Необхідність, сутність та форми кредиту

Вступ Тема курсової роботи — «Необхідність, сутність та форми кредиту», є дуже актуальною на наш час. Кредит належить до найважливіших категорій економічної науки. Його вивченню присвячені твори класиків марксизму, багато чисельні роботи радянських і зарубіжних економістів. Проте ця тема актуальна, оскільки кредитні відносини в сучасних умовах досягли найбільшого розвитку. «В даний час мова вже йде не про постійне збільшення об'ємів грошових капіталів, що надаються в позику, але і про розширення суб'єктів кредитних відносин, а також різноманіття самих операцій, що росте». Кажучи про цю тему, не можна не згадати ті проблеми, з якими стикається наша економіка на перехідному періоді до реального ринкового механізму функціонування, (банківська криза), що вимагає радикальніших перетворень в грошово-кредитній сфері.

Найбільш характерні риси кредитної сфери — перенасичення обороту платіжних засобів, втрата кредитом свого призначення. Частка кредитів, що надаються на заповнення недоліків бюджетних ресурсів, збільшилася, а питома вага кредитів, що надаються народному господарству, знизилася. Всі ці факти говорять про те, що необхідно приділяти велику увагу проблемі кредиту, оскільки економічний стан країни значною мірою залежить від стану кредитно-грошової системи. Тому необхідно враховувати досвід, накопичений розвиненими країнами в цій сфері. Необхідно проводити реформу всієї кредитної системи (і не тільки), направлену на створення кредитних установ на акціонерній основі, розвиток в нашій країні нових форм кредитів, таких як споживчий, комерційний, різні форми оренди, зокрема лізинг. Це прискорить розвиток економіки наший країни, зробить її ефективнішою.

Серед економістів, праця яких пов’язана з кредитною системою є А. Сміт (1723−1790 рр.), Д. Рікардо (1772−1823 рр.), Дж. Ло (1671−1729 рр.), Дж. Кейнс (1883−1946 рр.), М. Фрідмен (1912 р.) та інші. Англійські економісти А. Сміт, Д. Рікардо біли засновниками натуралістичної теорії кредиту. Вони трактували кредит як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визначаючи ролі банків у створенні кредиту. Дж. Ло сформулював основні концепції капіталотворчої теорії. Згідно з його поглядами, кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки.

Інформацію брала з журналів «Економіка України», «Фінанси України», «Бізнес», «Вісник Національного банку», «Бізнес-Інформ», «Банківська справа», «Гроші і кредит».

Після вивчення цієї теми ми зможемо:

— Розкрити суть і необхідність кредитної системи;

— Охарактеризувати роль та місце комерційних банків у кредитній системі;

— Дати характеристику банківської системи України, визначити позитивні та негативні тенденції її розвитку;

— Обґрунтувати необхідність кредиту та економічні передумови його виникнення;

— З'ясувати суть поняття «кредит» та його взаємозв'язок з іншими економічними категоріями;

— Дати характеристику форм та видів кредиту;

— Засвоїти основні принципи банківського кредитування;

— Описати економічні межі кредиту;

— Дати кількісну і якісну характеристику проценту за кредит;

— Скласти загальне уявлення про функції кредиту та його роль в економіці.

1. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Походження та сутність кредиту Ступінь зрілості ринкових економічних систем часто оцінюють за ступенем розвитку кредитних відносин, завдяки яким вирішується ціла низка як суто економічних, так і соціальних проблем. Кредит походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг». Цей термін також перекладається як «вірю», «довіряю». А тому категорія кредиту переважно розглядається економічною наукою як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій або товарній формі на тимчасове користування за відповідну плату. Таке визначення містить найбільш загальні характеристики, що розкривають зміст кредиту.

Існування кредиту пов’язане з позичковим капіталом.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, який надається його власниками або розпорядниками як позика з метою отримання доходу в формі позичкового відсотка (процента).

Рух позичкового капіталу називають кредитом Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

При визначенні цієї економічної категорії необхідно акцентувати увагу на таких основних ознаках:

— кредит необхідно розглядати як обґрунтований на довірі специфічний тип економічних відносин;

— економічною основою кредиту є мобілізація й нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу;

— кредит представляє акт передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та платності.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити у такій дефініції: кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення і платності.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, спочатку був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам з виплатою високих позичкових відсотків; що часто призводило до повного розорення позичальників. Для нього характерні такі ознаки: позичальниками виступали дрібні виробники (селяни, ремісники), рабовласники та феодали, кредиторами — купці, монастирі, церква. Позичальники переважно звертались за кредитом для нагальних споживчих потреб або оплати боргів. Окрім лихварського, товаровиробники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець був зацікавлений в реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (з відстрочкою платежу) під відповідні боргові зобов’язання та гарантії. Таким чином, товарообмін є тим ґрунтом де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну при активному обслуговуванні їх банками призводить до посилення взаємної залежності і довіри між суб'єктами ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному випадку необхідність кредиту витікає із функції грошей засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, що спонукає виникненню кредитних відносин.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони дістали всебічний розвиток лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення потреб функціонуючого підприємця. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти у позичковий капітал, що почав все більше спрямовуватися у сферу підприємницької діяльності, банки створили підґрунтя для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

Для кредиту в ринковій економіці характерні такі ознаки:

— позичальниками у більшості виступають суб'єкти господарювання, кредиторами переважно банки;

— гроші видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

— джерелом позичкового відсотку є прибуток на позичені кошти;

— використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

В умовах товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

У той же час кредит необхідний для підтримки безперервності кругообігу фондів діючих підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення в умовах ринкових відносин. Більшість суб'єктів господарювання відчувають потребу в кредиті для того, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції тобто між оплатою поточних витрат і поступленням виручки. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

Коливання мають місце також у кругообігу капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони обумовлені невідповідністю між потребою в крупних одноразових капітальних затрат на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їх вартості шляхом нарахування амортизації. Кредит дає можливість здійснити капітальні вкладення ще до того, як суб'єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацію). Обґрунтоване співвідношення власного капіталу із позичковим дає можливість оперативно запроваджувати у виробництво нову техніку та устаткування.

Кредит — це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності.

Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин.

Рис. 1. Суть кредиту Надання кредиту не є самоціллю, а закономірно поєднано з його поверненням. Поверненість кредиту — це його основа.

Суть кредиту полягає в тому, що це рух вартості на засадах поверненості в інтересах реалізації суспільних потреб.

1.2. Необхідність та принципи кредитування Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами.

Рис. 2. Основні характеристики кредиту Конкретною економічною основою, на якій з’являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругооборот капіталу. Кругооборот капіталу безперервний, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття. На базі нерівномірності кругообороту та обороту капіталу виникають відносини, які усувають невідповідність між часом виробництва І часом обігу, вирішують відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві. Таким відношенням і є кредит, який став невід'ємним атрибутом товарного виробництва.

В умовах ринкової економіки кредит набуває загального характеру. Необхідність кредиту тісно пов’язана з особливостями кругообороту індивідуальних капіталів. Ще більшою мірою кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Завдяки кредиту:

— зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб;

— він виступає як опора сучасної економіки, невід'ємний елемент економічного розвитку;

— кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Рис. 3. Кредит у ринковій економіці

Звідки ж беруться тимчасово вільні грошові засоби, що створюють матеріальну основу кредитних систем?

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торговельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

— характером обороту основного капіталу, який переносить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

— характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги).

— акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

2. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

3. Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забезпечує їхнє зростання. Наявність тимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

До принципів кредитування відносяться:

а) поворотність і терміновість кредитування;

б) диференційована кредитування;

в) забезпеченість кредиту;

г) платність банківських позик.

Розглянемо докладніше кожен з принципів.

1. Поворотність є тією особливістю, яка відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без поворотності кредит не може існувати, тому поворотність є невід'ємною частиною кредиту, його атрибутом. Поворотність і терміновість кредитування обумовлена тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, установ і населення. Ці засоби не належать банкам, і, зрештою, вони, прийшовши в банк з різних сегментів ринку, в них і йдуть (споживче, комерційне кредитування і т. д.). Головна особливість таких засобів полягає в тому, що вони підлягають поверненню (правильніше відзначити, повинна бути готовність до повернення) власникам, що вклали їх в банк на умовах термінових депозитів. Тому «золоте» банківське правило свідчить, що величина і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов’язань. Порушення цього основоположного принципу і приводить до банкрутства банку. Терміновість кредитування є необхідною формою досягнення поворотності кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит повинен бути не просто повернений, а повернений в строго певний термін, тобто в нім знаходить конкретний вираз чинник часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність поворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених засобів в господарстві позичальника і виступає тією мірою, за межами якої кількісні зміни в часі переходять в якісні. Якщо порушується термін користування позикою, то спотворюється суть кредиту, він втрачає своє справжнє призначення.

2. Диференційована кредитування означає, що комерційні банки не повинні однозначно підходити до питання про видачу кредиту своїм клієнтам, що претендують на його отримання. Позика повинна надаватися тільки тим госпорганам, які в змозі його своєчасно повернути. Тому диференціація кредитування повинна здійснюватися на основі показників кредитування, під якою розуміється фінансове стани підприємства, таке, що дає упевненість в здатності і готовності позичальника повернути кредит в обумовлений договором термін. Ці якості потенційних позичальників оцінюються за допомогою аналізу їх балансу на ліквідність, забезпеченість господарства власними джерелами, рівень рентабельності на даний момент і в перспективі. Ступінь кредитоспроможності (або рівень кредитоспроможності) клієнта є показником індивідуальної або приватної кредитної риски для банку, пов’язаного з конкретним клієнтом, конкретною позикою, виданою клієнтові.

3. Забезпеченість кредиту закриває одну з основних кредитних рисок — ризик непогашення позики. Якби не брався до уваги цей принцип, то банківська справа перетворилася б на спекулятивне заняття, де високий ризик ведення операцій привів би до різкого зростання процентних ставок. Треба відзначити, що рішення проблеми забезпеченості кредиту залежить від типу кредитування і від суб'єкта позики. Якщо говорити про велику компанію, що успішно працює впродовж десятиліть, що має хорошу і тривалу кредитну історію, що займає лідируючі позиції на ринку, очолювану відомими професіоналами, те рішення питання із забезпеченням кредитів вимагає одного підходу. Правда, треба сказати, що російська банківська практика дає приклади проблемних кредитів, що приводять до банкрутства крупних банків. Наприклад, західносибірський металургійний комбінат не повернув кредит Кредобанку, що виразилося в банкрутстві старого російського банку. Пан Агапов, будучи одним з провідних професіоналів у фінансовій області, не прийняв в облік чисто російський «форс-мажор» — «завод вирішив не повертати кредит і ось банку немає, а завод продовжує працювати». Звичайно, такої російської специфіки кредитної роботи не можна навчиться ні по яких підручниках і тут можливо тільки навчання на помилках інших, щоб не допускати своїх. Якщо розглядати питання позики для малого підприємства, що тільки зареєстрованого і починає свою підприємницьку діяльність з нуля, — те тут без рішення питання із забезпеченням видавати кредит не можна. Цікава позиція із забезпеченням при споживчому кредитуванні, де можливий статистичний підхід оцінки кредитної риски і забезпеченням може бути хороший набір певних критеріїв судополучателя. Дюран відзначав, що виведена ним формула «може допомогти кредитному працівникові легко і швидко оцінити якість звичайного претендента на позику, але в екстраординарних випадках її прогнозні якості слабшають». У російських умовах чисте застосування коефіцієнтів Дюрана неможливе (напевно саме наші випадки кредитування потрапляють в розряд екстраординарних), хоча мені були відомі успішні спроби застосування подібного підходу при масовому кредитуванні фізичних осіб.

4. Платність банківських позик означає внесення одержувачами кредиту певної плати за тимчасове користування для своїх потреб грошовими коштами. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється через механізм банківського відсотка. Ставка банківського відсотка — це свого роду «ціна» кредиту. Платність кредиту покликана надавати стимулюючу дію на господарський (комерційний) розрахунок підприємств, спонукуючи їх на збільшення власних ресурсів і економне витрачання привернутих засобів. Банку платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов’язаних із сплатою відсотків за привернуті в депозити чужі засоби, витрат за змістом свого апарату, а також забезпечує отримання прибули для збільшення ресурсних фондів кредитування (резервного, статутного) і використання їх на власних і інші потреби.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, — коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

1.3 Форми та функції кредиту

Історично першою суспільною формою кредиту вважають лихварський капітал. В умовах розвиненої ринкової економіки впродовж тривалого еволюційного розвитку кредит набув найрізноманітніших форм. На ринку реалізовуються в основному наступні форми кредиту: комерційний; банківський; споживчий; іпотечний; державний; міжнародний.

Вони відрізняються один від одного складом учасників, об'єктом позик, динамікою, величиною процента, сферою функціонування і іншим.

1. Комерційний кредит — надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, а його суб'єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець кредитором, а покупець позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Інструментом комерційного кредиту є вексель, що виражає фінансові зобов’язання позичальника по відношенню до кредитора. Найбільше поширення отримали дві форми векселя простий вексель, що містить пряме зобов’язання позичальника на виплату встановленої суми безпосередньо кредитору, і перекладний (тратта), представляючи письмовий наказ позичальнику з боку кредитора про виплату встановленої суми третій особі або пред’явнику векселя.

Призначення комерційного кредиту прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року), оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон’юнктури ринку.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

— сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;

— передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

— переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.

У сучасних умовах на практиці застосовуються в основному три різновиди комерційного кредиту:

1. кредит з фіксованим терміном погашення;

2. кредит з поверненням лише після фактичної реалізації позичальником поставлених на виплат товарів;

3. кредитування по відкритому рахунку, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення заборгованості по попередньому постачанню.

Мета комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку. Величина позичкового відсотка за комерційний кредит нижча від банківського; входить у ціну товару та суму векселя.

2. Банківський кредит — найпоширеніша форма кредиту. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати Кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об'єкту кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові операції, фондові операції, гарантійні операції тощо.

Кредитором є банк, а позичальником — домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Банківський кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб'єктами кредитування: кредитором-банком, який надає кредити і позичальником — суб'єктом кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти. Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Забороняється використання позичальниками кредитів на: покриття збитків; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків; придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів НБУ не можуть бути спрямовані на: конвертування національної валюти у валюту інших держав; викуп державного майна; використання в інших напрямах, які не обумовлені кредитною угодою.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікують за такими ознаками:

— за призначенням і характером використання — інвестиційних проектів та комерційних контрактів (угод).

— в залежності від цільового спрямування — виробничий та споживчий. Преважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту.

— за терміном користування — короткострокові - до одного року; середньострокові - до трьох років та довгострокові - понад три роки.

— за строками користування — строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк; прострочені кредити — це кредити за якими термін повернення, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг ще не повернений кредитору; відстрочені або пролонговані кредити — це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника банком прийняте рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу.

— за характером забезпечення — забезпечені (векселем, майном), незабезпечені (бланкові).

— за характером повернення — одноразове повернення позики. За цим методом заборгованість повинна повністю погашатись на дату, вказану у кредитному договорі, або достроково за заявою позичальника; поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще називають «амортизаційне».

У положенні НБУ «Про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків» за ступенем ризику кредити розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та безнадійні, що підлягають списанню.

3. Споживчий кредит — кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб-резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Споживчий кредит як економічне поняття в більшості випадків визначається як вид кредиту, що надається банківськими установами громадянам під відсоток у тимчасове використання на умовах строковості, повернення, цільової спрямованості, забезпечення. Між тим, споживчий кредит — це передусім вартісна економічна категорія, обов’язковий елемент товарно-грошових відносин та економічного розвитку. Завдяки кредиту скорочується час на задоволення господарських і особистих потреб.*

За останні роки в економічній політиці України біло досягнуто певних успіхів. У 2006 р. внески українського населення в банках у валюті зросли на 57,6% і на початок 2007 р. склали 9,52 млрд. дол. За підсумками року сумарний прибуток українських банків збільшився в 2,1 рази порівняно з 2005 р. і досяг 4,6 млрд. грн. В результаті золотовалютні запаси НБУ наблизились до рівня 22,3 млрд. дол.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів, тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб'єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комерційні банки, пара банки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємства та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов’язання позичальника (непрямі кредити — фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

До нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні картки. Чековий кредит — це одна із форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками для своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на основі відстрочки платежу. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує ідентифікацію при їх опрацюванню в банку — емітенту. Використання клієнтом чеків призводить до вичерпання ліміту кредитування, а поступлення платежів (внесків) на чековий рахунок відтворюють ліміт.

Кредитна картка — одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговує. Банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка служить гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

1. Державний кредит — система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Суб'єктами при держкредиті виступають юридичні особи, фізичні особи і держава.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує фермою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.

Державні позики поділяються:

— в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні чи місцеві органи влади) — централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями міністерство фінансів); децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

— в залежності від місця одержання — внутрішні (розміщуються в середині країни); зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

— в залежності від строку погашення — короткострокові (до 1 року); середньострокові (понад 5 років);

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996 року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5−8% від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до зростання темпів інфляції

5. Міжнародний кредит — це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів.

Суб'єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об'єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний кредит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об'єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма-експортер, а позичальником — імпортер. З позиції позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит — це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютах або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейському ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах.

Урядовий кредит (міжурядові позики) — різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема: сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну; сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків; підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює ріст світового товарообороту; забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у міжнародному обороті; слугує методом регулювання платіжних балансів; посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

6. Лихварський кредит. Специфічна форма кредиту. У зарубіжних джерелах розглядається лише в історичному плані, але в сучасних російських умовах набув певного поширення. Як сукупність кредитних відносин для більшості країн в цей час має однозначно нелегальний характер, тобто прямо заборонених чинним законодавством. На практиці лихварський кредит реалізовується шляхом видачі позик фізичними особами, а також господарюючими суб'єктами, що не мають відповідної ліцензії від центрального банку, Характеризується надвисокими ставками позикового процента (до 120 180% по позиках, що видаються у конвертованій валюті) і часто кримінальними методами стягнення з неплатника. По мірі розвитку інфраструктури національної кредитної системи і забезпечення доступності кредитних ресурсів для всіх категорій потенційних позичальників лихварський кредит зникає з ринку позикових капіталів.

7. Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна. У випадку несвоєчасного повернення кредиту позичальник втрачає заставлене нерухоме майно, і воно переходить у власність банку.

8. Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

9. Ломбардний кредит — короткостроковий кредит, під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати. Застава забезпечує повернення кредиту. Вартісна оцінка застави повинна перевищувати суму кредиту. Якщо кредит повертається своєчасно зі сплатою відсотка, позичальник залишається власником заставленого майна. Якщо кредит не повертається в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора, який, реалізуючи майно, утримує суму боргів та відсоток.

Сучасною формою ломбардного кредиту є банківський кредит під заставу депонованих у банку цінних паперів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з окремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит «стенд-бай» Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року. У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Функції кредиту Суть кредиту проявляється в його функціях. Кредиту притаманні такі основні функції: перерозподільна, емісійна та контрольна.

Перерозподільна функція означає, що з допомогою кредиту відбувається перерозподіл грошових капіталів на засадах повернення. Вона проявляється як при мобілізації грошових капіталів, що тимчасово не задіяні в господарському обороті так і при їх розміщенні у сфери економічної діяльності. У цій функції кредит виступає лишень як форма передачі капіталу з одних рук до інших. У суб'єктів господарської діяльності такими збереженнями можуть бути: грошові залишки на рахунках у банку, вивільнені із кругообігу капіталу; грошові кошти за цільовим призначенням (спеціальні фонди), амортизаційні відрахування, невикористаний прибуток та інші кошти. Нагромадження капіталу може відбуватись за рахунок особистих доходів та забережень населення, невикористаних бюджетних коштів, власних коштів банків та пара банків, нарешті емісії грошей. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб мобілізувати ці реальні грошові ресурси, по можливості скоротити строк їхнього «застою» і трансформувати в форму позичкового капіталу. За допомогою кредиту відбувається зосередження позичкового капіталу на найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити більш ефективне використання цього капіталу.

Другою функцією кредиту є випуск грошей для обслуговування платіжного обороту — емісійна (антиципаційна) функція. Суть цієї функції кредиту випливає із функції грошей як засіб платежу. Тому можна сказати, що кредит ніщо інше як гроші у функції засобу платежу. На основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів. Образно можна висловитись: кредит — батько всіх грошей, емісія — їх матір. Люба емісія готівкових чи депозитних грошей — результат кредитної операції. Видача позики збільшує грошову масу, що знаходиться в обігу, а погашення позики означає її скорочення. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.

Третя функція — контрольна. Випливає з самої природи кредиту. Вона полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту зі сторони суб'єктів кредитної угоди. Більш детально це питання розглядається у наступному розділі «Система банківського кредитування».

2. КРЕДИТНІ СИСТЕМА І ЇЇ МІСЦЕ В ФУНКЦІОНУВАННІ СУЧАСНОЇ ЕКОНОМІКИ

2.1 Основні структурні ланки кредитно-банківської системи Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів, форм кредитування та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

Існує два підходи до визначення суті кредитної системи:

Перший підхід Другий підхід Рис. 4. Підходи визначення кредитної системи У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

1. центральний банк;

2. комерційний банк;

3. спеціалізовані банківські установи (іпотечні зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

4. небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

1. Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними та фінансовими процесами в економіці (рис. 5).

Рис. 5. Функції центральних банків

2. Комерційні банки — це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

Процес створення комерційного банкує досить складною процедурою, пов’язаною з оформленням численних документів, підбором кадрів, обладнанням приміщень та ін. Дозвіл на створення комерційного банку дає центральний банк шляхом реєстрації на підставі таких документів (рис. 6.).

Ефективна робота створеного комерційного банку, його прибутковість, досягнення основних цілей, які ставлять перед собою засновники, значною мірою залежать від рівня управління та організаційної структури. Організаційну структуру банку можна визначити як логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних підрозділів, вона побудована в такій формі, яка дозволяє найефективніше реалізувати цілі банку.

Рис. 6. Ліцензія на створення комерційного банку Організаційна структура комерційного банку визначається характером здійснюваних ним операцій, у зв’язку з чим комерційні банки поділяються на універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій).

Функції комерційних банків:

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів та інші.

Свої функції комерційний банк виконує через операції (рис. 7.):

Діяльність сучасного комерційного банку важко уявити без його роботи з фізичними особами. Як показує світовий досвід, банківські операції фізичними особами становлять майже третину загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн з ринковою економікою. Серед доходів українських банків переважають відсоткові доходи, які в 2006 р. становили 30,2 млрд. грн., або 72,6% загальних доходів. У результаті зміна відсоткової маржі на 1% змінює доходи фінансових інститутах. Кредитне піднесення 2002—2003 pp., коли обсяг банківської системи країни на 136 млн. грн.*

Рис. 7. Структура операцій комерційних банків Обсяг банківських кредитів, наданих фізичним особам, постійно зростає зокрема, кредитів на споживчі цілі. Тому ефективне управління споживчим кредитуванням стає нагальною проблемою, має важливе значення для підвищення економічної вартості активів та прибутковості комерційних банків.

2. Спеціалізовані банківські установи Донедавна в нашій країні банки були єдиними представниками кредитних установ, тому банківська система колишнього СРСР ототожнювалась з кредитною системою. Але в світі, крім банків, існує безліч різноманітних установ, сукупність яких утворює пара банківську систему.

До складу парабанківської системи входять (див. рис. 8. в додатку 1):

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) — саме пара банків установи, діяльність яких орієнтується на обслуговування певних типів клієнтурі або поширюється на такі сфери кредитування, які є ризикованими для приватних банків (сільське господарство, будівництво);

2. Поштово-ощадні установи — особлива різновидність спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють дрібні заощадження широких верств населення через поштові відділення і використовують ці кошти для Останнім часом вони дедалі частіше здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування населення.

3. Небанківські фінансово-кредитні установи (парабанки) відрізняються від банків тим, що здійснюють діяльність на фінансовому ринку, не випускаючи власних боргових зобов’язань, а лише власні акції. Усі ризики, пов’язані зі зміною вартості активів і пасивів, вони розподіляють серед акціонерів.

Відповідно до світової практики, до небанківських установ (парабанків) належать:

1. інвестиційні компанії, фонди;

2. лізингові компанії;

3. факторингові компанії;

4. пенсійні фонди;

5. страхові компанії;

6. кредитні товариства;

7. ломбарди;

8. брокерські і дилерські фірми тощо.

Інвестиційні компанії - це різновид кредитно-фінансових інститутів, які випускають і продають власні папери, в основному дрібним індивідуальним інвесторам. На отримані кошти купують цінні папери підприємств і банків.

Лізингові компанії - організації, які купують предмети довгочасного кредитування (машин, обладнання) і надають їх у довгострокову оренду (на 5−8 років і більше) фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Факторингові компанії - це організації, які купують дебіторську заборгованість клієнтів, пов’язану з постачанням товарів або наданням послуг.

Пенсійні фонди — це державні чи приватні організації, що утворюються для забезпечення населення коштами на період після виходу на пенсію (виплати пенсій).

Страхові компанії - фінансові інститути, які утворюються для відшкодування можливих збитків у результаті стихійного лиха, інших несприятливих умов. Ці організації утворюють спеціальний фонд (страховий фонд) за рахунок страхових внесків громадян та юридичних осіб — страхувальників.

Кредитні товариства — це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредит (кооперативів, підприємств малого та середнього бізнесу, фізичних осіб).

Ломбарди — кредитні установи, що надають кредити під заставу рухомого майна. Як правило, це короткострокові (до трьох місяців) кредити, що надаються населенню на споживчі сили.

2.2 Роль кредиту в стабілізації економічного розвитку Роль кредиту не залишається незмінною. Із зміною економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. Так, в умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалося шляхом перетворення їх у скарб (без участі кредиту), і навпаки.

При функціонуванні неповноцінних грошей збільшення або зменшення їх маси відбувається завдяки кредитним операціям. Тому роль кредиту зростає.

Ще більш важливою є роль кредиту в умовах інфляції, бо регулювання грошової маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

У період, що передував переходу до ринкової економіки в Україні, роль кредиту була обмежена. Обмежене застосування мав комерційний кредит, не використовувався кредит як джерело капіталовкладень, не видавався іпотечний кредит існувала жорстка централізація управління банківським кредитом усі кошти виділялися з центру для різних позичальників на різні цілі і в межах визначених сум (ліміт кредитування).

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширюється сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме:

— відбувається перехід до централізації управління кредитними операціями комерційних банків,

— розширюються права і можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин,

— розширюється сфера застосування кредиту,

— вдосконалюються методи кредитування,

— поява акціонерних товариств, випуск акцій, залучення урядом коштів до бюджету за допомогою цінних паперів сприяє розширенню кредитних операцій з цінними паперами (участь кредиту в операціях з емісії цінних паперів, у кредитуванні під заставу цінних паперів),

— починає використовуватися комерційний та іпотечний кредити,

— підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

Отже, створюються умови для подальшого вдосконалення управління кредитом і розширення сфери його застосування.

У ринковій економіці роль кредиту проявляється в регуляції, тобто в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Кредитна форма перерозподілу ВВП та національного доходу є завершальною інстанцією. Вона охоплює, поряд з фінансовою формою, перерозподіл між виробничою і невиробничою сферами, між галузями виробництва і регіонами. Отже, кредит у певній мірі впливає на структурну перебудову економіки, на формування важливих пропорцій в економічній системі: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження і споживання.

Кредит використовується як гнучкий механізм переливання капіталу з одних галузей виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку. Сприяючи вирівнюванню норми прибутку в різних галузях, кредит впливає на галузеву структуру економіки, оскільки тимчасово вільні ресурси перерозподіляються в ті галузі, де забезпечується отримання високих прибутків.

На сучасному етапі така роль кредиту реалізується далеко не повністю. Цьому мішає недосконалість ринкових відносин в економіці країни. Зокрема, тільки розпочався процес формування ринку позичкових капіталів, незавершений процес демонополізації та децентралізації економіки, діяльність комерційних банків з кредитними портфелями ще не відповідає ринковим принципам. Регулююча роль кредиту ускладнюється також внаслідок економічної кризи та проявлення інфляційних процесів. Високий рівень інфляції орієнтує комерційні структури на інвестиції у торгівлю, посередницьку діяльність та проекти, що гарантує швидкий обіг капіталу і високу норму прибутку, тобто у галузі з високою імовірністю втрати вкладених коштів. З одного боку, це зменшує якість кредитного портфеля банків, збільшуючи частку ризикованих кредитів, а з другого, надає суб'єктам альтернативної економіки можливість легкої компенсації високих ставок відсотку за позичені кошти в разі успішного здійснення проекту. За таких умов переливання позичкових капіталів на вільній конкурентній основі в значній мірі затрудняється і мало сприяє вирівнюванню норми прибутку в різних галузях. Крім того, кредитування у великих розмірах дефіциту державного бюджету теж порушує обґрунтовану пропозицію між фондом нагромадження і фондом споживання.

Надзвичайно важлива роль кредиту у забезпеченні науково-технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит виступає важливим джерелом фінансування капітальних вкладень. Націлене на виробничий процес довгострокове кредитування виступає як одна із форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність їх обов’язкові для нормального функціонування економіки. Ефективність кредитних важелів перспективного розвитку НТП визначається кредитною політикою. Для реалізації інвестиційної програми необхідно здійснювати пріоритетне кредитування проектів, ціле направлених на стимулювання НТП. Однак, в умовах інфляції можливості кредиту в стимулюванні НТП різко зменшуються, оскільки звужуються межі запровадження нової техніки внаслідок її значного подорожання, і можливі строки надання кредиту гаразди менші ніж період окупності капітальних затрат. Сьогодні інвестиційна діяльність в Україні практично відсутня, що спричинено умовами загальної кризи її економіки, нестабільністю соціально-економічного стану в країні. Сьогодні частка довгострокових кредитів становить всього 1−2% у загальному об'ємі кредитних вкладень. Держава вживає заходів щодо стимулювання фінансування інвестиційних проектів. Якщо у кредитному портфелі комерційного банку частка кредитів інвестиційного характеру в найближчому майбутньому складатиме не менше 25%, законодавством України передбачені пільгові умови НБУ, зокрема, щодо формування обов’язкових резервів та економічних нормативів.