Естетичне виховання молодших школярів

Вступ школяр виховання естетика творчий Актуальність: естетичне ставлення людини до світу формується та розвивається на протязі всього його життя. Разом із тим не всі його періоди рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів та діячів культури (Д.Б. Ковалевський, Б. М. Неменський, В. А. Сухомлинський, Л. Н. Толстой, К.Д. Ушинський) вказують на особливе значення в цьому відношенні молодшого шкільного віку. Особливості дітей цього віку є найбільш сприятливими для формування в них естетичної культури. Доведено, що недоліки в естетичному розвиткові молодшого шкільного віку часто виявляються такими, які не можна заповнити навіть за умов систематичної роботи у середніх та старших класах [4, с. 4].

У окремих класах у дітей вже з першого року навчання зникає інтерес до прекрасного, знижується багато критеріїв естетичного розвитку. У той самий час спеціальні дослідження доводять, що за відповідної роботи у молодших школярів вдається сформувати досить високий рівень музичного сприйняття, тонке розуміння краси художнього слова, здатність бачити у картині предмет мистецтва.

Усі ці факти дозволяють нам сказати, що причиною низького рівня естетичного розвитку дітей 1−3 класів є не особливості їх віку, а малоефективні методи роботи педагогів.

Згідно питань і завдань у книгах для читання, а також згідно методичних вказівок для вчителів робота над текстами іноді ігнорує художні образи і зводиться до з’ясування елементарних деталей сюжету.

Таким чином, у сфері естетичного виховання можливості учнів I-III класів явно занижуються. Підміна теоретичних знань розрізненими відомостями призвела до того, що любов учнів до мистецтва не розвивається, не стає глибшою рік за роком. Отже, образотворче мистецтво, музика, співи, а в значній мірі і читання досі залишаються предметами, головна задача яких полягає всього на всього у прищеплені відповідних навичок.

Порівняння постановки естетичного виховання в школі із станом його в дитячих садках показує, що «у початкових класах у більшості не вирішуються навіть ті задачі, які ставляться й успішно реалізуються у дошкільних дитячих закладах». Отже, рівень естетичної культури, якого досягли молодші школярі наприкінці початкового навчання, не є достатнім для того, щоб бути базою для наступного художньо-естетичного розвитку. У дітей не сформувалася естетична сприйнятливість, механізми оціночної діяльності, потреба у творчості та навички до неї.

Робота, що проводиться в школі з естетичного виховання не відбивається належним чином на естетичному розвиткові дітей, свідчить про неуважність вчителів до педагогіки естетичних здібностей [4, с. 7].

Над питаннями естетичного розвитку молодших школярів працювали: Д. Б. Ковалевський, Б. М. Неменський, В. А. Сухомлинський, Л. Н. Толстой, К. Д. Ушинський.

Об'єктом дослідження виступає естетичне виховання молодших школярів.

Предметом дослідження є форми та методи естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання.

Мета: дослідження форм і методів естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання.

Задачі:

1. визначити вікові та індивідуальні особливості молодших школярів;

2. з’ясувати особливості перебігу естетичного виховання молодших школярів у навчально-виховному процесі;

3. дати визначення поняттю «Естетика» ;

4. зрозуміти, що уявляє собою естетичний смак та його виховання у молодших школярів у навчально-виховному процесі.

Методи дослідження:

1. Емпіричний — узагальнення незалежних характеристик;

2. Теоретичний — вивчення літературних джерел;

3. Інтегративний — вивчення та розповсюдження педагогічного досвіду.

Гіпотеза: за умов глобалізації та інформатизації світового співтовариства, негативними сторонами яких є криза культури та соціальні зміни, зростає роль духовності та духовного досвіду особистості як невід'ємних ознак людини. Так як ми не володіємо ними з моменту народження, роль виховних закладів у їх вихованні є очевидною.

Практична значимість: в результаті виконання даного дослідження ми можемо показати шляхи засвоєння естетичних засад учнями молодшого шкільного віку; виокремити найважливіші вікові та індивідуальні особливості дітей молодшого шкільного віку та вдало застосувати їх для правильного насадження естетичного смаку.

Структура курсової роботи містить вступ, два розділи, загальний висновок, додатки та список джерел (найменувань). Загальний обсяг роботи становить сторінок.

Апробація відбудеться на міжнародній науково-практичній конференції «Содружество наук» Барановичи 2012 (19−20 травня м. Барановичі 2012 р.).

Розділ 1. Особливості естетичного виховання молодших школярів

1.1 Вікові та індивідуальні особливості молодших школярів Молодші школярі характеризуються достатньо швидким і доволі рівномірним розвитком організму. Збільшується зріст та вага тіла, зміцнюється кістяк, відбувається нарощення м’язів, зростають імунні сили, вдосконалюється серцево-судинна та опорно-рушійна системи, розвиваються органи почуттів, вдосконалюється робота мозку тощо. Але кожен із цих процесів має особливості, що потребують обов’язкового врахування.

Кістяк у молодшому шкільному віці швидко росте. Він гнучкий, бо має багато хрящових утворень. Тому, аби не викривився хребет, треба звертати увагу на поставу дитини та, в разі потреби, вчасно її коректувати, не допускаючи фізичних перевантажень і занадто тривалих однотипних занять. Треба дотримуватись оптимального рушійного режиму (фізкультурні хвилинки на уроках і рухливі ігри на перервах) та обладнати зручне робоче місце школяра як удома, так і в школі [5, с. 12].

М’язи в цілому ростуть, але від загального темпу відстають малі м’язи кінцівок, розвиток яких треба забезпечити постійним тренуванням. Доцільними тут будуть малювання, ліплення, вишивка, еспандер тощо. У зв’язку з ростом м’язів збільшується вага дитини, що попри все коригується ще й харчуванням. Воно повинно бути простим, енергетичним і ні в якому разі не надмірним.

Інтенсивні обмінні процеси в організмі потребують великої кількості кисню, тобто підвищення пропускної здібності легенів. Тому діти частіше за дорослих дихають і особливе значення для них має чисте повітря. Це вимагає постійного провітрювання приміщень, де знаходяться школярі, чергування занять з прогулянками надворі тощо.

У цьому віці діти надто рухливі та непосидющі. Однак дія часто відстає від думки, що спричиняє падіння, розбиті коліна та носи, чим підсилює вкрай небезпечний дитячий травматизм. Аби цьому запобігти, треба гармонізувати діяльність різних сфер (читаючи, відбивати ритм, співати й танцювати одночасно, рухливі ігри на точність виконання вправ та їхню змістовну комплексність тощо).

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але особливої уваги в цьому віці потребують зорові процеси. Це пов’язано з еластичністю кришталика, що при поганому освітлені та невірній позі під час читання та письма спричиняє підвищення очного тиску, порушує чіткість зображень то провокує короткозорість. З метою запобігання зазначеного треба неухильно дотримуватись санітарно-гігієнічних норм організації навчального процесу.

Розвиток мозку характеризується збільшенням лобних долів, які відповідають за роботу другої сигнальної системи. Відбувається вдосконалення аналітико-синтетичної функції кори великих півкуль та ускладнюється діяльність центральної нервової системи.

Це дає змогу в якості провідної діяльності, внаслідок якої формуються вікові новоутворення, визначити навчальну. Саме в ній найбільш інтенсивно розвиваються всі психічні процеси та функції.

1. Росте швидкість сприймання. Воно характеризується своєю цілісністю, стає більш довільним і цілеспрямованим.

2. Розвивається уява, що відбувається шляхом створення внутрішніх образів, фантазування, читання та складання казок, перенесення функцій живих систем на неживі предмети тощо. Цей процес відбувається в напрямі від репродуктивних її форм до творчих.

3. Переважає дослівне запам’ятовування, важливе для поповнення словникового запасу та традуктивного (за аналогією) засвоєння культури мовлення і спілкування. Збільшується його міцність, точність, обсяг. Зростає доля довільного запам’ятовування, що найбільш ефективно відбувається під час активної розумової діяльності. Це спонукає до цілеспрямованого засвоєння мнемічних прийомів ефективного засвоєння матеріалу та спрямовує навчання на формування логічної пам’яті (що зберігає в свідомості логічно пов’язані події, факти, деталі), спираючись на афективну (емоційну) пам’ять.

4. Превалює практичне, предметно-образне мислення, спираючись на яке треба розвинути інші його різновиди (аналітичне, теоретичне, абстрактне). Цілісне бачення предметів і процесів і добре розвинена уява спонукають у цьому віці до наступного кроку в розвитку мислення — розподіл цілого на частини, виділення головного, дослідження причинно-наслідкових залежностей тощо.

5. Розвиток усного (внутрішнього та зовнішнього) і писемного мовлення розширяє обрії пізнання світу та себе в світі, збагачує словниковий запас, забезпечує варіативність його використання. Відпрацювання механізмів говоріння та писання сприяє розвиткові мовного апарату та руки, що напряму впливає на розумовий розвиток дитини та формування її мозку. Період навчання в молодших класах є сенситивним для одночасного засвоєння кількох мов.

6. Мимовільна увага домінує в цьому віці над довільною. Дітей більше приваблюють яскраві кольори, щось несподіване та незвичайне.

7. Емоційна сфера молодших школярів дуже вразлива. Діти щиро відгукуються як на позитивні впливи, так і на негативні. Але коли перші спонукають їх до розвитку, то другі пригнічують його. Тому дуже важлива позитивна атмосфера педагогічної взаємодії, постійна підтримка кожного учня та відчуття любові. Емоційний фон у дитячій спільноті повинен бути радісним, дружнім, приваблюючим.

8. Вольова сфера дітей у цьому віці розвинена недостатньо і потребує систематичних зусиль, спрямованих на формування самостійності, наполегливості, витримки, впевненості в своїх силах тощо. Формування механізмів довільного регулювання поведінки повинне гармонізувати процеси активізації та гальмування особистісних проявів [5, с. 13].

Соціальний розвиток молодших школярів йде шляхом «від індивідуалізму до колективізму». Їх треба вчити співвідносити свої бажання, прагнення та дії з іншими дітьми, формувати почуття дружби, товариськості, обов’язку, гуманності тощо. Головним авторитетом молодших школярів є вчитель, а взірцем для наслідування — відмінники. Товаришування дітей в цьому віці зумовлюється зовнішніми обставинами. У своїх стосунках вони підсвідомо відтворюють ставлення вчителя до однокласників. Це вимагає підвищеної уваги вчителя до своїх слів, ставлень, пропозицій. Вони повинні прогнозувати краще, підкреслювати позитивні сторони вихованців, ставитися до всіх дітей з любов’ю та вимогливістю.

Задача-домінанта для молодших школярів, вирішення якої спрямоване на досягнення головної цілі людського існування — прожити життя, гідне людини: формування соціально-ціннісного ставлення до норм сучасної культури, що базується, доповнює та коригує якість вирішення задачі-домінанти попереднього вікового періоду (формування ціннісного відношення до природи як до людської домівки) [5, с. 14].

Отже, вчитель при роботі із школярами молодшого віку повинен враховувати їх вікові особливості та знати, яким чином дитину можна зацікавити. Вчитель має дуже відповідально поставитись до естетичного виховання у цьому віці, адже саме молодші школярі сприймають світ яскраво, діти дуже допитливі, їм все цікаво.

1.2 Естетичне виховання молодших школярів у навчально-виховному процесі

Стратегія розвитку освіти в Україні, визначена Державною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню школу» передбачає на найближчий час випереджувальний характер, глибоко оновлений зміст освіти з урахуванням переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості і культури всього населення набувають вирішального значення для економічного і соціального розвитку держави [11, с. 17].

Нині в Україні спостерігається соціальне оновлення, яке передбачає активізацію духовного потенціалу народу. Це спонукає систему освіти шукати інноваційні підходи до процесу розвитку естетичної культури особистості, зокрема в загальноосвітніх навчальних закладах.

Необхідність у принципово новому здійсненні естетичного розвитку школярів підкреслюється у державних документах, що регламентують процес удосконалення освіти. Так, на відміну від традиційного підходу до естетичного розвитку школярів, Державним стандартом початкової загальної освіти передбачається реалізація принципу «інтеграції різних видів мистецтв та означення художньої культури як системи скоординованих знань, опанування яких необхідно для формування у свідомості учнів цілісної художньої картини світу в полікультурному просторі». Отже, сучасна освіта вимагає осмислення і творчого впровадження прогресивних концепцій художньо-естетичної педагогіки [6, с. 65].

Становлення духовного досвіду потребує врахування як зовнішніх факторів, так і внутрішніх. З однієї сторони, тільки сама людина може зробити себе Людиною. З іншої - доки індивід не зможе розвивати духовний досвід самостійно, він формується у процесі освіти та виховання.

Становлення духовного досвіду особистості безпосередньо пов’язане із розвитком суб'єктивності, що є обумовленою віковою динамікою організації внутрішнього світу молодшого школяра та його відношень із зовнішньою дійсністю.

Творчий потенціал особистості засобами мистецтва розкривається у процесі: споживання творів мистецтва; надбання мистецтвознавчих знань; власної творчості в сфері мистецтва.

Під час естетичного виховання треба враховувати й те, що важливою є фіксація самого факту включення учнів в ту чи іншу художню діяльність. Якщо діти спілкуються з мистецтвом досить випадково і без внутрішньої потреби, то така художня діяльність небагато чого дає особистості [6, с. 66].

Педагогічна модель естетичного виховання вимагає відповідного узгодження мети, завдань та змісту предметів естетичного циклу на основі синтетичного підходу з широким використанням міжпредметних зв’язків. На відміну від традиційного підходу — від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики, «синтетичний» принцип вимагає у навчальному процесі йти від цілого, від розуміння суті та смислу. Таким чином, як підкреслює В. Орлов, у процесі пошуків смислу учень мислить, рухається «від однієї вершини естетичного пізнання і самопізнання до іншої» .

Формування естетичних умінь і навичок виявляється в такій організації навчання, при якій учні могли б відтворювати у своїй пам’яті вивчений раніше матеріал та використовувати його як з навчальною, так і з практичною метою. Йдеться про міцність засвоєння знань.

Особливе місце в організації художньо-естетичного розвитку особистості належить принципу наочності. Як відомо, у початковій школі використовується різний наочний матеріал: від натуральних предметів та їхніх зображень до графічних моделей процесів і явищ. Наочність — обов’язкова умова повноцінного навчання та виховання, що сприяє пізнанню суті явищ, виявленню його характерних властивостей і закономірностей. Вона покликана поєднувати адекватне відображення і простоту сприймання творів мистецтва, за допомогою моделі суттєвих їх рис забезпечити чуттєве сприймання пізнавального матеріалу [6, с. 66].

Що стосується суто специфічних вихідних положень організації художньо-естетичного процесу як складової формування всебічно гармонійної особистості, то тут необхідно виділити наступні з них:

1. Принцип спільності передбачає вивчення мистецтв на основі єдності генетичних морфологічних функціональних зв’язків. Генетичні - сприяють формуванню діалектико-матеріалістичного розуміння сутності походження мистецтв, їх органічного зв’язку з працею, із практичними потребами людини. Вони розкривають загальну основу мистецтва, його єдину соціально-естетичну сутність. Програмою передбачається вивчення народної творчості, що зобов’язує вчителів розглядати ці теми в їх органічній взаємодії, що буде сприяти розумінню учнями генетичної спільності мистецтва.

Морфологічні зв’язки висвітлюють сутність художнього твору, специфіку його вираження у різних видах мистецтва, єдність змісту і форми, особливості художнього стилю.

2. Врахування специфіки виду мистецтва вимагає вивчення особливостей кожного з них, кваліфікованого аналізу, подолання, ілюстративності, утилітаризму при їхньому використанні в навчальному процесі.

3. Забезпечення взаємозв'язку чуттєвого і логічного. Вплив комплексу видів мистецтва, ґрунтуючись на стійкій взаємодії різних аналізаторів, пробуджує в учнів емоційно-естетичні переживання, що являють собою безкорисливе, не утилітарне задоволення. Одночасно за його допомогою розкривається зв’язок видів мистецтва з життям, з переживанням автора, його естетичної насолоди, відношенням до неї. Це активізує учнів, пробуджує в них почуття гармонії, естетичної насолоди, прагнення діяти згідно з естетичними нормами. Так, скажімо, музика має безмежні можливості емоційного впливу на школярів. Але виразити ідею музика особливо яскраво здатна тоді, коли вона поєднується зі словами або зі сценічною дією, коли вона спирається на асоціації, вироблені досвідом такого синтезу.

4. Принцип творчої активності. Формування особистості відбувається тільки у спілкуванні та діяльності. Безпосереднє включення у систему художньо-естетичних відносин (сприйняття досвіду, власне творча діяльність) створює умови для поступового переходу від репродуктивного до творчого рівня.

Особистість вчителя відіграє дуже важливу роль у засвоєнні дітьми естетичних норм та принципів, моральних цінностей. Діти молодшого шкільного віку більше орієнтуються на норми поведінки та цінності вчителя, ніж на думку ровесників [20, с. 59].

Прилучення до національних традицій треба починати з вивчення культурних цінностей свого народу. Діти повинні виховуватися на найкращих традиціях сім'ї, свого міста, роду, краю, регіону, країни [20, с. 60].

У молодших школярів досить повільно відбувається процес цілісного охоплення всього предмета, тобто комплексу завдань, що пропонуються. Водночас вони мають велике прагнення, внутрішню потребу в ознайомленні з новим матеріалом, у включенні в нові ситуації, що є для них цікавими, мають виразність, образність, досконалість за формою і змістом[10, с. 26].

Молодший школяр не дзеркально відображає світ, в якому він живе, а оперує чуттєвими й образно смисловими картинами, що спонтанно виникають (відповідно до ситуації) і які він отримує в активній пізнавальній діяльності за модулем як позитивного значення — моральні, духовні, інтелектуальні, естетичні, так і негативного — аморальні, бездуховні, не інтелектуальні [18, с. 62].

У процесі навчально-виховної діяльності вчителі мають змогу залучати учнів до різних видів мистецтва. Кожен окремий вид мистецтва сприяє розвиткові тих чи інших нахилів дитини, допомагає дитині розвиватися в цілому.

Наприклад, у процесі театрально-сценічної роботи над фольклорними творами у молодших школярів розвиваються виразність, точність, влучність мовлення, а це сприяє становленню їхніх естетичних смаків, виробляє інтерес до краси художнього слова. Серед вправ, які виконують учні для підготовки до постановки, використовуються тренінги, які мають розвивальний характер і сприяють поступовому розвитку навичок аналізу творів мистецтва. Як додатковий елемент до таких вправ підбирається система ілюстрацій, які сприяють естетичній оцінці творів. Робота має будуватися таким чином, щоб молодші школярі змогли побачити, відчути, оцінити мистецтво слова, його образність, роль художньої деталі та образу, багатозначність[10, с. 26].

Формування особистості, яка має активну життєву позицію й у якої відзначається гармонійне поєднання інтелектуальних й емоційно-чуттєвих сфер, можливе також за умови навчання на уроках рідної мови та літератури, коли використовується розвивальний потенціал слова, його виховний вплив на духовний світ дитини.

Образність художнього тексту є втілення м емоціонального осмислення пізнання світу митцем. Досконале відтворення картин та образів викликає естетичні почуття у читача. Неопосередковане спілкування дитини із найкращими взірцями художньої творчості - оптимальний спосіб залучення дитини до засвоєння естетичного [2, с. 19].

Таким чином, на вчителеві лежить відповідальність за те, щоб викликати у дитини ці початки естетичних почуттів та естетичної свідомості. Вчитель подає приклад учням своєю поведінкою. Він не має бути байдужим до духовного розвитку школярів.

Розділ 2. Виховання естетичного смаку молодших школярів у навчально-виховному процесі

2.1 Поняття про естетику Естетика (від грецьк. Aistetikos — той, що відчуває, той, що відноситься до чутливого сприйняття) — наука про природу та закономірності естетичного засвоєння дійсності.

Згодом почало переважати інше значення: «звичай, вдача, характер». Античні філософи використовували його для позначення усталеного характеру того чи іншого явища.

У якості визначення певної сфери знань термін «Естетика» було введено у вжиток німецьким філософом Баумгартеном у середині XVIII століття.

До кола основних проблем, які вивчає естетика, входять естетичні почуття та погляди, смак, ідеал, словом, естетична свідомість.

Предмет естетики постійно змінюється, розвивається та ускладнюється у процесі суспільно-історичної практики. На кожному новому етапі її розвитку виявляється неповнота уявлень про естетичне ставлення людини до світу та самої себе. Постійно збагачуючись суспільно-історичною практикою, в історичній перспективі предмет естетики залишається відкритим.

Так як закони естетичного освоєння світу найбільш повно, концентровано та не опосередковано проявляються у мистецтві, то естетика може цілком правомірно розглядатися насамперед як наука про його сутність та закони, про природу художньої творчості.

Вивчаючи загальні закони розвитку мистецтва, естетика вивчає зв’язки та відношення між окремими мистецтвознавчими дисциплінами, аналізує методи дослідження та рамки їх застосування, вивчає способи введення нових мистецтвознавчих понять. Естетика узагальнює проявлення естетичного в природі, матеріальній діяльності, різноманітних сферах духовного життя, у побуті, у сфері дозвілля.

Особливе місце займає в естетиці розробка проблем, пов’язаних із розкриттям природи мистецтва, виявленням його творчих аспектів. Узагальнюючи дані художнього досвіду, спираючись на принципи соціально-історичного та психологічного аналізу, естетика розкриває історичне життя мистецтва в культурі. У сучасній естетиці значне місце посідають такі питання, як сутність художнього напрямку, течії та творчого методу в мистецтві.

Естетичний смак розвивається разом із розвитком людини. Естетичний смак — регулятивний компонент естетичної свідомості, обумовлена здатність людини оцінювати предмети, процеси, явища з позиції їх естетичної значущості [16, с. 29].

Естетичне почуття — це фундамент естетичної свідомості людини. Естетична свідомість — частина суспільної свідомості, історично найдавніша форма, що відображає багатство естетичного ставлення людини до світу і виражає її активне, дієве прагнення до гармонії, досконалості, краси, ідеалу прекрасного. Вищий вияв естетичного ставлення визначається як прекрасне.

Основна проблема естетики — відношення естетичної свідомості до об'єктивної дійсності [13, с. 54].

Отже, сам вчитель має бути добре ознайомлений із поняттям естетики та розуміти основну її мету та проблеми, які виникають на шляху формування естетичного смаку у школярів молодшого шкільного віку. Учитель має бути обізнаним у сфері естетики, адже лише знаюча людина може чогось навчити.

2.2 Естетичний смак та його виховання у молодших школярів у навчально-виховному процесі

Цілеспрямоване навчання та виховання людини починається у молодшому шкільному віці.

Емоційне життя школярів молодших класів достатньо насичене та активне. Для цього віку характерними є не опосередкованість у проявленні почуттів, вразливість. Однак естетичні почуття ще не мають повної форми вираження. Тому умови, які створює вчитель, повинні мати в своїй основі гармонічне поєднання усіх аспектів естетичного виховання, передбачати та активізувати стимули для виникнення та проявлення естетичних почуттів. Школярі молодших класів переважно володіють певним багажем природознавчих знань, які ростуть значно швидше, ніж естетичне почуття природи.

Серед основних завдань естетичного виховання слід виділити три: розвиток сенсорної (чуттєвої) культури; виховання естетичних смаків та оцінок: розвиток художньої творчості. Між ними існують також тісні взаємозв'язки та залежності [19, с. 70].

Розвиток сенсорної культури полягає в тому, щоб навчити кожного відчувати, цінувати, та створювати прекрасне в природі, навколишньому житті, у творах мистецтва [19, с. 70].

Суть другого завдання естетичного виховання полягає в тому, щоб навчити кожного відокремлювати істинно прекрасне від потворного, огидного, бридкого. Це уміння чи невміння проявляється у зовнішньому вигляді людини, в її руках, жестах, міміці, в її оцінках творів мистецтва. В народі кажуть, що про смаки не сперечаються, що на смак і колір немає товаришів. Це правильно. Кожна особистість має право на власні смаки, уподобання, оцінки, адже це і є одною з ознак особистості. Але слід враховувати й те, що смаки, уподобання бувають гарні й погані. Не всі вміють зі смаком одягатися, обирати зачіску і т. ін. це стосується і оцінки творів літератури та мистецтва. З іншого боку, уміння відокремлювати істинно прекрасне від потворного сприяє підвищенню рівня сенсорної культури [19, с. 70].

Високий рівень сенсорної культури, гарні естетичні смаки є основою для розвитку художньої творчості людини. Саме в художній творчості проявляються її сенсорна культура й естетичні смаки та оцінки. З іншого боку, заняття художньою творчістю сприяють розвитку сенсорної культури та формуванню естетичних смаків і оцінок. Цим законом зумовлені такі закономірності: 1) чим вищий рівень сенсорної культури людини, тим кращі умови та можливості для розвитку її естетичних смаків і художньої творчості; 2) людина краще відчуває прекрасне і прагне до його збереження і примноження, якщо у неї сформовані гарні естетичні смаки та оцінки; 3) естетичні почуття, смаки та оцінки розвиваються краще, якщо людина залучається до художньої творчості. Дія цього закону та зумовлених ним закономірностей відображена в принципах детермінізму, самодіяльності, активності, творчості, комплексності [19, с. 71].

У учнів молодшого шкільного віку естетичне сприйняття має наочно-дієвий характер; серед головних його особливостей — націлення на неопосередкований емоційний відгук, риси фрагментарності, дуже часто процес сприймання характеризується використанням стереотипів, тобто переважає репродуктивне мислення, хоча нерідко показником естетичного виховання є прояв інтересу до художньої деталі, що створює цілісність образу [1, с. 55].

Найважливішою умовою успіху в естетичному розвитку дітей є зосередження зусиль педагога на виявлення прекрасного та огидного, на виявлення індивідуального ставлення до певних явищ природи, мистецтва та явищ сучасного життя. Показником естетичного розвитку учнів молодших класів є активний образно-емоційний відгук, співчуття до героїв творів, схвильованість, пов’язана із сприйняттям творів мистецтва; розуміння та вміння використовувати у оцінці виразні засоби, що відповідають даному виду мистецтва.

Естетичний розвиток учнів безумовно пов’язаний з їх творчою діяльністю. Знання про мистецтво допомагають їм усвідомити призначення мистецтва, а власна діяльність сприяє пізнанню особливостей специфіки мови мистецтва.

Процес навчання розкриває учням закони розвитку природи та людського суспільства.

Естетичне виховання при спілкуванні із літературою — це, перш за все, виховання творчого читача, розвиток літературно-творчих здібностей школярів. Літературно-творчі завдання, виховуючи навички творчого читання, розвивають і загальний творчий потенціал читача [17, с. 73].

У молодших школярів деякий час зберігається образність сприйняття дійсності. Дитяча уява не координується знанням закономірностей оточуючого життя. Виходячи з цього можна назвати головну задачу літературно-творчого розвитку дітей молодшого шкільного віку: розвиваючи характерну для молодших школярів уяву, робити її в той самий час більш змістовною, що включає знання закономірностей оточуючого життя.

Молодшим школярам доступні такі завдання, що розвивають навики творчого читання, загальні літературні та творчі здібності, як порівняння варіантів одного твору. Вони в змозі виконувати таку роботу, як порівняння перекладів одного твору різними поетами [1, с. 40].

У молодших класах широко практикується «усне малювання». Хоча більшість молодших школярів полюбляє малювати по-справжньому, усне малювання також цікавить їх і є більш доступним: не заважає відсутність зображальних навичок. «Малюючи словами», школяр тренує уяву, розвиває мову та почуття стилю.

Молодші школярі порівнюють ілюстрації різних художників до одного твору. Школярі цілком можуть пояснити, чому один із малюнків подобається їм більше. Також дуже важливо навчити їх помічати, чим відрізняється герой або загальний настрій на різних ілюстраціях.

Починаючи із молодшого віку школярі охоче виконують нескладну вправу, що розвиває увагу до деталей художнього тексту: розповідь або уривок із повісті читається голосно, потім учитель демонструє ілюстрації, а вони повинні вказати те місце, до якого відноситься ілюстрація [1, с. 41].

Також цікавим є наступне завдання: учитель читає розповідь не до кінця, а школярі повинні дописати його самостійно. Потім вигадана учнями кінцівка зачитується та порівнюється із тією, яку подає автор. Вправа розвиває увагу до художніх деталей твору і до логіки авторського мислення [1, с. 42].

Специфічною особливістю естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку на заняттях образотворчим мистецтвом є розвиток у них на цих заняттях здібностей естетичного сприйняття дійсності.

Дітей цікавить пошук сенсу, зміст спостерігаємої події або сцени, що представлені у творах мистецтва.

Основною задачею занять образотворчим мистецтвом із дітьми молодшого шкільного віку є збагачення та уточнення дитячих уявлень про предмети та явища природи, про оточуючу дійсність, про життя людей, про рідну країну. Заняття мистецтвом у цьому віці мають яскраво виражений пізнавальний характер. Головне тут — накопичення та художнє узагальнення фактів, пізнання у образній формі закономірностей оточуючого.

Діти виявляють особливий інтерес до того, як влаштовано предмет, із яких частин він складається, як він діє, яку роль виконує у реальному світі. Малюнок молодшого школяра — майже завжди зображення події, а також відображення ролі самої дитини у цій події - як спостерігача або як діючої особи [1, с. 43].

Головну й основну групу методів формування естетичного сприйняття складає спостереження та розглядання, що супроводжуються діями (малювання, аплікація, ліпка, конструювання). Чинне місце посідають екскурсії та прості прогулянки містом або на природі, розглядання в натурі (або по телебаченню, фотографіям, кінофільмам).

Основною задачею є вільне оволодіння дітьми елементарними навичками зображення та роботи із різними художніми матеріалами та інструментами. Це збагачує виразні можливості дітей, звільняє їх сили для свідомого вияву власного задуму.

Дитині, яка не знає норм та правил мистецтва, властиві у малюнку щирість, безпосередність, сміливість вираження своїх уявлень. Ці риси як запоруку творчого розвитку особистості необхідно зберігати, розвивати та заохочувати. Тому навчання не повинно не опосередковано та грубо втручатися у творчий процес молодшого школяра [1, с. 44].

Вчителеві необхідно заохочувати дітей до занять малюванням та іншими видами образотворчого мистецтва. Тільки на цій основі може поступово розвиватися естетичне почуття, художній смак та інші риси, потрібні для творчості [1, с. 45].

Важливе місце посідає прикрашання предметів. Необхідно розвити у дітей розуміння ролі такої праці та її законів: в якому місці та як прикрасити. Діти повинні прикрашати не тільки плоскі предмети, такі як зошит та папка. Об'ємні предмети привчають дітей до бачення світу у його просторовому та функціональному аспектах [1, с. 46].

Базою ж музичного виховання у початковій школі є урок музики. Зміст уроку визначається трьома взаємопов'язаними розділами: хоровий спів, музична грамота та слухання музики. Ці розділи доповнюються останнім часом грою на музичних інструментах [1, с. 47].

Однією з основних задач музичного виховання учнів молодшого шкільного віку є формування інтересу та любові до музики, до такого спілкування із нею, що призводить до отримання естетичної насолоди від прослуховування музичних творів, до розуміння її життєвого змісту.

Для розвитку музичного сприймання дітей — основи музичного виховання треба частіше давати їм практичну можливість переживання різноманітних почуттів, виражених у музиці, як хоровій, так і інструментальній.

Досягненню основної задачі музичного виховання молодших школярів — виховання інтересу та любові до музики, потреби до спілкування із нею дуже сприяє слухання музики.

Із вступом дитини до школи створюються об'єктивні умови для масового цілеспрямованого залучення дітей до театру, починається накопичення того мінімуму театральних вражень, який є базою для естетичного розвитку, наступної систематичної художньої освіти [1, с. 50].

До закінчення початкової школи школярі мають збагатитися враженнями від спектаклів різних жанрів, ознайомитися із різними видами театру, не тільки драматичного, а й лялькового, відвідати балетні та оперні спектаклі у музичному театрі.

Значне місце у репертуарі для молодших школярів займають п'єси-казки, створені на основі народної творчості, інсценування, класичних народних казок, а також сучасної казки.

Є три основні критерії відбору спектаклів для перегляду:

1. Відповідність спектаклю віковим особливостям дитячого сприйняття;

2. Високий якісний рівень мистецтва;

3. Можливість включення даного спектаклю до доцільної системи залучення до театру, що спирається на вікові закономірності естетичного розвитку дітей. Задачі навчально-виховної роботи школи.

Перед відвідуванням театру потрібно провести необхідну бесіду. Попередня робота може проводитися у двох напрямках. Важливо підготувати дітей до сприйняття конкретного спектаклю, посиливши тим самим ефект виховного впливу. Крім того, важливо систематично розширювати знання, світогляд дітей в області театрального мистецтва в цілому. Формою такої роботи можуть бути бесіди пізнавального характеру [1, с. 51].

Під час проходження пасивної педагогічної практики у ЗОШ № 1 міста Дружківки у якості помічника класного керівника, були проведені певні спостереження за роботою вчителя із учнями на уроці. Під час спостережень з’ясувалось, що класний керівник 4 класу в роботі з виховання естетичного смаку здебільшого проводила бесіди під час класної години. Темами таких бесід були питання добра та зла, правди та неправди, ставлення до матері, відповідальності та безвідповідальності.

Найбільш цікавими були уроки із зарубіжної літератури та рідної мови. За допомогою вчителя група школярів ставила різні невеличкі вистави. Діти активно та охоче приймали в цьому участь. Вони самі обирали твори, які хотіли інсценувати. Слід зауважити, що більша частина дітей відвідували різні гуртки і клас був загалом творчий. Найбільша частина учнів займалася танцями. Решта класу, яка не бала участі в постановці, жваво обговорювала недоліки та вдалі моменти. Дуже цікавою в цьому плані була робота над постановкою байки «Лебідь, щука та рак» Крилова. Варто зауважити, що байка має загалом повчальний характер. Діти самостійно розподілили ролі. Вчитель допомагала дітям зробити їх мову більш виразною та переконливою. Взагалі, сама п'єса має повчальний характер. Також вчитель допомогла дітям правильно розташуватися, аби глядачам усе було видно, а їм самим зручно.

На уроках з української мови діти відвідали музей свого міста. Це єдиний музей у місті. Тут діти мали змогу ознайомитися із роботами художників цього міста. У іншій залі діти спостерігали, як виглядали хати українців багато років тому. Зала була прикрашена вишитими рушниками. До стелі була підвішена дитяча краватка, коло стіни стояла піч, а напроти, вздовж всієї стіни, стояла довга лавка. Посередині кімнати стояв накритий скатертиною білого кольору стіл. Також було видно розшитий національний одяг, який висів на гачках на стіні.

Метою відвідування музею було ознайомлення дітей із культурою їх пращурів, а також пробудження патріотичних почуттів та любові до мистецтва. Там же, у музеї, діти прослухали кілька невеличких віршів дружківського письменника про рідний край. Вони мали написати про свої враження від побаченого та почутого. Це було їх завданням з української мови.

Також я мала змогу побачити роботу класного керівника із класом під час підготовки до конкурсу «Міс та місіс осінь». Від кожного класу потрібно було виставити дві пари, які представляли б клас. Багато учнів проявили бажання взяти участь, але, так як кількість учасників була обмеженою, класний керівник провів невеличкий конкурс. Кожен учень показав, що він вміє. Були відібрані ті школярі, які могли гарно танцювати та відповідати на різноманітні запитання без підготовки та не соромилися приймати участь у різних конкурсах без підготовки. Подібні конкурси та свята розвивають вміння красиво говорити, не розгублюватися у різних ситуаціях та вміння проявити себе перед численною аудиторією.

На уроках з української мови діти декламували вірші та аналізували образи ліричних героїв. Такі заняття сприяли розвиткові краси поетичного слова. Діти намагалися зрозуміти, яким чином поет створює образи.

Двічі на тиждень у дітей були заняття з музики. Вони співали невеличкі та жартівливі дитячі пісні. Співати дітям подобалось. Це саме той урок, коли діти мають змогу не сидіти мовчки. Вони співали як українською, так і російською мовами. Співали діти як по черзі, так і хором.

Таким чином, найбільш змістовним естетичне виховання є тоді, коли школярі ознайомлені із різними видами мистецтва, бо кожний окремий вид має свій вплив на дитину, розвиває лише певні можливості дитини, має свої конкретні завдання. Робота над естетичним вихованням дітей не може бути роботою лише класного керівника. Це також робота вчителів-предметників.

Висновки Естетичне виховання дітей молодшого віку посідає чільне місце в плані роботи вчителя. Саме у цьому віці діти охоче сприймають усе нове та засвоюють нові правила. Вчитель має бути добре підготовлений, адже діти цього віку дуже допитливі та вони неодмінно будуть ставити питання вчителеві. Важливо не забувати, що саме вчитель є зразком для дітей, а отже він сам має проявляти зацікавленість до мистецтва та заохочувати до цього дітей. Ознайомлення із різними видами мистецтва допомагає вчителеві показати дітям усю його красу у різних проявах. Одного виду недостатньо для ознайомлення дітей із світом прекрасного. Під час засвоєння норм та правил кожного окремого виду мистецтва, у дітей формується поняття про красу, про норми. До того ж, вони намагаються створювати власні твори мистецтва, користуючись отриманими знаннями і використовуючи ці правила під новим кутом зору.

В ході нашої роботи ми з’ясували, які особливості розвитку дітей молодшого віку впливають на їх світогляд і як вчитель може використовувати ці знання. Також ми ознайомились із поняттями «естетика», «естетичний смак», «естетична свідомість». Ми докладно розглянули вплив різних видів мистецтва на світогляд дітей та визначили основні завдання кожного окремого виду мистецтва. Отже, вчитель не повинен зневажати таким видом роботи, як естетичне виховання учнів. Пропустивши це на початковому етапі розвитку дітей, буде складно надолужити це потім, або навіть неможливо, бо інтерес до мистецтва швидко згасає, якщо його не підтримувати. До того ж, не треба забувати про наглядність. Вчитель має не тільки розповідати про певний вид мистецтва, а й влаштовувати екскурсії до музею, театру, опери і таке інше. Сьогодні є багато талановитих учнів, які потребують допомоги вчителя, який буде коригувати помилки та вказувати наступні етапи діяльності.

Список використаних джерел

1. Аболина Т. Г. Эстетическое воспитание в щколе / Т. Г. Аболина. — К.: Вища школа, 1987. — 95 с.

2. Бездверна-Хомерекі О. Тенденції розвитку естетичної культури молоді засобами соціально-культурної діяльності / О. Бездверна-Хомерекі // Рідна школа. — 2009. — № 2−3. — С. 19.

3. Беляев А. А. Эстетика: словарь / А. А. Беляев. — М.: Политиздат, 1999. — 447 с.

4. Витковская Н. С. Формирование эстетической культуры младших школьников / Н. С. Витковская, А. Б. Щербо, Д. Н. Джола. — К.: рад. школа, 1980. — 151 с.

5. Глазиріна В.М. Педагогіка сучасної школи / В.М. Глазиріна. — Д.: «Норд-Прес», 2006. — 220 с.

6. Голінська Т. М. Основні положення естетичного розвитку молодших школярів засобами поєднання різних видів мистецтва / Т. М. Голінська // Педагогіка. — 2009. — № 59. — С. 65−66.

7. Гончаров Н. Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности / Н. Ф. Гончаров. — М., 1926. — 126 с.

8. Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодших школярів засобами мистецтва / Н. Горобець // Рідна школа. — 1999. — № 11. — С. 46

9. Задорожній А. Моделювання ціннісно-смислової картини світу молодшого школяра: пошук підходів / А. Задорожній // Рідна школа. — 2010. — № 11. — С. 60.

10. Калініна Л. методика формування естетичного смаку молодших школярів засобами лялькового театру / Л. Калініна // Рідна школа. — 2007. — № 3. — С. 26.

11. Калініченко Н. Естетична творчість як джерело предметно-перетворювального ставлення особистості до навколишньої дійсності / Н. Калініченко // Рідна школа. — 2008. — № 9. — С. 17.

12. Кравчук Л. Етичні норми: соціально-психологічний інструмент впливу на віковий розвиток відповідальної поведінки молодших школярів / Л. Кравчук // Рідна школа. — 2006. — № 9. — С. 24.

13. Кундеревич О. Етика і освіта: виховання особистості / О. Кундеревич // Рідна школа. — 2009. — № 2−3. — С. 54.

14. Лавроненко О. формування гуманістичних цінностей — важливий аспект виховання молодших школярів / О. Лавроненко // Рідна школа. — 2004. — № 7−8. — С. 26.

15. Медведєва О. Р. Клуб естетичного виховання студентів. Програма та зміст роботи: навч. посіб. / О. Р. Медведєва. — Г: ГДПІІМ, 2010. — 80 с.

16. Мішеніна Т. формування естетичного світогляду учнів на уроках української мови у контексті національної культури / Т. Мішеніна // Воспитание школьников. — 2009. — № 5. — С. 28−29.

17. Новек Л. А. Эстетическое воспитание в современной школе Украины / Л. А. Новек // Рад. школа. — 1991. — № 5. — С. 89.

18. Русакова Т. Г. Становление духовного опыта личности в младшем школьном воздасте / Т. Г. Русакова // Педагогика. — 2009. — № 59. — С. 62−65.

19. Слєпухов М.І. Наукові основи педагогічної теорії і практики: навч. посіб. / М.І. Слєпухов. — Д.: «Лебідь», 2002. — 180 с.

20. Таран І. вплив гуманізму та християнських моральних цінностей на становлення особистості молодшого школяра / І. Таран // Рідна школа. — 2007. — № 4. — С. 59−60.

Додаток, А Анкета Що таке творчість, на вашу думку?

Дайте відповіді відверто.

Як Ви ставитеся до творчості?

Відповіді:

1. До творчості я ставлюсь позитивно.

2. Ставлюсь байдуже.

3. Ніколи про це не думаю.

Як Ви оцінюєте свій творчий потенціал?

Відповіді:

1. Переконаний, що в мене є творчий потенціал.

2. Не переконаний, чи є в мене творчий потенціал.

3. Вважаю, що в мене немає творчого потенціалу.

Чи достатньо внутрішньо підготовлені Ви до формування творчих умінь?

Відповіді:

1. Достатньо готовий. Будь яке творче завдання спроможний виконати.

2. Готов не зовсім. Достатньо часто відчуваю труднощі при виконанні нестандартних завдань.

3. Скоріше неготовий, ніж готов. Бо достатньо часто при виконанні нетрадиційного завдання відчуваю труднощі і не можу впоратись з завданням.

Додаток Б Тема: Відвідування Горлівського художнього музею та знайомство з його експонатами Мета: Ознайомити студентів з експонатами Горлівського художнього музею. Формувати уміння бачити нові протиріччя та проблеми у відомій ситуації, аналізувати, виділяти головне.

Обладнання: Картини, музичне оформлення, скульптурні експонати.

Література:

1. Горлівський художній музей: Альбом/авт. — упоряд. Г. Г. Рубанова. — К.: Мистецтво, 1987. — 119 с., іл.

План

1. Горлівський художній музей — перлина Донбасу.

2. Знайомство студентів з експонатами художнього музею.

3. Знайомство з творчістю деяких художників XIX-XX ст.

4. Запитання учням

5. Визначити головну думку картини О. Ф. Протопопова «Погорільці» .

6. Розповісти про протиріччя та проблеми героїв картини Ф. Решетникова «Переекзаменування», «Знову двійка». Написати про минуле та майбутнє героя.

Зміст засідання

" Маленькою перлиною Донбасу" нерідко називають відвідувачі Горлівський художній музей. Одна з найбільших в Україні колекцій творів М. Реріха — гордість зібрання — стала тією принадливою силою, що приваблює до музею численних відвідувачів. Музей став центром художнього життя міста. У його стінах влаштовуються виставки творів сучасних художників, майстрів народного мистецтва, пересувні виставки з музеїв інших міст країни.

Горлівський музей відкрито 26 квітня 1959 року. Основою зібрання стала колекція з 214 творів, подарованих жителям Горлівки. Серед ентузіастів, які взяли участь у створенні музею та комплектуванні його колекції, були відомі художники В. Сахненко, Г. Тихий, Б. Піанді, В. Мєшков, колекціонери Ф. Вишневський, О. Колударов.

У 1983 році московський анімаліст, заслужений художник РРСФСР Д. Горлов, онук гірничого інженера П. Горлова, ім'ям якого назвали місто, передав музею 41 твір графіки та скульптури, створені ним самим, а також літографії 1930;х років відомого радянського анімаліста В. Ватагіна. Нині в музеї зібрані понад дві тисячі творів живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва, скульптури.

В експозиції музею, розгорнутій у семи залах, представлено два відділи: російського та українського дореволюційного та радянського мистецтва.

Експонати першого відділу характеризують основні етапи розвитку російського та українського дореволюційного мистецтва. Найкращі твори зібрання датовані XVIII ст. Їх небагато, але серед них є прекрасні зразки живописного портрета — жанру, що став однією з вершин мистецтва тієї доби. Зокрема, це «Портрет Невідомої», написаний у середині XVIII ст. — типовий зразок народного портрета.

Мистецтво першої половини XIX ст. гідно представляють твори В. Тропініна. Є. Сорокіна, О. Іванова, О. Венеціанова. Творчість видатного російського живописця О. Венеціанова сповнена поезії й краси, палкої віри в духовні сили народу. В музеї є дві роботи цього майстра — живописний «Портрет дівчини» та акварель «Селянський хлопчина». Обидві вони підкуповують своєю людяністю та красою живопису.

Славетний російський портретист першої половини XIX ст. В. Тропінін представлений в експозиції пізнішим «Жіночим портретом». Хоч у ньому немає вже тієї дзвінкості живописної палітри, притаманної раннім портретам майстра, проте він, як і всі твори цього майстра, відзначається щирістю ставлення художника до моделі, гостротою індивідуальної характеристики, вдалим розкриттям внутрішнього стану портретованої. Найбільш повно й широко репрезентовано в музеї мистецтво другої половини XIX ст. Гідне місце відведене роботам митців, творчість яких була тісно пов’язана з діяльністю товариства пересувних художників.

Портрет «Дівчина-українка» Г. М’ясоєдова написаний художником на Полтавщині, є характерним для передвижників так званим «портретом-типом». Майстерністю розкриття психології дитини вражає «Портрет хлопчика» пензля М. Ге.

Одним з найпоширеніших російських жанристів-передвижників був В. Маковський. Пильний спостерігач життя, цікавий оповідач, він володів великим даром бачити типове у повсякденному, розкривати трагізм сучасної йому дійсності, підніматися до високих узагальнень. Його велике полотно «У чеканні вчителя» присвячене проблемі освіти тогочасного селянства. Картина виконана у вільній живописній манері, властивій пізньому періодові творчості художника. У роботах на теми селянського життя виявилось демократичне спрямування творчості С. Іванова. «Портрет селянина», виконаний їм у період навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, відзначається високою майстерністю автора, глибиною розкриття ним людської вдачі.

В експозиції є одна робота І. Левітана — художника, який гідно продовжив традиції пейзажного живопису. Це «Золота осінь», «Слобідка». І Айвазовський справді володів невичерпним запасом спостережень моря у всіх його станах. Пейзаж «Гавань» характеризує живописця як прекрасного романтика. Колорит картини складається з широкої гами відтінків жовтого, рожевого та блакитних тонів.

Визначним майстром, послідовником І. Айвазовського був Л. Лагоріо. Невелике полотно «Море», витримане у м’якій живописній гамі, створене на основі етюдів, які художник виконав на початку 1860-х років під час подорожі по Чорному та Каспійському узбережжях.

Період подальшого розвитку реалістичного мистецтва — кінець XIX — початок XX ст. картиною «Український пейзаж» представлена творчість А. Васнєцова. Написано її після подорожі художника на батьківщину, на південний Урал. Тонкий ліричний настрій, гру світла відтворюють пейзажі С. Жуковського («Останні промені») та Л. Туржанського («Відзвуки минулого»). Натюрморт «Іграшка» характеризує творчість відомого радянського майстра О. Лактіонова. Ясна, чітко відпрацьована форма, ретельне зображення деталей іграшок, колорит, витриманий у єдиній тональності. Музей володіє значною колекцією графіки, де особливу увагу привертають роботи видатних майстрів В. Фаворського, В. Касіяна, І. Глазунова. Захоплює серія акварелей художника-анімаліста Д. Горлова.

За період існування Горлівський художній музей став не лише місцем зберігання творів образотворчого мистецтва, а й значним культурно-просвітницьким закладом, що активно розв’язує проблеми духовного та естетичного виховання мешканців м. Горлівка.