Становлення і розвиток підприємництва в аграрному секторі України

Ринкова трансформація аграрного сектора вітчизняної економіки, спрямована на підвищення його ефективності та конкурентоспроможності, сприяла відродженню інституту приватної власності на селі, становленню аграрного підприємництва, появі нових організаційно-правових форм господарювання. Значення аграрного підприємництва посилюється та набуває нового змісту в умовах глобалізації ринку продовольства і загострення на цій основі міжнародної конкуренції. Врахування при цьому вітчизняного та світового досвіду, а також застосування системного підходу є запорукою цілеспрямованої і послідовної інтеграції України до світового економічного простору.

Наявність ряду проблем економічного, організаційного та соціального характеру вимагає створення сприятливих умов, що забезпечать сільськогосподарським товаровиробникам можливість адаптації до динамічного ринкового середовища. Існуючі в нашій країні організаційно-правові форми підприємницької діяльності ще не є досконалими, оскільки знаходяться лише на початковому етапі свого становлення. Це зумовлює об'єктивну необхідність структуризації сучасного аграрного підприємництва, яка вбачається можливою в двох напрямах. До першого слід віднести поширення та всебічний розвиток сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, що забезпечить переваги великомасштабного агробізнесу поряд із збереженням мотиваційних переваг приватного господарювання. До другого — нагальну потребу у докорінній трансформації економічних відносин в сільському господарстві внаслідок залучення сільськогосподарських товаровиробників до вертикальних інтеграційних процесів.

Становлення і розвиток підприємництва в аграрному секторі України є важливою складовою його ринкової трансформації, що пов’язано з фундаментальними економічними перетвореннями — виникненням і зміцненням інституту приватної власності на землю та інші засоби виробництва, реструктуризацією колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, якісною зміною мотивації праці і управління, а також утвердженням плюралізму щодо вибору форм господарювання на селі. На пореформеному етапі набуває особливого значення регіональний аспект розвитку аграрного підприємництва, оскільки після завершення принципових реорганізацій та розподілу власності, що об'єктивно спричинили певні дезінтеграційні та деструктивні процеси, актуальним стає питання методологічно виваженої структуризації підприємницького середовища, його системного розвитку, що має розпочатися із створення умов для ефективного функціонування первинних підприємницьких формувань — господарств і підприємств.

Для визначення особливостей економічної природи, вивчення спільних тенденцій та проблем функціонування різних підприємницьких формувань аграрного сектора їх слід віднести до трьох форм підприємницької діяльності - індивідуальної, партнерської та корпоративної. Класифікація суб'єктів підприємницької діяльності має важливе значення для обґрунтування стратегічних перспектив їх взаємодії при збереженні та розвитку притаманних їм унікальних позитивних характеристик. Вона також робить більш реалістичними очікування від поширення окремих типів підприємницьких формувань, враховуючи їх потенційні можливості.

Аналіз розвитку індивідуальної форми підприємництва засвідчив домінуючу роль особистих селянських господарств у виробництві сільськогосподарської продукції, що є особливо відчутною на фоні загального кризового стану сільськогосподарських підприємств. Відбувається зміна економічної природи частини особистих селянських господарств, які поступово посилюють свою орієнтацію на отримання прибутку від комерційної діяльності, і це дає економічні підстави віднесення їх до підприємницьких формувань. Тенденція зростання кількості, розширення землеволодіння, щорічний приріст обсягів виробництва продукції характерний також для фермерських господарств. Проте більшість особистих селянських і фермерських господарств страждають через проблеми збуту, фінансового забезпечення та інші негаразди дрібнотоварного виробництва. Значно результативніше та ефективніше функціонують приватні (приватно-орендні) підприємства, які також належать до індивідуальної форми підприємництва.

Важливу роль в аграрному секторі відіграють підприємства, що належать до партнерської форми підприємництва, а саме товариства з обмеженою відповідальністю та сільськогосподарські виробничі кооперативи. аграрний конкурентоспроможність корпоративний фінансовий.

Їх економічна природа ґрунтується на перевагах великомасштабного виробництва. Проте в цілому господарства партнерської форми підприємництва ще недостатньо розкрили свій економічний потенціал, в чому переконує позитивний досвід окремих з них. Їх основною проблемою є подолання успадкованих рис колишніх КСП. Але при цьому варто підкреслити їх важливу соціальну місію, яка особливо характерна для виробничих кооперативів.

Корпоративна форма підприємництва представлена акціонерними товариствами та сільськогосподарськими обслуговуючими кооперативами. Акціонерні товариства не набули широкого поширення безпосередньо у сфері сільськогосподарського виробництва, незважаючи на потенційні механізми залучення інвестицій, закладені в їх економічній природі. Це пов’язано з проблемами формування ринку землі. Проте в інших сферах АПК акціонерні товариства більш поширені та працюють ефективно. Обслуговуючі кооперативи представлені в регіоні двома формами: районні багатофункціональні агроторгові доми, що обслуговують сільськогосподарські підприємства, та кооперативи при сільських громадах.

Сучасний розвиток аграрного підприємництва потребує формування підприємницьких структур для досягнення синергетичного ефекту групової взаємодії. Цей процес повинен охопити усіх сільськогосподарських товаровиробників, незалежно від їх організаційно-правового статусу, обсягів виробництва, кількості засновників, тривалості існування та рівня економічного розвитку господарств. Запропоновано два напрями формування підприємницьких структур. Перший базується на поширенні обслуговуючої кооперації, зокрема спеціалізованих обслуговуючих кооперативів, багатофункціональних агроторгових домів на кооперативних засадах та кооперативів при сільських громадах. Основою другого напряму є використання переваг вертикальної інтеграції, зокрема її контрактної, об'єднаної та повної форм. Створення підприємницьких структур спрямоване на забезпечення економічної стійкості їх первинних формувань, конструктивну взаємодію, посилення конкурентоспроможності, створення механізмів управління ризиками, зниження трансакційних витрат тощо.

За існуючих умов важливим пріоритетом розвитку кооперативної ініціативи на регіональному рівні є створення кооперативів при сільських громадах, основними функціями яких є надання економічних і соціальних послуг власникам особистих селянських господарств на принципах взаємодопомоги. Важливого значення при цьому набуває комплектація матеріально-технічної бази зазначених підприємств, особливістю якої є багатовекторність досягнення оптимальних параметрів машинно-тракторного парку, а саме поєднання власних коштів кооперативу, державної фінансової підтримки, комерційного кредитування, можливостей оренди та міжкооперативної взаємодопомоги на регіональному рівні.

Визначальною умовою розвитку аграрного підприємництва є його фінансово-кредитне забезпечення. Враховуючи обмеженість фінансових ресурсів підприємницьких формувань аграрного сектора і недосконалість механізму їх акумуляції, вихід із ситуації вбачається у диверсифікації джерел фінансування суб'єктів аграрного сектору, шляхом розвитку і поєднання державної фінансової підтримки, комерційного та кооперативного фінансово-кредитного забезпечення. Особливо перспективним в даному процесі є зростання ролі кооперативних джерел фінансування, зокрема формування мережі кредитних спілок, створення фінансових кооперативів, а з часом й кооперативних банків. При цьому розвиток сільськогосподарської та кредитної кооперації слід вважати взаємопов'язаним і взаємодоповнюючим.

Ефективний розвиток аграрного підприємництва в регіоні стримується відсутністю належної системи інформаційно-консультаційного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників. Особливості окремих організаційно-правових форм підприємництва вимагають їх урахування в процесі вибору відповідних організаційних підходів, а саме шляхом поширення агроконсалтингу для забезпечення потреб переважно сільськогосподарських підприємств та становлення дорадництва, основне завдання якого полягає у наданні інформаційно-консультаційних послуг головним чином дрібним підприємницьким формуванням та сільському населенню. Відповідно, напрями організації інформаційно-консультаційного забезпечення мають відрізнятися цільовою орієнтацією, змістовим наповненням та формою надання послуг. Дієвість запропонованої структури неможлива без співпраці її структурних утворень з науковими установами, навчальними закладами, урядовими та громадськими організаціями, а також залучення до роботи високопрофесійних фахівців.