Організація обліку витрат і виходу продукції рослинництва

ВСТУП

Актуальність теми. Виробництво є одним із основних процесів господарської діяльності підприємства. Процес виробництва являє собою, з одного боку, процес виробничого споживання засобів, предметів праці та самої праці, а з іншого — одержання нової продукції (робіт чи послуг).

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках.

Обґрунтування обраної теми. Рослинництво як галузь господарства характеризується низкою особливостей. Воно визначається, з одного боку, впливом природних факторів, з другого — соціальних, які необхідно враховувати при організації бухгалтерського обліку. Такою особливістю є те, що земля — один із основних засобів виробництва, тоді як у промисловості вона — лише територія, місце, на якому розташоване підприємство. На відміну від інших засобів, які у процесі виробництва поступово зношуються, внаслідок чого їх через певний проміжок часу необхідно замінювати новими, земля є незмінним засобом виробництва. При раціональному використанні вона не тільки не зношується, а навпаки — підвищує свою родючість. Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Метою написання дипломної роботи є дослідити, як обліковуються витрати виробництва і які причини їх підвищення або зниження. В загалом дати визначення витратам і наскільки їх облік важливий для підприємства.

Відповідно до визначеної мети під час виконання дипломної роботи необхідно вирішити такі основні завдання:

— визначити склад та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладання (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового обліку;

— прослідити на скільки своєчасно та повно відображається виготовлена продукція, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

— дослідити встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

— прослідити формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Об'єктом дослідження є облік витрат виробництва американської кукурудзи в ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» Новосанжарського району Полтавської області.

Предметом дослідження є система теоретичних, методичних та практичних аспектів, що стосуються обліку витрат виробництва і виходу продукції на шляху інтенсифікації в умовах розвитку ринкової економіки.

Теоретичною і методологічною основою дослідження слугували положення економічної теорії, Закони України та інші нормативно-правові документи органів державної влади України, наукові розробки і публікації вітчизняних і зарубіжних вчених з питань проведення обліку витрат виробництва і виходу продукції в умовах покращення економічної діяльності.

Методичний інструментарій дослідження становлять: дослідно-статистичний, нормативний, балансовий, розрахунково-конструктивний метод, статистичний аналіз рядів динаміки, факторний, індексний аналіз, економіко-математичні методи.

Джерелами інформації були: матеріали Новосанжарського управління статистики, управління сільського господарства, нормативно-довідкова література, літературні джерела, дані первинного обліку, річні звіти, баланс та статистична звітність основних економічних показників роботи об'єкту дослідження ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» за період 2004; 2006 рр.

Одержані в процесі дослідження результати, які полягають в конкретних рекомендаціях по обліку витрат виробництва їх економічної ефективності мають певну практичну цінність та можуть бути використані як об'єктом дослідження, так і іншими підприємствами аграрного сектора економіки.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І ВИХОДУ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

1.1.Економічний зміст витрат на виробництво та завдання їх обліку

Виробництво є одним із основних процесів господарської діяльності підприємства. У процесі виробництва використовують природні ресурси, сировину, матеріали, паливо, енергію, трудові ресурси, основні засоби і одержують готову продукцію, яку потім реалізують. Характерною особливістю цього процесу є формування витрат на виробництво продукції, що становлять її виробничу собівартість. До витрат виробництва відносять витрати, обумовлені технологією виробництва, перебувають у залежності від обсягу випущеної продукції і складають її речову основу.

На рахунок управлінського обліку повинна своєчасно, повно і правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції, яка використовується для обчислення фактичної собівартості окремих її видів, а також для контролю за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів скорочення витрат і зниження собівартості продукції позитивно впливає на кінцеві результати діяльності підприємства. Досягнення запланованої ефективності виробництва вимагає постійного зіставлення витрат і одержаних результатів.

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати - це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Визнання витрат. Згідно з П (С)БО 16 «Витрати» витратами визнаються:

1. Витрати визнаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням зобов’язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витрати не визнаються:

1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

2. Погашення одержаних позик.

3. Інші зменшення або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього положення (стандарту).

4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку (додаток, А).

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

— прямі матеріальні витрати;

— прямі витрати на оплату праці;

— інші прямі витрати;

— загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 «Виробництво».

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку від цієї реалізації - головна мета виробничої діяльності підприємства. Характерною особливістю виробничих процесів є виникнення витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується ефективністю, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю робітника у виробничому процесі. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності виникає потреба постійного порівняння понесених витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно порівнювати з майбутніми витратами, що значною мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх і зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Механізм господарювання підприємства визначається ступенем управління витратами. Основні елементи системи управління витратами на виробництво наведено в додатку Б.

Головне призначення обліку витрат на виробництво полягає у контролі за виробничою діяльністю та управління витратами на її здійснення [19, с.445−450]. Основними завданнями обліку витрат на виробництво є:

— інформаційне забезпечення адміністрації підприємства для прийняття управлінських рішень;

— спостереження і контроль за фактичним рівнем витрат порівняно з їх нормативами і плановими розмірами з метою виявлення відхилень та формування економічної стратегії на майбутнє;

— достовірний облік виходу продукції за її видами з урахуванням якості;

— обчислення собівартості і виготовленої продукції для оцінки готової продукції і розрахунку фінансових результатів;

— виявлення і оцінка економічних результатів виробничої діяльності структурних підрозділів;

— систематизація інформації управлінського обліку виробничої діяльності для прийняття рішень, які мають довгостроковий характер (окупність виробничих програм, рентабельність продукції, ефективність капітальних вкладень тощо).

1.2. Класифікація виробничих витрат та їх значення для організації обліку Виробництво сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) пов’язано з певними витратами. В процесі виробництва продукції витрачається праця, використовуються засоби праці, а також предмети праці. Всі ці витрати на виробництво сільськогосподарської продукції, що виражається в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Класифікація витрат виробництва здійснюється за декількома ознаками, а саме: за економічним змістом, за калькуляційними статтями, за способом включення до собівартості тощо.

Витрати, що включаються до собівартості сільськогосподарської продукції, групуються за економічним змістом за наступними елементами: матеріальні витрати (за винятком вартості зворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизацію основних засобів; інші витрати.

До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються вартість витрачених у виробництві: сировини і основних матеріалів; покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; палива і енергії; будівельних матеріалів; запасних частин тари і тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами і тарифами, премії і заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються: відрахування на пенсійне забезпечення; відрахування на соціальне страхування; страхові внески на випадок безробіття; відрахування на соціальне страхування від нещасного випадку; відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства; відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу вищенаведених елементів, зокрема витрати на відрядження працівників цехів, на послуги зв’язку, на виплату матеріальної допомоги та ін.

Виробничі витрати включаються в собівартість вироблюваної сільськогосподарської продукції (робіт, послуг) відповідно до вимог, висловлених в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Перелік і склад статей калькуляцій виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) рекомендований наказом Міністерства аграрної політики України від 18.05.2001р. № 132 в Методичних рекомендаціях з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (далі - Методичні рекомендації) і встановлюється сільськогосподарським підприємством самостійно в наказі про облікову політику (додаток В).

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрати за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елементи собівартості, включають витрати не залежно від специфіки виробництва продукції (додаток Г).

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені до конкретного об'єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг) [14, с. 344].

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включається заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов’язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки та доплати до тарифних ставок та окладів, у тім числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надають працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одна разові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з працівниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших прямих витрат включаються всі виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду майнових і земельних паїв, амортизація тощо.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов’язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П (С)БО 16 «Витрати» — загально виробничими витратами (додаток Д).

Підводячи підсумки класифікації виробничих витрат, можна констатувати, що виробнича собівартість складається з прямих витрат (загальновиробничих витрат) без долі загальногосподарських та комерційних витрат.

Відповідно до ст. 17 Положення (стандарту) 16 «Витрати» витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості сільськогосподарської продукції (робіт, послуг), діляться на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати [6, с.299−300].

До адміністративних витрат належать витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва і управління ним в масштабі всього підприємства, а саме:

— загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

— витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (оренда, податки, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

— винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

— витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телекс, телефонні, факс тощо);

— амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

— витрати на врегулювання спорів у судових органах;

— податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

— плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

— інші витрати загальногосподарського призначення.

Загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати». За дебетом цього рахунку відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

Витрати на збут включають наступні витрати пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

— витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

— витрати на ремонт тари;

— оплата праці і комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, що забезпечують збут;

— витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

— витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

— витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

— витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортування продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

— витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

— інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

У торговельних організаціях до складу витрат на збут включаються витрати обігу, за винятком адміністративних витрат, інших операційних витрат, фінансових витрат.

Облік витрат, пов’язаних із збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут». За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

Інші операційні витрати — це останній вид витрат, пов’язаних з операційною діяльністю, облік і склад яких є загальним для всіх підприємств і визначений пунктом 20 П (С)БО 16.

До інших операційних витрати включають:

— витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

— собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

— собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;

— сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

— втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);

— втрати від знецінення запасів;

— недостачі і витрати від псування цінностей;

— визнані штрафи, пені, неустойка;

— витрати на оплату матеріальної допомоги, на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

— інші витрати операційної діяльності.

Для обліку інших витрат операційної діяльності використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації». 91 «Загальновиробничі витрати». 92 «Адміністративні витрати». 93 «Витрати на збут».

Склад витрат згідно з П (С)БО 16 «Витрати» показано в додатку Е.

Також існують і валові витрати. Валові витрати - це сума будь-яких витрат підприємства в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюють як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), які купують для використання у власній господарській діяльності.

Між валовими витратами та витратами виробництва (діяльності) є певні відмінності та взаємозв'язок.

Відмінності валових витрат і витрат виробництва (діяльності) у наступному:

1. Валові витрати — об'єкт податкового обліку, а витрати виробництва (діяльності) — об'єкт фінансового обліку.

2. До валових включають будь-які витрати, пов’язані з придбання сировини, матеріалів (робіт, послуг). На витрати виробництва (діяльності) вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей не відносять, а лише списують їх витрачання. У фінансовому обліку вартість отриманої сировини, матеріалів обліковують у складі виробничих запасів.

3. До валових витрат включають попередню оплату постачальникам за товарно-матеріальні цінності. Грошові кошти, перераховані як попередня оплата, у фінансовому обліку витратами виробництва (діяльності) не вважають, а зараховують до складу дебіторської заборгованості.

4. Амортизацію основних засобів у валові витрати на включають, а відносять до витрат виробництва (діяльності) та обліковують у складі виробничої собівартості продукції виробничих накладних, адміністративних та збутових витрат.

5. Валові витрати обліковують, щоб визначити оподатковуваний прибуток. Витрати виробництва (діяльності) обліковують для визначення собівартості виробленої продукції (робіт, послуг) і обчислення фінансового результату діяльності підприємства.

6. Витрати на сплату штрафів, неустойки, пені за порушення умов господарських договорів на користь інших осіб не включають до складу валових витрат. У фінансовому обліку визнані штрафи, пені, неустойки включають до витрат виробництва (діяльності) і обліковують у складі інших витрат операційної діяльності.

Спільним в обліку і валових витрат і витрат виробництва (діяльності) є наступне:

— валові витрати і витрати виробництва (діяльності) базуються на основі спільних первинних документів;

— традиційні витрати виробництва (діяльності), зокрема витрати на оплату праці, на соціальні заходи, на обов’язковий аудит тощо, є одночасно й валовими витратами.

Усі витрати підприємства поділяються на 4 групи (рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Види валових витрат

1.3.Нормативне та інформаційне забезпечення обліку витрат на виробництво та виходу продукції рослинництва Основним нормативним документом, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Що стосується витрат на виробництво та виходу продукції, то вони регулюються і опираються при своєму визначенні на цей закон.

Також одним із основних нормативних документів являється Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», який містить загальні положення, визнання, склад, обрахунки, їх ведення в бухгалтерській звітності. П (С)БО 16 є повним відображенням сутності витрат, дає їм повну характеристику.

Відповідно до П (С)БО 3 «Звіт про фінансові результати», витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Таке визначення поняття «витрати» передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробничого процесу. Оскільки, відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжується ні зміною величини активів, ні зміною величини пасивів, а призводить до змін в структурі активу підприємства.

У податковому обліку використовують поняття «валові витрати», які, відповідно до ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Валові витрати визначаються за правилом першої події з метою обчислення розміру оподаткованого прибутку і на передають зміст поняття «витрати виробництва» з точки зору процесу виробництва. Адже, вартість запасів придбаних для виробництва певної продукції відображається у складі валових витрат одразу після їх оприбуткування на складі, або ж за фактом оплати. А, на витрати виробництва такі видатки відносяться в міру їх списання зі складу на виробництво.

Управлінський облік законодавчо не регламентується, тому не має офіційно затвердженого поняття, яке б відтворювало зміст категорії «витрати виробництва» в управлінському аспекті. В Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у с/г підприємствах затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р. № 47 для підприємств промислової політики в п. 15 зазначається, що витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) і у виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов’язані з функцією виробництва продукції.

Отже, в нормативних джерелах зустрічається поняття «витрати» і відсутнє поняття «затрати». Натомість огляд економічної літератури свідчить про відсутність єдиної точки зору щодо правомірності використання цих двох понять. На думку, В. Сопко потрібне чітке розмежування цих понять. Оскільки, затрати — це термін процесу використання речовин та сил природи у процесі конкретного виду операційної (або не операційної) діяльності та пов’язані з виготовленням чітко визначеного виду виробу, а витрати — це термін, що характеризує процес придбання ресурсів. М. Врубльовський вважає, що поняття «затрати на виробництво» і «витрати виробництва» є тотожними, оскільки в основі їх визначення лежить вартісна оцінка основних засобів, матеріальних, трудових ресурсів, спожитих у виробництві. Під «витратами виробництва» він розуміє амортизацію і вартість матеріальних і трудових ресурсів підприємства, спожитих за певний період часу в процесі основного і допоміжного виробництва. О. Каверіна відмічає, що в російських нормативних і учбових виданнях для визначення поняття «спожиті ресурси» або «гроші», які необхідно заплатити за товари і послуги у більшості випадків використовують як синоніми три поняття: «затраты», «расходы», «издержки».

В іноземних виданнях з бухгалтерського обліку, зазначається, що англійський термін «costs», який можна перекласти на українську мову як «затрати» чи «витрати», має велику кількість значень. У найбільш загальному розумінні витрати — це представлена в грошовому вираженні величина ресурсів, використаних на певні цілі. Для більш точного визначення цього терміна запропоновано вживати разом з ним додаткове слово, яке б розширювало та уточнювало зміст вихідного поняття в конкретних ситуаціях. Наприклад, «costs of production», що в перекладі з англійського означає «витрати (або затрати) виробництва».

Аналіз літературних джерел свідчить, що поняття «витрати виробництва» своїм корінням сягає творів В. Петті, в «Трактаті про податки та збори» якого викладено теорію складу витрат виробництва та сформульовано закон вартості. Особливої уваги заслуговує трудова теорія вартості К. Маркса, оскільки радянські економісти в своєму розумінні поняття «витрати виробництва» довгий час наслідували основні положення цієї теорії. К. Маркс у третьому томі «Капіталу» формулює наступні поняття:

1) «суспільні витрати виробництва» товару, які складаються з затрат живої (необхідної і додаткової) праці та втіленої у засобах виробництва праці на виробництво продукції;

2) «капіталістичні (індивідуальні) витрати виробництва», які являють собою «…еквівалент або вартість, яка заміщує в товарі капітальну вартість с + v, витрачену у вигляді елементів виробництва»

Тобто, суспільні витрати виробництва характеризують вартість виробництва товару для суспільства і дорівнюють с + v + м. А, капіталістичні витрати виробництва визначаються витратами капіталу товаровиробника і обмежуються лише часткою вартості товару, яка повертає лише те, скільки коштує товар самому капіталістові: с + v. Т. Мальтус вважав, що вартість товарів по величині дорівнює витратам на їх виробництво, які включають затрати на виробництво продукту «безпосередньої» живої праці, «нагромадженої праці» в засобах виробництва та додаткову кількість праці, яка відповідає прибуткові на авансовий капітал. Категорія «витрати виробництва» розглядалася і в працях представників неокласичної теорії вартості. Зокрема, А. Маршал виділяв поняття:

1) «реальні витрати для виробництва» — затрати різних видів праці, прямо чи опосередковано зайнятої у виробництві товару разом з очікуванням, необхідним для нагромадження застосованого в його виробництві капіталу;

2) «(грошові) витрати виробництва» — суми грошей, доводиться платити за всі зусилля і жертви для виробництва товару.

А. Маршал вважав, що «витрати виробництва для виготовлення певної кількості даного товару дорівнюватимуть цінам пропозиції відповідних кількостей факторів його виробництва».

Отже, прослідкувавши трактування категорій «витрати виробництва» від класиків до неокласиків політичної економії, можна зробити висновок пор те, що підходи до вивчення цієї категорії змінювалися разом з поступовим нівелюванням протистояння між працею та капіталом.

Радянські економісти, за часів командно-адміністративної системи господарювання, в своєму розумінні витрат виробництва довгий час наслідували положення трудової теорії вартості К. Маркса. Така ситуація склалася і в бухгалтерській сфері про, що свідчить тлумачення поняття «витрати виробництва» в роботах В. Палія, А. Маргуліса.

Питання про стандартизацію обліку сільськогосподарської діяльності було поставлено МФБ в 1994 році. У грудні 2000 року був затверджений міжнародний стандарт бухгалтерського обліку МСБО 41 «Сільське господарство», який було рекомендовано застосовувати з 01.01.2003 року. З 2004 року МСБО 41 в якості національного почав застосовуватись в Новій Зеландії. Аналогічний стандарт № 35 «Само створювані та відтворювані активи» прийняла Австралія. У розвинутих країнах поки що цей стандарт не знаходить застосування. З країн колишнього СРСР положення МСБО 41 враховані при розробці аналогічних національних стандартів: у Молдові НСБО 5 «Особливості обліку на сільськогосподарських підприємствах» та деяких Середньоазіатських республіках.

Розробкою цього стандарту в Україні займався науково-дослідний інститут при Міністерстві фінансів України із залученням науковців та викладачів по обліку в сільському господарстві. Розроблений П (С)БО 30 «Біологічні активи», затверджено Наказом Мінфіну України № 790 від 05.12.2005р. набранням чинності з 01.01.2007р. В роз’яснення застосування П (С)БО 30 розроблені та затверджені Наказом Мінфіну України № 1315 від 29.12.2006р. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів. Для застосування П (С)БО 30 Мінфіном України внесено зміни до Плану рахунків та деяких П (С)БО (Наказ № 1176 від 11.12.2006р.). Вищезазначені нормативні документи наведено в додатках до цього Посібника.

Основні зміни, що вносяться П (С)БО 30 «Біологічні активи» в організацію обліку сільськогосподарської діяльності по рослинництву наведені в додатку Ж. Це зміни до: об'єктів обліку; плану рахунків; оцінки активів.

Перш за все, П (С)БО 30 вводяться нові об'єкти обліку — «Біологічні активи», що являють собою живі організми (рослини, тварини), які вирощуються підприємством з метою отримання сільськогосподарської продукції або утримуються ним з метою отримання інших вигод. Змінюються назви існуючих об'єктів обліку: «Робоча і продуктивна худоба» — на «Довгострокові біологічні активи тваринництва»; «Багаторічні насадження» — на «Довгострокові біологічні активи рослинництва», «Тварини на вирощувані і відгодівлі» — на «Поточні біологічні активи тваринництва». Окрім того, об'єктами обліку стають «Поточні біологічні активи рослинництва» — площі певних сільськогосподарських культур, що вирощуються підприємством. Чого раніше не було (додаток Ж).

Суть цих нововведень не в механічній зміні назв об'єктів обліку, а у визнанні необхідності і появі можливості окремого відображення в обліку і звітності специфічних активів, що живуть, приростають, відтворюються, а, звідси, повинні бути окремо виділені і мати особливу оцінку. Останнє обумовлює і запровадження даним стандартам інших змін в організації обліку.

РОЗДІЛ 2

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Об'єктом дослідження дипломної роботи є товариство з обмеженою відповідальністю «Елеватор «Чиста криниця» іменоване в подальшому Товариство, створене у відповідності до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність», інших законодавчих та нормативних актів та згідно з рішенням загальних зборів засновників.

Товариство від 21 липня 2005 року є правонаступником майнових і немайнових прав та обов’язків, приватної агрофірми «Дружба» в частині переданого йому майна у відповідності до балансу і актів приймання-передачі активів та пасивів агрофірми. Скорочена назва Товариства: ТОВ «Елеватор «Чиста криниця». Місцезнаходження та юридична адреса товариства: 61 045, Україна, місто Харків, вулиця Отакара Яроша, будинок 18-А.

Згідно Статуту (додаток З), головною метою діяльності товариства є забезпечення прибутку на основі:

— селекція насіння та виведення нових високоякісних сортів;

— зайняття підсобними промислами та виробництво товарів широкого вжитку;

— сушіння та збереження зернових і продуктів, їх переробки;

— заготівля, -закупівля, переробка сільськогосподарської продукції, як власного виробництва, так і придбаної у інших фізичних та юридичних осіб, у тому числі за готівку;

— виробництво борошна;

— виробництво неочищеної олії та жирів;

— проведення ефективної зовнішньоекономічної діяльності з метою завезення елітних сортів насіння, сільськогосподарської техніки та нових технологій вирощування сільськогосподарської продукції;

— проведення робіт по захисту сільськогосподарських культур від шкідників, бур’янів та хвороб за рахунок впровадження біологічних препаратів;

— участі у діяльності господарських, фінансових, кооперативних, громадських та інших об'єднаннях, втому числі і з зарубіжними партнерами;

— організації оптової та роздрібної торгівлі промисловими та продуктовими товарами, реалізація автотранспорту, паливно-мастильних матеріалів, сировинних ресурсів;

— іншої господарської й фінансової діяльності (оренда майна, бартерні операції, випуск, продаж та придбання цінних паперів. Закупівля сільськогосподарської продукції на підприємствах та у населення тощо);

— зовнішньоекономічна діяльність;

— лізингові операції;

— здійснення інших видів діяльності, не заборонених законодавством України.

Всі види діяльності, які відповідно до чинного законодавства потребують спеціальних дозволів можуть виконуватись тільки при їх наявності.

ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» має відокремлене майно, самостійний баланс, поточний та вкладні (депозитні) рахунки в банківських установах, круглу печатку, штампи і бланки зі своїми найменуваннями, емблему та інші реквізити, необхідні для здійснення своєї діяльності.

Однією з особливостей сільськогосподарського виробництва є його тісний зв’язок з біологічними процесами, а отже, залежність від грунтово-кліматичних умов, місця розташування та інших природних факторів.

Центральна садиба і контора ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» розташовані у с. Богданівка, яке знаходиться за 25 кілометрів від районного центру — смт. Нові Санжари та на відстані 75 кілометри від обласного центру — міста Полтава. Село Богданівка з районним та обласним центрами зв’язане дорогою з твердим покриттям. Найближчою залізничною станцією до господарства є станція у селі Руденківка (23 км). Через територію землекористування проходить шосейна дорога Полтава — Дніпропетровськ. Землі господарства знаходяться у 9 населених пунктах: с. Богданівка, с. Варварівка, с. Мар’янівка, с. Дубина, с. Руденківка, с. Суха Маячка, с. Ленінове, с. Оборона Рад, с. Галущина Гребля. Відстань між населеними пунктами в цілому не ускладнює оперативний контроль за господарською діяльністю підприємства. Земельні паї у користуванні товариства знаходяться у 4 сільських радах: по Сухомаячківській — орендовано 476 паїв на площі 1821,91 га, по Богданівській — 332 паїв на площі 1629,95 га, по Галущиногреблянській — 251 паїв на площі 1033,78 га, по Руденській — 375 паїв на площі 1097,73 га.

В цілому ТОВ «Елеватор» Чиста криниця" має вигідне адміністративне розташування і досить сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування районованих на Полтавщині сільськогосподарських культур і для ведення сільськогосподарського виробництва взагалі.

Разом з тим, деякі особливості клімату — засуха і сильні вітри, а також коливання окремих кліматичних показників по роках, потребують суворого дотримання всього комплексу агротехнічних заходів по нагромадженню і зберіганню вологи в ґрунті і по захисту ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

ТОВ «Елеватор «Чиста криниця» складається з трьох виробничих підрозділів. До яких входять два машинно-тракторні парки, три рільничі бригади та зерносушильний комплекс. Товариство має в наявності 41 трактор, 9 зернозбиральних комбайнів, 31 грузових автомобілів, 11 спецмашин, 3 автобуси.

Органами управління товариством є:

1. Загальні збори учасників;

2. Виконавчий орган — директор.

Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю товариства. Рівень складності структури управління та організаційної структури господарства цілком відповідає його розмірам та виробничим потужностям.

Розміщення господарства та природно-кліматичні умови регіону зумовлюють неоднаковий розвиток його галузей, визначають склад і структуру асортименту продукції, яку виробляє господарство. Даний процес характеризується таким поняттям, як спеціалізації виробництва.

Спеціалізація — це переважаючий розвиток кількох або однієї галузі з метою масового виробництва ряду чи одного виду продукції на основі фондота енергоозброєності праці з урахуванням природно-економічних умов певної зони.

Спеціалізація господарства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції. Але оскільки в сільському господарстві виробляється значна частина нетоварної продукції, то її характеризують додаткові показники: структура валової продукції, виробничих і трудових затрат, а також основних засобів виробництва.

На підприємстві наказ про облікову політику не відповідає вимогам, тому нами розроблений відповідний Наказ, який представлений в додатку В.

Наказ про облікову політику, що забезпечує дотримання загальних принципів ведення обліку на підприємстві, обов’язково містить розділ про облік витрат (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Основні положення з обліку витрат, що наводяться в наказі про облікову політику В загалом, Наказ про облікову політику включає принципи обліку, законодавчі акти, наукові положення конструювання підсистем обліку. Основним змістом наказу є визначення теоретичних основ бухгалтерського обліку (предмет, методи, правила складання документів, регістрів, звітності), положення та нормативні акти з питань організації обліку в Україні.

В наказі про облікову політику описано як складається фінансова звітність, яку ми використовуємо для обрахунку наведених таблиць.

Таблиця 2.1

Горизонтальний та вертикальний аналіз майна підприємства за 2004;2005рр., тис. грн.

За даними таблиці 2.1 можна зробити висновок про те, що при порівнянні 2005 року з 2004 роком вартість майна підприємства збільшилася на 7220,9 тис. грн., або 40,3%, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком вартість майна підприємства збільшилася на 3960,8 тис. грн., що становить 15,7%. При цьому необоротні активи зросли на 1777,5 тис. грн. (27,2%), а оборотні активи на 9404,2 тис. грн. (82,6%). Отже, в структурі зміни майна припадає на збільшення необоротних активів, а — оборотних активів. У підсумку питома вага необоротних активів у майні зменшилась з 36,4 до 28,5%, а оборотних активів — відповідно зросла з 63,6 до 71,4%.

Необоротні активи підприємства представлені, насамперед, основними засобами, вартість яких збільшилася на 4537,2 тис. грн., або 143,1%. Темп приросту основних засобів менший від темпу приросту майна в цілому, що обумовило збільшення питомої ваги основного капіталу у майні з 17,7 до 26,5%.

Зростання оборотних активів пояснюється збільшенням як оборотних виробничих фондів (на 1762,4 тис. грн., або 96,9%), так і фондів обігу (на 7641,8 тис. грн., або 79,8%). Звертає на себе увагу суттєве збільшення вартості залишків готової продукції і товарів, що може бути ознакою накопичення проблем у маркетинговій діяльності підприємства. Поточна дебіторська заборгованість збільшилась на 202,9 пунктів. Залишок грошових коштів і поточних фінансових інвестицій збільшився на 954,7 тис. грн. (43,7%), а їх питома вага на кінець 2006 року становила 10,7%.

Таблиця 2.2

Горизонтальний та вертикальний аналіз джерел формування майна підприємства за 2004;2005рр., тис. грн.

Аналіз джерел формування капіталу (табл.2.2) засвідчив, що в структурі пасивів на кінець 2006 року 75,6% займав власний капітал. За даними балансів збільшення вартості власного капіталу на 6011,6 тис. грн., що становить 13,6%, відбулося за рахунок зростання резервного капіталу, а також суми нерозподіленого прибутку. Натомість пайовий капітал остається незмінним 9824,7 тис. грн., але його питома вага у валюті балансу знизився відповідно 2005 рік з 2004 роком з 54,8 до 39,1%, а в порівнянні 2006 року з 2005 роком з 39,1 до 33,7%.

В 2006 році позиковий капітал підприємства представлений виключно поточними зобов’язаннями. За період, що досліджується, вони збільшувалися в 2005 року з 2004 роком з 10,7 до 27,5%, а в порівнянні 2006 року з 2005 роком зменшилися з 27,5 до 20,2%. Серед них сума кредиторської заборгованості збільшилися на 1427,6 тис. грн. (22,5%).

Таблиця 2.3

Відносні показники оцінки фінансової стійкості підприємства за 2004;2005рр., тис. грн.

Аналізуючи дані таблиці 2.3 можна зробити висновок, що коефіцієнт автономії в порівнянні з 2005 по 2004 рік зменшився на 0,21, а в порівнянні з 2006 по 2005 рік коефіцієнт автономії становить 0,074. це на 7,4 пунктів більше порівняно з минулим роком. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу відповідно в порівнянні з 2005 по 2004 рік збільшився з 0,107 до 0,445, що свідчить про високий рівень фінансової залежності від кредиторів. Про те в порівнянні 2006 року з 2005 роком коефіцієнт концентрації залученого капіталу зменшився з 0,445 до 0,221, що свідчить про низький рівень фінансової залежності підприємства від кредиторів.

Коефіцієнт фінансової залежності, як обернений показник до коефіцієнта автономії з 2005 по 2004 рік збільшився з 1,120 до 1,465, тобто на кінець 2005 року на 1 грн. власного капіталу припадає 1,465 грн. загальної вартості пасивів, а з2005 по 2006 рік показник зменшився з 1,465 до 1,322. дані показники свідчать, що власники майже повністю фінансують підприємство.

Значення коефіцієнта фінансової стабільності показує, що в 2004 році власний капітал перевищував зобов’язання в 2004 році у 8,285 рази, а у 2005 році зменшився і перевищував лише у 2,148 рази, але при порівнянні цього показника з 2006 роком він збільшився на 1,268. Відповідно за коефіцієнтом фінансового ризику в 2004 році становить 12,1 коп., у 2005 р.- 46,5 коп., у 2006 р. — 29,2 коп. В цілому дані показники свідчать про зростання рівня фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів з початку зростає, відповідно 2004р. з 2005 роком цей показник зріс на 0,058 в порівнянні 2005 року з 2006 роком зменшився на 0,034

Коефіцієнт довгострокових зобов’язань у порівнянні 2005 року з 2004 роком становить 0,133, а у порівнянні 2006 року з 2005 роком 0,046, що показує зменшення даного показника і відповідає нормативу. Значення коефіцієнта поточних зобов’язань вказує на те, що в структурі зобов’язань поточні зобов’язання у порівнянні 2005 року з 2004 роком відбувається зменшення 0,134, а при порівнянні 2006 року з 2005 роком відбувається збільшення на 0,048.

Коефіцієнт фінансового лівериджу у 2004 році становить 0, в 2005 році - 0,062, в 2006 році - 0,025, що свідчить про зменшення фінансового ризику, тобто можливість втрати платоспроможності.