Учбова діяльність як чинник

Важливість досліджуваної проблеми зумовлена актуальністю піднесення рівня управлінської діяльності педагогів і пізнавальної діяльності учнів, мотивації та якості засвоєння знань як чинників духовної сфери особистості.

Об'єктивна необхідність розробки питання управління пізнавальною діяльністю молодших школярів продиктована стратегічною метою розвитку системи освіти в Україні, яка визначена державною національною програмою «Освіта (Україна ХХІ століття) «, потребою постійного духовного самовдосконалення особистості в умовах демократичного та гуманного суспільства, зорієнтованого на високі моральні цінності. Важливість наукової розробки цієї проблеми посилюється відсутністю у молодших школярів альтернативних структурно-цільових програм формування умінь вчитися шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оціночними вміннями й навичками.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів у структурі початкової школи, концепція розвитку загальної середньої освіти особливу увагу приділяє дітям шестирічного віку.

Різноманітність підходів до формування пізнавальних умінь та навичок саме у дітей молодшого шкільного віку свідчить про складність і багатогранність проблеми, яка є предметом вивчення упродовж багатьох десятиріч. Учення про розвиток дитини взагалі за останнє і століття еволюціонувало від простого та елементарного розуміння системи «дитина — предмет» до розуміння «дитина — суспільство».

Необхідність теми дослідження зумовлена також потребами педагогічної практики, в якій не знаходять реалізації як загальна теорія управління, так і загальна теорія пізнавальної діяльності та пізнавальних процесів, що негативно позначається на продуктивності діяльності як учнів, так і вчителів.

Проблема управління процесом формування пізнавальних вмінь та навичок у дітей молодшого шкільного віку характеризується також відсутністю наукових досліджень, самостійним предметом яких є педагогічні умови та технології управління цим процесом, а об'єктом — сам процес формування пізнавальних умінь та навичок молодших школярів.

Наукову новизну дослідження будуть становити розроблені й експериментально апробовані педагогічні умови і технології, критерії та рівні сформованості пізнавальних умінь та навичок у дітей молодшого шкільного віку. Дістане подальший розвиток вивчення змісту та основних функцій діяльності вчителя у здійсненні управління пізнавальною діяльністю молодших школярів.

Практичне значення одержаних результатів буде полягати у розробці методичних рекомендацій для вчителів початкових класів щодо створення умов для забезпечення продуктивності, результативності управління процесом формування в молодших школярів пізнавальних умінь та навичок.

Основна мета даної наукової статті: на основі стислого аналізу науково-теоретичної та навчально-методичної літератури з’ясувати стан розробленості проблеми управління пізнавальною діяльністю молодших школярів проаналізувати систему їх учбової діяльності та особливості процесу управління нею в аспекті досліджуваної проблеми.

У процесі розвитку ідей управління в педагогіці умовно можна виділити декілька етапів. Перший етап пов’язаний із вченням Й. Гербарта про важливість урахування порогу свідомості для математичного обчислення психічних процесів, яке відіграло велику роль у формуванні експериментальної педагогіки та психології, стало теоретичною основою таких педагогічних принципів, як послідовність, системність тощо.

Другий період пов’язаний з розвитком ідеї школознавства (60-ті роки ХХ століття) та інтенсивним розгортанням робіт у галузі кібернетики, результати яких були використані в педагогіці, зокрема в проблемному і програмованому навчанні (В.П. Безпалько, М.І. Махмутов, Н.Ф. Тализіна, О. К. Тихомиров та інші).

пізнавальний психічний учбовий педагог Третій період бере свій початок в середині сімдесятих років ХХ ст. Науковцям у цей час було властиве більш широке тлумачення управління як динамічного процесу розв’язання проблем. Помітний вплив на розвиток ідей управління в педагогіці мали праці роботи з управління навчальним процесом (В.П. Стрезикозін), з його оптимізації (Ю.К. Бабанський), активізації школярів, мотивації їх навчання та поведінки (М.І. Алексєєва, Г. І Щукіна), психологічного аналізу діяльності (Ю.Н. Кулюткін, Г. С. Сухобська, Р.Х. Шакуров). Актуальність цих досліджень зберігається й нині.

У 80-ті роки минулого століття науковцями активно розробляються проблеми управління освітою, загальноосвітньою школою в цілому та окремими її підрозділами та процесами (Г.О. Богданова, В.І. Бондар, В. К. Буряк, Ю.В. Васильєв, Ф. Генов на інші).

Для сучасної педагогіки характерним є розвиток функціонального підходу до управління. Пошук інваріантних ознак та уточнення визначення поняття управління, виділення цілеспрямованості як головної інваріативної ознаки управління (Л.Б. Ітельсон, М. М. Поташник, П.І. Третьяков, А.В. Філіпов та інші). Особлива увага приділяється пошукам шляхів удосконалення навчального процесу (А.Н. Верхола, О.І. Єрьомін, В.І. Загвязінський, В.А. Козаков) та практиці управління діяльністю педагогів та учнів (Б.С. Кобзар, О. А. Конаржевський, М.І. Приходько, Т.І. Шамова, Є.О. Ямбург). Управління колективними формами роботи учнів стало об'єктом дослідження І.О. Зимньої, М. К. Кабаргова, Г. А. Китайгородської, М. В. Ляховицького, О. Я. Савченко, М.П. Щетиніна та інших. Актуальною проблемою сьогодення стає особистісно-орієнтований підхід до управління педагогічними системами та процесами.

У наш час з’явилося багато теорій, автори яких намагаються пояснити феномен управління научінням та навчанням: теорія психологічних моделей навчання, модель управління поведінкою, модель навчання шляхом відкриття (проблемне навчання), модель навчання за принципом збалансованих ініціатив та інші.

Теорія керування процесом засвоєння знань Н.Ф. Тализіної пропонує використовувати в навчанні й вихованні так зване циклічне керування за принципом «білої шухляди», причому здійснення такого керування стає можливим лише за умови виконання певної системи вимог. Це фіксація мети керування, вихідного стану керованого процесу, програми впливів на процес, отримання інформації за деякою системою параметрів про стан цього процесу і вироблення регулюючих впливів на основі переробки інформації, отриманої за каналом зворотного зв’язку (і розробки двох видів програм керування) навчання — впливів основних і регулюючих.

У працях Н.Ф. Тализіної стверджується, що для вивчення психічних процесів необхідно, виходячи з аналізу умов і завдань цих процесів, моделювати їхню передбачувану структуру, а потім формувати дії з такою структурою і перевіряти функціонування сформованої дії.

Цінність вищезазначених досліджень полягає в тому, що вони орієнтують на суб'єктивність пізнавальної діяльності учнів, розглядають взаємодію зовнішніх та внутрішніх факторів у процесі навчання, виділяють такі ознаки суб'єкта пізнання, як сформованість пізнавальних потреб, мотивів, інтересів, усвідомлення; пропонують засоби управління, що забезпечують активність пізнавальної діяльності школярів, сприяють оволодінню соціальними, дидактичними та психологічними методами управління.

Кожному періоду дитинства відповідає свій особливий тип основної діяльності. Характер і рівень сформованості типів діяльності, спрямованих на відтворення суспільно вироблених здібностей, що послідовно змінюють одна одну, визначають зміст і особливості таких здібностей.

Провідна діяльність — це діяльність, розвиток якої зумовлює основні зміни в психічних процесах, психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії розвитку. Від характеру провідної діяльності залежать основні психологічні новоутворення (здібності) дитини в цей віковий період; в її формі з’являються і диференціюються нові види діяльності, виникають, формуються і перебудовуються окремі психічні процеси.

У теорії діяльності питання про рушійні сили психічного розвитку дитини пов’язані з її місцем у системі суспільних відносин. Проте це місце не визначає розвиток, а лише характеризує вже існуючий, досягнутий рівень. Розвиток дитини визначається безпосередньо її зовнішньою і внутрішньою діяльністю, яка залежить від наявних життєвих умов. Тільки за такого підходу можна пояснити роль зовнішніх умов життя дитини і задатків, якими вона володіє.

Говорячи про теоретичне і практичне значення гіпотези щодо періодичності процесів психічного розвитку і будови на її основі схеми періодизації, Д.Б. Ельконін зазначає, що вона дає змогу пояснити існуючий у психології розрив між розвитком мотиваційної та інтелектуально-пізнавальної сторін особистості, показати суперечливу їх єдність; розглянути процес психічного розвитку не як лінійний, а як такий, що йде по висхідній спіралі; відкрити шлях до вивчення зв’язків, що існують між окремими віковими періодами. Також ця гіпотеза спрямована на таке розчленування психічного розвитку, яке відповідає його внутрішнім законам.

З принципу діяльності (стосовно вікової та педагогічної психології) випливає потреба у вивченні механізмів зв’язку навчання і розумового розвитку. Таким механізмом виступає учбова діяльність учнів, оскільки закони її розвитку виражають закони розвитку психіки.

Учбова діяльність — це діяльність спрямована, у процесі її формування учні засвоюють узагальнені способи дій і наукові поняття. Вона не тотожна «учінню» і «навчанню». Останні характеризують процеси засвоєння певних знань і вмінь у різноманітних видах діяльності. Продуктом цієї діяльності є насамперед розвиток учня. Продуктом же учбової діяльності є зміни, яких зазнав учень у процесі її виконання (Д.Б. Ельконін). Як і будь-який конкретний вид діяльності, учбова діяльність має етапи виникнення, формування і розпаду. Свою провідну роль у психічному розвитку дитини вона виконує у молодшому шкільному віці. У процесі такої діяльності відбувається відтворення у властивостях індивіда людських здібностей, що склалися історично.

Учбова діяльність є соціально нормованою і здійснюється у процесі спілкування. Завдання формування учбової діяльності передбачає становлення її мотиваційної основи і засвоєння операційної структури. Структура учбової діяльності в міру її розвитку перетворюється на форму суб'єктивної активності дитини, тобто в учня формується відповідне ставлення до людей і навколишньої дійсності.

Основними структурними компонентами учбової діяльності виступають потреби, мотиви, учбові задачі, дії й операції, а специфічною потребою і мотивом є теоретичне ставлення до дійсності. Суть його полягає в оцінці учнем предмета за допомогою суспільно вироблених критеріїв. Виділені в процесі навчання наукові критерії оцінки предметів являють собою загальні закономірності певної галузі знань і стають її одиницями.

Наукові положення концепції учбової діяльності найповніше розроблені щодо початкової школи. Дослідження В. В. Давидова, В.В. Рєпкіна, А.К. Маркової та інших показали, що вже в учнів молодшого шкільного віку починає формуватися теоретичне ставлення до дійсності. Воно є основним психічним новоутворенням, від якого залежить формування конкретних дій, здібностей і мотивів, і виступає, таким чином, загальним механізмом вироблення інших конкретних способів здійснення будь-якої продуктивної діяльності.

Одним із важливих завдань, що стоять перед сучасною школою, є формування в учнів уміння самостійно здобувати знання, вчитися. Розв’язати його завдання неможливо без розуміння вчителем учбової діяльності як особливого типу відтворення здібностей. Для ефективного керування процесом учбової діяльності вчитель повинен мати наукове уявлення про її структуру і закономірності.

Учбова діяльність — це активність, за допомогою якої реалізується певне ставлення людини до навколишнього світу. Процес досягнення тих чи інших цілей діяльності завжди детермінований різноманітними потребами, що виникають у людини. Основною характеристикою діяльності є її предметність. Безпредметна діяльність неможлива взагалі.

При цьому предмет діяльності виступає спочатку незалежно як підпорядковуючий собі діяльність людини, а далі - як образ предмета, продукт психічного відображення його властивостей. Учбова діяльність — це цілісне утворення, що має визначену структуру, у яку входять мотиви, задачі, дії. Специфіка учбової діяльності і її структури в особливостях її мотивів, задач, дій.

Навчання може мати місце й у інших видах діяльності (грі, праці). У цьому випадку воно не спонукається усвідомленим наміром суб'єкта діяльності, у яку включений процес навчання. Навчання при цьому носить мимовільний характер і лише є побічним результатом, а не метою діяльності суб'єкта. Закономірності засвоєння знань в ігровій чи трудовій діяльності принципово інші, ніж в учбовій діяльності, тому що має місце істотна розбіжність між предметами цих видів діяльності.

Навчання — це спільна діяльність учителя і учнів. Навчання як особливий процес спрямований на засвоєння учнем знань як на безпосередню мету, є учбовою діяльністю. Прямим продуктом учбової діяльності, у ході якої відбувається засвоєння наукових понять, є насамперед розвиток учня. Це діяльність з самовдосконалення, її результат — зміни, що відбуваються в ході виконання цієї діяльності, у самому суб'єкті (Д.Б. Ельконін).

З приходом до школи і з початком навчання діти ще не володіють учбовою діяльністю. Вони повинні її засвоїти. Формування в молодших школярів учбової діяльності є фундаментальним завданням початкового періоду навчання. Але встановлено, що окремі елементарні прояви учбової діяльності спостерігаються ще в дошкільному віці, коли гра дитини — основний засіб її психічного розвитку.

У процесі гри дитина завжди щось пізнає, але це пізнання підлегле насамперед ігровим мотивам дитини. Лише згодом, коли дитина може поставити собі безпосередню мету пізнати той чи інший предмет, починають зароджуватися елементи учбової діяльності: пізнавальні мотиви, учбові задачі і дії. Дитина переростає гру.

У молодшому шкільному віці учбова діяльність є провідною серед інших видів діяльності: ігрової, трудової, спортивної, художньої. І не тому, що на неї витрачається більше часу, а тому, що саме в процесі учбової діяльності відбуваються найбільш важливі психічні зміни учня. Вона поєднує в собі основні тенденції розвитку, формує і перебудовує психічні процеси. У ній виникають та інтенсивно формуються психічні новоутворення, що дозволяють зрозуміти й охарактеризувати якісні зміни особистості. Завдяки учбовій діяльності в дітей формуються психологічні передумови теоретичного мислення: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, рефлексія.

Учбова діяльність є певною формою співробітництва дитини і дорослого. Вона реалізується тільки в спільній діяльності з дорослими, у спілкуванні з ними і під їхнім постійним керівництвом. Учбова діяльність тільки тоді знаходиться на вірному шляху становлення, коли в учня як суб'єкта цієї діяльності розвиваються адекватні мотиви. За своїм походженням вони навчально-пізнавальні. Ці мотиви зв’язані з потребою наукових знань, узагальнених способів дій. Саме вони забезпечують внутрішню цілісність учбової діяльності.

Створена в дітей на перших етапах навчання пізнавальна мотивація не може бути постійною. Якщо її вчасно не підкріплювати, то рівень її буде знижуватися, або ж вона може зовсім зникнути. Тому в ході засвоєння знань необхідно створювати умови для її посилення. Важливим фактором збереження і підтримки пізнавальної мотивації є і зміст навчального матеріалу. Раціональна структура навчального матеріалу — джерело, що зберігає і підтримує навчальну мотивацію.

Важливим структурним елементом учбової діяльності є учбові задачі, що забезпечують певні зміни в суб'єкті діяльності, знаходять своє вираження у відкритті і засвоєнні суб'єктом наукових знань і способів дії. Учбові задачі передбачають розумовий розвиток молодших школярів. Цим вони відрізняються від задач практичних, ціль яких змінити об'єкти діяльності.

У молодшому шкільному віці відбувається інтенсивне засвоєння навчальних дій. Учні опановують основи моделювання, уміння переходити від предмета до його моделі і навпаки, вчаться розрізняти об'єкт і знак, що його заміняє. Формується можливість переводити предметні дії у внутрішній план. Спостереження показують, що вчителі часто не надають належного значення вмінню учнів контролювати свою роботу. Дія контролю передбачає вміння під керівництвом учителя звіряти правильність своєї роботи з установленим зразком.

Різноманітність підходів до формування у дітей молодшого шкільного віку пізнавальних умінь та навичок саме свідчить про складність і багатогранність визначеної проблеми.

Література

• 1. Возрастные возможности усвоения знаний (младшие классы школы). — М.: Просвещение, 1996. — 311 с.
• 2. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.]. — К.: Форум, 2002. — 336 с.
• 3. Матюшкин А. М. Психологическая структура и динамика, и развитие познавательной активности // Вопросы психологии. — 1982. — № 4. — с.4−15.
• 4. Талызина Н. Ф. Управление процессом усвоения знаний. — М.: МГУ, 1975. — 343 с.
• 5. Эльконин Д. Б. Психология обучения младшего школьника. — М.: Знание, 1974. — 64 с.