Система обробітку ґрунту в полях нової сівозміни

Зміст

Вступ

1. Природо-економічні умови господарства

1.1 Загальні відомості про господарство на період складання проекту

1.2 Агрокліматичні умови розташування господарства

1.3 Агрохімічна та агрофізична характеристика ґрунтів та рекомендації по їх раціональному використанню

2. Експлікація і трансформація земельних угідь

3. Існуюча система сівозмін у господарстві

4. Обґрунтування та проектування нової системи сівозміни для господарства

4.1 Структура посівних площ у господарстві на рік виконання курсової роботи, врожайність с/г культур за останні три роки та планова врожайність на рік освоєння сівозміни

4.2 Поголів'я та виробництво продукції тваринництва за перспективним планом

4.3 Потреба в продукції рослинництва на рік освоєння нових сівозмін

4.4 Структура посівних площ на рік освоєння сівозміни

4.5 Організація нових сівозмін та їх агротехнічне обґрунтування

5. Введення та освоєння сівозмін

5.1 План освоєння нової сівозміни

5.2 Ротаційна таблиця нової сівозміни

6. Система обробітку ґрунту в полях нової сівозміни

7. Система захисту посівів с/г культур від бур’янів

7.1 Система запобіжних заходів захисту від бур’янів

7.2 Система знищувальних заходів захисту від бур’янів

7.3 Система спеціальних заходів захисту від бур’янів

8. Економічна оцінка існуючої в господарстві сівозміни і нових, що запроектовані для освоєння Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ

Землеробство — це наука про раціональне використання землі та захист її від ерозії, про закономірності відтворення родючості ґрунту і заходи його ефективного використання для отримання високих і сталих урожаїв.

Землеробство вивчає заходи використання водного, повітряного і поживного режимів ґрунту за допомогою механічного обробітку, сівби і садіння культур, раціонального підбору, розміщення і чергування культур в сівозмінах, заходи підвищення родючості ґрунту, заходи щодо усунення чи ослаблення негативної дії факторів, які призводять до зниження урожаю.

Аграрна реформа в Україні успішно триває. В основному завершено паювання землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств — їхні члени отримали земельні сертифікати та визначилися із своїми майновими частками. Нещодавно Верховною Радою було прийнято Земельний кодекс, що стало визначною подією у становленні ринкових відносин в аграрному секторі.

Але аграрний сектор України ще характеризується дефіцитом якісного продовольства, нічим не виправданими величезними витратами на виробництво сільськогосподарської продукції та демографічним дисбалансом. Розв’язати ці проблеми традиційними методами неможливо. Потрібні принципово нові підходи, що ґрунтуються на всебічному аналізі економічної ефективності сільськогосподарських підприємств.

З переходом до ринкових відносин необхідно вміло орієнтуватись на ринку сільськогосподарської продукції, ефективно управляти та розпоряджатися виробничими, кадровими та фінансовими ресурсами підприємства, кваліфіковано оцінити та вміти запобігти можливим негативним чинникам навколишнього середовища. Саме розуміння ринкового середовища, правильно спланована маркетингова стратегія, ефективне використання всього ресурсного та технологічного потенціалу підприємства можуть принести господарству очікувані прибутки.

Завдяки економічно обґрунтованому розширенню асортименту виробленої сільськогосподарської продукції, впровадженням сучасних технологій, систем сівозмін та нових сортів сільськогосподарських культур, налагодженню нових каналів збуту продукції приватні сільгосптоваровиробники отримають можливість підвищити прибутковість власного виробництва.

Нині виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції можливе лише на основі всезростаючої культури землеробства. Підвищення родючості ґрунтів є необхідною умовою для запровадження передових агротехнологій при раціональному використанні місцевих ґрунтово-кліматичних ресурсів, засобів інтенсифікації та системи сівозмін.

У сучасному землеробстві з поглибленням процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива та зрошення, ні пестициди, що застосовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, не дають можливості повністю уникнути бур’янів, шкідників та хвороб. Крім того, на дуже удобрених, зрошуваних ділянках створюються сприятливіші умови для розвитку бур’янів і хвороб.

Зниження врожаю низки культур за беззмінного вирощування є наслідком однобічного використання поживних речовин ґрунту, нагромадження в ньому шкідників і збудників хвороб, а також продуктів життєдіяльності рослин і ґрунтових мікроорганізмів.

Недостатня кількість інформації та наукового обґрунтованого тлумачення причин негативних наслідків порушення правил чергування культур, значне збільшення кількості бур’янів, шкідників та хвороб, що призводить не лише до зниження врожаю, а й до погіршення його якості.

Розділ 1. Природно-кліматичні умови господарства

1.1. Загальні відомості про господарство на період складання проекту

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю — СТОВ ім. Шевченка було засноване 22 лютого 2000 року. Дане підприємство після реформації має шість засновників. Головою правління є Дунь Лідія Степанівна.

Підприємство розміщене в східній частині Вінницької області на південний схід від обласного центру м. Вінниця. Відстань від господарства до обласного центру 75 км. Виробничий підрозділ розміщений на території села Борисівка на відстані 3 км. від районного центра м. Іллінці. Шляхи сполучення з районними та обласними центрами — це дороги з асфальтним покриттям; відстань до найближчої залізничної станції в місті Липовець — 18 км.

Товариство розміщене в Лісостеповій зоні з помірно континентальним кліматом. Середньорічна кількість опадів 459 — 550 мм ртутного стовпчика. Середньорічна температура 5 — 8, до 10, кількість без морозного періоду 135 днів. Глибина промерзання ґрунту 50 — 80 см. Переважають такі типи ґрунтів як чорноземи, сірі-лісові та темно-сірі. Стосовно рельєфу — територія СТОВ представлена слабо похилими чи пологими схилами.

Господарство має такі виробничі підрозділи: підрозділ рослинництва, підрозділ тваринництва, допоміжні бригади. Усі вони розміщені біля центру управління, лише свиноферма розміщена на відстані 3 км.

Основні пункти реалізації продукції рослинництва такі як: цукровий завод «Агросімекс» міста Іллінці, зерно спиртовий завод міста Немирів, на відстані 30 км, а також Сорочинський мукомельний комбінат за 14 км.

СТОВ імені Шевченка створено відповідно до закону України «Про підприємництво», «Про колективне сільськогосподарське підприємство» указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 1 жовтня 1999 року та інші.

СТОВ є юридичною особою і має розрахункові та інші рахунки у банку, печатку, штампи, бланки, статут та ін. У виробництві беруть участь безпосередньо 163 працівники. Середній вік працівників відділу рослинництва 35 — 40 років. У господарстві також наявні працівники, що працюють тут понад 25 років.

1.2 Агро кліматичні умови розташування господарства

1. Сума атмосферних опадів за рік — 413 мм (середня багаторічна кількість, мм — 562);

2. Середня багаторічна температура повітря, °С — 7,9°С;

3. Дата останніх весняних заморозків — середина травня;

4. Дата перших осінніх заморозків — кінець вересня;

5. Тривалість без морозного періоду, днів — 160 (третя декада квітня по перша декада жовтня);

6. Сума ефективних температур — 2938 °C;

7. Абсолютний мінімум температури — 32 °C місяць січень-лютий;

8. Абсолютний максимум температури — + 39 °C місяць липень — серпень;

Загальний вигляд рельєфу CТОВ ім. Шевченка визначається особливостями геологічної будови.

У геологічному плані територія СТОВ ім. Шевченка знаходиться в межах Українського кристалічного масиву, для якого характерне неглибоке залягання кристалічних порід та наявність малопотужних утворень рихлих порід (від 0 до 70−80м).

У відношенні до рельєфу територія господарства і зони її діяльності представляє підвищене плато з деяким нахилом із заходу на схід. Значна частина плато має горби, всіяна блюдцями різної величини, пониженнями, все це створює дрібно хвилясту поверхню, характерну для всієї території як самого господарства, так зони діяльності. В деяких місцях південно-східної частини території господарства зустрічаються розгалужені балки, гребенясті водорозділи.

1.3 Агрохімічна та агрофізична характеристика ґрунтів та рекомендації по їх раціональному використанню

Ґрунтоутворюючий процес в зоні господарства проходить в тісній взаємодії з умовами зовнішнього середовища, залежить від кліматичних умов (волога, температура, світло), характеру материнської породи, рельєфу місцевості, глибини залягання ґрунтових вод, тощо.

Для зони нестійкого зволоження в якій знаходиться господарства характерне значне коливання в середньорічній сумі опадів. Так, за останні 5 років сума опадів збільшилася до 562 м, тоді як за 1946;1975 рр. вона становила 498 мм із коливаннями від 360 мм в 1951 р. до 754 мм в 1970, підвищилась середня температура вегетаційного періоду з 14,3 до 15,1°С. Ці явища впливають на мінералізацію органічної речовини ґрунту, на агрегатний склад.

Рівень підґрунтових вод коливається в межах 8−10 м, а на понижених улоговинах — 1,5−3 м, відсутність тут стоку води сприяє розвитку лучних ґрунтів. Під час танення снігу, інтенсивних значних опадів тут накопичується багато води, погіршується повітряний режим ґрунту, змінюється напрямок мікробіологічних процесів.

Ґрунтотвірні породи на переважаючій території - леси і лесовидні суглинки, які містять вуглекислий кальцій. Останній є важливим джерелом закріплення органічної речовини ґрунту, створення сприятливої структури — чинників, які зумовлюють родючість ґрунту. Підвищення вмісту піску в ґрунтотвірній породі зверху вниз обумовлює високу водопроникність лесу і вимивання нітратів в нижні шари ґрунту, чим забезпечується задовільний дренаж цих ґрунтів в перезволожені роки і в умовах посухи тут обмежене капілярне підняття води.

Виходячи з опису ґрунтового покриття території станції (переважають чорноземи типові глибокі), слід вважати, що в розвитку ґрунтів переважала лучно-степова рослинність і лише на незначній площі лісова рослинність, яка сприяла утворенню опідзолених ґрунтів.

В ґрунтовому розрізі чорнозему можна відзначити три чітких горизонти).

Горизонт, А — 0−50 см, забарвлення чорне, рівномірне, ледь світле донизу, структура комкувато-зерниста, дуже міцна, в поверхневому шарі розсипається на невеликі грудочки і зерна, пронизана коренями тощо.

Горизонт В — 50−100 см, забарвлення чорно-буре, світліше верхнього, немає чіткого розмежування, буре забарвлення вниз по профілю посилюється, а внизу переходить у пісочно-сірий колір, пронизаний корінням, багато включень карбонату кальцію.

Слід відзначити, що у верхньому горизонті спостерігалось відкладення вапна у вигляді грибниці, скипання (від соляної кислоти) досить сильне було з глибини 35 см.

Перехід горизонту В у горизонт С — поступовий. Горизонт С — нижче 100 см, лес пісочного забарвлення, суглинковий шар, досить пористий, м’який, пронизаний вертикальними тріщинами, видно відкладення частини солей, вимитих із верхніх шарів, у вигляді розмитих темніших вертикальних промоїн та відкладення вапна.

Чорноземи типові глибокі малогумусні крупно-пилувато-середньосуглинкові, 834 га.

Ґрунти аморфного типу. За потужністю гумусового горизонту класифікуються як глибокі. Загумусованість профілю чорноземів господарства простежується до глибини 70−120 см. Цьому сприяло глибоке промочування пористих лесових порід та глибоке проникнення кореневої системи багаторічних трав, які в минулому вкривали територію, значна переритість кротовинами тощо.

За вмістом гумусу у верхньому горизонті ґрунти віднесені до малогумусних — вміст гумусу від 3,0 до 4,5%.

Найбільш характерними особливостями чорноземів типових є значна гумусованість їх профілю, значне насичення ввібраними кальцієм і магнієм, близькою до нейтральної та нейтральною реакцією ґрунтового розчину, відсутність шкідливих для рослин солей, високою карбонатністю породи, сприятливі водно-фізичні властивості.

Лінія скипання від 10% розчину соляної кислоти простежується з глибини 30−60 см.

Внаслідок слабкого промивання в них не спостерігається помітного перерозподілу мулуватих часток, тому механічний склад по їх профілю майже однаковий.

В механічному складі верхнього горизонту цих ґрунтів переважає фракція крупного пилу — 56,4−63,7%, мулу — 18,8−24,5%, фізичної глини — 31,3−32,8%, тобто ґрунти віднесені до крупно-пилувато-середньосуглинкових відмін. Такий механічний склад зумовлює високу водостійкість структурних агрегатів, задовільні водно-фізичні властивості, сприятливий тепловий режим ґрунту, тощо.

Позитивними ознаками чорнозему типового є збагаченість їх на гумус, біогенна акумуляція в гумусовому горизонті елементів живлення, відносна однорідність мінеральної частини тощо.

В розподілі гумусу по профілю спостерігається поступове зменшення його з глибиною: від 3,97−3,80% в орному шарі (0−30 см) до 1,5% у другому перехідному горизонті (на глибині 100−1 10 см).

Реакція ґрунтового розчину в орному шарі слабокисла та близька до нейтральної. Позитивною ознакою цих ґрунтів є середній та високий ступінь насичення їх основами, що за співвідношенням гідролітичної кислотності (1,7−3,3 мекв/100 г ґрунту) до суми ввібраних основ (24,8−25,7 мекв/100 г ґрунту) становить 82−97%. З глибиною гідролітична кислотність зменшується (до 38,3−49,5 мекв/100 г ґрунту.

Чорноземи типові мають валовий вміст загального азоту 0,256−0,268%, фосфору -0,142%, калію — 1,19%. Вміст рухомих форм (доступних с.-г. культурам): легкогідролізованого азоту 12−16 мг/100 г ґрунту, фосфору (за Чиріковим) 12−16, калію — 5,4−9,6 мг/100 г (у орному 0−30 см шарі ґрунту).

З глибиною вміст рухомого фосфору швидко зменшується через наявність значного вмісту кальцію, який з фосфором утворює малорухомі і важкодоступні рослинам сполуки фосфору.

Переважаючими в господарстві ґрунти: чорноземи типові, також присутні темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.

Для того, щоб ефективно використовувати земельні ресурси, необхідно чітко дотримуватися:

— схеми чергування культур

— технологій вирощування культур

— використовувати прогресивні технології

— надавати перевагу біологічним методам боротьби з бур’янами шкідниками і хворобами

— використовувати нову с/г техніку, яка менше ущільнює ґрунт тощо Таблиця 1

Характеристика ґрунтів господарства

Взагалі ґрунтовий покрив господарства дає можливість отримувати високі врожаї, так як ці ґрунти є достатньо родючими, мають глибокий перегнійний горизонт і значний вміст гумусу.

Розділ 2. Експлікація і трансформація земельних угідь господарства

Господарство займає площу в 3393 га, площа ріллі також значна 3092,4. Загалом угіддя господарства компактно розміщені в залежності від їх призначення, тому проведення особливих заходів поліпшення земельних угідь господарства непотрібно, можна лише осушити невелику територію заболочених земель і використати їх на сінокоси чи пасовища.

Таблиця 2

План трансформації земельних угідь

Так як господарство займається не тільки виробництвом с/г продукції, а й науково-дослідною діяльність, яка є основною, трансформація земельних угідь не проводиться, а чітко спланована структура посівних площ повинна повність відповідати спеціалізації підприємства.

Для того, щоб визначити потребу в трансформації необхідно знати або розрахувати потребу господарства в продукції рослинництва

Розділ 3. Існуюча система сівозмін у господарстві

В СТОВ «Іскра» на площі 2341,3 га введено 2сівозмін, решта території ріллі знаходиться поза сівозміною. Є одна польова сівозміна та кормова сівозміна на площі 437 га.

Таблиця 5

Організація використання орних земель

Аналізуючи систему сівозмін у господарстві слід зауважити, що сівозміни розміщені з урахуванням виробничої характеристики ґрунтів, рельєфу місцевості, тваринницьких ферм. Головним недоліком вважаю те, що поля кормової сівозміни розміщені за 12−14км від основних господарських центрів, що зумовлює більші затрати при організації виробництва кормової бази.

Таблиця 6

Сівозміни (чергування культур)

Проаналізувавши дані таблиці можна помітити, що у господарстві введені та освоєні 1 польова та 1 кормова сівозміни. На підставі виробничо-фінансового плану господарства можна зробити висновок, що основними недоліками польової сівозміни є вирощування льону та гречки, рівень рентабельності котрих за 3 останні роки був мінусовий. Крім того в господарстві заплановано збільшення поголів'я ВРХ (молочного стада), а це ще одна з причин заміни цих культур іншими. Щодо кормової сівозміни, то тут очевидний факт порушення правил використання земельних угідь, адже в 5-ти пільній сівозміні 2 поля зайнято під кормовими буряками, а це призведе до буряковтоми.

4. Проектування та обґрунтування нової сівозміни

4.1 Структура посівних площ у господарстві на рік виконання курсової роботи, врожайність с/г культур за останні три роки та планова врожайність на рік освоєння сівозміни

Структура посівних площ — це співвідношення площ посівів різних сільськогосподарських культур.

Спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва зумовлюють необхідність зміни структури посівних площ, постійного удосконалення і корегування введених і освоєних сівозмін, насичення їх тими чи іншими культурами (таблиця 4).

Таблиця 4

Посівні площі, урожайність та валове виробництво продукції рослинництва на 2007 рік

Отже проаналізувавши дані таблиці можна помітити, що найбільші площі посівів займають зернові культури, що складає 40,9% від загальної використовуваної ріллі. Слід зазначити, що у звітному році по таких зернових культурах як гречка, горох та жито урожайність була підвищена в порівнянні з середнім значенням за 3 роки, лише ячмінь мав дещо знижену урожайність (-2 ц/га). Такі культури як льон, картопля, однорічні трави мали підвищену урожайність в порівнянні з середнім значенням, проте всі види багаторічних трав: конюшина (-15 ц/га), люцерна (-8 ц/га), післяукісні (-2 ц/га) та кормові буряки (-6 ц/га) проявили зменшену продуктивність і відповідно менший урожай.

4.2 Поголів'я та виробництво продукції тваринництва за перспективним планом

Таблиця 5

Висновок: проаналізувавши дані таблиці стає зрозуміло, що планове виробництво продукції тваринництва має збільшені показники відносно фактичних. Це значить, що підприємству необхідно збільшувати площі кормових с/г культур. Тобто змінювати структуру посівних площ.

Таблиця 6

Потреба кормів по видах тварин

Висновок — розрахувавши потребу кормів по видам тварин стає зрозуміло, що найбільшу потребу в кормових одиницях необхідно для виробництва молока (144 540 ц.к.од.). Загальна потреба господарства включаючи страховий фонд в кормових одиницях становить 383 292 ц. Проаналізувавши структуру посівних площ та валовий збір конкретно по кожній з культур можна помітити, що з урахуванням і побічної продукції в господарстві буде недостача у концентрованих та соковитих кормах. В зв’язку з цим у господарстві розробляється та буде впроваджена нова більш адаптована до нинішніх потреб система сівозмін, а недостача в кормах буде компенсуватись за рахунок купівлі відходів переробної промисловості.

4.3 Потреба в продукції рослинництва на рік освоєння нових сівозмін

Таблиця7

Розрахунок потреби в насінні с/г культур на рік освоєння сівозміни

Висновок: проаналізувавши дані таблиці можна помітити, що по усім культурам, що використовуються на корм господарство не забезпечене насінням і мусить покривати не достаток за рахунок купівлі на ринку (окрім жита). По всім зерновим культурам та картоплі господарство забезпечене у посівному матеріалі у повному обсязі.

Таблиця 8

Річна потреба продукції рослинництва, вирощуваної в господарстві на рік освоєння сівозміни

Як бачимо з таблиці господарство потребує великої кількості продукції рослинництва, оскільки має поголів'я худоби в кількості 318 голів ВРХ і 80 голів свиней, а в перспективі планується збільшення числа поголів'я тварин, то значна кількість продукції рослинництва використовується на корм худобі: це однорічні і багаторічні трави на сіно і зелений корм, кукурудза на силос, зерно злакових культур та картопля. Слід зазначити, що господарство реалізовує частину продукції зернових, зернобобових та картоплі державі, а також розраховується з орендодавцями відповідно до договору.

4.4 Структура посівних площ на рік освоєння сівозмін

Таблиця 9

Структура посівних площ для господарства на рік освоєння сівозмін

Отже проаналізувавши дані таблиці можна зробити висновок, що структура посівних площ у рік освоєння нової сівозміни суттєво не змінились, адже у польовій сівозміні планується замінити дві культури: льон — на кукурудзу на силос та гречку — на однорічні трави (вико-вівсяні сумішки), а у кормовій сівозміні планується повністю замінити кормові буряки на одне поле люцерни та кукурудзи на зелений корм. Залишаються без змін зернові культури та картопля, які поряд з використанням на кормові цілі ще й реалізовуються підприємством на ринку, що забезпечує приток фінансових ресурсів.

4.5 Організація нових сівозмін та їх агротехнічне обґрунтування

Таблиця 9

Структура посівних площ у конкретних сівозмінах, кількість полів у них та кількість полів, зайнятих окремими культурами

При розробці даних сівозмін в господарстві керувались виключно агротехнічними вимогами та фінансово-економічними показниками за останні три роки. На підставі розробленого фахівцями бізнес-плану було затверджено введення нових 10-пільної польової та 5-пільної кормової сівозмін

5. Введення та освоєння сівозміни

Всього в господарстві вводяться сівозміни на площі - 1449 га.

Згідно усіх вищенаведених даних стає зрозуміло, що господарство на рік освоєння сівозміни було в достатній мірі забезпечене такими кормами (в перерахунку на кормові одиниці): солома, зелений корм, силос, концкорми. В достатній мірі забезпечене гичкою, в меншій мірі коренеплодами, соломою озимих. На мою думку єдине, що є в недостатній кількості це сіно, хоча потребу в сіні можна замінити іншими кормами, які є у великій кількості.

Першим етапом проектування сівозміни є визначення структури посівних площ, яка є економічною основою сівозміни. При визначенні структури посівних площ, передбачається потреба в продукції землеробства для реалізації на ринку, потребу в кормах, внутрішньогосподарські потреби, потреба посівного матеріалу і страховий фонд.

Другим етапом проектування сівозміни є вибір кращих попередників для основних профілюючих культур, якими є зернові, і складання ланок сівозмін.

Польова сівозміна ;

Ланка 1 Ланка 2 Ланка 3

1. Горох 1. Кукурудза на силос 1. ячмінь + б/т

2. Оз. пшениця 2. Оз. жито 2. Б/т

3. Картопля 3. Однорічні. Трави 3. Оз пшениця

4. Картопля Кормова сівозміна ;

Ланка 1 Ланка 2

1. Кукурудза на зелений корм 1. Оз. жито на зелений корм +

2. Люцерна післяукісні

3. Люцерна 2. Однорічні трави Третій етап — розміщення ланок в схемі сівозміни.

Схема сівозмін:

Польова сівозміна: Кормова сівозміна:

1. Горох 1. кукурудза на зелений корм

2. Оз. пшениця 2. люцерна

3. Картопля 3. люцерна

4. кукурудза на силос 4. оз жито на зелений корм

5. оз жито 5. однорічні трави

6. однорічні трави

7. ячмінь + б/т

8. б/т

9. оз пшениця

10. картопля Для правильного розміщення культур у сівозміні в роки її освоєння нами було використано та опрацьовано книгу історії полів, де розписана історія кожного поля, зокрема, попередники, системи обробітку грунту та удобрення.

При визначенні місця культури в сівозміні враховують її народногосподарське значення, біологічні особливості, технологію вирощування та природно-економічні умови господарства. Найвибагливішою і цінною культурою в господарстві є озимі культури.

Озима пшениця більш вимоглива до умов вирощування, тому її розміщують після кращого попередника, а вже потім жито. Найкращим попередником для озимої пшениці із запропонованих культур є конюшина, яка після себе залишає велику кількість кореневої системи, що служить цінним органічним добривом; добру структуру ґрунту і є прекрасним пригнічувачем бур’янів, що позитивно впливає на ріст і розвиток культури, особливо в перші періоди вегетації. Конюшина збагачує ґрунт на сполуки азоту, який є необхідним для формування високої якості врожаю. Іншим не менш добрим попередником оз. пшениці є горох, який у зоні достатнього зволоження також накопичує велику кількість вільного азоту та рано звільняє поле.

Для озимого жита попередником у даній сівозміні є кукурудза на силос і основна її цінність полягає в тому, що вона за 2−3 тижні до сівби звільняє поле для жита, також після себе залишає потужну кореневу систему, і дозволяє нам провести відповідні агротехнічні заходи для покращення структури ґрунту, повітряного режиму, накопичення вологи, знищення бур’янів.

Багаторічні трави ми розмістили під покрив ячменю, оскільки безпокривні їх посіви вирощувати економічно невигідно, крім того, вони дуже заростають бур’янами.

Картопля — єдина просапна культура у нашій сівозміні і для неї найкращими попередниками являються оз. пшениця, після якої грунт має добрі фізичні властивості, високий вміст пожнивних решток і під дану культуру вносились органічні добрива. Слід зазначити, що озимі рано звільняють поле, що дозволяє провести усі агротехнічні заходи у відповідні строки.

5.1 План освоєння польово ї сівозміни

План освоєння основної польової сівозміни площею 1810 га.

Таблиця 10

План освоєння 10-пільної польової та 5-пільної кормової сівозмін

агрокліматичний агротехнічний посівний сівозміна

5.2 Ротаційна таблиця нової польової сівозміни

Таблиця 11

Розміщення культур у полях польової сівозміни по роках на період ротації

Таблиця 12

Таблиця 13

Розміщення культур у полях кормової сівозміни по роках на період ротації

6. Система обробітку ґрунту в полях нової сівозміни

Обробіток ґрунту — один з енергоємних процесів у землеробстві, приблизно 40% енергетичних і 25% трудових затрат загального обсягу трудових робіт припадає на обробіток ґрунту.

Обробіток ґрунту — механічна дія на ґрунт робочими органами і знаряддями сільськогосподарських машин з метою створення оптимальних умов для вирощування рослин.

Від стану орного шару, що регулюється механічною дією ґрунтообробних знарядь і машин, значною мірою залежить урожайність сільськогосподарських культур. На активність орного шару впливають метеорологічні умови, а також ступінь розпушування ґрунту, що прискорює біологічні ґрунтові процеси. Внаслідок цього руйнується природна і створюється ефективна родючість.

У оптимально розпушеному ґрунті підвищується водоі повітропроникність, вологоємність, створюються оптимальні умови для нагромадження і збереження вологи. Обробіток ґрунту є важливим заходом боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин, забезпечує сприятливі умови для розвитку коренів рослин, загортання стерні, добрив, гербіцидів, насіння та ін.

Необхідність вдосконалення зональних систем обробітку ґрунту зумовлюється не тільки причинами економічного характеру — підвищенням продуктивності праці, зниженням собівартості продукції, але й поліпшенням агрофізичних властивостей, гумусового балансу, збереженням родючості, зменшенням втрат вологи та поживних речовин і захистом ґрунтів від водної та вітрової ерозії.

Механічний обробіток ґрунту поряд із сівозмінами і добривами є важливою ланкою інтенсивних систем землеробства. Нині широко застосовують ґрунтозахисні методи обробітку ґрунту і проводять протиерозійні заходи, спрямовані на підвищення родючості та впровадження енергозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур. Під впливом раціонального механічного обробітку змінюються агрономічні властивості ґрунту, поліпшується водно-повітряний, тепловий і поживний режими, знищуються бур’яни, підвищується урожайність сільськогосподарських культур. Обробіток ґрунту сприяє максимальній агротехнічній і економічній ефективності чергування культур, застосування добрив, пестицидів, меліорації полів, сортових посівів і лісомеліоративних заходів. Він також запобігає появі шкідників і збудників хвороб сільськогосподарських культур.

На відміну, наприклад, від удобрення чи зрошення полів, механічний обробіток сам по собі не додає ґрунту якої-небудь речовини або енергії. Проте він змінює співвідношення об'ємів твердої, рідкої і газоподібної фаз у ґрунтовій системі і впливає на фізичні, хімічні, фізико-хімічні та біологічні процеси, прискорюючи або уповільнюючи темп синтезу і руйнування органічної речовини.

Обробіток ґрунту ефективний лише за умови, якщо його проводять з урахуванням властивостей ґрунтів, кліматичних і погодних умов_? біологічних особливостей рослин та їх вимог до технології вирощування в сівозміні. Ефективний вплив механічної дії на ґрунт посилюється тоді, коли глибина, способи і заходи обробітку здійснюються в науково обґрунтованій послідовності і тісній взаємодії з усіма ланками системи землеробства. При цьому слід враховувати, що надмірний обробіток може призвести до руйнування ґрунту, втрати ним родючості, збільшення непотрібних витрат. Систему обробітку ґрунту необхідно постійно уточнювати в зв’язку з удосконаленням зональних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Для забезпечення оптимальних ґрунтових умов і одержання сталих та високих урожаїв обробітком фунту повинні вирішуватися такі завдання:

— надання ґрунту на тій чи іншій глибині дрібно грудочкуватого стану із сприятливою будовою, щоб забезпечити добрі водно-повітряний, тепловий і поживний режими;

— посилення кругообігу поживних речовин залученням їх із глибших шарів ґрунту в орний шар, а також активізацією корисних мікробіологічних процесів у ґрунті;

— знищення бур’янів, збудників хвороб і шкідників;

— загортання на потрібну глибину добрив і рослинних решток або залишення стерні на поверхні ґрунту;

— запобігання ерозійним процесам і пов’язаним з цим втратам води і поживних речовин;

— позбавлення життєвості багаторічної рослинності під час обробітку цілинних і перелогових земель, а також полів, зайнятих сіяними багаторічними травами;

— надання необхідних властивостей і стану верхньому шару ґрунту для загортання висіяного насіння на задану глибину;

— створення умов для пониження сольових горизонтів і запобігання підвищення рівня підґрунтових вод.

Правильна система обробітку ґрунту — один із дійових заходів формування високих урожаїв. При поєднанні з системою удобрення в сівозмінах вона забезпечує підвищення і найраціональніше використання родючості ґрунтів.

Застосування добрив, високоврожайних сортів інтенсивного типу, хімічних засобів боротьби з бур’янами, шкідниками і збудниками хвороб культурних рослин ні в якій мірі не послаблює значення науково обґрунтованої системи обробітку ґрунту.

Особливе значення відводиться обробітку в збереженні ґрунту від водної і вітрової ерозії. Слід зазначити, що ґрунтозахисний напрямок обробітку — одна із основних умов раціонального використання землі й подальшого удосконалення зональних систем землеробства. Дослідження, проведені в різних регіонах країни, показали, що як при водній, так і вітровій ерозії насамперед відчужуються частинки і агрегати, сформовані із таких мінералів, як монтморилоніт, вермикуліт, гідрослюда. Також відчужується активна частина гумусу. Відбувається каолінізація і дегуміфікація верхнього еродованого шару ґрунту, що зумовлює розпорошення агрегатів, зниження водопроникності. Наприклад, втрата 1% гумусу дорівнює недобору 6−8 ц/га зерна колосових культур. У боротьбі з ерозією значну роль відіграє правильний обробіток ґрунту, що запобігає та істотно знижує ЇЇ руйнівну силу.

Обробіток ґрунту — це один із засобів регулювання водного й повітряного режимів орного шару. Він, з одного боку, сприяє нагромадженню вологи в ґрунті та зменшенню її непродуктивних втрат і створює умови для продуктивнішого використання рослинами вологи, а з другого — знижує кількість вологи в орному шарі при надмірному зволоженні.

Усунення надлишку вологи сприяє збільшенню загальної аерації і створенню оптимального співвідношенню води і повітря в ґрунті.

Заходи, способи і системи обробітку ґрунту

Всі технологічні операції здійснюють шляхом проведення відповідних заходів механічного обробітку ґрунту.

Захід — це одноразова механічна дія на ґрунт робочими органами машин або знарядь тим чи іншим способом для здійснення однієї або декількох технологічних операцій на певну глибину.

Заходи механічного обробітку ґрунту поділяються на дві групи: основного і поверхневого обробітку.

Під заходами основного обробітку розуміють механічну дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь на всю глибину орного шару або глибше при його поглибленні, але не менше ніж на 18−20 СМ, щоб надати ґрунту дрібногрудочкуватого стану із сприятливою будовою.

Заходи основного обробітку ґрунту є найбільш енергоємними, але одночасно за їх допомогою вирішується багато завдань. На думку основоположника землеробської механіки академіка В.П. Горячкіна, оранка, як найпоширеніший захід основного обробітку ґрунту, є найбільшою тривалою, дорогою і важкою роботою.

Під заходами поверхневого обробітку розуміють одноразову механічну дію на ґрунті робочими органами машин і знарядь на глибину до 12−14 см.

Залежно від глибини розрізняють такі обробітки ґрунту:

поверхневий — до 12 см, мілкий — до 18,

середній — до 25,

глибокий — понад 25 см.

Спосіб обробітку ґрунту визначає характер і ступінь дії робочими органами машин і знарядь на зміну профілю (складення), генетичну і антропологічну різноякісність оброблюваного шару ґрунту у вертикальному напрямку. В сучасному землеробстві виділяють полицевий, безполицевий, роторний і комбінований способи обробітку ґрунту.

Таблиця 14

Системи та заходи механічного обробітку ґрунту в сівозміні

Розділ 7. С истема захисту посівів с/г культур

Щоб вибрати потрібну систему боротьби з бур’янами потрібно провести оцінку забур’яненості полів.

Бальна оцінка забур’яненості посівів:

* бал 0 — бур’яни відсутні;

* бал 1 — ступінь покриття площі бур’янами до 5%

* бал 2 — ступінь покриття площі бур’янами від 6 до 10%

* бал 3 — ступінь покриття площі бур’янами від 11 до 20%

* бал 4 — ступінь покриття площі бур’янами від 21 до 30

* бал 5 — ступінь покриття площі бур’янами більше %