якої один із них вчинив тяжкий злочин. Реклама, витягши цей факт, зробила із нього сувору закономірність, Яка начебто говорила, що усі 288 злочинців, що отримали подібні відпустки, здійснили по злочину.

Однак у контрпропаганді існує й певна формула: якщо протягом 9 днів не добавляти нової негативної інформації, то введена раніше згасне сама собою. Чи то, при цьому працює наплив нової інформації, чи людина без відповідного «підгодування» над змозі так довго тримати в пам’яті фактаж. Це можна підтвердити і за допоьогою даних опитування проведеного соціологічною службою «Соціс-Геллап» напередодні президентських виборів. Досить невеликий відсоток опитуваних зазначає, що на їхнє бачення кандидата може істотно вплинути одноразова публікація із негативним змістом, й більша кількість утверждает, що може змінити свою думку, якщо подібна інформація якщо повторюватись неодноразово.

Багато зі згаданих прикладів виступів проти суперника будуються начебто за одним шаблоном. Досить часто з’являється у контрвиступах та чи інша пропозиція суперника, доведено до абсурду. Такий прийом використали суперники Ф. Рузвельта відносно його планів соціального захисту, акцентуючи увагу на занятті певної частини зарплатні без вказування тих, що гроші підуть на підвищення життєвого рівня пенсіонерів, а також будутьфінансово підтримані підприємцями. Суперники Рузвельта друкували карикатури, де індивідуальні номери соціального захисту робітників подавалися у вигляді номерів на собачих нашийниках, доводячи до абсурду в цілому позитивне починання конкурента.

Мають застосування і інші методи впливу, котрі, слідом за Р. Почепцовим, можна назвати символічними. Про деякі із них було б згадано вище.

Одним із таких символічних методів є «жива мішень». як відомо із психоаналізу існує метод перенесення (трансферу) негативу із одного об'єкта на інший, якщо його неможливо застосувати там, де треба. Негативний сплеск емоцій переноситися із об'єкту Х на об'єкт Y. У українській ситуації в цій ролі досить тривалий годину виступав Д. Табачник, а російській — А.Чубайс. Таким чином, Л. Кучма та Б. Єльцин (зокрема у випадку відомої «справ письменників») залишалися незаплямовано чистими, поганим було б лише оточення. Можна назвати й такий процес як «крапля» (за аналогією із відомим прислів'ям, що «крапля камінь точити»), коли постійне, навіть мінімальне подавання негативу в результаті створює картину негативної події. Постійна фіксація ознак негативності поступово робить подію негативною із точки зору споживача такої інформації.

Слід відзначити й «підказку» як засіб роботи із масовою аудиторією. Слід раз в раз демонструвати в явній формі тих ознаки, що підтверджують для масової аудиторії правильність обраної ситуаційної інтерпретації. Часто ситуації носять характер подвійного смислу, їхні можна зрозуміти й то й інакше. Підказка начебто виводить розуміння ситуації на зарані завдань рівень.

Проти кандидатів використовуються й так звані «брудні трюки», котрі чітко враховують психологію сприйняття. Так було в період висунення кандидатів, Маскі, у виборах 1972р. Отримав досить відчутний удар. Виборцям телефонували дуже рано вранці чи пізно ввечері, намагаючись зібрати голоси на його користь. Це схоже на трюк в межах українських виборів, коли суперники кандидата пишуть його ім'я на новопофарбованих парканах перед будинками, чим викликають на до його особини гнів із боці «приватного сектору». Прикладом подібної «брудної гри» може слугувати й спрямований проти П. Симоненка хід із листівкою на виборах 1999 р. Листівки, котрі розкидувалися по поштових скриньках містили вказівки, щодо того, що кожен військово зобов’язаний вранці 1 листопаду мусить з’явитись на призивний пункт за місцем проживання, маючи при собі своєрідне «похідне спорядження». На листівці стояв червоний штамп «в разі обрання Петра Симоненка». 17].

Суперник також готовий обігрувати запропонований йому матеріал, що практично неможливо передбачити. То в американців у кампанії 1936 р. Республіканці агітували в штаті Канзас за допомогою символу штату — соняха. На що демократи відповіли власною кампанією, де звучали слова: «соняхи гинуть у листопаді», тобто под годину голосування. як бачимо, ворог не лише хитрий, але й і дуже підступний, тому очікувати від нього можна всього, що завгодно.

Висновки

В постіндустріальному суспільстві влада інформації стає вирішальною в управлінні суспільством, оскільки переважна більшість громадян сприймаєнавколишній світло через й за допомогою ЗМІ. Таким чином, ЗМІ сьогодні перетворилися однією із найважливіших суспільних інститутів.

Хоча демократія неможлива без ЗМІ, іх свобода не винна означати відірваності від суспільства й громади, інтереси й думи які смердоті повинні висловлювати. У іншому випадку смердоті (ЗМІ) перетворюються на засіб політичного впливу їхні власників й кервників, а усі інші громадяни позбавляються реальних можливостей поблічного самовираження свободи слова.

Управління й політика розійшлися. Відбулася диференціація функцій деполітизованих професіональних управлінців й т.зв. публічних політиків, тобто тихий, хто, літер. займається політикою, працює на неї. Влада багато в чому стає функцією образу. як наслідок, симулюється реальність інституту масової демократії, який й покликаний гарантувати досягнення суверенітету й безпеки. У ході виборів понад не відбувається зміну чиновників-експертів, котрі здійснюють рутинну роботу із управління в «коридорах влади». Змінюються носії іміджу — публічні політики. Таким чином, уладові в суспільстві здобуває не тієї, мо розуміється на суспільних проблемах й може запропонувати ефективні шляхи їхні розв’язання, а тієї, хто зумів собі «продати» найбільшій кількості виборців.

Список литературы

Копиленко Про. Влада інформації, До. 1991.

Мащенко І. У тенетах телебізнесу: буржуазне ТБ й молодь., До., 1988.

Почепцов Р. Як стають президентами: виборчі технології сучасності, До., 1999.

Дорожкина Т. Мовний імідж політичного лідера. //Соціологічні дослідження, 1997, № 8.

Дубицкая У., Тарарухина М. Якого політика можна «продати»? // СОЦІС, 1998, № 10.

Мисюров Д.А. Політична символіка: структура і функції.// Вісник МДУ, сірий. 12: Политические науки, 1999., № 1.

Пугачев Вибори: загальна теорія у російських ілюстраціях.// Вісник МДУ, сірий. 12., 1997 № 4.

Сикевич З. «Образ» минулого й сучасного в символічному свідомості росіян. // СОЦІС, 1999, № 1.

Солоьев А., Решетов До. Політична реклама в комунікативної стратегії держави. // Вісник МДУ, сірий. 12: Политические науки, 1999., № 3.

Щербинина М., Політика і міф. .// Вісник МДУ, сірий. 12. 1999, № 4.

[1] Малахов У. Культура і людська цінність. Цит. за: МисюровД. Політична символіка: структура і функції. //Вісник МДУ, сірий. 12., 1999 № 3.

[2] Сикевич З. В. «Образ» минулого та нинішнього в масовій свідомості росіян. // Соціс, 1999, № 1.

[3] Політологія: Енциклопедичний словник. М, 1993.

[4] Еге. Фромм Втеча волі; Людина собі. Мн., 1998. С.307−308.

[5] Про. Заярна. як переконати масову аудиторію: психологічні чинники ефективності пропаганди. //Нова політика, 1999, № 1.

[6] Key Wilson Bryan. The Clam-Plate Orgy And Other Subliminal Techniques/ New York: New American Library. 1980. P. 64. цит. за: Про. Заярна. як переконати масову аудиторію…, С. 28.

[7] // Товариш, № 23 (297), червень 1998, С. 1.

[8] // Факти, 1999, червень — вересень.

[9] «свято» в м. Миколаєві, 15.04.2000.

[10] Почепцов.Г. «Як стають президентами».

[11] Коржаков А. Борис Єльцин. Від світанку до занепаду. — М., 1997. — С.435.

[12] Копиленко Про. Влада інформації, До. 1991, з 71−72.

[13] цит за статтею в газ. «Московський комсомолець», 1996, 29.06.

[14] цит. за: Інформаційна війна у Чечні. Факти. Документи. Свідчення. У листопаді 1994 — вересень 1996. — М, 1997. З. 87−91.

[15] Інтерв'ю газ. «Всеукраинсие відомості» 1995, 21.02.

[16] // Щоправда, 1997, 15.04.

[17] //"День" 1999, 15 жовтня.