Кременець як віднайдена перлина Західної України

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Львівський інститут економіки і туризму Факультет менеджменту, товарознавства та комерційної діяльності

Наукова робота

на тему: «Кременець — віднайдена перлина Західної України»

Львів 2013

Зміст

кременець історія легенда переказ Вступ

1. Загальні відомості про населений пункт

2. Історія виникнення, походження назви

3. Найважливіші події з історії населеного пункту

4. Найважливіші історико-культурні пам’ятки та об'єкти

5. Відомі люди, пов’язані з населеним пунктом

6. Сучасний стан туристичної інфраструктури

7. Легенди, перекази, пов’язані з населеним пунктом

8. Можливості розвитку туризму Висновки Список використаних джерел

Вступ

За результатами досліджень Державного агентства з туризму та курортів України, проведеного в червні 2011 року, лише 1% громадян нашої країни може дозволити собі відпочинок за кордоном. Але це не привід засмучуватися, адже Україна наділена величезним потенціалом у сфері туризму. Перебуваючи в самому центрі Європи, і володіючи м’яким, помірним кліматом, багатими природними ресурсами, величезною територією і великою кількістю цікавих культурних місць, — Україна має всі можливості стати одним із європейських центрів туризму.

Україна досі залишається не розвіданим туристичним напрямком не лише для іноземних туристів, а і для багатьох українців.

Зовсім небагато мешканців інших країн знають про інші українські міста, окрім Києва, Одеси та Львова в більшості випадків виявляються незнайомими словами для іноземних туристів.

Є багато колоритних невеличких містечок, де можна з приємністю провести день у пошуках краси і незвіданого.

Кременець — одне з тих місць, яке мало відоме як українцям так і іноземним туристам. Старовинне місто, з чудовими стародавніми будівлями, руїнами замку на горі. Місто розташувалося на кордоні Галичини і Полісся у мальовничій горбистій місцевості .

Як і майже кожне містечко Західної України, Кременець має що показати зацікавленим мандрівникам!

1. Загальні відомості про населений пункт

Кременець (Крем'янець) — місто районного підпорядкування, центр району, економічний і культурний осередок північної (волинської) частини Тернопільської області. Місто розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 70 км. Є залізнична станція. Перша згадка про місто з’являється в 1227р. Станом на 01.01.2012 рік населення Кременця сягає 21 624 чол. Площа міста — 31 км І[4].

2. Історія виникнення, походження назви

Назва міста походить від слова «кремінь» (кремень) — кремнеземний мінерал, що використовувався людиною з найдавніших часів і в дозалізну епоху вважався найтвердішим матеріалом у повсякденному вжитку; звідси поняття «кремінь, кремінний» у значенні - міцний, стійкий. Оскільки історично основою Кременця є фортеця на стрімкій горі, яка панує над рівниною, можна припустити, що назва міста означає «твердиня». Точно невідомо коли виникло місто, завжди спиралися на першу писемну пам’ятку, то було в 1227р., але там написано вже про те, що в тому році відбулася битва за замок коли тогочасний його володар Мстислав Удатний вщент розбив під містом угорські війська короля Андрія ІІ, тобто сам замок був побудований раніше. В ХІ столітті теж є запис про замок, але тепер те, що підтверджувало його існування тоді, є тільки легендою про дівчину Ірву, яка не хотіла здаватися в полон чужоземцям і скочила з муру замка, на тому місці пролилася річка, яку теж назвали Ірвою, але й її тепер немає, бо вона замулилася. Проте, зараз дуже багато суперечок на предмет першої дати про Кременець, бо років 5 тому навпроти Будинку Культури розкопали кусок старої будівлі і значну кількість глечиків, посуду, знарядь праці. Є припущення, що вони можуть належати ще до Трипільської культури.

3. Найважливіші події з історії населеного пункту

На початку 1241р. Кременець вистояв перед ордами Батия, 1254р. витримав облогу Куремси. В 1259р. на вимогу темника Бурундая оборонні споруди розібрали.

Після загибелі Галицько-Волинської князівства місто переходило з рук у руки, а у 1382р. остаточно відійшло до литовських князів.

У II-й пол. XIV ст. замість дерев’яно-земляних укріплень збудовано кам’яний замок.

На початку XV ст. тут деякий час перебував зі своїм двором великий князь литовський Вітовт, сидів у в’язниці його суперник великий князь литовський Свидригайло, який 1438р. надав Кременцю магдебурзьке право. У цей час в місті почали селитися євреї. Численність єврейського населення Кременця збільшилася до 240 осіб (48 дворів) в 1552 р. — до 500 у 1578 р. і 854 (15% загального населення) — у 1629 році[1].

Наприкінці XV ст. внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у II-й третині XVI ст., під час перебування в руках віленського біскупа Януша (1529−1535) та королеви Бони (1536−1556) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорца, яка володіє замком у 1536−1556 роках, і на честь якої, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво укріпила замок, який на той час мав три вежі і досить високі стіни з гарматами. В середині замку було розташовано казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо[2].

У 1569р. в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

У I-й пол. XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині. Восени 1648р. козаки здобули й зруйнували замок. Восени 1648 року козацький полковник Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременецького замку і взяв його у облогу. В жовтні, після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, а замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків. З того часу Кременецька твердиня вже не була відбудована.

За Вічним миром 1686 Кременець залишився в Речі Посполитій. У 1692р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII ст. православні храми перетворили на уніатські. У II-й пол. XVIII ст. в Кременці діяли уніатський (базиліанський) і 4 католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька уніатських церков.

За III-м поділом Речі Посполитої (1795р.) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796р. — Волинську губернії. У 1805р. тут відкрилася Вища Волинська гімназія, у 1819р. — реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833р.).

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». У 1830-ті роки внаслідок запровадження у державних установах російської мови, проведено заміни Литовського Статуту російським законодавством, відбулося закриття ліцею та францисканського й базиліанського монастирів. Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50 000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.). На базі бібліотеки ліцею у 1834 р. був створений Київський університет.

В 1897 році єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37% населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті Кременця. Найбільше підприємство у 1899р. — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали залізницю (введена в експлуатацію у 1896р.).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838−1902), жіноче єпархіальне (1836−1921), чоловіче духовне (1885−1921), комерційне (1904;1921), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл.

Улітку 1916р. тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву.

В часи Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

Впродовж 1917;1920 років місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918р. до червня 1919р.

Від жовтня 1920р. до вересня 1939р. Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Правлячі кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921р.

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936р.) й тютюновий завод (1938р.), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920;1930;ті були: товариство «Просвіта», приватна українська гімназія, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії.

Восени 1939р. місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою Кременець отримав статус міста обласного підпорядкування й відійшов до Тернопільської області. Радянська влада відкрила декілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням, але встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

3 липня 1941р. Кременець зайняли німецькі війська, які масово розстрілювали мирне населення. Кременчани активно включалися в Рух Опору. У роки війни в околицях міста діяло 4 українські збройні формування різної політичної орієнтації. 19 березня 1944р. в Кременець увійшли війська I-го Українського фронту. Понад 2 тис. кременчан були мобілізовані в Червону армію.

За післявоєнні десятиліття збудовано низку нових підприємств, найбільшими серед них були цукровий завод (1965р.) і фабрика ватину (1980р.), споруджено масиви багатоповерхових будинків. Учительський інститут 1950р. реорганізовано у педагогічний і перенесено у м. Тернопіль (1969р.).

У перші роки після проголошення незалежності України, переважна більшість підприємств значно звузила або зовсім згорнула свою діяльність, внаслідок чого загострювалися старі й з’явилися нові соціальні проблеми. Відновлено Кременецький ботанічний сад (1991р.), створено Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник (2001р.), відкрито Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка (2002р.), Кременецький обласний музей Юліуша Словацького (2003р.). Зростає потік туристів.

4. Найважливіші історико-культурні пам’ятки та об'єкти

В межах міста розташована визначна археологічна пам’ятка (від пізнього палеоліту до залізної доби) — гора Куличівка. Знахідки розкопок розміщені в Тернопільському краєзнавчому музеї, хоча у місті діє свій районний краєзнавчий музей.

Замкова гора Бона Кременецький замок — фортифікаційна оборонна споруда в м. Кременець Тернопільської області. Побудований на стрімкій горі Бона (397 м над рівнем моря) з каменю-вапняку.

Дитинець — у її західній найнеприступнішій частині (ширина — 65, довжина — 135 м).

Гора обнесена високим кам’яним муром (у XIII ст. — дерев'яним з частоколом). Замок у Кременці було побудовано в XII столітті. В XIII столітті колишні дерев’яні укріплення було замінено на кам’яні. Взимку 1240 року орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі - польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року Кременецький замок було взято козацькими загонами під орудою М. Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували. До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.

Будинок родини Словацьких Будинок по вул. Словацького, 16 побудований наприкінці XIX століття в стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому — батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Юліуш Словацький жив тут у 1810 — 1811 рр. В 1969 році на подвір'ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). У 2002 році закінчено реставрацію будівлі і з 2004 року тут діє літературно-меморіальний музей Юліуша Словацького.

Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII століття З 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого була заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціонувала друкарня, де була надрукована «Кременецька граматика».

Миколаївський собор з келіями споруджувався протягом XVIXVII століть. Його було побудовано для францисканського монастиря в готико-ренесансному стилі, а в середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором. В формах Миколаївського собору поєднані тип тридольної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження. На початку XX століття зведено величну монастирську дзвіницю.

Богоявленський монастир — культова споруда у місті Кременці Тернопільської області, пам’ятка архітектури національного значення.

Заснували 1633р. українські шляхтичі Л. Древинський і Д. Єло-Малинський за привілеєм Владислава IV як православний чоловічий монастир. За «благословенною грамотою» Петра Могили (1636р.) підпорядковувався Вселенському Патріархові та його Екзарху Київському митрополитові.

При Богоявленському монастирі діяли братство, школа (працювала за навчальним планом Києво-Могилянської колегії), друкарня й шпиталь.

Із видань друкарні найбільше відома т. зв. «Граматика» (1638).

У I-й чверті XVIII ст. Богоявленський монастир визнав унію з Римом і увійшов у чин св. Василія Великого.

У 1807р. за указом російського імператора Олександра I оо. Василіяни віддали територію свого монастиря з усіма будівлями Волинській гімназії і перейшли в будівлі реформатського монастиря. У 1839 Богоявленський монастир припинив існування, у 1865р. — відновлений як однойменний православний чоловічий монастир.

У Богоявленському монастирі була резиденція вікарного єпископа Волинської єпархії (1873−1922р.р., 1924;1934р.р. з перервами), якого титулували Острозьким, а від 1902р. — Кременецьким, правлячого Волинського і Кременецького архієпископа (1922;1923р.р., 1934;1941р.р.), глави так званої Автономної Православної Церкви в Україні (1941; 1943р.р.).

У 1953р. Богоявленський монастир реорганізований у жіночий, 1959 — ліквідований, 1990 — відновив діяльність як православний жіночий монастир. Належить до Тернопільської єпархії УПЦ (МП).

Палац Кароліни Дзембовської

Палац збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито чудовий парк.

Житловий будинок «Близнята»

Це унікальна барокова споруда XVII — XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами.

«Близнюким» — пам’ятка житлового будівництва по вулиці Медовій 1−3 в Кременці, збудована в XVII столітті, перебудовувалася. Вона поєднує в собі два будинки накриті двоспадовими дахами, що мають спільну внутрішню стіну. Співвідношення довшої і коротшої сторін обох будинків (10×20 м) дорівнює структурі українських кам’яниць XVI-XVII століть[3].

Нині це двоповерховий будинок. Перекриття в пивницях склепінчате, планування лишилося колишнє. Помешкання неодноразово переплановувалися. Первісний декор екстер'єру повністю не зберігся. Нині кути будинку прикрашено рустуванням, щипці увінчано бароковими вазонами, вікна — замками. Південний ріг будинку підтримує контрфорс.

Протягом 1999;2009 років був занесений до Державного реєстру національного культурного надбання, охоронні номери 671 1−671 2.

Комплекс колегіуму чину єзуїтів Коштом родини Вишневецьких в місті розпочато будівлю колегіуму чину єзуїтів. Проект створив архітектор Паоло Фонтана. Будівництво тривало у 1731−1743 роках. Комплекс поєднав костел і келії в єдиному ансамблі. Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігтатію Лойолі та Станіславу Костці. Наприкінці XX століття комплекс колегіуму визнано видатною пам’яткою архітектури країни.

Костел — тринавовий з трансептом, в перехресті - висока гранчата баня, вкрита бароковим куполом з ліхтариком. Вівтарна частина і крила трансепту трохи заокруглені, що значно посилило красу і виразність будівлі. Від підлоги до віщої позначки в інтер'єрі костел має 28 метрів. Бічні нави за єзуїтів були відведені під каплиці.

Коридорною системою костел поєднано з корпусами келій, що в зимню пору давало змогу дістатися всіх частин комплексу без виходу на подвір'я. Бічні крила комплексу попереду мають наугольні башти і утворюють парадний двір на зразок палацового курдонеру. Ухил земельної ділянки спонукав архітектора до створення штучної тераси, вдало прикрашеної парадними сходами, балюстрадами і кам’яними ліхтарями в стилі рококо. Малюнок балюстрад і ліхтарів не має аналогів в Україні. Фасади комплексу розділені на барокові частини — «дзеркала». Контрастне фарбування «дзеркал» і деталей фасадів надає комплексу палацової краси і вишуканості, більш притаманних світським будівлям доби пізнього бароко чи рококо.

У 1803−1805 рр. володар Тадеуш Чацький разом з уславленим діячем Речі Посполитої Гуґо Коллонтаєм на базі колегіуму заснували Вищий Волинський ліцей на зразок університету. Фундацією Т. Чацького для ліцею придбано бібліотеку екс-короля Польщі Станіслава Понятовського і колекцію наукових приладів. За участь студентів колегіуму в визвольному повстанні у 1831 р. Колегіум ліквідовано царем, а бібліотека і наукові прилади конфісковані і передані новоствореному університету Святого Володимира в місті Київ.

За часів СРСР костел використовувався як спортивне приміщення навчального закладу. За часів незалежності України костел у веденні Київського патріархату.

Некрополі

У Кременці є кілька некрополів, зокрема військове кладовище, Монастирське кладовище і старовинний польський цвинтар, а також П’ятницький (Козацький) цвинтар з могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648−1651 рр.).

Військове кладовище розташоване у сквері перед педучилищем. У 19 березня 1944 р. Кременець був окупований підрозділами Радянської Армії. Частина бійців, загиблих під час боїв за місто (біля 200 чол.), була похована у сквері перед колишнім ліцеєм (тепер педучилище) в 10 індивідуальних могилах і одній братській. Імена воїнів відомі, 10 могил з надгробними плитами, на яких викарбовано імена полеглих. На братській могилі пам’ятник — скульптурна фігура воїна на постаменті.

На Туницькому кладовищі похований радянський воїн В. Я. Медведєв, який загинув у 1944 р. при окупації Кременця. На могилі встановлений пам’ятник у вигляді стелли, що закінчується вгорі п’ятикутною зіркою. В Кременці під час Другої світової війни було єврейське гетто. Фашисти розстріляли 15 000 євреїв і закопали у великому рові. Сьогодні на цьому місці знаходиться пам’ятник жертвам фашизму, але через недбалість місцевої влади і нехтування місцевих жителів пам’ятник постійно паплюжать. 9].

5. Відомі люди, пов’язані з населеним пунктом

Осецький Олександр Вікторович — український військовий діяч, генерал УНР;

Сальський Олексій Петрович — штабicт 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу польський письменник Юліуш Словацький;

єврейський просвітитель Іцхак Бер-Левінзон;

український композитор М. Вериківський;

український літературознавець і фольклорист М. Коробка;

польський геолог і географ О. Чекановський;

американський музикант Ісаак Стерн;

громадський діяч М. Данилюк;

ізраїльський військовий і політичний діяч Авідар Йосеф;

український музикознавець, філософ, кандидат філософських наук Бабій-Очеретовська Неоніла Леонідівна;

Валентина Адамович — український літератор, педагог, краєзнавець;

Віктор Морозов — український співак, перекладач;

Юрій Покальчук — український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук;

Марк Кац — львівський математик, представник Львівської математичної школи, колега Станіслава Уляма;

Єрусалимець Любов Олександрівна — українська народна майстриня вишивання;

Андрейчук Віктор Григорович — український правник;

Чеслав Ястжембець-Козловський — польський поет, критик і перекладач.

Гарасевич Іван Дем’янович — український художник, літератор.

Тут навчалися:

українські письменники У. Самчук, О. Лятуринська й Б. Харчук, працювали ботанік В.-Г. Бессер, літературознавець М. Петров, художники Амвросій Ждаха й О. Сафонов, проходили військову службу російський мандрівник М. Пржевальський та український історик і мислитель В. Липинський.

Місто в різні часи відвідували:

Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Марія Конопніцька, Оноре де Бальзак, Леся Українка. Тут народилися та провели дитинство Юліуш Словацький (1809−1849) — видатний польський поет та Олександр Чекановський (1832−1876) — визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Восени 1846 р. Кременець відвідав Тарас Шевченко. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. він написав повість «Варнак» та однойменну поему. В березні 1847 р. в Кременці з двома концертами виступив Ференц Ліст.

В XIX столітті в Кременці працювали прогресивні польські діячі історик-демократ Йоахім Лелевель (1786−1861), вчений-філософ Гуго Коллонтай (1750−1812), Євзебіуш Словацький (батько Юліуша Словацького), драматург і повістяр Юзеф Коженьовський, Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), Антон Анджейовський (Старий Дитюк), Віллібальд Бессер, відомі художники — дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський; вчилися революціонер-демократ Станіслав Ворцель (1799−1857), відомі письменники Томаш Олізаровський (1811−1879), С. Вітвіцький, Т. Падура.

В XX столітті тут побували видатні українські поети: у 1959 р. — Максим Рильський (1895−1964), у 1957 р. — Павло Тичина (1891−1967), у 1969 р. — Микола Бажан (1904;1983), у 1953 р. — Андрій Малишко (1912;1970).

Проживають та працюють у наш час:

Юрій Камаєв — український письменник;

Валентин Величко — художник, відомий своїми творами у Європі

Олександр Смик — український бард;

Василь Жданкін — український бард.

6. Сучасний стан туристичної інфраструктури

Заклади розміщення:

Готель «Едем»

Готель «Едем» є одним із кращих готелів міста Кременець Тернопільської області. Розташований одразу після в'їзду в Кременець з міста Рівного на вул. О. Лятуринської, 15/2, він знаходиться близько від найцікавіших пам’яток архітектури та культури.

В готелі «Едем» до Ваших послуг:

* сучасні комфортабельні номери та апартаменти з усіма зручностями

* у кожному номері - телевізор з кабельним телебаченням

* автономне водопостачання та опалення

* сауна з басейном

* ресторан на 150 місць

* конференц-зала

* паркінг

* автомийка

* простора впорядкована територія з озелененням, альпійські гірки та озерця, безліч квітучих рослин

* літні альтанки

* дитячий та спортивний майданчики

* на території є міні-готель в карпатському стилі (двоповерховий зруб), колоритні сучасні номери зі зручностями.

Готель «Віка»

В центрі Кременця на вул. Дубенська, 57, розташований новий комфортабельний готель «Віка».

В готелі «Віка» до Ваших послуг:

— сучасні комфортабельні просторі номери та апартаменти з вигодами

— у кожному номері - плазмовий телевізор з кабельним телебаченням

— автономне водопостачання та опалення

— сауна з басейном

— бар

— паркінг

— автомийка

— бюджетні номери для студентів та заощадливих Готель «Кремінь»

Готель відкритий для відвідувачів в 2009 році знаходиться на вул. 107-ої Кременецької дивізії. Номерний фонд готелю складає 21 комфортабельний номер. Неподалік є ресторан, який налічує три зали. Ресторан одночасно може розмістити 180 чоловік. До послуг всіх бажаючих готель надає послуги з оренди конференц — залу, який розрахований на 40 осіб. У готелю є облаштована автомобільна стоянка.

Номери стандарт: 1 -, 4 -місні: 70−350 грн. Люкс: 250−350 грн.

Окрім вищезазначених у місті ще є чимало готелів таких як: «Гостинний двір» (розташований на Тернопільському шосе); «Острів» на вул. Дубненській 145 — а; «Яна» на вул. Дубненській 47; «Універсал сервіс» на вул. Вокзальна 2.

З ресторанів найкращі за рейтингом:

1. Едем (вул. О. Лятуринської, 15/2)

2. Калина (вул. Дубенська, 175 Б)

3. Віка (вул. Дубенська, 57)

4. Гостинний двір (на Тернопільському шосе)

5. Курінь (вул. Дубенська, 57)

6. Бона (вул. Шевченка, 1)

Щодо транспортного сполучення з містом можливе тільки через автовокзал. Залізничні колії є, але по них їздять тільки вантажні поїзди. По місту маршрутки їздять з 7 ранку до 11 вечора. Існує 13 маршрутів. Також у будь-який час у місті можна викликати таксі.

7. Легенди, перекази, пов’язані з населеним пунктом

Багато легенд сьогодні мешканці міста розповідають гостям про Замкову гору або Бону, як називають її кременчани. А саме, один литовський король, якому того часу належав Кременець, подарував його своїй другій дружині - міланській принцесі, королеві польській і великій княгині литовській Боні Арагоні. Вона була страшною на вроду, її мало хто любив, але, користуючись своїм королівським становищем, вона затягувала майже силоміць до себе в ліжко гарних хлопців зі своєї армії. Коли король дізнався, що в його дружини так багато коханців, наказав стратити кожного воїна, на якого тільки падала підозра. Але королева Бона попросила чоловіка зберегти життя трьох чоловіків. Він дав їй право вибрати між воїнами. Вона показала на третього, дев’ятого і двадцять сьомого. З тих пір за столом прийнято згадувати даму при третьому, дев’ятому і двадцять сьомому келисі, шануючи її бажання.

Ще одна легенда розповідає про смерть королеви Бони. Саме місто знаходиться між п’ятьма горами: Замковою, Лисою, Черчею, Божою горою та Дівочими скелями. Кажуть, що свого часу Бона проклала міст із шкір людей і волів від Замку (сьогодні: Замкової гори) до Черчі. Одного разу вона вирішила проїхатися по ньому у кареті. Міст розірвався і Бона впала у прірву, загинувши у річці Ірві, з якою теж пов’язана легенда. Сьогодні історичні джерела доводять інше, заперечуючи загибель королеви, але не існування мосту. Кажуть, що відмовившись від усіх володінь на території Польщі і Литви, вона втекла додому в Мілан з великою сумою грошей, щоб позичити їх своєму братові Філіпові. На замовлення Габсбургів вона була отруєна своїм лікарем. Її чоловік Сигізмунд все ж повернув від Габсбургів частину вкрадених у нього грошей.

Про сьогоднішній ледь помітний потічок Ірву легенда розказує як про повноводу ріку. Ірвою звали дочку багатого поміщика, який хотів одружити її з турецьким ханом. Дівчина настільки не хотіла такого шлюбу, що кинулася із гірської кручі вниз. На місці, де пролилася її кров, розкинулася широка річка, яку в народі назвали Ірвою.

Інші перекази згадують сміливих дівчат, які втікаючи по лісах від турецьких загарбників, добігли до краю кручі. Дороги не було ні назад, ні вперед. Проте жодна з них не хотіла бути полоненою. Дівчата домовилися зв’язатися косами і пригнути у прірву. Так і зробили. Місце, з якого горді дівчата покінчили з життям, назвали Дівочими скелями.

П’ятницький цвинтар у Кременці є одним з найстаріших у місті, історія якого бере початок ще з ХVІ століття. Коли у 1648 році козаки Максима Кривоноса здобували Кременецький замок, то саме на цьому цвинтарі було поховано загиблих козаків. Існує легенда, що після виснажливого бою козаки вже не мали сил, щоб поховати полеглих побратимів, і тому вирішили похорони перенести на наступний день. Коли ж вранці вони прокинулись, то навколо побачили свіжі могили, над якими стояли білі кам’яні хрести, а там де були поховані бандуристи і кобзарі з’явились надгробки у вигляді бандур[10].

8. Можливості розвитку туризму

Туризм є однією з найбільш динамічних і конкурентних галузей. Якщо місто хоче «потрапити на мапу», бути включеним до туристських маршрутів, воно має запропонувати цілий ряд послуг. Можливості для «ностальгічного туризму», «релігійного туризму», «лікувального» і краєзнавчо-пізнавального, занять спортом, як у закритих приміщеннях, так і на вільному повітрі можуть привабити вітчизняних і закордонних туристів, які шукають нові місця для відвідування. Пошук нових, творчих підходів до перетворення міста й території, що його оточує, на популярне місце відпочинку для чітко визначених груп споживачів на ринку туристських послуг вимагає спільних зусиль місцевої влади і галузі туризму.

Інвестиції для залучення туристів не завжди приносять миттєві результати. Щоб туристична галузь запрацювала, необхідно вдатися до процесу планування, в якому враховуються людські, економічні, екологічні та інфраструктурні чинники. Слід врахувати доволі вигідне географічне положення міста, його розташування поряд з потужним існуючим туристично-оздоровчим кластером, а також наявність ряду об'єктів, які можуть бути потенційно цікавими для огляду туристами.

Крім того, місто повинно запропонувати туристам цілий спектр побутових зручностей. Кременець може досягти успіху в розвитку туризму, тільки якщо проведе інвентаризацію своїх ресурсів, зважить усі «за» і «проти», розробить відповідну програму, сформулює маркетинговий план — і вийде на ринок зі своїми активами як агресивний гравець. Варто врахувати й ті негативні фактори, які можуть завадити ефективній діяльності на цьому складному ринку.

Для розвитку туризму потрібно:

створити туристично-інформаційний центр та інформаційні кіоски;

створити нові розважальні та туристичні продукти;

розробити Програми промоції міста;

розробити та впровадити довгострокові Програми розвитку туризму;

розпочати будівництво нових спортивно-оздоровчих та розважальних закладів;

створити зони відпочинку для дітей і молоді;

створити сувенірний ринок;

створити пішохідну зону «Кременецький узвіз»;

реставрувати існуючі архітектурні пам’ятки;

створити нові туристичні маршрути;

проводити форуми, ярмарки, виставки, фестивалі;

сформувати базу даних наявних готелів, мотелів та закладів громадського харчування та рівня обслуговування в них;

стимулювати розвиток (кількісний, якісний) готельної мережі та мережі громадського харчування;

організувати та провести тренінги для персоналу стосовно якості обслуговування відвідувачів;

Висновки

Кременець займає важливе місце в становленні і розвитку України.

Воно — надзвичайне місто з мальовничими краєвидами і неймовірною архітектурою. Його історія налічує понад 750 років так як точно невідомо коли виникло місто, бо завжди спиралися на першу писемну пам’ятку (1227 р.).

Великий князь литовський Свидригайло, у 1438 році надав Кременцю магдебурзьке право.

Місто налічує безліч історико-культурних пам’яток та об'єктів різних архітектурних стилів та епох. Відомо багато знаменитих людей, пов’язаних з цим чудовим населеним пунктом.

Кременець багатий своїми унікальними легендами та переказами, що доповнюють неповторний колорит міста.

Сучасний стан туристичної інфраструктури бажає залишатись кращим, та без сумніву, Кременець володіє великою привабливістю для подорожуючих з різних країн. Місто весь час розвивається і при здійсненні правильної політики щодо туризму в подальшому воно може стати одним з туристичних центрів України.

Список використаних джерел

1. Теодорович Н. История города Кременца Вольшской губернии. — 2-е изд., перераб. — Седлец, 1904.

2. Чернихівський Г. Кременеччина від давнини до сучасності. Історична монографія. — Кременець, 1999.

3. Кременець: Путівник / Упоряд. та автор тексту Собчук Володимир Дмитрович|В. Собчук. — Л., 2003.

4. Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004;2010. — ISBN 966−528−197−6, том ІІ, 2005, В. Собчук, Г. Чернихівський.

5. І. Павлюк. «Будівничий церкви Божої» // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004;2010. — ISBN 966−528−197−6, том 1, 2004.

6. В. Ханас. Євангельський голос // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004;2010. — ISBN 966−528−197−6, том 1, 2004.

7. П. Гуцал. «Крем'янецький вісник» // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004;2010. — ISBN 966−528−197−6, том ІІ, 2005.

8. П. Гуцал. «Хвиля» // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004;2010. — ISBN 966−528−197−6, том ІІІ, 2008.

9. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998.