Основні модні тенденції жіночого одягу в Російській імперії (60-ті рр. ХІХ ст.)

Анотація

Стаття присвячена аналізу європейських модних тенденцій 60-х рр. ХІХ ст. та їх впливу на жіночу моду Російської імперії. Ключові слова: неорококо, мода, жіночий одяг.

Початок ХХІ ст. став етапом пошуку нових підходів та ідей до історіописання. Наразі виокремилися кілька напрямів: жіноча історія, повсякденна історія, візуальна історія, мікроісторія, усна історія, наративна історія та ін. Важливе місце у дослідженні історії повсякденності належить моді. Найбільше мода вплинула саме на матеріальну і духовну культуру та стиль життя міського населення, яке, на думку О. Вільшанської, було значно мобільнішим у сприйнятті новацій [1, 309]. У середині ст. почався активний розвиток легкої промисловості, торгівлі, транспорту, різних видів спорту, подорожей, що зумовило демократизацію моди. Вона демонструвала належність до певної соціальної групи населення, створювала нові ідеали краси, підкреслювала фінансовий статок особи. Жіночий одяг характеризував не лише певний історичний період, а й був відображенням положення жінки в тогочасному суспільстві.

Серед науковців, що займаються історією костюму та феноменом моди, можемо виділити Н. Будур, О. Вільшанської, Л. Дихнич, М. Мерцалової, Д Нанні, Е. Плаксіної, О. Шевнюк та ін. Пропонована ж розвідка має на меті дослідження впливу європейських тенденцій на жіночу моду Російської імперії 1860-х рр.

Загострення пристрастей середини ХІХ ст. навколо соціальних реформ можна проілюструвати атакою на всю концепцію моди, але вимоги змін дали новий поштовх лише для появи нових фасонів. Усвідомлюючи, що мода розповсюджує свій вплив і на інші форми вираження, прогресивно мислячі люди відчували необхідність в реформі одягу, особливо жіночого, який очевидно визріла з гігієнічної, естетичної та раціональної точок зору [2, 168−169].

У 1850 — 60-х рр. почався новий етап у розвитку моди, який увійшов в історію під назвою «неорококо» або «мода Другої імперії». Однією з основних характеристик неорококо була перевантаженість, яка проявлялася як в одязі (волани, мережева, рюші, стрічки, тканини різних фактур), так і в декоруванні меблів і будинку (оздоблення тканинами стін і стель, намагання весь кімнатний простір заставити масивними меблями). І як влучно зазначає М. Мерцалова, створюється справжній «культ кількості» [3, 153]. Мода цього періоду мала особливо екстравагантний характер. У ці роки вся Європа захоплювалася театром і так званими «живими картинками». Окрім театру, модним вважалося відвідувати казино, ігорні будинки, ресторани [4, 156].

Росія вступила в ХІХ ст. як європейська держава, що існує за законами європейського суспільства і наслідує європейські правила цивілізованого розвитку [5, 187]. У ХіХ ст. паризький дім моделей «СоиШг» залишався законодавцем всіх модних тенденцій як жіночого, так і чоловічого одягу. Значна частина заможного населення (особливо жінки) Російської імперії намагалася наслідувати французьку моду. Той факт, що за модою в одязі стежили більше жінки, значною мірою відбивав не тільки характер жіночої психології, але і місце жінки в «чоловічому світі» другої половини ХІХ — початку ст. [6, 471]. Це підтверджують і тогочасні модні журнали («Модный магазин», «Новый русский базар», «Модный вестник», «Всеобщий модный журнал»), в яких описувалися лише жіночі найновіші модні тренди та зображувалися (з детальним описом) найбільш вдалі модні костюми часто додавалися викрійки.

1850 — 60-ті рр. стали часом, коли найновітніші технічні досягнення — механічні корсети, що самі застібалися, пристрої для подовження та скорочення локонів зачіски, пружинки, що регулювали ширину рукава, — поєднувалися зі старомодними пудреними перуками та рокайльними ангажантами, коли кринолін, що позичив у минулого пуританізм уявлення про певну дистанцію між статями, співіснував з доступністю всіх можливих чуттєвих задоволень [7, 259]. У Російській імперії і в середині ХІХ ст. церква продовжувала відігравати помітну роль у житті суспільства. Новий модний сезон починався з Великодня [1, 312]. З початком посту бали припинялися, проте їх місце займали раути, концерти [8, 56].

Розвиток легкої промисловості й торгівлі, здешевлення тканин і запровадження швейних машин, у зв’язку з чим процес шиття значно полегшився, привели до того, що одягатися відповідно до моди могли собі дозволити все ширші верстви населення [1, 310−311]. Більше того модні журнали закликали своїх читачок до купівлі швейних машин, щоб вони мали змогу шити нові та перешивати старі сукні. В журналі «Модный магазин» за 1866 р. зазначалося, що «зараз, коли жінки зрозуміли необхідність практичних знань і навчились працювати, швейні машини зробилися приналежністю майже кожного сімейства» [9, 158]. Жінка другої половини ХІХ століття мала уособлювати покірність, скромність та добропорядність (що особливо підкреслювалося вуалями), а її одяг мав бути показником фінансового статку чоловіка.

Характерною ознакою жіночої моди були пишні спідниці, які формувалися за допомогою криноліну, який був винайдений 1856 р. У цьому аспекті важливим є висновок О. Шевнюк: «Легкий стальний каркас робив спідницю настільки рухливою, що дамам доводилося прив’язувати обручі шнурками до ніг і ставати „рабинями“ свого одягу. Кринолін не дозволяв близько наближатися до жінки, слугуючи своєрідним маркером власності. У криноліні неможливо було самостійно сісти на стілець, пройти крізь вузькі двері… Довга спідниця на широкому криноліні стала символом жіночої слабкості та залежності від сильного чоловіка-володаря» [7, 257,258]. На таку спідницю потрібно було витратити близько 15 м матеріалу. Треба зазначити, що криноліни вже від появи у багатьох викликали постійні протести, настільки явною була незручність цього складного спорудження. Ще 1851 р. в Америці, де жіноча емансипація мала багато прибічників, було запропоновано замінити великий кринолін меншим і більш зручним. Проте, не дивлячись на все це, майже в усіх європейських країнах криноліни не лише продовжили існувати, але і збільшилися в розмірах [3, 155]. На дискусіях у Франції щодо доречності криноліну зауважує й Н. Будур [10, 286 287]. З 1867 р. кринолін вийшов з моди, хоча тенденція відмови від нього намітилася роком раніше [11, 184].

Головним одягом для жінок залишалися сукні. Вони різнилися за призначенням: домашні, обідні, візитні, вечірні, для прогулянок та бальні. З другої половини 1860-х рр. жіночі сукні стали більш зручними: рівними спереду та більш подовженими ззаду у вигляді шлейфу, який підтримувався турнюром. Основними матеріалами для суконь були тафта, парча, шовк, бархат, атлас, шерсть, газ. Існувала певна диференціація в кольорах жіночих суконь, яка залежала від віку, сезону та призначення. Модні журнали радили молодим дівчатам обирали світлі кольори: білий, блакитний, слонової кістки, рожевий, жовтий. Так, журнал «Модный магазин» за 1866 р. рекомендував таку сукню для молодих дівчат: «…серпанкова, з високими шитими мотивами, покладена на блакитну спідницю, оброблену трьома булоньє з тієї ж матерії. Шита сукня вирізана великими зубцями, обшитими мереживом; зшиті мотиви розділяються блакитними шовковими вуздечками. Довгий серпанковий пояс з таким самим кушаком, підбитим блакитною тафтою, вишитий на кінцях і теж обшитий мереживом. Серпанковий корсаж, надітий на блакитний відкритий ліф. Напіврукава складаються з двох серпанкових буф, розділених шитими прошивками, облямованих блакитними брідами, і закінчуються широким мереживом» [12, 266].

Для повсякденних та візитних костюмів жінки середнього віку обирали відтінки бронзового, коричневого та зеленого. У похилому віці нарядними вважалися бузковий, пурпурний та світло-сірий. Як зазначає Ф. Коміссаржевський, після 1865 р. у великій моді були строкаті матерії з широкими та вузькими смугами. У сенсі кольорів переважали темні, наприклад імпр-оливковий. Жінки, які належали до середнього стану шили нарядні сукні із чорного шовку (атлас, тафта) і лише зрідка використовували для цієї мети світло-сірий, коричневий або пурпурний муар антік [13, 273]. Автором рубрики «Мода» в журналі «Модный магазин» було зазначено, що про глибокий траур можна дізнатися лише за чорним комірцем і манжетами [10, 156]. Це пояснювалося тим, що чорна сукня була досить модною.

Зміна силуету жіночого костюму відбулася в 1866 — 1867 рр. Лінію талії тепер розташовували високо. Спідниця сукні легко розширюється донизу, що створювало враження високого зросту. Після довготривалого домінування округлих форм та ліній за законом контрасту виникали нові пропорції, прямі лінії та кути [3, 154]. Ранкові туалети відрізнялися тим, що вони були дещо вужчі та підняті на гудзики, на відміну від вечірніх, візитних і бальних. Для прогулянок пішки були короткі сукні або короткі спідниці з піднятими сукнями. Так, «нові ідеї і прагнення до простоти зробили деякий вплив на міські туалети, які обходяться тепер без особливо складних обробок; проте, бальні костюми виблискують золотом, сріблом, поєднанням яскравих кольорів, блондами і мереживами, шитими стеклярусом, сталлю і кам’яним вугіллям, кольоровими мереживами, камеями, ланцюжками з алюмінію, золота і срібла» [14, 41].

Особливе місце в дамському гардеробі зайняли жакети «казак», які в комплекті зі спідницею стали основою візитного туалету. Такий жакет кроївся точно за фігурою, з широкою баскою, за формою спідниці, застібався до шиї та прикрашався галунами, тасьмою, шнурами, гудзиками, оксамитовими аплікаціями, вишивкою [7, 262]. Верхнім одягом слугували пальто (кашемір, шовк, бархат), ротонди (кашемір), безрукавки та шалі. Найчастіше для верхнього одягу обирали коричневі, зелені, золотисті відтінки.

Чільне місце в жіночій моді посідали прикраси: парюри для волосся, серги, гребні, намиста, кольє, каблучки, брошки, масивні браслети, пряжки. Справжнім фурором у жіночій моді стали ланцюжки Бенуатон: «Ланцюжки ці носять і поверх закритих суконь, у вигляді кольє, і як головний убір. Їх приколюють з обох боків на голові, біля вух, і звідти вони спадають, у вигляді намиста, в декілька рядів. Їх роблять із золота, срібла, намист, кам’яного вугілля, а найновіші - з каучуку» [8, 57]. Серед жіночих аксесуарів можемо виділити рукавички (модними кольорами вважалися всі відтінки від світло-маісового до коричневого) та парасольки. В моді були чоботи на шнурівці та напівчеревики на високому підборі. Чоботи носили лише влітку [15, 87].

Розвиток залізничного транспорту дозволяв подорожувати, що сприяло створенню нових, більш зручних жіночих дорожніх костюмів. Для цього Вворт (французький кравець, якого вважають першим кутюр'є) увів стрічки та пати, які розташовувалися в декількох місцях, скріпляли і підтримували піднятий низ спідниці [3, 154]. У 60-х рр. ХІХ ст. з’являються й жіночі купальні костюми.

Таким чином, одяг був важливим аспектом повсякденного життя міського населення. Жінки Російської імперії в 1860-х рр. орієнтувалися на європейську моду, зокрема французьку. Жіноча мода цього періоду демонструвала перш за все соціальне положення та фінансовий добробут особи. Громіздкі та незручні жіночі сукні лише підкреслювали панівне становище чоловіків у суспільстві. Розвиток легкої промисловості та розповсюдження швейних машин зробило моду більш доступною для різних верств населення.

жіночий одяг мода.

Література

• 1. Вільшанська О. Л. Мода у повсякденному житті міського населення України кінця ХІХ — початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ — початку ХХ ст. — Вип. XIV. — К, 2008.
• 2. Нанни Дж. История костюма. 1200 — 2000 / Пер. с англ. — М., 2003.
• 3. Мерцалова М. История костюма. — М., 1972.
• 4. Киреева Е. В. История костюма. Европ. костюм от античности до ХХ в.: Учеб. пособие. — М., 1976.
• 5. Плаксина Э., Михайловская Л. Историю костюма. Стили и направления: Учеб. пособие. — М., 2003.
• 6. Константінова В.М. Урбанізація: південноукраїнський вимір (1861 — 1904рр.). — Запоріжжя, 2010.
• 7. Шевнюк О. Л. Історія костюма: Навч. посіб. — К., 2008.
• 8. Мей С. Моды //Модный магазин. — 1866. — № 4.
• 9. Мей С. Моды //Модный магазин. — 1866. — № 10.
• 10. Будур Н. История костюма. — М., 2002.
• 11. Мей С. Моды //Модный магазин. — 1866. — № 12.
• 12. Мей С. Моды //Модный магазин. — 1866. — № 17.
• 13. Комиссаржевский Ф. Ф. История костюма. — М., 2005.
• 14. Мей С. Моды //Модный магазин. — 1866. — № 3.
• 15. Тиль Э. История костюма /Пер. с нем. — Лейпциг, 1971.