Перебіг та форми вібраційної хвороби

У розвитку вібраційної хвороби виділяють: локальний вплив вібрації на частину тіла, що стикається з джерелом вібрації (найчастіше руки). Ушкоджень зазнають шкіра, підшкірно-жирова клітковина, кістки, зв’язки, сухожилля, суглоби, кровоносні та лімфатичні судини, рецепторний апарат і периферичні нерви; нервово-рефлекторна ланка. Вібрація сприймається специфічними рецепторами, що містяться в шкірі, м’язах, периферичних судинах тощо[8]. Її дія виявляється різного роду проявами з боку центральної нервової системи.

Це відповідна реакція на тривалий вплив вібрації: підвищення тонусу кровоносних судин, ішемія, гіпоксія, зміни в різних тканинах і органах.

Таблиця 1. Резонансні частоти окремих частин тіла.

Згідно з останньою класифікацією виділяють наступні форми вібраційної хвороби:

від впливу локальної (через руки) вібрації;

від впливу загальної (через точки опори) вібрації;

від впливу сукупної (через руки і точки опори) вібрації.

Кожна форма вібраційної хвороби має три ступені тяжкості:

I — початкові прояви (компенсована);

II — помірно виражені прояви (субкомпенсована);

III — виражені прояви (декомпенсована).

Вібраційна хвороба залежить від впливу локальної вібрації /табл. 1 / На початку захворювання хворі скаржаться на болі в руках після роботи й у нічний час, які припиняються чи стихають через 30—40 хв після початку роботи, парестезію (неприємне відчуття заніміння, поколювання тощо) чи гіперестезію (підвищену шкірну чутливість) на руках. Надалі парестезія та гіперестезія змінюються зниженням поверхневої чутливості усіх видів (вібраційної, температурної, больової, менше тактильної). На зміну первісній підвищеній мерзлякуватості рук приходить побіління пальців рук від холодної води, інших охолоджених рідин і предметів, руки мерзнуть. Надалі додаються приступи «спонтанного» побіління пальців, найчастіше обумовлені низькою температурою повітря. Пізніше ангіоспазм переходить у посиніння чи почорніння пальців рук на холоді. Помірне зниження сили в руках змінюється на виражену слабкість м’язів верхніх кінцівок, особливо при згинанні пальців рук, неутриманням у руках деталей і інструментів без контролю зору. Турбують судороги в м’язах рук. Руки стають блідими (пізніше з’являється «мармуровий малюнок» шкіри кистей і передпліч, посиніння та почорніння пальців рук). При вібраційній хворобі ІІ—ІІІ ступеня відбувається потовщення суглобів кисті, округлення та опуклість нігтів, розширення нігтьових фалангів пальців рук, потовщення чи стоншення, підвищена ламкість і розшаровування нігтів, гіперкератоз (надмірне потовщення) шкіри кистей. У виражених випадках — гіпотрофія м’язів.

З боку нервової системи виражена загальна слабкість, підвищена дратівливість, уразливість, плаксивість, головні болі до кінця робочого дня, зниження розумової та загальної працездатності, непостійні артеріальний тиск і пульс, підвищена пітливість, порушення уваги, пам’яті, мислення, інтелекту.

З боку серцево-судинної системи характерними є скарги на непостійне поколювання в області серця, почастішання дихання та пульсу [9]. З боку травної системи — симптоми розладу, що розвиваються при впливі транспортної вібрації (джерела — трактори гусеничні, самохідні машини, комбайни, вантажні автомобілі — МАЗи, КрАЗи та КамАЗи, тягачі, самоскиди, великовантажні, дорожньо-будівельні машини, котки, грейдери, самохідний шахтний рейковий транспорт); транспортно-технологічної вібрації (під час роботи на екскаваторах); технологічної вібрації (джерела — верстати, ковальсько-пресове устаткування) — постійної і непостійної низько- (1—4 Гц), середньо- (8—16 Гц) і високочастотної (32—64 Гц) вібрації[8].

Припинення контакту з вібрацією при початкових (I ступінь) і рідше при помірковано виражених проявах (II ступінь) вібраційної хвороби призводить до регресу клінічних симптомів. Якщо працівник улаштовується на роботу, де немає контакту з вібрацією та супутніх несприятливих виробничих факторів, у предпенсійному чи пенсійному віці, загострення захворювання маскується віковими змінами, прогресуванням супутніх захворювань.

За умови зміни умов праці у стадії початкових проявів (I ступінь) і в молодому віці захворілого можливе його видужання. В інших випадках захворювання призводить до зниження загальної та професійної працездатності[4].

Під час діагностики вібраційної хвороби використовуються: суб'єктивні дані (характерні скарги) хворого; дані об'єктивного обстеження; дані лабораторних, інструментальних і функціональних досліджень: загальних (вміст ліпідів, цукру та інші аналізи крові, загальний аналіз сечі, ЕКГ, рентгенографія органів грудної порожнини) і спеціальних (кистьова динамометрія, визначення больової чутливості, вібраційної чутливості за допомогою камертона С125 Гц чи апарата ІВЧ-02, вібротестера, температурної, тактильної чутливості, ультразвукова діагностика судин кінцівок, рентгенографія кісток кистей, стоп, хребта, капіляроскопія, електронейроміографія, холодова проба, електротермометрія, шкірна електротермометрія).

Дія шуму в багатьох випадках поєднується з впливом вібрації, пилу, токсичних і подразнюючих речовин, несприятливих факторів мікроі макроклімату, зі змушеним незручним робочим положенням тіла, фізичним перенапруженням, підвищеною увагою, нервово-емоційним перенапруженням, що прискорює розвиток патології.

Джерелами шуму є двигуни, насоси, компресори, турбіни, пневматичні інструменти, молоти, дробарки, верстати тощо. Специфічна дія шуму позначається на слуховому аналізаторі. Дистрофічні (оборотні), а потім деструктивні (малочи необоротні) зміни в слуховому аналізаторі розвиваються внаслідок тривалого перебування працюючого в режимі підвищеного шумового навантаження, підвищеної імпульсації, у виснажуючому режимі і призводять до розвитку професійної приглухуватості[2].

Хворі в першу чергу висувають неспецифічні скарги:

з боку нервової системи — на дратівливість, плаксивість, образливість, лабільність настрою, підвищену фізичну і розумову стомлюваність, порушення сну, зниження пам’яті, уваги, неможливість зосередитися, головні болі до кінця робочого дня, запаморочення (астенічний, астеновегетативний, астеноневротичний синдроми);

з боку серцево-судинної системи — на колючі, потім стискаючі болі в області серця, непостійні пульс і артеріальний тиск, підвищену пітливість. Пізніше з’являються скарги на шум, дзвін, писк у вухах, зниження слуху на обидва вуха, запаморочення, нестійку ходу тощо.

До ускладнень шумових впливів можна віднести серцево-судинні порушення, інсульт, енцефалопатію, кардіоваскулярні порушення, інфаркт міокарда, гіпері гіпотонічну хвороби, гострі та хронічні гастроентерологічні порушення.

Неспецифічна дія шуму позначається на функції центральної нервової, травної системи (до виразкових проявів), серця (до інфаркту міокарда), судин (до гострого порушення кровообігу в міокарді, мозку), підшлунковій залозі та на інших органах[6].