Прибуток підприємства. 
Суть, форми, та шляхи збільшення

смотреть на реферати схожі на «Прибуток підприємства. Суть, форми, та шляхи збільшення «.

Творець: SODOM.

ВСТУП.

Поняття прибутку в економічній системі існує у зв «язку із наявністю товарно-грошових відносин, появою й розвитком інституту власності, особливо приватної. Перші визначення прибутку збігалися зі значенням валового прибутку, який за індивідуалістичною системою розподілу поділявся втричі категорії: доходи від капіталу, землі та доходи від роботи. Вважалося, що кожен з видів доходів є обов «язковою винагородою для одержувача за наданіі ним послуги у народному господарстві.

Це добро розуміли ще засновники класичної школи А. Сміт, Дж.Ст. Мілль, котрі брали до уваги історичний й юридичний факт володіння тім чи іншим капітальним майном, землею чи капіталом (засобами виробництва, матеріалами, коштами) як основу вирішення запитання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а й у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на фундирувані і нефундирувані, тобто заговорили українською у «язані і не заговорили українською у «язані із капітальним майном, отже, й розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі й доходи від роботи, що не заговорили українською у «язані із володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, про «єднував земельну ренту й дохід від капіталу.

Д. Рікардо виявив протилежну залежність між прибутком та земельною рентою, між заробітною платою й прибутком. Яка частина продукту сплачується у формі заробітної плати — запитання надзвичайно важливе при вивченні прибутку. Останній якщо високий чи низький у тій самій пропорції, в якій якщо низькою чи високою заробітна плата, писавши він.

А. Сміт й Д. Рікардо відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, якої досліджували у тісному зв «язку з процесом накопичення капіталу, з чинниками зростання суспільного багатства.

У різні часи Сміт трактував прибуток як:

1) закономірний результат продуктивності капіталу,.

2) винагороду капіталістові за його діяльність й ризик,.

3) вирахування із частини неоплаченої роботи найманого робітника.

Пояснення джерел виникнення прибутку, яку зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямках подальших теорій прибутку.

У працях декого із теоретиків того години панували і такі варіанти трактування прибутку, як винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості), страхової премії за ризик, що йому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу й вартості, що виникає завдяки зростанню капіталу із часом.

1. РОЛЬ І МІСЦЕ ПРИБУТКУ У ЕКОНОМІЦІ ПІДПРИЄМСТВА.

У Законі України «Про підприємства в Україні» записано:

«Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб «єкт, який … здійснює виробничу, науково-дослідницьку й комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (прибутку)… На всіх підприємствах основним узагальнюючим показником фінансових результатів й господарської діяльності є прибуток (дохід)». Цими нормативними положеннями визначається роль й місце прибутку в економіці підприємства.

1.1 Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків, він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Податок на додану вартість й акцизний збір, котрі надходять у складі виручки від реалізації продукції підприємств, являють собою форми централізованих нагромаджень, у повній сумі надходять у розпорядження держави, формуючи значну частку прибуткової частини державного бюджету.

На відміну від ПДВ й акцизного збору, прибуток, що його одержують підприємства у сфері виробництва товарів й послуг, хоч він також є одним з головних джерел формування централізованих фінансових ресурсів держави, в значній своїй частині використовується тими підприємствами, котрі його здобули, на збільшення виробницгва, реконструкцію й технічне переозброєння їхні основних засобів, удосконалення технології, матеріальне заохочення трудящих соціальний розвиток колективів.

Законодавство України, яку регулює господарську діяльїність суб «єктів підприємництва й порядок організації бухгалтерського обліку й звітності, із одного боці, й систему оподаткування прибугку — із іншого, под «прибутком» визначає два різних економічних явища.

Згідно із Законом України «Про оподаткування ирибугку підприємств», прибутком вважається сума валових доходів, тобто по суті доходів від всіх видів діяльності, скоригована певним чином для цілей оподаткування, зменшена на суму валових витрат підприємства й на вартість зносу (амортизації) основних засобів й нематеріальних активів. Аналіз складу валових доходів й валових витрат свідчить про ті, що прибуток як про «єкт оподаткування являє собою досить умовну величину, Яка відображає співвідношення між доходами й витратами підприємства за певний, законодавчо встановлений період оподаткування. Головна його особливість полягає до того, що він безпосередньо не залежить від собівартості продукції, від різниці між виручкою від реалізації продукції й витратами на виробництво цієї продукції. Прибугок як про «єкт оподаткування визначається за даними спеціального податкового обліку, який не співпадає із бухгалтерським обліком прибутку.

Прибугок у класичному розумінні являє собою різницю між ціною товару й витратами виробництво товару — його собівартістю. Саме таке розуміння прибутку закладене в всіх законодавчих актах України, крім законодавства про оподаткування прибугку. Такий показник, безумовно, в більшій мірі характеризує якість господарювання підприємства, саме він реальний й із точки зору спроможності підприємства відраховувати частину прибугку до бюджету.

Прибугок синтезує в собі усі найважливіші сторони роботи підприємства. Щоб прибуток підприємства зростав, воно та повинне:

— нарощувати обсяги виробництва й реалізації товарів, робіт, послуг,.

— розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент й якість продукції,.

—впроваджувати заходь щодо підвищення продуктивності роботи своїх працівників,.

— зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її собівартість),.

— із максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси,.

— зі знанням справ вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни,.

— грамотно будувати договірні відносини із постачальниками й покупцями,.

— вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток із точки зору досягнення оптимального ефекту.

Не важко помітити, що останні три із названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності й кваліфікації економістів, котрі причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод із покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари й послуги, рядки перегляду цін у зв «язку із інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), котрі є наслідком порушень зафіксованих у ньому вол «язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У директивно-плановій економіці усі ці запитання для підприємств не малі суттєвого значення, оскільки смердоті практично в збільшенні прибутку. Вони не розпоряджалися ним. У ринкових ж умовах после сплати податків до державного бюджету і інших обов «язкових відрахувань весь прибугок, що залишається, надходить у повне розпорядження власників чи трудових колективів підприємств.

1.2 Визначення загальної величини прибутку.

Прибугок, який визначається у бухгалтерському обліку підприємств, складається з:

— прибугку від реалізації товарної продукції (робіт, послуг),.

— прибугку (чи збитку) від іншої реалізації,.

— прибугку, отриманого від здійснення підприємством корпоративних прав (у тому числі у вигляді дивідентів на придбані акції акціонерних товариств, процентів на внески до статутних фондів спільних підприємств),.

— прибутку (чи збитку) від інших позареалізаційних операцій.

Всі разом ці складові частини становлять так звань балансовий прибуток підприємства, що знаходить своє відображення у пасиві бухгалтерського балансу.

Прибуток від реалізації товарної продукції—це різниця між оптову (договірною чи регульованою, без ПДВ й акцизного збору) ціною реалізованої продукції й її собівартістю. Наприклад, на виріб «А», який не є підакцизним, тобто такий, що не обкладається акцизним збором, встановлена договірна ціна (без ПДВ) 2,40 грн., повна собівартість виробу становить 1,98 грн. Виручка від його реалізації дорівнює 2,40×1,20 (20 відсотків —ПДВ), тобто 2,88 грн. Прибуток від реалізації виробу «А» складає 0,42 грн. (2,40 —1,98).

На собівартість товарної продукції підприємства вол «язані відносити усі витрати на виробництво згідно із чинним законодавством. У годину воно та встановлює перелік витрат виробництва, що відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), за 5-ма групами: матеріальні витрати, витрати на оплату роботи, відрахування на соціальні заходь, амортизація основних засобів та нематеріальних активів, інші витрати (включаючи витрати на реалізацію продукції, а також податки, збори, інші обов «язкові платежі, передбачені законодавством).

У складі третьої та п «ятої із цих груп є, зокрема, витрати підприємства на створення таких загальнодержавних цільових фондів:

— Пенсійний фонд України,.

— Фонд соціального страхування України,.

— Фонд коштів на випадок безробіття,.

— Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи,.

— Державний інноваційний фонд,.

— Державний фонд сприяння конверсії,.

— Фонд коштів на будівництво, реконструкцію, ремонт й утримання автомобільних шляхів загального користування.

Відрахування у Перші чотири зазначених вище фонди підприємства здійснюють пропорційно до загального фонду оплати роботи, включаючи премії, усі види заохочень роботи робітників й службовців підприємств, на котрі нараховуються страхові внески згідно із чинним законодавством (пропорційно, але й не було за рахунок фонду оплати роботи!). До Пенсійного фонду України підприємства всіх форм власності вносять збори у розмірі 32 відсотки від фонду оплати роботи, в Україну — 4 відсотки (обидва ці фонди функціонують поза Державним бюджетом), у дохід Державного бюджету вноситися збір коштів на випадок безробіття (1,5 відсотка від фонду оплати роботи) й у Фонд для здійснення заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи (10 відсотків від фонду оплати праці).

Відрахування коштів підприємств у інші загальнодержавні фонди здійснюються згідно із положеннями про ці фонди.

У законодавчому порядку встановлюються також витрати й втрати, що безпосередньо відносяться на зменшення прибутку підприємств, як-то: витрати й нестачі товарно-матеріальних цінностей понад норми природного убутку, якщо не встановлено винуватців, збитки від простоїв через внутрішньовиробничі й зовнішні заподій, не-компенсовані збитки від стихійного лиха, суми дебіторської заборгованості, термін позовної давності які минувши та ін. Повна собівартість реалізованої продукції включає також комерційні витрати (витрати, заговорили українською у «язані із реалізацією продукції).

Нижче наводитися витяг зі звітної форми «Звіт про фінансові результати» промислового підприємства за січень—березень 1998 р. (тис. грн.)*:

1. Виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) 94,9.

2. Податок на додану вартість.

15,8.

3. Акцизний збір

8,1.

4. Витрати на виробництво реалізованої продукції 51,3.

5. Комерційні витрати.

2,8.

6. Результат від реалізації — прибуток.

16,9.

*Фінансова діяльність підприємства О. М. Бандурка стр. 113.

1.3 Формування прибутку.

Прибуток від реалізації товарної продукції є звичайно головною складовою частиною балансового прибутку промислового підприємства. Для його зростання підприємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на виробництво, але й ще і дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на яких складах, ліквідацію боргів у розрахунках із покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків й загального незадовільного фінансового стану підприємств досягати досить складно.

Прибуток чи збиток від іншої реалізації може матір місце у підприємства головним чином від реалізації продукції, робіт, послуг підсобних, допоміжних та обслуговуючих виробництв (наприклад, реалізація набік власних послуг своїх ремонтних, транспортних цехів, продукції підсобного сільського господарства тощо). Сюди ж відносяться фінансові результати від реалізації зайвих для підприємства сировини, матеріалів, інших товарноматеріальних цінностей з складу оборотних активів. Якщо підприємству вдається реалізувати матеріальні ціності дорожче, ніж ціна їхнього придбання (із урахуванням накладних видатків по їхні зберіганню, транспортуванню тощо) воно та одержує прибуток, й навпаки. При реалізації будівель, споруд, передавальних пристроїв (тобто про «єктів основних засобів 1-ї групи за класифікацією, прийнятою Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств») сума перевищення виручки від реалізації над балансовою вартістю реалізованого про «єкта вважається прибутком (й включається у склад валових доходів), а сума перевищення балансової вартості про «єкта над виручкоію являє собою збиток (й включається у склад валових витрат). Такий порядок визначення прибутку чи збитку не поширюється на інші основні засоби підприємств.

Прибутки й збитки від позареалізаційних операццй являють собою різні надходження коштів, видатки й витрати котрі прямо не заговорили українською у «язані із реалізацією товарної продіукції та інших товарно-матеріальних цінностей.

Перш на, усі суб «єкти підприємництва мають право володіти корпоративними правами, тобто правами власності на частку (пай) у статутних фондах інших юридичних осіб через придбання акцій акціонерних товариств, внески коштів до статутних фондів спільних підприємств тощо Таке розміщення фінансових ресурсів дає змогу підприємству одержувати прибутки поза процесом реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

Серед інших позареалізаційних прибутків: значну питому ваги звичайно складають доходи від застосування всілякого роду фінансових (штрафних) санкцій до контрагентів за порушення господарських угод, чинних й правил розрахунків. Мова йде про штрафи, пеню, неустойки та інші види санкцій, котрі одержані від партнерів, чи відносно які є рішення суду, арбітражу чи іншого відповвідного органу про їхнього надходження. Так, чинне законодавство України передбачає штрафи за недопоставку продукції, порушення строків поставки, асортименту й якості продукції. У цій справі фінансова служба підприємства у координації із юридичною та збутовою службами проводять роботу, котра забезпечує надходження цих доходів від контрагентів-порушників, зокрема, слідкує за своєчасним оформленням документів для розгляду в арбітражних судах справ про стягнення санкцій із тихий, хто порушує умови договорів й не сплачує самостійно, як належить за законом, штрафів, неустойок, пені та ін.

У складі позареалізаційних прибутків підприємство може, зокрема, матір (крім тихий, про котрі йшлося вище): прибуток, що є результатом операцій із тарою, коли, наприклад, різниця між цінами на нову оборотну тару й цінами, котрі використовуються у розрахунках при поверненні тари, перевищує видатки на: ремонт й реставрацію цієї тари, прибуток минулих років, що виявився у звітному році, надходження штрафів від банків за затримку проходження платіжних документів понад нормативного терміну (порядок сплати цих штрафів уведень з метою підвищення відповідальності комерційних банків за організацію розрахунків у народному господарстві), надходження боргів, списаних у попередніх звітних періодах як безнадійні, списання кредиторської заборгованості між підприємствами недержавних форм власності, якщо термін позовної давності такої заборгованості минувши, надходження процентів від вкладення фінансових ресурсів у облігації, процентів від внесків вільних коштів у банківські депозити тощо.

До складу позареалізаційних прибутків включається також сума індексації вартості основних засобів у зв «язку із інфляцією, котра вважається капітальним доходом.

Формування балансового прибутку згідно зі «Звітом про фінансові результати» промислового підприємства за січень — березень 1998 р. відбувалося наступним чином (тис. грн.)*:

1. Результати від реалізації продукції — прибуток.

+ 16,9.

2. Інші операційні доходи й витрати (сальдований результат від іншої реалізації).

+ 0,5.

3. Доходи від володіння корпоративними правами.

3,7.

4. Проценти до одержання.

—.

5. Інші позареалізаційні доходи й витрати, загальне сальдоприбуток.

+ 1,2.

6. Балансовий прибуток.

22,3.

У сальдовому балансі підприємства на будь-яку звітну дату є довідкові дані (що не входять до валюти балансу) про суму балансового прибутку, одержану із початку року, й суму використаного прибутку. Нерозподілений (невикористаний) прибуток поточного та минулого років входити у загальну суму балансу, будучи частиною фінансових ресурсів підприємства.

При перевищенні суми видатків підприємства над сумою доходів від його діяльності утворюються збитки, котрі знаходять відображення в балансі підприємства. З 1997 року один розділі пасиву балансу «Джерела власних й прирівняних перед тим коштів» підприємства вказують суми балансових збитків.

* Фінансова діяльність підприємства О. М. Бандурка стр. 116 (минулих й звітного років). На суму балансового збитку зменшується підсумок Першого розділу й валюта балансу в цілому (зменшується сума власних фінансових ресурсів). Збиткова діяльність підприємства несумісна із ринковими умовами господарювання.

2. Використання прибутку.

Приблизна схема використання прибутку на підприємствах України показано на мал.1. З загального (валового) прибутку сплачується податок. Розмір, що залишилась, називається чистимо прибутком. З неї виплачуються борги й проценти за довгострокові кредити, а решта поділяється на дві частини. Перша — прибуток, який розподіляється між власниками майна (капіталу) підприємства (акціонерами), спрямовується на заохочувальні виплати його персоналу за результатами роботи та інші потреби (внески у благодійні фонди, допомога різним організаціям, особам тощо). До другої частини належить прибуток, який залишається на підприємстві (нерозподілений прибуток), й використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду.

Мал.1 Схема використання прибутку підприємства.*.

*Економіка підприємства, Том2, С. Ф. Покропивний стр. 235.

3. План доходів й видатків.

План доходів й видатків є першим фінансовим документом фінансового плану. Він характеризує загальні суми очікуваних доходів фірми та її витрат за певний період.

План доходів й видатків складається для унаочнення результативності майбутньої діяльності фірми із погляду її прибутковості, можливостей виживання та активного господарювання.

Логіка опрацювання плану доходів й видатків (Рис. 2) передбачає визначення загальної суми продаж продуктів фірми, від якої поступово відраховуються різні види витрат фірми й в результаті обчислюються: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток до сплати податків, чистий прибуток.

План доходів й видатків складається в певній послідовності.

1. Визначаються відповідні середні показники в галузі, до якої належить даний бізнес. Середньогалузеві показники є орієнтиром як для складання плану доходів й видатків, то й для контролю за фактичною фінансовою діяльністю фірми в майбутньому. Відхилення показників плану доходів й видатків фірми від середньогалузевих потребує ґрунтовного пояснення причин цого явища, а й у свою чергу, допомагає як підприємцеві, то й потенційним інвесторам краще усвідомити особливості бізнесу фірми. Джерелами інформації для розрахунків середніх по галузі показників можуть бути статистичні щорічники, фінансова звітність аналогічних компаній, банків, торгових асоціацій тощо.

2. Складаються прогнози обсягів продаж продуктів (послуг) фірми. Очікувані обсяги продаж є найбільш важливим елементом із всіх інших фінансових показників, смердоті є тією основою, на якій, зрештою, будуються усі подальші фінансові розрахунки в бізнес-плані. Зрозуміло, що і обгрунтування очікуваних обсягів продаж фірми має бути найретельнішим. Достовірність такого прогнозу настільки важлива, що йому можна навіть присвятити окремий розділ маркетинг-плану.

Для прогнозування обсягів продаж фірми використовується інформація, якої містить маркетинг-план, а також та, якої отримано в ході спеціальних досліджень ринку, опитування споживачів, торгових агентів, консультацій із експертами тощо. Прогноз продаж (за ринкових умів господарювання) треба складати по кожному виду продукції із розбивкою по місяцях за перший рік й кварталах за другий та третій рокта. Результати прогнозних оцінок очікуваних обсягів продаж фірми по кожному продукту окремо й по всіх продуктах разом зручно звести в таблиці. При цьому в процесі прогнозування обсягів продаж рекомендується дотримуватися консервативного підходу, тобто дещо занижувати можливі обсяги продаж. У текстовій частині фінансового плану, як правило, наводяться пояснення щодо передбачуваних й запланованих фірмою змін обсягів продаж, заговорили українською у «язаних, наприклад, з сезонними коливаннями попиту, застосуванням політики знижок цін тощо. Тому показник «Загальний обсяг продаж» в плані доходів й видатків фірми характеризує дохід від продаж із урахуванням торб передбачуваних знижок цін.

Рис. 2 Логіка розробки плану доходів й видатків фірми*.

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С. Ф. Покропивний стр. 129.

У бізнес-плані необхідно давати чіткі пояснення припущень, на які грунтується прогнозування обсягів продаж фірми. Можна, наприклад, робити припущення щодо 15−20% зростання обсягів продаж на рік. Алі при цьому треба обов «язково пояснити, на чому це припущення грунтується. Якщо галузева статистика свідчить, що обсяги продаж основних конкурентів фірми справді збільшуються на 15 — 20% щороку, то воно та буде досить переконливим.

3. Розраховуються прямі та операційні витрати фірми на виробництво і реалізацію продуктів (послуг).

Прямі витрати фірми на виробництво і реалізацію продуктів (вартість проданих товарів) включають:

• прямі матеріальні витрати, тобто вартість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів та інші змінні витрати, зв «язані із виготовленням продукції,.

• прямі витрати роботи, тобто заробітну плату та інші виплати основному виробничому персоналу фірми.

Операційні витрати — це усі інші витрати, котрі необхідні для забезпечення нормальної діяльності фірми. Вони включають:

• заробітну плату адміністративно-управлінського, допоміжного та обслуговуючого персоналу фірми,.

• нарахування і податки на заробітну плату цих категорій персоналу,.

• додаткові виплати, котрі передбачені колективним договором (дотації на харчування, медичне обслуговування тощо),.

• рентні платежі,.

• платежі за комунальні послуги,.

• витрати на офіс,.

• витрати на відрядження,.

• витрати на рекламу,.

• страхові платежі,.

• амортизаційні відрахування,.

• інші операційні витрати.

У процесі розрахунків вартості проданих товарів та операційних витрат важливо якомога повніше передбачити можливі з статтею витрат й правильно спрогнозувати їхні динаміку по місяцях. Річ у бо витрати на саму статтю можуть суттєво відрізнятися протягом розрахункового періоду. Наприклад, витрати реклами, комісійні торговим агентам, витрати на відрядження будуть значно більшими в Перші місяці виходу фірми на ринок.

4. Визначається валовий прибуток фірми. Валовий прибуток обчислюється як різниця між загальним обсягом продаж фірми й вартістю проданих товарів (сумою прямих витрат фірми на виробництво та реалізацію продукції).

5. Обчислюється операційний прибуток фірми відніманням від валового прибутку суми операційних витрат.

6. Розраховуються суми сплати процентів за отримані кредити.

7. Обраховується прибуток до сплати процентів як різниця між операційним прибутком й сумою сплати відсотків за кредит.

8. Обчислюються згідно із чинним законодавством суми податків із прибутку фірми.

9. Визначається чистий прибуток фірми як різниця між прибутком до сплати податків й сумою податків із прибутку фірми.

Розміри прибутків й збитків фірми значною мірою залежать від обсягів продаж її продукції. Обсяги продаж, як вже зазначалося, — це параметр, що його рідко коли можна точно спрогнозувати. Саме у тому, щоб із «ясувати, якими мають бути обсяги продаж продукції фірми, щоб досягти прибутковості, й проводитися аналіз беззбитковості. Вісь чому інвестори і кредитори вимагають, щоб у підрозділі «План доходів й видатків» було б проведено аналіз беззбитковості та обчислено точку беззбитковості.

3.1 Крапка беззбитковості.

Крапка беззбитковості характеризує таку ситуацію, за якої загальні доходи від продаж продукції фірми повністю покривають витрати на її виробництво і реалізацію (ситуація, коли фірма не отримує прибутків, але й не має й збитків). Таким чином, точка беззбитковості показує, стільки одиниць продукції має продати фірма, щоб її витрати окупилися її доходами. Продажів кожної наступної одиниці продукції приноситиме фірмі прибуток. Навпаки, зменшення обсягів продаж продукції нижче за рівень, визначений точкою беззбитковості, означає, що фірма нестиме збитки.

Для визначення точки беззбитковості необхідно знати:

• ціну продаж одиниці продукції фірми,.

• прямі витрати (змінні витрати) на одиницю продукції,.

• загальні операційні витрати.

Обчислення точки беззбитковості здійснюється за формулою:

Тв=Зов/(Цоп-Вп) *.

де.

Поклик — загальні операційні витрати фірми,.

Цоп — ціна одиниці продукції фірми,.

Вп — прямі витрати на одиницю продукції.

Крапку беззбитковості можна визначити й графічним методом (рис.3). У процесі обчислення точки беззбитковості підприємець має можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) й спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток фірми. Таким чином, аналіз беззбитковості є дуже корисним інструментом фінансового планування. При цьому він має понад значення.

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С. Ф. Покропивний стр. 129.

для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора передовсім інтересує запитання про здатність фірми обслуговувати борг, тоді як інвестор шукає підприємницькі проекти із високою нормою прибутку.

Рис. 3. Графік беззбитковості*.

*Бізнес план: технологія розробки та обгрунтування. С. Ф. Покропивний стр. 130 4. Шляхи максимізація прибутку й мінімізація збитку підприємств в умовах кризового стану економіки України.

Розвиток недержавного сектора економіки — один із основних напрямків реформ, що відбуваються в економіці України. Значне місце у формуванні механізму саморозвитку ринку посідає мале й середнє підприємництво.

У умовах дестабілізації економіки, обмеження фінансових ресурсів саме суб «єкти підприємництва, котрі не потребують великих стартових інвестицій, спроможні за певної підтримки найшвидше й найефективніше розв «язувати проблеми демонополізації, стимулювати розвиток економічної конкуренції.

На шкода, сектор малого та середнього підприємництва в Україні поки що не відіграє в національній економіці такої важливої ролі, як в економічно розвинутих країнах, й не розвивається достатньо енергійно у тому, щоб забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу, загальне поліпшення економічної ситуації в країні.

Ринкові відносини потребують від суб «єктів підприємництва грамотної оцінки фінансового стану підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни у цілому. Інакше смердоті не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері й їхні шанси на успіх у конкурентній боротьбі залишатимуться мінімальними.

Високий тягар оподаткування, обмеженість чи повна відсутність матеріально-фінансових й кредитних ресурсів спонукає багатьох суб «єктів підприємництва відійти у тіньову економіку.

Отже, найгострішою проблемою розвитку малого й середнього бізнесу є дефіцит фінансових ресурсів.

Основним вихідним посиланням у розв «язанні фінансових проблем вітчизняних підприємців має бути врахування загальноприйнятих ринкових закономірностей на основі очевидних національних особливостей Сучасної української економіки. Тобто ця проблема може бути розв «язана, якщо под годину проведення економічної політики враховуватимуться особливості Сучасної української економіки як на макрорівні, то й на рівні підприємств.

Потреба в капіталі виникає на підприємстві бо потоки надходжень й платежів зазвичай покривають самі одних несинхронно упродовж певного періоду години. як правило, у Перші місяці после утворення підприємства переважають платежі, заговорили українською у «язані із оплатою будівництва виробничих приміщень, придбанням обладнання й т. ін. Алі поступово збільшуються й надходження, наприклад, у формі виручки від продаж. Нарешті у завершальній стадії підготовчого періоду переважають то платежі, то надходження коштів.

Позитивна потреба в капіталі виникає у тих періоди години, коли переважають платежі, й навпаки, від «ємна (негативна) потреба в капіталі виявляється в періоди, коли надходження перевищують платежі. Саме забезпечення покриття позитивної потреби в капіталі є одним з найважливіших завдань управління фінансами на підприємстві із метою збереження фінансової рівноваги.

Негативна ж потреба у капіталі (перевищення надходжень над видатками), навпаки, може виступати як додаткове джерело фінансування.

Схема. Шляхи забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами (збільшення капіталу)*.

* «Фінанси України », 12 «99 стр. 36.

На особливу увагу підприємців у сучасному розвитку підприємництва заслуговує зовнішнє фінансування за допомогою позичкового капіталу, яку є кредитним фінансуванням й має використовуватися у підприємницькій діяльності ширше, ніж це відбувається нині, коли лише за недостатності власних джерел фінансування підприємець звертається у банк по кредит. Основним критерієм под годину прийняття рішень про кредитування для позичальника винне статі врахування дії фінансового важеля, так званого «ліверидж-ефекту », який при кредитному фінансуванні дає певну перевагу.

Необхідними складовими зростання доходів підприємницьких структур є:

— реформування податкового законодавства (держава може піти шляхом зниження податкового навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, чи застосування гнучкої системи податкових пільг й податкових канікул для інноваційних інвестицій),.

— збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень й залучення зовнішніх ресурсів, що викличе як наслідок фінансове оздоровлення економіки в цілому,.

— орієнтація на залучення стратегічного інвестора та розвиток фондового ринку. Головною метою стратегічного інвестора є концентрація власності і досягнення ефективності роботи підприємства у перспективі, а чи не одержання прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Велика розпорошеність акцій між дрібними акціонерами значно ускладнює ефективність управління компанією. Неможливість продати акції приватизованих підприємств на фондового ринку через їхні неліквідність загострює цю проблему,.

— розвиток системи правових гарантій захисту інвестора за допомогою хеджування: застави майна та страхування інвестиційних ризиків,.

— забезпечення ефективного управління державними корпоративними частками,.

— формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств як засобу фінансового контролю із боці держави та кредиторів,.

— поліпшення технологічної структури виробництва із використанням науковотехнологічних досягнень світового рівня,.

— сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-технічних ресурсів,.

. державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень та розвиток конкурентних відносин між суб «єктами господарювання.

Дуже актуальною проблемою для всіх підприємств України, є вдосконалення оподаткування прибутку. Відомо, що частка податків у чистому доході підприємства (якщо при цьому врахувати, що частиною чистого прибутку є також обов «язкові відрахування, включені у витрати) значно перевищує прийнятий у світі оптимальний рівень вилучень із даного джерела (ЗО—35%). Алі над цьому— сутність проблеми. Можна було б б змиритися із відрахуванням із чистого прибутку в розмірі, який перевищує оптимальний рівень (який досягає, скажімо, 50%). Головна проблема полягає до того, що усі види відрахувань, котрі проводяться із доходів підприємства, знеосіблюються, втрачають зв «язок із підприємством — хоча деякі із відрахувань, тім годиною, повинні його зберігати. Це стосується в першу чергу відрахувань на соціальне та медичне страхування. У всьому цивілізованому світі прийнято порядок, за якого підприємства за рахунок своїх доходів оплачують страхові листи, а створювані на цій основі страхові фонди використовуються для відшкодування відповідних затрат.

При ключовій ролі процесу формування прибутку динамічний розвиток виробництва неможливий без удосконалення системи розподілу прибутку. У 1998 році на виробничий розвиток було б спрямовано 22% бюджетних коштів. Ця частка залишилася майже без змін у порівнянні із 1997 фатальністю — 22,66%, але й скоротилася на 5,6% щодо 1995 року.* Це негативно впливає на процес оновлення виробничих потужностей, впровадження нових технічних й технологічних досягнень.

Привертає увагу оцінка зв «язку між формою власності і результатами діяльності підприємств. У Украине еще не дуже до кінця досліджено проблему впливу приватизації на показники прибутковості і продуктивності роботи. На думку зарубіжних учених Праєра та Блекмана, у поведінці українських підприємств різних форм власності не спостерігається відмінностей, що.

* Статистичний бюлетень за 1998 рік. — До. — 1999. — З. 44. піддаються оцінці, бо основні валові показники роботи підприємств як державного, то й недержавного секторів економіки за останні рокта погіршувалися одночасно.

Результати проведених досліджень свідчать, що у 1997—1998 роках обсяг прибутку у промисловості на підприємствах державної форми власності скоротився на 1299,2 млн. грн., колективної — на 4060,3 млн. грн., у приватних суб «єктів господарювання — на 1 млн. грн.*.

* Статистичний бюлетень за 1998 рік. — До. — 1999. — З. 44.

Висновок.

Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підходів до управління формуванням й розподілом прибутку. Тому і саме визначення прибутку зазнає певних змін. Не чудово, що в сучасних умовах серед вітчизняних та закордонних учених існують різні крапки над це поняття.

На думку вченого І.А. Бланка*, прибуток — це втілений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності та є різницею між сукупним доходом й сукупними витратами у процесі здійснення цієї діяльності.

Якщо в результаті господарської діяльності збільшуються активи підприємства, то, виходячи із подвійного запису, збільшуються і пасиви, й якщо це не кредиторська заборгованість, то має місце приріст капіталу, чи, іншими словами, прибуток. Останнє твердження грунтується на аналізі балансу підприємства, й прибуток розглядається як зростання капіталу.

Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошову оцінку виробничої та фінансової діяльності й є найважливішим показником фінансових результатів підприємницьких структур, їхнього фінансового стану. Він сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів виробництва й реалізації, розширення асортименту виготовлюваних товарів, доцільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективності господарювання.

" Фінанси України ", 12 «99 стр. 40 ———————————;

Загальний (валовий) прибуток.

Податок.

Чистий прибуток.

Повернення боргів й сплата процентів за довгостроковий кредит.

Розподілений прибуток.

Нерозподілений прибуток.

Інвестиційні потреби.

Резервний фонд.

Виплати власникам (акціонерам).

Виплати персоналу підприємства.

Інші напрями використання прибутку.

Чистий прибуток.

Податки із прибутку.

Прибуток до сплати податків.

Сплата процентів за кредит.

Операційний прибуток.

Операційні витрати фірми.

Валовий прибуток.

Вартість проданих товарів (прямі витрати фірми на виробництво).

Загальний обсяг продаж продуктів.

(послуг).

Доходи / Витрати.

(гр.од.).

Обсяги продаж продукції (од.).

Крапка беззбитковості.

Обсяг продаж продукції (гр.од.).

Прямі та операційні витрати (гр.од.).

Операційні витрати (гр.од.).

Фінансування підприємницької діяльності.

Внутрішнє фінансування (за рахунок виникнення негативної потреби в капіталі).

Зовнішнє фінансування.

Фінансування за рахунок зоротного впливу.

Фінансування за рахунок надлишку платіжних засобів (накопичення прибутку, самофінансівання) Фінансування за рахунок власного капіталу (пайове фінансування) Фінансування за рахунок позичкового капіталу (кредитне фінансування).

Збільшення капіталу шляхом пайових вкладень.

Довготермінове кредитування Збільшення капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку.

Короткотерміно-ве кредитування.