Поль Верлен

Л. М. Кривцун ПОЛЬ ВЕРЛЕН Поль Верлен — видатний французький поет другої половини.

ХІХ століття.

Мета: ознайомити учнів із життєвим: та творчим шляхом поетадати початкові відомості про імпресіонізмрозвивати пізна­вальний інтерес учнів до мистецтва, зокрема до живопи­сувиховувати любов до поезії, вміння бачити прекрасне.

Обладнання: портрет поетавиставка книг, репродукції картин К. Моне «Стіг сіна у Живерні», «Руанський собор увечері», «Бульвар капуцинок у Парижі», «Куточок саду у Монже-роні», «Скелі у Бель-Іль», О. Ренуара «Дівчина з віялом», «Дівчата у чорному», «Етюд до портрета актриси Жанни Самарі».

Тип уроку: прес-конференція (урок формування теоретико-літе-ратурних понять).

Завдання для творчої групи: один учень виконує роль поета, інші готують запитаннядва учні готуються до ролі мис­тецтвознавців (імпресіонізм К. Моне, О. Ренуара).

Зміст уроку.

І. Актуалізація опорних знань та чуттєвого сприйняття учнів.

Вчитель.

Квітневого дня 1896 року Василь Стефаник пише лис­та до свого друга Вацлава Морачевського: «За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і бесконечне, що дряпане пером по папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я незугарен.

Тихі ридання.

Сумно ридає.

Осінь вогкая, Серце дрож обіймає,.

Дика ж розлука, Що на нім грає.

Блуджу зболений ;

Світом зболеним, Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів'ялий".

Невідомо, чи Стефаник знайшов цей переспів Верленової «Осінньої пісні» в якомусь тогочасному галицькому журналі, чи, може, користуючись польським або німець­ким перекладом, сам переказав вірша, що так припав йому до вподоби. Хоч як би там було, але дуже цікаво те, що він, майстер відображення трагічних настроїв, знайшов у французького лірика найкращий вираз того, що сам, як йому здавалося, не міг у той момент висловити. Цей факт, окрім всього іншого, свідчить, що лірика Верлена, минаю­чи мовні бар'єри, торує дорогу до людського серця. В українській літературі його поезію почали перекладати досить рано й охоче. І якщо інтерес Стефаника до його позначився тільки на приватному листуванні, то Павло Грабовський, мабуть, перший переклав твори Верлена мо­вою поезії:

Хмура осінь. Голосіння Безвідрадне, світове Зворушає знов боління, Моє бідне серце рве.

Проминуло життя втішне;

Ледве дишу, весь поблід.

Спогадавше про колишнє,.

Гірко плачу йому вслід.

Що ж? До краю треба плутать, Вітер лютий дме в кістки, Мов те листя мене крутить Та швиря на всі боки.

Переклад «Осінньої пісні», яка ятрила душу Стефани­ка, з’явився 1897 року. Наступного — два вірші Верлена переклав і опублікував Іван Франко. Нині ж кількість українських перекладачів Верлена переступила межу двох десятків, а «Осіння пісня» перекладена понад десять раз. Найновіша збірка поета надрукована 1968 року видавниц­твом «Дніпро». Ця книжка побачила світ завдяки найяс­кравішим митцям українського перекладу — Максиму Рильському, Миколі Лукашу та Григорію Кочуру. Деякі з перекладів віршів Верлена можемо побачити на нашій ви­ставці.

А тепер дозвольте познайомити вас із нашим гостем — Видатним французьким поетом другої половини XIX сто­ліття, одним із зачинателів символізму — Полем Марі Верленом.

ІІ. Бесіда-інсценізація зустрічі з поетом.

Учні й учитель задають запитання, а десятикласник, який виконує роль поета, відповідає.

Вчитель. Пане Верлен, ви прожили довге і не дуже радісне життя. Але в народі говорять, що людина живе лише в ті моменти, які назавжди залишаються в пам’яті. Які моменти життя тримає ваша пам’ять?

Поль Верлен. Моє дитинство залишило в пам’яті тільки нескінченні переїзди з одного містечка до іншого, бо народився я в сім'ї військового інженера, і тому моя родина весь час мандрувала. Мандрівне життя скінчилося, коли ми переїхали до Парижа. 1862 року я закінчив ліцей і вирішив вивчати юриспруденцію в універси­теті, але моє захоплення наукою швидко минуло, до того ж батько вийшов у відставку і матеріальний ста­ток нашої родини похитнувся. Мені довелося піти пра­цювати дрібним службовцем у Паризькій міській ра­туші.

Вчитель. Коли ви відчули потребу писати вірші?

Поль Верлен. Я рано відчув любов до поетичного слова. Ще навчаючись у ліцеї, почав писати вірші і навіть один з них — «Смерть» насмілився надіслати метру французької поезії і прози Віктору Гюго. А 1863 року вперше мій вірш було надруковано. Це був сонет «Пан Прюдом».

Вчитель. Як ви зблизились із поетичною групою «Парнас»?

Поль Верлен. Під час відвідування літературного салону я зустрівся з Леконтом де Лілем. Він був духовним вождем поетичної групи «Парнас». Ця зустріч мала велике значення для моєї подальшої творчості: я вирішив приєднатися до парнасців. В їхніх збірках «Сучасний Пар­нас» друкувалися і мої вірші.

Вчитель. Які естетичні принципи проголошували парнасці?

Поль Верлен. Ідеалом парнасців була безстороння, об'єкти­вістська поезія, прекрасна за змістом і формою. Своїм головним завданням ці поети вважали створення «чистої поезії» та ідеальної поетичної форми. Проте моя безсторонність була вдаваною: крізь ажурне плетиво ство­рених образів проривалася моя особистість. Це яскраво свідчило про те, що моя рання творчість зазнала впливу романтиків.

Вчитель. Шарль Бодлер — це помітне явище не лише у французькій, а й у всесвітній літературі. Яку роль і відіграла у вашій творчості, пане Верлен, збірка Ш. Бодлера «Квіти зла», адже вона шокувала тогочасне суспільство?

Поль Верлен. Ім'я бунтівного, шокуючого, поетичного Шарля Бодлера назавжди залишиться у літературі. У збірці «Квіти зла» показано трагічну несумісність дійсності та ідеалу. Похмура і пригнічуюча атмосфера цього твору не тільки вразила мене, але й спонукала піти далі і в іншому напряму — куди навертали й великі французькі живописці-імпресіоністи. В цей пер­іод з інтервалом у два роки виходять мої збірки «Сатурнічні поезії» (1866), «Вишукані свята» (1868), «Доб­ра пісня» (1870). Широкого розголосу вони не мали, проте створили мені гарну репутацію в літературних колах і здобули прихильність відомих письменників, серед яких були Анатоль Франс і Віктор Гюго.

Вчитель. Початок сімдесятих років був переломним в історії не тільки Франції, а й всієї Європи. Що відбувалося у вашому житті у цей період?

Поль Верлен. 1870 року я одружився, сподіваючись на подружнє щастя та сімейний затишок. Але цим надіям не судилося втілитися. Спочатку їх похитнула Паризька Комуна, в дні якої я, найчервоніший із червоних, брав участь у роботі бюро комунарської преси в революцій­ному уряді. Комуна була розгромлена. Рятуючись від переслідувань, я покинув домівку, дружину, сина й виїхав із Франції. Але була ще одна причина мого від'їзду. У дні Паризької Комуни я познайомився з юним поетом Артюром Рембо. Між нами склалися більш ніж приятельські стосунки, тому, щоб не компромету­вати свою родину, я розлучився з сім'єю і з ним поїхав до Бельгії.

Вчитель. Чи можна Артюра Рембо вважати вашим «чор­ним генієм»?

Поль Верлен. І так, і ні. Між нами деякий час були дружні, дуже міцні стосунки. Нас об'єднувала спільність духовних інтересів, глибоке розуміння один одного, проте обидва ми були пристрасними, неврівноваженими натурами. Тому через деякий час почали виникати суперечки: богемне життя, звістки про терор на батьківщині після розгрому Паризької Комуни впливали на наш психологічний стан. Під час однієї сварки я, перебуваючи в дуже збудженому стані, поранив Артю­ра Рембо пострілом із револьвера, за що мене було за­суджено брюссельським судом до дворічного ув’язнен­ня. До того ж суд дізнався про моє комунарське минуле. Саме тоді, коли я сидів у в’язниці, з’явилася четверта моя збірка- «Романси без слів» (1874). Там же я дізнався, що дружина подала на розлучення.

Вчитель. Перебування у тюрмі змінило ваші погляди на життя?

Поль Верлен. Так, я намагався повернутися до Бога, до віри, до сім'ї. Мої релігійні настрої позначилися на поезіях, що ввійшли до збірки «Мудрість» (1881). Вий­шовши з в’язниці, я намагався влаштувати своє жит­тя: стати хліборобом, помиритися із дружиною, повер­нутися до родини. Зрештою, я приїхав у Париж і цілком віддався літературній праці.

Вчитель. Пане Верлен, як ви сприйняли свою шалену по­пулярність?

Поль Верлен. Несподівано для самого себе я опинився на чолі плеяди молодих поетів. Журнали й видавці нав­випередки друкували не тільки все, що я писав, але й кинулись передруковувати написане й видане раніше. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1894 року, по смерті Леконта де Лілля, за мене було подано найбільше голосів і обрано «королем поетів».

Проте визнання до мене прийшло надто пізно: здо­ров'я погіршилося внаслідок безладного богемного життя і згубного впливу алкоголю. Останні мої поетичні твори — свідчать про болісне сприйняття запізнілої популярності.

Підсумки.

Вчитель.Дякуємо, пане Верлен, за те, що погодилися зустрітися з нами та відповісти на наші запитання.

8 січня 1896 року, на 52-му році життя, Верлен помер. Письменник-реаліст Жуль Ренар зазначив у своєму щоденнику: «від Верлена не залишилося нічого, крім на­шого культу Верлена».

За словами відомого російського поета Валерія Брюллова, Верлен був одним із найсуб'єктивніших поетів в історії літератури. Про щоб він не писав, все забарвлене його меланхолією, неясною тугою. Погляд поета на світ і нагадує полотна художників-імпресіоністів. Докладніше про імпресіонізм розкажуть наші шановні «мистецтвознавці».

III. Імпресіонізм у живописі.

Перший учень-«мистецтвознавець».

Імпресіонізм став закономірним логічним завершен­ням пошуків нового мистецького змісту, які були пов’я­зані з могутнім рефлексійним рухом у мистецтві ХІХ століття. Цей напрям з’явився у кінці 60-років XIX століття у французькому живописі і протистояв офіційному мистецтву. Художня критика дала йому на­зву «імпресіонізм» (від фр. — «враження»). Історія цієї назви пов’язана з першою виставкою «Анонімного товариства художників, живописців, скульпторів та граверів», яка відбулася у Парижі 1874 року. Серед її численних учас­ників були Клод Моне, Едгар Дега, Огюст Ренуар, Каміль Щссаро та Альфред Сіслей — художники, які найбільш послідовно втілювали принципи нового напряму. Критик Луї Леруа, іронічно обґрунтовуючи підпис під картиною К. Моне «Імпресія. Схід сонця», назвав нову мистецьку концепцію «імпресіонізмом», а свою статтю озаглавив «Виставка імпресіоністів». Стаття Леруа стала відомою, термін «імпресіонізм» почали активно вживати, і врешті решт він був прийнятий самими художниками. Третя виставка 1877 року вже офіційно називалася «Виставка імпресіоністів».

Основним завданням митця живописці вважали найприродніше відобразити зовнішній світ, витончено переда­ти свої миттєві враження, настрої. «Я малюю те, що зараз відчуваю», — зізнався К. Піссаро.

Пейзажі імпресіоністів, які вони створювали на відкри­тому повітрі, дивують яскравою звучністю кольорової гами, прозорістю тонів, умінням передати гру світла.

Другий учень — «мистецтвознавець» представляє репро­дукції картин художників-імпресіоністів К. Моне та О. Ренуара.

Одним із провідних майстрів імпресіонізму був Клод Моне (1840−1926). Він багато і плідно працював у галузі пейзажу. Моне та близькі до нього художники — Ренуар, Піссаро та Сіслей — звернули увагу на те, що один і той же пейзаж здається зовсім іншим у сонячний або похму­рий день, у ранішньому або вечірньому світлі. Вони по­мітили також, що тіні від предметів не чорні, а мають забарвлення, тому ці художники майже не використали чорний колір.

Моне зображував пейзажі різного часу доби. Саме такі його серії «Стіг сіна» та «Руанський собор». Живописецьудово вмів передавати на полотні пекуче марево літнього пвя чи вологий сніг м’якої французької зими. Подивіться репродукції картин «Руанський собор увечері», «Бульвар лапуцинок у Парижі», «Куточок саду в Монжероні», «Скелі «Бель-Іль», «Стіг сіна у Живері».

Життєрадісне світосприйняття, яке було властиве для цього напряму, особливо помітне у творчості Огюста Рену-ара (1841−1919), одного із значних представників імпре­сіонізму. Художника приваблювали молоді, свіжі облич­чя, природні пози. Здебільшого в його портретах відсутня психологічна глибина, але подібність до оригіналу в них тонко помічена, приваблює живий блиск очей, ніжне світло навколишніх яскравих тонів на шкірі обличчя. Саме та­кими є картини «Дівчина з віялом», «Дівчата в чорному», «Етюд до портрета актриси Жанни Самарі».

Імпресіоністам належать видатні досягнення в передачі світла, кольору, тону. Розглядаючи репродукції картин художників-імпресіоністів, зверніть увагу на відсутність контрасту в кольорах, розмитість і тонке поєднання барв, використання відтінків, півтонів. Для посилення ефекту породження кольору з білого живописці використовували білі рами до своїх картин. Видатний російський пись­менник Л. Толстой свого часу підмітив одну з характер­них рис їх стилю: «Дивишся, як людина нібито без усякого розбору маже фарбами, що потрапляють їй під руку, і жодного нібито зв’язку ці мазки між собою не мають Але відійдеш на деяку відстань, подивишся — і загалом вимальовується цілісне враження». Творча спадщина імпресіонізму міцно увійшла до скарбниці світової культури.

Висновки вчителя.

Поль Верлен — дуже своєрідний поет, трагічність світосприйняття якого пов’язана із трагізмом його епохи і з обставинами невлаштованого богемного життя. Поетичні замальовки природи Верлена справедливо називають «пей­зажами душі». Для поета природа і душа — тотожні по­няття, вони ніби розчиняються одне в одному.

Закінчити наш урок дозвольте віршем Поля Верлена «Тривога».

(Читає напам’ять учень).

Природо, не торка мене твоя краса ;

Ані ліси й поля з їх гойними дарами, Ані веселчасті ранкові панорами, Ні журних вечорів торжественна яса.

Мені смішні усі мистецькі чудеса, Поезія, і спів, і древні грецькі храми, Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами, Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса.

Не вірю в Бога я, глузую із людей, Все заперечую — знання, мораль, ідеї…

Любов? Не хочу знать тих вигадок старих.

Життям утомлена, пройнята жахом смерті,.

Моя душа — мов бриг, що поміж хвиль і криг Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

(Переклад М. Лукаша).

Уроки 2-З

Основні естетичні принципи та поетичне новаторство поезії Поля Верлена, одного із зачинателів символізму.

Мета: з’ясувати основні естетичні принципи поезії П. Верленазакріпити відомості про характерні ознаки символізмупродовжити роботу над характерними ознаками імпресі­онізмувиявити особливості лірики П. Верлена та літе­ратурних перекладіврозвивати навички аналізу лірич­ного творувиховувати любов до поетичного слова.

Обладнання: грамзаписи музичної п'єси К. Дебюссі «Море» та «Сентиментальної прогулянки» Д. Тухманова із платівки «Хвилями моєї пам’яті», надруковані літературна анкета та підрядник, переклади Г. Кочура й М. Лукаша вірша «Осіння пісня», посібник-хреетоматія із зарубіжної літе­ратури для 10-го класу.

Тип уроку 2: вивчення художнього твору.

Тип уроку 3: компаративний аналіз вірша.

II. Актуалізація опорних знань і чуттєвого сприйняття учнів, робота з художнім текстом.

1. Вчитель пропонує 2−3 учням прочитати підготов­лені поезії Поля Верлена (за бажанням).

2. Відповіді на запитання домашнього завдання:

— У чому близькі поезія П. Верлена та картини художників-імпресіоністів?

(Відповіді учнів).

Вчитель.

Дійсно, теми віршів Поля Верлена — глибоко особисті. Поет любить зображувати дощ, тумани, сутінки. Розмита лінія у нього панує над чітким контуром, відтінок — над яскравим кольором, світлотінь — над світлом і тінню, півтон — над виразним тоном. Як у художників-імпресіоністів, предмети в його поезіях наче розчиняються у дри­жанні мінливого повітря, що їх оточує. Його вірші - це безпосередні миттєві враження від баченого. Послухаємо деякі вірші П. Верлена.

Учні виразно читають вірші «Мій звичний сон», «В серці і сльози і біль…», «Нічний ефект». Бесіда:

1. Який настрій створюють вірші Верлена?

2. Чи відчули ви у віршах ритміку, строфіку, звуко­пис, римування? Які висновки ви можете зробити?

3. Яка важлива риса притаманна всім цим віршам? (імпресіонізм).

III. Поглиблене сприйняття нового матеріалу.

Імпресіонізм — поширене явище, воно характерне для всього мистецтва в цілому: і для живопису, і для літератури, зокрема для поезії. Чи був імпресіонізм в музиці?

а) Звучить уривок із п'єси К. Дебюссі «Море».

Учень — «музикознавець»:

Імпресіонізм виявився плідним і для музики (Моріс Равель, Клод Дебюссі, Джакомо Пучіні та ін.). Музичну п'єсу «Море» К. Дебюссі, яка зараз звучить, можна на­звати класичним зразком імпресіонізму в музиці. Він не пов’язаний з якимись подіями, фактами, це не реалі­стичний опис, у ньому тільки колорит, рух і навіюван­ня. К. Дебюссі зазначав: «Це мистецтво вільне, іскристе, мистецтво вільного повітря, мистецтво, порівняне зі сти­хіями, вітром, небом, морем! Я тільки намагаюся вирази­ти з найбільшою щирістю відчуття і почуття, які переживаю: інше мало що для мене важить». Клод Дебюссі (1862−1918) — відомий французький композитор, піаніст, диригент, критик. Музичну освіту отримав у Па­ризькій консерваторії. Декілька разів був у Росії, де ви­конував свої твори. В історію музики увійшов як осно­воположник імпресіонізму. Його творчості притаманна яскрава самобутність, поетичність, переживання світлих, радісних емоцій, тонкого звукопису, різноманітності ко­льорів. Намагаючись відтворити у звуках миттєві почут­тя, швидкоплинні враження, найтонкіші відтінки емоцій, риси пейзажу, Дебюссі поновив засоби музичної вираз­ності, збагатив звукову (особливо оркестрову) палітру, створив нові види творів.

б) Звучить вірш «Ті руки, що були моїми…».

Вчитель.

— Які почуття викликає цей вірш?

(Сум, ніжністьвін дуже мелодійний).

Вчитель.

Поєднання мелодійності, простоти й ліризму — цих важливих рис поезії П. Верлена — вабило багатьох ком­позиторів. Його вірші поклали на музику митці різних поколінь — від сучасників поета композиторів Дебюссі та Равеля до наших сучасників — українця Бориса Буєвського та росіянина Давида Тухманова. Послухайте «Сен­тиментальну прогулянку» Д. Тухманова на вірш П. Вер­лена.

Звучить грамзапис «Сентиментальної прогулянки» Д. Тухманова.

Вчитель.

— У процесі роботи ми повинні з вами заповнити таб­лицю «Визначні риси поезії П. Верлена» (див. далі).

— Які з цих рис ви вже записали? (Імпресіоністичність, ліризм).

в) Учень читає вірш «Поетичне мистецтво». І Вчитель.

— Які вимоги ставить поет до поетичного слова?

(Найперше — наблизити поезію до музики. Поет надає перевагу відтінкам, півтонам перед виразно означеним кольором. Це єднає його вірш, із імпресіонізмомпоет виступає проти раціоналістичної поезії, радить не звірятися на риму, ритм брати невиразний, плинний, прагну­ти до поєднання неясного з точним).

— Як ви розумієте останній рядок вірша?

(Поет іронічним вигуком закінчує останню строфу вірша: «А решта все — література». Він зневажливо нази­ває літературою все неживе, штучне, книжне, позбавлене свободи й почуттів, все, що протистоїть справжній поезії).

Висновки.

Вірш «Поетичне мистецтво» можна назвати віршовою декларацією П. Верлена, де поет сформулював вимоги до поезії та поета. Ці вимоги збігалися з пошуками молодих поетів, котрі виступали як представники імпресіонізму та символізму. Отже, немає нічого несподіваного в тому, що цей вірш перетворився на своєрідний літературний мані­фест символістів та імпресіоністів. «Найперше — музика у слові!» — проголошує поет, але ця музичність не тільки винахід талановитого поета-реформатора, а й продовжен­ня традиції попередників поета, зокрема поетів-«парнасців».

— У чому, на вашу думку, полягає ця музичність?

(В поезіях Верлена відсутні різкі, негармонійні звуки, зву­косполучення, використано багато аліпгерації (збігу приголос­них) та асонансів (збігу голосних). Поет дивовижно поєднав звуки й почуття, слова й емоції. А сама французька мова на­прочуд мелодійна, тому що в ній багато сонорних звуків).

Вчитель.

Саме у музичності одна із причин складності перекладу верленівських віршів. Дуже багато нового П. Верлен вніс у поетичну техніку. Тут і вигадливість у побудові строфи, і незвичність у римуванні, і вишуканість, яка ледь не ме­жує з недбальством. Російський поет Борис Пастернак у статті про Верлена зауважував, що поет «надавав мові, якою писав, тієї безмежної свободи, яка і була його відкрит­тям у ліриці і на яку можна натрапити тільки у майстрів прозового діалогу в романі чи драмі. Паризька фраза в усій її незайманості й чарівній влучності влітала з вулиці й лягала у строфу цілком, без найменшого зусилля, як мелодичний матеріал для всієї наступної побудови». Це, звичайно, створює великі труднощі для перекладу поезії П. Верлена будь-якою мовою.

IV. Особливості перекладу віршів П. Верлена. Порівняльний аналіз.

Вчитель.

— Давайте порівняємо підрядник (дослівник) вірша «осіння пісня» й переклади М. М. Лукаша та Г. Кочура (на столах у учнів заздалегідь надруковані підрядник та переклади «Осінньої пісні»).

— Порівняйте варіанти підрядника та перекладів. Вкажіть художні особливості кожного з них. Яку картину осені змалював поет?

(Осінь — це пора року, бо вірш називається «Осіння пісня». В підряднику «скрипки осінні», в перекладах: «скрипки листопада», «струн осінніх», «вітер лихий» — у підряднику, в перекладах: «вихровий вир», «під вітру свист», «пожовклий лист» — у підряднику, в перекла­дах: «жовтий лист», «з жовклим листям»):

— Яке ще значення має словосполучення «осіння пісня»? (Осінь — це схил життя, «осіння пісня» — це прощальна пісня. Людина відчуває свою смерть, закінчує свій життєвий шлях, живе спогадами про минуле: у підряднику — «я згадую колишні дні», в перекладах: «линуть думки в давні роки мрій дитинних», «як дні ясні, немов у сні, пригадаю»).

— Які ще образи створюють картину близької Смерті лірич­ного героя?

(«Дзвонить годинник», що змушує героя аж задихатися і бліднути — у підрядникупереклад: «з імли — б'є годинник» (у Г. Кочура). Про близьку смерть свідчить і останній образ у підряднику: «І я виходжу На вітер лихий, Що носить мене Туди-сюди, Наначе Пожовклий лист», у перекладах трагізм фіналу пом’якшується: «Вихровий вир — Крутить, жене, Носить мене з жовтим листям» (у Г. Кочура), «…Мов жовклий лист Під вітру свист — В безвість лину» (у М. Лукаша).

З якими почуттями пов’язане слово «осінь»?

(Осінь — це самотність, туга, смуток, холод, невлаш­тованість. Про це свідчать слова «томлінням одноманіт­ним», «довгіридання» -у підряднику- «ягать», «тужний хлип», «тремчу, ридаю» -у М Лукаша, «топлять в журбі, голосіннях» — у Г. Кочура. Назва вірша «Осіння пісня» ще асоціюється із фразеологізмом «осінь на душі»). — Доведіть, що перед нами не просто осінній пейзаж, а.

«пейзаж душі».

(Про осінню природу написано дуже багато, пригадай­мо лише чудові рядки О. С. Пушкіна:

Унылая пора, очей очарованье!

Приятна мне твоя прощальная краса.

Люблю я пышное природи увяданье В багрец и золото одетые леса.

Та у вірші П. Верлена перед нами не лише замальовка осінньої природи: тут мало використано епітетів, серед них немає жодного кольорового. Поет зображує стан душі: від сумної ноти, що долинула із зовнішнього світу і знай­шла відгук у серці (перша строфа) є перехід до неясної загрози загибелі - і відповідь: ридання (друга строфа), в кінці відчувається щось трагічне (третя строфа).

Сюжетну напругу короткого вірша можна порівняти з наростанням напруги і розв’язкою трагедії. Яка саме тра­гедія відбулася: втрачене кохання, крах життя, хвороба чи старість, — ми не знаємо, але це не зменшує емоційної дії, посиленої музикою вірша, бо ліричне слово П. Верле­на має сугестивну (навіювальну) силу, бо діє не стільки своїм прямим предметним значенням, скільки смисловим ореолом, якій «навіює» чи «підказує» ті чи інші настрої, образи. Це ще одна із головних особливостей лірики Поля Верлена, яка робить поета близьким до символістів, хоч сам поет відхрещувався від своєї причетності до символіз­му, а тим більше від лідерства в ньому. Пригадайте визна­чення поняття «символізм».

Символізм (від грецьк. — «знак», «символ», «озна­ка») — напрям у європейському мистецтві, який з’явився 1870 року, зосереджений переважно на художньому зобра­женні за допомогою символу, тобто знака, багатозначно але­горичного, абстрагованого образу. Символізм пов’язаний із ідеалістичним світосприйняттям, з культом індивідуалізму і повної свободи особистості, з уявленням про те, що мис­тецтво вище ніж вульгарна реальність.

Висновки.

«Осіння пісня» П. Верлена — це вдале поєднання імпре­сіоністичного «пейзажу душі» та музичного слова. Крім того, аналізуючи і порівнюючи підрядник і два переклади, пересвідчуємося, що дійсно маємо професійні перекладні твори: майже не втрачається лексика, зберігається розви­ток дії, строфіки, метрики, ритм. Зберігається у перекла­дах і верленівська музичність. Алітерації, асонанси пра­цюють тут як в дослівнику, так і в перекладах, та чарівності верленівському віршу надають домінуючи носові (сонорні) звуки. Так, читаємо у Г. Кочура: «неголосні млосні лісні струн осінніх, в голосіннях, годинник, дитинних».

V. Підсумкова робота за таблицею. Визначні риси поезії П. Верлена.

Поезія це своєрідний камертон душі людини, її настрою, почуттів, тому в своїх творах-мініатюрах ви спробуєте ви­значити, чим близька вам поезія П. Верлена.

Не дивно, що поезією Верлена захоплюватися і представники «срібної доби» російської поезії, і укра­їнські поети з покоління «розстріляного відродження», бо вона назавжди увійшла до скарбниці світової культури. Закінчить нашу розмову про поезію Поля Верлена вірш Ліни Костенко.

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем,.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.

І плаче коник серед трав — нема мелодій.