Розвиток банківського нагляду в умовах європейської інтеграції

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет Житомирська філія Кафедра «Фінанси»

Реферат З дисципліни

«Банківська система»

На тему

«Розвиток банківського нагляду в умовах європейської інтеграції»

Житомир — 2011

Зміст

1. Банківський нагляд та організаційні структури банківського нагляду в країнах-членах ЄС

2. Діяльність органів регулювання і нагляду в країнах ЄС

3. Нагляд на основі ризиків

4. Система стандартів капіталу — Базель II

Список використаної літератури

1. Банківський нагляд та організаційні структури банківського нагляду в країнах — членах ЄС

Органи банківського нагляду відіграють опосередковану роль у забезпеченні захисту вкладників від збитків, що виникають у результаті банкрутства окремого банку. Безпосередня відповідальність у такому випадку покладається на керівників банку, які під постійним контролем наглядового органу та відповідно до його рекомендацій повинні забезпечувати проведення безпечної банківської політики та готовність виконувати свої зобов’язання перед вкладниками.

Однак, дії наглядового органу можуть значною мірою впливати на якість та стабільність роботи банківської системи. Наглядовий орган може, наприклад, виконувати навчальну функцію щодо банківського менеджменту, роз’яснюючи його відповідальність не лише перед акціонерами банку, а й іншими зацікавленими сторонами. Зокрема, наглядовий орган може надати рекомендації керівництву банку, якими принципами необхідно керуватися та яких заходів вживати для виявлення, вимірювання, моніторингу та контролю банківських ризиків.

Наглядовому органу необхідно віднайти компромісний варіант між прагненням допомогти керівництву банку та небезпекою самому зайняти позицію управлінця, наділивши себе функціями керівництва банку. Важливою причиною цього є зростаюча потреба в координації зусиль наглядових органів, що працюють у різних секторах фінансової системи країни, що виникає через ускладнення банківського бізнесу та посилення тенденцій створення фінансових конгломератів, діяльність яких охоплює не лише ринок банківських послуг, а й ринки страхування та цінних паперів. Ці структурні зміни призвели до посилення взаємозв'язку між видами діяльності в сфері фінансових послуг, які раніше були розрізненими, та появою небезпеки, тому що проблеми в одному секторі можуть послабити інший сектор чи фінансову систему держави взагалі.

У деяких країнах ЄС (Австрія, Данія, Великобританія, Латвія, Німеччина, Угорщина, Швеція) це призвело до створення єдиного державного наглядового органу, що відповідає за діяльність різних фінансових секторів. В інших країнах, де також спостерігаються нові ринкові тенденції, було значно розширено повноваження центральних банків у здійсненні наглядової діяльності, укріплено структури, що відповідають за координацію взаємодії між наглядовими органами.

В інших країнах було використано модель «двох вершин», що передбачає розподіл обов’язків з банківського нагляду між двома різними агентствами таким чином: одне агентство забезпечує надійність фінансових посередників, а інше займається прозорістю ведення бізнесу. Різні варіації цієї моделі використовуються, наприклад, в Італії та Нідерландах.

Проте жодна з моделей не може розглядатися теоретично кращою та оптимальною. Кожна країна повинна обрати модель, яка буде здійснювана з політичної точки зору, ефективна та дієва та яка відповідатиме фінансовій структурі цієї країни.

Досвід у сфері розвитку фінансового сектору країн в умовах євроінтеграції виділяє такі головні проблеми. По-перше, у більшості

країн виникали труднощі із забезпеченням дотримання правил і вимог у сфері банківської діяльності. По-друге, існувала загроза прозорості та стандартів розкриття інформації на ринках інструментів участі в капіталі, причому особливі труднощі у зв’язку з цим становлять операції купівлі-продажу відповідних інструментів інсайдерами. По-третє, необхідно і в подальшому розвивати інституційний та роздрібний сектори на ринках цінних паперів.

У банківському секторі країн ЦСЄ були прийняті в переважній більшості нормативні положення європейського законодавства. Проте здійснення дієвого банківського нагляду було важким завданням через дефіцит кваліфікованих кадрів і недоліки інфраструктури, що підтримує цей вид діяльності.

Після вступу країн-кандидатів до ЄС відмінності стандартів банківського регулювання та нагляду — особливо в частині забезпечення дотримання цих стандартів — були причиною багатьох проблем. Виникали складні ситуації, якщо діяльність банків, які розташовані в одній і тій самій країні, регулювались у країнах їх «походження» з різним ступенем суворості. Наприклад, у випадку філіалів банків обов’язки по здійсненню регулювання покладаються на державні органи країни, де розташоване головне управління банку. Отже, необхідно не лише прийняти міжнародні стандарти банківської діяльності, а й забезпечити належний рівень якості у здійсненні нагляду та контролю за дотриманням прийнятих норм.

Показники капіталізації та ліквідності в деяких нових членів ЄС залишаються відносно невисокими, що відображає слабкість контролю за дотриманням діючих положень, неадекватне розкриття фінансової інформації та недостатню прозорість здійснюваних операцій. Крім зваженої грошово-кредитної та фіскальної політики необхідно здійснити ще ряд заходів для створення дієвого захисту від потенційного ланцюгового впливу фінансових криз в інших країнах. Ці заходи спрямовані на впровадження дієвої системи банківського контролю і нагляду та зниження частки залучених коштів відносно власного капіталу. Також вимагається підвищення ступеня прозорості в діяльності фінансових установ. В умовах євроінтеграції такі заходи є пріоритетними, оскільки інвестори матимуть наміри перевірити ступінь надійності діючого режиму в грошово-кредитній сфері, а подібний тиск може призвести до серйозних витрат на випадок відсутності надійної фінансової системи.

Банківська система країни є системою, яка об'єднує всі галузі економіки і, безперечно, за європейськими стандартами, має працювати прозоро та бути передбачуваною для забезпечення стабільності розвитку економічних процесів. Усі ці завдання досягаються за допомогою системи банківського нагляду, яка ґрунтується на стандартах і принципах, які розробляються Базельським комітетом з банківського нагляду.

2. Діяльність органів регулювання і нагляду в країнах ЄС Органи банківського регулювання у країнах ЄС розробляє норми і положення, які банки зобов’язані дотримуватись. Враховуючи національний банківський кодекс або закон про банківську діяльність, міжнародні принципи і нормативні акти, регулюючий орган визначає законодавчі і нормативні вимоги до банків, включаючи форми звітності. При визначенні цих вимог увага приділяється необхідності отримання наглядовим органом достатньої інформації для виконання поставлених перед ним завдань.

Функції регулювання банківської діяльності зазвичай розподілені між парламентом, урядом і власне регулюючим органом. При цьому парламент розробляє загальні законодавчі рамки (наприклад приймає кодекс про банківську діяльність), а уряд видає додаткові нормативні акти, які звичайно стосуються всіх секторів економіки (наприклад принципи бухгалтерського обліку).

У рамках ЄС кодекси про банківську діяльність кожної країни-члена ЄС є транспозицією в національне законодавство Консолідованої директиви про банківську діяльність (2006/48/ЄС), яка забезпечує мінімальне, але не повне, впорядкування банківського законодавства на всій території ЄС. Нормативні акти, що видаються національними регулюючими органами, не підлягають уніфікації, і це є причиною відмінностей у положеннях національного банківського законодавства країн-членів ЄС.

Основне завдання органу банківського нагляду країн-членів ЄС полягає у здійсненні перевірки відповідності банків та інших кредитних установ, які вони регулюють, нормам і вимогам, розробленим регулюючим органом, а також застосовуванні заходів у разі виявлення недоліків у діяльності банку.

Право застосовувати заходи є одним з ключових елементів для підтримання довіри населення до банківського сектору. Таким чином, функція банківського регулювання зазвичай забезпечується декількома інститутами, тоді як функція нагляду за будь-яким конкретним фінансовим сектором, як правило, закріплена за одним державним органом.

Контроль над банківською сферою припускає два рівні відповідальності: перед населенням, з метою забезпечення фінансової стабільності і надійності всієї банківської системи, що сприяє підтриманню національної економіки, і перед окремими фізичними особами, вкладниками і кредиторами, що забезпечує, таким чином, захист їх прав. Проте цей контроль має ряд обмежень. Наглядовий орган не може впливати на виконання окремих договорів між банками і їх контрагентами та (або) припиняти їх дію.

У зв’язку з тим, що діяльність банків з кожним роком усе більше виходить за рамки окремо взятої країни і набуває глобального характеру, виникає необхідність у конвергенції (впорядкуванні) національних норм, положень і нормативних актів з метою створення або підтримування «єдиних правил ведення гри» для всіх конкурентів.

Запровадження євро як єдиної валюти на території 12 з 25 країн Європейського Союзу і створення єдиного ринку фінансових послуг стимулювало інтеграцію фінансових ринків, що, у свою чергу, позитивно позначилося на споживачах фінансових послуг, оскільки посилило конкуренцію серед банків.

Необхідність як розроблення спільних принципів діяльності банків, так і дотримання цих принципів випливає не лише з того, що вони роблять банківську систему окремих країн порівняною, сумісною та конкурентоздатною. Ці принципи так само є наріжним каменем при оцінці стабільності фінансового сектору окремо взятої країни міжнародними фінансовими організаціями, такими як Міжнародний валютний фонд або Світовий банк.

Банк, за яким нагляд здійснюється неналежним чином, може зазнавати значних труднощів при виході на міжнародний рівень або при отриманні від іноземних банків кредитів на розширення своєї діяльності, незважаючи на те, що при індивідуальному аналізі цей самий банк може демонструвати хороші показники якості управління та фінансової стійкості.

Слабка банківська система або фінансова нестабільність однієї країни може негативно впливати на фінансовий стан інших країн. Основні принципи ефективного банківського нагляду — це документ, підготовлений Базельським комітетом з банківського нагляду у тісній співпраці з центральними банками і наглядовими органами країн Базельського комітету.

Ці принципи доповнює так звана Базельська угода, що регулює міжнародну співпрацю у сфері банківського нагляду. Незважаючи на те, що Принципи розроблялися для банків, що ведуть активну діяльність на міжнародному рівні, вони заклали основу для оцінки ефективності банківського нагляду, здійснюваної міжнародними фінансовими інститутами.

Принципи складаються з 25 фундаментальних положень, що закладають основу для створення і ефективного функціонування системи банківського нагляду за такими темами:

Ш передумови для ефективного банківського нагляду — принцип 1;

Ш ліцензування і структура — принципи 2−5;

Ш пруденційні норми і вимоги — принципи 6−15;

Ш методи поточного банківського нагляду — принципи 16 — 20;

Ш стандарти бухгалтерського обліку — принцип 21;

Ш заходи наглядового реагування — принцип 22;

Ш міжбанківська міжнародна діяльність — принципи 23−25.

Принципи розглядаються як мінімальні вимоги, які повинні стати складовою частиною національного законодавства. Вони можуть значною мірою підтримати зусилля органів державної влади і міжнародних інститутів у зміцненні стабільності та надійності світової банківської системи. Базельський комітет упевнений, що запровадження Принципів сприятиме зміцненню фінансової стабільності на національному і міжнародному рівні.

Головною передумовою для здійснення ефективного банківського нагляду є чітке визначення меж відповідальності, повноважень і цілей наглядового органу, який, у свою чергу, повинен бути незалежним і юридично захищеним. Банківський нагляд може бути ефективним тільки в тому випадку, якщо він здійснюється:

Ш у відповідному макроекономічному середовищі;

Ш у режимі розумної та стійкої макроекономічної політики;

Ш при добре розвиненій інфраструктурі;

Ш за ефективної ринкової дисципліни;

Ш за наявності процедур для ефективного розв’язання проблем, що виникають, і механізму, здатного забезпечити належний рівень системного захисту (або безпеки і надійності кредитних організацій).

Процес ліцензування відіграє ключову роль у створенні умов розвитку надійної та стабільної фінансової системи, регулюючи доступ до фінансового ринку. Він повинен, як мінімум, включати оцінку структури власності банку, складу Ради директорів і керівників вищої ланки, бізнес-плану і плану діяльності банку, прогнозних значень показників його фінансової стійкості, а також системи внутрішнього контролю.

Не менш важливою передумовою забезпечення надійності і стабільності фінансової системи є оцінка покупця акцій банку. Також повинні контролюватися великі банківські інвестиції або придбання, щоб у наглядового органу склалося чітке уявлення про структуру банківської групи.

Особлива увага в Принципах приділяється пруденційним вимогам. Вони включають мінімальні вимоги до капіталу для всіх банків, оцінку з боку наглядових органів прийнятої банком політики, практики і процедур з управління ризиками. Для розуміння суті та характеру ризиків і переконання в тому, що банки достатньо правильно виявляють, вимірюють, управляють ризиками та контролюють їх, співробітники наглядових органів повинні мати відповідний досвід у сфері управління такими ризиками. Ефективні системи, що дозволяють управляти кредитними, трансферними, ринковими, процентними ризиками, ризиками країни, ліквідності, правовими ризиками, а також ризиками втрати репутації, є ключовими елементами банківського нагляду разом із системами внутрішнього контролю, розподілом обов’язків та іншими механізмами корпоративного управління. При цьому достатність капіталу розглядається як основний показник діяльності банку, який повинен відображати ступінь ризику, що приймається ним.

Принципи, що розкривають методи здійснення постійного (поточного) банківського нагляду, орієнтовані переважно на способи забезпечення ефективності банківського нагляду. Однією з ключових організаційних вимог є поєднання документарного нагляду та інспекції. Співробітники, які працюють у цих двох напрямах, повинні підтримувати постійний контакт з керівництвом банку з тим, щоб мати повну картину діяльності кредитної організації. Органи банківського нагляду повинні також мати у своєму розпорядженні достатні засоби збору необхідної інформації для проведення незалежної оцінки діяльності банку на неконсолідованій та консолідованій основі.

Інформація про діяльність банку повинна відображатися в звітності, що відповідає вимогам його облікової політики і що дає повне та об'єктивне уявлення про його фінансову стійкість і прибутковість. Інформація повинна подаватися регулярно, а її достовірність повинна періодично перевірятися або наглядовим органом, або зовнішнім аудитором.

Принцип, що розкриває офіційні повноваження, в цілому передбачає надання наглядовому органу права на вжиття заходів та вчинення дій, спрямованих на корекцію діяльності тих банків, що не відповідають встановленим пруденційним вимогам, зокрема в тих випадках, коли під загрозу поставлені інтереси вкладників або фінансова система загалом. Такі повноваження повинні включати право наглядового органу на відкликання ліцензії або на рекомендацію її відкликання.

Принципи щодо міжбанківської міжнародної діяльності вимагають від наглядових органів здійснення глобального консолідованого нагляду за діяльністю банків, що активно займаються міжнародними операціями. Вони також визначають основу взаємодії органів банківського нагляду, що припускає встановлення контактів й інформаційного обміну з метою забезпечення належного контролю за діяльністю міжнародних банків.

У Принципах визначаються мінімальні вимоги до ефективного банківського нагляду, які на перший погляд, здаються достатньо простими для виконання. Однак аналіз звітів про відповідність вимогам і положенням національних стандартів і кодексів, а також поточні звіти МВФ і Світового банку, показує що багато країн, як з розвиненими економічними системами, так і з такими, що формуються, не завжди успішно і повною мірою виконують ці вимоги.

Використання Принципів у національному законодавстві і розроблення відповідних нормативних актів залежать як від політичної ситуації в країні, так і від їх сприйняття банківським сектором. Орган банківського нагляду також може зіткнутися з проблемами, розв’язання яких потребуватиме проведення повномасштабного навчання персоналу. Успішне впровадження Принципів передбачає:

Ш наявність компетентних і професійних фахівців, що працюють у сфері банківського нагляду;

Ш наявність закону про банківську діяльність, а також норм регулювання і законодавчих актів, що сприяють проведенню стабільної і стійкої банківської політики;

Ш культуру кредитування, що включає розумну практику надання позик і механізми управління ризиками;

Ш наявність відповідних вимог з ведення бухгалтерського обліку, складання звітності і розкриття інформації, виконання яких забезпечувало б фінансову прозорість банку.

Меті впровадження базельських підходів у практику нагляду слугують «Методи застосування Принципів», розроблені Базельським комітетом банківського нагляду. Додатково до Принципів Базельський комітет розробив і видав ряд рекомендацій для банків з управління ризиками.

3. Нагляд на основі ризиків Банківська діяльність розвивається швидкими темпами, залучаючи нові технології, які значною мірою впливають на швидкість здійснюваних фінансових операцій та сприяють взаємопов'язаності ринків. Постійно пропонуються нові фінансові інструменти та продукти. Банківська система стрімко рухається до електронного банкінгу, що передбачає автоматизовані процеси обробки великого обсягу операцій. Це викликає різке збільшення рівня традиційних кредитних, ринкових ризиків та ризиків ліквідності, що, у свою чергу, висуває перед наглядовими органами нові складні завдання.

Проте лише банківське регулювання не може повною мірою охопити всі аспекти, що відображають динаміку сучасного банківського бізнесу. Кількісний аспект у банківському регулюванні повинен підкріплюватися якісним аспектом, за якого особливу увагу приділяють превентивним заходам, тому нагляд, орієнтований на ризик, розглядається як необхідне доповнення до нагляду за виконанням встановлених вимог.

До Основних принципів ефективного банківського нагляду Базельського комітету додаються рекомендації та вказівки, які можуть стати основою для розроблення норм регулювання та нагляду за якісними показниками. Прикладом може бути документ «Основи систем внутрішнього контролю у банківських організаціях», виданий у вересні 1998 р.

Нагляд за виконанням банками встановлених вимог — це процес, за якого наглядовий орган, як контролер, перевіряє відповідність діяльності банків правилам та нормам регулювання. Правила та норми регулювання можуть мати як кількісний, так і якісний характер, а це означає, що нагляд за виконанням встановлених вимог включає елементи як кількісного нагляду, так і нагляду за дотриманням вимог якісного характеру.

Банківський нагляд усе більше набуває превентивного характеру, за якого головну роль починає відігравати забезпечення безпечної та стабільної діяльності банків. Для органів банківської діяльності вже недостатньо покладатися на виконання банками кількісних та якісних вимог, вони мають бути впевнені, що у майбутньому банки зможуть уникнути прийняття на себе значних ризиків чи покрити потенційні збитки, пов’язані з ними, якщо такі ризики матимуть місце.

Традиційно перевірка банківської діяльності зводилася в основному до перевірки окремих операцій з метою отримання оцінки фінансової стійкості банку, його внутрішньої політики, процедур і системи внутрішнього контролю. В умовах сучасного динамічного ринку банківських послуг перевірка власне операцій вже не розглядається як достатня для забезпечення безперервної, стабільної та безпечної умови роботи банку. Тому наглядовий орган звертає підвищену увагу, насамперед, на розуміння окремо взятим банком прийнятих ризиків та на впевненість у тому, що банк володіє інструментами, необхідними для виявлення, вимірювання, управління та контролю таких ризиків. У цьому і полягає головна мета ризик-орієнтованого нагляду.

При здійсненні ризик-орієнтованого нагляду головним об'єктом контролю з боку наглядового органу є система управління ризиками. Програми управління ризиками можуть значно відрізнятися одна від одної за ступенем складності залежно від розмірів та складності операцій, що проводяться банком, а також від рівня ризиків, що приймає на себе банк. Для невеликих кредитних організацій, що зайняті у традиційній сфері банківських послуг, що передбачає активну участь керівництва в щоденній діяльності банку, достатніми вважатимуться найелементарніші механізми управління банківськими ризиками. Однак великі транснаціональні банки та фінансові конгломерати повинні мати більш складну, добре розвинену та налагоджену систему управління ризиками, що відображає їх різноманітнішу та, як правило, значно складнішу фінансову діяльність.

Система моніторингу та інформування, що забезпечує Раду директорів і керівництво банку необхідними для прийняття рішень даними, також повинна дозволяти їм правильно визначати та оцінювати банком ризики, які він приймає.

Ризик-орієнтований нагляд за своєю суттю належить до нагляду за дотриманням вимог якісного характеру. Методи нагляду за виконанням встановлених вимог і методи ризик-орієнтованого нагляду певною мірою збігаються, однак їхня головна відмінність полягає у тому, що основна увага наглядового органу приділяється не перевірці виконання формальних регулюючих вимог кількісного характеру, а перевірці дотримання якісних вимог з акцентом на механізми та способи управління ризиками. У поєднанні з інформацією, якою володіє наглядовий орган стосовно прийнятих великих ризиків, це дозволяє наглядовому органу оцінити можливість банку в подальшому відповідати поставленим йому вимогам, а також визначити, наскільки розумну політику з управління діяльністю банку проводить його керівництво та чи забезпечуватиме така політика стійкість банку в майбутньому.

Перевагами застосування ризик-орієнтованого нагляду є те, що він дозволяє наглядовому органу оцінювати загальну стійкість банку до ризиків сьогодні та прогнозувати потенційні ризики банку в майбутньому, забезпечуючи тим самим як поточну, так і перспективну оцінку відповідності банку наглядовим вимогам. Також ризик-орієнтований нагляд забезпечує більш широке визнання важливості ролі керівництва банку та ролі прийнятих у банку процедур, що дозволяє органу банківського нагляду своєчасно реагувати на виявлені проблеми шляхом рекомендацій та засобів коригування.

Оскільки ризик-орієнтований нагляд дозволяє уникнути багаторівневих і всебічних перевірок здійснюваних банком операцій на предмет відповідності нормам та вимогам, концентруючись лише на перевірці операцій, що мають підвищений ризик, навантаження на наглядовий орган зменшується.

При проведенні ризик-орієнтованого нагляду наглядовий орган повинен звертати особливу увагу керівництва банку на ті види діяльності та системи внутрішнього контролю, що забезпечили б банку стабільний, розумний та впевнений розвиток в інтересах його вкладників та кредиторів та з метою укріплення загальної фінансової стабільності.

Оцінюючи якість управління ризиками, наглядовий орган має переконатися, що банком виконуються такі умови:

Ш процедури управління ризиками та порядок надання звітів та інформації дозволяють охопити всі суттєві ризики, прийняті банком;

Ш ключові підходи, джерела інформації та процедури, що застосовуються для виявлення, вимірювання, моніторингу та контролю ризиків, адекватні, задокументовані та регулярно тестуються на придатність та надійність;

Ш звіти послідовно відображають діяльність банку та дозволяють здійснити моніторинг ризиків на предмет відповідності встановленим лімітам, цілям та завданням банку.

Аналізуючи якість управління банку, наглядові органи визначають своєчасність подання звітів керівництву та Раді директорів та наявність у них інформації, необхідної для прийняття рішень. Також визначається, що Рада директорів та керівництво вищої ланки не тільки мають чітке розуміння та досвід роботи у сфері управління ризиками, які приймає банк у процесі своєї діяльності, а що ними було розглянуто та погоджено відповідні заходи зі зниження рівня ризиків при здійсненні різних видів діяльності та просуванні нових банківських продуктів. Рада директорів повинна періодично розглядати та коригувати ліміти ризиків, а керівництво вживати відповідні заходи для того, щоб банк мав штат високопрофесійних і досвідчених співробітників. Також керівництво повинно здійснювати належний контроль за поточною діяльністю банку та бути спроможним визначати нові ризики, що виникають у результаті змін на фінансовому ринку, аналізувати та контролювати ризики, що стосуються нових видів діяльності банку та нових продуктів.

Наглядовий орган також вивчає питання організації системи внутрішнього контролю та складання фінансової звітності. Це дозволяє йому переконатися у тому, що організаційна структура банку ефективно забезпечує розподіл повноважень та відповідальності за кожним видом банківських операцій, що підрозділи, які здійснюють банківські операції та інші правочини, незалежні від підрозділів, які здійснюють їх реєстрацію та відображення в обліку, що банком прийнято необхідні процедури, які забезпечують відповідність його діяльності чинному законодавству та нормативним актам.

Також наглядовий орган повинен впевнитися, що система внутрішнього контролю відповідає профілю прийнятих ризиків, внутрішній аудит забезпечує проведення незалежної та об'єктивної оцінки діяльності банку, що в банку регулярно здійснюються перевірки системи внутрішнього контролю та інформаційних систем та що оприлюднена звітність, яка надається банком наглядовому органу, та внутрішня звітність достовірно та точно відображають прийняті банком ризики; помилки вчасно виявляються та усуваються.

банківський нагляд захист вкладник

4. Система стандартів капіталу — Базель II

Після майже п’ятирічного обговорення, у червні 2004 р. Комітет з банківського нагляду прийняв переглянуту концептуальну основу Угоди про капітал. У листопаді 2005р.

Базельський комітет оприлюднив виправлену та доповнену версію угоди.

До розроблення системи Базель II було підписано Базельську Угоду 1988 p., в якій вперше у міжнародному масштабі наведено визначення поняття банківського регулятивного капіталу та його вимірювання. Вона була прийнята більш ніж у 100 країнах та сприяла укріпленню банківського капіталу тоді, коли банківські системи деяких країн відчували труднощі та коли конкуренція стримувала зростання банківського капіталу. Угода 1988 року виявилася настільки успішною в посиленні капіталізації банків усього світу, що стала одним з критеріїв виміру фінансового благополуччя банку. Однак угода стала обтяжливою для деяких банків та органів банківського нагляду. Розробки у сфері вимірювання ризику та управління ним збільшили розрив міме виміром регулятивного капіталу у відповідності до Угоди 1988 р. та внутрішніми методами вимірювання капіталу, які використовувалися багатьма, активними в міжнародному масштабі, банками. У результаті цього Базельський комітет визначив, що необхідна нова система стандартів капіталу, яка може бути застосована до багатопрофільних банків, але може також: використовуватися іншими банками. Нова система стандартів капіталу повинна була дати банкам стимули удосконалення своєї практики управління ризиком, не знижуючи загального рівня капіталу, що знаходиться у банківській системі.

Слід зазначити, що Базель II не замінює попередні редакції Угоди про капітал, а лише доповнює їх. Із формальної точки зору Базель II є черговою поправкою до Угоди, а не новим самостійним документом. Тому в Базелі II не міститься ні порядку розрахунку регулятивного капіталу, ні вказівок щодо мінімально необхідного значення адекватності капіталу — ці вимоги лишаються незмінними з попередніх версій документа.

Водночас у Базелі II окреслився новий концептуальний підхід до нагляду взагалі та до поняття адекватності капіталу зокрема. Цей підхід отримав назву «нагляд на основі оцінки ризиків».

Сьогодні у світі система нагляду переходить від політики посилення жорсткості нагляду до політики покращення управління ризиком, корпоративного управління та підвищення прозорості.

Саме тому Базель II в основному стосується управління ризиком і корпоративного управління з боку банків, а також удосконалення банківського нагляду та підвищення прозорості. Також він стосується проблем підвищення стабільності фінансової системи не лише для банків, а й для їх клієнтів.

Досягнути цього дозволяє застосування трьох компонентів, передбачених системою Базель II. Ці компоненти є взаємодоповнюючими і жодний з них не можна розглядати чи використовувати окремо від інших.

Перший компонент — це вимоги до мінімального розміру капіталу, які більш тісно пов’язуються з фактичними основними ризиками банків. Він містить методику розрахунку мінімально необхідного розміру капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. Цікавим моментом є наявність кількох альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків.

Відмінністю від попередніх версій угоди є намагання укладачів документа відійти при розробленні методики від підходу універсалізації та замінити його підходом індивідуалізації. Причина цього — бажання зробити методику оцінки капіталу якомога точнішою для кожного окремого випадку, кожної окремої ситуації, кожного окремого банку, ліквідувати, таким чином, недолік — «підстригання всіх під один гребінець».

Методика розрахунку самого регулятивного капіталу залишається практично незмінною з першої Угоди про капітал. Незмінним із першої угоди залишилося і числове значення адекватності - 8%.

Проте недостатньо покладатися на результати визначення мінімального розміру капіталу, відповідно до першого компонента. Нагляд повинен бути переконаний у тому, що в банку є розуміння характеру його ризиків та що він достатньо капіталізований проти своїх ризиків. Тому другим компонентом є перевірка органами банківського нагляду, яка забезпечує можливість давати оцінку визначенню банками своїх власних ризиків і встановлювати, якою мірою така власна оцінка ризиків банком є обґрунтованою.

Цього компонента у попередніх версіях угоди не було. Слід зазначити, що Базельським комітетом були розроблені Основні принципи ефективного банківського нагляду, які регламентували мінімальні повноваження та обов’язки органів банківського нагляду. Найголовнішою відмінністю між другим компонентом та Основними принципами є те, що Основні принципи стосуються всього спектра наглядової роботи — від реєстрації банку, його моніторинг та інспектування до можливої ліквідації; тоді як другий компонент стосується вузькоспеціалізованої ділянки оцінки адекватності капіталу банку. Цей компонент ґрунтується на чотирьох принципах, які регламентують обов’язки і повноваження банків та органів регулювання щодо оцінки адекватності капіталу. Без дотримання цих принципів говорити про повноцінне запровадження Базеля II неможливо.

Третій компонент стосується ринкової дисципліни, тобто посилення стимулів до зваженого управління ризиком. У ньому наголошується на необхідності ведення відкритої та прозорої банківської діяльності, що дасть змогу ринку в особі клієнтів банку повноцінно виконувати свою регулятивну функцію. Без розкриття інформації для клієнтів, оприлюднення звітності неможливо досягти стабільності банківської системи та довіри до неї, в чому власне і полягає завдання банківського нагляду.

Питання розкриття інформації у звітності банків регулюється не лише Угодою про капітал, а й іншими документами міжнародного рівня, зокрема обліковими стандартами. Так, із 1 січня 2006 р. набув чинності Міжнародний стандарт фінансової звітності 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації», який відмінив МСБО 30 «Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та подібних фінансових установ», що до цього регулював зміст фінансової звітності банку.

Базель II доповнює облікові стандарти щодо звітності і вимагає від банків розкриття інформації кількісного (статей звітності, показників і коефіцієнтів) та якісного характеру (інформації про корпоративну структуру банку, цілі управління різними портфелями, практику ризик-менеджменту тощо).

Стимули до підвищення якості управління ризиком, що включені до нової системи стандартів капіталу, а також гнучкість у її застосуванні залежно від місцевих потреб забезпечують дієвість цієї системи.

Впровадження системи Базель II є значним кроком до закріплення стимулів постійного удосконалення банківських систем управління ризиком.

Підвищенню рентабельності банків сприятиме зважене управління ризиком, засноване на якісному корпоративному управлінні. Система Базель II є необхідною у використанні банками, позаяк забезпечує банківські установи методикою та інструментарієм для вимірювання ризиків та акумулювання коштів на покриття очікуваних і непередбачуваних втрат. Крім того, вона дозволяє допомогти органам банківського нагляду та учасникам ринку досягати того, щоб банки робили це таким чином, аби максимально збільшити вірогідність продовження діяльності, навіть при найскладніших обставинах.

Система Базельська угода забезпечує підвищення фінансової стабільності банківських установ, оскільки є системою, що розвивається, реагує на останні тенденції у фінансовому секторі та здатна пристосуватися до майбутніх змін.

Безумовно, є сфери, в яких цілі банків і контролюючих їх наглядових органів не збігаються. Проте, органи банківського нагляду та банки повинні більше працювати разом, наскільки це є можливим, над створенням стабільної фінансової системи країни. Існує можливість встановлення більш змістовного діалогу між регулятором і банками, в ході якого якість банківської практики може бути підвищена.

Список використаної літератури

1. Герасимович А. М. Алексеєнко І.М., Парасій-Вергуненко І.М. «Аналіз банківської діяльності» — Підручник. — К.: КНЕУ, 2004. — 599с

2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. — 2007. — № 5.

3. Загородній А.Г., Вознюк Г. Л. «Фінансово-економічний словник». — К.: Знання, 2007. — 1072 с.

4. Петрашко Л. П. «Міжнародні фінанси»: Навч. метод посібник для самостійного вивчення дисциплін — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.

5. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2001. С. 3−127.

6. Петрук О. М. «Банківська справа»: Навчальний посібник // За ред. д.е.н., проф. Бутинця Ф. — К.: Кондор, 2004. — 461 стор.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., «Фінанси підприємств» — К.: КНЕУ, 2008 — 552 с.

8. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В. В., Маслов С.І. «Основи банківської справи» Навчальний посібник. — К.: Центр Навчальної літератури, 2005. — 410 с.

9. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Соляр В. В., Маслов С.І., Основи банківської справи: Навчальний посібник — К.: ЦНЛ, 2005 — 410 с.