Загальна характеристика функціонування української економіки в 1991-2005 роках

Загальна характеристика функціонування української економіки.

в 1991-2005 роках.

Вступ.

Тема реферату «Загальна характеристика функціонування економіки України в 1991;2000рр.».

Новітня економічна історія України почалася створенням незалежної держави після розвалу Радянського Союзу в 1991 р. В 1992 р. Росія стала ініціювати відокремлення своєї грошової системи, підштовхуючи тим самим інші країни СНД до виходу з цієї системи. В кінці першого кварталу 1992 р. Україна узгодила умови свого виходу з Кабінетом Міністрів і Центральним банком Росії.

Загальна характеристика функціонування економіки України.

В Україні кінець першого — початок другого кварталу 1992 р. були часом ринкової ейфорії. Умови виходу держави з рубльової зони були узгоджені в міждержавному протоколі, який визначив, що безготівкові кошти на території республіки будуть перераховані в гривнях, а готівкова рубльова маса, замінена на гривні, буде передана Росії і зарахована до активу Національного банку України. Але цей протокол так і залишився на папері. Наступні економічні труднощі відстрочили перехід до гривні.

Український купон був випущений в обіг в березні 1992 р. При введені купону обіцяли, що його курс буде на рівні долара. Але цей «курс» протримався всього декілька годин і зріс зі 100 купонів за 1 дол. в березні 1992 р. до 145 купонів в червні і до 1000 купонів в кінці 1992 р. Український карбованець як новий грошовий знак був введений в кінці 1992 р. Курс карбованця відносно долара становив в кінці 1993 р. 14 000, в кінці 1994 р. — 105 000, а в другій половині 1995 р. стабілізувався на рівні 175−180 тис. крб/дол. Це стало підставою для введення з 2 вересня 1996 р. української валюти (гривні) у співвідношенні 1,75 гривні за долар США.

В наступні роки урядам незалежної України доводилося мати справу переважно з виживанням в умовах суворої кризи. ВВП протягом 1990;х pp. скоротився майже вдвічі, країна пережила періоди гіперінфляції, гострого фізичного дефіциту основних продуктів національного виробництва. Звичайно, кризова фаза мала б поліпшити структуру національного сукупного продукту, зменшити ресурсомісткість одиниці національного доходу, збільшити продуктивність праці, перерозподілити інвестиційні ресурси на користь дефіцитних товарів, конкурентних галузей тощо. Але український економічний досвід показав, що кризова стадія розвитку не впоралася з цими завданнями. Залишки державного патерналізму в економіці разом із несприятливими зовнішніми чинниками призвели до збереження всіх структурних негараздів нашого господарства.

Починаючи з 1999 p., економіка України вийшла з піке та почала зростати. Настала нова фаза економічного циклу, до якої мали б відповідно пристосуватися всі економічні суб'єкти, насамперед, владні регулятори. Поки що цього пристосування не відбулося. Аналіз основних економічних рішень Уряду та Національного банку свідчить про переважання механізмів та важелів, характерних для кризового етапу.

Відстежуючи тенденції в економіці України, можна зробити висновок про відсутність економічної стратегії держави. Триває щорічний (а іноді й частіший) перегляд основних параметрів економічного розвитку та законодавчих регуляторів. Особливо це стосується затвердження бюджетів країни.

Ключовими подіями, які визначали економічну динаміку в Україні впродовж 1990;х pp., були лібералізація цін (1992 р.), приватизація державного майна, лібералізація зовнішньої торгівлі (1995 p.), фінансова криза 1998 р., яка викликала зміну курсу долара з 1,86 грн. до 5,52 грн. І навіть в 2003;2004 pp. Україна була охоплена низкою структурних криз. Серед них найбільш відчутними були: фінансово-грошова, продовольча, енергетична, соціальна-демографічна та криза приватного підприємництва.

В Україні 1992;1993 pp. — період дитячого романтизму. Це стосується передусім адміністрації президента і Кабміну. Увесь їхній багаж і досвід були накопичені за часів Радянського Союзу, навіть їхня лексика була не ринковою, а з політекономії часів соціалізму. Було бажання щось робити, але практичні кроки були безглузді. Ніхто не розумів, що потрібно робити, що таке економіка незалежної держави, всі мріяли, що ми своїм цукром завалимо всю Європу і нам не потрібно буде нічого робити. Економікою ніхто не займався. В 2005 р. на системну кризу наклалася енергетична.

Перші роки реформи романтиків від ринку залишаться в історії як період втрачених можливостей. В Україні не знайшлося політичної еліти, здатної розробити корисну для України стратегію розвитку, а та гостра боротьба, що точилася в основному між крайніми правими крайніми лівими, виявилась повністю безплідною з точки зору національних інтересів.

На рисунку 1 зображена динаміка ВВП, капітальних інвестицій і реальної заробітної плати в Україні за період з 1990 р. по 2005 р. Як видно з рисунка 1, реальні доходи впродовж 1994;2001 pp. знаходилися на рівні 25,0−30,0% від рівня 1990 р. порівняно з ВВП, який становив в 1997;2000 pp. 40−42% від докризового рівня.

Рис. 1 — Динаміка реальної заробітної плати, ВВП та капітальних інвестицій в Україні %.

З динамікою ВВП певною мірою кореспондує динаміка частки тіньової економіки у ВВП, у відсотках:

1990 р. 1993 р. 1996 р. 1997 р. 1999 р. 2004 р.

17 26 42 44 41 34.

Як видно з наведених даних, чим більший обсяг ВВП, тим менша частка тіньової економіки. Це пояснюється тим, що обсяг тіньової економіки в незмінних цінах виявився відносно стабільним. Як показали наші розрахунки, обсяги тіньової економіки в Україні в цінах 2002 р. характеризувалися такими цифрами, млрд. грн.:

1990 р. 1993 р. 1996 р. 1997 р. 1999 р. 2004 р.

76,8 85,2 82,0 82,5 75,0 84,1.

Як бачимо, відхилення від середнього значення (80,9 млрд. грн.) становить лише ± (5,3 — 9,3%). З наведених даних можна зробити висновок, що частку тіньової економіки у ВВП можна зменшити двома шляхами:

— активною боротьбою з «тінню», що може бути наслідком зменшення обсягів реальної економіки (що мало місце в першому півріччі 2005 p.);

— забезпеченням інтенсивного зростання ВВП.

Економічна криза в Україні мала чітко виражені періоди: 1990—1994 pp. — період стрімкого (прогресивного) нарощування темпів падіння; 1995;1999 pp. — період поступового зменшення інтенсивності падіння і накопичення передумов виведення економіки з кризи. П’ять років (2000;2004 pp.) українська економіка демонструвала високі темпи зростання. Проте подолати падіння ВВП в роки економічної кризи не вдалося. У 2004 р. обсяг реального ВВП становив 65,0% від рівня 1990 р. Нижче наведені зміни ВВП, у відсотках до попереднього року:

На думку американського суспільствознавця Стівена Коєна, російські реформи — «процес буквальної демодернізації існуючої в XX столітті країни, який не має прецеденту», «транзит в середні віки». Значно більше це стосується України. На думку експертів, нинішні 60−70% зносу основних фондів в ключових для народного господарства галузях можуть призвести до руйнування інфраструктури і краху основних систем життєзабезпечення.

Розглянемо ступінь оздоровчого впливу кризи для окремих галузей промисловості України. Як видно з рисунка 2, навіть при незначному зменшенні обсягів інвестицій в чорній металургії ця галузь показала набагато більше падіння обсягів виробництва. В машинобудуванні та металообробці спостерігалася протилежна картина: обсяги виробництва продукції падали значно повільніше, ніж зменшувалися інвестиції. Зростання виробництва в машинобудуванні та металургії в 1991;1993 pp. пояснюється інерційністю процесів відновлення основних фондів (більш сприятливими умовами інвестування галузі на попередньому етапі).

Наші розрахунки показали, що в 1991;1996 pp. на одну грошову одиницю зменшення інвестицій припадало зменшення обсягів виробництва продукції в чорній металургії та машинобудівному комплексі відповідно на 11,02 та 6,4 грошових одиниць. Впродовж періоду з 1996 по 2000 pp. на 1 грн. зростання інвестицій в чорній металургії припадало 6,62 грн. приросту обсягів виробництва, в той час як в машинобудуванні та металообробці - 21,7 грн.

Таким чином, можна стверджувати, що машинобудівна галузь є більш гнучкою порівняно з чорною металургією, в якій потрібно постійно підтримувати виробничі потужності, особливо в її гірничодобувній підгалузі, а також переважно внаслідок агрегатної концентрації (домни, мартени тощо).

Слід відзначити також, що державна економічна політика в Україні впродовж 1990;х pp. сприяла структурним деформаціям шляхом фактичного перерозподілу інвестиційних ресурсів на користь так званих базових галузей. В результаті несприятливий потенціал розвитку формувався в галузях, які забезпечують виробництво кінцевої продукції, передбаченої для виробничого та споживчого попиту (машинобудування, легка, харчова промисловість тощо), і сприятливий в чорній металургії, паливній, хімічній та нафтохімічній галузях.

Рис. 2 — Динаміка обсягів виробництва (J_g) та інвестицій (J_i) у незмінних цінах Отже, в Україні не відбувалося швидкого та гнучкого пристосування до змін в економічному середовищі. Основною причиною була недостатня кваліфікація менеджменту підприємств, галузей та в цілому народного господарства, який не зміг використати світовий досвід антициклічого регулювання, нераціональної міжгалузевої структури та структури основних фондів, а також внаслідок сильних політичних впливів (в основному демагогічно-популістських). Після 1991 р. поглиблюється технічна відсталість значної частини підприємств. Через спад виробництва та нестачу інвестиційних ресурсів майже припинилося оновлення основних виробничих фондів катастрофічно збільшується їх моральний та фізичний знос. Відбувалася структурна деформація промислового виробництва у бік сировинних галузей, орієнтованих на експорт (передусім, чорної металургії), яка супроводжується глибокою деградацією виробництв, що повинні задовольняти потреби внутрішнього ринку. Найбільше потерпіли наукоємні галузі - машинобудування, високотехнологічні галузі хімічної промисловості, а також легка промисловість і виробництво товарів широкого вжитку.

В таблиці 1 подано виробництво окремих найважливіших видів продукції в Україні. За період з 1990 р. по 2004 р. у машинобудуванні спостерігалася тенденція до зменшення або повної заміни виробництва товарів складної, наукоємної конструкції на більш прості, примітивні. Так, виробництво електродвигунів в 2003 р. порівняно з 1990 р. зменшилося в 7,75 рази, тракторів в 2004 р. порівняно з 1990 р. — в 18,3 рази, телевізорів — в 8,5 рази, побутових холодильників — в 3,35 рази, пральних машин — в 2,3 рази, хімічних волокон і ниток — в 4,9 рази, синтетичних смол та пластичних мас — в 2,4 рази. За останні п’ять років виробництво літаків зменшилося до 4,4 машин на рік. Найбільше падіння виробництва відбулося в легкій промисловості. Так, виробництво тканин зменшилося в 11,3 рази. В той же час виробництво продукції гірничорудної та металургійної промисловості в 2004 р. порівняно з 1990 р. зменшилося лише на 37¹⁵ %.

Слід відзначити і позитивні зрушення. Виробництво легкових автомобілів в Україні в 2004 р. порівняно з 1990 р. зросло в 1,12 рази. Дана продукція хоча і є конкурентоспроможною на внутрішньому ринку, проте, основні вузли та механізми постачаються з-за кордону, незважаючи на те, що технологічні, сировинні та інтелектуальні можливості для виробництва власних комплектуючих на підприємствах України наявні.

Таблиця 1 — Виробництво найважливіших видів продукції.

*Дані за 2003 р.

Здійснювався курс на стримування розвитку легкої, харчової промисловості, які розглядалися як другорядні галузі. Тут переважало найстаріше обладнання, виплачувалася найнижча заробітна плата, спостерігалося найгірше житлове забезпечення.

Тенденції, які склалися у зміні структури, особливо ті, що пов’язані зі скороченням наукоємної та високотехнологічної продукції, призводять до нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну і все більшого технологічного відставання підприємств. У даний час в Україні склалася нераціональна структура природокористування, яка є наслідком структурних деформацій господарства, домінуванням природомістких галузей промисловості, ресурсота енергомістких технологій, сировинної орієнтації експорту. Нинішня структура економіки в цілому неефективна та економічно небезпечна. Експортуючи сировину або продукти її первинної переробки та імпортуючи готові вироби, Україна втрачає природну ренту, яка не відтворюється, і сприяє науково-технічному прогресу та економічному зростанню інших країн.

В Україні нагромадження приватного капіталу досі пов’язане здебільшого не з капіталізацією доходів, а з приватизацією. З 1992 р. по 2005 р. в Україні приватизовано 85% підприємств. Дохід держави від приватизації становив усього 6,5 млрд. грн. В середньому це приблизно 2% вартості приватизованого державного майна. Та тут все зводиться не тільки до цін. Навпаки, є пояснення і самим цінам. За останні 12 років більша частина великих об'єктів приватизувалася за схемою, коли переможця можна було назвати заздалегідь, прочитавши умови конкурсу (написані під окрему компанію). Подібні «конкурси» ніякого ринку приватизації не формують, і за таких умов суб'єкт цивілізованих ринкових відносин не з’явиться.

Винятком став продаж 93,02% акцій металургійного комбінату «Криворіжсталь» компанії Mittal Streel Germany за 24 млрд. грн. 10 серпня 2005 p. (як відомо, за рік до цієї події в червні 2004 р. «Криворіжсталь» була продана Ренату Ахметову і Віктору Пінчуку всього за 4,26 млрд. грн.).

Основні види приватизації в Україні: посередництво; нелегітимне і нерідко незаконне привласнення; пряме розкрадання, штучне заниження вартості майна, що приватизується; номенклатурний контроль з боку суспільства й держави за процесом привласнення; диференціація доходів від власності, яка не відповідає структурі розподілу власності.

Приватизація породила найбільшу кількість очікувань. Ідеологічно це виглядало як справедливе повернення народу власності, віднятої державою. Держава ж розглядала приватизацію як спосіб зняти із себе субсидування й інші турботи щодо держпідприємств і одержати ще гроші за їх продаж. Такий підхід зовсім не відповідає економічному змістові приватизації, що полягає в тому, щоб майно, передане в приватне володіння, використовувалося більш ефективно. Зміст приватизації полягає ще й у тому, щоб відбулася структурна реорганізація промисловості. Але для цього потрібні досить великі засоби. За задумом реформ вони могли б з’явитися в умовах вільних цін. Однак реальна стратегія приватизації не відповідала ні її економічному, ні реформаторському змістові.

Як відомо, за умов тоталітарного соціалізму державна власність функціонувала фактично у формі державно-бюрократичної власності, використовувалася в інтересах партійно-бюрократичної номенклатури.

Вона ніколи не працювала на трудівника. Навпаки — посилювалося відчуження людини. Таке відчуження досягло в Україні за тоталітарного режиму свого апогею. Саме державна власність була основою розширеного відтворення партійно-бюрократичного апарату і особистого привласнення ним створюваного суспільного багатства. Коли представники певних політичних сил прагнуть переконати суспільство в тому, що нібито націоналізація — це шлях до відновлення соціальної справедливості, це — чергова омана. Демонтаж тоталітарного режиму та здійснення первісного нагромадження капіталу відбувалися в Україні відповідно до обраної логіки реформ у максимально стислі строки і до того ж — на безоплатній (сертифікованій) основі. Він стартував в умовах практично демонтованої влади, правового вакууму та шаленої гіперінфляції, відсутності національної грошової одиниці, несформованості ринкової інфраструктури, ринкової культури громадян.

Як відомо, на Заході процес первісного нагромадження капіталу відбувався не 10−12 років, як в Україні, а був розтягнутий у часі і тривав з XVI до початку XIX ст. А. Сміт називав його «передісторією капіталу», періодом «дикого капіталізму». Це був найжорсткіший і найтрагічніший за своїм змістом період становлення капіталістичного способу виробництва, як і буржуазного суспільства загалом. Нині початковий етап трансформаційних перетворень, який переживає Україна, — це такий же за своєю суттю період первісного нагромадження, та сама, але із своєю специфікою, «передісторія капіталу». Необхідно пройти цей період у максимально стислі строки. Однак вважати, що при цьому можна буде уникнути викривлень та деформацій — це просто утопія.

Чи могли бути альтернативи? У принципі - так, і досвід реформ у Китаї це підтверджує. Однак лише за наявності, як мінімум, двох вирішальних умов. По-перше, наявність стабільної влади, здатної генерувати і здійснювати стратегічні рішення, і, по-друге, їх адекватного програмно-аналітичного забезпечення. Як відомо, нічого подібного у 1990;ті pp. не відбулося — дві зазначені вище вирішальні умови були відсутні. У результаті несистемних, хаотичних реформ до початку нового століття в промисловості України відбулася своєрідна індустріалізація «навпаки», у бік зростання частки низько-технологічних, енергоємних і екологічно небезпечних галузей.

Господарська політика, яка проводилася в країні тривалий час, не сприяла створенню умов для інноваційного розвитку на основі сучасних технологій. Не відбулося і якісного прориву в залученні інвестицій. На початок 2003 р. обсяг капіталовкладень на душу населення становив лише 130 дол. В Естонії і Росії цей показник вище в 4 рази, у Чехії - у 18, Великобританії - у 73. Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці (у галузях зі швидким оборотом капіталу і забезпечених ринками збуту). Іноземні інвестори продовжували розглядати вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.

Залишався складним стан державних фінансів, практично не знижувалася частка збиткових підприємств (близько 40% від загальної кількості). Показовим було також хронічне недофінансування державних науково-технічних програм: по 53 програмах з 146 фінансування було нижче 50%, а по 11 програмах витрати не передбачалися взагалі. Неблагополуччя і нестійкість української економіки підтверджувалося її низьким інвестиційним рейтингом (131 місце у світовому інвестиційному рейтингу в 2003 р.) і незадовільною структурою інвестицій, до 75% яких направлялися в галузі і підприємства із застарілою технологічною базою (виробництво будівельних матеріалів, чорна металургія, металоі деревообробка, судноі верстатобудування), близько 20% потрапляли на більш сучасні підприємства і лише 4,5% інвестицій освоювалися підприємствами вищого технологічного рівня. Це, безумовно, консервувало відсталу галузеву структуру і низьку технологічну базу вітчизняної індустрії. Таким чином, можна було констатувати, що в результаті більш ніж десятилітніх реформ економіку країни так і не вдалося перетворити в динамічну, зростаючу на інноваційній основі, господарську систему.

Михайло Павловський так ілюстрував економічну ситуацію в Україні в 1990;ті pp.: «Стартувавши в реформи з першої десятки найбільш розвинених країн світу, Україна опинилась на порозі XXI століття далеко за сотим місцем, втративши за роки реформ понад 75% свого економічного потенціалу (за роки Другої світової війни — 40%). Життєвий рівень населення знизився в декілька разів, 82% населення опинилися за межею бідності. Середня тривалість життя в Україні скоротилась для чоловіків на 16 років, для жінок — на 13. Бажання якнайшвидше інтегруватися в світову економіку призвело майже до повної втрати внутрішнього ринку товарів широкого вжитку. Сталося так тому, що реформи проводилися без наукового осмислення, без глибокого розуміння ролі та місця ринкових відносин і державного регулювання в житті суспільства, через наївну віру в те, що Захід нам допоможе, через те, що впливові на першому етапі реформ політичні партії націлювались, у першу чергу, на боротьбу „проти“, на руйнування старої системи, що набуло характеру не конструктивного, а деструктивного руйнування, а також через неврахування особливостей геоекономіки» .

Рис. 3 — Характеристика відхилення динаміки ВВП України (лінія в) від траєкторії довгострокового На наш погляд, однією з основних причин зазначених вище про-рахунків в управлінні економікою була правильно обрана економічна модель. Так, коли в Америці виникла криза (1929;1933 pp.), ця країна відмовилася від класичної (ліберальної) економіки на користь економіки із значним збільшенням ролі держави, модель якої запропонував Дж. М. Кейнс. Керівництво ж нашої держави в умовах набагато сильнішої кризи обрало ліберальну модель, що було серйозним стратегічним прорахунком. В результаті, як видно з рисунка 3, економіка України продовжує відхилятися від траєкторії довгострокового зростання. Це пояснюється тим, що ні у двох попередніх президентів країни, ні у десяти прем'єр-міністрів (можливо, останні працювали в умовах цейтноту) не були відпрацьовані стратегії економічного розвитку.

Були і є цільові установки: рухатися в НАТО, ЄС або в ЄЕП. Але це — не стратегії. Стратегія — це документ, який повинен бути підтриманий публічно, принаймні, провідною частиною суспільства. Реалізація стратегії передбачає, як мінімум, зміну законодавчого поля, виділення державою певних ресурсів. Тобто стратегія — це сукупність дій для досягнення цілей, сприйнятих нацією. Крім того, стратегія повинна спиратися на наявний у країні потенціал і враховувати тенденції її розвитку, розвитку сусідніх країн і всього світу. Наприклад, як буде розвиватися Польща, країни Чорноморського регіону? В чому ми будемо мати вигоди від їх розвитку, а в чому — ні?.

Як видно з рисунка 3, динаміка ВВП України (лінія «в») за останні 15 років постійно і значною мірою відхиляється від середньосвітової динаміки (лінія «а»). Наприклад, порівняно з Польщею, яка в 1992 р. випереджала нас всього в 1,1 разу, то в 1995 р. — в 2,1 разу, а в 1999 р. — навіть в 6,7 разів.

Висновок.

Відсутність стратегії розвитку завдає Україні величезних збитків. Так, на рисунку 3 заштриховані зони характеризують сумарні економічні втрати, пов’язані з кризовим станом економіки. Відрізки «cd» і «ef на лінії «в» характеризують відносне падіння ВВП за часи президентства Л. М. Кравчука та Л. Д. Кучми відповідно.

На відміну від Рузвельта, який не мав відношення до витоків кризи кінця 1920;х років, Кучма кризу 1994 р. усиновив і виростив. При цьому президенті була проведена безмежно брудна приватизація; при ньому невиплата зарплат і пенсій стали правилом. Приблизно 90% загальної кількості приватизованих підприємств були приватизовані при Кучмі і принесли в казну, за оцінкою віце-прем'єра М. Азарова, 1 млрд. дол. Цей президент мав шанси стати великим реформатором великої держави. Але не став.

Однією з найактуальніших проблем є розробка стратегії досягнення економіки України параметрів траєкторії довгострокового економічного зростання в найкоротший період часу.

Перелік використаної літератури.

1. Самуэльсон Пол А,. Нордхаус Вильям Д. Экономика. — М., 1997. — 799 с.

2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. — М., 1997.

3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. — К., 2000.

4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. — К., 1997.

5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. — К., 1999.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В. М. Гейця. — К.: Вища школа, 2003.-591 с.

7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. — К.: Кондор, 2005.

8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. -К., 1999.

9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. — К: Основа, 1999.

10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. — К., 2000.

11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. — К., 1999.

12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. -М., 2003.

13. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. — Т. 2. -Чернівці, 2000.

14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. — 2001. — № 10.

15. Вяткіна Т. Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». — Черкаси: ЧДТУ, 2003. ;

C. 48.

16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. — Черкаси: ЧІТІ. — 2001. -№ 1.

17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. — 2000. — № 7.

18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. — М.-К.: Вильяме, 2001.

19. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Податковий ефект, пов’язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. — Черкаси: ЧІТІ, 1998.

20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№ 3.

21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. — К.: Скарб, 1998.

22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. — К.: Основа, 1998.

23. Чарлз В. Л. Гіл. Міжнародний бізнес. — К.: Основа, 2001. — 85 с.

24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. — Washington, 2005. — 448 c.

25. Рогов Ю. С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. — 2000. — № 1.

26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-мето-дологічні і методичні підходи // Економіка України. — 2001. — № 5.

27. Точилін В. та ін. Кон’юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. — 2001. — № 7−8. — С. 22−25.

28. Гальчинський А. Зростання на 18% втримати неможливо // Галицькі контракти. — 2001. — 16 липня.

29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина — билет в будущее // Зеркало недели. — 2001. — 27 января.

30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. — 2001. — 2 червня.

31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№ 4.-С. 156−169.

32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. — 1999. — № 2.

33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. — М.: ДедалАрт, 2002. — С. 652.

34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. — 2001. — 27 октября.

35. Ханин Г. И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского «Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии») // ЭКО. — 2002. — № 3. — С. 165−187.

36. Варшавский А. Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. — 2002. — № 1. Том 38.-С. 3−15.

37. Ханин Г. И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. — 2001. — № 5. -С. 174−186.

38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. — 2000. — № 1. — С. 105−115.

39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції «Теорія і практика перебудови економіки». -Черкаси, 2000.

40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. — 2000. — 26 февраля.

41. Куликов Г. В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. — М.: Экономика, 2000.

42.Хомяков В.І., Ткаченко А. П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. — Черкаси: ЧДТУ, 2003. — 175 с.

43. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. — 1999. — № 2. — С. 28−36.

44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. — Черкаси: ЧІТІ, 1998. — С. 80−88.

45. Гринев Б. В., Гусев В. А. Инноватика. — Харьков: «Институт монокристалов», 2004. — 452 с.

46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. — Черкаси: ЧДТУ, 2002. — С. 5.

47. Хомяков В.І., Ткаченко Е. А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. -Черкаси: ЧДТУ, 2002. — С. 32.

48. Хомяков В.І., Невесенко В. Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. -Черкаси: ЧДТУ, 2003.

49. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. — Черкаси: ЧДТУ, 2003.

50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. — Черкаси: ЧДТУ, 2004.

51. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Податки на доход чи прибуток: якими вони повинні бути? // Вісник ЧІТІ. Збірник наукових праць. Ч. 3. — Гуманітарні науки. Економічні науки. Вища школа: проблеми, досвід, нові освітні технології. — Черкаси: ЧІТІ, 1997.

52. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Оцінка конкурентних переваг промислового комплексу // Економіка: проблеми теорії та практики: 36. наук, пр.: В 4 т. — Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. — Вип. 195. Т. 2. — С. 480-^88.

53. Вяткіна Т. Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». — Черкаси: ЧДТУ, 2003. — С. 48.

54. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Бакум І.В. Стратегія розвитку економіки перехідного періоду // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». -Черкаси: ЧДТУ, 2004. — С. 24.

55. Хомяков В.І., Вяткіна Т. Г. Джерела фінансування ефективної економіки // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». — Черкаси: ЧДТУ, 2004.-С. 11.

56. Хомяков В.І., Вяткіна Т. Г. Формування стратегії інвестиційного розвитку промислового комплексу Черкаської області // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України». — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. — Т. 3. — С. 199.

57. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова І.В. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. — Черкаси: ЧДТУ, 2004. — С. 3.

58. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г. Управління енергоємністю промислового комплексу (досвід США) // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 13. — Черкаси: ЧДТУ, 2005.

59. Бакум І.В. Поновлення розірваних ланцюгів вартості в легкій промисловості // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». — Черкаси: ЧДТУ, 2003 — 60 с.

60. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. Вінницький інститут регіональної економіки та управління. — 2004. — № 2.

61. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку економіки // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України». — Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. — Т. 3.

62. Статистичний щорічник України 2003 рік / За ред. О.Г. Осау-ленко. — К: Консультант, 2004.

63. Климентьев Г. А. Интенсификация производства и измерение производительности труда // ЭКО. — 1986. — № 6.

64. Яковец Ю. // Экономическая газета. — 1986. — № 5.

65. Буніч П. Оптовые цены и механизм поощрения коллективов // Экономические науки. — 1985. — № 7.

66. Коптюг В. Экология — от обеспокоенности к действенной политике // Коммунист. — 1988. — № 7.

67. Петраков Н. Укрепление денежного обращения и стратегия ускорения // Вопросы экономики. — 1987. — № 8.

68. Селюнин В., Ханин Г. Лукавая цифра // Новый мир. — 1987. — № 2.

69. Трапезников В. Управление и научно-технический прогресе // Правда. — 1982. — 7 мая.

70. Богачев В. Монополия в советской экономике // Экономические науки. — 1990. — № 9.

71. Каценеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999.-№ 4.-С. 156−169.

72. Паршев А. Я взываю к инстинкту самосохранения // ЭКО. -2001. № 6.

73. Хомяков В.І., Вяткіна Т. Г. Формування конкурентної структури промислового комплексу // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». -Черкаси: ЧДТУ, 2005. — С. 11−14.

74. Гайдар Е. Российская экономика в 2003 г. — М., 2005.

75. Economic Report of the President, 2005 // www.ssc.wisc.edu.

76. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы её конкурентоспособности // Свободная мысль. — 2001. — № 3.

77. Народное хозяйство в СССР в 1987 г. // Статистический ежегодник Госкомстат СССР. — М., 1988.

78. СССР в цифрах в 1990 г. — М.: Госкомстат СССР, 1991.

79. Пьеро Бассета (Италия) // Проблемы теории и практики управления. — 1990.-№ 4.

80. Яковлев А. Монополизм в экономике СССР и факторы, его обуславливающие // Вестник статистики. — 1991. -№ 1.

81. Баранов А. Интенсификация: экономический и социальный аспекты.-М.: Экономика 1983.

82. Попов Г. Развитие отраслевого управления промышленностью // Коммунист. — 1982. — № 18.

83. Абалкин Л. Взаимодействие производительных сил и производственных отношений // Вопросы экономики. — 1985. — № 6.

84. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Пер. с англ. / Общ. ред. и вступ, статья Б. В. Сазонова. — М.: Прогресс, 1990.-296 с.

85. Котц Д. Крушение государственного социализма в СССР: уроки для будущего социализма // Проблемы теории и практики управления. — 1995. — № 6. — С. 40−44.

86. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. — 1995.-№ 9.-С. 53−55.

87. Геєць В. М. Ринкова трансформація в Україні: здобутки, труднощі, уроки. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. — К, 2002.

88. Как работает американская экономика // www.infousa.ru/ /society/economy.

89. Короткая история экономики США // www.infousa.ru/society/ economy.

90. Khomyakov W.I., Belinska V.M., Ryabokon N.P. The structural aspects of the economic development // Problemy ekonomicznej efekty-wnosci gospodarowania w procesach transformacji polskiej gospodarki. Czess II. — Katowice, 2002. — P. 83−93.

91. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентоспособности // Свободная мысль. — 2001. — № 3.

92. Хомяков B.I. Проблемні аспекта економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 9. — Черкаси: ЧДТУ, 2003.

93. Ефективність державного управління. Практикум / За ред. I. Розпутенко // Українська Академія державного управління при Президенті України. Вип. 1. Ефективність європейського вибору. -К., 2002.

94. Лангер Н. Сельское хозяйство США.

95. Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства. — Черкаси: ЧДТУ, 2005. — 323 с.

96. www. infousa.ru/society/economy/.

97. Попов Г. Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? — М., 2002.

98. Макконнелл К. Р., Брю СЛ. Экономикс. Принципы, проблемы и политика: В 2 т. / Пер. с англ. — М.: Республика, 1993. — Т. 1.

99. Гайдар Е. Российская экономика в 2004 г. — М., 2005.

100. ЯсинЕ.М. Модернизация российской экономики: что в новостях дня // Экономический журнал Высшей школы экономики. — 2001. -№ 2, Т. 2. С. 158−178.

101. БляхманЛ.С. Структурные реформы в России // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 3(7).

102. Григорьев В. Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. — 2004. — № 1(9).

103. Маршалл А. Голдман. Россия как экономическая сверхдержава: иллюзия или возможность // Проблемы теории и практики управления. — 2003. — № 1.

104. Гильбо Е. Потенциал роста России в контексте развития нефтегазовой сферы // Економічний часопис. — 2003. — № 11−12. — XXI.

105. Вишневский А. Г. Великая малонаселенная держава // Институт народнохозяйственного прогнозирования РАН. — 2003. — 3 марта.

106. Аганбегян А. В перспективе Россия должна войти в клуб развитых стран // Поблемы теории и практики управления. — 2003. -№ 4.

107. Бляхман СМ. Псевдорыночная экономика в условиях глобализации // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 1.

108. Аганбегян А. Г. Социально-экономическое развитие России.

//ЭКО.-2004.-№ 1.

109. Петраков Н. Актуальные проблемы стратегического развития российской экономики // Проблемы теории и практики управления. -2003.-№ 1.

110. Волович В. О сущности и стратегии российской экономической реформы // Евразийский научно-аналитический журнал. -2003.-№ 3(17).

111. Esterly. The Elusive Quest for Grows. Cambridge-London, 2000.

112. Новожилов В. В. Проблеми виміру витрат і результатів при оптимальному плануванні. — М., 1972.

113. Вєдін Н. В. До питання про генезис інформаційної економіки // Проблеми сучасної економіки. — 2003. — № 1.

114. Ходждсон Дж. Социально-экономичесике последствия прогресса знаний и нарастание сложности // Вопросы экономики. — 2001. -№ 8.-С. 38.

115. Шаститко А. Предметно-методологические особенности новой институциональной экономической теории // Вопросы экономики. -2003.-№ 1.

116. Ляско К. Доверие и трансакционный расход // Вопросы экономики.-2003.-№ 1.

117. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. — М., 2000; Попов Г. Х. Будет ли в Росии второе тысячелетие? — М., 2002; Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. — М., 2003.

118. Дежина Н, Леонов И. Экономико-правовое обеспечение ком-мерционализации интеллектуальной собственности // Вопросы экономики. — 2003. -№ 10.

119. Илларионов А., Пивоварова И. Размеры государства и экономический рост // Вопросы экономики. — 2002. — № 9.

120. Чи Синь. Новый этап экономической трансформации в Китае // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 2(6).

121. Бельчук А. Вновь об оценке реформ в Китае // МЭМО. -2005.-№ 4.-С. 86−93.

122. Линь Ецинь. Проблемы и стратегия развития китайского экспорта // Проблемы современной экономики. — 2004. — № 1(9).

123. Чжан Синь, Чи Синь. Особенности «излишней» экономики в Китае // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 1(5).

124. Жостин Иифу Лиин. Роль государства в Китае при переходе к рыночной экономике // Проблемы современной экономики. — 2004. — № 4(12).

125. Олейник А. «Бизнес по понятиям»: об институциональной модели российского капитализма // Вопросы экономики. — 2001. — № 5. -С. 4−25.

126. Олейник А. Институциональная экономика: Учеб.-метод. пособ. Тема 9. Теория фирмы // Вопросы экономики. — 1999. — № 9.

— С. 126−150.

127. Шумпетер И. Исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры // Современная экономическая мысль. -М.: Прогресс, 1982.

128. Seeley W. Mudd series Economics of th Mineral Indastries 3-rd Edition / Edited by William A. Vogely. — New York, 1976.

129. Игнатьев СМ. Государство, спекуляция и устойчивость рыночного равновесия// Экономическая школа. — 1991. — Вып. 1.

130. Чи Синь. Социально-экономическое развитие и экономическое сотрудничество отдельных стран Евразии // Евразийский международный научно-чюлитический журнал. Проблемы современной экономики. — 2003. -№ 2(6).

131. Соскін О. Економіка України: причини повернення та шляхи подолання структурних криз // Економічний часопис. — 2005. — № 5−6. -XXI..

132. Плотніков О. // Галицькі контракти. — 2001. — 16 липня.

133. Григорьев В. Д. К оценке проблем экономического роста в России // Проблемы современной экономики. — 2004. — № 1(9).

134. Бляхман Л. С. Структурные реформы в России: реальность и мифы // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 3(7).

135. Чжан Синь, Ли Синь. Экономическое и социальное положение в отдельных государствах Азии // Проблемы современной экономики. — 2003. — № 1(5).

136. Шандра В. Створити 5 млн. додаткових робочих місць за п’ять років — посилене завдання // Дзеркало тижня. -2005. — 14 травня.

137. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Чинники, які формують структуру промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. -Черкаси: ЧІТІ, 2000. — С 3−8.

138. Бєлінська В.М. Динамічний аналіз потенціалу розвитку економічної системи // Теорія і практика перебудови економіки. 36. наук, пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. — Черкаси: ЧІТІ, 1999. — С 15—20.

139. Хомяков В.І., Бєлінська В. М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність капітальних вкладів // Економіка України. — 1999. — № 2. — С 28−36.

140. Якубовський М. Актуальні проблеми промислового виробництва // Економіка України. — 1997. — № 10. — С.4−12.

141. Хомяков В. И. Методика прогнозирования себестоимости добычи руды // Разработка рудных месторождений. — 1991. — № 52. -С.15−22.

142. Бєлінська В. М. Вдосконалення економічного механізму господарювання в промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. — Черкаси: ЧІТІ, 2001. — С 51−56.

143. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ. — К.: Техніка, 2001 — 312 с.