Роль українського народного танцю в патріотичному вихованні дітей

Вступ

народний танець шкільний виховання Процес національного відродження, зміцнення самостійності України, її розбудова зумовлюють новий підхід до виховання громадянина, перегляду і розкриття ланок, механізмів і чинників його формування, розробки науково обґрунтованої системи національного виховання, спрямованого на формування громадянина-патріота. Важливе місце в цьому процесі повинна зайняти позаурочна та позашкільна діяльність, що є одним із пріоритетних напрямків державної освітньої політики, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., в рамках якої проводиться виховання дітей засобами мистецтва, невід'ємною частиною якого є народний танець.

Аналіз роботи позашкільних навчальних закладів в Україні засвідчує, що кількість танцювальних гуртків та колективів, які пропагують народну українську хореографію, різко знизилася. Натомість на їх місці виникають колективи, керівники яких спрямовують роботу на модернові іноземні течії, які, на нашу думку, є «інородними». Саме тому, збереження існуючих та створення нових дитячих колективів народного танцю повинно отримати підтримку в органах державної влади та знайти своє відображення в державних освітніх програмах.

Проблема національно-патріотичного виховання досліджувалася українськими педагогами: Г. Ващенком, А. Макаренком, С. Русовою, В. Сухомлинським. Їхні видатні попередники, вчені та педагоги Києво-Могилянської академії - мислителі Г. Сковорода, О. Духнович, Т. Шевченко, І. Франко, К. Ушинський, Я. Чепіга у своїх творах значне місце відводили вихованню любові до рідної землі, малої та великої Батьківщини, рідної мови; поваги до історичного минулого, формуванню національної свідомості. Методологічні та теоретичні основи формування особистості з глибоким почуттям патріотизму, любові до Батьківщини розкриті у працях І. Беха, Г. Біленької, А. Бойко, М. Боришевського, Г. Ващенка, Ю. Завалевського, П.Ігнатенка, Г. Касяновича, В. Каюкова, Б. Кобзаря, В. Коваля, М. Левківського, І. Матюши, О. Сухомлинської, Д. Чижевського, П. Щербаня та ін.

В концепції національно-патріотичного виховання молоді зазначено, що форми й методи виховання повинні базуватися на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології, особливої уваги слід приділяти вихованню засобами дитячого та юнацького спорту, художньої літератури, театральної педагогіки, музичного виховання, фольклору, декоративно-ужиткового мистецтва зокрема засобами народного танцю. Саме він є ефективним чинником формування ціннісного ставлення дитини до навколишньої дійсності та до самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції. Як стверджував Василь Верховинець у праці «Весняночка» (1979 р.), «у процесі занять народним танцем формуються духовні цінності майбутнього громадянина-патріота України» [10, с. 4]. Саме це сприяє формуванню почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, гордості за його історичне минуле; розвитку кращих рис української нації - працелюбності, поваги до батьків та родини, свободолюбності, дбайливого ставлення до природи; ознайомленню, а згодом і детальному вивченню кращих зразків культурної спадщини народу, формуванню ціннісного усвідомлення її багатства та неповторності.

Отже, бачимо протиріччя процесу становлення громадянина-патріота:

— між необхідністю підвищення рівня патріотизму молоді й існуючою системою виховної роботи в загальноосвітньому й позашкільному навчальному закладі;

— між соціальним замовленням в області розвитку патріотизму й інертністю традиційної системи підготовки педагогів з означеної проблеми;

— між необхідністю формування патріотичного світогляду особистості й недостатньою спрямованістю на означену проблему навчально-виховного процесу;

— між теоретичними знаннями особистості та повсякденною соціальною практикою.

Об'єкт дослідження: процес патріотичного виховання дітей.

Предмет дослідження: використання українського народного танцю, як засобу патріотичного виховання дітей у системі позашкільної освіти.

Мета: обґрунтувати важливість підвищення національної свідомості дітей в системі позашкільної освіти, визначити методи патріотичного виховання дітей 6−10 років засобами української народної хореографії.

Завдання дослідження:

— проаналізувати літературу;

— з'ясувати роль українського танцю у національно-патріотичному вихованні дітей молодшого шкільного віку;

— виявити рівень патріотичної свідомості дітей у танцювальних колективах «Сокіл» та «Веселка»;

— визначити та обґрунтувати більш ефективні методи патріотичного виховання дітей українським танцем.

1. Роль українського народного танцю в патріотичному вихованні дітей

1.1 Загальні засади виховання патріотизму

Патріотичне виховання підростаючого покоління — основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Видатний український педагог В. О. Сухомлинський у книзі «Народження громадянина» писав: «Домогтися того, щоб вихованця вже з дитинства хвилювало теперішнє та майбутнє Вітчизни, — одна з найважливіших передумов запобігання моральним зривам у дитячі роки. Патріотичні думки, почуття, тривоги, патріотичний обов’язок, громадянська відповідальність — це основа почуття людської гідності. Той, у кому ви сформували ці якості душі, ніколи не виявить себе в чомусь поганому, навпаки — він прагнутиме виявляти себе тільки в доброму, гідному наших ідей, нашого суспільства» [1]

Але в даний час патріотичному вихованню не надається належної уваги, а спроби підняти національну свідомість виявляються безрезультатними. Цьому за останні роки сприяли немало чинників: посилене насадження ЗМІ думки про помилковий шлях розвитку України, відсутність загальної державної, базової ідеології.

Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.

Виховати свідомого патріота і громадянина означає сформувати в дитині комплекс певних знань, особистісних якостей і рис характеру, що є основою специфічного способу мислення та спонукальною силою у повсякденних діях, вчинках, поведінці. Патріотизм — одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У дітей повинне вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.

Майже повністю розкритий вміст даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм — це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць („землі батьків“), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм — це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежність».

На думку І.Ф. Харламова основними напрямами патріотичного виховання є: формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід; краєзнавство; ознайомлення з явищами суспільного життя; формування знань про історію держави, державні символи; ознайомлення з традиціям и і культурою свого народу; формування знань про людство. [3, 576 с.]

Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») визначає пріоритетність патріотичного виховання школярів на засадах провідних принципів демократизації та гуманізації, національної спрямованості навчання і виховання. У цьому контексті особливого значення набуває вирішення проблеми патріотичного виховання молодого покоління засобами народної творчості та хореографії зокрема. [4, с. 4−6.]

У Стратегії національної безпеки України зазначається, що заради консолідації українського суспільства слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств українського народу ідею формування національної спільноти в її широкому, світоглядному розумінні, звертаючи особливу увагу на патріотичне виховання підростаючого покоління, що є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики та важливою складовою національної безпеки та повинно базуватися на вищих християнських ідеалах, кращих зразках історії рідного народу, його досвіду, традицій, освіти та культури.

Серед класиків педагогічної науки до проблеми патріотичного виховання зверталися Г. Сковорода, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Я. Коменський, А. Макаренко, О. Духнович, Г. Ващенко, І. Огієнко, С. Русова, Я. Корчак.; процесу патріотичного виховання підростаючого покоління присвячено численні дослідження провідних сучасних українських науковців Г. Шевченко, М. Шкіль, О. Захаренко, О. Сухомлинської, М. Євтуха, Т. Шашло, М. Ярмаченко, К. Чорної, О. Мороз та ін.; національно-патріотичне виховання на традиціях українського народу досліджували О. Вишневський, О. Гевко, М. Стельмахович, М. Щербань.; розвиток теорії та практики патріотичного виховання засобами мистецтва висвітлено в роботах О. Стьопіної, Т. Шклярової та ін.; мистецтвознавчий аспект народного танцю України розглядали О. Голдрич, Б. Стасько, В. Марущак, Ю. Марко, а також педагоги та керівники видатних танцювальних колективів України у виступах на науково-практичних конференціях.

Незважаючи на значну кількість опублікованих наукових праць з педагогіки, психології, мистецтвознавства, проблему патріотичного виховання підростаючого покоління не можна вважати вивченою і розкритою достатньою мірою, — навпаки, накопичені досвід і практика вимагають подальшого аналізу й узагальнення з розв’язанням завдань, поставлених теорією і методикою навчально-виховної роботи, зокрема визначення засобів та підходів для вдосконалення патріотичного виховання, а теоретичні надбання не мають належного застосування на практиці.

Процес національного відродження, зміцнення самостійності України, її розбудова зумовлюють новий підхід до виховання громадянина, перегляду і розкриття ланок, механізмів і чинників його формування, розробки науково обґрунтованої системи національного виховання, спрямованого на формування громадянина-патріота. Важливе місце в цьому процесі повинна зайняти позаурочна та позашкільна діяльність, що є одним із пріоритетних напрямків державної освітньої політики, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., в рамках якої проводиться виховання дітей засобами мистецтва, невід'ємною частиною якого є народний танець.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що врешті-решт визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.

1.2 Народний танець як засіб патріотичного виховання молоді

У формуванні виховного ідеалу громадянина-патріота важливе місце повинно бути відведено народному танцювальному мистецтву.

Становлення виховання в Україні породжують нові умови розвитку національної культури, зокрема українського танцювального фольклору як її джерела. Будучи важливим засобом накопичення й передачі соціального досвіду, народний танець входить сьогодні у всі сфери виховної роботи, емоційно збагачуючи особистість ставленням, спонукаючи до художньо-творчої діяльності.

Безпосереднє знайомство підростаючого покоління з народною творчістю, спостереження за її живим побутуванням надзвичайно збагачують його творчу фантазію, розвивають уяву, сприяють вихованню національної самосвідомості та патріотичних почуттів. Твори народного мистецтва, зокрема хореографічні, вчать бачити красу рідної землі, виховують повагу до людей, які створюють її матеріальні й духовні цінності.

Суть народного традиційного мистецтва полягає в спадкоємності, безперервності існування у часі. Воно тісно пов’язане з життям та побутом людей, їхніми звичаями, природою. Українська народна творчість виникла і збагачувалася одночасно з історичним розвитком українського народу. Вона є тою вихідною точкою, з якої починається історія української культури, а отже — й історія українського танцю.

Серед культурних надбань нашого народу значне місце належить традиційній народній хореографії, позаяк вона розкриває характер народу, у художніх формах відображає явища, взяті безпосередньо з його побуту й праці.

Джерела народного танцю сягають епохи первісного ладу, коли танець мав релігійно-магічне значення. Він був невід'ємний від обрядів і пов’язаний з працею і магічними, релігійними, фантастичними уявленнями про світ.

Історія розвитку людської мови свідчить, що доки ще людина не вміла висловити свою думку і душевний стан, коли її лексикон обмежувався лише певними вигуками, — вона виказувала свої почуття, настрої і бажання рухами та мімікою. В основі танцю лежить потреба людини виявити свої емоції, такі як любов, ревнощі, страх, радість, покірність, сміливість та інші. Будь-який психічний стан людини можна передати очима, мімікою, розгорнутими і згорнутими рухами або положенням тіла. В арсеналі виразних засобів хореографії існує палітра рухів — від найяскравіших і масштабних до ледве помітних і невловимих.

Від свого первісного обрядового вигляду народний танець пройшов тисячолітній розвиток.

Підпорядкувавши собі різні ефекти — колір, світло, звук — рух людського тіла став виражати складні людські почуття, передавати важливі життєві ситуації, тобто його виражальні засоби ускладнювалися.

Народний український танець, як і інші види народної творчості, упродовж усієї історії збагачувався все новими виражальними засобами. В ньому віддзеркалена життєрадісніть, героїзм, гумор та інші риси українського характеру. Навіть ритуальні й обрядові танці попри етнографічний примітивізм мають високу естетичну форму і духовну глибину.

Сучасне хореографічне виховання набуває системного характеру базуючись на Державній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття», Законі України «Про освіту», що сприяє успішному розвитку сценічної хореографії, ставить перед нею нові завдання. Водночас із зростанням технічного забезпечення виконання часто на другий план відходить духовність.

Виховна цінність народного танцювального мистецтва полягає в тому, що формування і розвиток особистості відбуваються невимушено і природньо, в контексті життя народу, сім'ї, так що дитина навіть не відчуває, що вона залучена до виховного процесу.

Народний танець, як один із жанрів музичного фольклору, є результатом колективної творчості широких народних мас. Він не тільки узагальнює факти із життя, але і дає їм об'єктивну оцінку, формує певне ставлення до них. Твори народної танцювальної спадщини за своїм внутрішнім характером є реалістичними, і в цій правдивості полягає їх виховна сила.

Важливого виховного значення народному хореографічному мистецтву надавав В. М. Верховинець. Досліджуючи народні танці, він помітив, що одні з них «легкі і милі», інші - «шумні й бурхливі», а деякі - «грізні, войовничі». Таке розмаїття настроїв передається, зауважує педагог, за допомогою «особливої мови українського танцю, яка завжди свіжа, нова і мила», «мальовничих і широкої, нічим не обмеженої фантазії думок». Народний танець Василь Миколайович відносив до найефективніших засобів формування національної культури молоді[10].

Створюючи музично-ігровий репертуар для дітей, Верховинець звернувся до українського ігрового фольклору, який поступово відмежувався від обряду і, зберігаючи свою образно-драматургічну природу, перейшов у повсякденний побут. Крім того, виникло чимало самостійних драматичних ігор — невеличких жартівливих сценок, у яких відображені повадки тварин, природні явища, трудові процеси, побутові ситуації. У них органічно поєднуються слово, спів, музика і танець. Але гра має лише зовні власне розважальний характер. Ігри є зразком соціонормативної, мовної, музичної, хореографічної культури українського народу. Педагог показав невичерпні можливості цього жанру для всебічного розвитку і формування національної культури молодого покоління.

У початковій школі елементи української хореографії та зразки пісенно-хореографічного фольклору доцільно застосувати на уроках музики, народознавства, заняття хореографічних гуртків. Українські народні танці, поставлені з урахуванням вікових особливостей молодших школярів, можуть бути прикрасою будь-якого шкільного свята або іншого виховного заходу. Сьогодні педагогам і вихователям слід звернути особливу увагу на український танець як могутній виховний засіб та якомога частіше його використовувати у навчально-виховному процесі.

1.3 Роль позашкільних навчальних закладів у патріотичному вихованні молодших школярів засобами народного танцю

Успішне вдосконалення виховного процесу неможливе без детального аналізу традиційних теоретико-методичних засад діяльності позашкільного навчального закладу, ґрунтовного дослідження засобів та методів патріотичного виховання учнів. У зв’язку з цим постає питання переосмислення ролі позашкільних навчальних закладів у патріотичному вихованні молодших школярів та перегляду засобів його реалізації, чільне місце серед яких займає народний танець.

Народний танець як предмет навчання у позашкільних закладах освіти мистецького спрямування повинен сприяти вивченню, збереженню та передачі підростаючому поколінню найбільш цікавих у художньому розумінні зразків народної хореографії.

У «Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні», «Концепції позашкільної освіти та виховання» закладено нові підходи до патріотичного виховання молодших школярів. Йдеться про те, що «мережа позашкільних навчальних закладів створює додаткові можливості для творчого, інтелектуального та фізичного розвитку учня, сприяє формуванню в дитини умінь та навичок за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації». Але у зазначеному вище упущено момент патріотичного виховання засобами мистецтва, зокрема народного танцю, адже залучення молодших школярів до діяльності гуртків, секцій, клубів, культурно-освітніх, спортивно-оздоровчих навчальних закладів, шкіл мистецтв, як зазначає В. Верховинець, забезпечує патріотичний, естетичний, культурний розвиток особистості, спрямований на формування базової культури майбутнього громадянина [10, с. 4].

Розглядаючи народне хореографічне мистецтво як засіб формування патріотизму у підростаючого покоління, слід зазначити, що принципи національно-патріотичного виховання, викладені у вищезгадуваній Концепції, реалізуються на заняттях народним танцем недостатньо. Пояснюється це тим, що самобутній народний танець почав втрачати свою першооснову і занадто стилізувався, а танцювальне мистецтво України активно насичується зразками іноземної, не завжди коректної хореографії.

У статті 8 закону «Про позашкільну освіту» основним завданням позашкільної освіти визначається «виховання в учнів патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей Українського народу, а також інших націй і народів» [12], що, у свою чергу, успішно реалізується на уроках народного танцю і сприяє формуванню довершеної особи українця, засвідчуючи пріоритетну роль позашкільних навчальних закладів у розвитку громадянина-патріота.

Кожний конкретний народ через свою національну систему виховання органічно продовжує себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну народно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним та об'єктивно закономірним є його прагнення мати свою власну національну систему виховання, над формуванням якої працювали А. Макаренко, М. Стельмахович, Р. Савицький, Б. Ступарик, О. Рудницька, І. Чудов, Д. Ельконін, продовжують удосконалювати Т. Завгородня, Н. Лисенко, А. Ростовський, В. Шпак та інші.

В основу сучасної науки національного виховання як процесу формування громадянина-патріота покладено саму природу виховного процесу в його етнічному, вселюдському, національному вираженні; дитину як окрему, оригінальну й неповторну цінність, об'єкт і суб'єкт виховання; основні фактори психолого-педагогічного впливу на становлення повновартісної людини, гарантування права й умов формування всебічного розвитку особистості в її повному ціннісному всевиявленні.

Одну з провідних ролей в процесі патріотичного виховання відіграє гармонійний розвиток особистості, де значне місце займає народне хореографічне мистецтво як засіб формування не тільки естетичної і фізичної досконалості, а й загального розвитку повноцінного громадянина суспільства.

Саме зразки народної хореографії, які вражають своєю різноманітністю, яскравістю, образністю, неповторним колоритом і, по суті, є відображенням історії того чи іншого народу, умов його життя, можуть бути ефективним засобом формування у підростаючого покоління ціннісного ставлення до Батьківщини.

Вивчення традиційного масового досвіду виховання дітей, з’ясування можливостей та ефективних шляхів реалізації прогресивних педагогічних ідей нашого народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способів встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналіз педагогічного значення тих чи інших явищ народного життя й визначення їх відповідності чи невідповідності сучасним завданням виховання, розкриття педагогічного потенціалу давніх звичаїв і традицій в сучасних умовах та визначення доцільності нових засобів, які сприяють вихованню довершеної особи українця, повинні бути покладені в основу процесу формування патріотизму на заняттях з народного танцю.

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновок щодо необхідності створення умов, які б усунули існуючі недоліки у процесі розвитку особистості, аби вона відповідала українському виховному ідеалу. Саме ця важлива ланка навчально-виховного процесу є пріоритетною у формуванні патріота держави.

Недостатній методологічний рівень, орієнтація на застарілі морально-етичні норми та методи культурно-освітньої діяльності, відсутність чітких критеріїв ефективного виховання в дитячих танцювальних колективах спричиняють зниження інтересу молодших школярів до народної хореографії. Мас-медіа активно насаджує школярам зразки іноземної танцювальної культури, які, на жаль, не завжди найкращі і, як правило, не зовсім коректні. Тож основним завданням позашкільної освіти є забезпечення оволодіння дітьми вищими здобутками національно-культурного життя українського народу, кращими зразками його культурної спадщини, глибокого пізнання історичного минулого країни, формування почуття патріотизму, ціннісного ставлення до Батьківщини.

Для вирішення означенних завдань патріотичне виховання необхідно розглядати як цілеспрямований і свідомо здійснюваний педагогічний процес організації і стимулювання активно-творчої діяльності молодших школярів, слід віднайти ряд нових підходів до патріотичного виховання молодших школярів у позашкільних навчальних закладах на основі переосмислення його теоретико-методологічних основ та практичної діяльності, підвищити ефективність використання усіх засобів формування та розвитку патріотизму в учнів молодших класів, зокрема народної хореографії.

2. Формування умов патріотичного виховання дітей засобами українського народного танцю

2.1 Виявлення рівня зацікавленості дітей молодшого шкільного віку у занятті народним танцем

На даному етапі експериментально-дослідницької роботи вивчався рівень зацікавленості дітей молодшого шкільного віку хореографічних колективів спортивного бального напряму «Сокіл» та естрадно-спортивного напряму «Райдуга» міста Дніпродзержинськ, Дніпропетровської області у занятті народним танцем. В експерименті загалом прийняли участь 40 вихованців молодшої групи вищеназваних колективів: 18 учасників від хореографічного колективу «Сокіл» та 22 учасника хореографічного колективу «Райдуга». Мета нашого дослідження полягала у тому, щоб з’ясувати обізнаність дітей молодшого шкільного віку з українським народним танцем. Початковим етапом у визначенні стану цього було проведення з дітьми бесід, аналіз яких дозволив визначити ставлення молодших школярів до танцювальної діяльності взагалі та особистого ставлення до народного танцю. Також було звернено увагу на їх знання в галузі національних хореографічних традицій. Спостереження за самим процесом танцювальної діяльності дітей, при виконання ними експериментальних завдань особлива увага приділялась виконанню вихованцями різних народних танців, а також танців, що є втіленням національних хореографічних традицій.

У результаті аналізу отриманих даних з’ясовано, що діти, безперечно, люблять танцювати. Відповідаючи на питання «Чи любиш ти танцювати і чому?», вони орієнтувалися на емоційні враження, спогади, пов’язані з власним досвідом («Мені стає дуже весело», «Полюбляю танцювати для батьків і друзів»). І лише окремі діти виявляли розуміння значення танців («Я хочу бути стрункою», «Я буду як балерина», «Хочу красиво ходити та гарно рухатися»). Одержані дані свідчать про те, що діти лише частково сприймають хореографічне мистецтво. Не змогли розповісти про те, що саме їм подобається у танцях 3% дітей («Не пам’ятаю», «Забув). У ході розмов було з’ясовано, що більшості дітей подобаються рухливі танці, що виконуються під веселу, жваву сучасну музику. Музика спокійна, лірична за характером викликає у окремих вихованців бажання слухати її, мріяти.

З’ясовуючи ставлення молодших школярів до народних танців, ми дійшли до висновку, що в цілому діти мають про них надто скромні знання. Вони говорили про народні танці як про гарні, майже завжди веселі, але при цьому більша частина дітей затруднялась із наведенням прикладів назв хореографічних композицій, а тим більше визначенням національної приналежності того чи іншого танцю. Це свідчить про те, що при організації процесу танцювальної діяльності вихованців педагоги частіше приділяють увагу лише музиці та рухам танцю свого стилю, а при вивченні українських народних танців майже зовсім не звертаються до його змісту та сюжету. В хореографічному колективі «Сокіл» недостатня увага приділяється назвам композицій, а тим більше історії виникнення того чи іншого українського танцю. Ця ситуація і призводить до відсутності у дітей яскравих вражень від виконання танців, емоційного ставлення до них. Дані опитування свідчать про те, що запас уявлень про народний танок обмежений і визначається швидше переглядом концертів, телепрограм, аніж власним досвідом, набутим на заняттях.

Дітям пропонувалося також назвати та показати рухи відомих їм народних танців. При цьому вихованці виконували рухи, що не мають яскравого національного забарвлення та можуть використовуватися у різних танцях (плескання, оберти, виведення ноги на каблук тощо). Більше того, при показі вони не використовували положень рук, характерних для тієї чи іншої національності. Танцюючи, діти основну увагу приділяли рухам ніг, повністю була відсутня робота тулубу, голови. На наш погляд, це пов’язано з тим, що на хореографічних заняттях дітей не знайомлять з особливостями виконання танців різних народів, а також не приділяють достатньої уваги характерним танцям свого регіону.

Рівень обізнаності дітей із народною хореографією

Зацікавлено діти описували предмети, з якими виконуються народні танці. Вони називали віночки, ложки, хусточки, квіти і т. ін. Це, на наш погляд, підкреслює доцільність використання атрибутики при організації танцювальної діяльності дітей молодшого шкільного віку. Танцювальні композиції, в яких присутні ті чи інші предмети, викликають у вихованців зацікавленість. Діти з більшим бажанням розучують їх та виконують з великим ентузіазмом та захопленням. Слід зазначити, що від художнього, образного оформлення також залежить виховне значення танцю. Гарно дібраний костюм та атрибутика привчають дитину входити у світ образів танцю, що має значний вплив на свідомість дитини, її виховання.

Під час розмови про українські танці більшість дітей відповіли, що «вміють їх танцювати», але характеризували їх як «не дуже цікаві». Багато опитаних не могли пригадати назви українських народних танців, які вони виконували на святах і концертах; дитячі враження не чіткі, уривчасті. Вихованці відновлюють у пам’яті окремі танці і лише ті, які виконувалися не дуже давно («Гопачок», «Козачок»). Це пов’язано з тим, що ознайомлення з українським танком на хореографічних заняттях проходить епізодично. Це також є причиною того, що діти не знають багатьох українських танців, дають їм характеристику, спираючись на ознаки, притаманні танцям й інших народів світу. Треба відзначити, що відсутність інтересу до українських танців спостерігалася особливо у хлопчиків. Хоча при правильному підході до ознайомлення дітей з національними хореографічними традиціями, український народний танок має зацікавити саме хлопчиків: історично склалося, що головна роль у ньому в більшості випадків належить чоловікові.

Вихованці мають уявлення про деякі українські танки, але рухи цих танців, як правильно, пригадати не можуть. Так, їм пропонувалося показати рухи українських танців, які вони колись виконували або бачили у виконанні інших. Треба зазначити, що основна частина дітей при цьому знову використовувала плескання, кружляння, пружні присідання. Лише деякі учасники колективів виконали «колупалочку» з характерно складеними на рівні грудей руками, притупи, присядку. Один із хлопчиків навіть намагався виконати складні технічні рухи, характерні для українського чоловічого танцю, пояснюючи, що «бачив їх на концерті». Отже, простежується недостатня обізнаність дітей з культурою свого народу, зокрема з хореографічними традиціями, що, звичайно, не може сприяти їх національно-культурному вихованню.

Невелику активність проявили діти, описуючи український народний костюм. Дівчата називали «віночок», а деякі хлопці згадали лише «широкі шаровари». Це доводить, що інформацією про національний костюм діти володіють недостатньо. Народне вбрання, як і танець, нерозривно пов’язане з традиціями, побутом, працею, культурою і мистецтвом народу. Знайомство з ним, безперечно, впливає на обізнаність дітей з національною культурою. Окрім цього, одяг не тільки створює певний настрій, а і тісно пов’язаний з танцювальною лексикою, характером того чи іншого танцю. Особливу зацікавленість у дітей викличе костюм, який, підкреслюючи національні особливості, має сучасне кольорове звучання. Так, після розгляду та обговорення українського національного костюму діти говорили про те, що він «дуже яскравий», «гарний», виявляли бажання його вдягнути. При цьому на прохання затанцювати у костюмі відгукнулася лише незначна частина опитуваних.

Одним з методів одержання даних, що характеризують участь дитини у танцювальній діяльності, були систематичні спостереження. Вони тривали під час проведення хореографічних занять. Аналіз спостережень свідчить, що на заняттях в основному всі дівчатка та хлопчики з радістю сприймають новий танець, причому інтерес дітей зростає по мірі ознайомлення з ним. Під час розучування та виконання рухів більшість дітей відчували себе на підйомі, намагалися старанно виконувати рухи, навіть звертали увагу на якість виконання («Я гарно танцюю?»). Але звістку про те, що буде розучуватися український танець, незначна кількість дітей віднеслися без інтузіазму. Треба зазначити, що тут інтерес дітей у процесі роботи спадав («Просто не хочу танцювати» «Я хочу бути Мушкетером, а не Козаком»). Деякі сприйняли звістку байдуже, пояснюючи це фізичним станом «Я погано почуваюсь», «Болить голова». Відмовилися без мотивування 3% дітей.

2.2 Визначити та обґрунтувати більш ефективні методи патріотичного виховання дітей українським народним танцем

Значну роль у залученні дитини до світу культури свого народу відіграє мистецтво, що розглядається вченими як засіб спілкування людей, фактор національної та інтернаціональної єдності. Мистецтво відрізняється від інших численних видів практичної діяльності людей тим, що пов’язане з відчуттями та емоціями. Так, Л. С. Виготський визначав мистецтво як «суспільну техніку відчуття», «сукупність естетичних знаків, спрямованих на те, щоб викликати у людей емоції» [17], а також підкреслював соціальну цінність художніх емоцій, викликаних мистецтвом. Спираючись на це положення, танцювальне мистецтво можна, безумовно, розглядати як один з найбільш дійових факторів формування гармонійно розвинутої, духовно збагаченої, а, отже, і патріотично спрямованої особистості.

Треба зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає культуродоцільність, тобто «відкритість» різних культур, є важливим засобом формування у дітей національної свідомості, розвитку їхньої художньо-естетичної культури. З огляду на це особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і кожний витвір народного мистецтва, є «плодом народної творчості, уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей художнього мислення народу». Виходячи з цього, використання танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності дітей молодшого шкільного віку, на наш погляд, сприяє створенню умов для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення дітей з розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект патріотичного виховання у процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у галузі національної культури. Такий підхід, на наш погляд, дає змогу дітям молодшого шкільного віку побачити та зрозуміти єдність національної танцювальної культури із світовою, сприяє формуванню різних пізнавальних інтересів, пробуджує чуттєвість, а також створює умови для розвитку танцювальної творчості.

Аналіз практики роботи хореографічних колективів «Сокіл» та «Райдуга» міста Дніпродзержинська, Дніпропетровської області показали, що ознайомлення дітей з українською танцювальною культурою носить поверховий характер, у репертуарі відсутні танці свого регіону, поняття «український танок» дається педагогами узагальнено, ознайомлення з традиціями й обрядами в учбових програмах відсутні.

Для рішення задач національного виховання ми би порадили види занять: інтегрованні, тематичні, творчі і пізнавально-виховні.

Ми визначили, що найбільш ефективними методами й прийомами, сприяючих освоєнню дітьми данної системи знань являється: наочний матеріал (альбоми з ілюстраціями українських костюмів, стенди із зображенням танцювальних епізодів), художнє слово (вірші, легенди, прислів'я про українські танці), бесіди о національній, танцювальній культурі, екскурсії в краєзнавчий музей, малювання на тему український танок, організація виставок із національною атрибутикою [22], рольові і сюжетні народні ігри («Подолянка», «А ми просо сіяли, сіяли», «Гра в калача», «Явір»), організація і проведення показу українського національного одягу, метод відкритої трибуни (кожен бажаючий може висловити свої думки, пропозиції, поділитися цікавою інформацією), самостійна робота, та робота з батьками (розучування, або повторення українського танцю, вірша чи пісні вдома) тощо.

Ці прийоми, на наш погляд, будуть сприяти формуванню у дітей зацікавленості й позитивного відношення до етнічної тематики, взагалі, і до українського танцю, в тому числі, що являється основою для емоційного компонента менталітету. [22]

Репертуар патріотичної спрямованості необхідно розкривати за допомогою танцювальних фестивалів, тематичних танців: «Ми — українці», «В родиннім колі ми усі єдині», «Колись історія назве наш час народженням людини», «Мій отчий край ні в чому не повторний», та інші. Важливу роль у формуванні патріота відіграє залучення його до участі у громадських акціях та ініціативах (благодійна допомога, екологічні та соціальні проекти тощо). Уміти визначати життєві проблеми своєї громади, прагнення до участі у їх розв’язанні є ознаками соціальної активності молодої людини не байдужої до свого народу. Доречним з боку хореографічних колективів для таких заходів буде: організація пропагандиського флеш-мобу, участь у благодійному концерті тощо.

Педагог, плануючи комплекс заходів з патріотичного виховання, має чітко орієнтуватись в термінах — патріот, патріотизм, патріотичне суспільство, патріотичне виховання. Сучасна законодавча і нормативна база в нашій державі визначає патріотизм як сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам’ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними. Вихованню саме такого патріота має сприяти й сучасна українська хореографія. Сьогодення ставить перед керівником колективу важливе і невідкладне завдання — виховати свідомого патріота рідної землі, який володіє всіма перерахованими вище якостями.

Розвиток позашкільної освіти передбачає включення проблематики формування патріотичності до дослідницьких програм та планів, відповідних навчальних курсів і методичних матеріалів, підготовку та перепідготовку педагогів, широке залучення неурядових громадських організацій та батьків.

Робота з педагогічними кадрами позашкільної освіти повинна бути спрямована на підвищення ними свого професійного рівня, на забезпечення розвитку творчого потенціалу колективу. Методична робота передбачає збагачення знань педагогів, посилення їхньої мотивації до патріотичної діяльності, залучення до науково-дослідницької та експериментальної діяльності з метою розробки інноваційних технологій патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Загальні висновки

Аналіз філософської, психолого-педагогічної, культурологічної літератури свідчить про існування певного протиріччя між потенційними можливостями хореографічного мистецтва, зокрема народного танцю, як ефективного засобу патріотичного виховання особистості, й обмеженим його використанням у педагогічному процесі школи та позашкільних закладів. Також наявне протиріччя між потребами суспільства в активізації естетичного, громадянського виховання, пропагуванні здорового способу життя й практикою сучасного виховання, яка характеризується невизначеністю шляхів патріотичного виховання дітей та недостатністю сучасних педагогічних досліджень проблеми патріотичного виховання, що значно обмежує можливості виховання громадянина-патріота.

З метою застосування традиційного масового досвіду виховання дітей необхідно врахувати низку передумов успіху, серед яких: з’ясування можливостей та ефективних шляхів реалізації прогресивних ідей української педагогіки в сучасній практиці; виокремлення способів встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою; аналіз значення тих чи інших явищ народного життя й визначення їх відповідності чи невідповідності сучасним завданням виховання; розкриття педагогічного потенціалу звичаїв і традицій в сучасних умовах; визначення доцільності нових методів, які сприяють вихованню довершеної особи українця.

Надзвичайно актуальною проблемою є розробка та впровадження нових дієвих форм, методів і прийомів патріотичного виховання молоді шляхом залучення їх до творчої діяльності в процесі занять народним танцем, що в свою чергу потребує методичного забезпечення педагогічного процесу. Саме це сприяє формуванню почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, гордості за його історичне минуле; розвитку кращих рис української нації - працелюбності, поваги до батьків та родини, свободолюбності, дбайливого ставлення до природи; ознайомленню, а згодом і детальному вивченню кращих зразків культурної спадщини народу, формуванню ціннісного усвідомлення її багатства та неповторності.)

Заняття народним танцем сприяють розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я підростаючого покоління, задоволенню естетичних і культурних потреб. Патріотична спрямованість виховного процесу на уроках народної хореографії, який реалізується шляхом індивідуального підходу до дитини, створює умови для формування здатності протидіяти проявам аморальності, бездуховності, антигромадської діяльності.

Для реалізації цього концепція національно-патріотичного виховання молоді зобов’язує забезпечити щорічне проведення обласних, міських, районних заходів з метою утвердження патріотизму, духовності, моральності та формування загальнолюдських цінностей підростаючого покоління. Серед шляхів реалізації концепції національно-патріотичного виховання підростаючого покоління чільне місце займає активізація діяльності творчих об'єднань, фолькльорних колективів, підтримка професійної та самодіяльної творчості учнів, зокрема і хореографічної. Активне залучення хлопчиків та дівчаток до вивчення культури, історії України, пропагування кращих здобутків національної культурної та духовної спадщини, забезпечення участі дітей у загальноміських заходах національно-патріотичного спрямування забезпечується активізацією діяльності закладів позаурочної та позашкільної освіти.

Отже, народний танець, є засобом патріотичного, естетичного, культурного розвитку особистості, а також його культуротворчого аспекту, спрямованого на формування базової культури майбутнього громадянина. Тому в процесі навчання хореографічного мистецтва українського народу зосереджується увага на особистості дитини як найбільшій цінності, враховуються її потенційні можливості. Цим забезпечується розвиток індивідуальних творчих здібностей учня, виховання орієнтується на вищі морально-духовні норми нації; формується повага до культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатність сприймати українську культуру як невід'ємну частину загальнолюдської. Крім того залучення дітей до народного танцю розвиває у вихованців відкритість, толерантність, ціннісне ставлення до національних ідей рідного народу, передбачає рівноправність всіх учасників танцювального колективу у процесі спілкування, Таким чином, активне залучення дітей до творчої діяльності на заняттях народним танцем, вдосконалення їх навчально-виховного процесу, спрямованого на виховання патріотизму молоді, сприятиме не лише особистісному розвитку дитини, а й значно розширить можливості та перспективи виховання патріотизму у підростаючого покоління.

Список використаних джерел

1. Сухомлинський В. О. Народження громадянина. Вибрані твори. В5-тит. — Т.3. — К.: Рад. шк., 1976. — 332 с.

2. Гнатюк В. М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи: методичний посібник. К.: Оріяни, 1998. — 224 с.

3. Харламов И. Ф. Педагогика: учеб. пособие. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высш. школа, 1990. — 302 с.

4. Державна національна програма «Освіта». Україна ХХІ століття" - К.: Освіта України. — 2002. — № 33. — 66 с.

5. Національна безпека України: стратегічні пріоритети та шляхи їх реалізаці: мат-ли «круглого столу"/ за заг. ред. О. В. Литвиненка. — К.: НІСД, 2011. — 64 с.

6. Аліксійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів засобами української народної музики: дис. … канд. пед. наук. — К., 2000. — 271 с.

7. Таранцева О. О. Формування фахових умінь майбутніх вчителів хореографії засобами українського народного танцю: дис. … канд. пед. наук. — К., 2002. — 224 с.

8. Чурпіта Т.М. Соціально-педагогічні проблеми розвитку творчої уяви молодших школярів засобами хореографічного мистецтва (на матеріалі використання казок): дис. … канд. пед. наук. — К., 1998. — 173 с.

9. Чорнобай В. С. Формування національної самосвідомості молодших підлітків засобами народної музично-пісенної творчості (в умовах взаємодії школи і клубних закладів): дис. … канд. пед. наук. — К., 1993. — 189 с.

10. Верховинець В. М. Весняночка. — К: Музична Україна, 1979. — 339 с.

11. Концепція позашкільної освіти й виховання. Інформаційний збірник Міністерства освіти України. — 1996. — № 7. — 88 с.

12. Закон України «Про позашкільну освіту» // Освіта України: Нормат.-прав. док. — К.: Міленіум, 2001. — 56 с.

13. Концепція національно-патріотичного виховання молоді // Наказ № 3754/981/538/4 від 27.10.2009 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

14. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні: постанова президії Академії педагогічних наук України від 1 липня 2004 року // Закони України. — 2007. — № 1−7

15. Вишневський О. Теоритичні основи сучасної української педагогіки — Д: Коло, 2006. — 604 с.

16. Зимина А. Н. Основы музыкального воспитания и развития детей младшего возраста. — М.: Владос, 2000. — С. 124−156.17. Выготский Л. С. Психология искусства. — М., 1968. — С. 17.

18. Балет: Энциклопедия / Гл. ред. Ю. Н. Григоровича. — М.: Советская энциклопедия, 1981. — С. 503.

19. Коментар до «Базового компонента дошкільної освіти в Україні» / Наук. Ред. О. Л. Кононенко. — К.: Дошкільне виховання, 2003. — 243 с.

20. Тараканова А. П. Костюми до шкільного свята. — К.: Радянська школа, 1985. — 48 с.

21. Шевчук А. С. Вплив українських музично-хореографічних традицій на музично-руховий розвиток дошкільників: автореф. дис. канд. пед. наук. — К., 2002. — 20 с.

22. Мартыненко Е. В. Украинская народная хореография как средство формирования основ национального менталитета у детей младшого школьного возраста /Мартыненко Е.В., Козлик С. Г. — Д.: Ландон — ХХІ, 2010. — 20 с.