Родючість ґрунту, її ознаки, причини погіршення та заходи щодо відтворення

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ВІДТВОРЕННЯ

1.1 Історія вчення про родючість ґрунту

1.2 Визначення поняття «родючість ґрунту» та її класифікація

1.3 Причини погіршення та моделі родючості ґрунту РОЗДІЛ ІІ. КАТЕГОРІЇ ҐРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ, ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1 Характеристика родючості ґрунтів

2.2 Підвищення родючості та окультурювання ґрунтів

2.3 Закон «спадаючої родючості ґрунтів», його критика

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП Мета моєї роботи: визначити значення родючості ґрунту та охарактеризувати його.

Родючість — біологічна якісна властивість, яка відрізняє ґрунт від гірської породи і робить це природне утворення основним засобом сільськогосподарського виробництва та об'єктом застосування праці. Виник цей термін ще до оформлення ґрунтознавства як науки. Пов’язано це з тим, що при використанні ґрунту людина оцінювала його передусім з погляду здатності створювати врожай рослин.

Учення про родючість ґрунтів тісно пов’язано з іменем В.Р.Вільямс. Значний внесок у його розвиток зробили П. А. Костичев, О. Н. Соколовський, С. П. Кравков, О.М.Грінченко, Т. Н. Кулаковська та ін.

Згідно з ДСТУ, «родючість — це здатність ґрунту задовольняти потреби рослин у елементах живлення, волозі, повітрі, а також забезпечувати умови їхньої нормальної життєдіяльності для створення ними відповідної біомаси (врожаю)». В зв’язку з цим терміни «родючість» і «продуктивність» ґрунту синоніми, вони взаємопов'язані. Продуктивність ґрунту як створення відповідної біомаси (врожаю) природними і культурними рослинами обумовлюється його родючістю як функції всього необхідного для їх розвитку. І навпаки родючість ґрунту забезпечує всім необхідним рослини для створення ними певної їх біологічної продукції.

Ґрунт має бути сприятливим середовищем за вологою, теплом, фізичними і фізико-хімічними показниками, засоленням та забрудненням. Всі ці фактори і умови сприятливості продуктивній здатності ґрунтів функціонально визначаються факторами ґрунтоутворення, бо ґрунт і його родючість взаємозв'язані. Родючість ґрунтів обумовлюється екологічними умовами їхнього формування. А тому в просторі рівень родючості ґрунтів неоднаковий через зміну природних умов ґрунтоутворення.

РОЗДІЛ І. РОДЮЧІСТЬ ҐРУНТУ, ЇЇ ОЗНАКИ, ПРИЧИНИ ПОГІРШЕННЯ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ВІДТВОРЕННЯ

1.1 Історія вчення про родючість ґрунту Народногосподарське значення ґрунту як основного засобу сільськогосподарського виробництва визначається його основною якістю — родючістю.

В різні історичні періоди вчені висловлювали неоднакові погляди щодо природи родючості ґрунту та ознак, що її визначають. Наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. панувала гумусова теорія А. Теєра, згідно з якою основою родючості ґрунту був уміст в ньому гумусу. За цією теорією рослини використовують безпосередньо з ґрунту гумусові речовини. В середині ХІХ ст. Ю. Лібіх розробив теорію мінерального живлення рослин, за якою родючість ґрунту обумовлювалась лише вмістом у ньому мінеральних поживних речовин. Ця теорія була, безперечно, прогресивною і стала науковою основою для виробництва та широкого використання мінеральних добрив.

Помилковим у цій теорії було те, що позитивна роль гумусу в ґрунті заперечувалась, а значення азотного живлення рослин недооцінювалось. Видатний французький вчений Ж. Б. Бусенго підкреслював велику роль достатнього азотного живлення рослин як фактора підвищення родючості ґрунту.

Питання родючості ґрунту вперше глибоко висвітлювалось у працях П. А. Костичева, який велику увагу приділяв вмісту в ґрунті органічних речовин та його фізичним властивостям, зокрема структурі. В.Р. Вільямс головною ознакою родючості ґрунту визнавав лише його структуру.

Теорія родючості ґрунту була розроблена Д. М. Прянишниковим. Беручи до уваги структуру та інші фізичні властивості ґрунту, він на об'єктивних наукових основах довів, що головною ознакою, яка характеризує високородючий ґрунт, є здатність забезпечувати рослини поживними речовинами. Основними заходами підвищення родючості, за Д. М. Прянишниковим, є внесення органічних і мінеральних добрив і вирощування на полях бобових рослин. На думку вченого, велике значення для підвищення родючості ґрунту мають бобові культури — багаторічні та однорічні. Щодо бобових, зокрема конюшини, таку ж думку мав і видатний російський вчений К. А. Тімірязєв.

Гедройц К.К., Соколовський О. Н. та інші наголошували, що значну роль у створенні ґрунтової родючості відіграють найбільш дисперсні часточки — ґрунтові колоїди.

Родючість ґрунту за сучасними уявленнями — це його здатність забезпечувати рослини необхідною кількістю поживних речовин, води та повітря протягом вегетаційного періоду.

1.2 Визначення поняття «родючість ґрунту» та її класифікація Родючість ґрунту створюється в процесі ґрунтоутворення і безперервно змінюється залежно від напрямку та інтенсивності біохімічних, фізичних і фізико-хімічних процесів, які, в свою чергу, залежать від рослинності, кліматичних умов, агротехніки тощо.

Вчення про родючість ґрунтів має велике наукове значення для їх раціонального використання, застосування добрив, меліорацій, засобів механізації виробничих процесів у землеробстві та рослинництві.

Основними факторами, що визначають родючість кожного ґрунту, є достатній вміст поживних речовин і вологи, оптимальні тепловий і повітряний режими, умови для життєдіяльності ґрунтової біоти.

Ознаками високородючого ґрунту є вміст у ньому доступних поживних речовин, води, повітря, а також відповідні температурні умови і відсутність шкідливих для рослин речовин. Ґрунт не повинен перешкоджати росту й розвитку рослин.

Слід зазначити, що існує деяка умовність у понятті про родючість ґрунту, оскільки вона залежить і від біологічних особливостей окремих рослин: ґрунт може бути більш родючим для одних і менш родючим для інших рослин. Так, якщо в ґрунті багато важкорозчинних фосфатів і, навпаки, мало розчинних, то він буде родючим для гречки і люпину і малородючим для цукрових буряків, льону та інших культур.

Елементи родючості ґрунту — це земні фактори життя рослин (поживні речовини, вода).

Умови родючості - це фізичні властивості, реакція ґрунту, забур’яненість, враженість хворобами та ушкодженість шкідниками тощо.

Ознаки родючості - величина вмісту доступних рослинам поживних речовин, води, повітря, температурні умови, хімічний склад, фізичні й біологічні властивості ґрунту, а також фітосанітарний стан його.

Ефективна, або культурна, родючість виникає в процесі використання ґрунту.

Природна, або потенційна, родючість створюється в результаті природного ґрунтоутворення і властива ґрунтам, що не обробляються. Є інші класифікації родючості (штучна, відносна, економічна тощо).

Родючість ґрунту залежить від його природних властивостей і впливу людини в процесі сільськогосподарської діяльності.

Основний критерій родючості - врожай культур.

Родючість ґрунту характеризується вмістом органічних речовин і поживних елементів, товщиною гумусового горизонту, будовою, водно-повітряним режимом, вбирним комплексом, структурою і реакцією ґрунту.

До біологічних показників родючості ґрунту належать:

— вміст органічної речовини;

— мікрофлора;

— чистота від насіння та вегетативних органів бур’янів, шкідників, збудників хвороб сільськогосподарських культур.

Найбільше рослинних решток у ґрунті залишають: багаторічні трави, однорічні сумішки на зелений корм, кукурудза, озимі зернові, ярі зернові, коренеплоди, картопля, льон. Для підтримання бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті потрібно вносити гною: на Поліссі 13−14 т/га; в Лісостепу 11−13 т/га; у Степу 8−9 т/га; при зрошенні 11−13 т/га.

Вважається, що з 1 т гною в процесі гуміфікації утворюється 40 кг гумусу.

Мікроорганізми беруть участь у процесах нітрифікації, розкладанні клітковини, амоніфікації, диханні ґрунту тощо.

До агрохімічних показників родючості ґрунту належать: вміст у ґрунті поживних речовин, вбирна здатність, реакція ґрунтового розчину.

Вбирний комплекс — це сукупність дрібнодисперсних часточок ґрунту, яким властива вбирна здатність. В окультурених ґрунтах більше увібраних двовалентних катіонів, насамперед Са, і менше №, Н, А1, К. Реакція ґрунтового розчину повинна бути близькою до нейтральної (рН=7). Вона регулюється внесенням вапна (на кислих ґрунтах) або гіпсу (на солонцевих).

Серед агрофізичних показників родючості ґрунту розрізняють загальні та фізико-механічні, або технологічні. До перших належать: товщина орного шару, питома маса, будова, шпаруватість, щільність, структура; до других — зв’язність, пластичність, липкість, твердість, фізична стиглість.

Від питомої маси залежить зусилля при обробітку ґрунту. Будова ґрунту — це співвідношення між об'ємом твердої фази ґрунту і шпаринами. Найкращі умови створюються при співвідношенні між некапілярною і капілярною шпаруватістю як 1:1 — 1:3.

Оптимальна щільність повинна бути близькою до рівноважної (1,1−1,22 см3).

Макроструктурних агрегатів повинно бути близько 80%, а водотривких — 70%, доброю структура вважається при 60−80% макроагрегатів і 55−70 — водотривких.

Пластичність ґрунту — його властивість змінювати свою форму під впливом будьякої сили ззовні без порушення суцільності і збереження наданої форми після усунення цієї сили.

Липкість ґрунту — здатність його прилипати до предметів, що доторкаються до нього.

Твердість — це здатність ґрунту чинити опір проникненню, в тому числі й кореневої системи рослин.

Родючість ґрунту — властивість динамічна, яка змінюється як у природному стані, так і при використанні його в сільському господарстві.

В сучасних умовах в ґрунті, як правило, переважають процеси, що призводять до зниження його родючості. Так, за даними Чесняка Г. Я. (1984), середньорічні втрати гумусу в чорноземах типових і вилугуваних становили 0,7−0,9, а звичайних — 0,5−0,7 т/га. Втрати гумусу внаслідок мінералізації та ерозії супроводжуються значними втратами поживних речовин, погіршенням фізичних, фізико-хімічних і біологічних властивостей ґрунту.

За даними Булахова В. Л. (1988), при тривалому використанні землі, особливо за умови інтенсивного застосування пестицидів, у 2−6 разів зменшується кількість різних організмів у ґрунті (гризунів, рептилій, черв’яків, личинок комах та інших). Це призводить до втрати структурності і самоущільнення ґрунту. Застосування важких сільськогосподарських машин і знарядь також прискорює цей процес.

Людина втручається в природну сферу, збільшуючи обсяг меліоративних робіт, створюючи зрошувальні та осушувальні системи, не завжди з достатнім обґрунтуванням, яке призводить до підвищення рівня ґрунтових вод, вторинного засолення і заболочення земель, пересушення великих територій, деградації земель тощо.

При систематичному застосуванні мінеральних добрив та пестицидів у ґрунт надходить багато речовин, які його забруднюють і погіршують хімічні та фізичні властивості. Так, при тривалому застосуванні фізіологічно кислих добрив підвищується кислотність ґрунту, збільшується вміст у ньому рухомого алюмінію, що негативно позначається на врожайності та якості продукції, зменшується вміст кальцію у ґрунті.

При внесенні високих норм фосфорних добрив у ґрунті може накопичуватися значна кількість важких металів (марганець, нікель, мідь, кобальт, уран, радій, кадмій, свинець, стронцій), які сповільнюють нітрифікаційні процеси, пригнічують активність ферментів фосфатази та уреази, зменшують інтенсивність фотосинтезу в рослинах.

Тому відтворення родючості ґрунту — об'єктивна необхідність, яка обґрунтовується обмеженістю земельних площ і законом повернення.

Розрізняють просте і розширене відтворення родючості ґрунту. Просте відтворення — це усунення негативних явищ, що виникають у ґрунті внаслідок вирощування культурних рослин чи інших факторів; надання ґрунту родючості, яку він мав до використання. Розширене відтворення — це створення вищої родючості ґрунту порівняно з вихідною. Розширене відтворення має велике значення на ґрунтах з низькою природною родючістю, наприклад, дерново-підзолистих, які у природному стані не можуть забезпечити достатню ефективність землеробських заходів.

Для відтворення родючості ґрунту використовують 2 способи: речовинний та технологічний. Речовинний передбачає раціональне використання добрив, меліорантів, пестицидів тощо. Технологічний спосіб відтворення родючості - це поліпшення агрономічних властивостей ґрунту за рахунок раціонального обробітку, підбору культур, сівозмін, меліоративних заходів.

Найефективніше на ґрунтову родючість впливають речовинні компоненти. Різні способи обробітку, забезпечуючи короткочасний ефект, здебільшого прискорюють використання речовинних ресурсів (шляхом мобілізації), що призводить до зменшення родючості ґрунту.

1.3 Причини погіршення та моделі родючості ґрунту Основні причини погіршення родючості ґрунту вбачаються в наступному:

1. Високий ступінь розораності території та сільськогосподарських угідь.

2. Невдала організація території, перевантаження окремих земельних масивів інтенсивними культурами.

3. Нераціональне використання еродованих земель.

4. Порушення сівозмін і схем чергування культур в них.

5. Нераціональний обробіток ґрунту (його інтенсивність, необґрунтоване застосування знарядь інтенсивного типу, якість обробітку).

6. Відчуження з поля майже усієї надземної маси вирощуваних рослин.

7. Недостатня кількість гною та інших органічних добрив, що вносяться у ґрунт.

8. Незбалансованість і порушення технології внесення мінеральних добрив.

9. Висока забур’яненість полів.

10. Недостатня питома маса багаторічних бобових трав та інших бобових культур у сівозмінах як фактор поновлення ґрунтової родючості.

11. Нераціональне використання зрошуваних земель.

12. Недосконалість технологій вирощування рослин.

13. Недосконалість ходових систем мобільної сільсько-господарської техніки і робочих органів ґрунтообробних знарядь тощо.

Отже, щоб стабілізувати родючість ґрунту, а в подальшому покращити її, потрібно усунути наведені негаразди при його сільськогосподарському використанні.

Відтворення родючості і на цій основі підвищення врожайності культур повинно здійснюватись за рахунок оптимізації основних агрономічних властивостей.

Майже всі показники родючості ґрунту певною мірою можна регулювати. Однак не завжди відомо, які параметри цих показників є оптимальними для росту і розвитку різних рослин. Тому однією з основних проблем агрономічної науки є створення системи оптимальних параметрів показників родючості ґрунтів, які називають моделями його родючості.

Модель родючості - це сукупність агрономічно важливих властивостей та режимів ґрунту, які забезпечують певний рівень продуктивності рослин.

Оптимальні параметри показників родючості встановлюються для кожного типу ґрунту за даними тривалих багаторічних дослідів.

Опрацювання та удосконалення моделей родючості є одним із основних елементів науково обґрунтованого планування відтворення родючості ґрунту. Моделі родючості ґрунтів можна складати за допомогою комп' ютерів, куди вводиться відповідна інформація.

Моделі родючості ґрунту мають стати основою для раціонального використання агротехнічних заходів та засобів хімізації у сільськогосподарському виробництві. В свою чергу, останні разом з меліоративними та іншими заходами повинні сприяти поступовому наближенню властивостей ґрунту до їх оптимальних параметрів, які забезпечують високий рівень його родючості та врожайності сільськогосподарських культур.

Хоча питання про моделювання родючості ґрунту є порівняно новим, воно має непогану перспективу. По суті, створюються еталони для різних ґрунтів, порівняно з якими можна буде оцінювати їх реальну родючість.

РОЗДІЛ ІІ. КАТЕГОРІЇ ҐРУНТОВОЇ РОДЮЧОСТІ, ЇХ СУТЬ І КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА

2.1 Характеристика родючості ґрунтів У підручниках та наукових працях із землеробства, ґрунтознавства та агрохімії зустрічаємо різні формулювання понять категорій, видів, груп ґрунтової родючості: природна, первинна, актуальна, потенційна, штучна, культурна, відносна, порівнювальна, дійсна, абсолютна, ефективна економічна. Деякі поняття ототожнюються: родючість природна або потенційна; відносна або порівняльна; ефективна або економічна.

У зв’язку з тим, що родючість ґрунту утворюється під дією природних і соціально-економічних факторів, вона належить до розряду природних і економічних категорій. О.М. Грінченко (1984) вважав за необхідне виділити і використовувати у господарській діяльності три категорії ґрунтової родючості: природну, ефективну і економічну.

Природна родючість ґрунту. Ґрунт як природно-історичне тіло володіє визначеною родючістю, яка називається «природною родючістю». Вона є результатом розвитку ґрунтоутворюючих процесів, які призвели до утворення даного ґрунту як природного тіла, до якого не доторкалась рука людини. Вона притаманна лише цілинним землям. Характеризується комплексом взаємозв'язаних механічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічних властивостей, які обумовлюють життєдіяльність рослинних організмів. Водночас, рослинність і мікроорганізми також діють на зміну і напрямок ґрунтових процесів, а, отже, і на родючість ґрунту.

Ефективна родючість ґрунту. Як тільки людина починає використовувати ґрунт (землю) з господарською метою, він стає засобом виробництва. Людина господарською діяльністю (обробітком та іншими технологічними процесами) впливає на розвиток і зміну родючості ґрунту; його родючість проявляється у величині врожаю культурних рослин. Цю категорію виділяють як ефективну родючість, її рівень залежить не тільки від природної родючості ґрунту, але й більше від процесу і характеру сільськогосподарського використання та культури землеробства. Застосування засобів обробітку, добрив, меліоративних заходів проявляється і на напрямку ґрунтоутворення: змінюється природна родючість, створюється її штучний ступінь. Але це не нова категорія родючості, а та сама природна родючість, яка за допомогою штучних заходів набуває більш високого ступеню розвитку. Штучний ступінь родючості і природна родючість зв’язані між собою і впливають на врожайність. Ефективна родючість та її новий штучний ступінь тісно зв’язані з розвитком соціально-економічних умов. Звідси випливає необхідність виділення категорії економічної родючості ґрунту.

Економічна родючість ґрунту. В підручниках і працях деяких учених економічна родючість як категорія не виділяється, вона ототожнюється з поняттям «ефективна родючість». Це поняття «економічна родючість» доцільно виділяти як окрему категорію ґрунтової родючості, адже в суспільному виробництві ґрунт виступає предметом і знаряддям праці. В процесі застосування праці, знарядь і знань, при правильному ставленні ґрунт поліпшується; при цьому змінюється природна і підвищується ефективна родючість, перетворюючись в економічну, яка реалізується у визначеній кількості споживчих вартостей.

Економічна родючість — це здатність землеробства, зумовлена соціально-економічними факторами, використовувати і підвищувати природну родючість ґрунту.

З розвитком науково-технічного прогресу і виробничих сил суспільства створюються умови правильного використання земельних ресурсів і підвищення природної та економічної родючості ґрунту.

2.2 Підвищення родючості та окультурювання ґрунтів

Родючість ґрунту є такою властивістю, яка здатна до відтворення і в природних умовах, і при сільськогосподарському використанні ґрунту. Відтворення родючості може бути розширеним, простим і неповним. Розширене відтворення родючості - це поліпшення сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Просте — це відсутність помітних змін сукупності властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Неповне — це погіршення властивостей ґрунту, які впливають на його родючість. Це широко розповсюджене як у світі, так і у нашій країні, явище має негативні наслідки в природному й соціально-економічному відношеннях. Зниження родючості ґрунту відбувається за рахунок трьох основних процесів. Перший — антропогенна деградація (ерозія, викликана людиною, вторинне засолення, вторинне заболочення). Другий — виснаження ґрунту (зменшення запасів гумусу, поживних речовин тощо). Третій — стомлення ґрунту (накопичення в ньому різних токсичних елементів, викликаних неправильними сівозмінами, надлишком хімічних засобів тощо).

Для підвищення ефективної і природної родючості треба впроваджувати науково обґрунтовані системи землеробства, що може забезпечити окультурювання ґрунтів.

Окультурювання ґрунтів — систематичне використання заходів щодо підвищення їх родючості з врахуванням генетичних властивостей, вимог сільськогосподарських культур, тобто формування ґрунтів із більш високим рівнем ефективної й потенційної родючості.

Проте, не можна забувати, що окультурювання ґрунту має бути науково обґрунтованим із використанням екологічного підходу. Ще В.В.Докучаєв (1883), порівнюючи ґрунт з породистим конем, зазначав, що нещадна експлуатація та голодний раціон обов’язково викличуть виснаження навіть найсильнішої тварини, тобто найродючішого ґрунту.

Окультурювання ґрунту — це екологічна реорганізація всіх компонентів біогеоценозу, що призводить до антропогенної зміни ґрунтових режимів під потреби однієї рослини.

Таке штучне обмеження біорізноманітності в агроценозі робить подібні екосистеми нестійкими. Саме тому едафотопи агроценозів потребують прискіпливої уваги та бережного ставлення.

2.3 Закон «спадаючої родючості ґрунтів», його критика

родючість ґрунт антропогенний окультурювання

Вчення про ґрунтову родючість склалося в процесі розвитку вчення про земельну ренту. Другим аспектом, у якому розвивалося це вчення, була боротьба з мальтузіанською «теорією» народонаселення і законом спадаючої родючості ґрунту, сформульованих у XVIII ст. французьким економістом А. Тюрго у книзі «Роздуми про створення та розподіл багатств» (1766). Згідно із зазначеним законом, кожне вкладання праці і засобів виробництва на одній і тій самій ділянці землі дає все меншу і меншу прибавку врожаю.

" Теорія" мала багато прибічників на початку XX ст. і в Україні та Росії, оскільки за її допомогою можна пояснити причини зубожіння людей, затушовуючи при цьому роль соціальних умов. Але закон спадаючої родючості ґрунту має лише відносне й умовне застосування до тих випадків, коли техніка, засоби виробництва залишаються без змін. Головною тезою його прибічників є лише відносне й умовне застосування до вказаних випадків; воно зводиться до того, що якби наступні вкладення праці і капталу до землі давали не зменшену, а однакову кількість продукту, тоді навіщо було б взагалі розширяти площі, які обробляються. Якщо ж збільшення фактора родючості ґрунту супроводжується, завдяки розвитку науки і техніки, підвищенням технічного рівня у сільському господарстві, то закон спадаючої родючості ґрунту зовсім не справджується в тих випадках, коли техніка прогресує, коли засоби виробництва поліпшуються.

РОЗДІЛ ІІІ. ОЦІНКА РОДЮЧОСТІ ҐРУНТІВ Рівень продуктивності ґрунту в одних і тих самих умовах буде неоднаковий для різних як природних, так і культурних рослин. У зв’язку з цим О. Н. Соколовський зазначає, що родючість ґрунту — явище відносне, вона залежить не тільки від властивостей ґрунту, а й від рослин, які культивуються на ньому. За одних умов певна культура добре забезпечується всіма необхідними елементами, а інша — ні. Тому коли мова йде про якісну характеристику ґрунту, його родючість і продуктивність, то вона повинна належати до конкретних вирощуваних культур.

Родючість ґрунту при використанні в сільському господарстві залежить як від природних факторів, так і розвитку науково-технічного прогресу через застосування нових технічних засобів обробітку посіву, збирання врожаю, внесення добрив, засобів захисту від хвороб і шкідників, нових сортів і гібридів, проведення меліорації тощо.

Сьогодні достеменно обґрунтовано, що оцінити продуктивну здатність ґрунтів одним бонітетним показником в балах неможливо. Родючість ґрунтів у природних і культурних фітоценозах реалізується по-різному. Крім цього в агроценозах рівень продуктивності поряд з природними чинниками родючості визначається додатковими капіталовкладеннями. Тож немає і практично не може існувати єдиного універсального показника якості ґрунтів, розрахованого будь-яким методом.

Серед існуючих методів оцінки родючості ґрунтів різної генетичної природи можливо коректно і порівняно здійснити визначення їх якості на підставі трьохрівневої системи:

1) Природний потенціал — потенціал природної родючості ґрунту;

2) Агропотенціал природної родючості - агро потенціал продуктивної здатності конкретних сільськогосподарських культур лише за рахунок природних чинників;

3) Агропотенціал ефективної родючості ґрунту — при застосуванні додаткових матеріальних ресурсів у вигляді добрив і меліорантів у оптимальних об'ємах.

Параметри якості ґрунтів певних сільськогосподарських культур за природної родючості віддзеркалюють ефективність реалізації природних ресурсів ґрунту, тому мають слугувати науковою основою розробки спеціалізації сільськогосподарського виробництва шляхом еколого-біологічної відповідності між вирощуваними видами рослин і навколишнім середовищем для найповнішого використання його ресурсу. Вони можуть бути використані для оптимізації системи оподаткування та об'єктивної оцінки вартості землі як товару. Проте лише за їх допомогою складно коректно визначити економічну і грошову оцінку ґрунтів. Це можливо здійснити на підставі якості ґрунтів за ефективною родючістю.

Природний потенціал ґрунту є комплексним показником забезпечення ресурсами тепла, вологи і поживними речовинами в межах відповідного типу ґрунтоутворення, а через них і продуктивної здатності природних і культурних ценозів.

Незважаючи на велику складність і неоднорідність системи ґрунтоутворення, вона має загальну рису, пов’язану з трансформацією органічної маси і формуванням гумусових речовин. За В.В.Докучаєвим вони є інтегральний вияв усього комплексу ґрунтоутворювачів. В зв’язку з цим загальні запаси гумусу є одним із репрезентативних критеріїв природного потенціалу ґрунту. Вони корелюють з гранулометричним складом, сумою увібраних катіонів, водними властивостями, загальними запасами азоту, фосфору, калію, їх рухомих форм та іншими властивостями, позаяк у природній системі більшість з них взаємопов'язані і взаємозумовлені. Проте в межах ґрунтів різної генетичної природи параметричні показники запасу гумусу не віддзеркалюють продуктивну їх здатність стосовно природних і культурних ценозів, що пов’язано з неоднаковим характером формування гумусонагромадження під трав’янистою і лісовою рослинністю.

Необхідно відмітити, що гумусонагромадження як природний феномен зумовлюється тільки за рахунок наявності в ґрунтоутворенні трав’янистої флори. Вона як домінант в степових умовах зумовила формування гумусу в залежності від її продуктивності, яка визначається зволоженням (табл.1).

Найбільші параметри природного потенціалу мають:

— чорноземи типові, вони коливаються в межах 280 — 640 т/га гумусу в залежності від зволоження в теплий період (ГТК V — IX = 0,90−1,30), вмісту фізичної глини (21 -60%) та кількості опадів в ХІ - ІІІ місяцях (120−180 мм при засвоєнні їх 47 — 65%);

— чорноземи звичайні - відповідно 160 — 680 т/га при ГТК V — IX = 0,68−0,89, 21−75% фізичної глини і 120 — 210 мм за ХІ - ІІІ при їх засвоєнні 47 — 72%;

— чорноземи південні - 120−280 т/га при ГТК V — IX = 0,61 — 0,67, 21−65% фізглини, 120−140 мм за ХІ - ІІІ при їх засвоєнні 65−80%;

— темно-каштанові - 100−260 т/га при ГТК V — IX = 0,52 — 0,60, 21−65% фізглини, 120−160 мм за ХІ - ІІІ при їх засвоєнні 65−72%;

— каштанові - 75−155 т/га при ГТКV — IX = 0,45−0,51, 21 — 60% фізглини, 120−140 мм за ХІ - ІІІ при їх засвоєнні 72%.

Параметри природного потенціалу добре корелюють з ресурсом зволоження, вираженим у показниках ГТКV — IX, кількості опадів за ХІ - ІІІ місяці та їх засвоєння, що виражається в потужності гумусованого профілю. Для першого R = 0,94 — 0,98, між потужністю профілю та опадами за листопад — березень та їх засвоєнням R = 0,85 — 0,90.

Існує тісний взаємозвязок між параметрами природного потенціалу в ґрунтах акумулятивного ряду та врожайними даними сільськогосподарських культур як інтегральними показниками родючості за умови високої культури землеробства (рис. 1).

Чорноземи, темно-каштанові і каштанові ґрунти, які сформувались на схилах, характеризуються меншими параметрами природного потенціалу в результаті погіршення умов зволоження за рахунок втрати вологи з поверхневим стоком, підвищеної випаровуваності тощо.

В залежності від ступеню аридізації вони складають: слабоксероморфні - 75+15, середньксероморфні - 50+10, сильноксероморфні - 30+10% відносно фону (плакору).

Нормативи природного потенціалу дають змогу об'єктивно охарактеризувати агровиробничі якості будьякої ділянки землі з акумулятивним характером ґрунтового покриву.

Наявність трав’янистого покриву під лісом як джерела гумусонакопичення визначається сприятливістю екологічних умов для розвитку дендрофлори: чим вони кращі для неї, тим менше розвинений трав’янистий покрив, а значить, і нижчі параметри нагромадження гумусу.

І навпаки, трав’яниста рослинність по відношенню до чорноземів типових (100%) брала участь у формуванні: дерново-підзолисті - 25−35%, ясно-сірі лісові - 35—45%, сірі лісові - 45−55%, темно-сірі опідзолені - 60−70%, чорноземи опідзолені - 70−80%.

В зв’язку з цим тренди нагромадження гумусу поступово знижуються в ряду: чорноземи опідзолені - темносірі опідзолені - сірі лісові - ясно-сірі лісові - дерново-різних ґрунтів за екологічними умовами формування.

Розрізняють агроґрунтовий потенціал: 1) за природною та 2) за ефективною родючістю. Параметри ґрунтових агропотенціалів за природною і ефективною родючістю відображають цілий комплекс антропогенних і природних чинників. Якщо перші можливо в деякій мірі витримати в часі, то природні гідротермічні показники клімату не піддаються регулюванню. Вони динамічні, особливо в зонах нестійкого зволоження. Тому на практиці параметри агропотенціалів сільськогосподарських культур коливаються в межах до +25% в залежності від зволоження року (в посушливі вони знижуються, а у вологі - збільшуються).

Вимогам щодо високої культури землеробства відповідають тільки підзолисті у співвідношенні 75:65:50:40:30 при 100% у чорноземах типових.

Щодо продуктивності дендрофлори зв’язок зворотний, вона збільшується приблизно у вище наведених співвідношеннях.

Параметри природного потенціалу в межах кожного типу ґрунтоутворення опідзоленого ряду (дерново-підзолистий, ясно-сіролісовий, сіролісовий, темно-сіроопідзолений, чорноземо-опідзолений) зростають як при покращенні зволоження (рис. 2), так і при збільшенні вмісту фізичної глини (рис. 3).

Між параметрами природного потенціалу ґрунтів опідзоленого ряду та врожайністю сільськогосподарських культур зв’язок практично відсутній (рис. 1,3, табл.1).

Це обумовлено тим, що гумус не відображає пріоритетних факторів родючості для сільськогосподарських культур. Краща вологозабезпеченість в період травень — липень в місцях формування опідзолених ґрунтів, на який припадає критичний період розвитку більшості сільськогосподарських культур, компенсує деяку несприятливість фізичних і фізико-хімічних властивостей даних ґрунтів, що забезпечує рівну або вищу продуктивність порівняно з чорноземами типовими, незважаючи на відмінності в запасах гумусу.

Продуктивність культур — об'єктивний прямий показник родючості ґрунтів. Це положення діє за умови високої культури землеробства, яка вимагає вибір оптимальних систем чергування культур у сівозмінах на біологоадаптивних принципах, упровадження нових сортів, дотримання зонально-регіональних технологій вирощування, захист від хвороб і шкідників, внесення добрив і меліорантів в оптимальних об'ємах та ін. За цих умов належним чином реалізується природний потенціал ґрунтів через врожай сільськогосподарських культур.

Нормативна врожайність відповідної сільськогосподарської культури конкретного за еколого-генетичним статусом та гранулометрією ґрунту співвіднесена до середньобагаторічних гідротермічних показників місця його розташування прийнята як ґрунтовий агропотенціал. Цей показник дає можливість дотримуватись принципу єдиної відміни і об'єктивно порівнювати продуктивну здатність дані довготривалих стаціонарних дослідів (15 — 30 років) після 60-х років минулого століття, коли перейшли на вирощування сортів і гібридів інтенсивного типу. Вони пробовувались практично на всіх дослідних пунктах України. Дані на варіантах «абсолютний контроль» характеризують агропотенціал за природною родючістю, а на антах з внесенням добрив і меліорантів в оптимальних дозах в екологічному та економічному аспектах — агротенціал за ефективною родючістю.

Для дотримання принципу єдиної відміни проводяться коригування середніх результатів врожайних даних за кліматичними параметрами років досліджень із холодний період, чисельність яких на території України коливається від 120 — 140 мм до 180 — 210 мм на рівнинній частині. В зоні Степу Північного зростання між крайніми значеннями кількості опадів становить 10−15% за умови однакового їх засвоєння та однотипного гранулометричного складу (рис. 5).

В той же час в ній частині Лісостепу збільшення кількості опадів в даний період сприяє перезволоженню, розвитку глейових процесів, що обумовлює зниження родючості в глеюватих видах до 5−10%, глейових — в два рази і більше .

Територія України диференціюється на 6 ґрунтово-екологічних фацій за тривалістю морозного періоду і за багаторічними їх значеннями, коли відхилення перевищує 5%. Для цього розроблюються регресивні моделі зв’язку для кожної культури.

За відсутності урожайних даних довготривалих дослідів певних ґрунтів використовують розрахунковий метод визначення родючості на підставі природного їх потенціалу, так як існує велика щільність зв’язку між урожайними даними та природним потенціалом в межах кожного типу ґрунтоутворення.

Кореляційний зв’язок для чорноземів звичайних і південних становить Р = 0,98, чорнозему типового і опідзоленого ґрунту — Р = 0,96, темно-каштанового і каштанового ґрунтів — Р = 0,95, дерново-підзолистого освоєнням опадів холодного періоду, останнє коливається від 47% (перша фація) до 80% (шоста фація).

Продуктивність сільськогосподарських культур зростає від першої до шостої фації за значності інших факторів. Так на чорноземах звичайних між І і V фаціями становить 25−30%, а між фаціями 11,5 ц/га за умови рівнозначності інших факторів (рис. 4).

Такий стан речей обумовлений різними параметрами засвоєння опадів холодного періоду внаслідок однакової континентальності (без глейових видів) — Р = 0,92, сірого лісового К = 0,90, чорнозему опідзоленого — Р = 0,88 і т.д.

Фактори продуктивної здатності ґрунтів України:

— Забезпеченість вологою і теплом є вирішальним фактором у визначеності родючості ґрунту.

Продуктивність сільськогосподарських культур поступово зростає при збільшенні параметрів ГТКу .

Необхідно відмітити, що в межах однакового зволоження в теплий період, але різної фаціальності кількість гумусу в чорноземах звичайних за однакового гранулометричного складу становить один рівень .

Проте параметри природного потенціалу зростають від І до V фацій за рахунок збільшення потужності гумусованого шару як наслідку засвоєння опадів холодного періоду. В існуючих методичних розробках щодо визначення якості ґрунтів за родючістю враховують тільки кількість гумусу, проте не беруть до уваги фаціальне явище в цьому питанні (рис.5).

В Україні зустрічається 15 градацій ґрунтів на рівні роду за вмістом фізичної глини від 0−5 до 71−75%. Її вплив на родючість ґрунтів має зонально-регіональний характер в залежності від параметрів зволоження. В умовах його недостатнього і нестійкого теру продуктивність культур поволі зростає при збільшенні вмісту фізичної глини за умови інших факторів. В межах дацій зростання становить біля 0,5−1,0 ц/га за однозначності інших факторів родючості (рис. 6).

В регіонах достатнього і підвищеного зволоження підвищення продуктивності сільськогосподарських культур спостерігається до вмісту фізичної глини 35−45% в залежності від типу ґрунтоутворення, при подальшому її зростанні вона зменшується внаслідок дії негативного чинника — перезволоження.

Продуктивність скелетних ґрунтів визначається вмістом скелету, кількість якого обумовлює щільність фізичної глини, важливого фактору родючості та параметрами зволоження місця їх залягання.

В зоні чорноземів південних відносно аналогів на лісах слабохрящуваті види мають продуктивність нижчу на 5−10%, хрящуваті - 10−20% і щебенюватохрящуваті - 20−40%.

Чорноземи звичайні скелетні мають більше зменшення продуктивності щодо аналогів на лесах: слабохрящуваті - на 20−25%, хрящуваті - 30−40%, щебенювато-хрящуваті - 55−65%. В регіонах достатньо і сильно зволожених в дернових опідзолених карбонатних скелетних ґрунтах природна родючість зростає від щебенювато-хрящуватих до слабо хрящуватих в межах 50−200% в залежності від культури, проте за ефективної родючості різниця складає 10 — 30%.

Земельний фонд України в природних зонах ускладнюється ґрунтами іншої генетичної природи. Особливо це стосується зон Полісся, Степу Південного і Сухого. В зв’язку з цим якісна характеристика їх земельних ресурсів обумовлюється як фоновими земельними ґрунтами, так і ґрунтами іншої генетичної природи .

Так, в зоні Степу Південного і Сухого генетична природа фонових чорноземів південних темно-каштанових і каштанових солонцюватих ґрунтів визначається ступенем зволоження, оскільки існує прямий функціональний зв’язок між їх генезисом і гідротермічними кліматичними умовами. Параметри продуктивності лучно-південночорноземних поверхнево оглеєних ґрунтів однакові відносно чорноземів південних за однорідності гранулометричного складу, проте зі зростанням у них ступеня оглеєння вони знижуються на 10−20%.

Родючість лучно-каштанових поверхнево оглеєних ґрунтів становить 0,75 ± 0,05 щодо плакорних фонових темно-каштанових або каштанових ґрунтів в залежності від їх зони знаходження за однорідності гранулометрії, а в дернових поверхнево глейових ґрунтах вона становить 0,70 ± 0,05, при 0,58 ± 0,07 в дерново-поверхнево глейових осолоділих відносно фонових зональних ґрунтів території їх залягання Солонцюватість і засолення різко знижують продуктивність ґрунтів. Так, в солонцях каштанових продуктивна здатність становить 0,65 ± 0,05 відносно плакорних фонових ґрунтів аналогічного гранулометричного складу. Родючість лучно-каштанових солонцюватих глибоко засолених становить 0,85 ± 0,05 щодо каштанових солонцюватих аналогічного гранскладу, середньо-сильносолончакуватих видів — 0,75 ± 0,05, а солончакових — 0,65 ± 0,05, солонців лучно-каштанових солончакових — 0,55 ± 0,05 відносно лучно-каштанових солонцюватих глибоко засолених.

Продуктивна здатність каштаново-лучних солонцюватих засолених ґрунтів становить 0,70 ± 0,05 щодо зональних фонових каштанових солонцюватих ґрунтів, середньо-сильносолончакуватих знижується до 0,65 ± 0,05, а солончакових — 0,45 ± 0,05. Солонці каштаново-лучні солончакові мають 0,50 ± 0,05 відносно фонових каштаново-лучних солонцюватих ґрунтів в залежності від ступеню їх засолення.

Продуктивна здатність схилових ґрунтів визначається ступенем ксероморфності (аридності, засушливості) місця їх формування. Для всіх зональних ґрунтів слабоксероморфного ступеня як за природної так і ефективної родючості вона становить 0,85+0,05, середнього — 0,72+0,07 і сильного — 0,55+0,08 відповідно до повно профільних видів за однаковою гранулометрією. Еродованість додатково зменшує продуктивну здатність кожного ступеня за ксероморфністю ґрунтів на 10%.

Таким чином, цінність землі як основного засобу сільськогосподарського виробництва у конкретній інфраструктурі визначається родючістю ґрунтів — здатністю їх задовольняти потреби рослин у поживних речовинах, повітрі, воді, теплі, сприятливим середовищем за фізичними і біологічними показниками і забезпечувати отримання високоякісного врожаю сільськогосподарських культур. Ресурсний потенціал родючості повною мірою віддзеркалює дворівнева система оцінки на підставі природних його чинників — агроґрунтового потенціалу природної родючості і застосування матеріальних ресурсів у вигляді оптимальних доз добрив і заходів агрономічного спрямування — агропотенціалу ефективної родючості (рис.7).

Критерієм виміру якісної оцінки ґрунту за природною і ефективною родючістю є агропотенціал в ц/га. Проте його можна виразити і в балах. За природною родючістю оцінка здійснюється за 100-бальною шкалою. Вищий бал мають ґрунти, які характеризуються найбільшою продуктивністю. В зв’язку з тим, що родючість — явище конкретне щодо певної сільськогосподарської культури, тому бонітувальний статус ґрунтів за родючістю розраховується для кожної культури. Бонітетні бали природної родючості параметрично відображають флористичну комфортність ґрунту відносно еталону, який характеризується найкращими умовами для вирощування певної культури в Україні.

Кількісна оцінка ефективної родючості в балах, сформованої за рахунок додаткових капіталовкладень, повинна демонструвати зростання продуктивності культур відносно природної в реальному форматі, віддзеркалювати рівень реалізації природного ресурсу ґрунту в порівняних абсолютних величинах. У зв’язку з цим принцип розрахунку показників ефективної родючості повинен бути іншим щодо природної.

Переважають зростання ресурсної здатності ґрунтів при застосуванні додаткових капіталовкладень агрономічного спрямування.

Постає питання щодо просторової диференціації ґрунтів за родючістю. Основою для такого розподілу земельних ресурсів за природною і ефективною родючістю маю слугувати ґрунтово-екологічне районування України.

Ґрунтовий покрив в просторі представляє собою єдиний функціональний комплекс з різними ієрархічно підпорядкованими структурними рівнями, кожний з яких характеризується специфічними ознаками взаємозв'язку між кількісними показниками ґрунтових властивостей та параметрами природних факторів їх формування. Адекватність ґрунтових тіл умовам навколишнього середовища покладений в основу ґрунтово-екологічного руйнування, яке являє собою поділ ґрунтового покриття.

Бонітувальна шкала за природної продуктивності має замкнутий характер, у той час як за ефективної родючості вона розімкнута, тому що приріст продуктивності за рахунок ефективної родючості враховує і базову природну родючість. Для ґрунтів, які забезпечують високу врожайність за рахунок природного рівня, показники ефективної родючості перевищують 100 балів. За такого підходу до встановлення бонітетних показників за ефективною родючістю ціна бала повинна бути однаковою для обох її видів. Бонітетні бали за ефективною родючістю відображають відносно однорідні й неповторні території за ґрунтами різного еколого-генетичного статусу відповідно таксономічного їх рівня, в основі яких існують чіткі закономірності між кількісними показниками ґрунтових властивостей та параметрами природних факторів їх формування. Тому ґрунтовоекологічне районування базується на генетичній еколого-субстантивній класифікації ґрунтів України на параметричній основі, у якій кожна таксономічна одиниця виділена на підставі кількісних діагностичних показників у взаємозв'язку з екологічними умовами їх походження.

Ґрунтово-екологічне районування включає 5 послідовних ґрунтово-екологічних рівнів територіальної диференціації ґрунтового покриву: зона-підзона-фація-провінція-педопарцела.

Виділено 10 екологічних зон з певними параметрами і структурою ґрунтового покриву на рівні типу.

Ґрунтово-екологічна підзона — ареал поширення певних підтипів зональних ґрунтів унаслідок відмінностей у перерозподілі сонячної енергії і вологи в межах зон. Виділено 18 підзон: 2 в зоні Полісся, 6 — Лісостепу, 3 — Степу Північному, 2 — Степу Сухому, 5 — Лісовій Буроземній. Кожна підзона характеризується певною інтенсивністю гумусонагромадження через компактні параметри КВАГ кожного спектра структури ґрунтоутворення та відповідних критеріїв.

Для енергетики ґрунтоутворення й агрономічного потенціалу земель важливе значення має вологозабезпеченість в зимовий період, яке визначається кількістю опадів і їх засвоєнням ґрунтом. Відображенням цієї закономірності є потужність профілю (рис.8). Її параметри мають обернено пропорційний характер від тривалості морозного періоду. В зв’язку з цим територія України розподілена на 6 ґрунтово-екологічних фацій — ареал зон і підзон за параметрами засвоєння опадів холодного періоду (ХІ - ІІІ):

І - 47, ІІ - 52, ІІІ - 58, IV — 65, V — 72, VI — 80%.

Кожна підзона в межах фацій розподіляється на більш гомогенні в ґрунтовоекологічному відношенні провінції з однаковими параметрами гідротермічних умов за першу (V — VII) і другу (VIII — IX) частини вегетаційного періоду та кількості опадів за ХІ - ІІІ місяці в умовах їх певного засвоєння. Функціонально дані кліматичні критерії в межах провінції повною мірою відображають ресурси вологозабезпечення як визначального чинника типу ґрунтоутворення, інтенсивності його прояву через параметри гумусонагромадження.

Ґрунтовий покрив провінції характеризується однаковими морфологічними параметрами властивостей ґрунтів залежно від їх генетичної природи, літогранулометрії та ступеня зволоження. Розроблені градації за ступенем зволоження у теплий період за гідротермічними показниками та кількістю опадів у холодний час. На території України виділено 50 провінцій.

Провінція як просторово окреслені території за однорідністю умов зволоження, компонентним складом структури ґрунтового покриву та певного гранулометричного складу ґрунтів в повній мірі віддзеркалюють якісну характеристику земельних ресурсів за родючістю. Виділення їх на підставі пріоритетних її факторів зумовлює закономірно аналогічний характер розподілу сільськогосподарських культур за продуктивністю в межах провінції. Проте параметри кожної з них визначаються сприятливістю їх до ґрунтово-екологічних умов.

У межах провінції екотопи можуть істотно відрізнятись за трофічним і водним режимами через неоднорідність структури ґрунтового покриву в результаті дії таких чинників, як літологічний та гранулометричний склад ґрунтотвірних порід, дренованості території, рівень підґрунтових вод тощо. В зв’язку з цим окремі ділянки провінції мають відмінності за ґрунтово-екологічними умовами. Це визначило потребу деталізації таксономічної одиниці провінції на ґрунтово-екологічні педопарцели.

Вони представляють частини провінції за однорідністю ґрунтового покриву щодо генетичної природи ґрунтів, їх літогранулометрії, ступеню ксероморфності, скелетності, еродованості, солонцюватості та інших властивостей. Виділення їх на підставі пріоритетних факторів родючості зумовлює закономірно аналогічний характер розподілу сільськогосподарських культур за продуктивністю в межах педопарцел. Проте параметри кожної з них визначаються сприятливістю їх до ґрунтово-екологічних умов.

У практичній діяльності об'єктом використання є не ґрунт, а ґрунтовий покрив, що зумовлює необхідність інформації щодо продуктивної здатності певних земельних ділянок як об'єкта використання у сільському господарстві. Коректно вирішити цю проблему на підставі агропотенціалів сільськогосподарських культур неможливо. Для цього необхідно мати інформацію про продуктивну здатність певної земельної ділянки як об'єкта використання через структуру ґрунтового покриву. Цим вимогам відповідає педопарцела.

ВИСНОВКИ

Родючість ґрунту — здатність природних і культурних ценозів на ньому створювати біологічну продукцію через забезпечення ним їх потреб у елементах живлення, волозі, повітрі, теплі, сприятливим середовищем за фізичними, фізико-хімічними та біологічними показниками. В зв’язку з цим неможливо об'єктивно її визначити у ґрунтах різної генетичної природи тільки на підставі їх властивостей через неадекватне відображення ними пріоритетних факторів продуктивної здатності.

Продуктивність культур в агросфері - об'єктивний прямий показник родючості ґрунтів. Вона обумовлюється екологічними факторами ґрунтоутворення та комплексом антропогенних чинників через високу культуру землеробства, яка забезпечує належним чином реалізацію природного потенціалу ґрунту.

Оцінка якості за родючістю реально можлива і коректна тільки на підставі використання урожайних даних через ґрунтові агропотенціали конкретних сільськогосподарських культур.

Ресурсний потенціал родючості ґрунту повною мірою віддзеркалює дворівнева система оцінки на підставі природних його чинників — агроґрунтового потенціалу природної родючості і застосування матеріальних ресурсів у вигляді оптимальних доз добрив і заходів агрономічного спрямування — агропотенціалу ефективної родючості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. ДСТУ «Якість ґрунту. Оцінювання продуктивної здатності земельних ресурсів за агроґрунтовими потенціалами природної і ефективної родючості.» 2005

2. М. І. Полупан, В. Б. Соловей, В.І. Кисіль, В. А. Величко Визначник екологогенетичного статусу та родючості ґрунтів України. Київ «Колообіг», 2005, 303с

3. Тюменцев Н. Ф. Сущность бонитировки почв на генетикопроизводственной основе. — Новосибирск, 1975 — 139с.

4. М. І. Полупан, В. Б. Соловей, В.І. Полупан, В. А. Величко Природна та ефективна родючість ґрунтів України за агропотенціалами озимої пшениці. Вісник аграрної науки, 2002, № 7 с 14−21

5. М. І. Полупан, В. Б. Соловей, В.І. Полупан, В. А. Величко Пріоритетні кліматичні критерії ресурсів вологозабезпечення, природи й енергетики ґрунтоутворення та родючості ґрунтів Вісник аграрної науки, 2003, № 2 с 13−19

6. Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Класифікація ґрунтів України. Київ. Аграрна наука, 2005, 299с

7. Полупан М. І., Величко В. А. Соловей В. Б., Родючість ґрунтів та ґрунтового покриву Степу Південного і Сухого за агропотенціалами сільськогосподарських культур та бонітетними критеріями. Вісник аграрної науки, 2008, № 2 с 18−25