Екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Бакалаврська робота

Екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах

РЕФЕРАТ

Тема бакалаврської роботи: Екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних і кімнатних умовах.

Мета дослідження: вивчити екологічні особливості вирощування роду Pelargonium в оранжерейних та кімнатних умовах.

Об'єкт дослідження: рослини роду Pelargonium.

Предмет дослідження: Pelargonium zonale, її морфологічні та екологічні особливості, фармакологічне застосування.

Головне завдання дослідження:

— вивчення морфологічних особливостей роду Pelargonium;

— вивчення способів розмноження Pelargonium zonale;

— з'ясування найбільш оптимальних умов, які необхідні для росту і розвитку досліджуваних видів рослин;

— проведення фенологічних спостережень за Pelargonium zonale;

— дослідження онтогенезу Pelargonium zonale ;

— дослідження хімічного складу і фармакологічних властивостей;

— вивчення ролі рослин роду Pelargonium в озелененні.

Ключові слова: екологічні особливості, вирощування, онтогенез, Pelargonium.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Морфологічні особливості роду pelargonium

1.1 Огляд літератури

1.2 Морфо-біологічні особливості роду Pelargonium

1.2.1 Таксономічна характеристика роду Pelargonium

1.3 Особливості вирощування та догляд

1.4 Використання пеларгонії в озелененні

Розділ 2. Методи проведення досліджень

2.1 Методи розмноження та вирощування Pelargonium zonale

2.2 Онтогенетичні особливості Pelargonium zonale

2.3 Безпека життєдіяльності людини Розділ 3. Екологічні особливості вирощування pelargonium zonale

3.1 Фенологічні спостереження за Pelargonium zonale

3.2 Хімічний склад та фармакологічні властивості

Висновки Література Додатки

ВСТУП

Актуальність роботи. Пеларгонія — одна з найпопулярніших культур, використовуваних як в інтер'єрі, так і у відкритому ґрунті, її вирощують майже у всіх країнах світу, від Аляски до Австралії.

В Європі пеларгонія з’явилася не тільки в Англії, насіння багатьох видів було завезене до Голландії на початку XVIII століття, а в XIX столітті її вирощували практично по всій Європі. На сьогоднішній день популярність пеларгонії зросла, завдяки виведенню різних сортів з величезною різноманітністю форми квіток: простих, махрових, розоцвітих, тюльпанів. Спектр забарвлень коливається від білої, рожевої, оранжевої, пурпурної, малинової, бузкової до фіолетової і майже чорної, а також двоколірної. Не менш прекрасне і листя, особливо з груп двох — і трьохколірних сортів.

Популярна пеларгонія і в Україні - ще до революції зональні пеларгонії вважалися найважливішою прикрасою садових ваз, клумб, а великоквіткові пеларгонії впродовж багатьох років являються однією з найпоширеніших рослин в групі красиво квітучих.

Джон Традескант одержав декілька екземплярів Pelargonium triste від французького ботаніка Рене Морена, а той, у свою чергу, привіз її з своїх тропічних подорожей по Південній Африці. Саме ця рослина поклала початок серйозної селекційної роботи. Зараз є декілька тисяч сортів цієї прекрасної культури, одержані шляхом схрещування представників природної флори.

Назва пеларгонії походять від грецького слова «pelargos" — журавель. Справа в тому, що стовпчик маточки квітки після запилення розростається в довгий «дзьобик», дуже схожий на дзьоб журавля.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) налічує близько 250 видів багаторічних трав’янистих або напівчагарникових рослин. Батьківщиною більшості з них є Південна Африка, деякі види в дикорослому стані зустрічаються в Австралії, Закавказзі і Малій Азії. Як ефіромасляну рослина деякі види пеларгоній культивують в Іспанії, Італії, Франції, Болгарії, Марокко, Алжирі, Єгипті, а також в південних республіках колишнього СРСР. У кімнатній культурі ці види пеларгонії також набули поширення, перш за все завдяки своїм декоративним властивостям.

Метою роботи було вивчення екологічних особливостей вирощування роду Pelargonium в оранжерейних та кімнатних умовах.

Об'єктом дослідження були рослини роду Pelargonium.

Предметом досліджень була Pelargonium zonale, її морфологічні особливості і екологічні особливості, та фармакологічне застосування.

Основними завданнями роботи було:

— вивчення морфологічних особливостей роду Pelargonium;

— вивчення способів розмноження Pelargonium zonale;

— з'ясування найбільш оптимальних умов, які необхідні для росту і розвитку досліджуваних видів рослин;

— проведення фенологічних спостережень за Pelargonium zonale;

— дослідження онтогенезу Pelargonium zonale ;

— дослідження хімічного складу і фармакологічних властивостей;

— вивчення ролі роду Pelargonium в озелененні.

Розділ 1. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОДУ PELARGONIUM

1.1 Огляд літератури

пеларгонія морфологічний розмноження фармакологічний В енциклопедії кімнатного квітникарства викладено базові відомості, необхідні квіткарю-аматору: опис найпоширеніших видів декоративних рослин (головним чином — невибагливих), основні правила догляду за кімнатними рослинами, які можна вирощувати на балконі й у відкритому ґрунті. Акцентовано увагу на взаємозв'язку умов утримування квітів із їхнім походженням, що зацікавить не тільки початківців, але й уже досвідчених квітникарів.

В книзі Юхимчука Д. Ф. «Комнатное цветоводство» розповідається про те, які квіти потрібно вирощувати в теплих і прохолодних, південних і північних кімнатах, як краще розставить рослини на підвіконні, де і як розмістити в’юнкі рослини, про пристрій живих куточків природи. Способи приготовлення садової землі, розмноження окремих культур, поливи і підкормки, захист від хвороб і шкідників.

У довіднику Буніна В.О. «Цветоводство» подано класифікацію квіткових і декоративно-листяних рослин. Описані способи розмноження квіткових рослин, агротехніка вирощування квітів у відкритому і закритому ґрунті. Цінними для читача будуть відомості про види оформлення квітників, складання букетів, кошиків, декору квітами приміщень різного призначення.

В книзі Жогалевої В.Г., Приходько Т. М. «Цветы. Комнатные растения и декоративноцветущие кустарники» описано близько 670 видів і сортів найбільш цікавих рослин і декоративно квітучих чагарників. Більшість з них зображено на кольорових ілюстраціях.

Коротко викладено біологічні особливості, походження квіткових рослин, вимоги їх до зовнішніх умов — ґрунту, тепла, вологи, освітлення, описані найкращі сорти і гібриди, дано поради щодо їх розмноження і вирощування, по підбору асортименту для різних інтересів, способам вигонки квіткових рослин у закритому ґрунті. Підручник розрахований для квітникарів-любителів може бути корисний фахівцям з озеленення.

В книзі Слободчакової Е.С. «Герань или пеларгония» подані різні сорти та новинки селекції, особливості догляду і утримання, розмноження і захист рослин. Також подано способи використання роду Пеларгонії, не тільки в кімнатному інтер'єрі а також у відкритому ґрунті.

В практикумі Буніна В.А. «Цветоводство. Практикум» подано матеріал для проведення лабораторних занять. Приведені приклади, дані норми для розрахунку площі парників, розсадників, теплиць, визначення асортименту квітучих та декоративно-листяних рослин відкритого та закритого ґрунту.

В книзі Степура М. Ю., Степура А. В. «Зимний сад в домашних условиях» подано основні принципи вирощування декоративних рослин в ґрунті, опис біологічних особливостей біля 450 видів культурних рослин, та способи і методи догляду за рослинами, та їх розмноження та лікування.

В книзі Крупичевої И. «Комнатное цветоводство. Уход за растениями. 300 вопросов и ответов» зібрано матеріали про те, як розмістити рослини в інтер'єрі вашого будинку, які вазони краще вибрати для тих чи інших квітів, скільки рослин можна посадити в один вазон, як правильно підібрати субстрат, як його підливати і підгодовувати, як правильно вибрати освітлення і при якій температурі вирощувати рослини.

У навчально-методичному посібнику Барна М. М. «Кімнатні рослини у навчально-виховному процесі з біології» наведені біологічні особливості понад 100 видів кімнатних рослин, описані можливості їх використання у навчально-виховному процесі з біології.

Подані поради у книзі Русакової Ю. В. «Озеленення балконів» щодо добору рослин і особливостей догляду за ними, оформлення інтер'єру тощо. Видання розраховане на широкий читацький загал.

1.2 Морфо-біологічні особливості роду Pelargonium

Пеларгонії - широко розповсюджені невибагливі рослини, вони є найбільш відомими вазонами, красиво квітучими рослинами, завдяки тривалому цвітінню, що триває до пізньої осені. У Європі вони з’явилися наприкінці 17 на початку 18 століть. У минулому сторіччі велася велика селекційна робота з виведення численних гібридів і сортів. Були отримані рослини з яскравим листям, виведені карликові форми, сорти з білими і двоколірними, а також махровими квітами. В теперішній час отримано величезне різномаїття цих рослин.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) поєднує близько 250 видів трав’янистих і чагарникових рослин, родом з Південної Африки, де вони виростають на бідних кам’янистих ґрунтах на висоті до 700−800 м над рівнем моря.

Рід Пеларгонія (Pelargonium) відноситься до родини Геранієвих (Geraniaceae Juss) і характеризується наступними ознаками:

1. Однорічні або багаторічні трав’янисті рослини або чагарники, що ростуть на одному місці протягом кількох років, поновляють ріст за рахунок живильних речовин, накопичених за рахунок видозмінених підземних вегетативних органів, і не втрачають декоративної цінності.

2. Наземні стебла звичайно прямостоячі, тільки у деяких видів що стеляться або звисають, зокрема, у пеларгонії плющелистної (Pelargonium peltatum).

3. Листорозміщення почергове або супротивне, з прилистками. Прикореневі листки на довгих черешках, а стеблові - майже сидячі, перистолопатеві, пальчатоабо перисторозсічені. У деяких видів листкова пластинка цілокрая або зубчаста. Ступінь розчленування листкової пластинки дуже різний: її форма коливається від лопатевої (розтин складає біля 1/3 довжини) до роздільної (більше 2/3) і до майже повного розрізу. У пеларгонії колючої (Pelargonium spinosum) черешки після опадання листової пластинки, з настанням сухого сезону, перетворюються на колючки, 3−5 см завдовжки. Вони оберігають рослину від тварин.

4. Однією з характерних ознак є опушування практично всіх частин рослин простими або залозистими волосками, з екстрактом ефірних олій, що додають характерний аромат багатьом представникам роду Pelargonium, в першу чергу із групи так званих запашних пеларгоній (Pelargonium graveolens).

5. Суцвіття, розташовані на верхівках пагонів, є похідними зонтичного типу, іноді вони приймають майже кулясту форму. Квітка двостатева, п’ятичленна, зигоморфна. Чашечка складається частіше з вільних, рідше із зрощених до половини чашолистків, у зигоморфних квіток пеларгонії задній чашолисток витягнутий в довгу порожнисту нектароносну шпору, яка приростає до квітконіжки.

Віночок складається з п’яти вільних пелюсток, досить часто різних за розмірами: дві верхні пелюстки звичайно крупніші, у деяких видів і сортів вони також відрізняються по забарвленню. Тичинок 10, вони розташовані в два кола. Зав’язь маточки верхня, вона підноситься над квіткою.

У природних умовах зростання пеларгонія — перехреснозапильна рослина. Для неї характерна ентомофілія — запилення за допомогою комах: бджіл, джмелів, метеликів, які, збираючи нектар, що збирається у вигляді краплі у квітколоже кожного чашолистка, неодмінно торкаються пилкових тичинок і зірчасто-розкритих лопатей приймочки. У пеларгонії блискучої, такої, що часто зустрічається і в кімнатній культурі, на батьківщині запилення здійснюють птахи (орнітофілія). У деяких видів можливо самозапилення.

В процесі дозрівання плоду верхня частина зав’язі значно подовжується, формуючи структуру, що нагадує довгий пташиний дзьоб. Плід пеларгонії — коробочка з чашолистками, вона шляхом відділення гнізд від низу до верху.

1.2.1Таксономічна характеристика роду Pelargonium

Рід Пеларгонія (Pelargonium) дуже гетерогенний: у ньому зустрічаються рослини, що відрізняються зовнішнім виглядом, умовам росту, декоративним якостям. Найбільш прийнятна класифікація запропонованою англійськими квітникарями. Вона базується на цілому ряду ознак, зокрема таких, як інтенсивність росту, форма і забарвлення квіток і листя, наявність аромату, особливості зовнішнього вигляду.

Царство Зелені рослини (Viridiplantae)

Відділ Streptophyta

Надклас Покритонасінні (Magnoliophyta)

КласЕудікоти (Eudicots)

Підклас Розиди (Rosids)

Порядок Геранієвоцвітні (Geraniales)

Клас Магноліопсиди (Magnoliopsida)

Види 1) Пеларгонії зональні(Pelargonіum zonale)

2) Королівські (Pelargonіum grandіflorum)

3)Янголи (Pelargonium angels)

4) Висячі або плющеподібні (Pelargonіum peltatum)

5) Запашні (Pelargonium graveolens)

6) Сукулентні (Pelargonium succulent)

7) «Дикі» пеларгонії (Pelargonium wild)

Група А—Зональні пеларгонії (Pelargonium zonale)

Найпоширеніший та найбільш численний вид — він нараховує тисячі сортів. Сорти цієї групи дуже витривалі й надзвичайно рясно цвітуть. Рослина має вигляд пишного гіллястого кущика зі злегка хвилястим листям з червоно-коричневою облямівкою навколо. Листя покрите дрібними ворсинками і на дотик нагадує оксамит. Також примітним є своєрідний запах. Основною особливістю рослин даної групи є наявність на листі темної смуги, або зони, розташування, розміри і забарвлення якої можуть значно варіювати, утворюючи регулярну і нерегулярну, або корончату зони.

В межах даної групи використані декілька критеріїв для докладнішої класифікації. За інтенсивністю росту і особливостям зовнішнього вигляду розрізняють наступні категорії:

1) рослина повинна підноситися над краєм вазона на 20 і більше сантиметрів;

2) «карликові» — підносяться від 12 до 20 см;

3) підносяться менш ніж на 12 см;

4) менш ніж на 10 см;

5) генетичні гібриди, що нагадують на вигляд карликові;

6) рослини із зірчастою формою листя і пелюсток;

7) рослини цієї групи отримані шляхом селекції P. frutetorum, в основному це лежачі, або звисаючі форми, їх часто об'єднують в групу cascade.

За забарвленням листя (враховуються поєднання тонів, а також наявність або відсутність явно вираженої зони) пеларгонії діляться на наступні групи:

1) двоколірні - листя різних відтінків зеленого кольору з білим або кремовим краєм;

2) триколірні - на листі спостерігається поєднання зелених, жовтих і червоних тонів, ця група, у свою чергу, ділиться на tricolor silver — замість жовто-золотистих тонів спостерігаються білі або кремові, іноді залишаються всього два тони, випадає червоний, і gold tricolor — основний тон зелений, краї золотисто-жовті, зона червона або бронзова; пеларгонії даної групи з повним правом можна віднести до декоративно-листяних;

3) бронзові - листя зелене або жовто-зелене з бронзовим відтінком, який часто зберігається лише у області зони;

4) золоті - золотисте листя, з явною бронзовою або каштановою центральною зоною; зелені тони складають не більше 50% і чітко відокремлені від золотисто-жовтих;

5) метеликоподібні - одне з найбільш оригінальних забарвлень — на листовій пластинці вздовж, жилок формується маркіровка у формі стилізованого метелика, або іншого тону, або іншого кольору.

За формою квітки:

— квітки прості, віночок складається з 5 пелюсток;

— напівмахрові, віночок із 6−8 пелюсток;

— махрові, у віночку більше 8 пелюсток, іноді в цю групу відносять і напівмахрові;

— розоцвіті, квітки невеликі, нагадують бутон троянди, центральні пелюстки численніші, квітка повністю не розкривається;

— тюльпаноцвіті, привабливі, подовжено-циліндрові, схожі на невеликі закриті тюльпани, квітки, великі чашовидні увігнуті пелюстки лише привідкриті.

Загалом квіти Pelargonium zonale зібрані в напівкулясту парасольку. Колір пелюстків варіюється від чистого білого, рожевого, лососевого до червоного й бордового різних відтінків. Вважається, що немає калачиків тільки яскраво-жовтого й чистого синього кольору. Забарвлення пелюсток зональних калачиків може бути двоколірним: зазвичай із білим мазком від середини або з облямівкою по краю пелюстки, або з переходом одного кольору в іншій; інколи окремі пелюстки можуть бути забарвлені в різні кольори (фото 7).

Pelargonium zonale розрізняють за розміром куща на звичайні (30−60 см у висоту), айрани (80 см), карликові (12,5−20 см), мініатюрні (10−12,5 см), мікромініатюрні (до 10 см у висоту). Забарвлення листя у зональних калачиків також буває двоколірним: середина листочка і його край мають різний колір. Зони ці чітко розмежовані (звідси й назва — «зональні»). Калачики з дуже виразним строкатим листям вирізняють в окремий підвид. Кільцева зона на листі буває коричневою, червоною, багряною, золотистою, бронзовою, білою й навіть фіолетовою і майже чорною. Забарвлення листя може бути й триколірним.

Група Б — Плющеподібні або висячі пеларгонії (Pelargonіum peltatum)

Серед рослини даної групи розрізняють: прості — рослини з помірною інтенсивністю росту, листя щитовидні на довгих звисаючих черешках, не завжди виражена зональність, листя можуть бути двоколірними, квітки прості, махрові або розоцвіті; складні — генетичні гібриди, на листі яких ясно виявляється зональність, і лише зрідка — без неї.

Пеларгонії плющеподібні (Pelargonіum peltatum) — ампельні трав’янисті рослини, що утворюють звисаючі ламкі пагони до 80−100 см довжиною з дрібним темно-зеленим блискучим листям зірчастої форми листям, що нагадує плющ, і гарними лапатими суцвіттями з простими, махровими чи напівмахровими квітками (у деяких сортів квіти схожі на трояндочки) діаметром 1,2−4 см на довгих квітконосах (фото 10).

Колір квітів різний: від червоного чи рожевого до сніжно-білого й чорно-фіолетового. Рясно цвіте з травня до осені, пишно розростається.

Група В — Королівські пеларгонії (Pelargonium grandiflora, Pelargonium domesticum)

У групу включені досить великі чагарники, рясно квітучі, які вирощують із-за розкішного тривалого і красивого цвітіння. Рослини цієї групи відзначаються красивими формами листя.

Pelargonium grandiflora (їх також називають англійськими крупноквітковими, царськими або шляхетними) мають безліч сортів, розмаїття форм і забарвлень квітів. Є сорти зі строкатим листям, квітами до шести сантиметрів у діаметрі. Верхні дві пелюстки зазвичай більші й темніші за інших, оксамитові. Листя по краях зубчасте, нагадує кленове. Стебла в нижній частині девер’яніють. Різні сорти можуть бути з простими або махровими квітками, колір варіюється від білого до темно-бордового, із плямами й без, край пелюстки може бути гофрованим. Особливість цього виду — наявність темної плями або темних смуг уздовж жилок на нижніх пелюстках. Висота рослин — близько 50 см. Цей вид більш примхливий у догляді, оскільки вимагає зимівлю за температури не більше 10−12 градусів і додаткового підсвічування; це є передумовою закладання бутонів і наступного цвітіння в літній час. Період цвітіння Pelargonium grandiflora коротший, ніж у Pelargonium zonale — три-чотири місяці.

Група Г— Запашні пеларгонії (Pelargonium graveolens)

Рослини цієї групи відрізняються невеликими і менш декоративними, ніж у попередніх груп квітками, але їх вирощують завдяки ароматному листю. Це можуть бути як сорти, так і види пеларгоній, але у всіх листя має специфічний явно виражений аромат. Він відчувається у разі дотику, розтирання або механічного пошкодження листя. У одних рослин він ніжний, солодкуватий, у інших — гострий, пікантний, в деяких випадках дуже неприємний. Причина аромату — ефірні олії, в першу чергу, «гераніол». У наш час існують Pelargonium graveolens з запахом лимона, м’яти, троянди, апельсина, мускатного й кокосового горіха, яблука, бузку, хвої, мигдалю, перцю, меліси, імбиру, суниці, камфори, ананаса (фото 12).

Пеларгонія запашна (Pelargonium graveolens) має розсічене на 5−7 частин листя, завдяки чому воно здається махровим. Квітки дрібні, найчастіше рожевого або фіолетового кольору. Запашні калачики використовують для одержання гераневого масла. У природних умовах, ці види виявляють захисну дію, що виконується при виділенні ними ефірних олій, які є детергентами і атрактантами.

Група Д — Ангельські пеларгонії (Pelargonium angel)

Це оригінальні культури, отримані при схрещуванні Пеларгонії курчачої (Pelargonium crispum) і Пеларгонії королівської (Pelargonium grandiflorum), зазвичай мають невелике за розмірами листя і квіти. Більшість відноситься до чагарників відкритого ґрунту, але є деякі, більш придатні для підвісних корзин. Рослини даної групи відрізняються дуже рясним цвітінням, іноді квітки покривають всю поверхню куща.

У Pelargonium angel квіти схожі на зозулині черевички, їх також називають віолоцвіті — рослини цвітуть все літо розкішними звисаючими гронами квітів. Утворюють компактні кущі висотою не більше 30 см.

Група Е — Сукуленті пеларгонії (Pelargonium succulent)

Це одна з найцікавіших груп. Рослини відрізняються значною різноманітністю зовнішнього вигляду, багато хто нагадує кактуси або інші сукуленти. Термін «сукуленті» походить від латинського succus, що означає «товстий, м’ясистий» і саме такі стебла мають більшість сукулентних пеларгоній. В той же час серед них зустрічаються і рослини з здерев’янілим укороченим стеблом, що нагадують за зовнішнім виглядом бонсай.

Серед Pelargonium succulent є види з колючками й без них. Вони мають гіллясті декоративно вигнуті стебла, що дерев’яніють в основі. Сукулентні калачики примітні незвичайними вигадливими формами своїх стебел, що нагадують мініатюрні копії баобабів або якихось фантастичних істот. Ці калачики використовуються при створенні композицій у стилі бонсай. У сухий час рослини скидають листя.

Група Є — «Дикі» пеларгонії (Pelargonium wild)

У цю групу об'єднані види пеларгоній, які виростають в природних умовах і поступово вводяться в культуру.

Сукуленті і «дикі» пеларгонії відрізняються примхливістю й розмаїтістю зовнішнього вигляду. Це можуть бути типові циліндричні дерева, сланкі форми, прямостоячі чагарники.

Вражає розмаїтість форми листової пластинки. Вона міняється від практично цільної до розсіченої настільки, що лист схожий на листи папоротей і навіть на пагони аспарагуса або куширу. Характер розсічення може бути пальчастим або пір'ястим.

Не менше вражає й будова квітки. При збереженні п’ятипелюсткового типу, форма, розміри, маркування й положення пелюстків зовсім різні. У деяких видів квітки із практично однаковими пелюстками, в інші розміри верхніх двох значно більше, у третіх навпаки, більші нижні пелюстки. Пелюстки можуть бути розташовані під кутом 90° і навіть 180° стосовно осі квітки, найчастіше це стосується верхніх пелюстків [31, 35].

1.3 Особливості вирощування та догляд

Рослини роду Pelargonium вважають досить невибагливими, але все-таки в утриманні і догляді є свої особливості, які необхідно враховувати, якщо треба отримати здорові, красивоквітучі рослини.

Ґрунтові суміші. Оптимальний субстрат для посадки пеларгонії є суміш різних садових ґрунтів, взятих в певних пропорціях. Можна також придбати спеціальний ґрунт в квіткових магазинах.

Дерновий ґрунт — важкий родючий ґрунт з рН 7−7,5. Чим старша рослина, тим більша кількість дернового ґрунту повинно міститися в приготованій суміші.

Листяний ґрунт легкий, розпушений, але характеризується нижчим вмістом поживних речовин. Цей ґрунт використовують для посіву, лікування і пересадки молодих екземплярів. Чим молодша рослина, тим більше листяного ґрунту повинно міститися в суміші.

Перегнійний ґрунт — м’який, розпушений, поживний і «жирний». У ньому досить багато азоту в доступній для рослин формі, а також інших необхідних поживних елементів. Можна сказати, що він є головним компонентом будь-якої ґрунтової суміші. Перед використанням його рекомендують просіяти, щоб звільнити від великих залишків неперепрілих рослин.

Торф також входить до складу земельних сумішей. Сам по собі він бідний поживними речовинами, але з його допомогою покращують вологоємкість сумішей і розпушують їх. Застосовують бурий верховий торф, який повинен вилежатися в купах 2−3 сезони. Цього часу цілком достатньо для того, щоб видалити шкідливі для рослин кислоти.

Досить часто в ґрунтові суміші додають пісок. Він необхідний для збільшення розпушуваності земляних сумішей. Проте при відборі піску необхідно звертати увагу на розміри частинок і їх забарвлення. Дуже дрібний пісок не потрібно використовувати оскільки він зменшує вміст в ґрунті повітря і створює механічний тиск на кореневу систему рослин.

Якщо колір піску червонуватий, то він містить велику кількість солей заліза, зеленуватий колір — надлишок цинку.

Для підвищення пористості в суміші рекомендується додавати інші розпушувачі: дрібний керамзит, вермикуліт, пінопласт.

Для пеларгонії земельна суміш повинна складатися в наступних пропорціях: дерновий — листяний — перегній — торф — пісок в співвідношенні 2:1:1:0,5:0,5. Приведені пропорції дають уявлення про той ґрунт, на якому рослина росте в природних умовах.

Якщо є сумніви в якості суміші, її необхідно заздалегідь продезінфікувати, прогріваючи протягом години в духовці, нагрітій до 100 °C, витримати протягом 2−3 годин на парі.

Важливо враховувати також кислотність ґрунту. Для Pelargonium zonale переважно нейтральна або слабо кисла реакція — рН 6−7 [2, 4, 12 ].

Добрива і підживлення. В період посиленого росту здорові, з добре розвиненим корінням рослини потребують посиленого живлення для формування вегетативної маси і квіток.

Поживні речовини поглинаються рослиною із ґрунту. У їх склад входять різні елементи, зокрема такі, як азот, фосфор, калій, магній, сірка, мікроелементи. Використовувані добрива повинні бути повними, тобто містити не тільки весь набір макроелементів але і основні мікроелементи. Крім того, вони повинні легко розчинятися у воді, утворюючи прозорі або злегка мутнуваті розчини.

Основним способом забезпечення нормального живлення рослини являється підгодівля: внесення поживних речовин в період вегетації. Розрізняють кореневу і позакореневу підгодівлю. У першому випадку розчином добрив поливають субстрат, в другому випадку розчином обприскують листя.

Підгодівлю пеларгоній проводять 1−2 рази на місяць повним мінеральним або органічним добривом.

Мінеральні добрива можуть бути простими — містять один елемент, комплексними — містять три і більш елементів, а також змішаними — містять мінеральні елементи і органічні компоненти.

Основними є прості добрива — азотні, фосфорні і калійні. Складні добрива, як правило, включають всі три основні елементи — азот, калій і фосфор. Для кімнатних рослин більш традиційними є комплексні добрива, що містять основні елементи в строго певних пропорціях. При підгодівлі слід звертати увагу на вік рослин. Для молодих рослин необхідно більше азоту, який стимулює ріст вегетативної маси. Ближче до періоду цвітіння, і особливо при масовому цвітінні, рослині потрібно більше калію і фосфору. Кращий результат дає застосування добрив, що містять як макро-, так і мікроелементи. В той же час необхідно відзначити, що мікроелементи краще засвоюються рослиною у разі листової підгодівлі.

В якості органічних добрив використовують рогову і кісткову муку, пташиний послід. Одне з кращих органічних добрив — коров’ячий гній (коров'як). Він збагачує ґрунт азотом, фосфором, калієм, кальцієм, розпушує глинисті і зв’язує піщані ґрунти. Поживні речовини звільняються з нього поступово, забезпечуючи рослину протягом тривалого часу.

Окрім добрив існують ще і біологічно активні речовини — стимулятори росту. Умовно їх можна розділити на дві групи: стимулятори коренеутворення і сполуки, які, окрім стимуляції росту, підвищують стійкість рослин до хвороб і несприятливих умов.

Температура. Влітку пеларгонії вимагають температуру в межах 18−25°С. Взимку ж для закладення квіткових бруньок необхідне її пониження і утримання рослин в прохолодних умовах. Оптимальна зимова температура — близько 10 °C і не вище 15 °C. Головна небезпека в зимовий період — центральне опалювання. Гаряче і сухе повітря від батарей піднімається вгору. Якщо поставити вазон з рослиною близько до радіатора, гарячого повітря, яке викликає підсихання і опадання листя. Щоб уникнути подібних явищ, можна збільшити ширину підвіконня [2, 4].

Освітлення. Пеларгонії — світлолюбні культури. На західних, південно-східних і південно-західних вікнах краї листя підсихатимуть. Затінюючи вікна в полуденний і після полуденний час, можна оптимізувати світловий режим.

Денне світло — одностороннє, тому рослини часто витягуються у напрямку до вікна. Для усунення небажаного ефекту необхідно регулярно повертати рослини на 90° [2, 4, 12 ].

При розміщенні пеларгоній також слід враховувати, що на підвіконні вони одержують не більше 50% від максимальної освітленості, на відстані 1 м від вікна кількість світла зменшується ще на 25%, на 2 м — до 20% від повного освітлення. Щоб поліпшити світловий режим у кімнатах в похмурі дні, застосовують штучне освітлення (лампи розжарювання потужністю 60−100 Вт, та люмінесцентні). Тривалість освітлення — 6 годин на добу.

Полив і вологість повітря. Залежно від виду і пори року пеларгонія виявляє різні вимоги до поливу і вологості повітря. Більшість сортів з груп зональних, королівських, плющеподібних пеларгоній влітку вимагають багатого поливу. У той же час між поливами верхній шар ґрунту не повинен бути дуже вологим, не можна допускати і застою води, забезпечивши хороший дренаж.

Зазвичай полив проводиться традиційно — через верх. Ґрунт краще поливати невеликими порціями, тоді вода поступово промочує субстрат. Для видів і сортів з рясним опушуванням небажано допускати попадання крупних крапель води на листя. Поява води в піддоні — ознака того, що субстрат насичений водою. В той же час при такому способі поливу досить велика частина мінеральних речовин поступово вимивається з субстрату. Можна також використовувати чергування верхнього і нижнього поливу. Для цього при нижньому поливі треба налити воду в піддон, почекати, поки основна її частина вбереться, і злити залишок.

Температура води для поливу повинна бути однаковою з температурою навколишнього повітря або трохи теплішою. Влітку рослини краще поливати увечері, щоб уникнути опіків листя їх не поливають в той період, коли на рослини падають прямі сонячні промені.

У проміжках між поливами субстрат час від часу обережно розпушують. Взимку полив слід обмежити. Взимку температура води для поливу не повинна бути вища за кімнатну, оскільки вона може викликати передчасний ріст рослин в умовах недостатньої освітленості, рослини витягуються, стебло втрачає міцність. Вода також не повинна бути занадто холодною, в цьому випадку вона практично не поглинатиметься рослиною [2, 4, 12 ].

Пересадка і подальший догляд. Дорослі пеларгонії потребують щорічної пересадки, але краще для цього використовувати такий спосіб, як перевалювання, а справжню пересадку — лише в самих крайніх випадках, наприклад, при ураженні грибковими і бактеріальними хворобами.

Про необхідність перевалювання судять по розвитку кореневої системи. Рослини перевалюють тоді, коли коріння цілком обплітає земляну грудку і вазон стає для них тісний. Пересадку і перевалювання звичайно проводять в кінці зими, перед початком періоду росту, щоб за літо рослини встигли добре укорінятися і зміцніти до зими.

Об'єм вазона підбирають відповідно до розмірів кореневої системи. Якщо грудка добре обплетена живим здоровим пружним корінням, то горщик для пересадки повинен мати діаметр на 3−4 см більший за попередній. В цьому випадку коріння швидко освоїть субстрат, і не виникає небезпеки залити рослини. Хворі рослини із слабкою кореневою системою звичайно пересаджують в той же вазон, заздалегідь видаливши у них хворе і пошкоджене коріння. Вазон піддають стерилізації. Субстрат, підготовлений для пересадки, повинен бути достатньо вологим, але у жодному випадку не перенасиченим водою.

Щоб пересадити рослину, її вибирають із вазона. Потім видаляють старий дренаж, дерев’яною паличкою прочищають коріння, видаляючи по можливості старий субстрат, вирізують слабке і хворе на вигляд коріння, зрізи обов’язково присипають деревним вугіллям. В цей же час можна проводити обрізання рослини. При перевалюванні частину колишнього субстрату зберігають.

При посадці рослини на дно вазона поверх дренажного отвору кладуть глиняний черепок опуклою стороною вгору, щоб забезпечити нормальний стік води при поливі. Потім поміщають — дренаж шаром 2−3 см. Чим слабкіша коренева система, тим більше повинен бути шар дренажу. Потім насипають невеликий шар ґрунту і злегка його ущільнюють. Рослину розміщують так, щоб після заповнення вазона ґрунтом, її рівень не доходив до краю приблизно на 1−5 см. Це полегшить полив. Одночасно потрібно стежити, щоб рослина займала центральне положення. Субстрат підсипають поступово, акуратно ущільнюючи його. Дуже розпушений субстрат уповільнить вкорінення, втім, так само як і дуже щільний.

Після пересадки рослини поливають теплою водою і добре обприскують. У подальші три-чотири дні субстрат повинен бути рівномірно зволоженим. Потім пеларгонію поливають як завжди, даючи підсохнути верхньому шару субстрату, інакше місця зрізу коріння можуть загнивати.

Протягом двох тижнів корисно обприскування теплою водою. Для кращого вкорінення рослини повинні стояти в затіненому теплому місці.

Через місяць після пересадки їх можна підгодувати. Як вже неодноразово мовилося необхідною умовою правильного догляду за пеларгоніями являється щорічне обрізання. Його проводять в кінці зими — на початку весни. В процесі обрізання видаляють сухі пагони і листя, укорочують занадто довгі пагони, спричиняючи тим самим омолоджування рослини за рахунок появи великого числа молодих бічних пагонів.

Прищипування верхівки пагонів дає позитивний результат тільки при створенні оптимального рівня освітлення, температури, вологості повітря і субстрату. Як правило, здійснюють досить радикальне укорочення головного стебла і не варто побоюватися, що з «пенька», що залишився, нічого не виросте. До того ж ті частини рослини, які обрізаються, використовуються на живці.

Зональні пеларгонії (P. zonale) обрізають до висоти 5−7 см, королівські (P. grandiflora), і запашні (P. graveolens) — до 3−5 см. Для підтримки пишної компактної форми куща королівські пеларгонії обрізають частіше в порівнянні з іншими групами [2, 4, 12 ].

Найбільшої шкоди пеларгоніям приносять тля, білокрилка, кліщі, червець, щитівки, довгоносики (додаток 3).

Тля - дрібна комаха, 0,5 — 0,6 мм завдовжки, довгастий яйцевидної форми з м’якими зовнішніми покривами. Забарвлення тіла неоднакове і залежить від виду тлі. Вона міняється від жовто-зеленої до чорної. Найчастіше зустрічається оранжерейна тля жовтувато-зеленого забарвлення з довгими ногами і вусиками. Тля мешкає великими колоніями на нижній стороні листя, бутонах, квітконіжках. У колоніях знаходяться безкрилі і крилаті особини, які перелітають і заражають інші рослини. Розвиток одного покоління в кімнатних умовах закінчується протягом 20 днів, в оранжерейних 8 — 12 днів. У зв’язку з високою плодючістю (самки проводять до 100 личинок кожна) і швидким розвитком чисельність тлі швидко зростає. В умовах закритого ґрунту шкідники в великій кількості спостерігаються навесні і раннім літом. Унаслідок висмоктування клітинного соку листові пластинки деформуються, бутони не розпускаються, рослини забруднюються солодкуватими виділеннями тлі, на яких поселяється гриб сажа. В результаті втрачається декоративність рослин. Крім того, тля може бути переносником багатьох вірусів.

З метою боротьби необхідно обприскувати рослини препаратами, які містять перметрин.

Білокрилка - дрібна комаха (близько 1 мм завдовжки) з жовтуватим тілом, двома парами крил, покрита білим борошнисто-восковим нальотом. Личинки цього шкідника блідо-жовті з оранжево-червоними очима, покриті короткими волосками. Останніми роками білокрилка стала одним з основних шкідників оранжерейних рослин. Личинки і дорослі комахи висмоктують сік з листя, черешків, рідше із стебел. В результаті листя обезбарвлюється, жовтіє, а іноді засихає і обпадає. На виділеннях білокрилки, що збереглися, також може поселятися гриб сажа, унаслідок чого порушується фотосинтез, рослина слабшає і гине. Білокрилка швидко розмножується. Боротися з нею важко — кожні три дні необхідно обприскувати уражену рослину препаратами, які містять перметрин.

Павутинний кліщ — дуже дрібна комаха, яку можна виявити, лише використовуючи лупу. Поселяється на нижній стороні листової пластинки і утворює тонку павутину. Саме по її наявності легко виявити появу шкідника. Розвиток одного покоління кліща проходить протягом 12−23 днів, залежно від температури і вологості навколишнього середовища. Кліщ викликає знебарвлення і опадання листя, заражені рослини втрачають декоративну цінність, а у разі сильного пошкодження гинуть. Попередити появу павутинового кліща можна щоденним обприскуванням листя звичайною водою.

При перших ознаках зараження необхідно обприскати рослину розчином системного інсектициду. Для закріплення результату обробку повторюють.

Щитівка — личинки першого віку, після прикріплення до рослини втрачають рухливість, покриваються восковим щитком у вигляді бляшки. Щитки розрізняються по величині і формі - найчастіше вони округлі або овальні, білого, коричневого або бурого кольору. Дорослі особини і личинки завдають шкоди рослинам протягом всього року, висмоктуючи клітинний сік з листя і стебел, черешків. Пошкоджені рослини жовтіють на них з’являється деформоване листя, яке часто обпадає. Щитівку, поки її мало, легко видалити вологою ганчірочкою або ватяним тампоном. Після видалення шкідника необхідно оприскати всю рослину системним інсектицидом. При сильному пошкодженні боротися з щитівкою дуже складно, а в деяких випадках практично неможливо.

Борошнистий червець — комаха, що смокче, добре помітна неозброєним оком. Червець найчастіше з’являється на нижній стороні листя, уздовж жилок і на стеблі. У пазухах листя і в тріщинах кірки білі ватоподібні виділення, куди самка відкладає яйця, свідчать про появу шкідника. Личинки, які народилися, розповзаються по всій рослині. Борошнистий червець найчастіше зустрічається в оранжерейних умовах, але і в кімнатах він не рідкісний, хоч і не бажаний «гість». Личинки і дорослі комахи смокчуть молоді пагони, листя, бутони. Цим вони затримують росту, при рясному виділенні самками медяної роси на листі з’являється грибок сажа, що забруднює рослину. З ураженням в легкій формі боротися нескладно — досить протерти уражені місця вологою ганчірочкою або ватяним тампоном. При сильному зараженні боротися з шкідником важко — необхідне щотижневе обприскування системним фунгіцидом. Деякі любителі застосовують для обприскування препарат актара.

Не менше шкоди, ніж комахи, завдають рослинам гриби, бактерії і віруси — збудники інфекційні захворювань. Захворювання зазвичай свідчить про несприятливі для рослини умови вирощування. При появі перших ознак захворювання необхідно:

— видалити пошкоджену частину рослини;

— якщо потрібно, застосувати відповідний препарат;

— у разі глибокого пошкодження рослину доведеться знищити.

Найчастіше пеларгонії страждають від наступних хвороб:

— Чорна ніжка — вражаються стебла і живці. Розвитку захворювання сприяє перезволоження або ущільнення субстрату, яке є наслідком поганого дренажу. При посадці живців треба стежити, щоб ґрунт не був дуже вологим, не накривати живці скляними банками або пластиковими пакетами. Уражених живців слід видалити;

— Сіра гниль — виглядає як сіра пухнаста цвіль, яка в прохолодних і вологих умовах і застійному повітрі може покрити будь-яку частину рослини — листя, стебла, бутони і квітки. Хворобу викликає гриб Botritis cinerea. Обріжте і спаліть всі уражені частини рослини. Видаляти запліснявілий ґрунт краще, якщо ви поміняєте весь субстрат на новий. Обробіть рослину системним фунгіцидом. Зменште полив, рідше проводіть обприскування, провітрюйте приміщення;

— Борошниста роса — виявляється у вигляді білого борошнистого нальоту на листі, здатного розповсюджуватися на стебла і квіти. Збудник — Oidium erysiphoides. На відміну від сірої гнилі, захворювання рідкісніше, ступінь ураження не дуже сильна, але декоративність рослини знижується. Уражене листя видаляють, рослину обприскують системним фунгіцидом. Необхідно забезпечити доступ свіжого повітря (додаток 3);

— Коренева гниль — найбільш серйозне захворювання. Листя в’яне, потім швидко темніє, і рослина гине. Причина — враження грибками і бактеріями із-за перезволоження субстрату. Найчастіше це представники Роду Pithium. Врятувати рослини можна тільки при ранній діагностиці захворювання, застосовуючи методи хірургічного втручання. І навіть цей спосіб лікування не гарантує стовідсоткового успіху, але більшість рослин на цій стадії захворювання можна врятувати, тому варто спробувати.

Коріння рослини необхідно звільнити від субстрату, відмивши їх під струменем води. Потім рослину кладуть на стіл і обрізають гострим ножем все м’яке коріння, що потемніло. Так само роблять із стеблами і листям на якому є ознаки гнилі.

Якщо рослина велика верхню частину її видаляють, щоб ослаблене коріння могло забезпечити нормальне живлення пагонам, що залишилися. Частину, що обрізають, укорінити, вона напевно вільна від збудників захворювання. Всі місця зрізу опудрити порошком деревного вугілля. Обережно пересадити рослину в горщик з свіжим субстратом, полийте слабким розчином карбендазима. Помістити в світле, але без прямих сонячних променів місце. Не поливати рослину до тих пір, поки не з’являться нові пагони, потім поливати дуже обережно, прагнучи не допустити перезволоження ґрунту;

— Іржа — на нижній стороні листа з’являються коричневі плями, що мають вигляд концентричних кіл. Боротися із захворюванням важко — уражене листя видаляють і спалюють, забезпечують притік до рослини свіжого повітря і обприскують системним фунгіцидом. Не рекомендується розмножувати уражену рослину щоб не розповсюдити шкідників [2, 4, 12, 9].

1.4 Використання пеларгонії в озелененні

Пеларгонія довгий час вважалася аристократичною рослиною, її розводили в оранжереях багатих особняків і приміських вілл. У країнах Західної Європи і США воно дуже популярне вже сотні років.

В Англії, Франції, США, Австралії організовані товариства любителів пеларгонії, які щороку влаштовують виставки, де експонуються кращі сорти. У 1960 році в Орлеані створений геранієвий сад, а фірма «Пеларгоніум-Фішер» (Німеччина) відкрила в 1978 році музей, в якому представлено близько 150 диких видів і 1200 сортів.

У Росії пеларгонія отримала широке розповсюдження в XIX столітті. Відомо, що в оранжереї Олександрівського саду, найзначнішою в Москві, в 1858 р. вирощувалося 20 видів південноафриканських гераней. У Криму пеларгонії висаджували на клумбах у парку графа Воронцова (Алупка), у Нікітському ботанічному саду.

Наприкінці XIX століття в моду почали входити інші квіткові культури, а пеларгонія залишилася тільки на вікнах тих любителів, хто не міг витрачати гроші на дорогі новинки.

У нашій країні видовий і сортовий склад цієї групи рослин вкрай бідний. Але, як показує досвід, пеларгонія незамінна у квітковому оформленні, оскільки відрізняється рясним і тривалим цвітінням, ефектними суцвіттями, гарними листами, цінується за невибагливість.

Пеларгонія в умовах закритого ґрунту. Pelargonium zonale при бажанні можна вирощувати у формі штамбу. Останніми роками стало модним формувати пеларгонію в стилі «бонсай».

І все-таки в межах будинку є різні можливості розміщення пеларгонії. У вертикальному озелененні використовують багатоярусні підставки, в яких на декількох рівнях доцільно розмістити ампельні види і сорти, а верхівку такої підставки прикрасить пишний екземпляр королівської або крупно квіткової пеларгонії.

У будинку також можна застосовувати і підвісні корзини. При цьому в них добре виглядатимуть ампельні форми, або поєднання звисаючих і кущистих. Не менш ефектні і композиції з різних видів рослин, одним з яких може бути пеларгонія.

Кущик пеларгонії доречний на тумбочці в спальні, йому знайдеться місце на кухні і у вітальні, непогано встановити декілька екземплярів з різним забарвленням квіток в дитячій кімнаті [35, 38, 39].

Пеларгонія в умовах відкритого ґрунту. Пеларгонія не тільки популярна як кімнатна рослина, але і часто використовується в умовах відкритого ґрунту, зокрема в міському озелененні.

Висадку пеларгонії у відкритий ґрунт проводять в травні, її висаджують на сонячних місцях поодинці або по три рослини. Необхідний регулярний полив.

Дуже часто пеларгонію на теплий період виносять з кімнат, і композиція створюється з рослин у вазонах.

Широко застосовують пеларгонію і у вертикальному озелененні, квітниках. Популярна посадка пеларгонії в контейнери, мобільні властивості яких дозволяють різним способом їх комбінувати. Зараз особливо модні багатоярусні конструкції з контейнерів самої різної форми у вигляді каскаду, піраміди, колони. За допомогою багатоярусних конструкцій можна створювати так звані «квітучі стіни», котрі мають великий діапазон застосування, їх можна використовувати як перегородки, для прикраси непривабливих куточків, для огорожі місць відпочинку на вулицях і терасах.

Широко використовуються в озелененні і підвісні корзини. Дуже оригінальним рішенням є розміщення підвісних корзин на ліхтарних стовпах. У корзинах поєднують прямостоячі і ампельної форми пеларгонії з іншими рослинами інших видів, таких як петунія, бегонія настурція, хлорофітум, сульфінія, лобелія, колеус.

Останнім часом стали модними підлогові чаші з посадженими в них квітами, їх можна встановлювати біля входу в адміністративні будівлі, навчальні заклади, школи і т.д.

Є і такий варіант зовнішнього озеленення, як контейнер, підведений над квітником. Колірна гамма рослин підбирається за принципом контрасту, наприклад: петунія і пеларгонія зональна з червоними квітками, або зональна пеларгонія з білими квітками і плющелиста пеларгонія з рожевими квітками. Використовують пеларгонію і в квітниках. Прикладом такого квітника може служити наступний варіант: пеларгонія зональна (можна використовувати ряболисту форму), її оточує живучка повзуча, облямована клумба низькорослими рослинами сріблястій цинерарії приморської. Замість живучки можна запропонувати сальвію з білими, синіми або фіолетовими квітками. Дуже красиво виглядає висаджений навколо пеларгонії з білими квітками льон з червоними рожевими або блакитними квітками. Філігранно і ніжно виглядає поєднання пеларгонії з світло-рожевими квітками з витонченими іспанськими маргаритками і сіро-сталевим листям полину Стеллера або Шмідта.

Для саду також існує безліч оригінальних ідей використання пеларгонії. Якщо є живопліт, то до нього за допомогою спеціальних конструкцій можна підвісити корзини з пеларгоніями або, зробивши «вікна-прорізи», поставити в них ємності з квітами. Уздовж нижньої межі огорожі встановити невеликі вазони з Pelargonium zonale.

Оригінально виглядає арка із звисаючих пеларгоній в ящиках. Чергування ящиків з рослинами, що мають квітки білого і рожевого забарвлення, забезпечить неповторний ефект.

Для певних груп пеларгоній є свої досить цікаві переваги в дизайні. Пеларгоній групи Pelargonium angel дуже ефектно виглядають в довгих вузьких контейнерах або корзинах, особливо плетених. Ті сорти, які характеризуються висячими стеблами — хороша прикраса балконів, веранд, настінних ящиків, підвісних корзин. До кінця літа довжина стебел досягає 50−70 см. У регіонах з жарким кліматом їх можна висаджувати в корзини круглої або овальної форми і підвішувати на гілках дерев. Це збереже їх від прямих сонячних променів. Зональні і плющеподібні пеларгонії краще всього квітнуть в 1-й рік, тому для підтримки ефектної форми квітників оновлювати маткові рослини слід не пізніше ніж третій рік життя. Гібриди і пеларгонії з групи Pelargonium willd дуже добре виглядають в контейнерах і вазах, особливо з природного натурального каменя [35, 38, 39].

Пеларгонія як балконна культура. Весною і влітку, коли з’являється можливість відкривати вікна і двері балконів, виникає бажання мати перед очима яскраву зелень з ароматними барвистими квітками. Це бажання може бути здійснено при вирощуванні квітів в спеціально пристосованих дерев’яних або пластикових ящиках, укріплених перед вікнами і на поручнях балкона. Обрамлені зеленню і квітами вікна і балкони ефектно виділяються на фоні стін і прикрашають будівлю. Слід також відзначити, що рослини, які густо розрослися, з великою площею листової поверхні частково поглинають надмірно гучні звуки, ослабляють вуличний шум, очищають повітря від пилу, а в жаркі дні знижують перегрів стін (фото 6).

Вирощуючи квіти в ящиках, можна дуже простим і недорогим способом, перетворити кожен балкон на «повітряну» зелену альтанку, а перед кожним вікном створити мініатюрний квітник — яскравий, барвистий і ароматний.

Пеларгонія — одна з найпоширеніших і популярних балконних рослин, мабуть, жодна інша рослина дотепер не вдалося подолати планку її популярності. У багатьох європейських країнах оформлення квітами балконів, і вікон вельми поширене.

Догляд полягає перш за все в правильному поливі. На балконах часто буває жарко, до того ж навіть при слабкому вітрі випаровування води значно зростає. Тому рослини відчувають нестачу у воді, і їх необхідно регулярно поливати. Полив необхідно проводити з таким розрахунком, щоб весь шар субстрату зверху був просочений водою. Дуже корисно додатково до поливу освіжати квітки обприскуванням. У тих випадках, коли ящики встановлені без піддонних резервуарів, під них слід ставити бляшані піддонники.

В той же час разом з поливом велике значення для росту і цвітіння мають вчасно і в належній кількості внесені добрива. Ще при посадці добрива тривалої дії можна змішати з субстратом. Це забезпечить кореневу систему поживними елементами протягом декількох тижнів. Потім слід підгодовувати рослини, використовуючи комплексні добрива.