Аналіз активів і пасивів банку ЗАТ «ПриватБанк»

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ АКТИВІВ І ПАСИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОЦІНКИ

1.1 Активи і пасиви комерційного банку та їх характеристика

1.2 Оцінка ліквідності активів комерційного банку

1.3 Методика оцінки вартості пасивного капіталу комерційного банку РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПО УПРАВЛІННЮ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ ЗАТ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку

2.2 Аналіз динаміки, складу і структури пасивів банку

2.3 Напрями вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ ЗАТ «ПРИВАТБАНК»

3.1 Розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій

3.2 Управління процентними операціями на міжбанківському ринку

3.3 Підвищення ефективності депозитних операцій банку РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

РОЗДІЛ 5. ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язані з аналізом фінансового стану комерційного банку мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності банку, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов’язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатність фінансових ресурсів банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів. Виходячи з цього питання дослідження фінансового стану ЗАТ «ПриватБанк» є важливим для забезпечення його роботи в ринкових умовах.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансового стану комерційного банку є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану банку з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних і малорозроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

аналіз формування структури фінансових активів банку;

оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;

аналіз динаміки, обсягів і структури доходних і недоходних активів;

розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку;

та інші.

Ці питання стосовно діяльності об'єкта дослідження розглядаються в роботі.

Мета і задачі роботи. Метою випускної роботи є проведення аналізу активів і пасивів банку «ПриватБанк «на основі використання відповідних методів дослідження з урахуванням досвіду розвитку вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарської діяльності. Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення господарської діяльності об'єкта. До основних задач дослідження відносяться:

Проведення аналізу динаміки складу, обсягів та структури активів Оцінка динаміки та структури капіталу і зобов’язань Узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури Узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов’язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об'єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають стан активів і пасивів банку та їх динаміку. Особлива увага звертається на методи оцінки пасивів ЗАТ «ПриватБанк».

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає два розділи. Перший розділ присвячено дослідженню методики оцінки активів і пасивів банку. В ньому дається розробка тих методів і показників що будуть використані в наступних розділах. Приводяться приклади і результати аналізу аналогічних об'єктів дослідження банків в Україні і закордоном. Другий розділ присвячено аналізу активів і пасивів ЗАТ «Приватбанк «, досліджуються питання пов’язані з формуванням і використанням його активів, забезпеченням платоспроможності банку та достатності його капіталу. Третій розділ показує управління процентними операціями на міжбанківському ринку, приводиться розрахунок процентних ставок при проведенні депозитних операцій. Четвертий та п’ятий розділи присвячено основам охорони праці та цивільній обороні.

Характеристика об'єкту дослідження. Закрите акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» належить до групи найбільших банків України. Фінансовий стан комерційного банку є стабільним. За останні роки обсяги активів та доходи ЗАТ «ПриватБанк» збільшуються. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо вдосконалення оцінки активів і пасивів комерційного банку.

Огляд джерел що використані в роботі. В роботі використані нормативні документи України, наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження. В роботі використані наукові розробки таких авторів: Бутинця Л. Д., Єлейко Я.І., Потійко Ю.А., Примостки Л. О., Тиркало Р. Ш., Кочеткова В. Н., Корнієнко Т., Ковбасюка та інших.

актив пасив комерційний банк

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ АКТИВІВ І ПАСИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ТА МЕТОДИКА ЇХ ОЦІНКИ

1.1 Активи і пасиви комерційного банку та їх характеристика При управлінні комерційним банком головна увага має приділятися поєднанню доходності та рівня ліквідності його активів. Розв’язання цієї дилеми пов’язане з аналізом активів комерційного банку. Виходячи зі специфіки банківських активів, а також враховуючи реформування бухгалтерського обліку в комерційних банках України у зв’язку з переходом на міжнародні стандарти, на мій погляд, необхідно звернути увагу на визначення суті активів комерційного банку та їх класифікацію. 8, с.20]

В економічній літературі єдиного підходу щодо визначення активів комерційного банку немає. Автори «Банківської енциклопедії» під активом розуміють «частину бухгалтерського балансу (як правило ліву), яка характеризує склад, розміщення і використання грошових коштів, згрупованих за їх економічним призначенням у процесі відтворення». Англійські вчені — автори посібника «Основи банківської справи» — акцентують на джерелах ресурсів комерційного банку. Вони вважають, що «активи банку, наведені у його балансі, показують, як банк розпорядився коштами, одержаними від своїх власників (акціонерів) і від кредиторів (вкладників)». Цю думку продовжують автори «Банківського портфелю-2», наводячи таке визначення: «активи банку — напрямки розміщення власного капіталу банку і коштів вкладників з метою одержання прибутку», але це визначення, на мою думку, є не зовсім коректним, враховуючи те, що активи приносять комерційному банку доход, проте не всі активи є доходними. Перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку призвів до появи інших підходів у визначенні активів банку. У рахунках бухгалтерського обліку під активами мають на увазі ресурси, «що контролюються установою, як результат минулих дій, що в майбутньому дадуть економічну вигоду, яка призведе до притоку грошових коштів». Згідно з Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», актив — «це будь-який об'єкт, право контролю якого закріплене за банком і який відповідає бодай одній з таких вимог:

1) приносить доход банківській установі ;

2) може бути обмінений на інший об'єкт, який у свою чергу проноситиме доход банківській установі. 5]

Отже, активи — це ресурси, що контролюються банком як результат минулих подій, використання яких, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню економічної вигоди. Іншими словами, це економічні ресурси, що перебувають у розпорядженні банку, використання яких, ймовірно, принесе в майбутньому доход. Активи виступають у вигляді основних засобів, готівки в національній або іноземній валюті в касі банку, заборгованості за позиками, цінних паперів, які знаходяться в портфелі банку тощо.

Актив балансу розглядається як з точки зору складу та цільового використання фінансових ресурсів за об'єктами їх розміщення в активах банку, так і з точки зору витрат, що є наслідком здійснення фінансових операцій банку з метою отримання доходів. Ці напрямки досліджень дозволяють оцінити ліквідність та доходність банку.

У балансовому звіті і примітках комерційного банку активи згруповано за цільовим використанням та ступенем ліквідності. За ступенем використання відображаються валюта, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках у НБУ, інші кошти в НБУ, кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, депозити та кредити в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу та інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, інвестиції капіталу в асоційовані компанії, інвестиції в дочірні компанії, основні засоби та нематеріальні активи, чисті нереалізовані доходи від похідних фінансових інструментів, нараховані доходи до отримання та інші активи.

Валюту, монети і банківські метали, дорожні та інші чеки, кошти на кореспондентських рахунках в НБУ та інші кошти в НБУ можна об'єднати в одну групу і охарактеризувати під загальною назвою «Готівка». Даний актив є першим джерелом банку на випадок вилучення депозитів і для задоволення початкових потреб клієнтів. Банки зацікавлені тримати мінімально допустиму суму, оскільки запас готівкових коштів не приносить доходу або забезпечує невеликий відсотковий доход. Актив у вигляді готівки задовольняє потреби банку у ліквідних коштах, тобто в коштах, які необхідні для покриття непередбачених та термінових зобов’язань.

Кореспондентські рахунки в інших банках, депозити та кредити в інших банках відображаються у цілому та в т. ч. України, країн ОЕСР, СНД та Балтії, інших країн.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку для продажу і інвестицій; кредити та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати «Основні активи». 27, с.89]

Інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати «Вторинними активами» .

За ступенем ліквідності активи комерційного банку підрозділяються на групи:

— гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;

— депозити та кредити в інших банках;

— цінні папери;

— матеріальні оборотні активи;

— кредити надані клієнтам;

— нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії.

Аналіз активів банку інколи проводять за таким групуванням:

— грошові кошти;

— кошти в НБУ;

— кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках» і «Депозити та кредити» ;

— портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу» ;

— кредитний портфель;

— інші активи.

Грошові кошти та кошти в НБУ показують наявність у банку ліквідних активів для здійснення власних та клієнтських розрахункових операцій. Щодо цього показника не можна застосовувати формулу «чим більше — тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості розширення своїх операцій. Однак, у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку.

Кошти на кореспондентських рахунках в інших банках також виконують роль миттєво ліквідних активів для проведення розрахунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причиною цього є відносна ризикованість операцій за коррахунками.

Натомість за депозитами і кредитами в інших банках комерційний банк отримує доходи. Але слід пам’ятати, що основним завданням банківської діяльності є залучення тимчасово вільних коштів та їх вкладення в реальні операції, тобто надання іншим небанківським установам.

Казначейські облігації внутрішньої державної позики характеризують обсяг вкладень банку в державні цінні папери. Інші цінні папери вказують на загальний обсяг вкладень банку у торгові та капітальні цінні папери, випущені недержавними емітентами, а також вкладення банку в асоційовані та дочірні компанії.

Кредитний портфель відображає залишки всіх наданих кредитів, за винятком міжбанківських.

Основні фонди характеризують операційні та неопераційні основні засоби та капітальні вкладення в них. Вкладення значних коштів у недоходні активи погіршує структуру активів та їх доходність.

Рис. 1.1. Класифікація активів комерційного банку[8,с.20]

Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься на синтетичних рахунках, і разом з примітками всебічно відображає активи, зобов’язання та капітал на конкретну дату.

Інші активи відображають дебіторську заборгованість, господарські матеріали тощо, тобто ті активи, які здебільшого не приносять банкові доходу і не можуть бути віднесені до будь-якої іншої категорії активів. 30, с.93]

Отже, активні операції банку посідають головне місце у діяльності банків; під активами слід мати на увазі вимоги банку, які характеризують склад, розміщення та використання власного капіталу і коштів вкладників з метою одержання прибутку.

Джерела формування фінансових ресурсів називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні, і складаються з капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані власниками у розпорядження банку.

Згідно з визначенням НБУ, зобов’язання. — це «вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов’язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому» .

Таким чином, зобов’язання — це теперішнє зобов’язання банку, що виникає з його минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відпливом із банку ресурсів, які втілюють економічні вигоди.

Зобов’язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

Зобов’язання поділяють на дві групи — залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — це зобов’язання банку перед вкладниками, які надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах. Запозичені кошти — це зобов’язання перед кредиторами, ініціатором яких є сам банк. 7, с.23]

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку (за нормативом) визначається як сума основного капіталу (капіталу першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

До складу основного капіталу входять: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, емісійні різниці між продажною і номінальною вартістю фактично реалізованих акцій, резервний фонд банку; нерозподілена частка прибутку минулих років та нерозподілена частка прибутку минулого року ще не затверджена зборами акціонерів. При цьому слід зважати на те, що сума основного капіталу, яка визначається для розрахунку нормативів, зменшується на суму власних акцій банку у портфелі для продажу, викуплених у акціонерів, нематеріальних активів та капітальних вкладень в нематеріальні активи.

Допоміжний капітал складається з наступних елементів: загальні страхові резерви банку, що утворюються для покриття кредитних, інвестиційних, валютних ризиків і ризиків цінних паперів, результати переоцінки основних засобів, сальдо по фінансових результатах поточного року (поточні доходи мінус поточні витрати).

При розрахунку загальної суми капіталу розмір допоміжною капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загальною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на величину основних засобів. Відвернення банку включають до себе наступні елементи: вкладення банку в акції та боргові зобов’язання інших банків як з метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобов’язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Поряд з цим, розмір капіталу корегується на суму основним засобів що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

В комерційних банках зобов’язання і капітал групуються за економічним змістом та за строками залучення фінансових ресурсів За економічним змістом зобов’язання розподіляються на: кредити, отримані від НБУ; кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти); кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що у гримуються з бюджету; боргові цінні папери, емітовані банком; чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів; нараховані витрати до сплати; субординована заборгованість та інші зобов’язання.

Кошти НБУ — це переважно кошти, надані банку НБУ у вигляді стабілізаційних кредитів. Наявність залишків на коррахунках і на депозитах, як правило, свідчить про довіру до банку з боку інших банків. Зовсім інакше слід підходити до заборгованості за кредитами, отриманими від інших банків. Значна питома вага цій заборгованості може свідчити про надмірну залежність банку від міжбанківського ринку кредитів, які здебільшого дорогі. Звичайно, сам факт наявності такої заборгованості ще не є негативною ознакою, але стала тенденція до її збільшення справді може сигналізувати про потенційні негаразди в банку. Кошти клієнтів (заборгованість перед юридичними і фізичними особами) — це залишки за депозитними, розрахунковими, картковими рахунками відповідної категорії клієнтів.

Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

Капітал розподіляють на статутний (сплачений та несплачений), капіталізовані дивіденди, акції, що викуплені у акціонерів, емісійні різниці, резерви, переоцінка основних засобів та нерозподілені прибутки.

За терміном залучення розрізняють наступні групи пасивів:

Рис. 1.2. Класифікація пасивів за терміном залучення[13,с.50]

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, залучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ресурсів є власні, залучені та позичені кошти, структура яких визначає фінансову незалежність і платоспроможність комерційного банку.

Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов’язань та їх розміщенням у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та визначає діяльність банку у короткостроковій і довгостроковій перспективі. Тому в умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об'єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів.

1.2 Оцінка ліквідності активів комерційного банку В Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні ліквідність банку визначено як здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за допомогою збалансованості між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

На мій погляд, в сучасних економічних умовах ліквідність необхідно розглядати як багаторівневу систему категорій, яка включає елементи, подані на рисунку:

Рис. 1.3. Система категорій ліквідності [14,с.22]

Ліквідність банківської системи — це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов’язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних і фізичних осіб та надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни. Характеризуючи ліквідність банківської системи, необхідно розмежувати дві такі категорії, міжнародна (зовнішня) та внутрішня ліквідність. Міжнародна (зовнішня) ліквідність — здатність країни виконувати свої міжнародні зобов’язання, повертати борги. Вона відображає у доларовому еквіваленті міжнародні резерви та інші зовнішні вимоги і зобов’язання органів грошове кредитного регулювання, а також зовнішні активи та зобов’язання банків України. Відповідно внутрішня ліквідність банківської системи — це здатність виконувати свої зобов’язання перед резидентами України — юридичними та фізичними особами.

Ліквідність банківської системи залежить від ліквідності комерційних банків, національного банку і держави, а також розвитку міжбанківського ринку, що дає можливість розглядати банківську систему як єдине ціле. Забезпечення ліквідності на всіх рівнях банківської системи є завданням досить складним та проблематичним Ліквідність банківської системи України, на мій погляд, забезпечується:

— обсягом сформованих резервів банків під активні операції і залучені депозити та рівнем їх капіталізації;

— золотовалютним запасом НБУ;

— розвитком фінансових ринків.

На ліквідність банківської системи впливають:

— зовнішній та внутрішній борг України;

— рівень інвестицій;

— динаміка кредиторської і дебіторської заборгованості;

— рівень інфляції;

— законодавче нормативна база захисту кредитора;

—рейтинг України у світовому фінансовому просторі тощо.

Ліквідність банку — це його здатність своєчасно виконувати свої

зобов’язання перед кредиторами і вкладниками. Вона відтворює динаміку всіх фінансових потоків за активними і пасивними операціями, зміну вартості активів і пасивів у часі. Складність забезпечення ліквідності, як показує аналіз, полягає в оптимізації ліквідності та дохідності комерційного банку. Як відомо, між ліквідністю і дохідністю банку обернений зв’язок. Чим вища ліквідність — тим нижча дохідність, і навпаки. 36, с.148]

Ліквідність балансу банку визначає можливість погашення зобов’язань банку на певну дату. На основі балансу банку. можна розрахувати низку показників ліквідності, з яких окремі регламентовані НБУ, а інші можуть бути визначені для потреб банку при проведенні аналізу його надійності

Необхідно також виділити таку економічну категорію, як ліквідні ресурси банку, до складу яких входять ліквідні активи та «ліквідні» пасиви.

Ліквідні активи — активи, які можуть бути безпосередньо використані для погашення боргових зобов’язань або які легко можна трансформувати в грошові та інші платіжні засоби. До них належать — готівка, банківські метали, кошти на коррахунках в НБУ та інших банках, державні цінні папери, стандартні короткострокові кредити тощо. Склад та структура ліквідних активів банків різних країн може бути неоднаковою, що зумовлено особливостями розвитку їх фінансово-економічних і правових відносин.

На наш погляд, суть категорії «ліквідні» пасиви полягає в тому, що це пасиви, які стабільно знаходяться в обігу банку, не є надзвичайно чутливими до відсоткових ставок та постійно поповнюються. До «ліквідних» пасивів можна віднести залишки на поточних рахунках постійних клієнтів банку, кредити отримані від міжнародних фінансових організацій, довгострокові депозити фізичних і юридичних осіб тощо. Необхідно підкреслити, що ліквідність банку підвищується, коли мінливість залишків залучених ним коштів зменшується.

На нашу думку, ліквідність банку залежить не тільки від наявних у нього ліквідних ресурсів, але й від рівня ліквідності його клієнтів Насамперед, від забезпечення юридичними і фізичними особами постійного поповнення коштів на рахунках, відсутності заборгованості перед бюджетом та іншими господарюючими суб'єктами тощо. При цьому на ліквідність банків впливає наявність ліквідної застави позичальників.

Ліквідність банку складається поступово, в процесі його розвитку, збільшення кількості й обсягів здійснюваних ним активних і пасивних операцій Вибір показників для оцінювання ліквідності банку може за лежати від особливостей ринку, на якому функціонує банк, виду банківських операцій, умов та специфіки їх здійснення.

Ліквідність як якісний показник є складною для визначення. Це підтверджує вітчизняний і зарубіжний досвід оцінювання ліквідності комерційних банків. Як правило, існує два підходи до вимірювання ліквідності:

— на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховуються за балансами і відображають ліквідний стан банку (ліквідність балансу);

— на основі визначення потенційної потреби в ліквідних коштах банку для виконання своїх зобов’язань (ліквідність банку).

Коефіцієнтний метод передбачає встановлення певних кількісних співвідношень статей активу та пасиву балансу. В одних країнах ці співвідношення встановлюються центральними банками, а в інших — банками. Кількість показників ліквідності неоднакова в різних країнах світу. Так для обов’язкового виконання Національний банк України розробив тринадцять нормативів, з яких три — ліквідності, а в Росії Центробанк запровадив чотирнадцять нормативів, з яких п’ять — нормативи ліквідності. Використовуючи інструкції, а також деякі літературні джерела, зроблено спробу упорядкувати систему показників ліквідності окремих країн світу, що представлена у табл. 1.1[26,с.100]

Центральні банки різних країн контролюють дотримання економічних нормативів у встановлених межах щомісячно або щоквартально.

В деяких країнах банківські установи для власних потреб, поряд з нормативними показниками ліквідності, розраховують інші показники ліквідності балансу банку. Так, комерційні банки Великої Британії для аналізу та контролю за своєю діяльністю використовують показники ліквідності, за якими не треба звітувати. Це співвідношення суми активів до суми зобов’язань зі строком розміщення активів і погашення зобов’язань до одного місяця та до шести місяців.

Таблиця 1.1

Економічні нормативи ліквідності комерційних банків окремих країн світу

Цікавим є досвід оцінювання ліквідності комерційними банками США. Центральний банк США не зобов’язує комерційні банки дотримуватися законодавче встановлених нормативів ліквідності. Розробка та підтримання системи показників ліквідності є завданням керівництва самих банківських установ. Згідно з досвідом, накопиченим банками США, запроваджено таку систему показників:

1. Обсяг первинних резервів (каса + кореспондентський рахунок в ЦБ) / Обсяг залучених депозитів.

2. Обсяг первинних + вторинних резервів (державні цінні папери) / Обсяг залучених депозитів.

Рівень першого показника для забезпечення ліквідності банку має бути не меншим 5—10%; рівень другого — не меншим 15—25%.

3. Обсяг наданих кредитів / Обсяг залучених депозитів.

При цьому встановлена залежність: чим більший цей показник за одиницю — тим ліквідність банку нижча.

4. Обсяг наданих кредитів / Загальний обсяг активів.

Цей показник відображає диверсифікацію активів. Він вважається оптимальним у межах 60—70% для підтримання ліквідності та прибутковості банку.

На ліквідність впливає також структура депозитів, тобто розподіл депозитів на «стійкі» та «летючі». До «стійких» депозитів можна віднести депозити постійних клієнтів банку, як строкові, так і до запитання.

5. Обсяг залучених «стійких» депозитів / Загальний обсяг залучених депозитів.

Необхідно підкреслити, що чим більша частка «стійких» депозитів у загальному обсязі залучених депозитів (не менше 75%), тим ліквідність банку вища. Наявність у банку «стійких» депозитів зменшує потребу в ліквідних активах та сприяє отриманню значного прибутку. 22, с.342]

Велике значення для підтримання ліквідності має розвиток міжбанківського ринку кредитів.

6. Обсяг залучених позик, отриманих в інших банках, в тому числі ЦБ і Загальний обсяг залучених ресурсів.

При цьому аналізують частоту, умови і причини запозичення, обсяг сплачених відсотків. Постійне користування коштами, запозиченими з міжбанківського ринку для погашення зобов’язань банку, свідчить про його ліквідну нестабільність.

Необхідно зазначити, що показники ліквідності різних країн світу різняться не тільки кількістю та назвою, а й методологією обчислення. Різні нормативні показники ліквідності та їх граничні значення обумовлені особливостями економічного розвитку відповідних країн, їх фінансових ринків і банківських систем. Як видно з таблиці, в країнах з ринковою економікою та стабільною банківською системою кількість економічних нормативів ліквідності обмежена, вона становить один — два показники.

Враховуючи те, що на 01.10.2001 р. в стадії ліквідації перебувало 36 комерційних банків, а це становило 18,8% від загальної кількості банків у державному реєстрі банків, Національному банку України, на наш погляд, необхідно більше уваги звертати на рівень ліквідності кожного комерційного банку.

Слід підкреслити, що представлені у таблиці нормативи ліквідності українських банків введено в дію новою інструкцією «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» з 01.01.2002 р. У новій інструкції, порівняно з попередньою, є суттєві позитивні зміни у побудові системи показників ліквідності та методології їх розрахунку. Насамперед в попередній редакції інструкції при розробці методології розрахунку показників ліквідності не враховувалась сама суть цієї категорії. Йдеться про економічний норматив загальної ліквідності та норматив співвідношення високоліквідних активів та робочих активів банку. На це звертали увагу в своїх статтях науковці та практики І. Волошин, В. Хвостик та ін. І це зрозуміло, адже в практичній діяльності при аналізі ліквідності ці показники не відтворювали дійсного ліквідного стану банку.

На наш погляд, у новій інструкції залишаються певні методологічні неузгодження при розрахунку показників ліквідності. Зокрема, відповідно до плану рахунків комерційних банків при обчисленні нормативу поточної ліквідності як в активах, так і в зобов’язаннях відтворені довгострокові депозити та кредити, фінансовий лізинг тощо. Щодо показника короткострокової ліквідності, то він не враховує окремі види активів та зобов’язань з початковим строком погашення до одного року. При розрахунку показників ліквідності, на нашу думку, необхідно також враховувати обсяг сформованих резервів під активні операції, депозити тощо.

Поряд з цим, на особливу увагу заслуговує розподіл окремих видів активів і зобов’язань за строками, наприклад в плані рахунків банку. Автоматично такий розподіл відтвориться у балансі банку, що дасть можливість розраховувати на цій основі більш достовірні показники ліквідності.

З наведених у таблиці трьох нормативів ліквідності банків України, на наш погляд, слід залишити без змін лише один показник — миттєвої ліквідності. Це один з найважливіших показників у системі економічних нормативів ліквідності. Для кожної банківської установи існує ризик одночасної вимоги клієнтами своїх коштів. Саме показник миттєвої ліквідності характеризує ступінь захищеності банку від цього ризику. Інші показники ліквідності потребують певних змін, а система — доповнення. Ураховуючи викладене вище та порівнявши показники ліквідності Росії, Франції, Німеччини, Великої Британії, Японії, США, вважаємо за доцільне запропонувати таку систему показників ліквідності:

1. Показник поточної ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань до 30 днів. 23, с.425]

Рекомендоване мінімальне значення цього показника — 80%.

2. Показник короткострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань від 31-го дня до 90 днів.

Значення даного показника має коливатися в межах 65—70% .

3. Показник середньострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань від 91-го дня до одного року.

Значення цього показника має бути не меншим за 60% .

4. Показник довгострокової ліквідності, що визначається як співвідношення суми активів і суми зобов’язань з початковим строком розміщення активів і погашення зобов’язань більше одного року.

Рекомендоване значення цього показника має коливатися в межах 55−60%. Серед запропонованих показників перші три слід віднести до нормативних, а інші комерційні банки можуть використовувати для внутрішнього аналізу.

Такі зміни потрібні в першу чергу для того, щоб конкретизувати оцінку ліквідності балансу комерційного банку як для контролю з боку НБУ, так і для прийняття управлінських рішень в банківських установах.

1.3 Методика оцінки вартості пасивного капіталу комерційного банку У процесі проведення аналізу власного капіталу комерційного банку важливе значення має питання оцінки його вартості. Оцінка вартості власного капіталу дозволяє одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, визначити ефективність діяльності банку.

У банківській практиці існує кілька способів визначення вартості власного капіталу комерційного банку. Кожний з них має як позитивні сторони, так і певні вади.

Перший спосіб — це визначення бухгалтерської (книжкової) вартості власного капіталу комерційного банку. За цим способом усі активи та зобов’язання банку обліковуються на його балансі за вартістю їх придбання чи виникнення. Власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов’язань. Такий спосіб оцінки прийнятний лише тоді, коли балансова і ринкова вартість активів та зобов’язань не дуже різняться між собою. Якщо ринкова вартість з тих чи інших причин значно відхиляється від первісної балансової вартості, то зазначений спосіб призводить до спотворення результатів, неадекватності оцінки власного капіталу банку. В той же час цей спосіб простий, бо не потребує спеціальної кваліфікації у працівників банку та значних витрат на здійснення оцінки. 7, с.39]

Другий спосіб — ринкової вартості полягає в тому, що активи та зобов’язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал комерційного банку. Цей спосіб більш точно відбиває реальний рівень захищеності банку, дозволяє більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов’язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджерами банку для внутрішніх потреб, хоч він корисний і для зовнішніх користувачів вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи і зобов’язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу — регулюючих бухгалтерських процедур — полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею встановлені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду. Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема — Україна. Національний банк України при визначенні достатності власного капіталу комерційних банків додержується положень цієї угоди. При цьому Національний банк України постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважимо, що й цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки. По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу комерційних банків Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю та власної монетарної політики. По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу комерційного банку утруднює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. При зміні правил розрахунку власного капіталу слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами. По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов’язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може привести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Згідно методики Національного банку України нормативний власний капітал комерційного банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за мінусом суми недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), субординованого капіталу (капітал 3-го рівня), за мінусом відвернень з урахуванням розміру основних засобів. 20, с.141]

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комерційного банку має наступний:

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України.

Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може

бути вилученим у комерційного банку, а його розмір ґрунтується на

консервативному підході до оцінки активів банку. Мова йде про виключення

«виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є

оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов’язково

зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді

витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних

операцій або у вигляді збитків від списання активів.

Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов’язано

з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення по мірі

того як банк наближається до неплатоспроможності.

3.Додатковий капітал не обов’язково слугує постійним джерелом

банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може

включати «невиявлені», «скриті» збитки від банківської діяльності.

4.Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну

заборгованість пов’язано з тим, що відносно цієї заборгованості на даний

період часу не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфелю та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу додаються до останнього.

Зменшення розрахункової суми нормативного власного капіталу на

придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в

портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язано з необхідністю

упередження ланцюгового банкрутства комерційних банків. Фактично мова

йде про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції

один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів. 6, с.225]

Зменшення розміру нормативного власного капіталу на здійснені

комерційним банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або

дочірні компанії і банки пов’язано із ризиками, які несе комерційний банк, а

також з тим, що джерелом таких інвестицій повинен бути чистий прибуток.

Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних

засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку

пов’язано з особливостями та призначенням таких засобів. Банки не повинні

вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку

ліквідність, безпосередньо не приносять банку доход, мають несталу

вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути

чистий прибуток комерційного банку.

По різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки

виключаються при розрахунку з основного капіталу, а доходи включаються

до додаткового капіталу. Це пов’язано з тим, що прибутки поточного року не

є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи

іншими повноважними особами, причому як правило в сторону зменшення.

Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в сторону

зменшення.

9. З погляду фінансового обліку субординований капітал є

зобов’язаннями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки

власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо

це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов’язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур банкам вельми важко розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу. 25, с.18]

10. При розрахунку загальної суми нормативного власного капіталу додатковий капітал та субординований капітал разом не повинні перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50% розміру основного капіталу.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПО УПРАВЛІННЮ АКТИВНИМИ І ПАСИВНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ БАНКУ ЗАТ «ПРИВАТБАНК»

2.1 Аналіз структури та динаміки активів комерційного банку Дослідження активів банку полягає у використанні аналітичних прийомів, спрямованих на визначення загального обсягу коштів, які знаходяться у розпорядженні банку, їх структури і динаміки в аналітичному періоді.

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку «ПриватБанк» і їх оцінка наведено в табл. 2.1. 16]

Дані таблиці свідчать, що при загальних темпах зниження активів на 0,96%, темпи приросту високоліквідних активів знизились на 3,1%, а кредитного портфелю складають відповідно 22,9%. Це означає, що комерційний банк «ПриватБанк» розширює кредитну діяльність, одночасно турбується про свою ліквідність і надійність.

Викликає занепокоєння збільшення портфелю цінних паперів, як в загальних активах за абсолютним обсягом, так і питомою вагою. Особливої уваги потребує інвестиційна діяльність банку, яка поряд з кредитною є основною.

Зниження нематеріальних активів банку відбулося в результаті їх зносу за період, який аналізується, в той час як приросту їх не здійснювалося.

Високий темп приросту характеризує динаміку основних засобів. Це може бути наслідком розвитку банку, розширення мережі його філій, підвищення рівня технічного забезпечення тощо. У цьому випадку зміни можна вважати нормальними. Але якщо тенденцію підвищення питомої ваги основних засобів не буде зупинено, структура активів банку погіршиться і перетвориться на неефективну.

Таблиця 2.1

Аналіз динаміки, складу та структури активів комерційного банку ПриватБанк

Значний темп приросту інших активів вимагає уважного дослідження. Особливо, якщо його спричинило зростання дебіторської заборгованості. Дебіторську заборгованість складають кошти тимчасово вилучені з обороту, тому бажаним є скорочення або, принаймі, стабілізація її питомої ваги в загальних (сумарних) активах банку. Слід мати на увазі, що висока питома вага інших активів є найнегативнішою ознакою в діяльності банку. 31, с.118]

Підводячи підсумок можна сказати, що динаміка, склад і структура активів відповідає основним принципам і напрямкам розвитку банку, але розвиток активів у подальшому вимагає їх корегування в напрямку підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційного портфелю і уповільнення темпів приросту основних засобів та інших активів.

В процесі аналізу активів потрібно визначити ступінь тенденції та лінію їх тренда, для чого потрібно динамічний ряд за кілька років.

З метою виявлення ролі кожного виду активів та тенденцій, що складаються при їх формуванні, необхідно проаналізувати динаміку, склад і структуру доходних і недоходних активів. Цей аналіз можна зробити на основі табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка, склад та структура активів комерційного банку ПриватБанк з точки зору їх доходності [16]