Розвиток швидкості у військовослужбовців

РЕФЕРАТ на тему: Розвиток швидкості у військовослужбовців

ВСТУП Розвиток фізичних якостей відноситься до тих розділів підготовки, в яких постійно виникають проблеми професійного вдосконалення військовослужбовців. Відсутність повноцінного науково-методичного забезпечення не стимулює професійне зростання спеціалістів, які за фахом своєї діяльності повинні забезпечувати покращання сили, швидкості, витривалості, гнучкості. Особливої уваги потребує швидкісна підготовка військовослужбовців, яка за суттю свого зв’язку з військово-професійною діяльністю означає не що інше, як можливість виконання поставленого завдання у встановлений час. Ось чому більшість вправ НФП оцінюється за критеріями, які тим чи іншим чином віддзеркалюють показники швидкості: темп рухів, час виконання окремого руху чи частоту їх повторення за одиницю часу.

Існування думки про те, що швидкість людини — це фізична якість, яка повинна розвиватись у допризовному віці або навіть ще раніше, частково знаходить своє підтвердження у найнижчому, у порівнянні з іншими фізичними якостями, зростанні результатів у військовослужбовців, наприклад, у бігу на 100 м. Але світовий досвід підготовки кваліфікованих спортсменів-бігунів засвідчує протилежне. Приблизно 46% представників світової еліти почали своє спеціалізоване тренування у бігу на 100 м після 16−18 років. Основна причина відставання швидкісної підготовленості військовослужбовців криється зовсім в іншому. Швидкісні якості людини є особливо чутливими до фізичного навантаження. Процес підготовки повинен передбачати розвиваючі режими тренування. Фізичне навантаження не повинно бути надмірним або недостатнім. Його оптимальність регулюється не тільки виконаною роботою, але й необхідною тривалістю відпочинку, яка в різних людей може суттєво відрізнятись. У більшості випадків тривалість відпочинку важче проконтролювати, ніж показники тренувальної вправи. Основним критерієм достатності відпочинку поки що залишається суб'єктивна готовність людини до виконання швидкісної роботи. Ось чому у навчально-методичному посібнику акцент зроблений не на готових тренувальних планах, яких на всі випадки не передбачиш, а на загальних вимогах до засобів, методів та методики розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Образно кажучи, посібник є тим інструментом, за допомогою якого можна такі плани складати, вносити при необхідності в них потрібні зміни, проводити кваліфікований контроль навчально-тренувального процесу, словом робити те, що необхідно для ефективного управління фізичною підготовленістю підлеглих.

Важливою умовою успішності тренування є забезпечення повноцінного взаємозв'язку швидкості з іншими фізичними якостями. Передусім, слід звернути на важливість силової підготовки, якою у більшості випадків нехтують, віддаючи перевагу виконанню самої вправи на швидкість. Між тим, виконання силових вправ загального чи спеціального характеру дає можливість досягнути більш високих, а головне стабільних, результатів. Навчально-методичний посібник наводить приклади таких вправ, а також орієнтовні показники кількості їх повторень та тривалості відпочинку між ними. Природно, неможливо подати вправи для всіх випадків, які мають місце при розвитку швидкості. Але автори сподіваються на викликану методичним посібником зацікавленість до активного розширення арсеналу володіння такими вправами. З цією метою подані методичні вимоги та принципові підходи до відбору силових та інших вправ, які забезпечують підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців.

Окремо слід сказати про вплив витривалості на швидкість рухів. По-перше, необхідно застерегти від механічного перенесення положення спортивного тренування про негативний взаємозв'язок вправ, які розвивають ці дві фізичні якості. Не варто забувати, що у новачків має місце широкий позитивний перенос фізичних якостей. У них рівень підготовленості в одній фізичній вправі дає можливість достатньо точно прогнозувати результат виконання іншої. Ось чому підвищення швидкісних можливостей військовослужбовців багато в чому залежить від ефективності розвитку всіх фізичних якостей. Розкриття загальних положень фізичного вдосконалення якраз спрямоване на розв’язання цього завдання.

1. Швидкість як фізична якість

1.1 Елементарні форми швидкості

Швидкість як фізична якість людини — це здатність виконувати рухові дії за мінімальний час.

В теорії фізичної підготовки розрізняють наступні елементарні форми швидкості: латентний час рухової реакції, швидкість виконання окремого руху, частоту рухів. Указані елементарні форми мало залежать одна від одної, оскільки в їх основі лежать різні фізіологічні процеси, швидкість протікання яких у значній мірі визначається спадковістю. Найбільшу генетичну залежність має час простої рухової реакції (ЧРР) — 80%; швидкість окремого руху — 60%. Іншими словами, для тренувального впливу залишається незначний процент, на який може бути збільшена швидкість виконання вправи. Що стосується високої частоти рухів, то необхідний показник для бігуна-спринтера світового рівня має одна людина приблизно на 7000 осіб. У більшості людей поєднується, як правило, різний рівень елементарних форм швидкості.

Отже, можна сказати, що результат підготовки у швидкісних вправах залежить як від правильного відбору кандидатів до занять, так і ефективності методики тренування.

1.2 Комплексні форми швидкості

У фізичній підготовці військовослужбовців мають місце вправи, що вимагають комплексного виявлення елементарних форм швидкості. Це розширює коло людей, котрі можуть досягнути високих результатів не тільки у виконанні вимог НФП, але і у спортивному напрямку роботи.

Комплексні форми вияву швидкості необхідні, наприклад, при контакті з суперником. Така взаємодія поєднує час складної рухової реакції з швидким виконанням прийомів у боротьбі, боксі, рукопашному бою. Ефективність нанесення серійних ударів, їх різноманітність та можлива комбінація ефективна від уміння швидко оцінювати положення тіла, дії суперника та високу частоту їх виконання. Найбільш повним і яскравим поєднанням усіх трьох елементарних форм швидкості є біг на 100 м. Результат у цій вправі залежить від часу простої рухової реакції військовослужбовців на старті, швидкості виконання окремого руху (відштовхування, виносу стегна), частоти кроків у бігу.

В циклічних рухах швидкісного характеру, до яких відноситься біг, плавання і гребля, розрізняють три частини вправи: фазу набору швидкості (розгону), фазу підтримки максимальної швидкості (стабілізації) і фазу поступового зниження максимальної швидкості (витривалості). Вказані фази, як і елементарні форми швидкості, незалежні одна від одної. Тобто можна мати високі показники стартового розгону і відносно низькі у часі втримання досягнутого рівня максимальної швидкості. Що стосується фази зниження максимальної швидкості, то вона, залежно від фізичної вправи, на 70−99% є генетично визначеною, а значить в окремих випадках практично не піддається тренуванню.

Наявність відносно самостійних фаз у циклічних вправах, а також різних фізіологічних механізмів, які забезпечують високі показники елементарних форм швидкості, вказує на необхідність у спортивно-масовій роботі здійснювати розвиток швидкості не тільки на основі інтегрованого (комплексного) підходу, але й проводити цілеспрямований вплив на різні складові швидкості та їх компоненти спеціалізованими (диференційованими) засобами фізичної підготовки.

1.3 Основні фактори, що обмежують швидкісні можливості людини Розвиток швидкості військовослужбовців, навіть при використанні у тренуванні надійної і виправданої методики підготовки, може не 2—sти очікуваного покращання результату. Причиною тому є наявність багатьох обмежуючих причин, серед яких виділяють: біомеханічні, морфологічні, функціональні та психологічні фактори.

До біомеханічних факторів, що лімітують ріст результатів у вправах на швидкість, в першу чергу відноситься рівень оволодіння технікою рухів. Техніка виконання вправи має особливе значення, оскільки рівень швидкості в них максимальний, а вияв сили різний і складає незначну частку максимальних можливостей людини. Диференціація за силовими (динамічними) показниками відбувається значно повільніше, ніж засвоєння форми (кінематики) рухів. Виявлення таких зусиль, які відповідають потрібній величині, та поєднання їх із необхідним розслабленням в окремі фази рухів — найбільш важлива вимога правильної техніки рухів. Непідготовлені виконавці докладають значно більше зусиль у підготовчі рухи і недостатньо — в основні. Амплітуда рухів у них менша, а траєкторія позбавлена плавності та цілісності. Прикладом амплітуди рухів у вправах на швидкість є кількість кроків на дистанції у бігу на 100 м. Чоловіки-спринтери міжнародного рівня долають дистанцію за 43−51 крок, а жінки — за 48−56 кроків.

У військово-спортивній практиці для спортивної орієнтації на 100−400 м необхідно враховувати довжину ніг, яка відносно зросту має складати 54−55%. Слід зазначити, що зріст, маса тіла практично не впливають на результат. Якщо розглянути полярні показники, то найбільш високими спринтерами були: Д. Карлос — 193 см (США) — результат у бігу 10,0с, С. Уільямс — 192 см (США) — 9,9 с, а найменшими — А. Мерчисон -156 см (США) — 10,1 с; О. Корнелюк — 164 см (Азербайджан) — 10,0 с; Е Фігерола — 164 см (Куба) — 10,0 с; В. Борзов — 180 см (Україна) — 10,04 с. У жінок діапазон ростових показників не менш значний, ніж у чоловіків.

Отже, за даними зросту або за масою тіла достатньо важко визначити схильність до спеціалізованих занять спринтерським бігом на 100 м. Але слід враховувати, що зі збільшенням довжини дистанції, а значить і швидкісної витривалості, перевагу отримують високі спортсмени, які до цього ще мають меншу масу тіла.

У відповідності до зросту спостерігаються різні поєднання довжини і частоти кроків. Найбільша довжина кроку у бігу на 100 м зафіксована у С. Уільямса — 254 см при частоті кроків 4,4 за секунду; найвища частота кроків — 5,5 за секунду при їх довжині 198 см — у О. Корнелюка. Існують декілька способів визначення оптимальної довжини кроків для бігу у спортивній формі. Орієнтиром може бути відстань від кінчиків пальців витягнутої руки вверх до підлоги. Ще простіший спосіб — довжина кроку дорівнює 8 — 8,5 стопи конкретного виконавця. Для військових умов складно подати конкретні рекомендації, оскільки довжина бігового кроку залежить від умов виконання вправи (покриття місця проведення занять, взуття військовослужбовців, наявності зброї чи іншого спорядження).

До морфологічних факторів, що визначають рівень швидкісних можливостей військовослужбовців, відносять загальну масу м’язів, яка у дорослої людини в нормі повинна бути не менше 40% всієї маси тіла. Якщо цей відносний показник буде нижчим, то рівень не тільки швидкості, але й сили та витривалості буде недостатнім. Крім того, м’язи людей, які мають високу швидкість, складаються на 70−90% із білих «швидких» волокон. Наявність таких волокон можна встановити за допомогою медико-біологічного дослідження, наприклад, біопсії, або спортивно-педагогічним тестуванням — виконанням стрибка вверх з місця з урахуванням часу відштовхування. Чим вищий стрибок і менший час відштовхування, тим більше «швидких» волокон у складі м’язів даної людини.

Функціональні можливості при виконанні вправ на швидкість забезпечують рухову діяльність працездатністю внутрішніх органів та систем.

У процесі тренування на швидкість підвищується здатність до утворення енергії при розчепленні аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ) та кретинфосфату (КФ) м’язів. Кваліфіковані спортсмени мають значно більші запаси енергетичних речовин та більшу швидкість їх вивільнення, що визначає значно більшу потужність роботи.

Вправи на швидкість пред’являють різні вимоги до функцій, що забезпечують рухову діяльність. Спринтерський біг вимагає неоднакових функціональних можливостей організму військовослужбовців. Наприклад, вправи у бігу до 100 м (човниковий біг, біг на 60 м, 100 м) не висувають граничних вимог до серцево-судинної системи. Об'єм серця кваліфікованих спринтерів складає у середньому 900 см³, в той час, коли у бігунів на довгі дистанції - 1100 см³. Максимальне поглинання кисню (МПК) дорівнює 50−60 мл/хв на 1 кг маси тіла (нижня норма здоров’я — 48 мл/хв на 1 кг). При МПК менше 70 мл/хв на 1 кг людина вважається безперспективною у вправах на витривалість. Найбільший показник МПК був встановлений у одного із рекордсменів світу в бігу на 5000 м Є. Путеманса (Бельгія) — 92 мл/хв на 1 кг маси тіла.

Зв’язок швидкісних можливостей у кваліфікованих спортсменів із загальною витривалістю можна показати на наступному цікавому факті. Підчас обстеження переможця монреальської олімпіади (1976 р) в бігу на 100 м — 10,06 с — Х. Кроуфорда (Тринідад і Тобаго), який мав атлетичну будову тіла — зріст 187 см, маса тіла 86 кг, жировий компонент 9%, була зафіксована повна втома при виконанні прискореної ходьби — тестової вправи. В цього атлета вже після 16 хв пульс досягнув критичного значення — 187 уд/хв. Дослідження проводилось за методикою К. Купера, який розробив норми фізичного навантаження для оздоровлення людей різного віку. Видатний спортсмен не зміг виконати мінімальну вимогу для оцінювання фізичного стану, хоча вона була розрахована на можливості непідготовлених людей.

Швидкісні рухи характеризуються виконанням вправ в умовах кисневої заборгованості. Відомо, що при найбільш інтенсивній діяльності кров в організмі людини встигає зробити колообіг тільки за 8 секунд. Потік крові, збагачений киснем, досягає працюючих м’язів тільки через 4−5 с з моменту початку роботи. У бігу на 100 м за цей час людина встигає подолати 30−40 м дистанції. Ось чому 13−19 неглибоких вдихів, які виконують підчас виконання швидкісного бігу, мають більше біомеханічне значення, тим що сприяють фіксації тулуба у правильному положенні і стимулюють працездатність центральної нервової системи, а менше — фізіологічне. Організм при виконанні бігу на 100 м працює на 96% у борг, який ліквідується тільки після виконання вправи підчас відпочинку. Для швидкої ліквідації кисневого боргу необхідно мати високий рівень кардіореспіраторної працездатності, що ефективно досягається тренуванням загальної витривалості.

Вправи на швидкість знаходяться у зонах двох потужностей роботи — максимальної, тривалість якої до 30 с, і субмаксимальної, тривалістю не більше 2 хвилин. Біг до 200 м — зона максимальної потужності; біг до 400 м — зона субмаксимальної потужності. Подовження дистанції вдвічі від 100 до 200 м і від 200 до 400 м не вимагає подвійного витрачання енергії. У першому випадку (100−200 м) споживання енергії збільшується на 40%; а у другому (200−400 м) — на 65%. Причиною є те, що на різних частинах дистанції людина має різну потужність роботи. Встановлено, що найбільші енерговитрати спостерігаються в стартовому розгоні, який займає в бігу на 100 м менше половини дистанції, але за енергетикою на цю частину дистанції припадає більше 50% всіх витрат. Потужність виконаної роботи у швидкісних вправах залежить від зусилля, на яке здатна людина за мінімальний проміжок часу. Найбільшу силу військовослужбовець виявляє на перших кроках стартового розбігу, потім вона поступово зменшується. Отже, біг на 100 м передбачає не тільки високий рівень швидкості, але і спеціальної силової підготовки, а саме розвитку стартової сили. Стартова сила охоплює силові можливості людини в межах від 20 до 70% максимальних силових можливостей м’язів, які виконують бігові рухи. Силова підготовка, як, між іншим, загальна витривалість, спритність та гнучкість, обов’язково повинні передбачатись при розвитку швидкісних можливостей військовослужбовців. Різнобічність фізичного розвитку — передумова успішного виконання всіх фізичних вправ на швидкість НФП.

Власне психічні особливості характеризуються типом вищої нервової діяльності військовослужбовців. Сильний тип дозволяє краще переносити навантаження швидкісного характеру і підчас перевірок показувати більш високі результати, ніж на звичайних заняттях. Значну перевагу отримують військовослужбовці із рухливим, урівноваженим, сильним типом (сангвініки), або рухливим, неврівноваженим сильним типом (холерики) вищої нервової діяльності, в яких переважають процеси збудження над гальмуванням.

Працездатність центральної нервової системи характеризується частотою біотоків, які викликають скорочення м’язів. В нормі показники знаходяться від 5 до 55 імпульсів за секунду. Чим вище частота нервових імпульсів, тим швидше скорочуються м’язи.

При оцінюванні власне психічних особливостей військовослужбовців приймати до уваги необхідно також «силу» нервових процесів, яка визначається часом рухової реакції на різні сигнали 120 db і 40 db. Чим менше різниця у ЧРР на сильний і слабкий сигнал, тим більше придатна людина до роботи швидкісного характеру. Наприклад, для бігу на 60−100 м показник менше 1,30 одиниць, а на 200−400 м — 1,55.

В процесі швидкісної підготовки збільшується кількість задіяних у роботу функціональних нервово-моторних одиниць м’язів. Аналогічний процес відбувається при розвитку максимальної сили. Це означає, що при силовій підготовці покращуються умови для збільшення швидкості рухів. У підготовлених спортсменів більша частина м’язу активна при його скороченні і збільшує як силу, так і швидкість скорочення. Основною різницею між спортсменами атлетичних видів спорту і представниками швидкісно-силового напрямку тренування є здатність до розслаблення м’язів після потужного скорочення. Особливо високі показники розслаблення відмічаються у представників циклічних швидкісно-силових видів спорту.

Питання самоконтролю

1. Дайте визначення швидкості та назвіть її елементарні форми.

2. Наведіть приклади елементарних форм швидкості у фізичній підготовці військовослужбовців.

3. Поясніть вплив спадковості на рівень вияву швидкісних можливостей людини.

4. Охарактеризуйте і наведіть приклади комплексного вияву елементарних форм швидкості у фізичній підготовці військовослужбовців.

5. Поясніть необхідність диференційованого і комплексного підходів до розвитку швидкості.

6. Перерахуйте основні причини, що лімітують швидкісні можливості людини. Вкажіть, які з них мають першочергове значення у фізичній підготовці військовослужбовців.

7. Розкрийте морфологічні фактори, що визначають швидкісні можливості людини.

8. Поясніть значення функціональної працездатності у підвищенні швидкості.

9. Розкажіть про вплив власне психічних особливостей на рівень досягнень при виконанні вправ на швидкість.

2. Вправи на швидкість у військово-фізичній підготовці

2.1 Вправи на швидкість у фізичній підготовці іноземних армій світу

Фізична підготовка в іноземних арміях розглядається з точки зору її відповідності реальним умовам сучасного бою. Погляди закордонних військових спеціалістів на місце і значення фізичної підготовки в системі бойового навчання знаходяться у постійному розвитку. Аналітики пояснюють це прагненням досягнути вирішальної переваги армій блоку НАТО над можливим супротивником. Застосування передових методик, наукових досягнень у різних галузях фізичного вдосконалення дозволяє постійно розвивати та покращувати можливості військовослужбовців, готує їх бути здатними для участі у бойових діях у будь-якому місці, за будь-яких умов і в будь-який час. Для забезпечення високої ефективності фізична підготовка в іноземних арміях поділяється на загальну, військово-прикладну і спеціальну (оперативну), що дозволяє диференціювати і конкретизувати нормативи, вимоги та умови виконання вправ.

Незважаючи на те, що у збройних силах країн НАТО на сучасний період відсутня єдина концепція фізичної підготовки військ, проглядається спільність вимог та підходів до її скерованості. Це пояснюється тим, що вона виступає як частина бойової підготовки. Керівні документи збройних сил іноземних армій не подають спільного поняття «фізична підготовка». У різних країнах користуються різною термінологією, наприклад, «повна» або «оперативна готовність» (США), «бойова фізична готовність» (Англія), «фізична боєздатність» (ФРН). Різниця у термінології віддзеркалює розбіжності у розумінні суті, структури і змісту фізичної підготовки. Тим не менш, у кожному визначенні можна встановити загальну основу, яка може характеризуватись «фізичною придатністю… до конкретної діяльності» (Л. Морхауз).

Перехід на новий спосіб комплектування збройних сил іноземних армій викликав зміну всієї системи бойової, в тому числі і фізичної підготовки.

У збройних силах США набір військовослужбовців за контрактом привів до встановлення наступних вимог до фізичної підготовки. Починаючи з 1972 р., головними напрямками роботи стають:

— розвиток загальної витривалості;

— підвищення м’язової сили, зокрема, силової витривалості;

— забезпечення раціонального масо-ростового співвідношення;

— зниження жирової маси тіла.

Отже, у фізичній підготовці армії США перевага починає віддаватись загальній витривалості, яка забезпечує виконання будь-якої м’язової роботи протягом декількох годин. Особлива увага приділяється силовій підготовці. Як фактор, що забезпечує високу працездатність людини, передбачено проведення суворого контролю за масою тіла і особливо її жировим компонентом. З метою оцінювання пропонуються спеціальні норми.

Що стосується швидкісних можливостей військовослужбовців, то вони розглядаються як такі, котрі підвищуються в процесі виконання навчальних військово-професійних завдань. Спеціально швидкісні можливості не розвиваються. Основною вправою для перевірки швидкісних якостей в армії США є човниковий біг 10×30 ярдів (приблизно 274 м) або в приміщенні - 10×25 ярдів (приблизно 220 м). Нормативна база розроблена для трьох вікових груп і є різною для різних родів військ. Для ВВС відмінним показником вважається час — 41−45 с; задовільним — 56−62 с. Вік військовослужбовців при цьому не враховується. Для ВМС нормативи розроблені для трьох вікових груп. У 17−25 років на «відмінно» необхідно показати 46 с, на «задовільно» — 56−60 с.

У сухопутних військах перевірка швидкісних можливостей військовослужбовців не передбачається .

У збройних силах ФРН оцінка швидкісних можливостей проводиться на «солдатських змаганнях» на рівні рот і відповідних їм підрозділів. Для цього пропонується дистанція бігу на 100 м. На оцінку «відмінно» необхідно показати результат 13,4 с; «добре» — 14,2 с; «задовільно» — 14,4 с. Спортивна спрямованість фізичної підготовки позначається наявністю спеціальної відзнаки — значка «спортивних і військових досягнень», яким нагороджуються військовослужбовці починаючи з 1971 року. Відзнака має 3 ступені, для виконання яких необхідно подолати нормативи у декількох вправах, в тому числі у бігу на 400 м. Золотим значком нагороджуються особи, що пробігли дистанцію «довгого спринту» за 1.04,0 с; срібним — 1.08,0 с; бронзовим — 1.12,0с.

В цілому, існуюча система фізичної підготовки ФРН, а також доцільність вправ, що в неї входять, постійно викликає критику німецьких спеціалістів. З самого початку введення її у дію вказується на відсутність військової специфіки і недостатність формування моральної і фізичної стійкості для умов військової діяльності.

Фізична підготовка збройних сил Франції. За прикладом США (1964р.) і ФРН (1968р.) спортивна доктрина фізичної підготовки приймається і у Франції. Причиною такої орієнтації стала необхідність підвищення престижу збройних сил у населення і залучення молоді на військову службу. Спеціальні дослідження військових психологів показали позитивний вплив спорту на формування колективізму і взаємодопомоги; зниження рівня соціального протистояння всередині збройних сил і підвищення згуртованості військовослужбовців; зростання кількості бажаючих продовжити службу за контрактом. У збройних силах Франції спортивний напрямок знайшов своє відображення в тому, що перевірка швидкісних можливостей військовослужбовців проводиться в спортивній формі. У бігу на 100 м відмінним вважається час 12,6 с; добрим — 13,7 с; задовільним — 14,6 с.

Крім спортивної орієнтації швидкісних вправ, яка на думку військових спеціалістів Франції оздоровлює збройні сили фізично і духовно, простежується і військово-прикладне спрямування. Для парашутно-десантних військ введений біг на 90 м з вантажем 40 кг. Норматив, який необхідно виконати, — 24 с.

Підсумовуючи, варто відмітити, що вправи на швидкість в системі фізичної підготовки зарубіжних армій не відносяться до основних, як скажімо, вправи на загальну і спеціальну витривалість (США). Разом з тим, вправи на швидкість займають провідне місце у країнах, в яких за основний напрямок прийнята спортивна доктрина фізичної підготовки (ФРН, Франція).

Статус вправ на швидкість вважається високим завдяки можливості успішного виконання ними соціально-виховних функцій. До таких функцій відноситься: згуртування військових колективів; агітація і пропаганда привабливості військової служби; зменшення соціальної напруженості через неоднорідність особового складу; формування сприятливого морально-психологічного клімату; поступова адаптація цивільної молоді до нових умов.

2.2 Вправи для розвитку і контролю швидкості у вітчизняній системі фізичної підготовки

Настанова з фізичної підготовки у Збройних силах України 1997 р. визначає швидкість як одну із основних фізичних якостей військовослужбовців. Відповідно, покращанню швидкісних можливостей приділяється значна увага. Для цього передбачено виконання наступних вправ: біг на 100 м, біг на 400 м, човниковий біг 10×10 м, естафетний біг 4×100 м для чоловіків, біг на 100 м і човниковий біг 10×10 м для жінок.

У чоловіків вправи можна виконувати як у військовій, так і спортивній формі, у жінок передбачена тільки спортивна форма. Особливістю оцінювання результатів у чоловіків є градація з поправками на форму одягу (1, 2, 3, 4), а також на взуття: тапочки та черевики. Існування поправок визначається необхідністю проведення перевірки з максимально більшим охопленням особового складу. Такий підхід забезпечує поступове пристосування цивільних осіб до вимог військово-фізичної підготовки. Крім того, з’являються об'єктивні підстави порівняти досягнення із нормативами існуючої Єдиної спортивної класифікації та критеріями, передбаченими Державними тестами, які діють в Україні з 1996 року. Це формує єдність підходів та спадковість програмно-нормативних документів різного призначення. Як відомо, мета таких документів спільна — забезпечення здоров’я та фізичної придатності людини до виконання своїх професійних, у тому числі військових, обов’язків.

Використання бальної системи оцінювання виконання вправ швидкісного характеру є передумовою досягнення гармонії у фізичній підготовленості військовослужбовців. Вимоги оцінювання відповідають визначальним методичним положенням системи фізичної підготовки військ, зокрема, принципу оптимальності. За цим принципом розвиток швидкості, сили, витривалості, спритності та гнучкості повинен бути збалансованим і достатнім для успішного виконання поставлених бойових завдань. НФП-97 передбачає достатність фізичної підготовленості військовослужбовців введенням мінімальних порогових рівнів. Це позитивно впливає на гармонійність фізичного і психічного розвитку і виступає стримуючим фактором однобокості фізичної підготовки.

Найбільш важливою умовою стимуляції до активних і систематичних занять вправами на швидкість військовослужбовців-чоловіків є існування спортивних нормативів до першого розряду включно (табл. 1).

Таблиця 1. Нормативи спортивної та військово-спортивної класифікації

Тривалість дії НФП-97 виявила необхідність подальшого вдосконалення його змісту та вимог, що передбачено наказом МО України від 05.11.97 р. № 400. В першу чергу це стосується поправок за виконання вправ у різній формі одягу, наприклад, бігу на 400 м в спортивній формі і військовій у чоботах, еквівалентності (справедливості) оцінювання човникового бігу 10×10 м відносно виконання бігу на 100 м та інше. Як показали перевірки, бальна система хоча і об'єктивна, але недостатньо оперативна у користуванні. З 1 серпня 2002 р., поряд з існуючими вимогами оцінки фізичної підготовленості військовослужбовців, введені в дію нові нормативи, зміст та вікові категорії, в яких передбачено фіксоване виконання вправ на оцінку «відмінно», «добре», «задовільно». За цим наказом додатково до існуючих вправ НФП-97 для жінок передбачена дистанція бігу 60 м.

Фіксованість оцінок за результати виконання фізичних вправ спрощує проведення перевірок, що звичайно слід віднести до позитивних моментів. Але паралельне існування двох систем оцінювання та різних критеріїв визначення успішності ускладнює проведення порівняльного аналізу фізичної підготовленості як окремих військовослужбовців, так військових підрозділів у цілому. Крім того, виникають небажані умови, коли окремі військовослужбовці шукають легких шляхів здачі нормативів, а не наполегливо і систематично займаються фізичним удосконаленням.

Питання самоконтролю

1. Розкрийте місце і значення фізичної підготовки в іноземних арміях світу.

2. Вкажіть основні напрямки фізичної підготовки армії США.

3. Дайте характеристику основним рисам фізичної підготовки армії ФРН.

4. Охарактеризуйте фізичну підготовку військовослужбовців армії Франції.

5. Покажіть місце вправ на швидкість у фізичній підготовці провідних армій країн НАТО.

6. Перерахуйте вправи на швидкість НФП-97.

7. Покажіть взаємозв'язок НФП-97 з іншими програмно-нормативними документами на прикладі вправ на швидкість.

8. Визначте чинники, які забезпечують різнобічність фізичної підготовленості військовослужбовців Збройних сил України.

9. Вкажіть основні причини необхідності періодичного вдосконалення програмно-нормативного забезпечення фізичної підготовки військовослужбовців.

3. Навчання фізичним вправам на швидкість

3.1 Управління процесом навчання та розвитком швидкості військовослужбовців Навчання фізичним вправам — педагогічний процес передачі військовослужбовцям та засвоєння ними знань, вмінь, навичок, необхідних для ефективного виконання рухових завдань. Процес навчання та фізичного розвитку характеризується взаємодією військового педагога і підлеглих через навчально-пізнавальну діяльність при провідній ролі керівника. Положення лідера забезпечується бездоганним володінням змістом програмного матеріалу, відмінним знанням методики навчання та фізичного вдосконалення, сформованими організаційно-управлінськими вміннями та навичками, вмілим і постійним стимулюючим впливом на військовослужбовців.

Повноцінність навчання та фізичного розвитку військовослужбовців визначається дотриманням системи управління педагогічним процесом, який складається із наступних компонентів.

1. Визначення рівня та особливостей попередньої підготовленості військовослужбовців. Керівник заняття повинен уміти правильно встановити фізичні та рухові можливості підлеглих, з’ясувати зацікавленість та рівень мотивації до занять. Це здійснюється попереднім знайомством з контингентом, проведенням аналізу результатів здачі вступних екзаменів та контрольно-перевірочних занять. Висока мотивація до оволодіння фізичною вправою формується з першого дня і періодично підкріплюється на наступних заняттях. Педагог повинен уміло користуватись різними методами та засобами навчання та розвитку, пояснювати значення вправи у формуванні професійної майстерності підлеглих. Він повинен постійно підкреслювати прикладність фізичної підготовки у вирішенні військових завдань. Для цього керівник чітко формулює навчальну мету і визначає етапність її досягнення, вказує можливі труднощі при навчанні, постійно застосовує завдання стимулюючої складності. Високий рівень мотивації військовослужбовців значно скорочує тривалість оволодіння фізичною вправою і покращує якість її виконання. При засвоєнні швидкісних рухів останнє має вирішальне значення, оскільки оволодіння технікою вимагає високої психічної мобілізації військовослужбовців для правильного виконання завдання від першого до останнього повторення вправи.

2. Визначення кінцевої мети оволодіння вправою. Рівень вимог до оволодіння вправою встановлюється нормативами НФП; конкретними оперативними завданнями навчально-бойової діяльності; моделлю спортивної підготовленості воїнів. Рівню вимог оволодіння матеріалом повинна відповідати тривалість навчання та розвитку. Якщо часу відведено недостатньо, то міцність засвоєння — здатність відтворювати рухи, прийоми, дії у різних умовах — суттєво знижується. Тренування на етапі вдосконалення необхідно проводити у різний час доби та при різному функціональному стані військовослужбовців. Поступово вимоги необхідно наближувати до реальних бойових умов. Щоб досягнути необхідної фізичної і рухової готовності треба їх контролювати на всіх етапах фізичної підготовки.

3. Здійснення функції планування. Одна із найскладніших функцій, яка вимагає правильного розподілу навчального матеріалу у часі та послідовності - обрання оптимальної методики фізичної підготовки. Перед військовим педагогом ставиться завдання досягнути максимальної віддачі методів, засобів, етапності та видів контролю. Вміння планувати особливо важливе у військових умовах, оскільки прорахунки можуть привести до непередбачених наслідків. Причини, що суттєво ускладнюють роботу військового педагога, визначаються: неоднорідністю контингенту, з яким проводиться навчання; обмеженістю часу на підготовку і виправлення недоліків; відсутністю всіх необхідних умов для проведення занять; необхідністю враховувати вплив інших складових бойової підготовки на фізичні можливості військовослужбовців.

4. Забезпечення контролю за якістю оволодіння матеріалом. Контроль у навчанні необхідний для того, щоб визначити дійсний стан можливостей військовослужбовців. Встановлення відхилень реальних досягнень від запланованих результатів — мета контролю. Оцінка якості може проводитись за теоретичною, функціональною, руховою, психічною і тактичною підготовленістю підлеглих. Отримані результати порівнюються із розробленими нормативами, критеріями та іншими спеціальними показниками. З цією метою використовуються спортивно-педагогічна, медико-біологічна, психофізіологічна діагностика. Найбільшого поширення у практичній роботі набув спортивно-педагогічний напрямок тестування — перевірка і оцінювання готовності людини по результатах виконання фізичних вправ. Наприклад, достатньо точно можна прогнозувати досягнення в бігу на 100 м за часом пробігання зі старту 30 м, 50 м, бігу на 30 м «з ходу», стрибках у довжину з місця, або потрійному стрибку. Для цього необхідно лише скористуватись спеціальними таблицями. В залежності від мети застосовують оперативний, етапний і підсумковий контроль. Якщо при оперативному контролі оцінюються певні складові тренування: силова, технічна, тактична майстерність, а етапний визначає рівень розвитку тренованості, то підсумковий контроль передбачає інтегральний підхід до оцінювання швидкості виконання професійно важливих вправ в умовах, максимально наближених до бойових. Підсумковий контроль характеризується кінцевим результатом фізичного вдосконалення — забезпеченням фізичної готовності військовослужбовців.

5. Проведення корекції навчального процесу. Внесення змін у навчання та вдосконалення — це вимушений процес виправлення допущених помилок, виявлених під час контролю. Встановлення відхилень реальних досягнень від необхідної моделі підготовленості - основна мета першої частини корекції навчального процесу. На другому етапі передбачається внесення необхідних доповнень та змін у планування. Для цього спочатку визначають основні причини, що викликали помилки, а потім використовують найбільш ефективні методи, засоби та умови їх усунення. Чим більше часу вимагається для оволодіння швидкісною вправою, тим суттєвіші зміни відбуваються у підготовленості військовослужбовців, тим вірогідність появи помилок збільшується. В умовах тривалої фізичної підготовки підвищується значення корекцій, так як передбачити все наперед у навчально-тренувальному процесі неможливо. Для того, щоб швидко усувати недоліки, необхідно проводити диференційовану та інтегральну оцінку підготовленості підлеглих. При диференційованому підході контролюється якась окрема складова, наприклад, технічна майстерність або розвиток окремих фізичних якостей; при інтегрованому підході - підбираються вправи та умови, які визначають підготовленість військовослужбовців у цілому. Незначна користь для вдосконалення навчального процесу буде, якщо він контролюється тільки по результатах виконання однієї вправи, яка передбачена для перевірки. При такому підході неможливо визначити сильні і слабкі місця підготовленості підлеглих, а значить і неможливо ефективно здійснювати управління фізичною підготовленістю військовослужбовців.

3.2 Принципи навчання вправам на швидкість Оволодіння фізичними вправами відбувається швидше, а засвоєння краще, якщо у навчальному процесі керівник заняття дотримується основних теоретико-методичних положень виховання, навчання та фізичного розвитку військовослужбовців — принципів фізичної підготовки.

При навчанні необхідно керуватись дидактичними принципами, які в процесі їх реалізації забезпечують оволодіння фізичними вправами. Дидактичні принципи універсальні і мають місце як при вивченні теоретичних розділів, так і практичній підготовці підлеглих.

Принцип свідомої активності реалізується при визначенні кінцевої мети та чіткої постановки найближчих завдань на одне — два заняття. Цілеспрямованість формується постійним підкріпленням важливості оволодіння фізичною вправою. Високий рівень мотивації, зацікавленості, самостійності і творчості - необхідні умови дієвості принципу.

Принцип наочності досягається підвищенням концентрації уваги підлеглих на навчальних завданнях. На початкових етапах у вирішенні навчальних завдань провідну роль відіграє зоровий аналізатор. Поступово підключаються інші сенсорні механізми сприйняття рухів, які забезпечуються пропріоцептивним, слуховим, вестибулярним, тактильним аналізаторами.

Засвоєння нового та його закріплення ефективно відбувається при безпосередній демонстрації вправи. Краще щоб вправу показував сам військовий педагог. Це додає йому авторитету, а підлеглим — упевненості у власних силах, можливості виконати вправу в даних умовах. Наочність навчального матеріалу забезпечується на занятті цілісно і дискретно (по частинах). При навчанні вправам на швидкість спочатку формується цілісне уявлення, потім — окремих частин, і, на кінець, на етапі вдосконалення формується цілісне сприйняття на основі участі декількох аналізаторів. Стабільність, зручність, впевненість, відчуття зброї, води, доріжки, лижні - наслідки правильно створеної повноцінної наочності.

Принцип актуалізації означає тісний зв’язок з професією, умовами ведення бойових дій. Важливість принципу полягає в тому, що періодично змінюються концепції та погляди на значущість тих чи інших фізичних вправ у бойовій підготовці. Військовий педагог повинен найкраще моделювати у навчальному процесі труднощі, з якими доведеться зустрічатись при проведенні бойових операцій, та підкреслювати значення швидкісної підготовки в успішному їх подоланні.

Принцип системності представляє органічний взаємозв'язок між усіма частинами навчального процесу. Певна черговість в оволодінні теоретичними розділами, фізичними вправами або їх окремими складовими забезпечує руховий, функціональний, емоційний, психічний перенос — вплив раніше вивчених рухів, умов їх виконання на оволодіння наступними вправами. Перенос може бути позитивний, тоді процес навчання прискорюється, і негативний, коли відбувається його уповільнення. Він може бути повним або частковим — тільки за окремими складовими фізичної вправи.

Навчальний процес планується так, щоб позитивний перенос був добре вираженим, а негативний — зведений до мінімуму.

Принцип систематичності характеризується регулярністю і частотою занять, спрямованістю засобів, які застосовуються у занятті. Навчання вправам повинно проводитись не менше трьох разів на тиждень. В протилежному випадку відбувається його забування — до 50% пройденого матеріалу. Значення самопідготовки у систематичності - величезне, оскільки дає можливість зробити необхідні додаткові повторення і тим самим закріпити вправу. Важливим для реалізації принципу систематичності є частота використання засобів однакової спрямованості. Це дає можливість краще засвоїти вправу і досягнути конкретних суттєвих змін в організмі військовослужбовців.

Принцип послідовності включає: сприйняття матеріалу, його усвідомлення, практичне оволодіння і застосування у військово-професійній діяльності. В кожній частині є свої етапи, які визначають їх особливості. Наприклад, у практичне оволодіння входить: етап початкового розучування, етап поглибленого розучування, етап удосконалення. Навчання на кожному із вказаних етапів буде ефективним, якщо у правильній послідовності використовувати методи, засоби, умови. Вміти визначати фізичне навантаження в системі послідовних занять, а також планувати види та частоту проведення перевірок — важлива вимога успішного оволодіння вправами на швидкість.

Принцип міцності та ґрунтовності забезпечується педагогічно визначеним часом, необхідним для оволодіння вправою. Тривалість процесу навчання встановлюється за обґрунтованими нормами і залежить від вимог до глибини засвоєння матеріалу. Уявлення, знання, вміння, навички, творчість — рівні засвоєння вправи, досягнення яких передбачено вимогами директивних документів. Кожна із означених вимог до володіння навчальним матеріалом характеризує ґрунтовність підготовленості військовослужбовців і вимагає навчального часу у 3−5 разів більше, ніж попередній рівень засвоєння. Вправи на швидкість повинні вивчатись мінімум до рівня сформованої навички, оскільки виконавці повинні виконувати її за мінімальний час і не відволікатись на контролювання техніки рухів.

Принцип доступності реалізується з урахуванням вікових, статевих особливостей, фізичної та психічної підготовленості військовослужбовців; здатності їх до перенесення значного фізичного навантаження та швидкості відновлення працездатності. З віком швидкісні можливості людини погіршуються. Тому фізична працездатність військовослужбовців поступово знижується, що стає обмежуючим фактором їхньої професійної діяльності.

Принцип уніфікації та індивідуалізації передбачає два напрямки. Уніфікація навчання передбачає дотримування алгоритму оволодіння вправою і розвитку фізичних якостей за найбільш ефективною послідовністю розв’язання навчальних завдань. Для забезпечення уніфікованості навчання слід користуватись розробленими методиками оволодіння прийомами, діями, фізичними вправами, які подаються у спеціальній літературі.

Індивідуалізація навчання означає врахування особливостей підготовленості підлеглих. Наприклад, для швидкого виконання вправи необхідне не тільки досконале володіння технікою, але й попередній руховий досвід швидко виконувати будь-яку вправу. Оскільки рухова підготовленість підлеглих неоднакова, то результати навчання будуть різними. Ось чому для забезпечення індивідуального підходу військовий керівник повинен знати і вміти більше, ніж це передбачено вимогами уніфікованого навчання. У військовій практиці індивідуалізація навчання реалізується через індивідуальні завдання на самостійну підготовку підлеглих.

3.3 Методи навчання вправам на швидкість В процесі оволодіння фізичними вправами принципи навчання знаходять реалізацію у методах, які забезпечують: засвоєння техніки фізичної вправи — раціональної та ефективної взаємодії зовнішніх і внутрішніх сил; формують необхідні знання; створюють методичні вміння та навички.

Методи навчання поділяються на вербальні (словесні), наочні та практичні.

Вербальний метод забезпечує передачу знань, керівництво руховою діяльністю, оцінювання якості виконання вправи. На основі цього методу здійснюється зв’язок усіх методів в єдине ціле — методику навчання фізичним вправам.

Передача та закріплення знань реалізується через розповідь, пояснення, бесіду.

Розповідь проводиться на самому початку навчання. Від керівника вимагається:

— чіткість і емоційність мови;

— правильний відбір навчальних питань для розкриття змісту матеріалу;

— обґрунтованість важливості мети навчання;

— доступність та термінологічна правильність подачі матеріалу.

Пояснення здійснюється безпосередньо перед практичним виконанням вправи. Військовий педагог повинен:

— сформулювати завдання і термінологічно правильно назвати вправу в цілому;

— лаконічно визначити місце і значення рухів, що будуть вивчатися на занятті;

— застосовувати образність порівнянь на рівні рухового досвіду підлеглих;

— вказати складні моменти, які ймовірно можуть виникнути при розучуванні вправи;

— передбачити використання всіх засобів, які допоможуть запобігти виникненню типових помилок.

Бесіда планується після засвоєння матеріалу. Готуючись до бесіди керівник заняття:

— визначає найбільш важливі питання для обговорення;

— розробляє вимоги і питання до самопідготовки військовослужбовців;

— передбачає використати в якості прикладів конкретні ситуації, що мали місце при навчанні даного контингенту;

— узагальнює результати навчання в цілому;

— оцінює успішність навчання;

— враховує результати при наступному плануванні процесу навчання.

Керівництво руховою діяльністю включає навчальні завдання, накази, вказівки, інструктаж.

Навчальні завдання формулюються в конспекті заняття і обов’язково повідомляються підлеглим на початку роботи. Доведення їх до відома сприяє: свідомій активності, мобілізаційній готовності, підвищенню дисциплінованості та організованості підлеглих.

Наказ забезпечує обов’язковість, своєчасність і точність виконання завдання. Чіткість, беззаперечність, змістовність наказу сприяє організованому, методично грамотному управлінню підлеглими.

Вказівка характеризується лаконізмом подачі. Вона має методичну спрямованість. Вказівками користуються для того, щоб виправляти помилки в процесі виконання фізичної вправи. При виконанні вправ на швидкість використання вказівок малоефективне, оскільки людина практично не в смозі їх виконати

Інструктаж проводиться на початку занять або безпосередньо перед засвоєнням вправи. Інструктаж періодично доповнюється конкретними вимогами, яких необхідно дотримуватись при черговому виконанні. В інструктажі може вказуватись послідовність дій, прийомів, вимоги, за якими проводиться оцінювання, вимоги до самостраховки і страховки, правила техніки безпеки.

Метод наочності у навчанні. При вивченні вправ на швидкість для міцного і ґрунтовного засвоєння матеріалу послідовно залучають різні системи аналізаторів людини: зоровий, слуховий та пропріорецептивний.

В процесі оволодіння рухами перевага віддається зоровому сприйняттю матеріалу. При зоровому сприйнятті матеріалу показ вправи може бути:

— безпосереднім і опосередкованим;

— цілісним і по частинах;

— зі звичайною швидкістю і сповільнено;

— в анфас і в профіль;

Вправа повторюється в стані компенсованої втоми. Тривалість відпочинку скорочена і може контролюватись за ЧСС. Чим більша кількість м’язів бере участь у роботі, тим точнішою є оцінка фізичного навантаження. Починати виконувати вправу необхідно при ЧСС 120 уд/хв.

Вибір способів демонстрації, послідовність і кількість повторень залежить від складності фізичної вправи.

Наочно-звукове сприйняття забезпечує слуховий аналізатор. За допомогою цього аналізатора засвоюється ритм і темп вправи. Він використовує звукові ефекти природного або штучного характеру, що виникають при виконанні рухів. Метод застосовується на різних етапах оволодіння вправою. Може використовуватись для самоконтролю при умові досконалого володіння вправою і виконання її з необхідною швидкістю.

Активізація пропріорецептивного сприйняття має місце при вдосконаленні рухів. Виконання вправи «на відчуття» надає можливості краще контролювати і порівнювати якість виконання з еталонними вимогами. Цей метод допомагає сформувати:

— відчуття розташування окремих частин тіла у просторі;

— правильну амплітуду, напрямок та швидкість рухів;

— необхідні зусилля і свободу виконання вправи.

Практичні методи навчання відіграють провідну роль в процесі оволодіння та вдосконалення в техніці виконання вправ, прийомів та дій на швидкість. Розрізняють метод цілісної і розчленовано-конструктивної вправи.

Метод цілісної вправи припускає виконання вправи у цілому. Для технічно нескладних вправ цей метод є основним. Доступність виконання вправи на основі цілісного методу визначається не тільки координаційною складністю, але і підготовленістю підлеглих. Для оволодіння технікою швидкісної вправи на основі методу цілісної вправи, як правило, застосовують полегшені і примусові умови. Полегшення умов досягається тимчасовим зниженням швидкості рухів, що дозволяє контролювати техніку вправи. Примусовість означає такі умови, в яких вправа виконується технічно вірно. Поступово умови навчання наближають до навчально-бойових, а швидкість — до необхідної.

Розчленовано-конструктивний метод переважає при вивченні складних за координацією вправ. При цьому вправу розділяють на логічно завершені, відносно самостійні частини. Не слід зловживати надмірним подрібненням вправи на окремі рухи. Необхідно пам’ятати, що ціле завжди є більшим, ніж сума окремих його частин. Але для виділення важливих частин техніки з метою збільшення до них уваги навіть просту вправу є сенс поділити на частини. Так, біг на 100 м поділяється на стартовий розгін, біг по дистанції і фінішування. Починають оволодіння вправою з головної частини. У бігу на 100 м головною частиною є біг по дистанції.