Механізми підвищення конкурентоспроможності промисловості як основа фінансової стабілізації регіональної економіки

В умовах сьогодення, активних інтеграційних та глобалізаційних процесів, посилення конкуренції, підвищення нестабільності внутрішнього та зовнішнього середовища, соціально-економічний комплекс регіонів України, його господарюючі сфери й, зокрема, промисловий сектор потребують вирішення складних завдань. Ці завдання формуються відповідно до вектора економічного розвитку держави, що поєднує у собі необхідність подолання кризових явищ в економіці та прагнення до євроінтеграції. Вихідним моментом при цьому виступає необхідність формування конкурентоспроможних виробництв у різних сферах промисловості за регіонами України. Таким чином, актуальним вбачається дослідження механізмів підвищення конкурентоспроможності промисловості регіонів України, застосування яких дозволить реальному сектору економіки не лише протистояти викликам сучасної кризи, а й формуватиме основи фінансової стабілізації для виходу на новий рівень розвитку.

Конкурентоспроможність промисловості та фінансова стабілізація регіону є двома визначальними умовами його динамічного соціального, економічного й екологічного розвитку. Обидва ці явища характеризують стан регіональної економіки й асоціюються з економікою, що розвивається.

У ринковій системі господарювання категорія «конкурентоспроможність» — одна з головних, бо в ній конкретизовано відбиваються економічні, науково-технічні, виробничі, організаційно-управлінські, маркетингові та інші можливості не лише окремого господарства, регіону, а й країни в цілому.

Конкурентоспроможність у широкому розумінні трактується як здатність товаровиробника, регіону, країни в цілому протистояти конкурентам, тобто витримувати конкуренцію, покращуючи своє становище як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Тобто під конкурентоспроможністю розуміється спроможність об'єкта, певної економічної системи формувати конкурентні переваги над іншими.

Конкурентоспроможність проявляється на різних рівнях та щодо різноманітних економічних об'єктів. Зокрема, конкурентоспроможність можна розглядати на таких рівнях:

• — індивідуальний рівень — конкурентоспроможності продукції;
• — мікрорівень — конкурентоспроможність підприємства;
• — мезорівень — конкурентоспроможність регіону (галузі економіки, чи виду економічної діяльності);
• — макрорівень — конкурентоспроможність держави.

Водночас конкурентоспроможність доцільно досліджувати не лише на різних рівнях, а й щодо окремих об'єктів — певних видів продукції, що виготовляється, послуг чи інформації, окремих видів економічної діяльності, соціально-економічних систем тощо. Усі рівні і різновиди конкурентоспроможності взаємопов'язані і взаємообумовлені, тому конкурентоспроможність вищого рівня може бути досягнута за умови, якщо вона буде досягнута на усіх низових рівнях її формування.

Конкурентоспроможність, як характеристика будь-якого об'єкта на бідь-якому рівні, проявляється лише у процесі ринкових відносин та показує його відносну позицію щодо інших об'єктів.

Що ж стосується конкурентоспроможності регіону, то під нею розуміється здатність кожної регіональної системи до управління своїми конкурентними перевагами, раціонального й ефективного розміщення продуктивних сил з метою забезпечення стійкого фінансового й економічного становища, одержання максимальної вигоди, задоволення об'єктивних і суб'єктивних потреб на умовах самостійності та самофінансування, у межах існуючого законодавства. Конкурентоспроможність регіону свідчить про здатність досягати високого рівня життя для свого населення й постійно його поліпшувати.

Під конкурентоспроможністю промисловості варто розуміти її реальну і потенційну здатність розробляти, виготовляти, збувати і обслуговувати в конкретних сегментах ринку конкурентоспроможні товари, що за якісно-ціновими параметрами перевершують зарубіжні аналоги та користуються більш пріоритетним попитом у споживачів. Конкурентоспроможність промисловості (у сукупності з іншими галузями національної економіки) визначає регіональну і в цілому національну конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність промисловості регіону характеризує спроможність регіональних промислових виробників і продавців товарів конкурувати зі своїми суперниками, що постачають на ті ж ринки аналогічну продукцію. На глобальному рівні конкурентоспроможність промисловості регіону засвідчує можливість експортувати конкурентноздатну промислову продукцію.

Конкурентоспроможність промисловості регіону, виражена в частці внутрішнього ринку промислової продукції, є для вітчизняних промислових підприємств джерелом визначеності, ресурсом, на основі якого можлива концентрація інших видів ресурсів та їх використання для досягнення економічних (індивідуальних) і неекономічних (суспільних) інтересів. Вона базується на спроможності регіону створювати наростаючий обсяг доданої вартості на основі підвищення ефективності використання факторів виробництва, освоєння нових ринків, забезпечення інвестиційної привабливості. Таким чином, конкурентоспроможність промисловості регіону характеризує її ринкову ефективність.

Характерними ознаками конкурентоспроможності промисловості регіону, що водночас виступають її конкурентними перевагами, є:

• 1) підвищення ефективності використання факторів виробництва, що забезпечує високий рівень рентабельності діяльності промислових підприємств та його позитивну динаміку;
• 2) суттєвий за масштабами та зростаючий обсяг ринку, на якому промислові підприємства регіону утримують значну і стійку позицію;
• 3) виробництво високоякісної промислової продукції, що задовольняє вимоги конкретних груп покупців згідно до споживчої цінності товарів, їх ринкової новизни й вартості;
• 4) ефективна система просування товарів на ринок;
• 5) реалізація промислової продукції регіону на відповідні ринки інших регіонів держави та світовий ринок в оптимальні терміни, визначені маркетинговою діяльністю і ринковою ситуацією;
• 6) наявність висококонкурентних промислових підприємств-лідерів, що стимулюють інші промислові підприємства регіону рівнятись на них та орієнтуватись на рівень їх економічного розвитку;
• 7) дієва система науково-технічної і комерційної співпраці як всередині окремого виду економічної діяльності, так і з іншими видами економічної діяльності в середині регіону, а також і з іншими видами економічної діяльності держави та за її межами;
• 8) високо розвинутий експортний потенціал регіону;
• 9) раціональна структура промисловості регіону;
• 10) розвинута промислова інфраструктура регіону тощо.

Таким чином, зрозуміло, що більше шансів для самопідтримуючого розвитку мають конкурентоспроможні регіони, при цьому рівень конкурентоспроможності території порівняно з іншими відбиває рівень їх розвитку. Створення умов підвищення конкурентоспроможності регіону є одним з головних факторів забезпечення високого рівня його розвитку. Оскільки конкурентоспроможність і економічний розвиток є взаємопов'язаними категоріями, то саме тому такий розвиток, в основі якого лежать конкурентні переваги, може забезпечити стабільність функціонування. Разом з тим, конкурентоспроможність як результат, що фіксує наявність конкурентних переваг, ототожнюються з можливостями більш ефективно розпоряджатися наявними ресурсами, в першу чергу фінансовими, та в результаті їх примножувати. За такого підходу конкурентоспроможність промисловості регіону має принципово важливе значення для забезпечення фінансової стабілізації в сучасних умовах. Слідує, що економічна ефективність і фінансова стабілізація регіональної системи визначається рівнем її конкурентоспроможності.

Щодо фінансової стабілізації регіональної економіки, то вона трактується як рівноважний її стан, за якого регіон спроможний формувати фінансові ресурси у достатньому обсязі задля забезпечення соціально-економічного розвитку, ефективно та оптимально їх розподіляти, розміщати й використовувати, оперативно реагуючи на будь-які зміни ринкової кон’юнктури.

У контексті поточного (оперативного) планування конкурентоспроможність та фінансова стабілізація регіону є різнонаправленими, конфліктними цілями розвитку. Це пояснюється тим, що задля підвищення конкурентоспроможності промисловості регіону необхідна додаткова іммобілізація фінансових ресурсів з різноманітних джерел та резервів, що знижує рівень фінансової самостійності (стійкості) території. Тому досить часто високо конкурентоспроможні об'єкти характеризуються водночас високим рівнем фінансового ризику за поточними виробничо-господарськими операціями і, навпаки, об'єкти зі стабільно високими рівнями фінансових ресурсів повільно підвищують рівень конкурентоспроможності.

Проте, очевидно, що в довгостроковому аспекті конкурентоспроможність промисловості регіону обумовлює фінансову стабілізацію та визначає її рівень, адже конкурентні переваги промисловості регіону стимулюють додаткові надходження фінансових потоків у регіон. Так, зокрема, нарощення прибутковості промисловості регіону у результаті наявності конкурентних переваг, підвищує рівень забезпеченості промислових підприємств власними фінансовими ресурсами, а тому й рівень їх ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості. І загалом вплив конкурентних переваг промисловості регіону на його фінансову стабілізацію полягає у наступному:

• — розширення ринків збуту як в середині регіону, держави, так і за її межами в результаті обумовлює нарощення обсягів і джерел вхідних фінансових потоків в регіон;
• — нарощення експортного потенціалу регіону сприяє припливу іноземної валюти;
• — формування позитивного іміджу вітчизняних товаровиробників обумовлює розширення як внутрірегіональної, так і міжрегіональної і міжнародної співпраці та кооперації;
• — диверсифікація промисловості регіону дозволяє ширше задовольнити потреби споживачів на внутрішніх та зовнішніх ринках;
• — зниження енергоі матеріаломісткості промислової продукції сприяє скороченню непродуктивних витрат;
• — наповнення ринку високоякісною продукцією гарантує те, що вибагливі споживачі готові будуть плати за неї, як на внутрішньорегіональних, та і міжрегіональних та світовому ринках;
• — високий рівень конкурентоспроможності промислових підприємств регіону сприяє залученню внутрішніх та зовнішніх інвестицій;
• — конкурентоспроможні промислові підприємства, користуючись іміджем надійного позичальника, мають ширші можливості отримання позик на більш вигідних умовах тощо.

Таким чином, спостерігається пряма залежність між рівнями конкурентоспроможності промисловості та фінансової стабілізації регіону. Чим більш конкурентоспроможною є промисловість регіону, тим вищим рівнем фінансової стабілізації даний регіон характеризується.

Конкурентоспроможність промисловості регіону залежить від багатьох чинників зовнішнього середовища та від особливостей соціально-економічного розвитку окремих територій. І як уже зазначалось, конкурентоспроможність промисловості регіону формується під впливом конкурентоспроможності соціально-економічних систем нижчого рівня. Підвищення ж конкурентоспроможності регіону відбувається у результаті нарощування конкурентних переваг такими соціально-економічними системами.

Ключовими факторами конкурентоспроможності промисловості регіону виступають: фактори розміщення промисловості; параметри факторів виробництва; параметри попиту; наявність суміжних і підтримуючих виробництв; стратегія промислових підприємств, їх структура і суперництво; соціально-психологічний клімат; наявність конкурентного середовища; виробничий потенціал; освоєння новітніх технологій; управління фінансовими потоками; управління інформаційними потоками; рівень техніко-економічного розвитку; фактори вищого менеджменту і ринкова орієнтація; фінансова стійкість підприємств промисловості тощо.

Станом на сьогодні основними стримуючими факторами конкурентоспроможності промисловості України та її регіонів є:

• — суттєве техніко-технологічне відставання вітчизняних промислових підприємств від іноземних конкурентів, позиції яких стрімко зростають;
• — низький рівень якості виробництва, відсталість менеджменту та культури ведення бізнесу;
• — нестача фінансових ресурсів для освоєння нових стандартів ведення бізнесу;
• — низька інвестиційна привабливість регіонів України й, зокрема, низький рівень залучення інвестицій у промислове виробництво;
• — недосконалість механізму державного регулювання промисловості;
• — законодавча невизначеність у питаннях лісокористування, землекористування тощо;
• — значна частка тіньового сектора;
• — труднощі доступу до капіталу (висока процентна ставка, майже цілковита відсутність довгострокового кредитування), високі ризики фінансової системи;
• — низький рівень концентрації промислових об'єктів;
• — нерозвинута інфраструктура, у тому числі, що забезпечує трансфер технологій та інновацій інших видів;
• — підтримка державою збиткових неконкурентоспроможних підприємств, що штучно підтримуються (прямо чи опосередковано) субсидіями з бюджетів різних рівнів, а також гальмування процесів їх реструктуризації.

З метою підвищення конкурентоспроможності промисловості регіонів України необхідним є узгодження дій окремих суб'єктів господарювання регіону. Також у сучасних умовах принципово змінюється роль органів державного управління щодо підвищення конкурентоспроможності промисловості в регіонах України. Держава має стати ініціатором розробки та реалізації масштабних інвестиційних проектів у пріоритетних галузях та спрямувати на їх здійснення як власні ресурси, так і ресурси бізнесу, залучаючи їх на вигідних для нього умовах. Також для ефективного розвитку вітчизняної промисловості, ураховуючи відсутність ринкового механізму міжгалузевого перерозподілу ресурсів і слабкість вітчизняного фінансового сектору, неспроможного фінансувати великі інвестиційні проекти, необхідно повернутися на певний період до практики прямого перерозподілу ресурсів державою.

На нашу думку, дієвими механізмами підвищення конкурентоспроможності промисловості за регіонами України, що повинні набути широкого практичного застосування, є:

• 1) механізми бюджетної підтримки регіонального промислового розвитку: конкурентоспроможність регіональний економічний бюджетний
• — цільова фінансова допомога на проконкурентних засадах, надання якої повинно відбуватись за принципами прозорості, доступності та справедливості розподілу між промисловими товаровиробниками;
• — субсидії вітчизняним підприємствам на відшкодування частини витрат на сплату процентів за кредитами, отриманими на реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів;
• — бюджетні субвенції під певні проекти та програми промислових підприємств для переходу на більш екологічні ефективні технології;
• — дотації у високі технології та за високоякісну конкурентоспроможну промислову продукцію, що відповідає та перевершує світові аналоги;
• — фінансування через спеціальні бюджетні фонди регіональних програм розвитку промисловості;
• 2) фінансові механізми стимулювання розвитку промисловості:
  • — держзамовлення, держзакупівлі та держконтракти на довгостроковій основі за ринковими цінами, а не мінімальними;
  • — податкові, митно-тарифні і валютні пільги для наукомістких та високотехнологічних виробництв;
  • — пільгове кредитування промислових підприємств за досягнутими ними результатами роботи, а не авансом;
  • — реструктуризація фінансової заборгованості;
  • — реструктуризація податкової заборгованості;
  • — державні гарантії і поручительства;
  • — регіональний інвестиційний фонд, сформований за рахунок певної частки екологічних платежів та податків, сплачених підприємствами регіону, кошти якого направлятимуться на підтримку та компенсацію витрат за еколого орієнтованими інвестиційними проектами;
• 3) механізми регуляторного впливу:
  • — індикативне планування;
  • — державно-приватне партнерство;
  • — екологічні та техніко-економічні стандарти;
  • — надання державних гарантій;
  • — сертифікація промислової продукції відповідно до вимог міжнародних стандартів;
  • — державний контроль за експортно-імпортними операціями на регіональних промислових ринках;
  • — встановлення зовнішньоторгівельних пріоритетів;
  • — розробка заходів захисту українських виробників від недобросовісної конкуренції;
  • — помірні тарифні і нетарифні заходи з обмеження імпорту та розвитку експорту машин і обладнання;
  • — надання консалтингових, інформаційних, лізингових, іпотечних та інших послуг функціонуючим, новоствореним та проектованим промисловим підприємствам;
  • — підвищення рівня захищеності підприємницького середовища шляхом посилення правової, судової, інституційної відповідальності держави перед суб'єктами господарювання регіону;
  • — проведення більш жорсткої регулятивної політики й недопущення проявів монополізму та корупції;
  • — цінова підтримка промислових товаровиробників та інші.

Для посилення ефективності вказаних механізмів, доцільним вбачається реалізація наступних передумов:

• — модернізація промислової інфраструктури та галузей промисловості на основі передових технологій;
• — технологічне переозброєння промислового комплексу регіону;
• — реструктуризація промисловості - перепрофілювання з традиційного індустріального розвитку на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;
• — поліпшення підприємницького середовища;
• — активізація регіональної інвестиційно-інноваційної політики, зокрема, у розвиток останніх поколінь п’ятого технологічного укладу (комп'ютери, ракети, авіаі електронна промисловість) і освоєння перших поколінь шостого укладу (інформаційні, біота нанотехнології);
• — створення мережі інноваційних кластерів з виробництва конкурентоспроможної продукції;
• — стимулювання розвитку інтелектуального капіталу;
• — здійснення прогресивних структурних зрушень у промисловості та формування оптимальної структури промисловості в регіоні;
• — активізація науково-дослідної роботи за пріоритетними напрямами структурної перебудови в промисловості регіону;
• — реструктуризація промислового виробництва, спрямована на ліквідацію екологонебезпечних виробництв;
• — створення екологічно чистих виробництв і випуск екологічно безпечних видів продукції;
• — освоєння випуску нової промислової продукції задля розширення експортного потенціалу регіону;
• — розвиток національної системи сертифікації продукції і систем якості, базуючись на міжнародних стандартах;
• — формування та реалізація стратегії і політики підвищення конкурентоспроможності промисловості регіону;
• — формування організованих збутових мереж.

Отже, закономірно постає питання надзвичайної актуальності - забезпечення конкурентоспроможності промисловості держави в цілому та кожного регіону, зокрема, з метою гарантування їх соціально-економічного та екологічного розвитку й досягнення фінансової стабілізації.

Планомірний та динамічний ріст конкурентоспроможності промисловості регіону можливий лише за умов комплексного застосування дієвих механізмів, спрямованих на створення сприятливих умов для розвитку вітчизняних промислових підприємств, обмеження діяльності міжнародних компаній при одночасному нарощенні експортного потенціалу національної промисловості. Системний характер дії запропонованих механізмів створить умови для якісних структурних змін і тривалого зростання промислового виробництва у регіонах України. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягають у пошуку інноваційних методів підвищення конкурентоспроможності промисловості регіону та формування інвестиційних інструментів стимулювання інноваційного розвитку промислового виробництва.