Безопасность життєдіяльності (Безпека життєдіяльності)

Міністерство освіти та науки України.

Запорізький Національний Технічний Університет З/к № 7 071 696.

Контрольна робота.

По курсу: Безпека життєдіяльності.

Студентки V курсу заочного факультету грн. № 747.

Спеціальність: Менеджмент у виробничій сфері.

Єрошенко Оксани Миколаївни.

м. Запоріжжя,.

2001 рік.

ПЛАН:

1. (4) Суспільні екологічні проблеми. Атмосфера та здоровий «я людини.

2. (21) Психологічні властивості людини. Мислення. 3. (27) Вплив електричного струму на організм людини. 4. (44) Дії населення й правила поведінки при аваріях на АЕС. 5. (50) Перша допомога при пораненнях та кровотечах.

Література.

1. Суспільні екологічні проблеми. Атмосфера та здоровий «я людини.

Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взаємодії із природою. Людина отримує усе задля життя: енергію, продукти харчування, матеріали, бере від природи емоційну та естетичну наснагу. Цілеспрямованість дії людини на природу зумовлює не лише позитивний вплив, а і призводить й до негативних наслідків. Тому сьогодні вкрай необхідна стратегія охорони довкілля, широке екологічне виховання населення.

Екологія — це наука про відносини між рослинними й тваринними організмами та навколишнім середовищем.

Атмосфера — це зовнішня газоподібна оболонка планети, Яка безпосередньо прилягає до космічного вакууму й захищає усі землі від згубного впливу космічного випромінювання. Хімічний склад атмосфери: 78,1 відсотка — азот, 20 — кисень, 0,9 — аргон, решта — вуглекислий газ, водяна пара, водень, гелій, неон. Кожний компонент по-своєму важливий для життя.

Азот (N2) — газ без кольору й запаху, є обов «язковим компонентом отримання білкових сполук. Складні білкові сполуки започаткували життя на землі. Азот входити у склад всіх видів білків в організмі людини. Вісь чому високий вміст азоту в атмосфері є необхідною умовою життя. Кисень (О2) — активний окислювач в всіх життєвих процесів, обов «язковий учасник чиякого горіння. Зниження кількості кисню в атмосфері (нижче 15 відсотків) становить небезпеку для життя. Кисень забезпечує фізіологічні процеси організму людини.

Газ без кольору й запаху, густина — 1,23 г/л, хімічно найактивніший (после фтору) неметал, взаємодіє із більшістю інших елементів (процес окислення). При підвищенні температури окислення може перейти в горіння.

Люди, тварини, рослини отримують необхідну для життя енергію за рахунок біологічного окислення різних речовин киснем, який надходить в організм різними шляхами (легені, шкіра).

Кисень — найрозповсюдженіший на землі елемент. У вигляді складових він становить ½ маси Земної кору, входити у склад води. живих організмів. У вільному стані — 21%. Завдяки фотосинтезу рослини продукують кисень.

Формула фотосинтезу:

[pic].

При цьому близько 80% кисню надходить у повітря при фотосинтезі океанського планктонові й 20% — від земних рослин.

Аргон (А2) — інертний газ із густиною 1,73 г/л. Використовується в промисловості (аргонове зварювання) при хімічних процесів, для наповнення електричних ламп й газорозрядних трубок.

Озон (О3) — модифікація кисню. Газ синього кольору із різким запахом. Утворюється з О2 при електричних розрядах в атмосфері на висотах 20 — 25 км. Озон охороняє усі землі від шкідливого впливу короткохвильової СФ — радіації Сонця. У техніці використовується як озонатори для знезараження води та збагачення повітря.

Вуглекислий газ (СО2) — основний газовий компонент у процесі фотосинтезу зелених рослин. Важливість цого процесу до того, що рослини виділяють у повітря кисень. Вісь чому нестача вуглекислого газу становить небезпеку. Підвищений вміст газу в атмосфері призводить до іншої глобальної небезпеки для таких людей — парникового ефекту. Вуглекислий газ як парникове скло пропускає сонячні промені, але й затримує тепло нагрітої поверхні землі. У результаті цого підвищується середня температура повітря, погіршується мікроклімат, що впливає на здоровий «я людини.

Щорічно в результаті фотосинтезу поглинається 300 млрд. т СО2, виділяється 200 млрд. тонн О2, утворюється 150 млрд. тонн органічних речовин.

Атмосфера землі включає: тропосферу (до 15 км) стратосферу (15—100 км) іоносферу (100 — 500 км).

Між тропосферою й стратосферою розміщується перехідний кулю — тропопауза. У глибинах стратосфери под впливом сонячного світла створюється озоновий екран, який захищає живі організми від космічного випромінювання. Вище — мезо-, термоі екзосфери. Значного впливу науково-технічного прогресу зазнає атмосфера землі. Близько 300 млн. автомобілів щорічно викидають у повітря 400 млн. т оксидів вуглецю, понад 100 млн. т вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю. Найпотужніші виробники викидів в атмосферу: ТЕС, металургійна, хімічна, нафтохімічна, целюлозна та інші галузі промисловості, автотранспорт.

Систематичне вдихання забрудненого повітря помітно погіршує здоровий «я людей. Газоподібні й пилові домішки можуть надавати повітрю неприємного запаху, подразнювати слизові оболонки очей, верхніх дихальних шляхів й тім самим знижувати їхні захисні функції, бути причиною хронічних бронхітів та захворювань легенів. Численні дослідження показали, що на фоні патологічних відхилень в організмі (захворювання легенів, серця, печінки, нирок та інших органів) шкідлива дія атмосферного забруднення проявляється сильніше. Важливою екологічною проблемою стало випадання кислотних дощів. Щорічно при спалюванні палива у повітря надходить до 15 млн. т двоокису сірки, який, сполучаючись із водою, утворює слабкий розчин сірчаної кислоти, що разом із дощем випадає на грішну землю. Кислотні дощі негативно впливають на людей, врожай, споруди й т. ін.

Забруднення атмосферного повітря може також опосередковано впливати на здоровий «я й санітарні умови життя людей.

Накопичення в атмосфері вуглекислого газу може викликати потепління клімату в результаті парникового ефекту. Суть його полягає до того, що кулю двоокису вуглекислого газу, який вільно пропускає сонячну радіацію до землі, якщо затримувати Повернення у верхні шари атмосфери теплового забруднення. У зв «язку із цим у нижніх кулях атмосфери підвищуватиметься температура, що, у свою чергу, призведе до танення льодовиків, снігів, підйому рівня океанів й морів, затоплення значної частини суші.

2. Психологічні властивості людини. Мислення.

Мислення — це процес пізнання. Наслідком мислення є думка. Здатність мислити — властивість людини.

Мислення — процес відтворення загальних властивостей предметів й явищ, знаходження закономірних зв «язків й відносин між ними.

Мислення дає змогу пізнавати ті, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу й результати майбутніх дій; це здатність людини правильно й швидко виносити судження й приймати рішення.

Мислительні дії та операції. Мислення (розумові операції) складається із таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення, котрі взаємозв «язані та існують як система операцій, у якій дія кожної із них є зворотною операцією.

Порівняння визначає подібні й відмінні ознаки, властивості певних про «єктів. Усе світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз — мислене розчленування про «єктів свідомості, виділення окремих їхні частин, елементів, ознак й властивостей.

Синтез — мислене про «єднання окремих частин, ознак й властивостей про «єктів у єдине ціле. Аналіз й синтез є протилежними й водночас нерозривно заговорили українською у «язаними між собою процесами.

Аналіз й синтез — протилежні й водночас нерозривно заговорили українською у «язані між собою, постійно чергуються й переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування — мислене відокремлення одних ознак й властивостей від інших й від предметів, яким смердоті притаманні. Абстрактним є наукове мислення, бо абстракція відіграє провідну роль утворенні тихий зрозуміти, у які воно та виявляється й якими оперує; абстракція готує основу для широких й ґрунтовних узагальнень.

Пізнання являє собою рух думи від конкретного до абстрактного й знову до конкретного.

Конкретизація — це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення — розкриття загальних властивостей й відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить й коло передбачень, котрі може зробити людина.

Форми мислення. Розрізняють три форми мислення: судження, умовиводи, поняття.

Судження — це рух нашого мислення, ототожнення й розрізнення його про «єктів, переходь від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного й навпаки, від заподій до наслідку, від частини до цілого.

Судження — форма мисленого відображення про «єктивної дійсності. У судженні ми завжди стверджуємо чи заперечуємо наявність у певному про «єкті якихось ознак, властивостей, зв «язків із іншими про «єктами.

Судження є істинним, якщо воно та адекватно відображає зв «язки та взаємовідносини, що існують в про «єктивній дійсності, й що перевіряється практично.

Міркування являє собою низку зв «язаних між собою суджень, спрямованих тих, щоб із «ясувати істинність якої-небудь думи, довести її чи заперечити, відстояти її в суперечці.

Умовиводом називають таку розумову дію, чи форму мислення, в якій із одного чи декількох певним способом зв «язаних суджень, що відображають зв «язані ставлення предметів чи явищ про «єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивний умовивід — умовивід, в якому ми ідемо від фактів до узагальнень, від менш загальних до более загальних суджень.

Дедуктивний умовивід — умовивід, в якому ми ідемо від загальних суджень до часткових й поодиноких.

Індукція й дедукція нерозривно заговорили українською у «язані між собою в людському мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом дедукції застосовуємо їхні до нових ситуацій.

Аналогія — умовивід, що ґрунтується на подібності деяких ознак про «єктів.

Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв «язок предметів, явищ про «єктивної дійсності.

Поняття формуються у процесі мислення, в судженнях й умовиводах про предмети й явища про «єктивної дійсності.

Кожне поняття характеризується певним обсягом й змістом. Обсяг поняття — це відображене в ньому коло про «єктів, а зміст — відображена в ньому сукупність їхнього істотних ознак.

Загальні поняття — поняття, в яких відображаються істотні властивості класів предметів.

Конкретні поняття — поняття, в яких відображаються певні предмети, явища чи їхні класи із їхнього істотними ознаками, зв «язками й відношеннями.

Абстрактні поняття відображають тих чи інші властивості про «єктів відокремлено від них самих (хоробрість, добро, вартісність), котрі є завжди загальними.

Різновиди мислення. Мислення відбувається за загальними ознаками, спільними для таких людей, водночас набуває відмінних особливостей залежно від змісту завдань. Відповідно до цого мислення буває технічним, науковим, художнім тощо.

Технічне мислення спрямоване на розв «язання різних технічних задач.

Наукове мислення спрямоване на розв «язання теоретичних, наукових задач.

Художнє мислення виявляється у виконанні завдань художнього зображення особливостей дійсності, зокрема людей, їхні життя, суспільних й виробничих відносин.

Індивідуальні відмінності в мисленні людей. Мислення за тихий чи інших умів характеризується глибиною, послідовністю, самостійністю, критичністю, гнучкістю, швидкістю.

Глибина мислення характеризується вмінням людини проникнути в суть пізнаваних явищ, розкривати їхні заподій, дошукуватися їхні основ, всебічно із «ясовувати їхні зв «язки із іншими явищами про «єктивної реальності, передбачати хід подій.

Поверховість мислення протилежна глибині мислення. Це вдоволення частковим із «ясуванням зв «язків тихий чи інших явищ, недостатня диференціація зрозумілого й незрозумілого, доведеного й недоведеного.

Послідовність мислення полягає в умінні людини дотримуватися його логічних правил, не суперечити самій собі в своїх міркуваннях, доводити й обґрунтовувати свої висновки, стежити за тим, щоб думи випливали одна із одної, не відхилялися від тими міркування; дотримуватися певного плану у викладі думок, контролювати їхні хід. Послідовність — істотна властивість правильного мислення.

Самостійність мислення — вміння людини ставити нові проблеми, знаходити нові підходи до їхнього розв «язання, виявляти ініціативу в розв «язанні тихий завдань, які постають у повсякденному житті. Це необхідна передумова новаторства в науці й техніці.

Критичність мислення полягає у здатності переглядати подивися, теорії, що уже склалися, змінювати їхнього, якщо смердоті вступають у суперечність із новими даними науки й практики.

Гнучкість мислення — вміння змінювати спосіб розв «язання проблеми, знаходити нові шляхи її розв «язання, бути вільним від шаблоном в із «ясуванні питань, беручи при цьому до уваги конкретні обставини, за які відбуваються тих чи інші явища, події.

Інертність мислення вимірюється годиною, протягом котрого різні люди впорюються із одними й тими ж пізнавальними завданнями, правильно й обґрунтовано їхні розв «язуючи.

Розрізняють три види мислення: наочне, діюче, заговорили українською у «язане із практичною діяльністю; образне, при якому предмети безпосередньо не сприймаються, а уявляються в пам «яті (уявлення деяких технологічних операцій); абстрактне, коли вивчаються загальні поняття й закономірності.

Особливий тип мислення, характерний оператору — оперативне мислення, яку здійснюється в ході практичної діяльності та спрямоване на розв «язання практичних завдань й характеризується швидкістю.

Властивості мислення, такі як швидкість, винахідливість, кмітливість, точність дії при раптовій зміні ситуації вимагають спеціального тренування як в реальних умовах, то й шляхом моделювання складних ситуацій чи окремих їхнього елементів за допомогою тренажерів й спецметодів.

3. Вплив електричного струму на організм людини.

Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електролітичну, механічну та біологічну дію.

Термічна дія струму спричиняє опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури органів, які знаходяться на шляху струму, викликаючи у яких суттєві функціональні розлади.

Електролітична дія супроводжується розкладом органічної рідини, до того числі й крові, порушенням її фізико-хімічного складу.

Механічна дія струму супроводжується розшаруванням, розривом тканин організму внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвим вибухоподібним утворенням парі від перегрітої тканинної рідини та крові.

Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а ще через розлад внутрішніх біоелектричних процесів.

Наведені вище дії електричного струму на організм людини нерідко спричиняють різні електротравми, які умовно поділяють на місцеві та загальні.

До загальних електротравм відноситься електричний удар при котрому відбувається збудження різних шарів м «язів тіла людини, що може викликати судоми, зупинку дихання й серця. Останнє заговорили українською у «язане із фібриляцією — хаотичним скороченням окремих волокон серцевого м «яза (фібрил).

До місцевих електротравм відносяться опіки, металізація шкіри, електричні знаки, механічні пошкодження та електрофтальмія.

Опіки виникають внаслідок термічного ефекту при проходженні електричного струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на нього електричної дуги. Зовнішній вигляд опіків може бути різним — від почервоніння шкіри та утворення пухирів із рідиною до обвуглення біологічних тканин.

Металізація шкіри заговорили українською у «язана із проникненням в неї дрібних частинок металу при його плавленні под дією електричної дуги.

Механічні пошкодження зумовлені збудженням та судомним скороченням м «язів тіла, що може викликати їхні розрив чи пошкодження шкіри, вивих суглобів й навіть перелом кісток.

Електрофтальмія — запалення зовнішніх слизових оболонок очей внаслідок дії потужного ультрафіолетового випромінювання електричної дуги.

Чинники, що впливають на важкість ураження людини електричним струмом, різноманітні. Перш на — це сила струму та годину проходження його через організм людини, рід струму (змінний чи постійна), шлях струму в організмі людини; при змінному струмі - його частота. Сила струму залежить від напруги, под котрою опинилася людина, й сумарного електричного опору. Сумарний електричний опір включає у собі опір тіла людини, який визначається перш на опором рогового кулі шкіри. За відсутності пошкоджень шкіри та в сухому стані цей опір може складати сотні тисяч Ом. Якщо ці умови не виконуються, то опір шкіри спадає до 1 кОм. При великих напругах та при тривалому проходженні струму через тіло людини опір шкіри спадає ще понад, що спричиняє зростання сили струму та более важкі наслідки ураження струмом. Внутрішній опір тіла людини не перевищує кількох сотень Ом й суттєвого значення не має.

На опір тіла людини впливає також фізичний та психічний стан, хворобливість, втома, голод, стан сп «яніння, емоційне збудження.

Допустимим вважається такий струм, при котрому людина може самостійно звільнитися від електричного кола. Його величина залежить від години проходження струму через тіло людини.

Змінний струм порівняно із постійним более небезпечний. При високих напругах (понад 500 У) небезпечніший постійна струм.

Найбільш небезпечним є змінний струм частотою 20… 100 гц. Саме цьому діапазону відповідає струм промислової частоти. Зі всіх можливих шляхів протікання струму через тіло людини найбільш небезпечними є тих, при яких уражаються головний чи спинний мозок, серце та легені.

На важкість ураження електричним струмом впливають й параметри мікроклімату у виробничому приміщенні. Зростання температури, відносної вологості, швидкості руху повітря підвищують небезпеку ураження, оскільки вологовиділення (до того числі виділення поту) зумовлюють зниження опору шкіри.

4. Дії населення й правила поведінки при аваріях на АЕС.

При аваріях на АЕС, на підприємствах атомної промисловості із викидом у зовнішнє середовище радіоактивних продуктів може бути радіоактивне зараження за межами територї станції. Це призведе до опромінення населення й забруднення навколишнього середовища вище припустимого рівня, встановленого для нормальної роботи АЕС. При цьому на службовців впливає гама-опромінення. При отриманні сигналу про аварію на АЕС робоча зміну ховається у сховищах, а населення — у захисних спорудах. При цьому одягаються засоби індивідуального захисту, береться запас їжі, води, предметів першої необхідності. Якщо обставини змушують людей ховатись у квартирах чи у виробничих приміщеннях, то потрібно провести герметизацію: прикрити тканиною вікна, у будинках із пічним опаленням перекрити сурми. Слід пам «ятати, що дози опромінення значно менші под годину перебування людей у різних будинках й спорудах. На зараженій місцевості потрібно поводитись дуже обережно: використовувати засоби індивідуального захисту, не ходити без потреби по вулиці. При виході зі сховища необхідно вдягати засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри. Режим поведінки людей на місцевості, зараженій радіонуклідами, їхні трудова діяльність, годину перебування у сховищах, укриття та інші запитання вирішують органи самоврядування на підставі даних штабів ЦО. З населенням проводитися медична профілактика шляхом прийому протирадіаційних препаратів до й после опромінення.

У зв «язку із тім, що територія в радіусі 30 км підлягає тривалому радіоактивному зараженню, основним засобом захисту є евакуація. У першу чергу евакуйовуються діти дошкільного віку. У цьому разі збірні евакопункти не створюються, а евакуація проводитися безпосередньо від будинків. Евакуація проводитися в автомобілях й пішки у два етапи. На першому етапі людей підвозять транспортом до контрольно-перевірного пункту й висаджують там. На іншому етапі евакуйовані проходять дозиметричний контроль, медичний огляд, при необхідності санітарну обробку й чистимо транспортом розвозяться по пунктах розселення. Основним шляхом проникнення радіоактивних речовин в організм є органи дихання, травлення, шкіра. При проведенні ліквідації використовують протигази, респіратори, костюми Л-1. Одягати й знімати їхнього дозволяється лише у спеціально відведених місцях. Після закінчення робіт необхідно пройти дозиметричний контроль для визначення ступеня ураження засобів індивідуального захисту, шкіри, потім пройти санітарну обробку. На ураженій територї заборонено їсти, пити, лежати й сидіти на землі.

5. Перша допомога при пораненнях та кровотечах.

Кров в організмі людини циркулює по кровоносних судинах: артеріях, венах й капілярах.

Кровотеча — це вихід крові із кровоносних судин. Кровотеча — наслідок порушення цілісності судин внаслідок травмування (укол, розріз, удар, розтяг) тощо.

Інтенсивність кровотеч залежить від кількості пошкоджених судин, їхні діаметра, характеру пошкоджень й виду пошкодженої судини (артерія, вена, капіляр). На її інтенсивність також впливає рівень артеріального тиску, вид кровотечі (зовнішньої чи внутрішньої), вік потерпілого й стан його здоровий «я.

Втрата крові може спричинити гостру недостатність кровопостачання тканин й органів, мозку, легенів, серця, що призводить до смерті.

Через небезпеку інфекції рятівник не винен доторкатися до рани руками, промивати її водою чи ліками, присипати порошками.

Види зовнішніх кровотеч залежать від характеру пошкодження судин (капілярів, вен, артерій) й бувають: капілярна кровотеча, венозна кровотеча, артеріальна кровотеча, кровотечі із рота, із носа, із вух тощо.

Капілярна кровотеча виникає при поверхневих ранах, пошкодженні шкіри. Кровотеча може зупинитись сама завдяки згортанню крові. На таку рану накладають тугу стерильну марлеватяну заговорили українською у «язку й бинт. Виток бинта винен іти знизу вгору від пальців до плечей.

Венозна кровотеча виникає від глибоких ран, кровотеча інтенсивніша, колір крові темно-червоний. Потрібно підняти вгору поранену кінцівку й после дезинфікування шкіри навколо рани розчином йоду чи спирту накласти тугу заговорили українською у «язку.

Артеріальна кровотеча — пряма загроза життю людини, — виникає при глибоких рубаних чи колотих ранах, притулок «ясно-червона, б «є струменем у ритмі пульсу (б «є фонтанчиком), бо є под великим тиском.

Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою заговорили українською у «язкою, тоді артерію притискають до кістки, ближче до серця, за 10−15 хвилин в рані винен із «явитися згусток крові (внаслідок її згортання), котрий сам зупинить кровотечу. Накладають джгут чи закручення (гумову трубку, краватку, рушник) вище місця пошкодження, поближче до серця (рис. 1).

[pic][pic][pic][pic].

Рис. 1. Тимчасова зупинка сильної кровотечі накладанням закрутки.

Джгут тримають 1−2 години, звільняючи на 10−15 хвилин, притиснувши артерію, щоб не настав змертвіння тканин, й знов затягують його.

Тимчасово можна зупинити кровотечу згинанням кінцівки в колінному та тазостегновому суглобах (рис. 2).

[pic] [pic].

Рис. 2. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням кінцівки в колінному та тазостегновому суглобах.

При пораненні шийних вен, зокрема підключичних, може виникнути повітряна емболія — важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

Кровотеча із носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло й потилицю кладуть мокру зволожену водою хустку, можна вставити в ніс тампон із вати чи марлі, змочений 3% розчином перекису водню й затиснути ніс пальцями.

Кровотеча із рота. Потерпілого кладуть горизонтально й швидко викликають лікаря, також це роблять при кровотечі із вух, що є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

Внутрішні кровотечі (капіляротоксикоз) — дуже небезпечні; різко блідне обличчя, частішає пульс, настає загальна слабість, запаморочення, задуха, спрага, утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки. Потерпілий винен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку под спину) з зігнутими в колінах ногами. Потерпілому суворо заборонено давати пити.

Правила накладання джгута: джгути бувають пневматичні чи еластичні. Перед накладанням джгута кінцівку піднімають на 2−3 хвилини для знекровлення. Джгут накладають лише на обгорнуту бинтом чи тканиною руку, чи поверх закоченого рукави одягу вище від рани, але й якнайближче до неї, щоб при необхідності його можна було б перемістити вище; джгут стискають до моменту зникнення пульсу, кінцівка синіє. Через 1 годину бажано на 10−15 хвилин звільнити руку від нього. Після накладання джгута кінцівку фіксують до тулуба із метою профілактики больового шоку й запобігання сповзання джгута. Час накладання джгута вказують у записці, чи в написі на тілі чи одязі.

Захист рани від забруднення.

Рана — це механічне пошкодження цілісності судин, шкіри, слизових оболонок чи органу тіла, яку супроводжується болем й кровотечею. Кожна рана забруднена мікроорганізмами, що розмножуються на пошкоджених тканинах. Гнійні мікроби можуть з притулок «ю потрапити в організм, викликати сепсис, запалення крові, що нерідко стає причиною смерті.

Забруднення ран землею може викликати правець (стовбняк), чи газову інфекцію. Тому необхідно обробляти шкіру довкола рани розчином йоду, спирту, зеленки чи чистимо спиртом. Ними рятівник обробляє й пальці своїх рук; заборонено із рани видаляти згустки крові, не дуже до неї доторкатися; рану обробляє лише лікар.

За несприятливих умовах може виникнути гнильна анаеробна інфекція, правець тощо.

Щоб запобігти розвитку інфекційних ускладнень, насамперед здійснюють первинне закривання рани антисептичною заговорили українською у «язкою, введенням антибіотиків в умовах медпункту. Маніпуляції по обмиванню ран, їхні країв, обробка настоянкою йоду називається туалетом ран. Хірургічна обробка рани, основна позначка якої - не допустити інфекції, запобігання розвитку ранової інфекції. Хірургічна обробка — це обробка операційного поля, місцеве знеболювання, розтин, огляд ранового каналу, видалення нежиттєздатних тканин, остаточна зупинка кровотечі, дренування ран. Якщо потрібно — накладають шви. Література.

1. Безпека життєдіяльності. Я. Бедрій. Львів, 1999.

2. Безпека життєдіяльності людини. У. М. Лапін. Львів, 1999.

3. Безпека життєдіяльності (короткий конспект лекцій). Про. М. Русак.

Львів, 1991.

4. Безпека життєдіяльності (конспект лекцій, частина І). З. В.

Бєлов, 1992.